Легенда Шахтаря, ветеран збірної Хорватії: 8 січня — цей день в історії українського футболу

8 січня 1972 року у місті Хрестівка (тодішнє Кіровське, Донецька область) народився Сергій Ателькін – легенда донецького Шахтаря та один з найкращих українських форвардів 90-х. Розпочавши свій шлях з академії «гірників», став справжньою легендою клубу.

 За сім років у Шахтарі з 1990 по 1997 провів 158 матчів та забив 47 голів. У 1996 році після того, як випав з основного складу донеччан, відправився в оренду до кременчуцького Кременя, у складі якого в подальшому переміг Шахтар в очному протистоянні (3:2). У тому матчі Ателькін відзначився забитим голом на 72-й хвилині гри.

За підсумками сезону 1996/97 Шахтар посів друге місце у чемпіонаті та виграв Кубок України. У фінальному поєдинку проти Дніпра Ателькін забив переможний та єдиний гол на 37-й хвилині. Надалі він забиватиме в кожному своєму фіналі.

Влітку 1997 року Сергій перейшов з рідного Шахтаря до італійського Лечче. Ателькін не зумів в дебютний сезон продемонструвати стабільно вдалі виступи, забивши лише тричі за 20 поєдинків, а сам клуб вилетів до нижчого дивізіону. Саме тоді Ателькін на правах оренди відправився до португальської Боавішти, у складі якої провів 10 матчів та забив три м’ячі.

У 1999 році на правах вільного агента повернувся до Шахтаря. Ателькін відіграє ще три роки за «гірників», вперше в історії Шахтаря стане чемпіоном України (2001/02) та ще два рази здобуде Кубок країни. 

У сезоні 2000/01 вперше в історії Шахтар разом із Ателькіним зіграв у кваліфікації Ліги чемпіонів. Вже у першому ж матчі Сергій відзначився хет-триком у ворота естонської Левадії (4:1). У наступному раунді Шахтар здолав Славію та пройшов до групового етапу, потрапивши до групи зі Спартою, Арсеналом та Лаціо. На груповому етапі Ателькін забив один м’яч та оформив один асист в шести матчах, а «гірники» посіли третє місце, набравши шість очок.

Загалом в активі форварда у футболці «гірників» 265 ігор, 82 голи та п’ять трофеїв. 

Останнім клубом Ателькіна на професійному рівні стане донецький Металург: 13 матчів, один гол. У червні 2003 року оголосить про завершення футбольної кар’єри. 

Пробитися форварду до української збірної в 90-х, якщо твоє прізвище не Гусейнов, Леоненко, Шевченко чи Ребров, було важко. Однак Ателькіну це вдалося, хоча й зіграв він за національну команду лише у двох матчах: проти Вірменії (2:0) та Хорватії (0:2). На жаль, вийти на чемпіонат світу 1998 року тоді українцям не вдалося, а хорвати здобули там бронзові медалі.

Після закінчення футбольної кар’єри працював селекціонером у Шахтарі. Саме за його участі до клубу були привезені такі футболісти, як Маріуш Левандовські, Ігор Дуляй та Даріо Срна. Ателькін хотів працювати не лише в скаутському відділі, а й спробувати свої сили на тренерському містку. Завадили проблеми з серцем. Вже у 2008 році, коли Сергію було лише 36, він переніс інфаркт міокарда. Також Ателькін наприкінці життя співпрацював з ФК Львів. Саме у Львові, 1 жовтня 2020-го, через проблеми з серцем Сергій пішов з життя. 

8 січня 1979 року у місті Спліт народився Стіпе Плетікоса – воротар донецького Шахтаря, московського Спартака та ветеран збірної Хорватії. Розпочав свій футбольний шлях в академії місцевого Хайдука, кольори якого захищав протягом семи років (1996-2003). Загалом у складі Хайдука Плетікоса провів 143 гри, після чого у 2003 році разом зі своїм одноклубником Даріо Срною перейшов до донецького Шахтаря. Скаут «гірників» Олексій Чередник в ексклюзивному інтерв’ю сайту FanDay.net розповідав, що самого Срну брали в Шахтар у вигляді додатка до Плетікоси.

У складі Шахтаря з 2003 по 2007 провів лише 45 матчів, втратив місце в основі у сезоні 2004/05, програвши конкуренцію Яну Лаштувці. У сезоні 2005/06 на правах оренди повертався до рідного Хайдука, а вже у 2007 остаточно покинув Шахтар, підписавши угоду з московським Спартаком. Дебютувавши 18 березня 2007 року за Спартак у поєдинку з пермським Амкаром, провів у чемпіонаті Росії 63 матчі поспіль. Починаючи з весни 2009 року, почав втрачати місце у стартовому складі, а тодішній наставник червоно-білих Валерій Карпін більше довіряв молодому Сослану Джанаєву. 

У сезоні 2010/11 на правах оренди виступав за лондонський Тоттенгем, провівши лише одну гру в Кубку англійської ліги проти Арсеналу (1:1, 1:4 після додаткового часу).

З 2011 року осів у Ростові, за який і зіграв найбільше матчів у власній кар’єрі – 123. Сезон 2015/16 провів у Депортіво з Ла-Коруньї. Плетікоса взяв участь усього в двох матчах за іспанський клуб, а поєдинок проти мадридського Реалу в травні 2016 став його останнім у професійній кар’єрі.

За збірну Хорватії (1999-2014) Стіпе зіграв 114 матчів, пропустив 91 м’яч та 55 ігор провів на «нуль». Разом із національною командою виступав на ЧС-2006 та ЧЄ-2012. 11 жовтня 2008 року зустрічався на ОСК «Металіст» в рамках кваліфікації на ЧС-2010 зі збірною України. Той матч завершився мировою – 0:0. 

8 січня 1977 року у місті Хмельницький народився Руслан Костишин – легенда київського ЦСКА/Арсеналу, Дніпра та Кривбасу, що в ролі головного тренера пройшов з ковалівським Колосом шлях від чемпіонату області до єврокубків. З 1994 по 1996 рік захищав кольори рідного Поділля: 45 матчів, три голи. 

Влітку 1996 року у 19-річному віці став гравцем столичного ЦСКА, який пізніше іменуватиметься Арсеналом. Дебют Костишина у Вищій лізі стався 20 липня 1996 року проти київського Динамо. У тій грі Руслан з’явився на полі з перших хвилин, однак його команда зазнала мінімальної поразки через гол Сергія Беженара з пенальті. У складі ЦСКА/Арсеналу провів шість років, грав у кваліфікації Кубка УЄФА проти Црвени Звєзди (3:2, 0:0) та Брюгге (0:2, 0:5) та у кваліфікації Кубка володарів кубків проти московського Локомотива (0:2, 1:3). Також разом з ЦСКА двічі доходив до фіналу Кубка України, де поступався Динамо (1:2 та 0:1). Загалом в активі Костишина 154 матчі та 17 голів у футболці столичного клубу.

Далі на хавбека чекали довгі вісім років у складі Дніпра (2002-2010). Разом з дніпрянами він стане бронзовим призером чемпіонату у сезоні 2003/04, фіналістом Кубка України (поразка від Шахтаря 0:2) та гратиме на рівні групового етапу Кубка УЄФА. За вісім сезонів у Дніпрі Костишин провів 161 гру та забив 16 голів.

Наступним клубом Руслана стане Кривбас, кольори якого він вже захищав, граючи за команду на правах оренди з січня 2007 по червень 2010.  Загалом за криворізький клуб Костишин провів 125 поєдинків, забив шість голів та оформив 12 асистів. У 2012 році на правах оренди виступав за Нафтовик-Укрнафта, у складі якого взяв участь в трьох поєдинках. За рік почав грати на аматорському рівні за тоді ще нікому невідомий Колос з Ковалівки, що в Київській області.

 Закінчивши з футболом у вересні 2014 року очолив Колос. Разом з командою шість років пройшов шлях від чемпіонату області до п’ятого місця в українській Прем’єр-лізі, що давало право грати у кваліфікації єврокубків. У другому кваліфікаційному раунді Ліги Європи Колос пройшов грецький Аріс (1:2), проте на наступному етапі поступився хорватській Рієці (0:2). У третьому раунді кваліфікації до ЛК в сезоні 2021/22 не зумів пройти карагандинський Шахтар (0:0, 1:3).

 У 2021 році, провівши близько двох сотень матчів на чолі Колосу, пішов у відставку. До січня 2022 року лишався у структурі клубу, обіймаючи посаду віцепрезидента, поки не отримав пропозицію очолити казахстанський Аксу. Провівши за кермом клубу більше як рік, був відправлений у відставку. Також Костишина називали одним з претендентів на пост головного тренера луганської Зорі. Сам фахівець поділився думкою стосовно цієї новини в ексклюзивному коментарі сайту sport-express.ua.

Футбольна династія Костишиних продовжує жити, адже син Руслана – Денис – наразі є гравцем Олександрії. Сам Костишин-молодший грав в академії Динамо та Дніпра, а також захищав кольори батьківського Колоса та американського Ель-Пасо. Інтерв’ю з Денисом стосовно його повернення до чемпіонату читайте на сайті «Український футбол».

8 січня 1968 року у місті Івано-Франківськ народився Валентин Москвін – вихованець Прикарпаття, форвард Дніпра та збірної України. У досить ранньому віці нападник потрапив у сферу інтересів Дніпра, за який виступав з 1988 по 1993 рік та з 1994 по 1996 рік. Загалом у складі дніпрян провів 143 матчів, забивши 15 голів. На власному рахунку має участь у двох матчах 1/8 фіналу КЄЧ проти австрійського Тіроля (2:0, 2:2). 

Крім Дніпра виступав за ізраїльський Хапоель (Кфар-Сава), Кривбас, а кар’єру закінчив у 1997 році, бувши гравцем івано-франківської Тисмениці. 

 Москвін увійшов в історію як автор останнього голу дніпропетровського Дніпра в чемпіонатах СРСР. Протягом кар'єри ніколи не виконував пенальті. Був учасником товариського матчу із мадридським Реалом на «Сантьяго Бернабеу» у складі Дніпра (2:1).

Під керівництвом Миколи Павлова 28 жовтня 1992 року зіграв свій перший та єдиний матч за національну збірну України. У матчі з білорусами Москвін провів на полі весь матч, а гра завершилася нічиєю 1:1.

8 січня 1988 року у місті Донецьк народився Віталій Гошкодеря – вихованець Шахтаря, пів/захисник Волині та донецького Олімпіка. Син легенди донецького Шахтаря та вихованця Зірки Валерія Гошкодері розпочав свій шлях в академії «гірників». За першу команду Шахтаря Віталій так і не провів жодного матчу, виступаючи за третю команду, або дубль. Перебувавши на контракті у «гірників» грав за донецький Олімпік та луцьку Волинь на правах оренди. 

У 2011 році остаточно покинув Шахтар, підписавши контракт з Кривбасом. Що цікаво, після відходу з Шахтаря в кар’єрі Гошкодері було 12 трансферних переходів, іноді клуби повторювалися. Загалом же захисник встиг пограти за такі команди (крім вищезгаданих), як Нафтовик-Укрнафта, Окжетпес, Чорноморець, Металіст 1925 та Штурм (Іванків).

Найбільше матчів у кар’єрі провів за Волинь (2009-2011, 2013-2014) та Олімпік (2015-2017, 2020) – по 70 та 63 поєдинки відповідно. Виступав за юнацькі збірні України до 17 та 19 років, результативними діями не відзначався.

Наразі Гошкодеря є гравцем першолігового ФСК Маріуполь. Цього сезону Віталій провів 776 хвилин в 12 матчах клубу, відзначившись одним асистом.

У цей день в 2024 році помер Богдан Шершун — колишній захисник збірної України, Дніпра та інших вітчизняних і зарубіжних клубів. Ось як про нього згадував в інтерв'ю "УФ" Віталій Кварцяний.