Перший капітан збірної України, створення Карпат: 18 січня — цей день в історії українського футболу
64741 
18 січня 1963 року було створено новий львівський футбольний клуб Карпати – це єдина команда за всю історію Кубка СРСР, що стала його переможцем, не виступаючи в елітному дивізіоні (1969).
Історія створення і досі найпопулярнішого футбольного клубу Західної України доволі цікава. У 1962 році команда під назвою Сільмаш стала чемпіоном та володарем Кубка Львівської області, здобувши путівку до чемпіонату СРСР класу «Б». Однак радянські чиновники того ж року провели реорганізацію змагань, створивши перехідну лігу між класом «А» та класом «Б». Саме там і мала виступати команда, що представляє місто Лева. На той момент існував львівський клуб СКА, однак гравці там затримувалися ненадовго, оскільки після проходження служби шукали кращої долі в іншому місці. Ускладнював життя і головний армійський клуб Союзу московський ЦСКА, який забирав найсильніших та найталановитіших гравців до своїх лав.
Карпати. Фото: Карпати
Саме тому було ухвалено рішення створювати нову цивільну команду, де можна було б зібрати найобдарованіших футболістів з регіону. У грудні 1962 року в будівлі обласної ради профспілок пройшло зібрання в кабінеті тодішнього голови профспілок Львівської області Гліба Климова, на якому були присутні тренери Сільмаша Юрій Зубач й Василь Соломонко та директор заводу «Львівсільмаш» Іван Калініченко. На зустрічі порушили питання нової назви клубу, оскільки йменуватися Сільмашем, виступаючи на такому рівні, вважалося моветоном. Варіант з назвою Галичина відкинули досить швидко, оскільки вона була занадто патріотичною та не мала шансів на затвердження від тодішньої радянської влади. Вибір постав між Спартаком, Динамо та Карпатами. Зрештою переміг варіант саме з назвою, що відсилав до топоніма. Вважається, що варіант з Карпатами запропонували Климов і Зубач, посилаючись на приклад клубу з Дніпропетровська, який на той час мав назву Дніпро.
Зелено-білі кольори Карпати перейняли від Сільмаша, а ось із гравців тієї львівської команди до новоствореного клубу приєдналося лише двоє – Ігор Кульчицький та Йосип Фалес. Комплектувалися львів’яни спочатку футболістами місцевого СКА та приїжджими гравцями. Старшим тренером тієї команди став Олег Жуков, допомагав йому Ернест Юст.
Провівши передсезоння на Закарпатті, Карпати зіграли свій перший міжнародний матч проти уругвайського клубу Атлетико-Серро (Монтевідео). У Львові команда Жукова святкувала мінімальну перемогу з рахунком 1:0. Свій перший офіційний матч «леви» зіграли 18 серпня 1963 року на стадіоні «Дружба» (нині «Україна»), поступившись литовському Жальгірісу (0:1).
Дебютний сезон Карпати закінчили на сьомому місці в чемпіонаті, випередивши вищезгадане Дніпро. У Кубку СРСР справи були гірше, оскільки команда Жукова вилетіла вже на першому етапі, програвши одеському СКА (0:1).
Один із найкращих бомбардирів того сезону – Анатолій Крощенко – також відомий, як тренер, що поставив свого часу Олександра Шовковського у ворота київського Динамо. Детальніше про перші кроки у футболі нинішнього наставника біло-синіх Крощенко розповів в ексклюзивному матеріалі сайту «Український футбол».
Історія ФК Карпати містить у собі багато моментів: як зі знаком плюс, так і зі знаком мінус. Попри все зелено-білі досі лишаються найпопулярнішим клубом не тільки Галичини, а й усього західного регіону України. Наразі команду під назвою Карпати очолює видатний український тренер Мирон Маркевич, який маючи серйозне фінансування від інвесторів, пише нову сторінку в історії славетного клубу, що розпочав свій шлях 18 січня 1963 року.
18 січня 1965 року у місті Лужани (Чернівецька область) народився Юрій Шелепницький – легенда буковинського футболу, перший капітан в історії збірної України. Як футболіст, цей півзахисник відмовляв самому Лобановському.
Юрій Шелепницький. Фото: Google
З 1983 по 1988 рік Шелепницький захищав кольори чернівецької Буковини, ставши з нею у своєму останньому сезоні чемпіоном УРСР. Після цього пів/захисник перейшов до одеського Чорноморця, з яким увійшов в історію українського футболу, як перший володар Кубка країни (1992). У фіналі «моряками» був обіграний харківський Металіст, а єдиний гол вже в екстратаймі забив легендарний Ілля Цимбалар. Загалом за Чорноморець Шелепницький зіграв понад 100 офіційних матчів, покинувши команду в 1992 році заради турецького Трабзонспора.
У Туреччині провів чотири роки та крім виступів за команду з Трабзона грав за Алтай та Денізліспор. Разом з Трабзонспором ставав бронзовим призером місцевого чемпіонату (1993).
Шелепницький двічі відмовлявся від переходу до київського Динамо. Вперше відмовлено було легендарному Валерію Лобановському, оскільки гравець вважав конкуренцію в столичному клубі занадто високою. Вдруге не захотів переходити до Динамо, яке очолював Йожеф Сабо, через вищий (на його думку) рівень чемпіонату Туреччини, в якому він виступав.
Повертався до рідної Буковини у 1996 році, у її ж лавах і закінчив футбольну кар’єру гравця у 2004. Загалом за чернівецький клуб провів більше 350 ігор.
Брав участь у першому в історії української збірної міжнародному поєдинки проти Угорщини у квітні 1992 року. Вивів синьо-жовту команду з капітанською пов’язкою на руці. Підопічні Віктора Прокопенка у тому матчі на стадіоні «Авангард» в Ужгороді зазнали поразки з рахунком 1:3.
За національну команду Шелепницький провів лише цей матч. Ось, що про цей дивний факт зі своєї футбольної біографії розповідав сам перший капітан української збірної:
«Згодом Базилевич хотів мене викликати в збірну, і Павлов також... Чому цього не зробили – не знаю. У збірній була страшна фінансова проблема. Федерація була не в змозі навіть оплатити футболістові квиток з клубу в збірну. Можливо саме тому».
Після завершення футбольної кар’єри очолював Буковину протягом чотирьох років (2003-2007), керував аматорським клубом Маяк (село Великий Кучурів, Чернівецька область). Наразі працює тренером в академії рідної Буковини.
Детальніше про різні епізоди з власної кар’єри Шелепницький розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».
18 січня 1972 року у місті Кіровоград (нині Кропивницький) народився Олександр Мизенко – легенда Зірки, двічі переможець Першої ліги та володар Кубка Молдови.
Олександр Мизенко. Фото: Google
Дебют Мизенка за першу команду Зірки стався, коли йому було тільки 16 років. Вже в наступному сезоні нападник стане основним гравцем кіровоградського колективу. Виступи за рідний клуб перервала служба в армії, через яку він почав виступати за київський СКА, у складі якого й провів перший чемпіонат в історії незалежної України.
Після сезону в складі миколаївського Евіса повернувся до Зірки, яка у своїй назві містила приставку НІБАС (назва агрофірми). Багато в чому саме через результативність Мизенка команді вдалося пройти шлях з Другої ліги до елітного українського дивізіону. У сезоні 1994/95 разом із Зіркою-НІБАС став переможцем Першої ліги, випередивши ЦСКА-Борисфен.
Сезон 1997/98 провів у лавах донецького Металурга, потім уклав угоду з тираспольським Шерифом, разом з яким і здобув Кубок Молдови в 1999 році. Погравши за аматорські команди Артеміда (Кіровоград), Уренгойгазпром (Анапа) та Ікар-МАКБО (Кіровоград), повернувся до рідної Зірки, з якою у сезоні 2002/03 вдруге завоював золоті медалі Першої ліги. Зовсім недовго грав за казахстанський клуб Актобе-Ленто, після чого знову приєднався до червоно-жовтих.
Закінчив свою футбольну кар’єру саме в Зірці та залишався в клубі навіть після втрати ним професійного статусу. У 2005 році був виконувачем обов’язків головного тренера команди.
Наразі очолює аматорський ФК Агротех (Тишківка, Кіровоградська область). Детальніше про цей клуб та його амбіції в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» розповів хавбек команди Ігор Загальський.
18 січня 2012 року у місті Київ помер Валентин Трояновський – півзахисник та нападник Динамо, що разом зі столичним клубом вперше в історії став чемпіоном СРСР (1961).
Динамо Київ в 1961 році. Фото: Google
Розпочинав свій професійний шлях у футболі Трояновський з ФШМ, після чого опинився у віці 15 років опинився у дублі київського Динамо. Гра молодого та технічного гравця імпонувала, як вболівальникам, так і тренерам, однак були серйозні питання до професіоналізму футболіста. Саме через порушення спортивного режиму Трояновський був відрахований з клубу.
Після київського періоду нападник встиг пограти за рівненський Колгоспник та вінницький Локомотив. У складі «залізничників» стабільно демонстрував достатньо високий рівень майстерності, що допомогло йому у 1960 році повернутися до Динамо, яке тоді очолив В’ячеслав Соловйов.
У свій другий прихід в Динамо склав потужний дует на лівому фланзі з Валерієм Лобановським. Гра «Валета» (прізвисько ще з часів гри у дворі) та «Лобана» породила приказку, яка звучить наступним чином:
«Без Трояновського не було б Лобановського».
Перший сезон для Валентина ознаменувався другим місцем у чемпіонаті СРСР, але срібну медаль так і не отримав, оскільки зіграв лише у 12 матчах (потрібно було мінімум 15). Однак вже на наступний рік Трояновський допоміг динамівцям Києва здобути перше в історії чемпіонство Союзу та отримав свою золоту медаль, зігравши 15 ігор.
Поступово почав втрачати свої позиції в Динамо після того, як клуб очолив Віктор Маслов. У 1964 році з трактуванням «порушення спортивного режиму» Трояновський був вже остаточний відрахований зі столичного клубу.
Футбольна кар’єра після Динамо виявилася не такою вже зірковою. «Валет» повернувся до вінницького Локомотива, потім пограв за одеський Чорноморець та криворізький Кривбас, а завершив свою кар’єру на Далекому Сході у ФК Сахалін.
Досить короткий проміжок часу працював тренером, займаючись з дітьми у секції при київському заводі «Більшовик». Зізнавався, що ця робота є для нього занадто нервовою, до того ж він мав постійні проблеми із забезпеченням базовим футбольним інвентарем. Після цього Трояновський працював звичайним робітником на київських підприємствах, граючи за ветеранські команди.
