Перша поразка Шевченка на чолі збірної, нічия з чемпіонами світу: 24 березня — цей день в історії українського футболу
613 
24 березня 1947 року у селі Ключарки (Закарпатська область) народився Стефан Решко – легендарний захисник київського Динамо, чотириразовий чемпіон СРСР, переможець Кубка володарів Кубків та Суперкубка УЄФА.
Стефан Решко. Фото: Google
Розпочинав у складі ужгородського клубу Верховина, після чого опинився у вінницькому Локомотиві. Успішним для Решка вийшов період його кар’єри в одеському Чорноморці (77 матчів), де за час своїх виступів він двічі входив до списку 33 найкращих гравців року в УРСР. Тоді ж Решка стали залучати до ігор за олімпійську збірну СРСР.
Наприкінці 1970-го захисник перебрався у клуб, як виявилось усього свого життя – київське Динамо. Саме біло-сині кольори Стефан захищав до кінця своєї кар’єри у 1978 році. За цей час в складі киян провів 266 матчів та забив один гол.
Разом з динамівцями Решко чотири рази ставав переможцем чемпіонату та двічі переможцем Кубка СРСР. Також Стефан має у власному активі два єврокубки – це перемоги у Кубку володарів Кубків-1975 та Суперкубку УЄФА-1975. Захисник відіграв усі повні матчі в рамках обох тріумфальних турнірах.
У складі збірної СРСР Решко взяв участь у 11 матчах, результативними діями не відзначався та участі у міжнародних форумах не брав. За одним винятком: Стефан став бронзовим призером олімпійських ігор з футболу в складі збірної СРСР U-20, обігравши у фіналі Бразилію (2:0).
Після завершення футбольної кар’єри закінчив Вищу школу МВС, працював в Академії МВС. Також Решко був професором кафедри спеціальної фізичної підготовки Національної академії внутрішніх справ, головою комітету з питань проведення змагань та справедливої гри КДК ФФУ. Водночас він має власну баптистську церкву, про що сам розповідав у інтерв’ю.
24 березня 1963 року у місті Городок (Львівська область) народився Вадим Тищенко – легендарний півзахисник Дніпра, переможець чемпіонату СРСР, олімпійський чемпіон.
Вадим Тищенко. Фото: Дніпро
Перші кроки у дорослому футболі Тищенко робив у вінницькій Ниву, яку вже за рік покинув заради львівського СКА. У складі клубу з Галичини хавбек виступав з 1985 по 1986 рік: 80 ігор, 11 голів. У 1987-му став гравцем Дніпра, з яким вже за рік стане переможцем чемпіонату СРСР – востаннє в історії клубу. Якийсь час Тищенко був капітаном та лідером дніпрян, провівши загалом 124 поєдинки, в яких забив 16 голів. Також у складі Дніпра півзахисник став володарем Кубка СРСР та двічі входив до списку 33 найкращих гравців року в Союзі.
У 1992 році Тищенко отримав можливість проявити себе за кордоном, тому відгукнувся на пропозицію клубу Хапоель (Хайфа). Перш ніж завершити кар’єру у віці 31 року, півзахисник встиг зіграти ще 53 матчі (чотири голи, три асисти) за ізраїльський колектив.
Також в активі Тищенка є вісім матчів за збірну СРСР: без результативних дій. У 1988 році хавбек став переможцем олімпійських ігор з футболу. У поєдинках турніру участі так і не взяв через травму. Згадував ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» одноклубник і товариш по збірній Олексій Чередник:
«Тищенко – це золота людина, царство йому небесне. Його не можна було не взяти. Адже він був одним із лідерів тієї збірної. Вважай, на собі витяг весь відбірковий турнір до Олімпіади. А там були найважчі матчі із Туреччиною, Швейцарією, Норвегією. Вклоняюся перед Бишовцем – молодець, що так вчинив. Незважаючи ні на що, взяв гравця, знаючи, що той навряд чи зможе грати. Тищенко був дуже скромною, чесною людиною, тому він на жодне вшанування Олімпійської збірної, коли ми збиралися, не поїхав. Вважав себе людиною, яка не заслужила золота Олімпіади».
Тренерську кар’єру розпочав у Дніпрі. Був головним тренером команди у 1998 році: 12 перемог, шість нічиїх та 14 поразок. У 2005 році тимчасово виконував обов’язки керманича колективу. З 2005 по 2010 рік перебував у тренерських штабах команди, допомагаючи таким фахівцям, як Олександру Іщенку, Володимиру Безсонову, Олега Протасову та Хуанде Рамосу. З 2011 по 2015 рік Тищенко бус спортивним директором Дніпра.
Помер 14 грудня 2015-го у віці 52 років.
24 березня 1977 року у місті Київ народився Всеволод Романенко – вихованець київського Динамо, воротар Оболоні, маріупольського Іллічівця, луцької Волині та львівських Карпат.
Починав в академії рідного клубу, однак через високу конкуренцію не зумів пробитися до першої команди. Воротарями динамівців на той момент були Олександр Шовковський, В’ячеслав Кернозенко та Тарас Луценко. Тому після виступів за київські Оболонь та фарм-клуби Динамо Романенко покинув столичний колектив.
Після цього Всеволод змінив низку українських команд, однак найбільше матчів провів саме у складі «пивоварів» – 69 (71 пропущений гол, 26 «сухих» ігор). Немало матчів Романенко провів за Іллічівець (47), луцьку Волинь (46) та львівські Карпати (30).
Також голкіпер захищав кольори таких клубів, як Таврія, Закарпаття, Прикарпаття, та Полтава. Сезон 2012/13 став останній для Романенка на професійному рівні, його кіпер провів у складі полтавського клубу в Першій лізі.
Після завершення футбольної кар’єри став тренером воротарів в академії київського Динамо. Свого часу був персональним тренером сина почесного президента біло-синіх Георгія Суркіса – В’ячеслава. Про свій досвід роботи з голкіпером на прізвище Суркіс сам Романенко розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».
24 березня 1993 року у місті Балта (Одеська область) народився Заурі Махарадзе – вихованець донецького Олімпіка, колишній голкіпер луганської Зорі, Дніпра-1 та житомирського Полісся.
Заурі Махарадзе. Фото: Зоря
З 2006 року Махарадзе перебував у структурі донецького Олімпіка. Після виступів за клуб на юнацькому та молодіжному рівні почав грати за основну команду. Загалом за 12 років в Олімпіку Заурі провів 144 матчі, в яких пропустив 194 гри та 46 звів «на нуль».
У 2018 році Заурі став голкіпером луганської Зорі, кольори якої захищав протягом двох років. За цей час воротар взяв участь у 24 поєдинках: дев’ять «сухих» матчів та пропустив 22 м’ячі.
Наступним клубом Махарадзе став Дніпро, за який він так і не провів жодної гри. У тому ж 2021 році приєднався до першолігового житомирського Полісся, в якому зіграв шість «сухих» матчів та пропустив 17 голів за 17 зустрічей. Після дворічної паузи в кар’єрі Заурі перейшов у грузинський клуб Мешахте (третій грузинський дивізіон).
На юнацькому та молодіжному рівні виступав за збірну України, однак у 2018 році був викликаний до національної команди Грузії, за яку, втім, так і не зіграв.
24 березня 1995 року у місті Єнакієве (Донецька область) народився Микита Бурда – вихованець київського Динамо, захисник луганської Зорі, ковалівського Колоса, дворазовий чемпіон України.
Розпочинав займатися футболом у яготинській ДСЮШ. У 13 років опинився у РВУФК, де його тренером був майбутній наставник збірної України Олександр Петраков.
Вже через три роки Бурда отримав запрошення до академії київського Динамо, прийшовши туди ще з кількома перспективними гравцями. За 10 років у першій команді біло-синіх захисник взяв участь у 95 матчах, забивши сім голів та оформивши два асисти. Протягом цього часу Микита двічі став чемпіоном України та володарем Суперкубка. Також в заліковому активі Бурди є ще три Кубки країни.
Свого часу був основним захисником динамівців та одним з найкращих оборонців чемпіонату. Однак серйозні травми сильно завадили Бурді повною мірою реалізувати свій потенціал в Динамо.
У 2023-му Микита став гравцем луганської Зорі, яка того року стало бронзовим призером УПЛ. Сам Бурда жодної гри за луганців не провів.
Нову кампанію захисник розпочав у ковалівському Колосі, за яку вже встиг зіграти 18 матчів, забивши гол та оформивши результативний пас.
У складі молодіжної збірної України брав участь на ЧС-2015. На тому турнірі в складі команди Петракова Бурда зіграв повні чотири матчі, дійшовши до 1/8 фіналу. За національну збірну Микита провів вісім матчів, за які відзначився однією результативною передачею.
24 березня 2017 року на стадіоні «Максимір» пройшов матч п’ятого туру відбору на ЧС-2018, в якому команда Хорватії приймала збірну України.
Після здобутих восьми очок за чотири матчі відбіркового циклу легендарний Андрій Шевченко зазнав першої поразки на чолі національної збірної України та дебютної невдачі загалом у своїй тренерській кар’єрі.
Команда Анте Чачича зуміла перемогти завдяки голу колишнього форварда Дніпра Ніколи Калінича, який виконав чудовий розворот корпусом, відігравши таким чином Сергій Сидорчука, та завдав потужного влучного удару по воротах Андрія Пятова.
Хорвати створювали чимало моментів біля воріт синьо-жовтих, українці ж відповіли по суті лише одним – це Євген Коноплянка наприкінці поєдинку завдав потужного удару зі штрафного удару, який парирував Даніел Субашич.
Відбір на чемпіонат світу, п’ятий тур
Хорватія – Україна – 1:0 (1:1)
Гол: Калінич, 38
- Хорватія: Субашич, Єдвай, Віда, Мітрович, Піварич, Модрич, Бадель, Ракітич (Ковачич, 79), Брозович (Рог, 90), Манджукич, Калінич (Крамарич, 88).
- Україна: Пятов, Бутко, Кучер, Ордець, Матвієнко, Ротань (Сидорчук, 77), Степаненко, Ярмоленко, Коваленко (Бєсєдін, 85), Коноплянка, Кравець (Селезньов, 59).
24 березня 2021 року на «Стад де Франс» пройшов матч першого туру відбіру на ЧС-2022, в якому команда Франції приймала збірну України.
Франція – Україна. Фото: Google
Вже з перших хвилини поєдинку підопічні Дідьє Дешама створювали небезпечні моменти біля воріт Георгія Бущана. А вже на 19-й хвилині французи таки змогли забити гол – це Антуан Грізманн наважився на удар з-поза меж штрафного майданчика, відправивши м’яч прямісінько у дев’ятку.
Україна продовжувала отримувати моменти біля власних воріт, однак і про атакувальні дії не забувала. Вже на 57-й хвилині Олександр Караваєв пройшов правим флангом та віддав передачу на Сергія Сидорчука, після удару якого м’яч опинився у воротах Уго Льоріса. Не обійшлося без суттєвої допомоги рикошету від потрапляння «шкіряного» у захисника Преснеля Кімпембе, внаслідок чого м’яч суттєво змінив свою траєкторію.
Таким чином у матчі першого туру відбору на мундіаль 2022 року між українською та французькою командою, яка на той момент була чинним чемпіоном світу, була зафіксована результативна нічия.
Відбір на чемпіонат світу, перший тур
Франція – Україна – 1:1 (1:0)
Голи: Грізманн, 19 – Сидорчук, 57
- Франція: Льоріс, Павар, Варан, Кімпембе, Ернандес, Рабьо, Канте, Коман (Дембеле, 63), Грізманн, Мбаппе (Марсьяль, 77), Жиру (Погба, 63), Жиру (Погба, 63).
- Україна: Бущан, Караваєв, Забарний, Кривцов, Матвієнко, Миколенко, Сидорчук (Коваленко, 79), Шапаренко (Зубков, 86), Малиновський, Зінченко, Яремчук (Мораєс, 72).
