Ювілей легенди Десни, автор першого голу Шахтаря в ЄК: 21 лютого — цей день в історії українського футболу

Переглядів 1487
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
4 голоси
Ювілей легенди Десни, автор першого голу Шахтаря в ЄК: 21 лютого — цей день в історії українського футболу
Олександр Рябоконь. Фото: ФК Шахтар
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

21 лютого 1954 року у місті Херсон народився Володимир Роговський – нападник Шахтаря, автор першого голу «гірників» в єврокубках, володар Кубка СРСР. 

Перш ніж стати гравцем донецького Шахтаря, Роговський виступав за херсонський Локомотив, Зірку (Тирасполь) та команду міста Тирасполь. В складі «гірників» опинився у 1975-му та захищав їхні кольори впродовж семи років. 

Завдяки своїй високій швидкості та навичкам обіграшу суперника «один в один» Роговський досить швидко завоював місце в стартовому складі Шахтаря на правому фланзі атаки. 

Володимир Роговський, фото: з відкритих джерел

Усього ж за донеччан нападник провів 223 матчі, забив 26 м’ячів. Відзначившись голом у воротах берлінського Динамо (3:0) 15 вересня 1976 року в матчі першого раунду Кубка УЄФА, Роговський вписав своє ім’я в історію Шахтаря як автор першого забитого м’яча клубу в єврокубках.

Разом з «гірниками» у 1980 році завоював Кубок СРСР, здолавши у фіналі тбіліське Динамо (2:1), ставав двічі срібним та бронзовим призером чемпіонату Союзу. У 1979 році потрапив до списку 33 найкращих футболістів сезону в СРСР, посівши третю сходинку серед гравців свого амплуа. Також в активі Роговського є одна гра за збірну СРСР – товариський матч проти НДР у травні 1980 року (2:2). 

Повідомлялося, що після завершення футбольної кар’єри екснападник працював викладачем в одному з вищих навчальних закладів рідного міста.

Помер Роговський 8 березня 2022 року у віці 68 років в окупованому росіянами Херсоні.

21 лютого 1956 року у місті Тернопіль народився Олександр Слободян – президент та власник київського ФК Оболонь.

Слободян потрапив у футбольний бізнес у другій наприкінці 90-х років, коли пивзавод Оболонь став одним зі спонсорів клубу зі столиці України. Бізнесмен був обраний почесним президентом клубу на громадських засадах. Пізніше була збудована «Оболонь-Арена» та навчально-тренувальна база клубу в Бучі.

За два сезони (2000/01, 2001/02) Оболонь пройшла шлях від Другої до Вищої ліги. Протриматися у вищому дивізіоні команді вдалося три кампанії, а найвищим результатом киян стало шосте місце в сезоні 2003/04. Пізніше було знову падіння в нижчий дивізіон, потім знову вихід до еліти.

Саме Оболонь стала першою командою, що зуміла обіграти Шахтар на «Донбас-Арені» (1:0) в сезоні 2010/11. Вже за рік після цього історичного тріумфу над «гірниками», внаслідок конфлікту керівників клубу, Оболонь припинила своє існування. 

Вже у 2013 році Слободян створив новий клуб, який називався Оболонь-Бровар. За два роки київський клуб вийшов до Першої ліги, а ось шлях до еліти розтягнувся на цілих вісім літ.

Олександр Слободян, фото: ФК Оболонь

У серпні 2020-го клуб отримав назву Оболонь та саме під нею увійшов в українську Прем’єр-лігу сезону 2023/24. За цей час «пивовари» встигли створити сенсацію та обіграти інший український гранд – Динамо, вибивши підопічних Мірчі Луческу з 1/8 фіналу Кубка України (1:0).

Син президента клубу – Олег Слободян – захищає кольори «пивоварів» з 2013 року, наразі є капітаном команди. Ексклюзивне інтерв’ю з ним ви можете прочитати на сайті «Український футбол».

21 лютого 1957 року у селі Миролюбівка (Тернопільська область) народився Іван Вишневський – захисник Дніпра, Фенербахче та збірної Союзу, чемпіон СРСР, віцечемпіон Європи, володар Суперкубка Туреччини.

Розпочинав свою кар’єру у вінницький Ниві в 1978 році, звідки за чотири роки перейде до московського Спартака. У російському клубі кар’єра у Вишневського не пішла. Вже після двох матчів за червоно-білих він отримав серйозну травму та був змушений повернутися до Вінниці.

Після ігор за Ниву (1983-1984) оборонець перейшов до дніпропетровського Дніпра. У його складі за п’ять років провів 176 матчів, двічі завойовував срібні та бронзові нагороди першості СРСР та став чемпіоном Союзу в 1988 році.

Іван Вишневський, фото: з відкритих джерел

З 1989 по 1990 рік захищав кольори стамбульського Фенербахче, провівши за команду 23 гри. У тому ж сезоні разом з «жовтими канарками» став володарем Суперкубка Туреччини та срібним призером чемпіонату. Останні два роки кар’єри провів в складі турецького Сариєрспору.

За збірну СРСР Вишневський провів шість поєдинків. Захисник перебував у заявці команди на чемпіонат Європи-1988, однак жодної хвилини на полі в тому турнірі так і не провів.

Пізніше Вишневський працював у тренерському штабі Миколи Павлова та Бернда Штанге у Дніпрі, а також асистував В’ячеславу Грозному у вінницькій Ниві.

Помер Вишневський 11 травня 1996 року у віці 39 років. Причиною смерті стала меланома.

21 лютого 1962 року у місті Дніпродзержинськ, нині Кам’янське (Дніпропетровська область) народився Володимир Багмут – захисник та півзахисник Дніпра, чемпіон та володар Кубка СРСР.

Упродовж перших чотирьох років своєї кар’єри Багмут виступав за дніпродзержинський Металургу, після чого у 1983-му опинився в лавах Дніпра. У першому в історії чемпіонському сезоні (1983) дніпрян зіграв у шести матчах, чого було недостатньо для отримання золотої медалі.

Однак за п’ять років своє «золото» Багмут отримав, допомігши Дніпру вдруге стати чемпіоном СРСР. Загалом за дніпровську команду (1983-1993, 1994-1997) провів 361 поєдинок – це третій показник в історії клубу. Більше за Багмута за Дніпро зіграли лише Роман Шнейдерман (393) та Руслан Ротань (416).

Двічі дніпрянин потрапляв до списку 33 найкращих футболістів сезону СРСР (1988, 1989), займавши третю та другу сходинку серед гравців свого амплуа. Окрім чемпіонства Багмут разом з Дніпром ставав срібним та бронзовим призером СРСР, бронзовим призером чемпіонату України, володарем Кубка Союзу та Кубка сезону.

Володимир Багмут з Кубком Федерацій-1989, фото: з відкритих джерел

У кампанії 1993/94 виступав за запорізьке Торпедо: 27 матчів п’ять голів (один з них у ворота Дніпра). 

Після завершення футбольної кар’єри був тренером у структурі Дніпра, зокрема в першій команді. Також працював у Дніпрі-1, Нікополі та ВПК-Агро.  

21 лютого 1964 року у місті Київ народився Олександр Рябоконь – вихованець Динамо, захисник Ворскли й Зірки, легендарний тренер Десни та військовослужбовець ЗСУ.

Закінчивши ДЮСШ київського Динамо до першої команди біло-синіх Рябоконь пробитися не зумів. У сезоні 1982 року центрбек розпочав виступи за чернігівську Десну, згодом у київський СКА.

Усього ж за свою кар'єру гравця Рябоконь змінив чимало клубів, серед яких зокрема були кіровоградська Зірка та полтавська Ворскла. Разом з Десною він став срібним призером чемпіонату УРСР, а з київським СКА завоював золоті медалі турніру. 

Окрім українських клубів захисник пограв у білоруському Торпедо (Могильов), російських Альянсі та Локомотиві (Горький) та китайському Шанхай Пудун. Кар'єру гравця Рябоконь завершив у 1999 році, останнім його клубом став рівненський Верес.

На початку свого тренерського шляху очолював Борисфен (срібло Першої ліги), київську Оболонь, мінське Динамо (срібло чемпіонату Білорусі) та черкаське Дніпро. Найбільше став відомий саме як головний тренер чернігівської Десни. ЇЇ Рябоконь очолював у два заходи – з 2008 по 2010 та з 2012 по 2022. Між цими періодами фахівець встиг потренувати ПФК Львів та Севастополь.

Під керівництвом Рябоконя Десна зуміла пройти шлях з Другої ліги до еліти українського футболу та єврокубків. Спеціаліст визнавався найкращим тренером Першої та Прем'єр-ліги, в елітному дивізіоні неодноразово завойовував звання тренер місяця.

Вже за рік в еліті українського футболу чернігівський клуб посів четверте місце в турнірній таблиці. У кваліфікації до групового етапу Ліги Європи сезону 2020/21 клуб поступився німецькому Вольфсбургу (0:2).

Десна в УПЛ запам'яталася як команда, що здатна дати бій кожному з клубів та навіть грандам Шахтарю й Динамо. Через повномасштабне російське вторгнення чернігівський клуб був змушений припинити своє існування. Сам Рябоконь в лютому 2022 року вступив до лав територіальної оборони, займався зачисткою Києва.

Про своє рішення одягнути військову форму та службу в лавах ЗСУ сам Рябоконь розповідав в екслюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол».

Пізніше фахівець в розмові з нашим сайтом зізнався, що свого часу хотів запросити у Десну разом з Михайлом Мудрика і Георгія Судакова також.

Детальніше про шанси на відродження Десни, зіркових експідопічних та український футбол Рябоконь розповів в екслюзивному інтерв'ю для «УФ».

Олександр Рябоконь. Колаж: Український Футбол

21 лютого 2013 року на стадіоні «Шабан-Дельмас» пройшов матч-відповідь 1/16 фіналу Ліги Європи, в якому французьке Бордо приймало київське Динамо.

Попри моменти, які створювали підопічні Олега Блохіна в першому таймі, м’яч – як пізніше виявилося єдиний – наприкінці першого тайму влетів у ворота киян. Після подачі з кутового кремезний малійський форвард Бордо Шейх Діабате з кількох метрів заштовхнув м’яч у сітку воріт Максима Коваля.

Динамо мало моменти біля воріт французького клубу і в другому таймі, але зрівняти рахунок та перевести гру бодай в овертайм у біло-синіх не вийшло. 

А вже влітку 2013-го лівий захисник Бордо Бенуа Тремулінас, який взяв участь в обох матчах протистояння, підпише контракт з Динамо. Тоді кияни ще могли собі дозволити подібні трансфери.

Ліга Європи. 1/16 фіналу

Бордо – Динамо – 1:0 (0:0), перший матч – 1:1

Голи: Діабате, 41

    • Бордо: Каррасо, Обраняк (Плашил, 85), Діабате, Поко, Севе, Фобер, Маранж, Сертік, Планю, Тремулінас (Моріс-Беле, 85), Пундж.
    • Динамо: Коваль, Велозу, Ярмоленко, Мехмеді (Ідейє, 46), Михалик, Безус (Гусєв, 46), Кранчар (Гармаш, 81), Аруна, Тайво, Хачеріді, Віда.

21 лютого 2019 року на НСК «Олімпійський» пройшов матч-відповідь 1/16 фіналу Ліги Європи, в якому київське Динамо приймало грецький Олімпіакос.

Долю поєдинку вирішив гол іспанського нападника біло-синіх Франа Соля, який тривалий час перебував в структурі мадридського Реалу (2002-2014). Форвард досить добре зорієнтувався в ігрової ситуації у штрафному майданчику грецького колективу та в один дотик переправив м’яч у ворота Олімпіакоса. 

За іронією долі – цей гол Соля став єдиним забитим за Динамо в єврокубках. Загалом у складі київського клубу одному з найрезультативніших нападників Ерадивізі сезону 2017/18 проявити себе не вдалося. 

Про причини свого провалу в Динамо Фран Соль розповів в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол».

Ліга Європи. 1/16 фіналу

Динамо – Олімпіакос – 1:0 (0:0), перший матч – 2:2

Голи: Соль, 32

  • Динамо: Бойко, Кенджора, Бурда, Шабанов, Миколенко, Буяльський, Шепелєв, Шапаренко (Гармаш, 76), Циганков, Соль (Смирний, 90+2), Вербич (Русин, 90+2).
  • Олімпіакос: Са, Торосідіс, Мерія, Сіссе, Цимікас, Гільєрме, Бухалакіс (Натхо, 65), Діаш (Масурас, 46), Фортуніс (Герреро, 65), Поденсе, Хассан.