Найсильніша молодіжка в історії України? Мудрик, Ротань, Трубін і інші причини чекати успіху на чемпіонаті Європи

Переглядів 22496
Артур Валерко Артур Валерко
17 голосів
Найсильніша молодіжка в історії України? Мудрик, Ротань, Трубін і інші причини чекати успіху на чемпіонаті Європи
Гравці молодіжної збірної України. Фото: Google
Молодіжна збірна під керівництвом Руслана Ротаня готується до старту на Євро U-21 – лише третьому на такому рівні в історії нашої країни.

Сьогодні в Румунії та Грузії стартує молодіжний чемпіонат Європи з футболу 2023 року. Наша збірна втретє пробилася на такий турнір – і має шанси вперше проторувати шлях на Олімпіаду. 

Телекоментатор Кирило Круторогов у статті для сайту «Український футбол» – про сильні і слабкі якості нашої молодіжки, очікування та занепокоєння. Наш автор дає досить несподівану оцінку нинішній молодіжній збірній – на його думку, це найсильніше покоління в історії вітчизняного футболу. Згадуючи молодіжки Шевченка та Реброва, Мілевського та Алієва, Ярмоленка та Коноплянки, не згодні? Почитайте, як він аргументує своє твердження!

Стартове неприйняття Ротаня та провал його першого циклу

Руслан Ротань вже став унікальним ‒ тим, що, мабуть, єдиний з-поміж українських тренерів, нехай і тимчасово, але виконував обов’язки керманича трьох команд. Ще й яких: молодіжної збірної, клубу Прем’єр-ліги та національної збірної. 

Але не важко згадати, як у 2018 році українська футбольна спільнота зустріла новину про призначення Ротаня очільником молодіжки: «За які заслуги?!». 

Так, чудовий в нещодавньому минулому футболіст, так, легенда українського футболу, так, зіграв за головну команду країни 100 матчів. Але його тренерський досвід на момент оголошення цієї новини налічував пару місяців у ролі асистента В’ячеслава Шевчука в донецькому Олімпіку. І справи у їхньої команди складалися не найкращим чином. 

Тобто і період роботи максимально короткий, і результати не вражали, не кажучи вже про відсутність повноцінної самостійної роботи, що можна було би використати в якості резюме. 

Цикл відбору на Євро-2021 не вразив – третє місце в групі з Данією, Румунією, Фінляндією, Північною Ірландією та Мальтою. 

Ротань-стайл: красиво, прогресивно, але ризиковано

Вже тоді було видно, що Ротань прагне до певного ігрового стилю, який він намагається наполегливо прищеплювати молодіжці. Це – багаточисленні передачі, контроль м’яча, активний контрпресинг при втраті, високий пресинг і загалом спроба через тиск позбавити  суперника можливості приймати рішення. 

Ведення гри через короткий пас із постійною наявністю варіанта для стрімкої зміни вектору ведення через несподівану середню або довгу передачу у вільну зону. Активне залучення до цього голкіпера з відтягуванням суперників до власних воріт і оголення простору. 

Загалом, Ротань-стайл – це про розумний, сучасний, прогресивний футбол, однак абсолютно непростий для реалізації. Футбол, який, мабуть, так і не нав’яжеш команді просто через тренерське бажання. По доброму, аби це виходило на високому рівні і давало результат – до цього треба йти через системний розвиток дитячо-юнацького футболу, починаючи з наймолодших вікових категорій (привіт, Німеччина та Іспанія). У нас же цього, звісно, нема.   

Ротань не обирав легких шляхів і не просто спробував, а потім пішов на спрощення, ні – він вперто гне свою лінію (в цьому всі встигли переконатися і по Олександрії, і по матчу головної команди проти Англії). 

Цикл відбору на Євро-2021 було провалено. А в ньому могли брати участь футболісти, які народилися не раніше 1 січня 1998 року. 

Більшість з тих хлопців грають наразі в українській Прем’єр-лізі, але все ж таки великими зірками досі не стали. Мова про Білика, Бабогла, Алібекова, Смирного, Білошевського, Вакулу, Топалова, Козака, Кожушка, Лєднєва, Якимця, Стецькова та інших. 

Підбір виконавців, імовірно, найсильніший в історії з точки зору таланту та наявного досвіду

Загравав Руслан Ротань у своїй попередній молодіжці й футболістів на майбутнє, яке тепер стало сьогоденням. Мова про Мудрика, Криськіва, Кащука, Ярмолюка, Бондаренка, Бражка, Михайленка, Сироту і Батагова. Тобто, можна сказати, навіть те, що ця чимала група футболістів грає під керівництвом одного тренера на цьому рівні – вже хороша перевага. 

В новому циклі до молодіжки додалося ще кілька хороших гравців: Судаков, Ванат, Алефіренко, Вівчаренко, В’юник. І саме тут варто дещо перефразувати відомий вислів – не було б щастя – допомогла війна... 

Не варто зайвий раз нагадувати, що після початку повномасштабного вторгнення більшість легіонерів залишили Україну і, певною мірою, тренери були змушені покладатися на гравців з тризубом у паспорті. Особливо відчутно це позначилося на донецькому Шахтарі. Ігор Йовічевич був вимушений робити ставку на українських футболістів, які реально зросли, подорослішали, видали гарну індивідуальну статистику і привели команду до чемпіонства та гідно виступили в єврокубках. Хоча мова далеко не лише про «Гірників». 

Трійка воротарів молодіжної збірної України: Нещерет був основним голкіпером Динамо через травму Бущана та Бойка, провів 20 матчів за сезон УПЛ. 19-річний Сапутін також через травми колег в Зорі раптово увірвався в основу луганської команди, яка блискуче виступила під керівництвом ван Леувена, а сам Олександр не мав особливих нарікань. Тільки Фесюн отримав обмаль ігрової практики в Колосі. Але він і буде третім вибором Ротаня, тому що Сапутін із Зорі чи Рибак із Дніпра-1 не пройшли з цією збірною весь шлях і вийшли в основні гравці своїх клубів лише в останні півроку. 

Центральні захисники: Батагов провів прекрасний сезон за Зорю, від Сироти чекаємо більшого у Динамо, але всі перспективи до великої кар’єри в нього є. Таловєров встиг пограти за не слабкі європейські команди – празьку Славію та австрійський ЛАСК. На тлі такого вибору навіть новачок команди Ротаня Салюк, який став одним з відкриттів сезону в хорошому Чорноморці Григорчука, не пройшов у фінальну заявку. 

Лівий захисник Вівчаренко, можливо, ще й не увірвався на 100% в стартовий склад Динамо, але нарешті отримує там ігрову практику. Його конкурент Драмбаєв непогано спробував на смак легіонерський хліб і пограв за бельгійський Зюльте-Варегем – він і був би основним, якби не травма. Те саме можна сказати про правого латераля Сича і його загалом непогану спробу зачепитися в Кортрейку. 

В опорній зоні варто чекати Бражка, який блискуче грав за Зорю, максимально якісно впливав на гру команди та відзначився сімома голами в УПЛ. А є також і Михайленко, який співпрацює з Ротанем в Олександрії та Желізко з латвійської Валмієри, якому в збірній завжди довіряє Руслан Петрович. 

Середня лінія нашої молодіжки – просто вау! В центрі поля побачимо Бондаренка та, імовірно, Судакова, який може приєднатися до хлопців після матчів головної команди. Ця пара давно грає разом, а в останньому сезоні за Шахтар взагалі була ключовою в чемпіонській команді. А є ще й Криськів, який також класно виступав під керівництвом Йовічевича, показав прогрес та гнучкість. На трьох вони видали за «Гірників» 21 гол та 23 асисти. Зважаючи на такий вибір, поза заявкою залишилися навіть Рубчинський, який отримував ігрову практику в непоганому Дніпрі-1, і Сігєєв, котрий у другій частині сезону здійснив перехід у дорослий футбол і почав грати та забивати в УПЛ за Олександрію. 

Ліворуч у півзахисті сподіваємося на прибуття Мудрика, який через виступ на Євро U-21 планує набрати форму та вразити нового коуча Челсі Маурісіо Почеттіно. Але навіть якби цього не сталося – не проблема: є Алефіренко. Він видав фантастичну другу частину сезону в складі Чорноморця Григорчука (9 голів, 1 асист). Не сумніваємося, якби сам Михайло не висловив бажання зіграти на Євро-2023, Данило був би в заявці. Також претендує на цю позицію Назаренко з Дніпра-1. Вони обидвоє, а також й Криськів можуть розглядатися і на позиції праворуч. Хоча взагалі-то там варто очікувати Кащука – підкорювача чемпіонату Азербайджану (16 голів, 10 асистів). Плюс є Очеретько. 

На вістрі атаки не все так само переконливо. Є Сікан та В’юник. Від Данила вже чималий час чекаємо стрімкого прогресу. Богдан провів перші пів року без ігрової практики в Цюриху, а наступні – в Лінці з другої австрійської Бундесліги. В теорії там міг би зіграти й Алефіренко, проте, як бачимо, знайшовся більш статусний кандидат. Із головної збірної до молодіжки приєднався Ванат. В останньому сезоні у складі Динамо він почав формувати про себе образ дійсно якісного форварда-бомбардира.

У співвідношенні таланту цих хлопців та ігрової практики на дорослому рівні, враховуючи їхній очевидний прогрес в нещодавньому сезоні – цю молодіжку можна вважати найсильнішою в історії України. Готові сперечатися? А давайте так: коли ще в молодіжній збірній України було стільки представників зарубіжних чемпіонатів, включаючи дорогих гравців? Коли таке бувало, щоб майже вся основа - гравці основи в УПЛ? Коли ще низка з них була б заграна вже за національну збірну, й при цьому готова була звідти повертатися в молодіжку?

Найдорожчий гравець цього чемпіонату Європи – Михайло Мудрик із Челсі. Що ще додати? На мою думку, цих аргументів достатньо для такого твердження, що ця молодіжка є найсильнішою в історії. В попередні роки стільки гравців такого високого статусу та такого великого ігрового досвіду, як для свого віку, в нас одночасно не бувало.

Ложка дьогтю наостанок

Беручи до уваги, безперечно, дуже важкий для реалізації стиль гри Ротаня та якусь нашу природню розхлябаність, впевнений контроль м’яча та красиві комбінації регулярно чергуються з неймовірними ляпами, що часто-густо призводить до пропущених голів, якщо фортуна в ту мить відвертає увагу від гравців з гербом України на грудях. Особливо це стосується перехідних фаз. Передусім, з першої у другу, або ще й за участі воротаря. Це не лише змушує вболівальників хапатися за серце, але й може впливати на психологію самих футболістів в окремих епізодах та матчах загалом. 

Особливо коли суперник – сильна та добре організована команда, які й випали нам у групі – Іспанія, Хорватія та Румунія. В контексті цього згадується перший матч відбору проти Франції, коли хлопців зі старту супроводжувала нервовість, що призвело до безглуздого вилучення Таловерова ще в першому таймі і виносу команди Ротаня (0:5). Другий матч з французами показовий у двох напрямках – повторення першого – нервовість, помилки, ляпи і начебто без шансів 1:3 на 25-й хвилині. З іншого боку, українці зібралися, видали камбек 3:3 і навіть мали шанси вирвати перемогу, хоча знову таки десь занадто нервували й поспішали, зокрема, в прийнятті рішень.     

В якості резюме можна сказати одне – очікування від цієї молодіжки на Євро U-21 максимальні, і на те є чимало підстав. Але, разом з тим, саме через ці великі очікування, виникає ризик знову травмувати наше багато разів поранене серце українського вболівальника. Тримаємо кулаки!