Футбольний клуб здорової людини: так, Верес напродукував багато мемів і хейту. Проте ось чому треба повчитися в цього клубу

Верес зберіг місце в УПЛ, розгромивши запорізький Металург – 6:1. Наприкінці матчу вийшов на заміну граючий блогер Дмитро «Трендець» Поворознюк і навіть взяв участь у результативній атаці. Хіба може бути кращий останній акорд серіалу про його досвід у якості професіонального футболіста? Нарешті, після чотирьох років роботи перемогою попрощався з рівненським клубом Юрій Вірт. 

Красиво? Безперечно. 

Проте тут же сам Вірт на прес-конференції висловився про «ножа в спину», слідом його дружина жорстко пройшлася по керівництву клубу в соцмережах, а Поворознюк їй відповів із згадкою про «червоні лінії». Це було одночасно неприйнятно, неприємно, жорстко, брудно та… цікаво!

Юрій Вірт. Фото: НК Верес

Віддаючи належне риторичній майстерності учасників дискусії, захоплюючись яскравістю аргументації, ми навіть всерйоз скажемо – такого не вистачає пісному, закритому, позбавленому барв українському футболу. Наводимо кілька тез, які підтверджують – при всій скандальності, сумбурності та емоційності функціонування народного клубу Верес (Рівне) є речі, яким у них можна повчитися.

Перше – Верес спробував (і не без успіху) освоїти сучасні методи організації футбольного клубу

У клубу працює наглядова рада, регулярно відбуваються загальні збори акціонерів, отже, тут нема одного господаря, який приймає всі рішення та займається волюнтаризмом. Звісно, якщо ви щасливий власник 10 акцій, вам не випадає розпоряджатися ключовими питаннями. Проте ваш голос буде почутий, ви зможете взяти слово та об’єднатися з однодумцями, що підвищить ваші шанси на просування своїх ідей.

Якщо ви член наглядової ради, ваш вплив буде ще більшим. Це дійсно правда: у Вересі навіть президент не приймає одноосібних рішень, не ухвалених клубними членами, наглядовою радою. Тому тут, як у Барселоні – доводиться зважати на суспільну думку, завойовувати прихильність публіки, добре та детально аргументувати свою позицію. Інакше – «прилетить». На це змушені зважати навіть ключові персони клубу – президент, віце-президенти, головний тренер. 

Починався Верес із концепції народного клубу – з великими велелюдними зібраннями та участю вболівальників. Іноді траплялися інциденти – як коли один із футболістів побився з членом НК Верес. Але з часом, після кількох реорганізацій, ця схема роботи навіть показала свою життєдіяльність. До початку повномасштабної фази війни Верес навіть провів успішний вихід на ринок акцій, залучивши додаткові кошти на стратегічний розвиток. 

Іван Надеїн. Фото: НК Верес

Все це може здаватися потішним, сумбурним, місцями – карикатурним. Але, як для такої держави, як Україна, це перший працюючий досвід роботи клубу з публічністю та диверсифікованим капіталом. Звісно, він не потягається з клубами «великих дядьків» ‒ недарма футболісти скаржаться на невисокі зарплати. Але Верес працює, виступає на всеукраїнському рівні й навіть може десь розвиватися в напрямку інфраструктури, власної академії, роботи із вболівальниками. До того ж, у часи, коли одиниці трансферів вітчизняного футболу відбуваються за гроші, Верес закачує живі гроші в ринок, здійснивши відразу кілька платних продажів і дещо рефінансувавши в закупку гравців.

Друге – Верес реально публічний, відкритий клуб

Додамо спеціально для тих, хто про Верес дізнався тільки після YouTube-серіалу: він таким був і раніше, в часи, коли Хахльов тільки відроджував «франшизу». У перші роки існування НК Верес (Рівне) президент через пости в Facebook (!) навіть публікував зарплатну відомість до копійки! Що живо обговорювали ті, хто дивився матчі Другої ліги – це ж цікаво, порівняти, як зіграв футболіст і що вплинуло на заробіток. 

Пізніше, коли ФК Львів і Верес обмінялися місцями в чемпіонаті України, рівненський клуб теж публічно (й досить детально) про все це говорив. Не приховувалися ні можливі зміни тренера, ні обговорення складу, ні оцінки діяльності клубу. За обнулення клубу керівництво піддавалося нищівній критиці – проте в підсумку зберегло Верес і передало його новим власникам. 

Поворотний момент – це коли Надєїн вирішив залучати додаткових спонсорів і виходити на біржу. Саме тоді з’явилися перспективи добудови клубної інфраструктури та виходу на самоокупність. Але такий спосіб господарювання, як ми говорили в першому пункті, передбачав новий рівень відкритості.

Саме тому клубу знадобився проект на кшталт «Футболіста». Якраз таку концепцію розробляв земляк-рівнянин Дмитро Поворознюк, який взявся за виробництво та розкрутку серіалу на YouTube. Це додало Вересу, можливо, і не найбільш корисну (іногородні глядачі навряд чи будуть відвідувати домашні матчі та купувати мерч, але додають клубу ваги для потенційних спонсорів і рекламодавців), зате велику фан-базу. 

Дмитро Поворознюк та Михайло Сергійчук. Фото: Instagram

Тепер за рівнем впізнаваності Верес іде десь поряд із учасниками єврокубків, однозначно поступаючись хіба що грандам. 

Третє – футболістам це не сподобається, але Верес грамотно підійшов до матеріальних питань

За останніх рік-півтора Верес втратив багато гравців – когось вигідно продав, але більшість пішли, не зумівши домовитися про умови співпраці. Це бували досить серйозні втрати (недарма клуб, який доходив до третього місця, в підсумку обвалився в плей-офф), але стратегічно клуб думає правильно.

Річ у тім, що Верес пропонує далеко не найбільшу базову зарплату (за нашими даними, десь 10-12 в лізі), але при цьому гарантує досить вагомі преміальні. Цитуємо інтерв’ю нашому сайту одного з футболістів: «Коли пацани виграли три гри та отримали преміальні, я таких грошей в Минаї не бачив». 

Дмитро Нємчанінов далі справедливо розвиває свою думку: «Повинен бути баланс, шукати золоту середину. Якби я зараз отримував 50 тис. доларів зарплати, а 5 премії – мені було б пофіг. А якщо зарплата 10 тис та ще 10 премії – могло вийти інакше. Потрібно розуміти, на кому будувати результат. Ти можеш дати три мільйони за перемогу, але команда навіть за 15 мільйонів цього не зробить».

Це дійсно досить влучно сказано. 

Фото: НК Верес

Якщо клуб хоче бути самоокупним, він дійсно повинен мати невелику фіксовану оплату, але стимулювати футболістів до надрезультатів солідними сумами. Це працює на сенсаційні результати, на сміливість у матчах проти різних суперників. Звісно, з точки зору гравця, краще велика зарплата. Але з точки зору роботодавця набагато приємніше – не даність виплат, а необхідність їх заробляти. 

Це те, чому років 20 не хотіли вперто вчитися наші гранди – і історія показала, що ситуація все-таки змусила їх до цього. Не рано, а пізно.