Артем Бондаренко, найкращий гравець УПЛ у квітні: «Йовічевич мені дав більше ігрової свободи»

Тільки два клуби української Прем’єр-ліги пройшли квітень без поразок: Шахтар і Динамо. Проте кияни, зігравши п’ять матчів, здобули 11 очок, а донеччани в шести зустрічах здобули 14. За цей місяць було кілька клубів, які провели по шість зустрічей, але ніхто не набрав стільки чи більше. 

При цьому визначити найкращого гравця у самих «гірників» у квітні 2023 року просто: набравши шість результативних дій у шести матчах, 22-річний півзахисник Бондаренко допоміг лідеру УПЛ пройти найбільш насичений відрізок на внутрішній арені з хорошим турнірним результатом. 

В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Артем Бондаренко розповів про оновлений Шахтар, амбіції молодіжної збірної України та свої особисті цілі. Наш сайт вважає: виступ цього гравця був важливим вкладом у загальний успіх лідера, адже чотири голи та два асисти допомогли Шахтареві пройти квітень із хорошим результатом і зберігати переконливе лідерство. Артем Бондаренко – найкращий гравець квітня місяця в УПЛ за версією «УФ». 

«Зараз щільний графік переноситься легше, ніж у часи єврокубків»

‒ Передовсім, вітаємо вас із визнанням – як за голосуванням фанів вашого клубу, так і від жюрі сайту «УФ». Як ставитеся до такого типу звання та опитування?

‒ Приємно, дякую тим вболівальникам, які відзначили мою гру. Проте, звісно, зараз розпал сезону – тому визнання сприймаю спокійно. Це лише один місяць із багатьох, з яких складається сезон. Попереду – багато матчів, у тому числі, вирішальні. У нашої команди – найвищі завдання. Тому ніхто з нас у Шахтарі просто не має ні права, ні часу, щоб відволікатися від головної мети.

‒ Часу – це точно: за 10 днів клуби УПЛ проводять по три матчі, причому роз'їзди в чемпіонаті України з футболу цілком співставні з єврокубками. Чи не «наїлися» грою за таким щільним графіком?

‒ Ні, все гаразд. Ми вже звикли до такого ритму, тому що восени та на початку весняної частини сезону посеред тижня стабільно грали в єврокубках. Насправді переїзди по Україні переносяться легше, ніж у єврокубках – де наші клуби що в домашніх іграх, що в виїзних грають за кордоном. От тоді особливо важко даються відстані, перельоти, чужі краї. 

Коли ж це суто УПЛ, навіть якби був ще й Кубок України, це сприймається нормально. Зараз такі часи, що нам, футболістам, гріх скаржитися на щось – ми безмежно вдячні нашим захисникам і захисницям, ЗСУ та всім, хто обороняє нашу батьківщину, тому що тільки завдяки їхньому щоденному подвигу можуть відбуватися спортивні змагання в Україні, а ми маємо можливість займатися своєю справою.

‒ До речі, про справи. Шахтар переміг Минай в номінально домашньому матчі на полі суперника, але матч запам’ятався суперечливим моментом із голом Нємчанінова, який у підсумку так і не зарахували. З тієї точки, де знаходилися на полі ви, була нагода скласти своє судження?

‒ Зізнаюся, що ні. Спершу взагалі нічого не зрозумів – тому що й момент був швидким і динамічним, і розгледіти щось мені особисто було важко. Пізніше, звісно, стало зрозуміло, що наші суперники, напевно, забили м’яч у ворота. Що ж, я погоджуся з усім, сказаним нашим клубом. Це прикрий момент, але суддівство, як і виступ самих футболістів, має такий нюанс, як людський фактор. На полі кожен може помилитися. 

Ось для цього й хотілося б почастіше бачити на матчах УПЛ VAR – все-таки він знімає більшість питань стосовно основних футбольних суперечливих епізодів. Думаю, за таких обставин питань було б менше. А так… Що я можу сказати стосовно цього моменту? Жаль, що так сталося. Проте бували моменти, коли й не на нашу користь помилялися судді. 

‒ Проте VAR також має свої недоліки – не всім подобається, коли по півхвилини, а то й більше, переглядається відео, а тим часом ви всі на полі стоїте й чекаєте. Та й послугами відео-асистента рефері ще треба скористатися – що не завжди буває. 

‒ Дійсно, тут є дві точки зору. Але, мені здається, з часом і VAR стає все більш відточеним, швидкодійним. А щодо дієвості самої VAR – по-моєму, ні в кого нема питань. Я вважаю, що коли вона працює, момент розглядається і всім зрозуміло, чому приймається рішення. Тоді ніхто не скаже про нерівність чи несправедливість. 

Система VAR. Фото: УАФ

«Для фанів хай би кожен матч закінчувався 5:5. А от для нас «Класичне» ‒ це був дуже напружений матч»

‒ Один із ваших найбільш продуктивних матчів у сезоні відбувся в Ковалівці: гол, асист і удар, на добиванні після якого відбулося ще одне взяття воріт, а Шахтар здобув вольову перемогу над Колосом. Що сталося з вами та вашою командою в перерві, після чого «гірники» завелися й переломили хід гри?

‒ Ми просто розуміли, що нам нікуди відступати. У команді неймовірний настрій і дух. Почали повертатися хлопці після травм – Зубков, Швед. Ми всі зігралися та досягли хорошого взаємопорозуміння. Ми виходимо на поле й знаємо, що це – Шахтар, нам під силу боротися тільки за перемогу. 

‒ Ви причетні до всіх голів у матчі з Колосом, а скільки ще всього не влетіло – як у вас особисто, так і в одноклубників після ваших передач! За ідеальної реалізації могли подвоювати свої 10 очок за системою «гол+пас»? 

‒ Ох, ну що ж тут поробиш. Справді, є моменти, коли навіть прикро, що гол не відбувся – багато зроблено, гарно розіграно. Проте це – футбол, треба розуміти й мати на увазі, що не все вдається реалізувати. Тому навіть нема сенсу на цьому зупинятися. Головне, що команда постійно працює над покращенням гри та реалізації, і, як бачите, моменти створюються. Моя справа – допомагати команді в цьому, в кожній грі створювати такі нагоди, щоб була гострота. 

‒ Не знаю, наскільки ви знайомитеся з тим, що пишеться на говориться в ЗМІ та серед фанів. Якщо не дуже – розкажу, що останнє «Класичне» викликало критику щодо якості гри. Всього по два удари в площину воріт, голи – якимись дальніми ударами не без везіння та помилок, з екстремальними показниками метрики xG… Погодитеся?

‒ На полі все інакше відчувалося. Це був дуже напружений матч, багато складних ігрових моментів, у яких доводилося приймати складні рішення. Це однозначно не той випадок, коли гра «закрилася» ще до перерви й далі нічого цікавого. Навпаки, було відчуття, що будь-яка дія на полі може все змінити. 

Зрозуміло, для фанів будь-який матч мав би закінчуватися з рахунком 5:5. Але що стоїть за цим рахунком? Які помилки, недоліки? Коли грають дві команди високого рівня – завжди важко очікувати або тотальної переваги однієї з них, або ж якогось великого числа голів. Навпаки, на мою думку, відчувалося, що «Класичне» ‒ це протистояння двох хороших команд, хай як там не розміщуються зараз суперники в турнірній таблиці.

‒ Гаразд, ви згадали про рівень. А сама УПЛ після початку повномасштабної війни витримує цей рівень? Адже за такий короткий період ми втратили Циганкова, Мудрика, Забарного, майже всіх топ-легіонерів…

‒ Важко сказати. Звісно, відхід легіонерів – це важкий момент, коли ти працюєш і конкуруєш з такими майстерними гравцями, як Нерес або Алан Патрік, ти сам стаєш від цього сильнішим. Але з іншого боку, ви ж розумієте, що зі слабкого чемпіонату гравець не буде цікавим топ-клубам і топ-чемпіонатам. А у нас за останні роки стільки футболістів перейшли в Європу й там виступають. 

Ми з розумінням ставимося до всього, що зараз відбувається в українському футболі, тому що в принципі стоїть завдання його зберегти, попри всі ці обстріли, повітряні тривоги, складні переїзди. Україні, вважаю, в футболі було, є й завжди буде чим гордитися. Так, легіонерів втратили. Провідні гравці перейшли в топ-чемпіонати. Проте це теж шанс для молодих, і, повірте, ніхто не сприймає так, що це з неба впало чи назавжди є. Всі працюють, всі стараються. Зараз багато футболістів різко додали в своїй майстерності, напевно, тому стільки молодих проявляють себе в провідних українських клубах. 

Довідка «УФ»: найкращі гравці місяця в УПЛ від нашого сайту

• вересень: Таллес Бренер (Рух)

• жовтень: Михайло Мудрик (Шахтар)

• листопад: Віктор Циганков (Динамо)

• березень: Едуардо Герреро (Зоря)

«Йовічевич дав мені більше свободи на полі»

‒ Знову ж таки, перед початком сезону преса та експерти віддавали перевагу Динамо, речення так і починалися: «Гаразд, Динамо – фаворит, а за які медалі, крім золотих, побореться Шахтар?» Ви вже тоді це читали й посміювалися про себе чи, навпаки, заводилися на негативні прогнози?

‒ У футболі часто трапляється, що ніхто не чекає від команди результатів, а вона підносить сюрприз і всіх дивує. В цьому й сильна сторона футболу як гри. Ми дійсно бачили, що команда оновлюється, що є новий тренерський штаб. Але розуміли: це просто робота, яку треба виконати, і далі Шахтар буде залишатися Шахтарем. Не скажу, що негативні прогнози чи якісь жорсткі вислови експертів не зачіпали. Проте коли команда працює на зборах, тільки ті, хто в ній, знають, яка насправді ведеться робота, що награється і так далі. Тож усі слова зі сторони – це просто судження. Ми робили свою роботу й раді, що вона вдається. То нічого, що ми стали для всіх сюрпризом. Головне – що приємним.

‒ Але, погодьтеся, було тривожно після перших контрольних матчів, коли ви багато пропускали, не могли виграти в якихось скромних зарубіжних суперників?

‒ Знову ж таки, це робочий процес. Для того й граються спаринги, щоб щось коригувати в грі. Всі ми навчаємося чомусь новому, щоб ставати кращими.

‒ Де Дзербі пішов і успішно працює в Брайтоні. Йовічевич застав значно оновлений колектив і мав нагоду внести свої зміни. Скажіть, що змінилося в Шахтарі порівняно з попереднім сезоном? Особливо говоримо про те, що стосується тактики та тренувального процесу.

‒ Кожен тренер має свої відмінності та свій стиль роботи. Ми, гравці, повинні бути готовими до того, що нам запропонує штаб. Можу сказати, що Ігор Йовічевич – чудовий фахівець зі своїм стилем і сильною європейською методикою роботи. Шахтарю пощастило, що вдалося своєчасно його запросити і він тепер з нами. 

‒ Типовий Йовічевич у роботі – він який?

‒ Це тренер, який швидко реагує на всі події на полі. Він добре бачить гру. Може пояснити своє бачення та найкращий шлях досягнення успіху. Ви бачили, бували матчі, коли не все складалося, як нам хотілося б. Але Шахтар – це вольова команда. У нас є той характер, який не дозволяє змиритися з самою можливістю поразки. 

‒ Ось є ви – центральний півзахисник широкого атакувального профілю. Що дав вам Йовічевич порівняно з іншими тренерами?

‒ Знову ж таки, порівнювати не стану. У кожного тренера для гравця є свої завдання, про якість гравця судять за тим, як він з ними справляється. Так от, містер Ігор мені дав більше ігрової свободи. Я мав нею скористатися, тому що не було вже Алана Патріка, Давіда Нереса, Педріньо. Шахтар – це найвищий рівень футбольної конкуренції, тут треба відповідати класу команди та тих турнірів, у яких вона грає. Стараюся з цим справлятися.

Ігор Йовічевич. Фото: Шахтар

«Було трішки прикро стосовно слів Крооса, але це емоції, а результат є таким, яким є»

‒ Ну ось приходить новий головний тренер. Склад оновлюється чи не наполовину. Коли до вас прийшло розуміння, що все гаразд, ви рухаєтеся в правильному напрямку, це буде епічний сезон?

‒ Ну давайте так. Що це буде незвичайний, незабутній сезон – це було ясно відразу. Ті міжнародні матчі, які ми проводили. Як Шахтар виходив на стадіони різних міст Європи з українськими прапорами – і як нас зустрічали. Ми відразу відчули, що ми зараз виходимо грати не просто так, а за нашу державу. 

Тому старт сезону виявився тривожним, пішли повітряні тривоги, та й нам ще треба був час, щоб все налагодити в грі. Дійсно, на старті УПЛ бувало важко. А от коли в Лейпцигу виграли, коли пішли ось ці перемоги – в Лізі чемпіонів, вдома над Динамо, тоді вже, можна сказати, ми ввійшли в ритм.

‒ Справді, це було, напевно, неймовірне відчуття – виходити грати проти Реалу й розуміти, що в тебе є шанс на очки…

‒ Це, напевно, найбільш заповітна мрія: вийти на поле «Сантьяго Бернабеу», зіграти проти цих гравців, за якими багато років стежив у матчах найвищого рівня. Скажу, що, звісно, самі по собі матчі з Реалом забрали багато сил, але й додали багато мотивації. Ми ж справді мали нагоду виграти, і до того Шахтар обігрував мадридців. 

‒ Хто для вас найбільший топ у Реалі?

‒ Одного не назвеш, весь склад – Бензема, Модрич, Кроос – і так аж до самого Карло Анчелотті.

‒ Проте якраз Кроос сказав, що Реал міг виграти й 7:1. Образилися?

‒ Прикро було трішки, але, з іншого боку, в футболі буває, що навіть за таких обставин суперник виграє. Розумію, це – емоції. Важко сказати, чи справедливі ті чи інші результати. Вони просто є такими, якими є. І треба працювати, щоб завжди досягати більшого.

«Хочемо порадувати Україну виступом нашої збірної на Євро-2023»

‒ Руслан Ротань викликав вас на матч національної збірної України на «Уемблі», проте не випустив вас проти англійців. Не прикро, що знову були в запасі?

‒ Для мене кожен виклик у збірну – це честь. Подивіться, які люди грають за збірну України. Я повинен ще себе показати, довести свій рівень, а якщо буду наполегливо працювати – і шанс з’явиться, і дебют буде. Все по черзі. А це був старт відбіркового турніру, тому в мене ніяких питань до тренерів. Буду радий і надалі працювати в збірній. 

‒ Не здивувалися, коли зрозуміли, що Руслан Петрович буде одночасно (!) працювати в молодіжній і національній збірних, а також у клубі?

‒ Ну, як вам сказати… Звісно, було певне здивування. Напевно, це тільки в нас в українському футболі таке можливо. Проте Руслан Петрович – це працьовита та відповідальна людина. Він виконав свою роботу, коли це було треба, і зробив все від нього належне. 

Я не сумніваюся, що в своєму новому клубі він теж буде ставити таку гру, яку він вважає ефективною та дієвою. Ми, всі, хто з ним працював, йому бажаємо успіху. Наш найближчий матч – в Олександрії. От і подивимося. 

‒ До речі, так. Погодьтеся, невдячну справу затіяв Ротань – намагатися поставити креативну гру через пас у чемпіонаті України…

‒ А ви знаєте, з моєї точки зору, це заслуговує на повагу. Мене радує, що в УПЛ є команди, які стараються грати в футбол, а не просто закриваються по 11 чоловік на своїй половині поля. Дійсно, Олександрія в числі таких команд. Або Чорноморець – ми з ними зіграли внічию 2:2, але це була така гра, що я їм віддаю респект. Одесити пресингують, самі йдуть в атаку, все швидко, все з іскоркою. Так, ми в них не виграли, проте моя повага їм за ось такий сміливий футбол. 

‒ У Руслана Ротаня попереду ще одне складне випробування – фінальний турнір молодіжного чемпіонату Європи, де ми вперше за багато років наближуємося до мрії пробитися на Олімпіаду. Чого ніколи не траплялося з українським футболом. Чого чекаєте від збору молодіжки та чи вже знаєте, як буде складатися підготовка до Євро-2023?

‒ Ще не було часу про це думати. Чув, що планується десь за місяць до турніру збір, начебто в Австрії. Звісно, ми всі пройшли цей складний шлях – пережили неймовірні просто емоції в плей-офф. Я вірю в нашу команду, що їй до снаги відстояти футбол України на фінальному турнірі. Хороший склад учасників, очікується багато топових гравців у складах усіх команд. Сподіваюся, тьфу-тьфу-тьфу, що наша збірна також зможе зібрати тих, кого потребуватиме тренер. Ми хочемо порадувати Україну виступом на цьому турнірі й готові цьому віддати всі сили.

Руслан Ротань. Фото: УАФ

«В Динамо познайомився з Сиротою, в Дніпрі – з Супрягою, а от в Шахтарі…»

‒ Ваша кар’єра сповнена красивих сюжетних твістів, наче якісний серіал від Netflix, AMC чи HBO. От як років у 10 ви потрапили в Динамо?

‒ Їздив по молодості, от і побував. 

‒ Це вас не захотіли чи ви не захотіли?

‒ Так склалося. Ніяких ні образ, ні питань. Це юний вік, ти пробуєш себе, шукаєш своє місце. 

‒ Що з динамівських часів запам’ятали, з ким подружилися?

‒ Ну от якраз Саша Сирота на той час був у команді. Пригадували цей момент, коли зустрілися перед «Класичним». Так сталося, що він залишився, а я – ні. Головне, що ми знайшли себе в футболі й дійшли до такого рівня.  

‒ Дніпро. Що там було?

‒ Там теж я не пробув довго. Зате Влад Супряга мені добре знайомий ще з тих часів. 

‒ А як у Шахтар потрапили? 

‒ Знову ж таки, Динамо, Дніпро, Шахтар – це все шанси, які ти використовуєш, або ж ні. Я на той момент уже мав певний досвід на своєму рівні. В Шахтарі мене кликали навіть не в U-17, як по моєму тодішньому віці можна було, а відразу в U-19. Зрозуміло, це для тебе, як для гравця, велика мотивація. 

На той час Сергій Олександрович Попов був головним тренером у команді, вдячний йому, що він побачив у мені ті задатки, які дозволили мені залишитися в Шахтарі. Мене взяли – і все. Далі вже треба було щоденно працювати й доводити. 

Тим більше, колектив чудовий – уже були Бондар, Конопля, далі додалися інші хлопці. Ми всі разом граємо не один рік. Це теж, до речі, одна з речей, які про Шахтар 2022/23 люди зі сторони не зовсім розуміли. Ми всі разом багато чого пройшли – збірна, юнацькі турніри, оренди… Тому навіть в тих складних умовах, які були, Шахтар швидше знайшов свої оновлені зв’язки й заграв.

«Гол Ман Сіті? Пригадується, як вони нас возили, ми не знали, як за ними встигати»

‒ Ну от ФК Маріуполь був локальним мемом, мовляв – «заслали в Орендовець». А от ви використали свій шанс. Хто допоміг, як так вийшло?

‒ Підібрався дуже хороший колектив. Для мене той сезон, та команда, ті люди – це незабутні враження. Мої вісім м’ячів в УПЛ, перший хет-трик, такі якісні футболісти, яких я там зустрів у сезоні 2020/21. Всі вони заслуговують на своє місце в хорошому футболі. Вдячний Остапу Мироновичу Маркевичу та всьому колективу ФК Маріуполь за можливість себе там проявити та чомусь навчитися. 

Фото: Google

‒ Напевно, ви зараз бачили багато фото та відео з міста Маріуполь. Страшно?

‒ Страшно. Багато місць у такому стані, що не те, що не впізнати – моторошно думати й розуміти, що з ними сталося й що там відбувалося. Це дуже боляче. Прекрасне місто на березі моря, хороші люди. Це біль, що так сталося. 

‒ Ви пройшли хорошу школу юнацької Ліги чемпіонів УЄФА. Особливо багато пригадують один із ваших голів – у ворота Ман Сіті. Кажуть, що тоді навіть англійці були вражені… 

‒ Ох, Ман Сіті… А мені як згадувати цю команду! Вони нас постійно так возили, це був футбол такого високого рівня, що ми не знали, як встигати. Серйозно, це такі були важкі матчі, що на дорослому рівні інколи легше! Тим не менш, був матч, ми взагалі їх обігрувати могли, внічию в підсумку зіграли. Драма ще та. 

‒ До чого веду: з тих хлопців, які вам протистояли, більшість все ще ніде, а ви дружно перейшли в першу клубну команду й уже відчули на смак дорослі єврокубки. 

‒ Навіть не уявляю, що треба, щоб пробитися з молодіжки такого клубу, як Ман Сіті. Яка конкуренція там у першій команді, в АПЛ, постійний тиск. Тому скажу так: за наше покоління я радий, але ті хлопці, проти яких ми не раз грали, це гравці найвищого рівня, хай і були зовсім молодими. Ви про них ще почуєте.

«Мій перший (і головний) тренер – батько»

‒ Ви з Черкас. Як із такого не найбільшого в Україні міста за короткий період вийшли Довбик, Миколенко та Бондаренко?

‒ Ну, насправді в нас хороші футбольні традиції й із Черкас вийшло значно більше хороших гравців. Ми просто зараз виходимо, пощастило вирватися. 

‒ По юнаках з Артемом і Віталіком перетиналися?

‒ Футбольний світ – тісний, звісно, добре знали, що є я, що є вони. Перетиналися. З Артемом і зараз підтримуємо хороший контакт. Ну, звісно, що Черкаси стежать за своїми хлопцями, я теж за всіма земляками завжди слідкував. 

‒ А от сам черкаський Дніпро припинив виступи. Не прикро?

‒ Зате є ЛНЗ Черкаси. Я так розумію, вони мають всі шанси вийти в УПЛ, що дуже круто. Вважаю, наше місто давно цього заслужило. 

‒ Давайте про вас. Наскільки футбольна ваша родина та як поставилася до того, що ви з раннього шкільного віку поїхали по інших містах?

‒ А що їм було говорити? Побачили, що все серйозно, що в мене дещо виходить. Звісно, десь, мабуть, не хотіли відпускати, проте я обіцяв, що футбол не перекриє навчання чи становлення мого в житті. Тут мені допомогло, що мій перший (і головний) тренер – мій тато, Юрій Миколайович. Він розумів, звичайно, що означає професія футболіста та від чого мені доведеться відмовлятися, в чому собі відмовляти, щоб віддати всі сили й відбутися в грі. Мама в мене – держслужбовець. Але ж знала, який графік роботи в батька, тому розуміла, що на мене чекає. 

‒ Коли отримали перші гроші з футболу та нащо їх витратили?

‒ То, мабуть, уже в Шахтарі. Віддав батькам, куди ж було ще подіти?

‒ На ігри, на «плойку» (PlayStation), наприклад. 

‒ Я не те, що великий фанат. Можу в FIFA пограти, це дуже цікаво. Це інші хлопці в CS:GO можуть побігати. У нас є такі круті гравці, що за ними просто постежити – вже цікаво. 

‒ Випадково, таємні турніри з NaVi не проводите?

‒ Навіть і не знаю. Може бути, тому що, чув, Толік Трубін з Сімплом знайомий. 

‒ А що ж ви робите, крім футболу?

‒ Не повірите – ну зовсім ні на що нема часу! Ось з вами говоримо – а насправді сьогодні ж не вихідний, є тренування.

‒ Ох! Будемо закруглятися…

‒ Добре, що є мобільний телефон. Можна навіть на відстані підтримувати зв’язок з рідними людьми. Можна на гаджетах перечитати книгу. Але це все – десь у переїздах. Тому що справді всі думки тільки про футбол, тим більше, зараз, коли вирішальні матчі в чемпіонаті.

‒ Якщо промотати трішки наперед, скажімо, до кінця літа – яким результатом (як особистим, так і командним) будете задоволеним?

‒ Всі вболівальники знають, які у нас турніри попереду. Навіть говорити не буду про них, всім ясно, чого ми хочемо і які можуть бути завдання. Ну, а всім українцям побажаю на той час перемоги та миру.