«Ми на 99% розуміли, що Вернидуб піде»: Кліщук – про три роки в Кривбасі та новий етап у Карпатах

Воротар Андрій Кліщук в останні три роки досягнув справжнього прориву у кар’єрі, бувши першим номером потужного Кривбасу Юрія Вернидуба. І хоча після переформатування клубу з Кривого Рогу кіперу не знайшлося місця у команді, він зміг зробити наступний крок, перейшовши до Карпат, які рвуться у єврокубки.

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Кліщук розповів про конкуренцію з талантом Назаром Домчаком, пояснив, чому не залишився у Кривбасі, а також поділився цікавинками своєї спортивної біографії.

Що одразу впало в око у роботі Лупашка? «У моїй кар’єрі таке вперше»

– Андрію, давайте про найновіший етап у вашій кар’єрі. Як ви опинилися у Карпатах?

– Після останнього матчу минулого сезону УПЛ Полісся – Кривбас (1:1) я вже знав, що залишу команду. Напередодні гри керівництво повідомило, що контракт зі мною продовжено не буде.

Коли я повернувся додому до Одеси, то мій представник зателефонував мені та сказав, що є зацікавленість з боку Карпат. Далі поговорив з тренерським штабом, й ми швидко про усе домовилися.

Я радий, що одразу опинився у Карпатах. Можу сказати, коли лише почув про такий варіант, то одразу сказав, що хочу саме до цього тренерського штабу, цього міста й цієї команди. Усі мої думки були про те, аби потрапити саме сюди.

Андрій Кліщук, фото: ФК Карпати (Львів)

– Як це, у 33 роки сидіти під 18-річним Назаром Домчаком? У Ковалівці вийшли в стартовому складі вже ви…

– Я не бачу в цьому чогось поганого. У перших турах головний тренер довірив місце у воротах молодому голкіперу. Від мене йому лише підтримка. Я також зі свого боку підказую, що знаю, аби він почувався впевненіше. З усім тим сам працюю над тим, аби бути першим номером команди та грати усі матчі.

– Що скажете про Домчака?

– Дуже непоганий воротар для свого віку. Добре грає ногами. В нього є хороші якості. Якщо буде так само працювати, то матиме пристойне футбольне майбутнє.

– Які враження від роботи під керівництвом Владислава Лупашка?

– Враження дуже позитивні. Одразу впав в очі підхід до кожного футболіста в команді. Дуже багато розмов, підказок, немає якоїсь «піханини» та криків. Відбувається постійний конструктивний діалог. Я вперше зустрів такий підхід за свою кар’єру.

Тренуватися під керівництвом Лупашка напрочуд цікаво. Воротарі постійно залучаються до вправ з польовими гравцями, щоб покращувати гру ногами. Вимагається постійна оцінка ситуації. Це круто. Я вважаю, що з цим тренерським штабом зможу значно спрогресувати.

Як влетіли 0:6 Динамо в Кубку України? «Тоді мені здавалося, що Ярмоленко біжить, не торкаючись землі»

– Ви народилися у місті Ізмаїл, Одеської області. Як почали займатися футболом?

– Розпочав займатися у футбольному клубі Дунай. Там ми грали у чемпіонаті області та Першій лізі ДЮФЛУ. Після непоганої у моєму виконанні домашньої гри з Олімпіком (Чорноморськ) до мене підійшов тренер воротарів команди суперника й запропонував приїхати до них на перегляд. Вони тоді організовували спортивний інтернат та відбирали хлопців з усієї України, щоб сформувати склад для виступів у Вищій лізі ДЮФЛУ.

Я пройшов там два перегляди. На першому нас було дуже багато, а на другому залишилося вже 20-25% від загальної кількості. В підсумку сказали, що мене хочуть бачити в команді. Так я й залишився. Потім Олімпік перейменували у ФК Моноліт.

– Хто були вашими першими тренерами?

– Першим моїм тренером стала Ірина Миколаївна Рапанович, однак через тиждень чи два я перейшов в іншу групу до Володимира Володимировича Петренка.

– Ім’я у дорослому футболі ви собі зробили у Гірнику-Спорт. З того періоду особливо виділяється ваш домашній матч проти Динамо (0:6) в 1/16 фіналу Кубка України-2015/16. Надовго запам’яталася гра?

– Так. На першій стадії Кубка ми тоді в гостях переграли Кремінь (2:0) й потрапили на Динамо. Були дуже раді виходу на гранда, бо хотілося зіграти проти зірок. Динамо не підвело й приїхало до нас дійсно бойовим складом.

Ми вийшли зарядженими на матч, але самі розуміли на той момент рівень нашої команди та Динамо. Це насправді були різні полюси, можна сказати. За деякими футболістами не встигали не те що ногами, а навіть мізками.

Гра вийшла важкою та емоційною. В мене було дуже багато роботи. Хоча, після я більше радів, аніж розчарувався, попри шість пропущених м’ячів. Усі результативні удари виявилися складними. При цьому у декількох епізодах я виручив. Динамо вовтузило нас добряче.

– Тоді Андрій Ярмоленко, якого активно торгували в Евертон, оформив 3+3.

– Тоді мені здавалося, що він біжить, не торкаючись землі. Усі його рухи... Дуже швидко було.

– В середині другого тайму вам потужною гарматою з-за меж штрафного майданчика забив Віторіну Антунеш. Були шанси потягнути?

– Пам’ятаю той момент. Ярмоленко подав з кутового, й Антунеш у дотик пробив.

Після матчу ввечері була студія програми Профутбол з Ігорем Цигаником, а експертом запросили Ігоря Шуховцева. Останній тоді сказав щось типу: «Та що там той удар? Два приставних, в руки ловиш м’яч й починаєш атаку».

Шуховцев так незворушно це промовив, і я не зрозумів, що він несерйозно. Спочатку розчарувався. Подумав: «Блін, як так? Це ж удар без шансів». Вже почав себе накручувати, і тоді він все ж сказав: «Та я жартую».

***

Той діалог між Цигаником та Шуховцевим у програмі Профутбол 23 серпня 2015 року насправді був таким:

Циганик: Ну, тут міг врятувати голкіпер.

Шуховцев: Ага, міг, звичайно. З іншої сторони стати та врятувати. Та це, в принципі, легенький м’ячик. Трохи раніше вистрибнути й упіймати – все. Та ні, там без варіантів для нього:)

***

– Футболки гравців Динамо після матчу розібрали?

– Так, я взяв футболку в Олександра Рибки, яка зберігалася в мене десять років. Цього літа ми з Юрієм Вакулком збирали гроші, й ця футболка з автографами пішла на благодійний аукціон. Забрали її за шість-сім тисяч гривень.

Чим запам’ятався юний Андрієвський? «Жабченко ставився до нього, як до свого сина»

– У Гірнику-Спорт ви перетиналися з юним у майбутньому хавбеком Динамо та національної збірної України Олександром Андрієвським. Яким він вам запам’ятався як людина та гравець?

– Дуже добрий, спокійний та працьовитий. Пам’ятаю, постійно з ним перетиналися в залі, залишалися після тренувань та грали у тенісбол чи ще щось. Серед усіх інших в команді він вирізнявся тим, що взагалі не пив алкоголь та дуже мало їв солодкого. Такий, професійний футболіст.

– Його сила удару вже тоді відчувалася?

– Ліва нога дуже непогана. З приводу удару не пам’ятаю, а ось передачі у розріз в глибину віддавав напрочуд вдало, чим створював немало гольових моментів.

– Як головний тренер Ігор Жабченко його виховував?

– Ставився як до свого сина. Оберігав його, постійно хвалив та підказував. Було видно, що приділяв багато уваги.

Чому Кривбас лихоманило у минулому сезоні? «В команді ми на 99% розуміли, що Вернидуб піде»

– Поки найуспішнішим етапом вашої кар’єри можна вважати попередні три сезони у Кривбасі під керівництвом Юрія Вернидуба. В чому секрет успіху цього тренера?

– Він нас постійно налаштовував, що ми усе можемо, що ми сильні й нам по зубах будь-який суперник. Головне проявляти максимальне бажання, самовіддачу – й усе буде добре.

– Через що Кривбас в другій частині минулого сезону лихоманило з результатами?

– Навіть не знаю:) Напевно, свою роль грало те, що незрозумілим було майбутнє клубу та футболістів. Кожен не знав, що чекає на нього та головного тренера. Ширилося багато чуток про відхід багатьох гравців. Нікому не пропонували продовжити контракт. Хоча ми усі збиралися та намагалися вигравати кожен матч. Усі хотіли бути якомога вище в турнірній таблиці, досягати результату та показувати себе з найкращого боку, щоб потім потрапити до хороших команд.

– Як команда ставилася до того, що Вернидуб почав фактично прощатися з командою на післяматчевих пресконференціях за два тури до фінішу сезону?

– Я думаю, що його відхід більше став новиною для вболівальників та журналістів. В середині команди ми на 99% розуміли, що Юрій Миколайович піде. Попри це, хотіли досягти результату, щоб наша сім’я, яка залишиться у Кривбасі, розпочала новий сезон у єврокубках.

Юрій Вернидуб, фото: ФК Кривбас

– Чи особисто ви вели перемовини про продовження контракту з Кривбасом?

– Так. Взимку були розмови, що Кривбас запропонує мені новий контракт. Потім ми ще раз поговорили про це на зборах, а далі тривало мовчання. Наприкінці сезону сказали, що зі мною угода не буде продовжена.

– Чи були у Кривбасі борги?

– Так, але дуже невеличкі. Керівництво з нами спілкувалося та доносило, що усе буде добре й це тимчасове явище. Ми також усі розуміли складність часів в країні. Усі маленькі борги в підсумку повністю закрили. Наскільки я розумію зараз немає боргів у Кривбасі.

Яким був найстрашніший момент у Кривому Розі за воєнні роки? «Ми сиділи у кімнаті й плакали»

– Який найстрашніший момент ви застали у Кривому Розі за три воєнні роки?

– Приліт по дитячому майданчику (трагедія сталася 4 квітня 2025 року, – прим. «УФ»). Це сталося недалеко від бази, до двох кілометрів по прямій, й було дуже чутно. Ми тоді саме прийшли з тренування. Деякі хлопці одразу сіли у машини й поїхали туди. Коли вони повернулися та розповіли, що сталося, ми сиділи у кімнаті й плакали. Ніхто не міг повірити, що це справді відбувається у житті та поряд з нами.

Ми думаємо, як потренуватися та зіграти матч, а люди – як вижити. Вони втратили близьких, дітей. Це було страшно. Напевно, єдиний момент, який психологічно вдарив по кожному в команді.

– Як легіонери поводилися у такій ситуації?

– Можу сказати, що їм було дуже важко. Усі легіонери жили на базі й ми, українські гравці, постійно з ними розмовляли та підтримували під час тривог та прильотів. Вони постійно питали: «Що? Як? Що пишуть у новинах? Чи далеко був приліт? Що взагалі чутно?».

Після прильоту по дитячому майданчику легіонери почали казати, що хочуть поїхати додому та їм дуже страшно. Не знаю, про що вони розмовляли з керівництвом, але в один момент Глейкер Мендоса та Маттео Аморозо поїхали. Проте перший потім повернувся та залишився в команді.

Як вдалося зробити поки найгучніший камбек сезону УПЛ? «Вболівальники прийшли не на Шахтар, а саме на Карпати»

– Карпати на старті сезону видали емоційний домашній матч з Шахтарем (3:3). Як відчувалася гра з лави запасних, звідки ви за нею спостерігали?

– Матч дійсно був дуже емоційний. Мені здається, що вболівальникам сподобалися голи та ці гойдалки, так би мовити. На стадіоні була дуже гаряча підтримка, прийшло багато людей. Найцікавіше, що ці вболівальники прийшли не на Шахтар, а саме на Карпати. Це було видно та дуже чутно.

Гравці Карпат у матчі з Шахтарем, фото: ФК Карпати (Львів)

З нашого боку вийшла непогана гра. Діяли сміливо, з позиції сили та спортивної нахабності. Тому результат вийшов для нас прийнятним. Проте, вважаю, що могли зіграти краще та перемогти.

– Попри те, що в середині першого тайму зелено-білим вдалося зробити рахунок 1:1, Шахтар домінував на полі приблизно хвилини до 40-ї, однак потім ви перехопили ініціативу й мали перевагу до останніх хвилин. Завдяки чому це вдалося?

– Ще перед початком матчу у роздягальні ми домовилися, що будемо грати в атаку першим номером та на м’ячі, попри ім’я суперника. Коли ще показувати свій футбол, як не проти наших лідерів Шахтаря та Динамо? Хочемо, аби вони підлаштовувалися під нас, а не навпаки.

Можливо, спочатку в нас щось не виходило, але потім Владислав Вікторович [Лупашко] трохи вніс корективи та підказав деяким хлопцям, як правильно діяти. Це дало свій ефект, й гра почала вдаватися краще.

Бліц

– Чому голкіперів вважають окремою кастою?

– Я не знаю. Можливо, через те, що не кожен гравець може стати у ворота, щоб в нього дуже сильно били м’ячем:)

– В команду до якого тренера ви б пішли, якби необхідно було обирати, – до Віталія Кварцяного чи до Володимира Мазяра?

– До Кварцяного.

– Чому?

– Не знаю:) Не знайомий ні з одним, ні з іншим, але думаю, що усі навантаження Кварцяного витримав би.

– Найбільші преміальні в кар’єрі?

– Насправді, нічого захмарного – 60 тисяч гривень. Це були подвійні преміальні за одну з перемог у Кривбасі.

– Найдорожчий подарунок для своєї дружини Яни?

– Напевно, каблучка або сережки. Пару тисяч доларів.

– Топ-5 найкращих голкіперів на сьогодні?

– 1. Анатолій Трубін. 2. Георгій Єрмаков. 3. Дмитро Різник. 4. Андрій Лунін. 5. Георгій Бущан.

– Який клуб в цьому сезоні виграє УПЛ?

– Шахтар. Або Карпати:)