Реал розгромив Динамо, легенди Дніпра та Олександрії: 21 березня — цей день в історії українського футболу
536 
21 березня 1973 року на стадіоні «Сантьяго Бернабеу» пройшов матч-відповідь 1/4 фіналу Кубок європейських чемпіонів, в якому київське Динамо зустрічалося з мадридським Реалом.
Після нульової нічиєї у поєдинку в Одесі підопічні Мігеля Муньйоса вийшли надзвичайно зарядженими на домашній матч. Тому не дивно, що вже на другій хвилині гри нападник «вершкових» Сантільяна відкрив рахунок у грі. Під кінець другого тайму форвард Іко Агілар подвоїв перевагу, розписавшись у воротах Євгена Рудакова.
За декілька хвилин до кінця поєдинку Амаро Амансіо довів рахунок до розгромного, встановивши остаточний результат матчу. У тій єврокубковій кампанії мадридський клуб вибув вже на наступній стадії, оскільки за сумою двох матчів поступився майбутньому переможцю турніру – амстердамському Аяксу (1:2, 0:1).
Кубок європейських чемпіонів, 1/4 фіналу, матч-відповідь
Реал (Мадрид) – Динамо – 3:0 (2:0), перша гра – 0:0
Голи: Сантільяна 2, Агілар 35, Амансіо 88.
- Реал Мадрид: Ремон, Хосе Луїс Лопес, Беніто, Тоуріньо, Гранде, Зокко, Амансіо, Піррі, Сантільяна, Веласкес (Гонсалес, 86), Агілар (Вердуго, 80).
- Динамо: Рудаков, Дамін, Решко, Доценко (Семенов, 60), Фоменко, Трошкін, Мунтян, Пузач, Колотов, Веремєєв (Буряк, 64), Блохін.
21 березня 1976 року у місті Краснодар народився Максим Деменко – півзахисник київського Динамо, санкт-петербурзького Зеніта та московського Спартака, чемпіон України, володар Кубка Росії.
Розпочинав кар’єру в краснодарській Кубані, де його гру і помітили представники київського Динамо. У складі біло-синіх за увесь час провів 13 матчів, результативними діями не відзначався. У сезоні 1993/94 разом з динамівцями став переможцем чемпіонату України.
Після виступів за Динамо почав виступати за тольяттінську Ладу, в складі якої зіграв 110 матчів, забивши дев’ять голів за три роки. Через два роки Деменко опинився у санкт-петербурзькому Зеніті, з якими здобув бронзові нагороди чемпіонату Росії. Загалом за Зеніт півзахисник провів 47 матчів: 11 голів, один асист.
Транзитом через Ростсельмаш опинився у московському Спартаку, де став володарем Кубка Росії у 2003 році. Усього в червоно-білій футболці Максим провів 24 поєдинки, результативними діями не відзначався.
Практично завершив виступи на професійному рівні у 2004 році, оскільки не міг відновитися після низки пошкоджень. Сам Деменко пов’язував свої проблеми з постійним вживанням гравцями московського Спартака заборонених препаратів, через що футболісти часто не відчували межі використання своїх сил.
Пізніше все ж повернувся у футбол, погравши за Краснодар, Жемчужину-Сочі та новоросійський Чорноморець.
У складі збірної Росії провів два матчі, дебютувавши у поєдинку проти США (2:0). Також Деменко перебував на лаві запасних під час легендарного протистояння української команди з російською збірною (1:1), коли Андрій Шевченко відправив м’яч за комірець Олександру Філімонову.
21 березня 1978 року у місті Київ народився Олег Венглинський – вихованець київського Динамо, нападник Дніпра, одеського Чорноморця та грецького АЕКа.
Олег Венглинський, фото: з відкритих джерел
Перші кроки у дорослому футболі робив у рідному Динамо, проте виступав переважно за фарм-клуб киян. Усього за першу команду біло-синіх провів 37 матчів, забив сім голів та оформив дві результативні передачі. Разом з динамівцями тричі ставав переможцем Кубка України.
Наступним клубом Венглинського став Дніпро, у складі якого він провів три сезони (2002-2005): 76 ігор, 41 голів. За результатами референдуму газети «Український футбол» був визнаний найкращим футболістом України у 2003 році.
Завдяки своїм вдалим виступам у дніпровському клубі отримав можливість продовжити кар’єру в Європі, чим і скористався, перебравшись в афінський АЕК.
Однак у грецькому клубі Венглинський себе проявити не зумів, забивши лише три голи за 21 поєдинок. Останні роки кар’єри провів у одеському Чорноморці: 55 матчів, шість голів, три асисти.
Також в активі Венглинського є 10 матчів за національну збірну України. Свій єдиний гол у синьо-жовтій футболці форвард забив 28 квітня 2004 року в контрольному поєдинку проти Словаччини (1:1).
Старший брат Олега – Сергій – теж вихованець київського Динамо, який за свою кар’єру пограв зокрема за полтавську Ворсклу, донецький Металург, та івано-франківське Прикарпаття, потім займався агентською діяльністю.
Наразі Венглинський є асистентом головного тренера київського Динамо U-19 Ігоря Костюка.
21 березня 1980 року у селі Дачне (Донецька область) народився Сергій Матюхін – вихованець Дніпра, захисник Кривбасу, київського Арсеналу та збірної України.
Після закінчення дніпропетровського спортінтернату розпочав виступи на дорослому рівні у головній команді міста. У складі Дніпра за 13 років на контракті провів 159 матчів, забивши 11 голів. Разом із дніпрянами ставав бронзовим призером чемпіонату України, доходив до фіналу Кубка країни в сезоні 2003/04.
Сергій Матюхін, фото: з відкритих джерел
У різний період на правах оренди виступав за Кривбас та київський Арсенал. У складі останніх провів аж 48 матчів, забивши три голи. Останнім професійним клубом в кар’єрі Матюхіна стала Олександрія, за яку він провів усього два поєдинки.
Також в активі Матюхіна є три за національну збірну України, яку тоді очолював Олег Блохін. Дебют стався 31 березня 2004 року в контрольному матчі з Македонією (0:1), коли Сергій вийшов по перерві замість оборонця Сергія Симоненка, провівши весь другий тайм на полі.
Після закінчення футбольної кар’єри працював тренером у структурі одеського Чорноморця. Наразі Матюхін є тренером у клубі Пальміра (Одеса), займаючись з дітьми 2007-2008 року народження.
21 березня 1983 року у місті Овідіополь (Одеська область) народився Андрій Запорожан – легендарний півзахисник Олександрії, двічі переможець Першої ліги, тренер Лівого берега.
Більшу частину своєї кар’єри Запорожан провів у складі Олександрії, де був капітаном команди. Окрім клубу з Кіровоградщини також захищав кольори таких колективів, як Борисфен, Борекс-Борисфен, Дністер, Енергетик (Бурштин) та Лівий берег.
Що стосується Олександрії, то у її складі півзахисник провів цілих 12 років. За цей час Запорожан взяв участь у 330 матчах, забив 29 голів та оформив 11 результативних передач. Разом з «містянами» хавбек пройшов шлях від Першої ліги до участі на груповому етапі Ліги Європи. Двічі разом з ними Андрій ставав переможцем Першої ліги (2010/2011, 2014/15). Саме Запорожан є рекордсменом Олександрії за кількістю проведених матчів за клуб.
У 2021 році став гравцем аматорського клубу з Києва – Лівий берег, який пізніше доріс до рівня Другої ліги. Від початку 2023-го Запорожан є асистентом головного тренера клубу Віталія Первака. При цьому про завершення кар’єри легендарний хавбек Олександрії не повідомляв і є внесеним у заявку свого клубу і в якості гравця під №15.
21 березня 1997 року у місті Бориспіль (Київська область) народився Богдан Михайличенко – вихованець київського Динамо, захисник луганської Зорі, донецького Шахтаря, бельгійського Андерлехта та житомирського Полісся, дворазовий чемпіон України.
Богдан Михайличенко, фото: ФК Полісся
У 2011 році приєднався до академії Динамо зі школи клубу Княжа. Був основним гравцем киян на юнацькому та молодіжному рівні, однак за першу команду біло-синіх провів лише дві гри. Натомість за Динамо U-19 в юнацькій Лізі УЄФА Михайличенко у власному активі має 10 ігор за два сезони: два голи, одна результативна передача. Разом з тим у складі динамівців Києва захисник став переможцем чемпіонату та Кубка України у сезоні 2014/15.
На правах оренди Богдан виступав за кам’янську Сталь та луганську Зорю. У складі останніх і продовжив свою кар’єру, ставши частиною угоди між Динамо та Зорею щодо трансферу Олександра Караваєва в київський клуб. Усього за Зорю провів 63 поєдинки, забив три голи та оформив чотири результативні передачі. Разом з луганцями здобув бронзові нагороди УПЛ за кампанію 2019/20.
Наступним клубом Михайличенка став бельгійський Андерлехт, куди він перебрався за 500 тисяч євро. Однак кар’єра у європейському чемпіонаті не стала такою вже вдалою, попри те, що українець провів 51 матч за (гол та два асисти) за три роки у клубі.
У сезоні 2022/23 на правах оренди перейшов у донецький Шахтар, був основним гравцем команди, провівши загалом 32 поєдинки: два голи, п’ять результативних передач.
Були розмови про те, що Михайличенко залишиться у лавах «гірників», однак зрештою Богдан знову опинився у Динамо – цього разу загребському. Там кар’єра зовсім не пішла через непорозуміння з головним тренером і вже взимку захисник покинув хорватський клуб, повернувшись до України, де підписав контракт з новачком УПЛ – житомирським Поліссям. За «вовків» Богдан вже встиг провести чотири матчі, результативними діями не відзначався.
Також Михайличенко має у власному активі сім матчів за національну збірну України, в яких він оформив один асист.
21 березня 2002 року на стадіоні «Нагай» пройшов контрольний матч, в якому збірна України зустрічалася з командою Японії.
Цього дня 22 роки відбулася перша зустріч національних збірних України та Японії. На жаль, для вболівальників синьо-жовтих дебютне протистояння завершилося мінімальною поразкою підопічних Леоніда Буряка.
На 24-й хвилині матчу після подачі з кутового в штрафному майданчику української збірної виникла метушня, чим і скористалися японці – Ацусі Янагісава скинув м’яч на Казуюкі Тоду, який і завдав вирішальний результативний удар у цій грі, вразивши ворота Віталія Реви.
Контрольний матч
Японія – Україна – 1:0 (0:1)
Гол: Тода, 24
- Японія: Наразакі, Мацуда, Морішіма (Міцую, 54), Нішизава (Накамура, 46), Янагісава (Наохіро, 60), Наката, Міямото, Сантош (Сузукі, 46), Тода, Фукуніші, (Томоказу, 60), Ічікава (Ясухіро, 77).
- Україна: Рева, Несмачний (Задорожний, 46), Головко, Ващук, Шищенко, Тимощук (Зотов, 76), Зубов (Серебренніков, 70), Закарлюка (Рикун, 54), Воробей (Мелащенко, 75), Гусін, Попов (Радченко, 46).
