«До збірної було пів кроку»: історія таланту В’ячеслава Шарпара від Кварцяного і Маркевича

Український футбол втратив ще одну неординарну особистість — трагічно пішов з життя В'ячеслав Шарпар. Він був справді унікальним гравцем, який умів знаходити своє місце в абсолютно різних командах. В'ячеслав міг безкомпромісно вигризати центр поля у жорсткій Волині Віталія Кварцяного, а вже згодом — грати в розумний, технічний футбол у Металісті Мирона Маркевича поруч із зірковими бразильцями.

Кожен із цих наставників бачив його по-своєму, але обидва визнають: це був гравець із шаленими природними даними та дуже глибоким розумінням футболу. Яким В'ячеслав був у роздягальні та на полі, чому за нього платили величезні гроші і чого йому не вистачило, щоб стати стабільним гравцем збірної — читайте на сайті «Український футбол» у відвертих спогадах двох знакових українських тренерів — Віталія Кварцяного та Мирона Маркевича.

«Шарпару до збірної було пів кроку, але його біда — він зі шкіри не ліз»

— Віталію Володимировичу, під вашим керівництвом В'ячеслав Шарпар провів найбільше матчів у кар’єрі. Пам'ятаєте той момент, коли вперше побачили його і як він перейшов із Десни у Волинь?

Кварцяний: Я його побачив, коли він був ще зовсім молодим. Він мені сподобався своїми нестандартними діями. Високий такий, розумний хлопчина. Ми тоді програли Десні вдома 1:4. Він забив нам гол чи два, я вже точно не пам'ятаю. Це було як із Ярмоленком у Чернігові, коли він у 17 років вийшов і забив нам. Я одразу хотів його забрати, підписати за Волинь, але його тоді перехопило Динамо. З Шарпаром ми домовилися, і коли його контракт закінчився, він перейшов до нас вільним агентом. Оформили все законно, без жодних компенсацій.

Віталій Кварцяний. Фото: Волинь

— Якою Шарпар був людиною?

Кварцяний: Мовчазний. І це іноді не давало йому можливості стати більш масштабним футболістом і гравцем збірної. У нього шанс був! А він казав: «Та все нормально, мене все влаштовує». Не хотів досягати більшого. А потенціал у нього був величезний. Я мав із ним різні розмови, пояснював, що він повинен бути кращим. 

Я йому казав: «Чого ти зупиняєшся?», а він мені: «Чого ви до мене причепилися, все нормально. Я ж непогано граю». – «Так, ти непогано граєш, але «непогано» — це погано! Треба грати відмінно!». Його все влаштовувало так, як є. При цьому він був хороший, компанійський хлопець. Я його оцінюю дуже позитивно.

— Як він витримував ваші славнозвісні навантаження?

Кварцяний: Всі витримували, і він мусив. Як то кажуть, з вовками жити — по-вовчому вити. Коли були серйозні навантаження, він не усміхався. Я читав на його обличчі: «Нафіга мені це треба?». Але він на полі міг усе. М'яч у нього було не відібрати, вгорі міг виграти, та ще й забивав. Дані були чудові: 190 зріст, 80 кілограмів ваги. За футбольними мірками — ідеально. Валерій Васильович Лобановський любив такі параметри, у нього так грали Решко, Фоменко, Балтача, Кузнецов.

Шарпар міг би спокійно грати в київському Динамо. Він адаптовувався до будь-якої команди. У Латвії став чемпіоном із ФК Рига, у Ворсклі був одним із лідерів. Але його влаштовували скромні футбольні амбіції. Щоб менше доводилося напружуватися.

— У Волині теж був одним із лідерів.

Кварцяний: Він ніколи не сидів у мене в запасі! Я йому казав: «Я від тебе не відстану, ти мусиш бути в збірній!». У мене грав В'ячеслав Шевчук. Так от Шарпару до збірної було пів кроку, а Шевчуку треба було десять кроків зробити і постійно напружуватися. Але Шевчук цього хотів: і на тренуваннях викладався на повну, і після занять залишався. І в підсумку доріс до Шахтаря і збірної. 

Якби Шарпар працював, як Шевчук, його б купив Інтер чи Мілан. Розумієте різницю? Його біда — він зі шкіри не ліз. Це була його «футбольна скромність».

«Шарпар міг зіграти на будь-якій позиції — починаючи від воротаря і закінчуючи крайнім нападником»

— Давайте згадаємо його гучний трансфер у Металіст. Як взагалі виник варіант із харківським клубом?

Кварцяний: Тоді Металіст готувався до єврокубків, і у них отримали травми Клейтон Шав'єр, Тайсон та Марлос. Ми з Мироном Богдановичем тоді часто співпрацювали. Маркевич каже: «Треба щось міняти, Крістальдо не вистачає зросту, треба стратегічно дотискати команду». Я кажу: «Мироне Богдановичу, є Саша Пищур. Високий нападник, стратегічно важливий». А Шарпар міг зіграти на будь-якій позиції — починаючи від воротаря і закінчуючи крайнім нападником.

Вони з Пищуром дружили. Мирон Богданович попросив, я відпустив їх на збори. Поїхали вдвох із Металістом в Емірати.

— Але ж підписали в підсумку тільки Шарпара.

— Пищур там багато забивав. Мирон сказав: «Напевно, я їх візьму». Потім підключився Євген Красніков. Я як менеджер назвав пристойну суму, бо нам у Луцьку не було за що на збори їздити, бюджети ні міський, ні обласний ні копійки не давали. Домовилися за двох, але потім із Пищуром вийшла якась недомовка, а от Шарпаром Маркевич був задоволений. Його й взяли.

У центрі поля в Металісті була специфічна ситуація. Шарпар із бразильцями здружився, але ніби казав: «Хлопці, я вам кашу псувати не буду. Ви бразильці, ви і грайте. А я можу і не грати». Отаке ставлення. Хоч керівництво Металіста ніколи не шкодувало, що його взяли.

В’ячеслав Шарпар. Фото: Металіст

— Проте Шарпар потім ще неодноразово повертався у Волинь.

Кварцяний: Його тягнуло до мене. Потім травмовані в Металісті вилікувались, і його віддали нам в оренду безкоштовно. 

Хоч був у нас конфлікт, коли Шарпар проти Металіста не захотів виходити. Я кажу: «Йди грай!». А він: «Я не буду грати». Я ж йому пояснюю, що він у нас в оренді, мусить грати. Був такий емоційний момент. Але життя продовжувалось, ми працювали далі. Колектив у нас був хороший і Шарпар завжди був у групі лідерів команди, мав авторитет. Я шкодую, що він не реалізувався як футболіст на всі 100%, бо мав дуже серйозні можливості.

— Коли ви востаннє з ним спілкувалися?

Кварцяний: Приблизно півтора року тому. Він вже займався агентським бізнесом, був десь у країнах Балтії, дзвонив мені, пропонував роботу. Але я йому сказав: «Слава, я вже нікуди не хочу їхати. Люди подивляться в мій паспорт, а там сам розумієш, які цифри». Були моменти, коли я хотів піти з футболу, але організм і психологія все одно тягнуть до того, чим ти займався все життя. Хотілося б ще попрацювати і реалізувати те, що не зміг раніше.

«Шарпар чудово розумів гру в пас, а це саме те, що ми пропагували в Металісті»

— Мироне Богдановичу, коли ви вперше звернули увагу на Шарпара і чим він вас привабив, що ви запросили його в Металіст?

Маркевич: Кварцяний підтягнув Шарпара до хорошого рівня і В’ячеслав одразу кинувся мені в очі. Це був фактурний і дуже розумний футболіст. У Металісті на той момент було малувато українців, і він нам ідеально підійшов. Його бачення гри повністю збігалося зі стилем Металіста. Шарпар нам тоді серйозно допоміг.

— На Вікіпедії написано, що Металіст заплатив Волині за Шарпара два мільйони євро.

Маркевич: Цього я не знаю. Трансфером займався Красніков.

— У центрі поля тоді грали зірки: Клейтон Шав'єр, Торрес, Едмар. Як В'ячеслав вписувався в цю компанію?

Маркевич: Він легко вписався. Слава вмів грати у футбол, чудово розумів гру в пас, а це саме те, що ми пропагували в Металісті – максимальна кількість передач і швидкість мислення. У нього все це було.

— Якою він взагалі був людиною? Спокійний чи запальний?

Маркевич: Він завжди сумлінно тренувався і зайвого не говорив. Ніяких претензій від нього я ніколи не чув. У Металісті тоді всі були професіонали. Це мрія тренера — мати таких футболістів у команді. Шарпар був комунікабельним хлопцем, спілкувався з усіма. Взагалі у Металісті тоді була така атмосфера, що всі один одного поважали. Разом тренувалися, разом відпочивали, жодних проблем не виникало.

Мирон Маркевич. Фото: Карпати

«Я довіряв Шарпару як агенту, бо він розумів гру. А ті навколофутбольні клоуни тільки в комп'ютери грають»

— Віталій Кварцяний казав, що Шарпар міг би грати у збірній України, якби хотів, але йому було нормально і так, він не прагнув стрибнути вище голови. 

Маркевич: Я згоден з Кварцяним. Можливо, йому дійсно цього вистачало. Але в Металісті В’ячеслав проявив себе виключно з хорошої сторони.

— Далі в його кар'єрі були оренди — Арсенал, Говерла, Металург (Донецьк)…

Маркевич: Ну, потім у Металісті просто все почало сипатися. Я пішов у Дніпро, багато футболістів роз’їхалося. 

— Пам'ятаєте вашу останню розмову з В'ячеславом?

Маркевич: Я тоді працював у Карпатах. Шарпар уже займався футболістами як агент і пропонував мені закордонних гравців. І, треба сказати, досить непоганих! Один точно був дуже хороший, я хотів його підписати. Але в Карпатах тоді взяли курс незрозуміло на що, тож усе заблокували. В Бразилії сиділо те нещастя — Корнієнко, якому треба було засунути своїх футболістів у клуб. У підсумку засунув так, що Карпати і досі оговтатися не можуть. 

Я чому Шарпару довіряв? Бо він сам був футболістом і розумів гру. А ті навколофутбольні клоуни — тільки в комп'ютери грають.