Рух вже сім матчів не програє, а чотири останні – виграв: в чому феномен команди та тренера Пономарьова?

Переглядів 3062
Артур Валерко Артур Валерко
12 голосів
Рух вже сім матчів не програє, а чотири останні – виграв: в чому феномен команди та тренера Пономарьова?
Фото: ФК Рух
Наймолодша команда УПЛ – у серії удач. Завдяки тривалій безпрограшній серії Рух утримує місце в першій п’ятірці. Сьогодні у львівського клубу – випробування чемпіоном. «УФ» пояснює, завдяки чому команда під керівництвом Пономарьова настільки успішна.

Тільки три команди в УПЛ залишаються непереможними, але якщо Динамо та Шахтар нас не дивують, то третя викличе чимало запитань. Сім турів підряд Рух не знає поразок і втримує п’яте місце. Цей сезон – найуспішніший за весь час виступів львівського клубу в УПЛ. 

Артур Валерко напередодні матчу 23-го туру УПЛ Шахтар – Рух (18:00) пояснює в спеціальній статті на сайті «Український футбол» феномен Руху зразка сезону 2023/24:

  • цей клуб спростовує всі стереотипи, що молоді гравці автоматично спростовують можливість успішного турнірного виступу
  • молоді Українці спрогресували настільки здорово, що керівництво Руху змогло викреслити необхідність статусних новачків
  • основний «кістяк» команди пройшов разом із дитячо-юнацького футболу до УПЛ

Про все це, зазвичай, говорять – неможливо. А тут це все сталося на наших очах упродовж переломних останніх сезонів.

Рух спробував усе – аж поки не дійшов до витоків футболу

Ще виступаючи на аматорському рівні (і представляючи на той час не Львів, а передмістя – Винники), ФК Рух захопив загальну увагу футбольної громадськості. Уявіть собі, ще в любительському футболі Рух дозволив собі послуги Олександра Алієва та Максима Шацьких. 

Дебютувавши в Другій лізі в сезоні 2016/17, Рух уже міг собі дозволити досить актуальних зірок. Зокрема, зібрав усіх недавніх найперспективніших гравців Карпат: братів Баранців, які до того вигравали Першу лігу з Зіркою, Гурського, що подавав надії в ФК Севастополь і Оболоні, того ж Габовду. Запросили також ще недавно найперспективнішого форварда Дніпра Бохашвілі та півзахисника Волині Кінаша, якого Кварцяний любив настільки, що не відпустив у праймовий Металіст, а хотів продати в Реал. 

У перший же сезон підвищившись у класі, Рух задав новий стандарт крутизни в Першій лізі. Ніколи ні до, ні після матчі ПФЛ не проводилися на «Арені Львів». Комплектацію команда проводила, підписуючи недавніх зірок молодіжних складів грандів, основних футболістів клубів УПЛ. Були й легіонери – гравці з вищих дивізіонів іноземних чемпіонатів. На посаді головного тренера перепробувалася низка головних тренерів: Мазяр, Вірт, Бакалов, Кучук. 

У Прем’єр-лігу Рух вивів молодий Іван Федик. Уже на той час в його розпорядженні знаходилися більш молоді гравці, проводилася поступова, але впевнена зміна поколінь. Але головне на Рух чекало попереду. 

Іван Федик. Фото: ФК Рух

У футболі слава не купується, а вирощується. Рух це прекрасно розуміє

Незважаючи на досить гучні імена, результати Руху могли бути кращими. Так, команда виконувала завдання й впевнено крокувала лігами до УПЛ. Але: 

  • У 2015 році в фіналі чемпіонату України серед аматорських команд Рух із Шацьких, Алієвим і відомими вихованцями західноукраїнського футболу програв ФК Балкани (Зоря, Одеська область) – 1:2
  • У 2016 році в Другій лізі поступився двома очками ФК Перлина (Одеса) в боротьбі за золоті медалі
  • У 2020 році в Першій лізі програв чемпіонське звання ФК Минай лише з одним очком різниці
  • В УПЛ за три сезони барражував між 10-11 місцями, незважаючи на придбання рівня колишньої зірки збірної Ісландії Раґнара Сіґурдссона

А тим часом розвивалася юнацька команда під керівництвом Віталія Пономарьова. Коли після чергового повернення Леоніда Кучука Рух не зміг вибратися із аутсайдерів, почалася нова історія колективу. Керівництво клуб довірилося тренеру, який раніше працював у суддівстві та дитячому футболі. 

Вже зараз це рішення можна називати золотим – а самого Пономарьова справжнім відкриттям тренерського цеху України. 

Віталій Пономарьов (праворуч). Фото: ФК Рух

Пономарьов і діти

Віталій Пономарьов прожив три життя в футболі. Найкоротше – як гравець. У якості півзахисника виступав у складі команди ФК ЛАЗ-Скіфи (Львів), у Третій лізі чемпіонату України з футболу провів п'ять матчів, відзначившись одним голом. Пономарьов був гравцем групи атаки, переважно грав півзахисника. Мав задатки, проте в великому футболі не відбувся. Його одноклубники Віталій Шукатка, Володимир Уштан, Михайло Гурка, Олег Тимчишин доросли до Вищої ліги - Карпати, Ворскла, Закарпаття, Оболонь... 

Віталій Пономарьов перетинався з ними в чемпіонаті України, проте в іншій якості – арбітра. Він міг судити в полі, проте основним амплуа в арбітражі в Пономарьова була позиція лайнсмена. В якості асистента арбітра Віталій відсудив 61 матч Вищої ліги та УПЛ, 32 матчі Першої ліги, чотири матчі єврокубків і один – національних збірних. 

Кілька фактів про крутизну Пономарьова як лайнсмена:

  • у бригаді одесита Шевцова судив фінал Кубка України 2008 року Шахтар – Динамо – 2:0
  • провів чотири матчі Кубка Інтертото, Кубка УЄФА та Ліги Європи
  • у 2008 році судив товариський матч Португалія – Фарери – 5:0 за участі Пепе, Нані, Деку, але без Кріштіану Роналду, який якраз пережив операцію на щиколотці
  • один із лише трьох асистентів арбітрів ФІФА із міста Львова 

Пономарьов заслужив симпатію своєю скромною роботою. Він очолював учасника чемпіонату Львівщини – ФК Миколаїв (повний медаліст, чемпіон і володар Кубка та Суперкубка області), у 2018 році в якості головного тренера аматорської збірної Львівської області виграв Кубок регіонів УАФ.

І весь цей час Віталій Пономарьов паралельно працював з дітьми. Коли розпадалися Карпати, львівський футбол втратив низку талантів, але із покоління, з яким працював Віталій Юрійович – практично нікого. Всіх їх він плавно перевів у Рух. Додавши кількох новачків, об’єднавши зусилля з цим новим клубом, він допоміг вихованцям перейти з дитячо-юнацького в дорослий футбол. 

Через Лігу чемпіонів – в УПЛ

Зоряний час скромного тренера Пономарьова – успішний виступ у юнацькій Лізі чемпіонів УЄФА. Він довів рухівців до 1/8 фіналу, вибивши з турніру польський Заґлембє, турецький Галатасарай, італійський Інтер. Лише Мілан на той момент зупинив це сходження. Зате вже через короткий час після того, як Віталій Юрійович очолив юнацьку команду Руху, його команда двічі виграла першість УПЛ U-19. 

Це були успіхи, які не могли бути непоміченими. Спершу Віталій Пономарьов був включений у тренерський штаб першої клубної команди під керівництвом білоруса Леоніда Кучука, але в тому ж сезоні 2022/23 очолив Рух у якості головного тренера. Незважаючи на всі трудності воєнного часу, коли Рух втратив більшість легіонерів і змушений був розділяти клубну базу з низкою біженців, вдалося зберегти місце в УПЛ без навіть необхідності відстоювати його в стикових матчах. 

Звідси почалася історія нового Руху – молодого, запального, несамовитого, і вона вражає.

Виявляється, можна вигравати з воротарем і захистом 20-23 років

Пономарьов поступово провів системний перехід своїх вихованців і їхніх ровесників у першу клубну команду. Якщо в сезоні 2022/23 середній вік Руху в УПЛ складав 23-24 роки, то цього сезону вже 22,4 роки. 

Існує думка: в футболі молодість і малодосвідченість складу – це непоєднувана річ із турнірними результатами. Рух, який не програє сім турів і цілком собі переслідує Динамо, яке йде четвертим, спростовує це твердження. 

Воротарі Руху, залишивши за думками ветерана Паньківа, мають по 19-20 років. Основні захисники не набагато старші – 2000-2004 років народження. Опорники є також віку молодіжної збірної – і хоча Рух покинули ветеран Довгий і легіонер Едсон, у клубі вірять і не сумніваються в можливостях власних вихованців. 

Це абсолютно небувала ситуація, коли команда з таким напрочуд молодим оборонним блоком грає стабільно та цілком собі претендує на єврокубки. Керівництво клубу з розумінням ставиться до цієї ситуації і десь навіть пригамовує пристрасті довкола сенсаційного виступу Руху: «Конкретного завдання потрапити до єврокубків немає – все має бути поступово. Якщо говорити чесно, то Рух ще не готовий до цього. Ми прагнемо перемагати і свого часу грати в єврокубках, але зараз головне – мати поставлену гру та свій стиль. У Віталія Пономарьова та його тренерського штабу повна довіра від керівництва, це відчувають і вони, і футболісти», – говорив під час зимового антракту спортивний директор Руху Володимир Лапицький.

Весна не була гостинною до Руху: одночасний відхід кількох гравців і травма провідного півзахисника Сапуги ослабили опорну зону, а коли відбув у Китай англо-нігерієць Соломон, ще й травмувався провідний нападник Климчук. Але Рух стоїчно переносить ці невдачі та старається нас приємно дивувати. Різкий контраст із попередніми сезонами, коли львівський клуб боровся за виживання й знаходився ближче до серединки, настільки великий, що вже зараз ми маємо визнати – Рух проводить найкращий сезон в своїй історії. 

Юрій Климчук. Фото: ФК Рух

Причому, в клубі вірять у щасливе майбуття цього покоління. Врешті-решт, багато із лідерів цієї команди – гравці молодіжної та олімпійської збірних України, отже, попереду в них 5-10 років професіональної кар’єри на високому рівні. 

Дуже скоро перед Рухом постануть нові випробування: цілком вірогідно, що це єврокубки вже в наступному сезоні, цілком можливо – конкретний інтерес до лідерів команди зі сторони зарубіжних і вітчизняних клубів. Колись Кухаревича Рух продавав у Труа, і це був перший міжнародний трансфер клубу. Зараз, щонайменше, п’ятеро гравців команди фігурують у чутках щодо інтересу місцевих і зарубіжних грандів, і ці чутки не виглядають науковою фантастикою. 

Сьогодні Руху буде важко проти Шахтаря. «Гірники» на ходу, красиво розкатали Чорноморець у півфіналі Кубка України та добре пам’ятають нічию в першому колі. Проте це ще один урок на шляху становлення клубу, який свого часу відійшов від традиційного кліше розвитку українських нових команд і не пошкодував про це як через турнірні результати, так і через задоволення від роботи на перспективу.