Перший трофей Лобановського після повернення, динамівець Спартака: 3 лютого — цей день в історії українського футболу
31690 
3 лютого 1937 року у місті Москва народився Володимир Сорокін – легендарний півзахисник донецького Шахтаря, володар Кубка СРСР, який пограв за київське та московське Динамо.
Після дебюту за головну команду динамівців з Москви отримав запрошення від київського Динамо. У складі біло-синіх грав у лінії півзахисту разом з Йожефом Сабо та Юрієм Войновим. У 1960 році разом з киянами завоював срібні медалі чемпіонату СРСР. Вже у наступній кампанії у Сорокіна виник конфлікт з головним тренером команди В'ячеславом Соловйовим. Півзахисник практично не тренувався з командою – спершу через операцію з видалення апендициту, а пізніше через смерть батька.
Повернувшись до столичного Динамо, в рамках наступного сезону забив м’яч у ворота динамівців Києва, але вдалим той сезон для москвичів не назвеш – 11 місце в чемпіонаті Союзу.
У 1962 році головний тренер Шахтаря Олег Ошенков, який раніше працював із Сорокіним в київському Динамо, запросив півзахисника до донецького клубу. Вже у тому розіграші Володимир знову засмучує голом динамівців Києва та стає володарем Кубка СРСР. Сам Сорокін теж міг відзначитися у фіналі проти Знам’я Труда (2:0), однак не реалізував пенальті, влучивши у стійку воріт. В наступному сезоні «гірники» знову дійдуть до фінального поєдинку Кубка, однак цього разу поступляться московському Спартаку (1:2).
Провівши більше як 150 матчів за шість сезонів у донецькому Шахтарі, наприкінці кар’єри пограв за Азовець (Жданов) та Буковину (Чернівці). Після завершення кар’єри очолював футбольну команду заводу Арсенал та займався організацією матчів ветеранської команди київського Динамо.
3 лютого 1985 року у місті Хабаровськ народився Олександр Алієв – виходець з московського Спартака, легендарний півзахисник київського Динамо, півзахисник збірної України.
У 1999 році в рамках проекту Павла Яковенка Динамо-1985 Алієв разом з низкою гравців академії Спартака перебрався до київського клубу. Здобував досвід на дорослому рівні, граючи за бориспільський Борисфен-2, а пізніше отримав шанс проявити себе в першій команді біло-синіх.
Дебют Алієва в основі Динамо у основі стався 10 серпня 2002 року, в матчі 1/32 фіналу Кубка України проти Енергетика з Бурштина (1:0). У тому ж поєдинку за киян дебютував близький товариш Олександра – Артем Мілевський.
Артем Мілевський і Олександр Алієв, фото: Instagram
Тривалий час півзахисник був поруч з основою Динамо, але стабільної ігрової практики не мав, виступаючи за дубль та другу команду з Першої ліги. У сезоні 2006/07 встановив рекорд результативності молодіжного чемпіонату України (U-21), забивши 21 м’яч. Лише через 14 років нападник біло-синіх Владислав Ванат перевершив цей показник, чому сам Алієв, з його слів, був дуже радий.
Після оренди в запорізький Металург, ігор за молодіжку та другу команду Алієв починав ставати гравцем основного складу Динамо в сезоні 2007/08. А вже закріпитися в першій команді та стати її важливою частиною зумів у кампанії 2008/09. Саме у тому розіграші Олександр видав свій найсильніший сезон у біло-синій футболці, забивши 13 голів та оформивши дев’ять асистів у 26 матчах чемпіонату. Разом з Динамо в тій кампанії Алієв дійшов до півфіналу Кубка УЄФА, де кияни поступилися Шахтарю (1:1, 1:2). Сам Олександр у тому розіграші турніру за сім матчів оформив шість результативних передач.
У 2010 році після перенесеної травми Алієв слідом за екснаставником Динамо Юрієм Сьоміним перейшов до московського Локомотиву. За російський клуб Алієв провів 27 матчів, провів 15 голів та оформив п’ять асистів. Після того, як той-таки Сьомін покинув Локомотив, Олександр вирішив повернутися до Динамо.
Заграти в рідному клубі на попередньому рівні Алієву вже не вдалося. У сезоні 2012/13 півзахисник на правах оренди виступав за Дніпро: 16 матчів, два голи, три результативні передачі. Додалися скандали, що пов’язували його та Мілевського з нічними клубами та алкоголем, почався конфлікт з президентом Динамо Ігорем Суркісом. До того ж у ті часи кияни не шкодувало грошей на трансфери, тому Олександр мав досить солідних конкурентів на позиції у центрі поля – Ніко Кранчар, Мігель Велозу, Раффаел, Лукман Аруна.
У січні 2014 році після 15 років в команді Алієв покинув рідний клуб. Загалом у складі Динамо провів 132 гри, забив 30 голів та оформив 27 результативних передач. Чотири рази ставав чемпіоном України та володарем Кубка. Також три рази здобував Суперкубок країни.
Наступним клубом Алієва став махачкалінський Анжі, за який він відіграв у 27 матчах: чотири голи, шість асистів. Пізніше Олександр виступав за казахстанський Тараз, в якому відзначився бійкою з головним тренером команди Юрієм Максимовим. Також півзахисник виступав за аматорські колективи, серед яких на той момент був і Рух, а у 2018 році став граючим тренером ФК Хмельницький.
На молодіжному чемпіонаті Європи-2006 у складі української збірної здобув срібні медалі. На самому турнірі взяв участь у всіх матчах, але у жодному з них не відіграв усі 90 хвилин. Результативними діями теж не відзначався.
Олександр Алієв на молодіжному Євро-2006, фото: з відкритих джерел
За національну збірну провів 28 матчів, забив шість голів та оформив вісім асистів. На домашньому Євро-2012 зіграв трохи більше 20 хвилин у поєдинку другого туру проти Франції (0:2). В офіційних матчах за головну збірну не забивав.
Після завершення футбольної кар’єри отримав тренерську ліцензію категорії А, пробував себе у ролі блогера, створивши канал ютуб-канал «Кент», записав реп-кліп. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну став до лав територіальної оборони Києва, повідомляв про наявність у себе посвідчення учасника бойових дій.
3 лютого 1994 року у місті Київ народився Валерій Бондаренко – вихованець київського футболу, захисник Шахтаря, що відомий своїми виступами за Олександрію.
Розпочинав свій шлях Бондаренко в школі Оболоні – Зміна, однак вже пізніше приєднався до київського Арсеналу, за який виступав у ДЮФЛ, на юнацькому та молодіжному рівні. За першу команду «канонірів» жодної гри так і не провів.
Після цього Валерій сезон відіграв у грузинському Торпедо (Кутаїсі) та два роки у стрийській Скалі, звідки перейшов до Олександрії. У складі «містян» захисник зумів проявити себе настільки добре, що за ним почали полювання київське Динамо та донецький Шахтар.
Зрештою у 2019 році Бондаренко підписав контракт з «гірниками», за яких провів лише один матч. Увесь інший час захисник подорожував по орендах – Віторія (Гімарайнш), Олександрія, Ворскла, знову Олександрія, а тепер Колос.
Валерій Бондаренко, фото: ФК Колос
Найбільше матчів у власній кар’єрі Бондаренко провів саме за команду з Кіровоградщини: 87 матчів, сім забитих голів. Цього ж сезону в складі Колосу центрбек взяв участь 16 матчах ковалівців: без результативних дій.
Контракт з Шахтарем у Валерія закінчується у червні 2024 року. У складі донеччан став чемпіоном та володарем Кубка України в сезоні 2018/19.
3 лютого 1996 року у місті Москва пройшов фінальний матч Кубка чемпіонів співдружності, в якому київське Динамо перемогло владикавказьку Аланію, здобувши перший подібний трофей у власній історії.
Шлях Динамо до фіналу
Груповий етап:
- Динамо – Флора (Естонія) – 2:0
- Динамо – Копетдаг (Туркменістан) – 2:0
- Динамо (Білорусь) – Динамо – 3:2
Плей-оф:
- Жальгіріс (Литва) – Динамо – 0:3
- Динамо (Білорусь) – Динамо – 0:4
Шлях Аланії до фіналу
Груповий етап:
- Аланія – Кант-Ойл (Киргизстан) – 5:0
- Аланія – Пюнік (Вірменія) – 4:0
- Єлімай (Казахстан) – Аланія – 0:4
Плей-оф:
- Аланія – Нефтчі (Узбекистан) – 9:0
- Сконто (Латвія) – Аланія – 0:2
Фінал
Аланія у статусі чемпіона Росії зустрічалася з чемпіоном України київським Динамо. За увесь турнір владикавказький клуб не пропустив жодного м’яча та демонстрував неабияку результативність. Проте за іронією долі, пропустивши лише один гол, Аланія не зуміла забрати трофей.
Злим генієм для російського клубу став майбутній володар «Золотого м’яча». Наприкінці гри 19-річний Андрій Шевченко з другої спроби відправив м’яч ударом з лівої ноги у сітку воріт владикавказців. Вперше за чотирирічну історію турніру перемогу в ньому здобув не московський Спартак.
Кубок чемпіонів співдружності. Фінал
Аланія (Владикавказ) – Динамо (Київ) – 0:1 (0:0)
Голи: Шевченко, 83.
3 лютого 1997 року у місті Москва в манежі ЦСКА пройшов фінальний матч Кубка чемпіонів співдружності, в якому київське Динамо здобуло вольову перемогу над Спартаком. Цей трофей став першим для Валерія Лобановського після повернення до рідного клубу.
Шлях Динамо до фіналу
Груповий етап:
- Динамо – Металург (Киргизстан) – 9:1
- Динамо – Кареда (Литва) – 5:1
- Пюнік (Вірменія) – Динамо – 0:2
Плей-оф:
- Динамо – Зімбру (Молдова) – 2:0
- Динамо – Сконто (Латвія) – 0:0, після пенальті – 4:1
Шлях Спартака до фіналу
Груповий етап:
- Спартак – Нефтчі (Азербайджан) – 4:2
- Спартак – Новбахор (Узбекистан) – 3:0
- Зімбру (Молдова) – Спартак – 0:6
Плей-оф:
- Спартак – Пюнік (Вірменія) – 3:0
- Спартак – Копетдаг (Туркменістан) – 1:1, після пенальті – 3:2
Фінал
Пропустивши першими, кияни зуміли зрівняти рахунок вже у другому таймі. На гол Єгора Титова відповів Валентин Белькевич, а вже за дві хвилини вперед біло-синіх вивів точний удар Андрія Шевченка з пенальті.
Ударом з 11-метрової позначки Андрій Тихонов знову встановив паритет у матчі, який, однак, протривав недовго. Вже за чотири хвилини свій другий гол у зустрічі провів Белькевич, принісши тим самим Динамо перемогу над Спартаком та другий поспіль Кубок чемпіонів співдружності.
Кубок чемпіонів співдружності. Фінал
Динамо (Київ) – Спартак (Москва) – 3:2 (0:1)
Голи: Белькевич, 49, 85, Шевченко, 51 (пенальті) – Титов, 26, Тихонов, 81 (пенальті)
- Динамо: Шовковський, Лужний, Ващук, Беженар, Головко, Дмитрулін, Хацкевич, Белькевич, Калитвинцев, Ребров, Шевченко. Головний тренер: Валерій Лобановський.
- Спартак: Нігматуллін, Хлєстов, Ананко, Цимбалар, Ромащенко, Євсєєв, Бахаpєв, Аленичєв, Тітов, Мельошин, Тихонов. Головний тренер: Олег Романцев.
3 лютого 1999 року у місті Гнівань (Вінницька область) народився Андрій Ременюк – вихованець ЛДУФК (Львів), півзахисник Карпат, Кривбасу та Металіста 1925.
Хавбек виступав за «левів» на рівні ДЮФЛ, за них же і дебютував на рівні УПЛ в сезоні 2017/18. Ременюк вийшов на останні 22 хвилини домашнього матчу Карпат проти донецького Шахтаря (0:3). Загалом за зелено-білих провів вісім матчів, результативними діями не відзначався.
Також виступав за Рух, Калуш та Кривбас, звідки влітку 2021-го перебрався до харківського Металіста 1925. Відтоді півзахисник взяв участь у 58 матчах харків’ян, забивши чотири голи та віддавши чотири результативні передачі. З’являлася інформація про те, що новий головний тренер Металіста 1925 Віктор Скрипник не розраховує на Ременюка у своїй команді.
3 лютого 2002 року у селищі Варва (Чернігівська область) народився Денис Нагнойний – вихованець харківського футболу, атакувальний хавбек луганської Зорі, яку незабаром покине.
Денис Нагнойний, фото: ФК Зоря
На рівні ДЮФЛ Нагнойний виступав за УФК-Металл Харків, куди потрапив з команди під назвою Європа з міста Прилуки. За луганську Зорю Денис почав грати вже з сезону 2019/20.
Дебют за першу команду луганців на рівні УПЛ стався вже 9 травня 2021 року в матчі проти Олександрії (2:1). Вийшовши на останні 20 хвилин гри, Нагнойний встиг оформити результативну передачу на Даниїла Алефіренка.
На сьогодні в активі Дениса 37 матчів за Зорю, в яких він оформив 4+4 за системою гол плюс пас. Раніше повідомлялося, що атакувальний півзахисник, який дебютував у дорослому професійному футболі під керівництвом Віктора Скрипника, продовжить кар’єру в нинішній команді 54-річного фахівця – Металісті 1925.
