«Пірін в УПЛ був би середняком і за місцем, і за грошима»: Бабич – про роботу та українців у Болгарії
У сьогоднішній реаліях кровопролитної війни, яку Росія розпочала проти нашої країни, багато українських футболістів і тренерів також опинилися в інших країнах світу.
Олександр Бабич, який на батьківщині тренував Чорноморець, Маріуполь та Кривбас, працював наставником болгарської Фратрії, яка виступає у Третій лізі місцевого футболу (аналог нашої Другої), але у лютому змінив клубну прописку, очоливши команду з Вищої ліги Пірін.
Проте він продовжує стежити за подіями на батьківщині – декілька днів тому у нас на «УФ» виходило велике інтерв’ю з враженнями Бабича про головні події та особистостей вітчизняного футболу. Редактор сайту «Український футбол» Євгеній Чепур поспілкувався з Олександром Бабичем про:
- свій перехід з Фратрії до Піріна
- рівень нового клубу тренера
- силу команди у порівнянні з представниками УПЛ
- українських гравців, які покинули Пірін
- зарплати у Болгарії в порівнянні з Україною
- побут і звичаї цієї країни
- а також дав відповіді на бліц-опитування
«Пірін – це прототип львівських Карпат, але не сьогоднішніх, а десь 10-річної давнини»
– Олександре Олександровичу, у лютому ви очолили болгарський Пірін. Як взагалі виник цей варіант?
– Я працював у Фратрії, це Третя ліга Болгарії – виконував завдання вивести команду до Другої ліги і в мене це виходило. Президент мого тодішнього клубу та керівництво Піріна мали дружні взаємини.
У Піріна були складні перші матчі та проблеми всередині колективу – в цей момент і виник для мене варіант. Це було несподівано, але спасибі керівництву Фратрії, яке пішло мені назустріч. Загалом, я не люблю такі швидкі переходи, все вирішувалося за десять днів.
Олександр Бабич. Фото: ФК Фратрія
– Були ще якісь варіанти?
– Ні, більше не було. Ми готувалися до старту чемпіонату і конкретних пропозицій у мене не було. Траплялося, що люди дзвонили просто дізнаватися, я пояснював, що в мене тут є робота і я маю виконати завдання, а потім розглядати інші варіанти.
– Які умови створені в команді для тренувань і розвитку гравців у Пірині?
– Якщо порівнювати з інфраструктурою у багатьох клубів в Україні, то у нас на рівень вище. Але в Піріна є свій легендарний стадіон («Христо Ботев», вміщує 7500 уболівальників, побудований 1934 року, – прим. Є.Ч.), знаменита академія, спортивний інтернат...
Щоб було зрозуміло, то Пірін – це прототип львівських Карпат, але не сьогоднішніх, а ось років десять тому, коли був особливий карпатський дих. Тут теж присутній цей дух, команда і хлопці характерні.
Якщо порівнювати з рівнем у Болгарії, то +/- четвірка за п'ятибальною системою у Піріна за інфраструктурою. Якщо з нашими, то тут загалом нижчий рівень, але скаржитися не варто, і команда поступово розвивається та покращує роботу в академії.
«За що боровся б Пірін в УПЛ? Десь за 9-11 місце»
– Які взагалі враження від клубу?
– Позитивні. Я працював, за великим рахунком, тільки в Україні – хай і в трьох клубах. Так, ми грали у кваліфікації в єврокубках, але це інше. Тут у мене перший такий досвід і мені допомогло, що я півтора року відпрацював у Фратрії і пройшов адаптацію. Можу сказати, що задоволений тим, що ми зробили з тренерським штабом.
Різниця є 100% із нашим чемпіонатом, але тут цікава атакувальна першість.
– За яке місце в УПЛ поборовся б Пірін?
– Десь десяте місце. Міцний середняк. Не можу говорити, що це команда рівня боротьби за єврокубки, але боролися б за 9-11 місце приблизно.
– Яке завдання поставило керівництво?
– Зберегти прописку. Тому що тут такий турнір, що чемпіонат ділиться на три групи. Ми зараз перебуваємо в нижній групі й граємо по одному матчу з суперниками. Перше завдання - залишитися у Вищій лізі.
«Рівень зарплатні? Якщо по Україні, то місце 10-11 за фінансами»
– Чому команду залишили українські легіонери Дмитро Семенів і Данило Кондраков?
– Не можу сказати. Це було до мене, я прийшов наприкінці зими, коли їх не було. У них у Піріні досить хороші характеристики й обидва грали тут. Пішли на підвищення.
Будемо відвертими, тут були проблеми фінансового плану, і хлопці себе проявили і пішли в сильніші клуби. Семенів у Спартак (Варна) перейшов. Ми з ним підтримуємо зв'язок, вітаємо один одного.
– Кондраков аж на Мальті. Але у вас теж є вітчизняні легіонери?
– У нас зараз у команді є Максим Ковальов і Данило Полонський, наші хлопці з України, які показують свій рівень і допомагають нам.
Максим Ковальов (крайній праворуч). Фото: Google
– Ви сказали про фінансові проблеми. У вас же вища зарплата зараз, ніж у Фратрії? І якщо порівняти з вашим заробітком в Україні?
– Фратрія – це Третя ліга й один порядок цифр, а тут Вища вже. Якщо порівнювати з Україною, то Пірін був би 10-11 за фінансами. Ми не говоримо, що я йшов сюди заробити, я хочу допомогти команді повернутися на свій рівень, що я і роблю. А потім уже наприкінці сезону будемо розмовляти з керівництвом про подальші умови.
– Уже якісь напрацювання щодо літніх трансферів є? Чи фігурують там імена наших співвітчизників?
– Зараз ми не говоримо про конкретні імена. Але була розмова, до речі, завдяки тим же Кондракову і Семеніву, які залишили тут гарне враження, що якщо має прийти футболіст, то він має допомогти команді стати сильнішою – незалежно від того, чи він українець, литовець, француз.
Якщо такі гравці знайдуться і співпадуть їхні бажання та наші фінансові умови, то я буду радий українцям. Тут добре ставляться до наших хлопців, і вони домагаються цього своєю грою.
«Чому Пластун не сподобався тренеру Лудогорця – не знаю, але він футболіст хорошого рівня»
– У Лудогорці тривалий час виступав Ігор Пластун, і так вийшло, що він залишив Болгарію саме тоді, коли ви перейшли в Пірін. Спілкувалися з ним перед призначенням, знайомі?
– Так, ми знайомі. Я ще був у Фратрії в січні, ми грали товариський матч з Лудогорцем-2, і він за них грав. Ми навіть, здається, мінімально обіграли їх. Спілкувалися з Ігорем, він говорив, що в нього є варіанти, я ще тоді не знав, що очолю Пірін, пропозиція з'явилася за два тижні.
Пластуну потрібно було грати, і тому він перейшов в Ордабаси. Це футболіст хорошого рівня.
– Пластун багато років у Лудогорці був одним із лідерів. Чому в останній сезон так мало грав?
– У кожного тренера є свої вимоги і підхід до гравців. Чому наставнику Лудогорця Пластун не сподобався, я не знаю, але він був найкращим захисником чемпіонату Болгарії і дійсно стабільно грав і ставав чемпіоном країни.
- Читайте також: «Жодної пропозиції з УПЛ я не отримав»: Ігор Пластун – про трансфер до Ордабаси та спаринги з росіянами
– У Болгарії не так багато, як у Польщі, але теж є кілька українців – вихованці Чорноморця воротар Геннадій Ганєв і захисник В'ячеслав Вєлєв, колишній вінгер вашого Кривбасу Олексій Збунь, нападник Євген Сердюк, який прибув із Португалії. З кимось із цих гравців спілкуєтеся?
– Хлопці вітали з призначенням. Ганєв спілкується з нашим тренером воротарів Олександром Лавренцовим, мені писав, коли я тільки очолив команду. Із Семенівим спілкувалися. Зі Збунем зустрічалися, коли грали з його командою.
«Матюки? Вони десь схожі на наші»
– Як проводите вільний час у Болгарії? Немає проблем зі спілкуванням?
– У плані комунікації жодних проблем – влітку буде два роки, як я вже тут. Тут легше, ніж у Румунії, де я також побував. Досить вільно гуляємо в парку. У Варні, де ми раніше були, – море і трохи інший відпочинок. Тут, де Пірін, – гори, виїжджаємо і з собаками погуляти. Їздили в село, де болгарська провісниця Ванга приймала людей.
Дивимося і вивчаємо цікаві локації, на місці не сидимо. Потрібно переключатися з роботи, і якщо є вихідний день, то потрібно змінити рід діяльності – зіграти в боулінг, більярд. Артем Філімонов, мій помічник, на риболовлю їздить. Тут красива країна і є що подивитися. Ми від Софії знаходимося за 80 км, а до Греції найближча точка – до 100 км.
– Болгарську вчите чи як спілкуєтеся?
– Спілкуємося і болгарською, і англійською. З нашим російсько-українським акцентом, так скажемо. На теоретичних заняттях я багато використовую футбольних термінів болгарською мовою. Помічник Філімонов перекладає англійською – практично всі хлопці, 90%, володіють англійською мовою.
Тому проблем із комунікацією немає. Можемо пожартувати і суворо сказати. Є слова, які я можу донести болгарською мовою.
– Матюки вже вивчили болгарською? :)
– Вони десь схожі на наші. Тут найголовніше – інтонація. Якщо футболіст чогось не розуміє, що я говорю, то за інтонацією здогадується.
Олександр Бабич. Фото: ФК Пірін
– Чим життя в Болгарії краще і чим гірше, ніж в Україні?
- Порівнювати я б не став. В Україні все рідніше. Якби ви запитали, де б я купив нерухомість після війни, то я сказав би, що нам дуже сподобалася Варна. Спокійні й життєрадісні люди.
Людина у вихідні дні відпочиває, а не так, як часто в нас буває, що вихідний перетворюється на роботу. У Болгарії вихідний - це вихідний. Часто люди сім'ями їдуть у ці дні на море, в гори або ще кудись. Це варто взяти на замітку, як люди вміють і працювати, і відпочивати.
Але найкомфортніше 100% вдома в Україні. Тут ти постійно в телефоні, в новинах... Сюди приїжджав би із задоволенням відпочивати, але батьківщина – це Україна.
Бліц із десяти запитань
– Ваш улюблений фільм і книга?
– «Гладіатор» із Расселом Кроу. Здебільшого, читаю спеціалізовані книжки. З художніх остання, яку прочитав, це «Ніч у Лісабоні» Еріха Марії Ремарка.
– Хто найсильніший тренер в історії?
– Йоган Кройф, про нього теж я читав книгу.
– Хто найсильніший гравець в історії?
– Звісно, не можу не назвати Пеле і Марадону. Але зараз я б додав Кріштіану Роналду – людину, яка над собою працює і грає не тільки на таланті.
– Який матч у ролі гравця та який поєдинок на посаді тренера ніколи не забудете?
– Як гравця – матч з Евертоном за Металіст 2007 року, коли мене вилучили в Ліверпулі (перший раунд Кубка УЄФА, на виїзді харків'яни зіграли внічию, 1:1, а вдома поступилися 2:3, – прим. Є.Ч.). А тренера... Найкращий матч, думаю, що попереду, але можу назвати гру з Чорноморцем. Це перша команда, яку мені довірили, і ми обіграли Шахтар із рахунком 2:1.
– Куди витратили першу зарплату?
– Не зарплату, а перші гроші, які отримав під час переходу в Дніпро-2. Купив собі і дружині шкіряні курточки з коміром-стійкою.
– Яка ваша найбезглуздіша покупка?
– Такого немає, напевно. Ділянка землі 27 соток, яка досі стоїть у селі Діброва під Дніпром.
– Згадайте випадок, коли вам було дуже страшно.
– 24 лютого, коли ми з дружиною були в Туреччині, а донька не з нами.
– Що найсмішнішого з вами траплялося?
– Забув в аеропорту барсетку з грошима в туалеті. Згадав через 20 хвилин, повернувся, а там усе оточила поліція з собаками. Подумали, що бомбу залишили.
– За що соромно досі?
– Напевно, за те, що не завжди вистачає часу привітати зі святами близьких людей, тих, хто свого часу дав мені поштовх. Соромно, що немає можливості приділити їм більше уваги.
– Ким би працювали, якби не футбол?
– Учителем фізкультури в школі (сміється, - прим. Є.Ч.). Був би в спорті в будь-якому випадку.