Вадим ГЕТЬМАН: «Керівництво вирішило тимчасово призупинити підготовку, тож усіх футболістів розпустили»

«Наразі готуємося в домашніх умовах»

— Пане Вадиме, як ваш колектив готується до весняної частини чемпіонату?

— Після відпустки команда зібралася в нормальному, робочому наст­рої. Склад практично залишився без змін, адже від нас пішло всього троє виконавців. Нині багато уваги приділяється біговій роботі, працюємо також і в тренажерній залі. Аби вдало війти у сезон, проводимо й контрольні матчі.

— За час підготовки «гармаші» провели всього чотири товариські зустрічі. Суперниками були винятково столичні колективи — «Оболонь-Бровар», молодіжний склад «Динамо» та «Динамо-2». Наскільки складно було протистояти цим командам, з огляду на те, що вони значно довше готувалися до сезону, а ви збиралися лише на спаринги?

— Так, було дещо складно. Адже суперники раніше розпочали збори, відтак перебували в кращій фізичній формі, ніж ми. Цілеспрямовану підготовку до весняного циклу змагань почали лише недавно. Напевне, перші два спаринги провели «на емоціях», чого не можна сказати про інші дві гри.

— Саме тому «Арсенал-Київщина» в перших двох матчах переміг «пивоварів» та зіграв унічию з динамівською молоддю, потім поступився підопічним Олександра Хацкевича та Валентина Белькевича?

— Справді, перші матчі давалися нам легше. Коли ж почали потужніше входити в підготовчий процес, ставало тяжче. Можливо, саме це й стало причиною наших поразок.

— На тлі політичної обстановки в країні, як наразі складаються справи в «канонірів»? Клуб продов­жує готуватися до сезону?

— Нині ситуація склалася таким чином, що керівництво вирішило тимчасово призупинити підготовку, тож усіх футболістів розпустили. Кожен гравець отримав індивідуальний план занять, аби під час цієї вимушеної паузи могли самостійно підтримувати спортивну форму. Готуватися, так би мовити, в домашніх умовах.

— Це тимчасова перерва чи футболістам запропонували шукати собі новий притулок?

— Ні, команда продовжує функціонувати. У цьому питанні в нас усе нормально. Це вимушена пауза, пов’язана з політичною та соціальною ситуацією в країні.

«Футболісти сподіваються на швидке вирішення ситуації та продовження чемпіонату»

— Через останні події в країні ігри в прем’єр-лізі перенесли не невизначений термін. Про застосування таких же заходів до другої ліги нічого не чули?

— Ніхто нічого не говорив. Чесно кажучи, зараз узагалі щось складно прогнозувати, адже ситуація в Украї­ні залишає бажати кращого. Вона настільки нестабільна, що може статися все, що завгодно. Та ми налаштовані оптимістично. Футболісти сподіваються на швидке вирішення ситуації та продовження чемпіонату. І це стосується не тільки елітного дивізіону, а й першої та другої ліг.

— Нинішня шістнадцята сходинка у чемпіонаті, мабуть, не те, на що ви розраховували перед початком турніру?

— Звісно, бажали досягти кращих показників, аніж шістнадцяте місце, але на даний час, що є, то є. Проте такому результату є свої пояснення. «Арсенал» робить ставку на молодь, тому десь нам забракло стабільності, десь досвіду. У нас виступають всього чотири-п’ять досвідчених футболістів, які мають досвід виступів у першій лізі, в інших чемпіонатах. На жаль, один із них, Віталій Розгон, зазнав серйозного ушкодження й вибув на довгий строк. Сподіваюся, незабаром він повернеться до лав, і наша молодь багато чого зможе в нього повчитися.

— А особисто ви щось підказуєте молодим колегам?

— Трапляється й таке. Молоді хлопці з «Арсеналу» поки що роблять лише перші кроки в професійному футболі. І для того, щоби чомусь навчитися, треба набити не одну гулю. Головне, що вони хочуть розвиватися, відтак прислухаються до порад старших товаришів.

— У це міжсезоння вам ніяких пропозицій з інших клубів не надходило?

— Ні. Допрацьовую свій контракт, котрий діє до кінця чемпіонату, а там уже подивимося. Наразі на зв’язок зі мною ніхто не виходив. Окрім того, в мене є домовленість із очільниками «Київщини», згідно з якою я до кінця виконаю всі свої контрактні зобов’язання перед білоцерківським колективом.

— А якщо до закриття нинішнього трансферного вікна у вас з’явиться можливість переїхати пограти за кордон, як вчините? Ще й беручи до уваги нестабільну ситуацію в країні…

— Одверто кажучи, не знаю, навіть не задумувався про це. Гадаю, до літа все налагодиться. Якщо ж з’явиться запрошення з інших чемпіонатів, без уваги точно не залишу.

«Мене у футбольну школу відправив батько»

— Наскільки мені відомо, футболом ви почали займатися в «Княжій» Київської області. Хто вам прищепив любов до гри мільйонів?

— У «Княжій» почав займатися з восьмого класу, мене у футбольну школу відправив батько. Спочатку я приїхав на перегляд, зіграв у кількох матчах за них, сподобався тренерам, і мене зарахували. Відтак до самого випуску грав у «Княжій», брав участь у юнацькій першості України.

— Подейкують, у вас батько чудовий музикант. А спадковість, як кажуть, значна сила. У музиці, крім футболу, себе ще не пробували?

— Ні-ні, в музиці себе ще не випробовував. Нині зосереджений на футболі. Маю ще сили й бажання грати саме на зеленому полі. Та прогресувати особисто разом із білоцерківською командою. А якщо вийде, спробувати себе у сильнішій першості. Тому від музики я ще дуже далеко.

— Хотів би ще спитати про «Теп­ловик» із Южноукраїнська, де ви провели чотири роки. Чому саме у цьому колективі затрималися на такий тривалий період, адже в подальшому більше, ніж сезон-півтора, в одній команді не грали?

— Справа в тому, що після «Княжої» мене на контрактних умовах підписав южноукраїнський клуб. Одігравши за них майже рік, мені надійшло кілька цікавих запрошень, і я хотів пристати на одне з них. Проте мене не відпускали, вимагаючи певну компенсацію. На жаль, ніхто платити запрошену «Тепловиком» суму не захотів, отож довелося до самого кінця відпрацьовувати контракт. Тому пішов я з клубу у статусі вільного агента, а потім южноукраїнці взагалі розвалилися.

— Потім транзитом через «Кремінь» уперше потрапили до Білої Церкви, в тодішню ФК «Рось». Які спогади про ту команду?

— Тільки приємні. Колектив був чудовий, команда бойова. Відігравши рік, перейшов до чернігівської «Десни». Хоча про період у «Росі» залишилися лише теплі спогади.

— У складі «сіверян» провели півтора року. Що скажете про чернігівський колектив?

— Коли переїхав до Чернігова, команда переживала становлення. Тоді чернігівці вилетіли з першої ліги до другої, відчували серйозні фінансові труднощі. Фактично команда балансувала на межі зникнення. Згодом ситуація стабілізувалася, поступово «Десна» почала виходити з кризи. Хотів би також виокремити місцевих уболівальників, які дуже люблять футбол. Мені завжди було приємно грати у цій команді, у цьому місті.

«Вінницькі керівники з нами досі не розрахувалися»

— Після «Десни» була вінницька «Нива», яка згодом припинила існування. Чим керувалися, коли вирішили продовжити кар’єру у стані «зелено-білих»?

— За обопільною згодою розірвав угоду із чернігівцями. У зимове міжсезоння мені зателефонував агент і запропонував поїхати до Вінниці. На оглядинах перебував недовго, тодішній тренер вінничан вирішив залишити мене в команді. Але в кінці чемпіонату стало ясно, що «Нива» не зможе вибратися з тяжкого фінансового становища, відтак догравали сезон на одних морально-вольових, можна сказати, «за спасибі». Власне кажучи, на цьому була поставлена крапка, тож клуб знявся зі змагань.

— Мабуть, про погашення заборгованості й говорити годі?

— Так, вінницькі керівники з нами досі не розрахувалися.

— Чому ж погодилися перейти до білоцерківців, адже вони опинилися у схожій ситуації? Клуб також через фінансові негаразди залишив перший дивізіон, відтак його подальше функціонування перебувало під серйозною загрозою.

— До «Арсеналу» прийшов новий власник Олександр Синьоокий, кот­рий раніше фінансував команду, що виступала на першість Київської області. Олександру Вікторовичу запропонували допомогти конаючому клубу, і він погодився. На базі попередньої команди, від якої майже нічого не залишилося, було утворено нинішній колектив. Із колишнього аматорського клубу, яким опікувався Олександр Синьоокий, до «Арсеналу» була переведена вся талановита й перспективна молодь. До команди було запрошено й чимало білоцерківських гравців. Отож мені було вельми цікаво спробувати сили в новому футбольному проекті. Звичайно, процес становлення триває не один рік, однак найголовніше те, що, попри всі негаразди, новостворений футбольний колектив не просто живе, він розвивається. Можливо, не так швидко, як того би хотілося, однак і поспішати в даному випадку не потрібно.

— Наскільки клуб стабільний у фінансовому плані? Чи є заборгованість перед футболістами?

— У цьому плані наш очільник тримає слово: все до копійки виплачується, причому вчасно! Претензій узагалі ніяких, отож таких людей, як Олександр Вікторович, повинно бути більше в українському футболі.

— Вадиме, вас можна вважати ветераном у «Арсеналі-Київщині», бо решта гравців значно молодші. Дідівщиною, часом, не зловживаєте?

— Звичайно ж, ні. Яка дідівщина?! У нас між так званими ветеранами й молодими футболістами абсолютно нормальні взаємини, тому ніхто нікого не ображає. Хіба що на тренуваннях молодь першою до «квадрату» заходить. Але це є неписаним футбольним законом.

— А яке ставлення вболівальників до реанімованого «Арсеналу»? Відвідуваність у Білій Церкві залишає бажати кращого…

— Знаєте, на початку сезону люди на нас ходили доволі непогано. Але згодом уболівальників на стадіоні стало все менше й менше. Навіть не знаю, із чим це пов’язане. Можливо, з нашим не найкращим турнірним становищем. Гадаю, після зимової перерви ми все виправимо: своєю грою та результатами повернемо фанатів на стадіон.