«Мені неприємно, коли мене порівнюють із Карраско, і ось чому»: Дулуб максимально відверто розповів про ЛНЗ

ЛНЗ у своєму дебютному сезоні в УПЛ зайняло досить високе сьоме місце, тим дивнішою виглядала відставка Олега Дулуба. Зараз черкаську команду лихоманить. Чотири поспіль поразки призвели до звільнення Андреса Карраско.

Редактор сайту «Український футбол» Андрій Піскун записав велике інтерв’ю з Олегом ДУЛУБОМ. Ми поговорили про нинішній ЛНЗ та команду його часів. Текст великий, але він дасть вам змогу побачити, що відбувалося у клубі очами тренера. Ось теми нашої розмови:

• Хто насправді приймає рішення в ЛНЗ.
• Яку ціль перед Дулубом поставили керівники.
• Чому не вдалося залишити Калюжного і у чому його історія схожа на Матвієнка.
• Про конфлікти з Тіллем та підписання Яшарі, Саліху, Італо, який не зіграв жодного матчу за першу команду.
• Про лідерів ЛНЗ, найкращих гравців та матчі.
• Про зірвані трансфери відомих гравців.
• Як стався відхід Дулуба з ЛНЗ та чи правда, що він виставив клубу високі фінансові вимоги, як казав Колісник.
• Про головну проблему ЛНЗ Карраско.
• Думка Дулуба про можливий прихід Григорчука в ЛНЗ.
• Чи готовий сам Дулуб повернутися до черкаського клубу.
• Про Тихановську, Зеленського та зашкварний вчинок Шеліхова.

«Керівниками ЛНЗ було чітко окреслено головне завдання: збереження місця в УПЛ. Можливо, якби були одночасно озвучені слова про красу футболу і збереження місця в УПЛ, то не було б і цього інтерв'ю»

– Олеже Анатолійовичу, давайте почнемо з самого початку. Розкажіть, як відбувся ваш прихід у ЛНЗ, хто вас запросив?

– Спочатку мені зателефонував спортивний директор ЛНЗ Євген Володимирович Тарасенко, який діяв за дорученням власників клубу. Він сказав, що вони зацікавлені в наших послугах і готові зробити пропозицію. Потім відбулася відеоконференція перед укладенням контракту, на якій були присутні керівники: Віктор Кравченко, а також В'ячеслав Полтавець. Це люди, які є одними з чотирьох керівників, котрі, як мені відомо, ухвалюють остаточні рішення у ЛНЗ.

– А хто ще двоє?

– Власник ЛНЗ та найголовніша людина в клубі – Дмитро Вікторович Кравченко та на той момент президент Андрій В'ячеславович Полтавець

У процесі розмови зрозумів, що вони знали майже все про мій послужний список і про принципи побудови команд, які відображали мою філософію гри. Була обіцяна повна підтримка з їхнього боку. Саме керівниками клубу було чітко окреслено головне завдання: збереження місця в Прем'єр-лізі. 

Можливо, якби були одночасно озвучені слова про красу футболу і збереження місця в УПЛ, то не було б і цього інтерв'ю. 

Грати у футбол красиво, не маючи гравців певного класу, і грати на результат, коли команда перебуває на 15 місці, важко – це практично нездійсненні одночасно завдання. І водночас у тренера не буває часу на розкачку, результати потрібно давати відразу ж, уже через кілька днів, буквально з перших ігор. І звісно ж, про жодну красу футболу як на той момент, так і в найближчій перспективі, що абсолютно логічно, розмова не йшла.

Саме тому грати у футбол красиво і вигравати – різні речі. Тільки люди, незнайомі зі специфікою професійного футболу, можуть говорити про зворотне. 

Першу розмову з керівниками завжди вважаю найважливішою. Про всі ключові моменти потрібно домовлятися, як кажуть «на березі». Мені було обіцяно практично повний карт-бланш на управління командою.

– Побачене в ЛНЗ збіглося з вашими очікуваннями, чи було краще, гірше?

– У принципі нічого мене не здивувало. Завжди дотримуюся прислів'я: «Якщо хочеш виграти в казино, треба вміти рахувати карти». Перш ніж прийти до клубу, завжди оцінюю ситуацію, аналізую дані Wyscout, Transfermarkt, інших джерел, тому мав уявлення про команду. Скажу більше, такої команди, як ЛНЗ, із підбору гравців у мене ще не було.

Коли приходиш у команду, основне завдання – створити робочу атмосферу, щоб люди довіряли один одному. На перших зборах я сказав гравцям: «Наріжний камінь наших відносин – це повага. Ми, тренери, поважаємо вас, як особистостей, але і ви повинні поважати наші рішення». Одне з рішень створення позитивної атмосфери в роздягальні – невеликі подарунки на день народження та символічний «коридор» на футбольному полі.

– Говорячи, що такої команди, як ЛНЗ, у вас не було, що ви маєте на увазі?

– Перш за все, це комплектація. У ЛНЗ на той момент було дуже багато вікових футболістів 30+, понад 50%. Ми були на першому місці в Україні за середнім віком гравців – 27.7 років. Зрозуміло, що при роботі з цими футболістами потрібно було застосовувати нові методики підготовки. 

– Як оціните кадровий потенціал ЛНЗ, який був на самому початку?

– Він був дуже незбалансованим. Для формування команди мали дуже малі терміни після перехідних матчів. За цей термін ЛНЗ вдалося укомплектуватися. Але, повторюся, у наявності був перекіс у бік вікових футболістів. Про це під час нашої першої розмови сказав керівникам. Не було жодного легіонера.

Олег Дулуб. Фото: ФК ЛНЗ

«На перший матч із Дніпром-1 готувався один склад, який був сформований протягом тижня, а вийшов зовсім інший, який більше підходив під наш план на гру. Деякі досвідчені футболісти не зрозуміли цей момент»

– Як ви готували команду і який футбол намагалися прищеплювати?

– Є чіткий алгоритм. Першорядне завдання після приходу в команду – це вивести гравців на новий рівень фізичної готовності та розуміння гри. В основі нашої моделі гри лежить інтенсивність, швидкість, креативність і максимальне розкриття потенціалу гравців. Оцінивши всіх футболістів, насамперед потрібно було знайти систему гри, яка найбільше їм підходить, і головне – вибрати оптимальну модель тренувань.

Бо при неправильному виборі моделі у гравців буде велика кількість м'язових травм. Саме завдяки правильно підібраній моделі тренувань для конкретних гравців у нас практично не було м'язових пошкоджень, що позитивно позначилося на кінцевих результатах. Плюс щоденний моніторинг стану гравців, що базується на медичних показниках і власній суб'єктивній оцінці футболістів.

Перша модель базувалася на побудові гри в обороні та перехід на новий режим за швидкістю, як окремих гравців, так і загальнокомандний. Мінімальний термін, щоб втілити це в життя – шість тижнів, а під час передсезонної підготовки в режимі дворазових занять – до чотирьох тижнів. Акцент робився на тренуванні принципів гри, а не систем гри. А вже по ходу ми зрозуміли, яка із систем гри підходить наявним футболістам. В основі вибору – сполучуваність гравців.

– Яку систему гри в підсумку обрали?

– Будь-яку тактику можна дуже добре вибудувати, але вона марна, якщо ти неправильно визначив склад. Найоптимальнішою системою для наявних гравців була 4-2-3-1. Ми пробували грати 4-3-3 і з трьома центральними захисниками, але скрізь були шорсткості. А ось 4-2-3-1 підійшла ідеально, особливо коли з'явився Сергій Рибалка. 

– Як гравці ЛНЗ реагували на ваші вимоги?

– Команда – це неповторний і унікальний живий організм, тому тертя виникають завжди. Когось доводиться відправляти на лавку, когось «не помічаєш». Звісно, деякі гравці ображалися, що не грали. Доводилося проводити індивідуальні бесіди. Це робочий процес. І добре, коли в цей процес не втручаються сторонні.

Велику підтримку мені надавали мої помічники – Юрій Володимирович Дудник і Андрій Олександрович Дикань, трохи згодом до Черкас доїхав Олександр Анатолійович Грановський. Усі ключові рішення ми ухвалювали спільно. Паралельно навколо команди ми формували ще одну команду – це адміністратори, медичний і тренерський штаби. Основна їхня мета – створення здорової робочої обстановки в команді та «обслуговування» гравців. 

Саме ця нікому невидима і скоординована робота стала запорукою кінцевого результату. Користуючись нагодою, хочу окремо подякувати кожному з них. Це досить великий колектив фахівців, кожен з яких привніс свою лепту для досягнення позитивного результату, що виявився значно кращим за той, на який спочатку розраховували.

– Який конфлікт із гравцями можете пригадати?

– Прізвищ називати не хочу. Будь-який конфлікт можна обернути собі на користь. Основа – пошук варіантів вирішення, що сприяють мотивації гравців і згуртуванню команди. Наприклад, на перший матч із Дніпром-1 готувався один склад, який був сформований протягом тижня, а вийшов зовсім інший, який більше підходив під наш план на гру. Деякі досвідчені футболісти не зрозуміли цей момент. Завжди говорив гравцям ЛНЗ: «Грати у футбол і вигравати – це різні речі». 

Одна з моїх улюблених книг – Сунь Цзи «Мистецтво війни». Там сказано: «Непереможність лежить у самому тобі». Якщо ти добре знаєш свою команду, то правильно вибудуєш її (побудова гри в обороні й атаці) і тебе не зможуть переграти. А ймовірність перемоги криється в помилках суперника. Якщо тренер суперника керується таким самим принципом, то перемога визначатиметься рівнем гравців. Під кожну гру потрібно підлаштовуватися і шукати варіанти вирішення завдання. 

«В один момент у нас зірвалося три або чотири хороших трансфери. Легіонери не хотіли їхати в Україну через війну»

– Чи коригувалась поставлена керівництвом мета по ходу сезону?

– Добре, що ви поставили це запитання. На першій спільній нараді Дмитро Вікторович Кравченко повторив просте і чітке завдання, яке перед нами ставив Віктор Дмитрович – зберегти прописку в УПЛ. На другій, більш розширеній нараді, мету було ще раз повторено. Нам сказали, що успіхом вважатимуть, навіть якщо мета буде досягнута через перехідні матчі. 

Дмитро Вікторович мене запитав, як я бачу цю ситуацію. Я відповів, що для того, щоб почуватися комфортно, нам необхідно до зими набрати 20 очок. На момент наради в команди після восьми турів було сім балів. Ми ж прийняли ЛНЗ після шести турів із трьома очками. 

Також на цій нараді нас сповістили, що керівництво ухвалило рішення про велику перебудову команди. Під час обговорення я висловив думку, що запрошення великої кількості новачків, особливо легіонерів, може негативно позначитися на атмосфері в роздягальні. Між гравцями можуть виникнути тертя і протиріччя. 

На першому етапі велику допомогу в об'єднанні роздягальні зіграв Сергій Рибалка. Він, хоч і травмованим, але був присутній на всіх наших командних заходах із тімбілдингу: боулінгу, пейнтболі. Сергій навіть на милицях приходив. Я бачив, що за своєю харизмою і потенціалом – це природжений лідер, і навколо нього консолідуються гравці. 

– Узимку ЛНЗ підписав багато легіонерів. Це була ваша ініціатива чи керівництва?

– Ми вже знали, що керівництво ухвалило рішення про глобальну перебудову команди. Було сказано, що під час вибору й укладення контрактів із новими гравцями останнє слово буде за мною. Але в один момент у нас зірвалося три або чотири хороших трансфери. Легіонери не хотіли їхати в Україну через війну. Команду обіцяли укомплектувати до середини грудня, а в підсумку футболісти почали приїжджати за тиждень-два до старту другого кола чемпіонату. 

Ми прийняли рішення, що якщо підписувати новачків, то вони мають бути кращими за наявних гравців. Комплектацією команди повністю почав займатися спортивний директор Євген Володимирович Тарасенко, а технічний директор Андрій Геннадійович Колісник йому допомагав. Якби всі гравці, яких ми хотіли, погодилися приїхати в Україну, то в нас була б зовсім інша команда.

– Які трансфери зірвалися і чому?

– Ми хотіли дуже хорошого нападника, але він поїхав у бухарестське Динамо (Хасані, – прим. А.П.). Другий – це гравець під нападником, який зараз виступає за збірну Албанії (Казім Лачі, – прим. А.П.). Він перейшов у празьку Спарту за 700 тисяч євро. І дуже великою втратою став аргентинський опорник Піко. 

Перший, як мені здалося, злякався війни, а з другим і третім не домовилися з фінансових питань – клуби не зійшлися по грошах. З першим нападником (Хасані, – прим. А.П.) вже все було домовлено, з ним особисто спілкувався скайпом, але буквально за кілька днів він поговорив із керівництвом свого клубу і перейшов у Динамо (Бухарест). 

– Як реагували на війну ті легіонери, яких вдалося підписати?

– Нам пощастило. По-перше, легіонери почали доїжджати в лютому, і березень-квітень ми провели в Києві на базі «Бенфіка», тому що наше поле ще не було готове. База була за містом, де не чутно вибухів, сирен. 

По-друге, ті ж косовари Саліху та Яшарі за менталітетом такі ж, як і українці. Я розумів, що дуже важливо зберігати баланс, не переборщивши з кількістю запрошених іноземних футболістів. Я був прихильником того, щоб основний упор у комплектації команди робити на українців, а потім добирати легіонерами. Подивіться, хто зараз на провідних ролях у клубах УПЛ. У Динамо – українці, у Шахтарі – українці, в Олександрії – українці, у Поліссі – українці. Та сама історія і з Кривбасом. ЛНЗ обрав свій вектор розвитку. 

– Хто з легіонерів ЛНЗ виправдав ваші очікування, а хто – ні?

– Директори ЛНЗ навесні мене переконували, що в нас найкращі легіонери в Україні. Але, по-перше, майже всі новачки приїхали до нас у різному ступені готовності, і стартова гра з Кривбасом це показала (0:3, – прим. А.П.). По-друге, вони були спочатку психологічно не готовими до рівня опору в чемпіонаті України та інтенсивності гри. 

Це я зрозумів під час індивідуальних розмов із гравцями. Знання англійської мови допомагало обходитися без перекладачів. Футболісти, які брали участь у міжнародних матчах, говорили, що інтенсивність у єврокубках була нижчою, ніж в УПЛ. Але за три місяці легіонери здебільшого адаптувалися. 

– Ви говорили, що коли багато нових іноземців, то роздягальня «бурлить». Як українці реагували на легіонерів у ЛНЗ?

– Якщо якісні новачки, то їх приймають. Так було і є в усіх командах. Ще один момент – українці, на чиє місце приходили іноземці, відчували загрозу. Тертя були, але не на полі, а в роздягальні. Ось тут велику роль зіграв Олег Тарасенко. Йому 34 роки, але він був справжнім ватажком і лідером роздягальні. 

Якщо виникали конфліктні ситуації, то тренерський штаб висмикував по одному учаснику суперечки на розмову, і ми приймали колективне рішення, яке всіх влаштовувало. 

Олег Тарасенко. Фото: ФК ЛНЗ

«З Тіллем у нас навесні була серйозна розмова. Він мене запитував: «Чому я не граю?»

– Давайте трохи про персоналії. Один із найстатусніших легіонерів у вашій команді – це гравець збірної Люксембургу Олів'є Тілль. Що скажете про нього?

– З огляду на те, що у своїй попередній роботі мені доводилося працювати і з гравцями високого класу, такими, наприклад, як Олександр Глєб (ексгравець Барселони, Арсеналу) або Олександр Гладкий (Шахтар, Динамо), розумію, як із ними треба працювати, щоб мотивувати їх і не допустити зниження вимог до самого себе. 

З Олів'є у нас навесні була серйозна розмова. Тілль мене запитував: «Чому я не граю?». Відповідаю: «Тому що ти намагаєшся грати поперек і назад. А нам потрібно, щоб ти грав вертикально, шукав нападників, і ми швидко проходили середину поля. Треба грати на більш високих швидкостях. Будеш виходити в стартовому складі тоді, коли ти будеш готовий до інтенсивності гри УПЛ».

Дуже радий, що він прислухався, і все вийшло. Через два тижні він вийшов у старті, після гри ми подивилися дані GPS і були приємно здивовані від того, який великий обсяг бігової роботи виконав Тілль – майже 15 кілометрів! Навесні його показники більше не падали.

Одразу згадується його передгольова передача в матчі проти Колоса на Яшарі, коли ми за вісім секунд пройшли всю оборону суперника і забили третій м'яч. Плюс його гол Ворсклі прямим ударом із кутового. 

– Йдемо далі. Яшарі зараз найкращий бомбардир ЛНЗ.

– У Яшарі дуже хороший менталітет, він комунікабельний у побуті, позитивний. На полі відчуття, що в нього два серця. Розповім цікаву історію про його підписання. Нарізки з його грою мені показували ще в жовтні. А в січні Дудник, Тарасенко і Грановський поїхали в косовську Дріту дивитися на Саліху. Тут же мені телефонують: «Тут є ще один класний футболіст – Яшарі». У підсумку ми запросили Яшарі на збори, і він нам підійшов. Та й ціна була невелика, що мене здивувало.

– Яка?

– Якщо мені не зраджує пам'ять – 50 тисяч євро. Як потім з'ясувалося, маленька ціна була через те, що в Яшарі було пошкодження стопи. Але лікар ЛНЗ Артур Станіславович Іноземцев спрацював професійно і купірував біль. Перший матч із Кривбасом Яшарі грав, можна сказати, на одній нозі. Але ми не прогадали, ні з Яшарі, ні з Саліху. Вони посилили ЛНЗ.

– Що скажете про Саліху?

– Молодий, злий у хорошому сенсі слова центральний захисник. Навесні він забив три голи, але ще два в нього «забрали». Це м'яч, який Денис Олійник добив після удару Саліху, хоча він уже йшов у ворота. І другий момент – прямий удар Тілля, коли Хайдіну не вистачило зовсім трохи, щоб замкнути подачу. 

– А хто запросив бразильця Італо і чому він не грав?

– Це креатура Колісника, але Італо так і не зміг розкритись в українському чемпіонаті. Він тренувався із першою командою ЛНЗ, а грав за U-19. Ні там, ні там він себе не проявив. Іноді ми запрошували на тренування з основою 17-річних українських хлопців, і навіть вони були сильнішими за Італо, хоча молодші за нього на два роки.

«Калюжний? Були розмови про півмільйона, потім цю суму знижували, підвищували. Мені сказали, що ЛНЗ не в змозі платити такі гроші за футболіста»

– У вас у ЛНЗ грав в оренді майбутній збірник України Калюжний.

– Це взагалі окрема історія. Ще знаходячись у Варшаві, я дивився трансляцію матчу Олександрії проти Шахтаря і помітив Калюжного. Думаю: «Новий футболіст, чому я раніше про нього не знав, хоча прізвище таке примітне?» У Калюжного в тому матчі було непогане прийняття рішень. Також мені сподобалися його габарити. 

Уже будучи в ЛНЗ, ми шукали гравця на позицію опорного півзахисника. Запросили Євгена Селіна, який зіграв велику роль у становленні команди. Тут Євген Володимирович Тарасенко мені каже, що є пропозиція від Олександрії з приводу Калюжного. Він начебто їм поки не потрібен і можна його викупити, взявши попередньо в оренду. 

Іван зіграв за нас осінній відрізок і коли закінчився термін оренди, сам мене набрав і сказав: «Хочу залишитися в ЛНЗ». Потім почалися переговори, щоб забрати його в Черкаси. Але, як мені сказали, на фінальному відрізку переговорів клуби не зійшлися в грошах.

• Прочитати, як ФК Олександрія бачила колізію довкола Калюжного та ЛНЗ, можна в інтерв’ю Руслана Ротаня для «УФ»

– Скільки ж просила Олександрія за Калюжного?

– Точної суми не скажу. Були розмови про півмільйона, потім цю суму знижували, підвищували. Євген Володимирович Тарасенко мені сказав, що ЛНЗ не в змозі платити такі гроші за футболіста. 

– Ви здивувалися, коли Калюжного викликали до збірної?

– Одразу ж надіслав йому СМС: «Молодець! Дуже радий за тебе». Ваня заслужив на цей виклик. Збірна України на той час мала кадрові проблеми, а Калюжний непогано зіграв на початку чемпіонату. Чого вартий його дальній гол Шахтарю. 

Це нагадує мені історію з Матвієнком, який був у нас у Карпатах. Ми його взяли в оренду замість Кравця на позицію лівого захисника, хоча він весь час грав центрального. І саме на ту точку, де ми його награвали, його запросив у національну збірну Андрій Шевченко.

– Ходить дуже багато розмов про можливий трансфер Калюжного до Шахтаря. Як вважаєте, Іван зможе стати заміною Степаненка?

– Степаненко – це Степаненко, а Калюжний – це Калюжний. Опорний півзахисник оборонного плану є ключовою позицією в системі 4–3–3. Це можна побачити на прикладі Ман Сіті, який поринув у кризу після травми Родрі. Така сама історія була з Барселоною, коли не грав Бускетс. Ці гравці – головний мозок команди. Степаненко дає Шахтарю стабільність під час гри в обороні. Наявність таких футболістів дозволяє сяяти бразильцям.

Важко сказати, чи заграє Калюжний у Шахтарі. Але своїм ставленням, поведінкою та грою він точно заслужив спробувати свої сили в сильнішій команді. Як буде далі – це вже його історія. Хто міг подумати, що Калюжний стане мало не національним героєм – «нашим Ванею». Він використав свій шанс.

Іван Калюжний. Фото: УАФ

«Динамо Луческу було найкращою командою України зі встановлення атакуючої гри у верхній третині поля. Буяльський, Ярмоленко, Ванат, Волошин «крутили» комбінації, як у футзалі»

– Повертаємось до вашої роботи. Після зимової перерви ЛНЗ виглядав не дуже впевнено. Із чим це було пов’язано?

– Було розбалансування атмосфери в роздягальні, коли три місяці, січень-лютий-березень, ми були на зборах і повернулися додому лише за день до матчу з Минаєм. Хоча я просив наших директорів, щоб ми приїхали хоча б за три дні. Три місяці далеко від сім'ї – це дуже важко.

На підставі цього ми мали нараду з керівництвом, де мене запитали, коли команда буде готова. Відповів, що приблизно шостого тижня. Так і вийшло. У матчі з Динамо ми зіграли в нічию і це дало нам поштовх. Побачили, що наша команда грала вже на інших швидкостях. Після цього ми почали стабільно набирати очки.

– У Динамо вам вдалося відібрати очки, але із Шахтарем двічі розгромно програли по 0:3. Це означає, що з киянами вам було легше грати, ніж із «гірниками»?

– Ні. Кожен матч має свою історію. У грі з Динамо, де ми поступилися 2:4, була моя помилка. Це як у шахах – коли на дошці складається нічия, то треба грати на нічию, а я спробував виграти. Ми програвали 0:1 і у нас біля поля вже стояло троє атакуючих гравців (Тищенко, Прядун і Шестаков), і в цей момент Віталій Бойко з пенальті зрівнює рахунок. Мені треба було відкликати їх, подивитися куди піде гра, а далі реагувати на ситуацію.

Вихід одразу трьох нових гравців може призвести до розбалансування зв'язків та взаємодій гравців у конкретній грі. Я ризикнув, і ми програли. Не треба було з Динамо грати на той момент у футбол на зустрічних курсах. На мій погляд, Динамо Луческу було найкращою командою України зі встановлення атакуючої гри у верхній третині поля. Буяльський, Ярмоленко, Ванат, Волошин «крутили» комбінації, як у футзалі. Нам треба було не дати їм це зробити.

Також великим мінусом став ранній гол Бражка з дальньої дистанції. Цей м'яч вплинув на наш план гри. До того ж, ми грали не в оптимальному складі, тому довелося Селіна випускати в опорну зону. Ще в одного нашого гравця сталася трагедія.

– Яка?

– За день чи два до гри у Віталія Бойка помер тато. Він прийшов із похорону за годину до матчу з Динамо, тому не грав у старті. Я запитав: «Ти зможеш вийти на заміну?». Відповів: «Так, зможу». Віталій вийшов, а потім реалізував пенальті. Тоді він став для мене справжнім капітаном, який може повести за собою команду.

Гра з Динамо показала, що наші гравці мають потенціал. Після матчу була зустріч із керівництвом, де я сказав: «Навіть із цими гравцями ми вирішимо завдання збереження прописки та наберемо в районі 35-40 очок». Але керівництво все одно вирішило кардинально змінювати команду.

– Що не вийшло у матчах із Шахтарем?

– Проти Шахтаря у нас теж були кадрові проблеми, і ми вимушено грали із трьома центральними захисниками. Перший гол пропустили у найпростішій ситуації. Була діагональ на Зубкова, той пройшов повз Насонова і віддав гольову на Сікана. Треба було просто атакувати Зубкова на момент прийому м'яча.

Ми могли зрівняти рахунок: Калюжний забив, але суддя свиснув «поза грою», також гарний момент був у Хобленка. Ну і наприкінці двічі помилилися за стандартів футболісти, які вийшли на заміну. Нагадаю, що тоді ми не мали жодного легіонера у складі.

Навесні у другому матчі із Шахтарем була вже інша історія. Ми намагалися грати із «гірниками» на зустрічних курсах. До цього часу нам потрібно було взяти десь два очки, щоб убезпечити себе від вильоту. Але ми були не готові грати з такою командою у відкритий футбол, звідси такий результат.

– Озираючись назад, як би ви змінили склад ЛНЗ на матч із Шахтарем?

– Повторюся: будь-яку тактику можна дуже добре вибудувати, але вона марна, якщо ти неправильно визначив склад. Насамперед поміняв би воротаря. Кучеренко дуже добре зіграв проти Динамо, але проти Шахтаря виглядав невпевнено, припускався багато помилок, одна з яких призвела до взяття воріт. І, напевно, атакуюча трійка була б іншою: Наумець – Соареш – Хобленко. Але ми дали шанс Бессалі, щоб він відчув, як це – зіграти проти гранда.

– Давайте підсумуємо виступ ЛНЗ під вашим керівництвом. Назвіть найкращий та найгірший матч?

– Ключові результати нашої роботи демонструють статистичні показники. Нам вдалося підняти ЛНЗ на вісім позицій у порівнянні з тим місцем, на якому прийняли команду. Ліпший показник був лише у Максимова з Дніпром-1: +9.

Кращого матчу не було, тому що восени та навесні ми стояли лише на першому рівні моделі гри – це побудова оборони та вертикальна гра. За дев'ять місяців ми мали три різні команди терміном по три місяці кожна. Друга модель передбачала б контроль м'яча, контр-пресинг у верхній частині поля і вихід на інший режим за загальнокомандною швидкістю. Але її ми через обмеженість у часі не реалізували.

Зі знаком плюс я б відзначив матч з Дніпром-1 (1:1), Динамо (1:1) і другий тайм з Колосом (3:1). Якщо говорити про динаміку результатів та якість гри, то вони покращувалися. Повторюся, це з урахуванням того, що восени та навесні у нас були зовсім різні за іменами та якістю гравців команди. Найбільше очок ми завойовували саме наприкінці цих періодів часу.

Щодо провальних матчів, то це гра з Минаєм (1:2). Але на це була низка причин. Ми приїхали з тримісячних зборів за день до гри, плюс поле було у жахливому стані, ноги гравців в’язнули у ґрунті. На такому газоні неможливо було проводити швидкі атаки та вибудовувати позиційну гру. Як мені здалося по стану гравців, ми «виграли матч ще до гри».

На третій зустрічі з керівництвом у листопаді мене запитали про перспективи команди. Я відповів, що якщо пощастить, то ми можемо розпочати боротьбу за єврокубки. На мій погляд, якби ми обіграли тоді Минай, то могли б зайняти не сьоме місце, а трохи вище. Але це лише мої припущення.

– Топ-3 гравців ЛНЗ у ваш період?

– Поділю на осінній та весняний період, де головним завданням для тренерського штабу через ліміт часу була «побудова роздягальні». На осінньому відрізку це насамперед Рибалка, Селін, Ковальов та Пеньков. Навесні – О.Тарасенко, незважаючи на те, що мало грав, Шестаков, Бойко та Тілль. Олів'є грав сполучну роль між українцями і легіонерами. Людина знає п'ять мов! З Бессалою він говорив французькою, з косоварами – англійською, з українцями – українською.

Але, якщо говорити загалом, складно когось виділити. Ми були сильні передусім Командою.

«Колісник сказав керівництву, що ми маємо безлад у роздягальні. Говорив, що неправильно тренуємо»

– Які стосунки були у вас із керівництвом ЛНЗ?

– Дуже вдячний Дмитру Вікторовичу та Віктору Дмитровичу Кравченкам, Андрію В'ячеславовичу та В'ячеславу Андрійовичу Полтавцям – вони мене завжди підтримували. На першій нараді Дмитро Вікторович сказав: «Потрібно допомогти тренеру розібратися в ситуації». Потрібно віддати належне, вони робили все, що від них залежало. Зарплати та преміальні у ЛНЗ завжди виплачувались стабільно та своєчасно.

Найбільше спілкувався із президентом клубу – Андрієм В'ячеславовичем Полтавцем, бо він майже завжди був в офісі. Також на місці постійно були спортивний директор Євген Володимирович Тарасенко та технічний директор Андрій Геннадійович Колесник.

З власниками клубу у мене було чотири зустрічі – три восени та одна навесні. 

Завжди просив, щоб після матчу мені телефонували, говорив Віктору Дмитровичу: «Набирайте, обговоримо гру, все поясню». Але мені так і не дзвонили, хоча у Чорноморці та Карпатах я завжди спілкувався із власниками клубів після гри. До того ж ініціатива завжди надходила від них.

Четверту зустріч тренерського штабу з керівництвом ініціював технічний директор Андрій Геннадійович Колісник, який сказав, що ми маємо безлад у роздягальні. Говорив, що неправильно тренуємо.

Я відповів: «Безладу в роздягальні не бачу. Так, є тертя з досвідченими гравцями, не всім подобається сидіти на лаві запасних. Але наше завдання – вичавити максимальну користь із наявних ресурсів та виконати завдання, поставлене керівництвом». 

Приклад Дениса Олійника (3 забиті м'ячі при виході на заміну, шість набраних очок у матчах проти Полісся та Зорі) говорить про те, що все було зроблено правильно. Будь-який конфлікт, що виникає у роздягальні, можна звернути на користь команді, мотивуючи при цьому гравців.

Більше того, ми передбачали, що навесні може бути невелика турбулентність, поки футболісти «притруться» один до одного, про що ще восени попереджав керівництво.

Що стосується нашого тренувального процесу, то мірилом всього є результат та прогрес гравців. І міркувати про те, правильно все робиться чи ні може лише компетентний у цій справі фахівець.

– Які стосунки у вас були з Колісником?

– Ділові. Кожен працівник клубу має посадову інструкцію, хто за що відповідає. На той момент він – технічний директор, який відповідав за будівництво клубної бази, а я – головний тренер, який відповідав за кінцевий результат. І я зовсім не втручався у його роботу.

– Конфлікти з Колісником були?

– З мого боку ні. Але відверті розмови були, особливо, якщо мене щось не влаштовувало. Наприклад, якість полів на тренувальних зборах, і про це прямо говорив Коліснику.

– Розкажіть, що собою являє Кравченко-молодший?

– Йому 27 років. Він добре освічений і приємний у спілкуванні молодий чоловік. Досить відкритий, непогано розуміється на футболі та гравцях. Основний акцент, який робив Віктор Дмитрович – запрошення якісних гравців, здатних приносити результат.

Один із моїх улюблених фільмів – це «Moneyball». Там є такий момент. Тренер Біллі Бін каже аналітику: «Керівники клубів мислять через призму покупки гравців, а думати потрібно про те, як вигравати матчі».

Керівники хочуть гарної гри та завоювання очок, але це дві різні речі. Набору очок далеко не завжди сприяє гарна гра, особливо в УПЛ, де всі команди приблизно рівні за рівнем.

«Короля формує свита» – можливо, через це, а не через позитивні результати, Віктор Дмитрович якось у мене запитав: «Чому ми не граємо в пасинг, як інші команди?». Я відповів: «Тому, що вважаю пасинг менш ефективним під час роботи з кваліфікованими гравцями, ніж методи роботи, які ми використовуємо для досягнення озвучених завдань». При пасингу немає реального опору, немає спрямованості у бік воріт суперника. Якість передачі м'яча на тренуванні одна, а у грі зовсім інша – зв'язок відсутній. Передачі впоперек та назад потім переносяться на календарні матчі.

Втрата ігрової спрямованості у бік воріт противника – небезпечне переродження футболіста, яке знецінює його як гравця.

«Квадрати»та позиційні ігри – це вправи, метою яких є розуміння гравцями моделі гри. Їх в основному та у великому обсязі ми використовуємо у тренувальному процесі наших команд. При цьому найвищим залишається рівень фізичної готовності гравців, в основі підготовки – моделі тренувальних занять, розроблені Валерієм Васильовичем Лобановським та Олегом Петровичем Базилевичем. Схожі методи у своїй роботі використовував і Мірча Луческу. Перебуваючи у Польщі, я був присутнім на його тренуваннях в Динамо, і все це бачив.

При позиційній грі перевага надається вертикальній грі по відношенню до гри впоперек поля. Дивлюся велику кількість матчів і впіймав себе на думці, що зараз усі команди однакові. Раніше у МЮ, Челсі, Барселони було своє легко пізнаване обличчя, а зараз переодягни майки і не зрозумієш, хто де. Ми живемо у вік глобалізації футболу та усереднення тренувального процесу, а саме середовище формує гравців.

Андрій Колісник. Фото: ФК ЛНЗ

«ЛНЗ повідомив на своєму сайті про припинення співпраці з моїм тренерським штабом. І буквально за кілька хвилин мене та Грановського видалили з клубного чату в месенджері»

– Ви впевнено виконали завдання збереження прописки, посівши з ЛНЗ сьоме місце у дебютному сезоні УПЛ, тому ваш відхід із ЛНЗ виглядав досить несподіваним. До того ж, розмови про прихід нового тренера ходили ще, коли ви були в клубі, і ЛНЗ їх ніяк не спростовувало. Як з вашого боку виглядала ситуація?

– Вперше прочитав інформацію про те, що ЛНЗ шукає нового тренера після матчу із Колосом. Одразу ж поговорив з Євгеном Володимировичем Тарасенком: «Повідомте мене, якщо клуб веде переговори з новим тренером. Якщо це так, то ми спокійно допрацьовуємо контракт, тиснемо руки та розходимося. В іншому випадку ЛНЗ має виступити зі спростуванням». Тарасенко мені відповів, що клуб обирає режим тиші.

– Розкажіть про деталі вашого контракту з ЛНЗ?

– Моя угода була підписана за системою 1+1. З мого боку на момент підписання у серпні 2023 року там не було взагалі жодних фінансових вимог. Пішов на всі фінансові умови, які було запропоновано. Мій контракт закінчувався 1 липня 2024 року. До 1 червня ЛНЗ мав мене повідомити про своє рішення.

24 травня ми відіграли заключний матч сезону з Ворсклою (1:0), і весь тренерський штаб запросили до клубного офісу. Там нас повідомили про не продовження контракту.

– Хто сповістив?

– Спортивний директор Тарасенко Євген Володимирович.

– Як гравці відреагували на ваш відхід, ви попрощалися з командою?

– Зібрати команду та попрощатися не вдалося. Це другий такий випадок у моїй кар'єрі. Перший був у ФК Львів. 10 червня я був у Варшаві, коли ЛНЗ повідомив на своєму сайті про припинення співпраці з моїм тренерським штабом. І буквально за кілька хвилин мене та Олександра Анатолійовича Грановського видалили з клубного чату в месенджері. Потім футболісти мені писали та дякували за спільну роботу.

– А причину не продовження вам озвучили, адже ви виконали завдання?

– Нам просто сказали, що таке рішення ухвалило керівництво. Я ознайомився з офіційним папером про припинення співпраці, підписав його, от і все. Більше зі мною до мого від'їзду із Черкас ніхто з клубу не зв'язувався.

Я ще три дні пробув у Черкасах, треба було здати квартиру та зібрати речі. У Віктора Дмитровича [Кравченка] був день народження, я набрав його, щоб привітати, але мені ніхто не відповів. Можливо, він номер змінив, керівники клубів часто так роблять. Після цього я поїхав до Варшави.

Потім десь 7-8 червня мене набрав Євген Володимирович Тарасенко та сказав, що ЛНЗ знову готовий розглянути мою кандидатуру. Я відповів: «Основний посил – ми готові працювати. Нам цікаво вирішити завдання, яке поставлено на новий сезон (на четвертій нараді у присутності всього тренерського штабу керівництво озвучило мету, що у новому сезоні ЛНЗ має боротися за трійку призерів). Зробіть нам фінансову пропозицію, яку ми розглянемо». Більше говорили про можливості, а не про суми. Розглядався варіант контракту, що базується на бонусній системі.

– Що відповів Тарасенко на вашу пропозицію?

– Він сказав: «Добре». Через три дні Євген Володимирович знову мене набрав: «Дякую за роботу, але ми все ж таки не продовжуватимемо з вами контракт».

– Тобто ЛНЗ вам не робив фінансової пропозиції?

– Ні.

«Хочу запитати у Колісника: «Третій контракт в УПЛ – скільки це?». Можливо, йому слід було б озвучити цифри і порівняти їх із цифрами Карраско?»

– Але Колісник в одному з інтерв’ю говорив, що ви виставили дуже великі фінансові вимоги, які ЛНЗ просто не зміг потягнути.

– Для мене було дивно це читати. Хочу запитати в Андрія Геннадійовича: «Третій контракт в УПЛ – скільки це?». Можливо, йому слід було б озвучити цифри і порівняти їх із цифрами Карраско? Той інформаційний шум одразу підхопили Бурбас та Вацко – ніби я ЛНЗ руки викручував. Нещодавно Слівченко написав те саме. Погодьтеся, таке читати про себе не дуже приємно. Тим більше, що приводу я не давав. На мою думку, об’єктивні журналісти завжди вислуховують дві сторони. Номер телефону у сучасному світі знайти не так складно.

– Як думаєте, чому Колісник таке сказав, якщо це неправда?

– Можу відповісти на ваше запитання у жартівливій формі: він або курив у дворі, або хворів у цей момент, коли відбулася розмова зі спортивним директором. Але він точно у своєму інтерв’ю надав інформацію, яка не відповідала дійсності.

• Читайте також: Колісник погрожує помічнику Карраско Бурдіяну: «Якщо я не погоджусь на умови ЛНЗ, то мені анулюють бронювання і викличуть ТЦК»

– ЛНЗ залишився вам щось винен?

– Клуб зі мною розрахувався повністю. Також хотілося б приділити увагу ще одному моменту. Нещодавно у нас трапилася не дуже приємна історія: потрібна була фінансова допомога. ЛНЗ не відмовив і допоміг, за що дякую клубу. Сказали, що рішення ухвалив особисто Віктор Дмитрович [Кравченко]. Ще раз: «Велике дякую за допомогу!»

– Чи є у вас образа на ЛНЗ, що так з вами розсталися?

– Абсолютно ні. Поставив би питання дещо інакше. Я завжди навчаюсь на помилках. Більшість роботи з перебудови команди ЛНЗ ми так і не доробили. Маю на увазі вихід на другу модель гри, побудовану на агресивному контролі всіх ключових зон поля, де розумний контроль м'яча є невід'ємною частиною цієї побудови. Саме ця модель гри планувалася на новий сезон. Для цього необхідно було правильно організувати узгоджену роботу тренерського штабу зі скаутським та спортивно-адміністративним відділами.

«Нинішньому ЛНЗ не вистачає загальнокомандної швидкості, зник вертикальний футбол. Карраско не вдалося прораховувати наперед суперників»

– Давайте поговоримо про нинішній ЛНЗ. Чим команда Карраско відрізняється від вашої?

– Зараз постійно порівнюють ЛНЗ Карраско із ЛНЗ Дулуба. Це некоректне порівняння. По-перше, рік тому це була зовсім інша за якістю гравців команда. На момент, коли я очолив ЛНЗ, Transfermarkt оцінював її п'ятнадцятою командою за сукупною вартістю гравців в УПЛ. На момент закінчення чемпіонату ми займали 13 позицію, а у підсумку – сьоме. Цього літа була проведена трансферна кампанія. На початок чемпіонату Transfermarkt оцінював ЛНЗ вже сьомим у лізі. Об'єктивно кажучи, за підбором гравців ми були на порядок слабшими.

По-друге, на мою думку, Карраско дісталася хороша за стартовим потенціалом команда. Також читав, що він змінив психологію гравців. Але професійний спорт – це результат, а його у команди немає. Як казав Валерій Васильович Лобановський: «Гра забудеться – рахунок залишиться».

І по-третє, ми маємо зовсім різний відсоток набору балів. Наразі ЛНЗ набирає в середньому за гру 1,06. В нас було 1.68. Тобто ми набирали майже у півтора рази більше за рахунок гравців, які були у нашому розпорядженні.

Та й логістика тренувальних занять була різною. Через відсутність клубної бази ми були змушені щодня проводити з командою в автобусі по півтори години, добираючись до місця занять у Геронимівці. Не було й тренажерної зали. Зараз ситуація змінилася на краще.

– ЛНЗ під керівництвом Карраско мав серію із чотирьох поразок. У чому причина?

– Нещодавно прослухав лекцію на курсах підвищення тренерської кваліфікації Pro, де перед нами виступав Грозний. В'ячеслав Вікторович чітко виділив фактори, що впливають на кінцевий результат матчу: 

• швидкість передач м'яча, 
• вертикальний футбол, 
• пресинг, 
• виграш єдиноборств 
• та швидке реагування при втраті та оволодінні м'ячем. 

Над цими моментами ми й працювали у ЛНЗ.

Зараз я бачу, що команда грає у стерильний контроль без досягнення результату. Коли мій ЛНЗ починають порівнювати з нинішнім, значить, ми провели хороший відрізок, якщо стали орієнтиром. Ми прийшли після шести турів, а Карраско починав з першого, і якщо відійняти очки, завойовані командою в перші шість турів, то наш ЛНЗ та ЛНЗ Карраско були б на діаметрально протилежних позиціях у турнірній таблиці. За якістю гравців ми були слабшими, але, як Команда, напевно, краще.

Нинішньому ЛНЗ не вистачає загальнокомандної швидкості, зник вертикальний футбол. І ми знову повертаємося до мого улюбленого прислів'я: «Щоб виграти у казино – треба рахувати карти». Карраско не вдалося прораховувати наперед суперників.

Дивишся гру Іспанії на Євро чи іспанських клубів у Лізі чемпіонів – відірватися не можна! Атака на атаку! Немає стерильного контролю, м'яч передається за першої нагоди відразу ж вперед.

– Але ж Карраско теж іспанець.

– Іспанець іспанцю різниця. Досвід у Карраско невеликий: шість матчів у Шахтарі U-19, потім – Кувейт. Динамо (Тбілісі) він прийняв на другому місці у чемпіонаті, а закінчив на п'ятому. Тому мені неприємно, коли мене порівнюють із Карраско. Рівень кваліфікації у нас різний.

– Вас здивувало, що Карраско перевів Шестакова до U-19?

– Відверто кажучи, так. Те, як Шестаков поводився протягом усієї нашої роботи у ЛНЗ – це 12 балів із 10. Він дуже позитивний у колективі. Йому скажеш: «Сергію, треба вийти на заміну на 15 хвилин». Жодних проблем – вийде та відпрацює на 100%! Поставиш в основі – також віддаватиметься на 100%. Але рішення Карраско мені складно коментувати, бо не перебуваю всередині команди.

Андрес Карраско. Фото: ФК ЛНЗ

«Чи погоджусь я повернутись в ЛНЗ? Час минув, все заспокоїлося. Наразі готовий розглянути всі пропозиції»

– ЛНЗ уже звільнив Карраско. Команду до матчу з ФК Олександрія готує Дикань. Як думаєте, з нього вийде головний тренер, як Шовковський, зважаючи на те, що воротарів ми мало бачимо у цій іпостасі?

– У Диканя своя історія. У нього дуже хороше аналітичне мислення. Він надавав нам велику допомогу у тренерському штабі при роботі команди за стандартних положень, особливо на першому етапі. Вийде у нього чи ні, залежить тільки від нього.

– У пресі багато чуток, що черкаський клуб очолить Григорчук. Як думаєте, стиль футболу Романа Йосиповича підійде цим гравцям ЛНЗ?

– Важко сказати. На мій погляд, буде дуже проблематично – змусити легіонерів, які звикли до інших систем гри, бігати один в один на пресингу. Це особисто моя думка. Одна річ, коли ти працюєш з українцями, і зовсім інша – з легіонерами. Тут перекладач – дуже поганий помічник. Для впливу на гравця на полі потрібно проводити особисті бесіди.

– Якщо ЛНЗ запропонує вам повернутися – погодитеся?

– «Ніколи не кажи: ніколи!». Час минув, все заспокоїлося. Наразі готовий розглянути всі пропозиції. У ЛНЗ мені комфортно працювалось із керівниками. Також мені дуже подобається місто Черкаси. Воно мені нагадує мій рідний Мозир, де я народився. Коли побачив набережну у Черкасах, одразу подумав – «Як удома». Дуже гарно!

Мене добре прийняли вболівальники ЛНЗ. Іноді навіть містом було важко прогулятися, до мене підходили люди, дякували за роботу, фотографувалися.

– ЛНЗ – це найсильніша команда, яку ви тренували?

– Звісно, ні. У моїй тренерській кар'єрі були команди, з якими ми виступали в Лізі Європи і, на мій погляд, грали на рівних, протистояли таким командам як: Ліверпуль, Фіорентина, Насьональ (Португалія), Клуж та інші. Вирішувалися завдання чемпіонства з Динамо (Мінськ), БАТЕ та підвищення в класі з Крумкачами.

Якщо брати мій український період, говорячи детальніше, то найбільше балів ми набирали у Карпатах, тільки за друге коло – 28. У Чорноморці та у Львові в районі 19-20-ти очок. Карпати, Чорноморець та ЛНЗ – приблизно рівні команди, які по-різному комплектувалися. На жаль, мені більше доводилося в Україні виступати в ролі так званого «кризового менеджера», коли за критичного стану справ у командах потрібен був набір очок через загрозу вильоту з УПЛ.

І саме з цим до мене зверталися керівники клубів. Ми із цими завданнями справлялися завжди успішно. Звичайно ж, неоціненний досвід, набутий у грі проти провідних європейських клубів, був абсолютно недієздатним під час роботи з командами, головним завданням яких було збереження місця у Прем'єр-лізі. Це стосувалося всіх моїх чотирьох команд УПЛ.

Але цей досвід дозволив диференційовано оцінювати гравців: за рівнем обдарованості та здатності прогресувати, відкриваючи при цьому нові для вболівальників імена (Кравець, Матвієнко, Крушинський, Михавко). Більш досвідчені гравці виходили на новий рівень готовності (Бланко-Лещук, Гладкий, Худоб'як, Ксьонз, Довгий) та продовжували свою футбольну кар'єру. Це також дозволяло клубам, які перебували у складному становищі покращувати свої фінансові умови за рахунок продажу гравців, вирішуючи при цьому турнірні завдання.

«Були пропозиції з УПЛ, але не було конкретики. Якщо не склалося, то не моє. Хоча тренувати в Україні для мене пріоритет»

– Після відходу з ЛНЗ у вас були якісь пропозиції?

– Були пропозиції з УПЛ, але не було конкретики. Якщо не склалося, то не моє. Хоча тренувати в Україні для мене пріоритет. Мені дуже подобається рівень чемпіонату. Пам'ятаю, коли почалася повномасштабна війна, я з Василем Хомутовським проїжджав блокпости, скрізь чув приблизно одне: «Коли війна закінчиться перемогою України, зустрінемося з вами на матчах на «Львів-Арені». Вірю, що так буде.

– Чим ви зараз займаєтесь у Польщі?

– Треную команду з сьомої ліги – Імпульс. Цікаво подивитися, чи працює система, яку ми пропонуємо гравцям високої кваліфікації, на футболістах-аматорах. Скажу так – працює! Імпульс закінчив чемпіонат на першому місці з великим відривом.

Мене попросив потренувати Імпульс мій знайомий українець Борис Кубовий. Я йому кажу: «Я ж будь-якої миті можу виїхати, якщо надійде пропозиція». Відповідає: «Нам це підходить». Але поки що я нікуди так і не поїхав (сміється, – прим. А.П.).

П'ять місяців творчої відпустки – також досить непогано. Набутий досвід у ЛНЗ потрібно було переробити. За цей час я прочитав гарну книгу про керування проблемними людьми. Це моя перша прочитана книга на українській мові.

– Що являє собою Імпульс?

– Там грає два білоруси, а решта усі – українці. Це єдина у Польщі повністю легіонерська команда.

«Шлях Тихановської мені нагадує шлях Зеленського»

– Бачив, що у Польщі ви були на одному заході з лідером білоруської опозиції Світланою Тихановською і у своїй промові вона згадала вас. Розкажіть про це.

– Так, це було на Кубку Олександра Івуліна у Варшаві. Хто не знає, це автор YouTube-блогу «ЧестнОК», який був політв'язнем у Білорусі. Він грав у нас у Крумкачах, де знімав шоу «А Саша вийде?». 9 серій можна за бажання знайти у YouTube.

– Типу Трендеця у Вересі?

– Івулін це робив на вищому, як на мене, рівні. Усі наші тренування, події до, під час та після матчів показувалися у прямому ефірі без цензури.

Кубок Івуліна у Польщі щороку проводить білоруська діаспора. На відкриття турніру приїхали Світлана Георгіївна Тихановська, міністр спорту Польщі Славомір Нітрас та керівник перехідного кабінету Білорусі Павло Павлович Латушко. Тихановська почала читати промову, де серед інших спортсменів згадала і Олександра Миколайовича Хацкевича, і мене.

Поговорити нам, на жаль, не вдалося. Протягом заходу до неї підходило багато білорусів, які мали вирішувати проблеми. Пізніше Світлана Георгіївна відлетіла у Вільнюс.

– Ваша думка про Тихановську?

– Позитивна. Людину формують обставини. 2020 року так склалося, що чоловіка Світлани Георгіївни посадили у в'язницю за його громадянську позицію, а вона почала балотуватися на пост президента Білорусі, а у підсумку виграла вибори. Політиками не народжуються, а стають. Їй дуже важко зараз: чоловік ув'язнений, треба виховувати дітей, допомагати своїм громадянам.

Шлях Світлани Георгіївни мені нагадує шлях Володимира Олександровича Зеленського. Коли обирали Зеленського, багато хто сміявся, що першою людиною в країні став актор. Але коли почалася війна, всі побачили Воїна. Багато хто думав, що на третій день повномасштабного вторгнення Зеленський сяде на літак і полетить, але він лишився. До Зеленського можна ставитися по-різному, але він зробив, як на мене, Вчинок.

Щось схоже було і з Тихановською. Раніше вона була домогосподаркою і навряд чи могла подумати, що їй доведеться займатись політикою.

– Багато мешканців Білорусі, які не хочуть миритися з режимом самопроголошеного президента Олександра Лукашенка, виїжджають із країни. Але мене здивувала історія, коли український воротар Денис Шеліхов навіть Тису переплив, щоб грати у Мозирі за Славію. Цікава ваша думка про його вчинок.

– Як казав Мюллер у «17 миттєвостей весни»: «Мені важко зрозуміти логіку непрофесіоналів». Що стосується Шеліхова, то кожен сам собі вибирає, куди плисти і до якого берега пристати. Це його вибір.

– Останнє питання. Ви вірите, що Лукашенка усунуть із влади і ви повернетеся у вашу рідну Білорусь?

– Процитую царя Соломона: «Всьому свій час, і час всякої речі під небом: .... час війні, і час миру». Сподіваюся, що це буде дуже скоро.