Народилися легенда Динамо, лідер збірної та хавбек Гронінгена: 2 січня — цей день в історії українського футболу

Сьогодні – 2 січня, і ми продовжуємо рубрику «Цей день в історії українського футболу», яка присвячена вітчизняним особистостям, які по собі залишили чималий слід у спорті №1 у світі. Сайт «Український футбол» розповість про легендарного воротаря Динамо Олександра Шовковського, лідера оборони збірної України Владислава Ващука та півзахисника Гронінгена Євгена Левченко.

«49 років легендарному голкіперу Динамо Олександру Шовковському»

Олександр Володимирович Шовковський народився 2 січня 1975 року в місті Київ. Свій футбольний шлях майбутній воротар розпочав під керівництвом тренера Григорія Матієнка, який зібрав ЖЕКівську команду Чайка. 

Детальніше про перші кроки Шовковського у футболі, його перехід до ДЮСШ Динамо та становлення воротарем читайте в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».

Перший матч за основну команду Динамо у Вищій лізі СаШо дебютував 6 березня 1994 року проти Кременя (1:1). Дебют у Лізі чемпіонів стався 10 серпня 1994 році у поєдинку проти Сількеборга (0:0). Тоді Шовковський став наймолодшим українським воротарем, який зіграв в груповому етапі Ліги Чемпіонів (19 років, 8 місяців та 13 днів).

Попри багаточисельні чутки про інтерес європейських команд до СаШо, він лишився вірним біло-синім кольорам та з 1993 по 2016 захищав кольори Динамо. За цей час Шовковський зіграв за Динамо 653 матчі в усіх турнірах, що є абсолютним рекордом в історії клубу.

За весь час з київським клубом Шовковський виграв наступні трофеї:

• Чемпіон України (1993/94, 1994/95, 1995/96, 1996/97, 1997/98, 1998/99, 1999/2000, 2000/01, 2002/03, 2003/04, 2006/07, 2008/09, 2014/15, 2015/16);
• Володар Кубка України (1992/93, 1995/96, 1997/98, 1998/99, 1999/2000, 2002/03, 2004/05, 2005/06, 2006/07, 2013/14, 2014/15);
• Володар Суперкубка України (2004, 2006, 2007, 2009, 2011, 2016).

Свій останній матч за Динамо Шовковський провів 13 вересня 2016 року проти неаполітанського Наполі у Лізі чемпіонів (1:2).

Напевно, найяскравішим моментом в кар’єрі СаШо – виступ за національну збірну України на чемпіонаті світу-2006. На тому турнірі Шовковський провів усі п’ять поєдинків, але серія пенальті зі збірною Швейцарією запам’яталася найбільше.

Воротар збірної України став першим голкіпером, який не пропустив жодного пенальті в серії післяматчевих 11-метрових ударів на чемпіонаті світу з футболу.

Ось що сам Шовковський казав про тиск, який був на ньому, перед серією післяматчевих пенальті.

«Ви не уявляєте відчуття, які відчуває гравець, коли знає, що на нього дивиться мільйонна армія уболівальників, на нього сподіваються. Чи це гравець, який повинен пробити останній удар, чи воротар, на якого всі моляться, щоб він не пропустив».

Це досягнення зумів через 16 років повторити воротар національної збірної Марокко Яссін Буну, який не пропустив жодного голу післяматчевій серії пенальті на стадії 1/8 фіналу проти Іспанії (0:0, 3:0 по пенальті).

Після завершення футбольної кар’єр Олександр Володимирович розпочав свій шлях тренера. З 2018 по 2022 рік Шовковський був помічником головного тренера у національній збірній України, працювавши у штабі Андрія Шевченка та Олександра Петракова.

У січні 2023 року СаШо увійшов у тренерський штаб Мірчі Луческу в київському Динамо. Навесні 2023 року Шовковський тимчасово виконував обов’язки головного тренера, який на той момент відновлювався після операції. За той час команда під керівництвом Шовковського провела вісім матчів: шість перемог, одна нічия та одна поразка.

Після відставки Луческу Олександр Володимирович знову став виконувати обов’язки головного тренера, однак вже після перемоги у третій грі поспіль був призначений головним тренером біло-синіх.

46 років колишньому хавбеку Гронінгена Євгену Левченку

Євген Вікторович Левченко народився 2 січня 1978 року у місті Костянтинівка Донецької області. Вважається вихованцем донецького спортінтернату, звідки через аматорський Гарант потрапив до структури донецького Шахтаря. У цей час півзахисник виступав переважно за дублюючий склад, а вже у 1995 році перейшов до московського ЦСКА. У складі «армійців» Левченко так і не провів жодної гри за першу команду, граючи за ЦСКА-Д.

У 1996 році розпочався європейський період кар’єри Євгена, який підписав контракт з нідерландським Вітессом. Зрештою у кольорах цього клубу він проведе 34 гри, заб’є два голи та оформить один асист. Перебуваючи на контракті у Вітессі, на правах оренди грав за Хелмонд Спорт та Камбюр.

З 2003 по 2005 рік Левченко грав за роттердамську Спарту, а потім став гравцем Гронінгена. Саме за Гронінген півзахисник проведе найбільшу кількість матчів у власній клубній кар’єрі: 114 матчів, п’ять голів та три асисти. Також у Гронінгені Левченко встиг пограти з майбутньою зіркою Ліверпуля та Барселони – Луїсом Суаресом. Детальніше про гру з Суаресом в одній команді Євген розповідав в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

Після чотирьох років у Гронінгені Левченко захищав кольори раменського Сатурну та Віллема ІІ. Останнім професійним клубом хавбека став австралійський клуб Аделаїда Юнайтед, за який він провів 11 матчів та забив один гол у сезону 2011/12.

Що стосується виступів Левченка за національну команду України, то на його адресу часто лунали вислови від експартнерів та експертів, що він просто катався з командою, а не був зіркою. 

Ось що говорив стосовно півзахисника колишній хавбек збірної Олександр Алієв:

«Він же в збірну приїжджав... Він любитель пограти на гітарі і привезти оселедець. Ну, ось він приїжджав до збірної, грав нам на гітарі і їв оселедець. Ось і все».

Сам Левченко, відповідаючи вже на критику Віктора Леоненка, відверто зізнався, що не вважає себе зіркою, але робив та робить все можливе для України:

«Ну тут Леон правий, я ніколи не був зіркою і однозначно не легенда. Я також погоджуюся, що я в порівнянні з іншими зірками «непонятно кто». Але цей «непонятно кто» робить все можливе для України, наприклад ми зібрали 550.000€, вивезли понад 100 дітей до Нідерландів, зібрали 3000 павербанків, 250 генераторів, відбудовуємо з фондом будинки і ще багато чого. А що зробив ти для України?».

Загалом Левченко провів вісім матчів за національну збірну України, результативними діями не відзначався. Після завершення футбольної кар’єри виступав у ролі експерта на футбольному телебаченні також є голова профспілки футболістів Нідерландів.

49 років лідеру оборони збірної країни Владислав Ващуку

Владислав Вікторович Ващук народився 2 січня 1975 року у місті Київ. Так, Ващук та Шовковський народилися в одному місті в один і той самий день року і тривалий час разом захищали кольори столичного Динамо. 

Дебют Владислава за першу команду біло-синіх стався 25 вересня 1993 року у матчі проти Буковини (3:1). У сезоні 1993/84 Ващук провів 25 матчів, з яких 17 розпочинав у стартовому складі команди. Разом з Олександром Головком Ващук утворив потужний дует у захисті команди Валерія Лобановського. Разом Головко та Ващук зіграли 19037 хвилин у 233 іграх.

У 2003 році після перенесеної важкої травми Ващук поступово втрачав свої лідерські позиції в Динамо, а тому наважився на скандальний перехід до заклятого суперника Динамо – московського Спартака. 

«Динамо я був не потрібен, мені лише «Спартак» запропонував перейти до них. Я ніколи не шкодував про це рішення, так повинно було бути. Це було дуже важко зробити, прийняти, але я розумію, що це правильне рішення на той момент».

За Спартак Ващук провів 32 матчі, забив один гол та оформив один асист, після чого керівники московського клубу перестали розраховувати на Владислава. У Росії оборонець завоював Кубок країни за 2003 рік.

У сезоні 2004/05 захисник захищав кольори одеського Чорноморця, хоча перед цим був на перегляді в низці європейських клубів. Після перенесених травм та з плином часу Ващук втратив у швидкості, тому грав за рахунок досвіду та власного футбольного інтелекту. 

У 2005 році сталося його повернення до Динамо. Вболівальники  київського клубу буле не в захваті від камбеку колись улюбленця трибун, а тому прозвали Ващука «Юдою» за його перехід у стан заклятих суперників.

«Практично на всіх матчах Чорноморця і Динамо я бачив у динамівському секторі банери «Ващук-Иуда!» і слухав кричалки народної творчості. Пояснювати що-небудь я не міг, та й не хотів. Простіше було не реагувати.

Після повернення в Динамо легше не стало. Тупа агресія з трибун стала дратувати і набридати. Мало того, як мені здається, це заважало не тільки мені, це заважало команді. Підтримка вболівальників – це дуже важливо, що б там не говорили».

Загалом у складі Динамо Ващук завоював наступні трофеї:

• Чемпіон України (1994, 1995, 1996, 1997, 1998, 1999, 2000, 2001, 2007);
• Володар Кубка України (1996, 1998, 1999, 2000, 2006, 2007);
• Володар Суперкубка України (2006, 2007).

Після того, як Динамо очолив Юрій Сьомін у 2008 році Ващуку довелося покинути клуб. Після цього захисник грав за ФК Львів, Чорноморець. Останнім клубом Владислава у його професійній кар’єрі була луцька Волинь, де він працював під керівництвом одіозного Віталія Кварцяного.

У червні 2011 року Ващук оголосив, що завершив кар’єру професійного футболіста.

За національну збірну України Владислав відіграв у 63 матчах, забив один гол та оформив три результативні передачі. Єдиний гол за синьо-жовтих захисник забив 31 березня 1999 року в матчі відбору на Євро-2000 у ворота збірної Ісландії (1:1).

 З 1996 по 2002 рік Ващук був незамінним гравцем оборони української команди та взяв участь у тріумфальному ЧС-2006. На турнірі Владислав відіграв у трьох з п’яти поєдинків, відзначившись червоною карткою у першому матчі з Іспанією (0:4).

Сам захисник вважає, що той епізод не тягнув на вилучення та пенальті.

«Я в тому епізоді з Торресом робив усе правильно, супроводжував форварда і мав перешкодити йому завдати удару. Торреса я не чіпав, він сам втратив рівновагу через те, що я трохи смикав його за труси. Але епізод на вилучення і пенальті явно не тягнув».

Після завершення футбольної кар’єри Владислав займав посаду спортивного директора київського Арсеналу, був радником президента запорізького Металурга та відкрив власну футбольну школу у Броварах.

Нині Ващук служить у бригаді «Буревій» Гвардії Наступу. Детальніше про своє рішення вступити до лав сил безпеки й оборони України Владислав розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

***

Наразі ви можете ознайомитися з матеріалом про видатного хавбека київського Динамо, що виховав Артема Мілевського та Артема Алієва – Павла Яковенка та видатних футбольних постатей, що народилися 1 січня.