Ексклюзив

«Кріппа подав, Скрипа забив»: ветеран збірної України Полунін розповів, як травили Скрипника після гри з Італією

87209
Олександр Петров
8 голосів
Андрій Полунін і Руслан Малиновський, колаж: «УФ»
Національна збірна Італії вперше зіграла проти українців восени 1995-го. Наша збірна вела в рахунку в грі проти Перуцці, Мальдіні та Дель П’єро, а перший в історії м’яч України в ворота італійців забив півзахисник Андрій Полунін. Сьогодні він ‒ гість «УФ».

Збірна України 12 вересня проведе один із ключових матчів у боротьбі за пряму путівку на Євро-2024 в Італії. А першим українським збірником, який майже 28 років тому забив у ворота «Скуадри Адзурри», став представник Дніпра Андрій Полунін.

Напередодні матчу Італія – Україна 2023 року в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Полунін розповів про свої враження від гри збірної України в матчі проти Англії та чого він очікує від матчу з Італією. Звичайно, ми пригадали і матч 1995 року, коли Андрій грав проти Італії у відбору до чемпіонату Європи та відзначився забитим голом. 

«Пропущений гол – це індивідуальна помилка Миколенка»

– Андрію, ви звичайно дивилися поєдинок кваліфікації Євро-2024 Україна – Англія. Які відчуття залишилися від тієї гри? 

– Матчі збірної… Їх не можна пропустити, навіть якщо обставини складаються проти цього. В день матчу Україна – Англія я грав за збірну ветеранів у Луцьку, потім з Олегом Шелаєвим поїхали на вокзал, у нас вже на руках були квитки на потяг. Так сталося, що у прямому ефірі я переглянув лише перший тайм. Але другу частину матчу обов’язково переглянув ‒ уже вдома, в запису. 

– Вірили в успіх нашої національної команди? 

– Звичайно, сподівався і вірив, що зіграємо добре, принаймні – не програємо. Після того, як збірну України очолив Ребров, виникла надія, що цей тренер зможе перебудувати гру, оманда почне грати більш дисципліновано. Так воно і сталося: загалом, гра це показала. 

В обороні не було явних провалів. Так, була в англійців пара моментів: Сака бив, але здорово зіграв Георгій Бущан, потім Макгвайр небезпечно замикав головою стандарт – і все. У нас попереду також було кілька моментів, один з яких ми втілили у гол. При цьому провели шикарну комбінацію. Загалом, зіграли надійно, якщо не брати до уваги позиційну помилку Миколенка, коли нам забили гол у відповідь. 

– Ви вважаєте, що пропущений гол лежить на совісті Миколенка? 

– Так. Він втратив позицію, а коли побачив ривок Вокера – було пізно. Кинулось в очі, що Миколенко зараз перебуває не в ігровому тонусі, можливо, це й позначилося на його діях. 

Віталій Миколенко, фото: Getty Images

– А центральний захисник – Матвієнко – міг його підстрахувати? 

– Думаю, ні. Зараз багато думок, хто винен у пропущеному голі. Навіть Бущана сюди приплели, що начебто він ближній кут не закрив. Однак, якщо розглядати в цілому весь той епізод, то треба, наприклад, поставити запитання: чому Кейна ніхто не накрив? Той же Яремчук чи хтось з опорників. Так можна всіх туди приплести. Скажімо, зроби Забарний півкроку вперед, і все – офсайд. Вважаю пропущений гол – це індивідуальна помилка Миколенка. 

– Взагалі фланг, на якому працював Миколенко і Мудрик, виглядав не дуже здорово. Згодні? 

– У принципі, ви маєте рацію. Наш правий фланг мав кращій вигляд, ніж лівий. Але давайте будемо відвертими: Мудрик, як і Миколенко, на сьогоднішній день не є гравцями основного складу у своїх клубах. Їм обом не вистачає ігрової практики. У збірній їм дали шанс, але коли ти перебуваєш не в ігровому тонусі – це позначається на якості твоїх дій. А правий фланг, на якому грали Конопля і Циганков, звичайно, запам’ятався більше, з нього і гол прийшов. Один забіг, а інший віддав на Зінченка. 

 «Не розумію, як можна людину, яка півроку не має ігрової практики, викликати в збірну»

– Конопля провів свій кращій матч за збірну? 

– Один із кращих. У нього ще був матч з Північною Македонією, в якому він гол забив (зрівняв рахунок, ‒ прим. О.П.). Той матч він також дуже здорово відіграв. У потрібний момент своєчасно опинився там, де треба, і забив. Виходить так, що той матч ми виграли – він забив. А тут гольову віддав – зіграли внічию.

– Що скажете про нашу лінію нападу? 

– Нічого не скажу. Напевно, я не маю права судити, що і як. Можу висловити лише свою думку. Не розумію, як можна людину, яка півроку не має ігрової практики, викликати в національну збірну і відразу ставити на таку гру. Але тренерам видніше, адже вони аналізують, бачать фізичний стан гравця. Може, у Яремчука показники хороші, тут я не беруся судити – не знаю. 

Наразі я бачу, що Яремчук останні півроку, навіть рік, не грає. Так було у Бенфіці, Брюгге, зараз у Валенсію він щойно перейшов. Що буде від цього переходу – подивимось. А включати чи ні його до складу – це тренерське рішення. Результат є – все правильно. 

Роман Яремчук, фото: Getty Images

– На ваш погляд, попереду має грати хтось інший? 

– Так. Або Довбик, або Ванат. Динамівець взагалі, має постійну ігрову практику. Довбик, також постійно грав за Дніпро-1, зараз у Жироні виходить, скільки дають часу – грає. Для мене вони кращі за Яремчука. Але це особисто моя думка. Нікому не хочу її нав’язувати. 

«Мені не відомі критерії, за якими людей викликають у збірну»

– На гру проти Англії Ребров не викликав низку гравців середини поля. Ваш коментар щодо цього? 

– Мені не зрозуміло, чому до збірної викликали Назарину. Людина зіграла кілька ігор в основі Шахтаря ‒ і вже в збірній. До цього у склад Шахтаря він майже не потрапляв. А Малиновський залишився поза збірною, хоча в останніх іграх за Дженоа грав. 

Чому не викликали Бондаренка? Можливо, він не підходить під тактичну схему, яку впроваджує Ребров. Бондаренко грає на м’ячі – він більше «сідає». Навіть якщо взяти Судакова: він же у матчі за збірну не грав у той футбол, який притаманний йому у Шахтарі. Він діяв вище. Це Ребров перед ним таке завдання ставить. 

Особисто мені, наприклад, подобається гра Піхальонка. Я бачу його як гравця збірної. Кочергін заслуговує на виклик до лав національної команди, але його чомусь не викликають. Хоча він грає стабільно – забиває. Чемпіоном Польщі хлопець став. Мені не відомі критерії, за якими людей викликають у збірну. У кожного тренера своя філософія. Як кажуть, маємо те, що маємо. 

– Ви згадали про Піхальонка. Його, через пошкодження Шапаренка, викликали, але на матч так і не заявили. Можливо, він не в формі? 

– Ну як не в формі? Він же всі останні матчі грав за Дніпро-1. Тут же не йдеться про те, що він має грати весь матч. Припустимо, хвилин на 20 він би вийшов. Якщо випустити на поле Довбика разом з Піхальонком, то ти отримуєш шанс десь у контратаці забити гол. Коли у другому таймі англійці чинили тиск на наші ворота, ці двоє могли організувати гол у відповідь. Адже у них між собою ідеальне порозуміння. 

«Програвати у Мілані нам не можна, мінімум – нічия»

– Попереду Італія, чого чекати нам від цієї гри? 

– Італія зараз показує не дуже гарні результати. У них змінився тренер, склад. Попереду нас чекають дві гри. Що я бачу: все як у наших руках, так і у руках італійців. Хто зіграє краще, той і буде другим у групі – після англійців. Зрозуміло, не можна скидати з рахунків ні Північну Македонію, ні Мальту, але самі ці дві наші гри з італійцями стануть ключовими у групі. Програвати у Мілані нам не можна, мінімум – нічия. 

Збірна України, фото: Getty Images

– Обіграти Італію нашій збірній реально? 

– А чому ні? Зараз кожна команда може кожну обіграти. Дивіться, Вірменія могла виграти у Туреччини. Лише наприкінці матчу турки ледь ноги забрали. А ось Люксембург взяв та обіграв Ісландію – 3:1. Якщо правильно обрати план на гру, а потім його реалізувати – буде результат. Просто потрібна дисципліна в обороні та гостра гра попереду. 

– Але ми Італію жодного разу не обігрували, в подібних матчах відбору навіть унічию не зіграли. Чи тиснутиме цей психологічний вантаж на наших хлопців? 

– Думаю, ні. В нашій збірній зараз грає покоління, яке ніколи не грало проти тієї Італії, яка по-справжньому була командою-зіркою. Зараз Італія не та. Це не 2006 рік і не середина 90-х. Володарів «Золотого м’яча» чи однозначно найкращих гравців світу на своїх позиціях у «Скуадри Адзурри» наразі не спостерігається.

До того ж, більшість наших хлопці грають у клубах серйозного європейського рівня. Не думаю, що у Зінченка, Забарного, Циганкова, Миколенка ноги труситимуться перед італійцями. Вони ж варяться у футболі високого рівня. 

– Граємо ми у Мілані. Наскільки великою буде роль вболівальників, які прийдуть на цей матч? 

– Як не крути, а у Мілані стадіон великий. Гадаю, він буде заповнений. Будуть, звичайно, і наші вболівальники. Але італійців буде більше, однак це не повинно нас хвилювати. Це, можливо, у мої часи була велика різниця: коли ми грали на наших напівпорожніх стадіонах, які збирали максимум 7-10 тисяч, а приїжджали за кордон, а там на трибунах биток – 50 тисяч. Звичайно, це тиснуло на нас. Наші ж у англійській Прем’єр-лізі, іспанській Ла-Лізі чи тій же італійській Серії А не бачили таких порожніх трибун, як у чемпіонаті України, вони вже теж знають, що таке фактор повних трибун.

«Такого тиску, як у матчі проти Італії в 1995 році, я ніколи не відчував»

– Розкажіть про той матч у Барі, в 1995-му, коли ви грали за збірну, проти Італії? 

– Про той матч у мене залишилися добрі спогади через те, що я за рахунку 0:0 гол італійцям забив. Вони на той час на голову були сильніші за нас, тому, звісно, виграли – 3:1. Це як порівняти, наприклад, «Мерседес» і «Запорожець». Перший тайм ми якось відбилися, навіть гол у контратаці забили, а потім вони розірвали нас. Ви за складом лише подивіться хто проти нас грав: Дель П'єро, Дзола, Мальдіні, Раванеллі, Альбертіні, Костакурта, Ді Маттео, Феррара. 

Не вдалось завантажити відео.

По перерві вийшов Массімо Кріппа: він прострелив і вийшов автогол – Скрипник забив (гол записали на рахунок Раванеллі, ‒ прим. О.П.). Після гри ми ще «травили» Скрипника: «Подав Кріппа, забив Скрипа». Перший гол Раванеллі нам забив у порожні ворота. Там Сашко Євтушок повз м’яча махнув. А третій провів Мальдіні. Розумієте рівень? Володарі Кубка чемпіонів, віце-чемпіони світу, та хіба перечислиш усі ті трофеї, якими володіли тодішні італійські клуби?

– Особисто вам проти кого довелося грати? 

– Проти Деметріо Альбертіні з Мілану. Ми з ним після матчу футболками обмінялися. 

– Ваш гол – перший в історії, який збірна України провела в ворота Італії. Як він відбувся? 

– Ми вийшли з оборони, з правого флангу. Лужний віддав пас на Орбу, той пробіг з м’ячем до кута карного майданчика та покотив мені м’яч. Я не став зволікати, а відразу ж завдав удару. Переді мною стояв Чиро Феррара з Ювентуса, вийшов рикошет і гол. Я бив у дальній кут, воротар Юве Анджело Перуцці кинувся туди, а м’яч залетів у ближній. Ми повели у рахунку. 

Схема голу Полуніна, фото: caffediriky.blogspot

– Ваші відчуття на той момент? 

– Звичайно, було приємно. Але різниця у класі в тій грі дуже відчувалася. За весь час, що я провів у футболі, навіть граючи у Німеччині за Нюрнберг, такого тиску, як тоді в Барі, я ніколи не відчував. Ото був пресинг, коли тобі навіть голову не дають підняти! Відразу атакують, накривають. 

– Як взагалі відбувався візит української делегації в Італію в 1995 році? 

– До Барі ми прилетіли за день до гри. Був прямий рейс з Києва. Оселилися. Після сніданку пройшлись містом. Потім був обід, денний сон, і гра. Все, як завжди. Після матчу одразу полетіли додому. Пам’ятаю, цілу ніч у дорозі були. 

– Окрім футболки Альбертіні, що з Італії привезли? 

– Якісь подарунки і сувеніри для сім’ї. Часу в нас особливо не було. Що ще запам’ятав: італійці після матчу подарували мені ще одну футболку, можливо, як найкращому гравцю збірної України чи тому, що я перший гол забив. Вже не пам’ятаю, багато часу минуло. Так я ту футболку Юрію Калитвинцеву віддав, адже у мене вже була одна. 

Цікава річ: після мого голу італійцям понад десять років ніхто з наших хлопців Італії забити не міг. У 2007-му, нарешті, Андрій Шевченко свій гол їм поклав, а згодом відзначився і Руслан Малиновський. 

– Будемо сподіватися, що список гравців, які забивали збірній Італії, розшириться вже сьогодні. 

– Особисто я сподіваюсь і хочу, щоб це був Довбик або Піхальонок, якщо, звичайно, їх залучать до складу на матч.