Артем Козак: «Міг залишатися в УПЛ, але віддав перевагу Поліссю перед Чорноморцем»

Переглядів 26640
Артур Валерко Артур Валерко
4 голоси
Артем Козак: «Міг залишатися в УПЛ, але віддав перевагу Поліссю перед Чорноморцем»
Артем Козак. Фото: ФК Полісся
Він подавав надії в Динамо та ПАОКу, пройшов збірні та юнацькі єврокубки. Проте зараз грає у Першій лізі й запевняє – Полісся скоро заявить про себе на всю Україну! Наше інтерв’ю для «УФ» із провідним півзахисником Полісся Артемом Козаком.

Артем Козак – один із найкращих півзахисників нинішньої Першої ліги. Пройшов юнацькі команди Динамо та ПАОКа, грав у Лізі чемпіонів УЄФА U19, а також молодіжній збірній України. Вже виступав в УПЛ у складі Арсеналу-Київ і Карпат (Львів) – а тепер хоче повернутися туди всерйоз і надовго з житомирським клубом. 

Полісся – гранд і лідер, під керівництвом Юрія Калитвинцева грає найбільш статусний склад на всю ПФЛ. За оціночною вартістю від Transfermarkt житомиряни цілком відповідають середньому рівню УПЛ, а в Першій лізі вони найдорожчі з великим відривом. Сайт «Український футбол» записав бесіду з Артемом Козаком.

«Так, як Усик підтримував Полісся, вся наша команда буде тримати за нього кулаки під час бою з Тайсоном Ф’юрі»

‒ Говоримо по гарячих слідах після Winter Cup. Як вам турнір, де Полісся цього разу стало фіналістом? Коли був цікавіший: цього року чи минулого?

‒ Навіть не зможу розділити на цікавіший і менш цікавий – обидва дуже сподобалися, це були два хороших турніри. Додам, що у нас цього року було спільне завдання зібрати на оптику для наших захисників – от саме тому віддам перевагу BGV Winter Cup саме 2023 року.

‒ Туреччину спіткало горе - страшні землетруси. Як Полісся їх пережило? Ви взагалі коли зрозуміли масштаби того, що сталося?

‒ Все сталося несподівано: в нашому готелі захиталися люстри, всі перелякалися. Якщо ми за 300 км відчули ці поштовхи, то уявіть, як було тяжко людям, які ближче до епіцентру. Велике горе для їхньої країни. Правильно, що українці одними з перших звернулися зі словами допомоги до турецьких жителів, ми гордимося, що наші рятувальники також брали участь в розборі завалів і визволенні з завалів людей. 

‒ І які плани надалі в Полісся: який графік та терміни зборів?

‒ У нас ще місяць роботи, за нашими планами ми до самого початку чемпіонату будемо готуватися в Туреччині. Графік щільний: постійні тренування, працюємо в дворазовому режимі майже кожен день, маємо розклад спарингів. Усе робимо, щоб бути готовими якраз до часу старту весняної частини сезону. 

‒ Всі чекали Олександра Усика на полі. Чому він не зміг зіграти на Winter Cup? А у вас у розташуванні команди побував? Що говорив?

‒ У Сашка теж проходить своя підготовка, напевно, тому він не зміг допомогти нам на полі. Ми завжди раді з ним зіграти, це великий спортсмен, який і в футболі теж може навести шурхоту. Зате Усик до нас пару разів приїжджав, спілкувався з нами. Приємно від великого чемпіона почути поради як у спортивних питаннях, так і в життєвих. Знаємо, що в Саші попереду відповідальний бій проти Ф’юрі. Тримаємо за нього кулаки. Так, як він на трибунах підтримує Полісся, так і ми, вся команда, будемо за нього горою.

«Хлопцям із Минаю я передаю привіт і респекти»

‒ Як оціните вашу особисту готовність? Адже восени ви пережили травму. 

‒ Взагалі, травму отримав на тренуванні. Це було після гри з Епіцентром, якщо не помиляюся. Хоча було несподівано, та пережив її нормально. Знадобилося хірургічне втручання. Вдячний спеціалістам, які за чітким планом поставили мене на ноги. Зараз уже набираю разом із командою нашу найбільш бойову форму, щоб допомогти Поліссю в весняній частині сезону. Таке буває, це футбол. Травми – це один із неминучих атрибутів футболу. Головне – не похиляти голову й працювати далі.

‒ Минай знайшов собі спаринг-партнерів у вигляді Шинника. У вас таких сусідів не було?)

‒ Ні, не було у нас таких сусідів. Я думаю, це до кращого, що нас не поселили з цим непотребом. Якби й у нас зустрілися такі, як Шинник, то пом’яли би ми їх сильно. А хлопцям із Минаю я передаю привіт і респекти. В таких випадках варто захищати честь своєї країни, тим більше, відомо, що наші футболісти ще й обороняли жінку, до якої причепився їхній п’яний гравець. Вважаю, минайці великі молодці. Навчили людей, як правильно себе вести, бо вони неадекватні, з ними нема про що говорити, вони розуміють тільки мову сили. 

‒ Із новачків у Полісся поки тільки Крушинський. Як він, вже влився в гру команди? 

‒ Так, Борис уже зі всіма познайомився, спілкується. Його адаптація проходить нормально, 

‒ А як у Поліссі поставилися до чуток, що у вас з'являться якщо не Супряга, то Тотовицький?)

‒ Та ми вже до чуток ставимося спокійно. Тому, вже коли хлопці приїжджають, ми їх добре приймаємо й стараємося допомогти їм адаптуватися до нашої гри. Так що чутки на нас не впливають, а якщо той чи інший сильний гравець прибуде – ми тільки раді, що він допоможе команді.

«У минулому сезоні Поліссю не вистачило часу»

‒ Ви другий сезон у Поліссі. Якщо чесно, чи були очікування, що команда, яка минулого сезону була в середняках, настільки впевнено першою серед усіх вийде в Чемпіонський раунд?

‒ Те, що ми були в середині турнірної таблиці сезону 2021/22, ні про що не говорить – у весняній частині сезону Полісся могло б значно покращити своє турнірне положення, просто чемпіонат не був закінчений через початок широкомасштабної фази війни. Я впевнений, що вже та робота, яку ми виконали під час минулих зимових зборів, дозволила б нам піднятися вище. Так шо проміжний результат минулого сезону, точніше, його осінньої частини, я б не брав до уваги.

‒ Завдяки чому такі зміни? Невже єдине, чого Поліссю не вистачало в минулому сезоні, це час?

‒ Згоден, єдине, чого нам не вистачало – це саме часу. Колектив у нас уже в минулому чемпіонаті був досить сильним і дружним, намітки якісної гри всі бачили. Тому я й говорю впевнено, що в весняній частині минулого сезону, якби вона все-таки відбулася, результати Полісся були б хорошими й ми фінішували б вище.

‒ Порівнюючи нинішній і минулий сезони, коли Перша ліга була сильнішою? З однієї сторони, зараз учасників рівня Металіста нема. З іншої ‒ нема й відвертих "постачальників очок", чи я помиляюся?

‒ Так, можливо, таких грандів, як Металіст, і не було в цьому сезоні. Проте я вважаю, що Перша ліга сильна. Не варто забувати про ЛНЗ, Карпати, Оболонь, інші команди зі своїми амбіціями. Так що цей чемпіонат майже не відрізняється за рівнем, причому, не тільки в порівнянні з минулим сезоном, а й кількома попередніми. 

Наприклад, коли я грав у складі Чорноморця, який підвищувався в класі з Вересом і Металістом 1925, Перша ліга теж була на хорошому рівні. Самі бачите, скільки гравців звідси регулярно переходять в УПЛ і стають і там успішними.

‒ Чи сподобався вам новий формат Першої ліги? Чого чекаєте тепер від весняної частини сезону?

‒ Особисто мені не подобається, що ти на другому етапі втрачаєш очки, які заробив з командами з нижчої вісімки. Вважаю, що команди, з якими ми грали на першому етапі, нічим не відрізняються від тих, хто пробився-таки в Чемпіонський раунд. А їхні очки не враховуються. На першому етапі ми заробили 12 очок переваги над найближчими переслідувачами, тепер же починаємо все заново, тому що очки переполовинилися (Полісся та Оболонь на старті Чемпіонського раунду мають по 16 очок і входять в другий етап співлідерами, ‒ прим. А.В.).

«Новину про приз для Калитвинцева сприйняли з позитивом»

‒ Багато говорять про те, що зараз потихеньку стирається різниця між УПЛ і Першою лігою. Хоча не було Кубка України, де Полісся могло б дійти до клубів Вищого дивізіону й порівнятися силами в офіційній грі, ви немало спарингів награли з клубами УПЛ. Ваше враження - це команди вашої сили? Полісся не загубилося б на вищому рівні?

‒ Так, команди Першої ліги дуже сильні. Інколи з ними буває важче грати, ніж із Вищою лігою. Та, в будь-якому випадку, рівень УПЛ такий, що там загальний рівень сильніший і є гранди. Час покаже, чи ми гідно себе проявимо на вищому рівні, коли туди проб’ємося. Але якщо судити по спарингах, то справді ми не слабкіші за учасників УПЛ. 

‒ Що думаєте про оновлене Полісся? Адже на місцях вінгера чи інсайда значно зросла конкуренція - Янаков, Вакула, Шастал...

‒ Здорова конкуренція нікому не заважає. Це правильно. Повинна бути велика кількість кваліфікованих футболістів у всіх лініях, щоб працювали з повною самовіддачею, доводили свій рівень не тільки у кожному матчі, а й на тренуваннях. Ви перелічили далеко не всіх, хто у нас може зіграти в півзахисті. Для команди добре, що така якісна конкуренція – і вона тільки зростає.

‒ Як у колективі сприйняли звістку про визнання Калитвинцева найкращим тренером 2022 року в Першій лізі? Згодні?

‒ Думаю, всі сприйняли це з позитивом. Як ще можна реагувати на такі досягнення? Це круто. І я вважаю, що це цілком заслужено. Дійсно, осінню частину сезону команда провела так, що виконала достроково свої поставлені на першу частину сезону завдання. 

‒ Геннадій Буткевич відвідав команду в Туреччині. Що говорив на зустрічі з Поліссям? 

‒ Президент завжди з нами – постійно підтримує команду, приїздить і на офіційні матчі, і на збори. Він вміє створити чудову атмосферу в колективі, в нього багато жартів, анекдотів. Так що Полісся завжди раде його бачити. 

«З Дубінчаком здружилися з самого дитинства»

‒ Перед бесідою поговорив із людьми з Ковеля та Володимира-Волинського. «О, Тьома Козак? Він діла творив! Забивав Динамо і Шахтарю, з Волинню весь Луцьк на вуха поставив – два їм забив у дербі». Що, справді по ДЮФЛУ за БРВ-ВіК гралося дуже цікаво?:)

‒ Хороші спогади. Ми справді регулярно виходили в фінальну частину, грали проти грандів. У БРВ-ВіК було цікаво, та й весело теж.

‒ Звідки саме ви родом, яке ДЮСШ у вас перше, хто ваші перші тренери?

‒ Сам я родом із Ковеля, але якийсь період жив у маленькому смт Люблинець. Звідти я й почав свою футбольну кар’єру – у місцевій ДЮСШ. Мій перший тренер – Юрій Анатолійович Мазур, якому я дуже вдячний. Багато чому в футболі навчив мене саме він. 

‒ Відразу знайшли вам позицію чи ви ще поблукали по полю?

‒ Відразу став півзахисником. Справа, в центрі, під нападниками, нижче – це вже деталі. Бути різностороннім – це просто необхідно для сучасного футболіста. 

‒ У вас був шикарний клас у БРВ-ВіК: Дубінчак, Єдинак, Шкіндер, Маткобожик, ви... Як стільки талантів зібралося в маленькому місті й маленькій академії? Як вас усіх збирали, як ви жили? 

‒ Селекція все вирішувала: БРВ-ВіК був популярним у Західній Україні, всі знали, що тут можна всерйоз займатися футболом, що в Володимирі-Волинському хороші умови створені. Ми ж проживали всі разом, з представниками інших видів спорту, в спортінтернаті. Жили ми всі там, навчались так само там. Ліцей, військова форма з часом з’явилася… Життя там було насичене та веселе – це 100%. Хлопці збиралися зі всієї України, зі всіх куточків. Самі приїжджали, пробивалися. 

Владислав Дубінчак. Фото: ФК Динамо

‒ Що за люди утримували школу?

‒ БРВ-ВіК запускав Валентин Кошельник, він як президент клубу приділяв їй велику увагу. А спортліцей – це державна установа. Я був старожилом у команді БРВ, віддав їй майже 9 років. 

‒ Розкажіть, якими в дитинстві був той же Дубінчак? Звідки приїхав, як освоювався, чи завжди був лівим, власне, захисником?

‒ Пам’ятаю, що Влад приїхав до нас на перегляд, як і всі інші хлопці. Спершу був атакувальним півзахисником, а вже потім у нас у БРВ-ВіК його перекваліфікували на лівий фланг захисту. Яким він був? Веселим, позитивним хлопцем. Ми з ним відразу здружилися й спілкувалися. Разом звідти рухалися далі до своїх цілей.

«Ми могли опинитися в Шахтарі, але, поки там думали про фінансову компенсацію, нас із Дубінчаком уже записали в академію Динамо»

‒ А як вас помітили й запросили в Динамо? Ваші перші враження від Києва, академії, тренерів тутешніх і одноклубників?

‒ Нас разом із Владом помітили. Пам’ятаю, підійшов Кошельник і повідомив, що є варіанти: Шахтар, Динамо та Дніпро. Спершу нас повезли в Шахтар, але там не склалося. Начебто наш президент хотів отримати якісь фінансові виплати, а поки Шахтар взяв час на роздуми, Динамо перехопило нас із Дубінчаком і записало до своєї академії. Цікава була історія. 

‒ Мажорство в Динамо було? Адже з вами грав, наприклад, Лєсовой - у якого багаті батьки й дід із партійної номенклатури чи Косовський-молодший, а були й хлопці з областей, які жили на стипендію... Це відчувалося?

‒ Напевно, це було помітно. Всі хлопці виховані, з культурних сімей. Проте, щоб це на мені чи ще на комусь відображалося, я не можу сказати. Поза полем – то одна справа. На полі – інша. В футболі все стає видно на полі.

‒ У ваших динамівських одноклубників різні долі: один тепер у збірній Росії, інший записує якісь тік-токи, ще один у США був під MLS, а потім, казали, став програмістом... Чий поворот долі вас здивував найбільше та чи бувало, що майбутня зірка на ваших очах просто не відбулася й знайшла себе в іншій професії? 

‒ Таких випадків, до речі, було мало. Щоб, умовно, хтось пішов працювати програмістом і саме тому не став зіркою футболу. Якщо хтось і йшов в інші професії, то це від того, що в футболі не вдавалося вийти на бажаний рівень. Таланти ж пропадають не через звичайну роботу, це, скоріше, якісь позафутбольні моменти в юності закручують голову й позбавляють рівноваги. Такі хлопці траплялися – хто був талантом, але вчасно не взявся за себе. Час минає швидко. 

‒ Чого вам не вистачило, щоб прорватися в першу команду Динамо? Коли ви до цього були найближчим?

‒ Коли грав за молодіжну команду. Багато спілкувався з нашими наставниками-іспанцями. Регулярно грав за свої вікові категорії. Здавалося, ось він – мій шанс. Але конкуренція була надто високою, в Динамо на моїх позиціях грали іноземці з дуже великим досвідом, трансферною вартістю, стажем у збірних. Час ішов, я бачив, що пробитися важко. 

«У Салоніках навіть таксисти в курсі, що ти ‒ гравець ПАОКа й коли наступний матч»

‒ Коли вперше дізналися про інтерес ПАОКа, які були ваші думки та враження? 

‒ Це було влітку 2016 року, мені – 18. В Динамо завершився сезон. Контракт у мене закінчувався, і було два варіанти – продовжувати чи їхати кудись. Порадився з агентами й вирішив спробувати свої сили за кордоном. 

‒ Вашим тренером у юнацькій команді ПАОКа був колишній гравець Мілану, Реалу та збірної Уругваю Пабло Гарсія. Як з ним працювалося? Він з «короною» на голові чи норм?

‒ Найкращі враження! Дуже великий досвід у Пабло Гарсії. Грав за «Галактікос» із таким неймовірним складом. Змінив низку клубів в Америці та Європі. Він давав великий обсяг інформації кожен день. Я мав з ним великий прогрес у плані моєї європейської інтеграції.

Пабло Гарсія точно не мав ніякої корони на голові. Відкритий, максимально комунікабельний, готовий допомогти, якщо якісь є проблеми. Він уже певний час працював у першій команді ПАОКа, зараз повернувся в молодіжну. Але я не сумніваюся, що дон Пабло обов’язково попрацює на найвищому рівні як тренер. 

‒ Взагалі, в Греції юнацький склад – для статистики, чи звідти реально вийти в основу? Зараз, потрапляючи на матчі ПАОКа чи збірної Греції, бачите знайомі обличчя? Хто з ваших пробився?

‒ Зараз у них трішки вектор змінився, я так розумію, розраховують на своїх вихованців. Навіть не одне обличчя бачу знайоме, а багато хлопців про себе заявили. Янніс Міхалідіс, Лефтеріс Ліратціс, Маріо Цаусіс - усі ці футболісти грають з нашого чемпіонського складу в перших командах Суперліги.

‒ Президент ПАОКа ‒ депутат російської госдуми Саввіді, який прославився, коли підбіг зі зброєю до арбітрів. Ви його бачили? Це він вів з вами перемовини? Як він взагалі?

‒ З ним спілкувалися мої агенти, я його, напевно, один раз в житті бачив – ніколи не мав з ним персональних розмов, хіба що привітався сам. Тож не можу судити, яка він людина. Більше в ПАОКу я спілкувався з директорами, тренерами. 

‒ Дербі з Олімпіакосом, АЕКом і Панатінаїкосом і на юнацькому рівні гаряче? 

‒ Так, це реально були дербі. Хоча й юнацькі склади, приходило багато фанатів. Коли ми боролися за чемпіонство, в матчі з Панатінаїкосом було неймовірно важко просто грати. Йдеш навіть кутовий подавати – плюються, проклинають, матюкають. Істерика, ненормативна лексика. Все це було. 

Тим більше, тренери юнацьких команд – вони всі колишні футболісти, часто, як наш Пабло Гарсія, грали на вищому рівні й забивали в дербі. В Греції ніхто цього не забуває. 

‒ Вас впізнавали в Салоніках?

‒ Ну безперечно! Таксисти всі були в курсі, коли наступний матч, розпитували, бажали успіху. Прості люди запитували: «Як тобі після України? В тебе все гаразд?» ПАОК у своєму місті – це релігія. Ти ще не встиг з’явитися, а про тебе знають. 

‒ Можливо, я чогось не розумію, але ви в 37 матчах за ПАОК U19 забили 11 м'ячів. Грали регулярно. Невже за це не отримали жодного шансу в першій клубній команді?

‒ Не знаю, з чим це пов’язано. Була в мене думка – можливо, причина в тому, що я легіонер без європейського паспорту. Ліміт – тільки п’ять таких чоловік. На моїй позиції в ПАОКа постійно були досвідчені гравці – як наш Женя Шахов або Дієго Бісесвар, Дімітріос Пелькас. Це все гравці з гарним досвідом, мені на той час було важко з ними конкурувати в такому юному віці. 

Вважаю, що це моя особиста відповідальність. Якщо так сталося, що не пробився – десь не допрацював. Так, конкуренція. Так, не паспорт ЄС. Але великі футболісти в юному віці вже себе показують. Стільки прикладів, що людина в 18-20 років уже грає на вищому рівні. Тож маємо те, що маємо. Зараз я намагаюся вдало використати свій грецький досвід, тим більше, як я говорив, у клубі були дуже сильні гравці та тренери. Все це відклалося в голові. 

«Чекали на одні гроші, «приїхали» зовсім інші»

‒ Арсенал-Київ після ПАОКу: як ви там опинилися й що думали про команду, де метеором пролетіли Раванеллі та Грозний?

‒ Колектив у нас гарний був. Підібрані якісні виконавці досить високого рівня. А як я там опинився? Був інтерес від команди. Я ж не розглядав жодних інших варіантів, аніж нижчі дивізіони. Тож опинився в Арсеналі, тому що він виступив із конкретною пропозицією, а було це вже після початку сезону й не випадало вибирати. Ну, а проблеми в самій команді… Я мало застав Грозного й зовсім не застав Раванеллі. Тож не можу сам судити про той період. 

‒ Леонов ризикнув вас відразу ставити в основу. Як вам гралося в цій команді з Оріховським і Танковським? 

‒ Можливо, цей ризик був виправданим – ми ж усі зі школою, хотіли грати й показувати рівень. Мені гралося добре, приємно було з такими хлопцями виходити на поле. Відзначу, що були й досвідчені гравці – як Ковпак і Ліпартія. Наявність таких ветеранів дуже допомагала всьому колективу в плані комунікації. Взагалі, дивлячись на той Арсенал, то за іменами він би і в нинішній УПЛ навів би шелесту. 

‒ Найбільший треш, який бачили в Арсеналі в організаційному плані? Вам хоч винні не залишилися?

‒ Треш… Ох, багато всього було. Пам’ятаю, як ми в відпустку не поїхали навіть, бо чекали 2-3 дні зарплату. Ночували в готелі, замість того, щоб відправитися по домівках, хоча вже почалася відпустка. Чекали нашого президента чи віце-президента. Сподівалися на одні гроші, «приїхали» зовсім інші. В плані організації, так скажімо скромно, в Арсеналі все бажало кращого. 

‒ Вам хоч винні не залишилися?

‒ Та, звичайно, залишилися. Просто на той час для мене головне було – отримати ігрову практику. Я за цим ішов в Арсенал, а все інше… Для мене, молодого, це були речі, які треба було пережити.

«Деякі легіонери в УПЛ не хотіли виходити грати та тренувалися через борги»

‒ Ви застали кінцівку Карпат. Так хто винен у зникненні великого клубу? Які враження залишилися від усіх керівників клубу?

‒ Я – точно не та людина, яка може шукати винних. Це на совісті багатьох людей, і не мені їх судити, як вони керують клубами, бо я сам не був у їхній ролі. Жаль, звичайно, що історія класичних Карпат завершилася. Але зараз є нові Карпати – побільше б таких людей в українському футболі, які інвестують свої кошти в будівництво бази, в академію, в молодих гравців. Вважаю, історія Карпат продовжується і ми з вами з радістю сприймемо, якщо такий бренд знову буде на вищому рівні. Львів як місто заслужив знову на єврокубки, виступи на вищому рівні.

‒ З вами в Карпатах догравав Кучер. Могли повірити, що він так здорово стартоне, як головний тренер, у Металісті та Дніпрі-1?

‒ Це завжди був авторитет у команді – як на полі, так і в роздягальні. Тому, якщо чесно, я не здивований, що Кучер став уже сильним тренером. Він завжди відповідав за свої дії, не підводив інших людей. Олександр – людина слова. За ним тягнуться гравці, і рівень, якого він досяг, це ще не пік його можливостей.

‒ Як легіонери сприймали ситуацію в Карпатах і Арсеналі? Наші-то звичні, я думаю...

‒ Деякі не хотіли виходити на поле, тренуватися. Виставляли свої умови. І я, погравши трішки за кордоном, їх розумію й підтримую. Ти приїхав у чужу країну виконувати свою роботу, а тобі не платять – за що жити на чужині, чим родині допомагати? Тож бували такі некрасиві ситуації, боролися за свої права, переважно, саме іноземні футболісти. І, до речі, менеджмент змушений був іти їм на поступки, щось (хоча б частину) виплачувати – аби скандал не вийшов назовні й гравці все ж виходили на поле. 

‒ Як прощалися з Карпатами? Коли зрозуміли, що клубу кінець?

‒ Ходили чутки, що клубу кінець. Але прощання, як такого, не було. Хлопці дограли сезон і роз’їхалися. Можу судити по собі: в мене вже був готовий перехід, я думав про свій наступний клуб. Напевно, в інших гравців була рівно та сама історія. Знаю, що Карпати ще грали в Другій лізі. Це великий біль для справжніх фанів. Але зарадити тут, принаймні, зі сторони футболістів, уже було нічим. 

«Міг залишатися в УПЛ, але віддав перевагу Поліссю перед Чорноморцем»

‒ Ваш наступний клуб ‒ Чорноморець ‒ пережив кілька реконструкцій: Ковалець, Антонов, Мороз... Як ці зміни виглядали зсередини? Ви розуміли, що взагалі відбувається?

‒ Команда рухалася в різних напрямках – дійсно, часто змінювали тренерів, сам вектор розвитку. Мені було до душі, як працює Олексій Антонов. З перших днів, відколи я потрапив у Чорноморець, Антонов взяв мене під опіку, і зараз ми з ним теж спілкуємося. Разом аналізуємо ті чи інші ігрові ситуації. Він дуже багато дивиться та читає про футбол, з ним цікаво поговорити про будь-які сучасні тенденції. Вважаю, що Олексій – це молодий тренер, який багато вчиться й має хороше майбутнє в футболі. Мені з ним працювалося якнайкраще. 

‒ Чому в Одесі такі проблеми з командою? Це суто організаційні питання? 

‒ Я думаю, що багатьом клубам України зараз несолодко. Тому не можу судити зі сторони, що там у Чорноморці чому, як і що. 

‒ Ви приєдналися до Чорноморця після початку сезону 20/21 і немало забивали, асистували. Можна сказати, там перезавантажилися після кількох складних команд?

‒ Напевно, так. Мені на той момент був потрібен свіжий ковток повітря. Справді, там я наче перезавантажився. Добре, що це сталося зі мною в Чорноморці. Ця команда залишається в моєму серці.

‒ Був варіант залишитися в Чорноморці Мороза? Адже ваших динамівських одноклубників було там чимало...

‒ Так. Але на той час уже був інтерес до мене з боку Полісся. Я вже поспілкувався з Юрієм Калитвинцевим і прийняв принципове рішення переходити в житомирський клуб. Юрій Мороз також зі мною говорив, у нас була продуктивна досить розмова. Він сприйняв мої слова про те, що в мене вже є попередня домовленість про перехід у Полісся, і не почав ставити палки в колеса, за що я йому дуже вдячний. 

‒ Не найбільш очевидний варіант ‒ не піти з клубом в УПЛ, а почати все заново в Першій лізі. Що привабило в Поліссі?

‒ Насправді тут все очевидно. Полісся – це проект, який розвивається. Він має дуже серйозних власників, які в футболі мають амбітні плани. Юрій Калитвинцев, коли запрошував у Полісся, багато розповів про Геннадія Буткевича, місто Житомир, все те, що вже зроблено та робиться для Полісся. Тому вибір для мене був очевидним. 

‒ Зараз попереду весняна частина сезону. Чого побажаєте житомирським фанам і чого чекатимете самі від Полісся?

‒ Житомирським фанатам хочу побажати головного – здоров’я. Багато хлопців зараз воюють на передовій, хай їм Бог помагає повернутися додому живими та здоровими. Війна зачепила зараз кожного. У всіх спільна мета – перемога України. А після того, як очистимо нашу землю, всіх фанів раді будемо бачити на трибунах. Впевнений, Полісся не підведе їхні сподівання. 

‒ Президент і власник ФК Полісся (Житомир) Геннадій Буткевич – відомий бізнесмен і співвласник великої мережі супермаркетів. Відкрийте секрет, у вас є власний дискаунт в АТБ?:)

‒ Ха-ха-ха:) Таких привілеїв ми не маємо, але часто ходимо туди скуплятися.