«Домовились, що подивляться на мене, але…»: Синиця із Лівого Берега розказав про зарубіжні виступи та скандали своєї кар’єри
1180 
Олег Синиця – важливий гравець дебютанта УПЛ Лівого Берега. У цьому сезоні Олег пропустив лише три матчі (через травму ліктя). Але ще 2 роки тому кар’єра вихованця харківського Металіста розвивалась не так «безхмарно»: він грав у Третій лізі Польщі за команду, назву якої автор цієї публікації зміг вимовити лише з третьої спроби. До цього моменту в Олега були періоди в оригінальному Металісті, Металісті 1925, Руху, латвійському Вентспілсі та Агробізнесі.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Олег Синиця поговорив з кореспондентом «УФ» Ігорем Лисенком на такі теми:
- Відновлення чемпіонату для Лівого Берега, як його оцінює Олег?
- Зіркові «сусіди» по академії Металіста: Лунін, Мудрик, Судаков. Якими їх запам’ятав Синиця?
- Занепад оригінального Металіста та створення Металіста 1925. Як один клуб закінчував, а інший починав?
- Скандальний перехід у Рух: Олег все зробив по-чесному?
- Розірвання контракту з командою Козловського посеред сезону, яка думка Синиці з цього приводу?
- Невдалий період у Латвії – чим він запам’ятався нападнику?
- Повернення в Україну – як Агробізнесу вдалося перемогти зірковий за мірками Першої ліги Металіст Ярославського?
- Початок повномасштабної війни. Невже не вдалося знайти кращий варіант за Третю лігу Польщі?
- Який український клуб запрошував Синицю на перегляд перед Лівим Берегом?
- Що думає Олег Синиця про амбіції та перспективи «лелек»?
«Люди в Кривому Розі теж хочуть ходити на футбол»
‒ Як Лівий Берег проводить паузу на матчі збірних?
‒ Відпочили декілька днів, побули вдома, зараз вже приступаємо до роботи та готуємось до наступного туру – матчу проти ФК Олександрія.
‒ Як оцінюєте гру та результати Лівого Берега після поновлення сезону?
‒ Зіграли не так багато ігор, тому оцінювати, напевно, треба вже по кінцю сезону, поки що рано підбивати навіть проміжні підсумки.
‒ Якщо коротко – позитивно чи негативно?
‒ Наразі позитивно. Далі Бог покаже, як буде.
‒ Після поновлення чемпіонату Лівий Берег програв лише один матч – Шахтарю. Прокоментуйте, будь ласка, матч.
‒ Важкий матч, знали, з ким ми будемо грати, з гравцями якого рівня. Всім зрозуміло, що за клуб – Шахтар. Налаштовувались на тяжкий матч, він таким і вийшов. Щоб брати якісь залікові бали з Шахтарем, треба забивати хоча б один гол.
Лівий Берег свої моменти не використав у першому таймі, а в другому – Шахтар забив і переміг. Тому такий результат.
‒ Розкажіть, будь ласка, про момент з автоголом Вереса: в цьому епізоді ви безпосередньо взяли участь.
‒ Я отримав м'яч від Олега Соколова на фланзі. Вдалося обіграти, по-моєму, опорного півзахисника. Вже робив передачу на нашого нападника, але вона до нього не дійшла, так вийшло, що захисник зрізав м’яч у свої ворота.
Олег Синиця, фото: ФК Лівий Берег
‒ У 21-му турі ви мали грати в Кривому Розі, проте відразу кілька разів матч переривала повітряна тривога і його не вдалося провести. Де, на вашу думку, треба дограти матч з Кривбасом?
‒ Я це не вирішую. Від мене мало що залежить у цій ситуації. Де скажуть, там і будемо догравати. Можу сказати так: люди в Кривому Розі теж хочуть ходити на футбол. Якщо їхня адміністрація дозволяє матчі, то можна грати.
«Сподіваюсь, що Судаков вже незабаром себе знайде в топовому чемпіонаті»
‒ Що пам'ятаєте з розпаду оригінального Металіста?
‒ Скільки мені тоді було років? 18-19. Встиг зовсім трохи побути в першій команді. Пам’ятаю, що тоді все йшло до завершення. Не платили гроші, клуб вже догравав своє. І так вийшло, що зник з футбольної мапи України на деякий час.
‒ Розкажіть про талановиту молодь з академії Металіста. Зокрема – Луніна, Мудрика, Судакова.
‒ Я ж трохи старший за них. Хлопців пам’ятаю. Вони ще в академії були молодцями. І опинилися там, де вони зараз є.
Той же Судаков зараз грає на дуже гарному рівні. Сподіваюсь, що він вже незабаром знайде себе в якомусь топовому чемпіонаті.
‒ Наскільки виділявся Лунін?
‒ Я ж кажу, особливо не пам'ятаю, бо трошки старший за них був. Вони ще в академії виокремлювались. Тому я так дуже не слідкував особисто за кожним з них.
‒ Мудрика точно маєте пам’ятаєте?
‒ Мудрика, так. Михайла, напевно, ще трохи пам'ятаю, тому що і багато роликів, нарізок його в інтернеті було. З самого початку було видно, що хлопець з дуже хорошим талантом. Тому сталося як сталося, і дуже добре, що він опинився на такому високому рівні.
«В Металісті, якщо брали на якусь гру у заявку, то вже за щастя було»
‒ Щось чули про договірні матчі Металіста того часу?
‒ Особисто нічого не чув. Я ж кажу, мені тоді було 18 років. Якщо на якусь гру брали у заявку, то вже це за щастя було. Та й загалом за кар’єру такого не було ніде, чесно кажучи. Участі тим більше не приймав. Тому про це я нічого не знаю.
‒ Як все починалось у Металісті 1925?
‒ Завершився чемпіонат, оригінальний Металіст зник. В серпні почали збирати хлопців з академії, з U-19, з U-21. І ми заявилися тоді на аматорську лігу. І потрошки-потрошки, крок за кроком, вийшли в Другу лігу, потім вийшли в Першу лігу. І потім, згодом команда вже опинилася в УПЛ.
Олег Синиця в Металісті 1925, фото: Instagram
Організаційними справами займався Сергій Стороженко, команда розвивалась.
‒ А можна детальніше про появу саме цього нового клубу?
‒ Хлопці, котрі не знайшли собі команду після розпаду Металіста, сиділи і чекали якихось дзвінків, варіантів. Якщо я правильно пам'ятаю, мене тоді набрав тренер Олександр Сергійович Призетко і запропонував варіант з Металістом 1925.
Призетко розповів, що створюється команда, дуже амбітна. Керівництво залишається плюс-мінус теж саме. Крім вищезгаданого Сергія Михайловича Стороженка, ще був Володимир Іванович Лінке.
Почали набирати хлопців у команду. Незабаром заявились на аматорів. А так більше ніяких деталей, я ж кажу, все так швидко сталося.
‒ А що вам у тій команді запам'яталось, що ви згадуєте?
‒ Тільки позитивні враження. 95% команди – це хлопці, яких я вже знав, з академії або з дубля, власні вихованці. Колектив за рахунок цього був дуже згуртований. Це і допомагало нам показувати непогані результати.
«Моя рідна команда Металіст – у моєму серці і назавжди там залишиться»
‒ Ваш перехід до Руху не обійшовся без скандалу: начебто ви уклали попередній контракт з Рухом «за спиною» Металіста 1925. Як ви бачите цю ситуацію з власного боку?
‒ Цю тему вже сто разів обговорювали. Комусь щось не сподобалось. Я ж скажу, що зі своєї сторони я все зробив по-чесному.
‒ Чи вважали ви Металіст 1925 рідною командою?
‒ Для мене це була та сама команда, той самий Металіст. Рідна команда з мого рідного міста, хоча і зрозуміло, що юридично вважалась іншою командою. Моя рідна команда Металіст – у моєму серці і назавжди там залишиться. Я ж кажу, я цій команді тільки вдячний. Вона для мене багато чого зробила.
‒ Чим запам’ятався період в львівському Руху?
‒ Я почав виступати за Рух під час епідемії коронавірусу. Після поновлення чемпіонату ми потрапили до УПЛ, але я, на жаль, отримав травму та вилетів на місяць. Мені подзвонили у жовтні та сказали, що тренер не мене не розраховує, треба розривати контракт.
Незважаючи на це, нічого поганого про них сказати не можу. Гарний клуб, мали гарних вихованців, йшли на омолодження складу, це їх особисте рішення.
Олег Синиця в Русі, фото: ФК Рух Львів
‒ Як сприйняли розірвання контракту у середині жовтня, поза трансферним вікном?
‒ Це – футбол. Ніхто не застрахований. Так сталося, я ні на кого образ не тримаю.
«За свої гроші пожив пів року у Латвії, зарплату не отримував»
‒ Далі – період у Латвії. Розкажіть про нього.
‒ Зіграв там 18 матчів за пів року. Якщо чесно, напевно, що Вентспілс – єдиний клуб, який запам’ятався мені не з гарного боку, краще я б залишився в Україні.
Покликали мене у Латвію, казали, що в мені є зацікавленість, команда з завданнями, будемо боротися за призові місця. Я подивився – наче дійсно непоганий клуб, нещодавно грав у єврокубках. Думаю, чому б не спробувати себе? Тим більше, якихось гарних варіантів на той час не було.
Поїхав, скажемо так – за свої гроші пожив пів року у Латвії, зарплату не отримував і вже влітку повернувся в Україну, не дуже гарний період для мене.
‒ А чому не платили?
‒ Не знаю. Так сталося, президент не вважав за потрібне.
‒ Що запам’яталось в ігровому плані?
‒ Теж нічого позитивного. Детально не пам’ятаю, але скоріше за все, дві перемоги, дві нічиї, все інше – програли. Не надто позитивне враження від цього періоду в кар’єрі, може, навіть втратив щось, таке можу сказати лише про Латвію.
«Обіграли Металіст Ярославського, приємний момент»
‒ Потім ви поїхали грати у першоліговий Агробізнес. Як з’явився цей варіант?
‒ Приїхав з Латвії, мій агент знайшов команду. Поїхав на перегляд до Агробізнесу, потренувався, поговорив з тренером та підписав контракт.
‒ А чим період в Агробізнесі вам запам'ятався?
‒ Негативного точно нічого не пам’ятаю. Грали в Першій різі, завершили не на тому місці, на якому хотілося б бути, але тоді Металіст обіграли, коли вже Ярославський повернувся, приємний момент.
Олег Синиця в Агробізнесі, фото: ФК Агробізнес
Грали непогано, може щось не виходило в плані результату, але все одно виключно позитивні емоції від перебування в Агробізнесі. Перша ліга тоді знову почала набирати обороти, чемпіонат був достатньо сильним. Зараз із того складу Агробізнесу грають на рівні УПЛ 5-6 чоловік, це багато про що свідчить. Команда в нас достатньо кваліфікована грала.
«Виявилося, що українські футболісти за кордоном не дуже комусь і потрібні»
‒ Після Агробізнесу потрапили у Третю лігу Польщі. Розумію, що початок повномасштабної війни, але чи дійсно не було кращих пропозицій?
‒ Почалася війна, ми були на зборах в Туреччині з Агробізнесом. Звідти поїхав до Польщі. Виявилося, що українські футболісти за кордоном не дуже комусь і потрібні. Виник варіант з цим клубом, я розумів, що довго сидіти не можна, якби просидів до літа, то може потім б зовсім нічого не знайшов. Запропонували непогані умови – житло, фінанси якісь платили, тому зіграв там загалом більше року. Вже потім вирішив повертатися до України.
‒ Як цей клуб правильно називається?
‒ Світ (Щецин). Грають зараз у Другій лізі, слідкую за ними.
‒ Що маєте на увазі під «непоганими умовами»? Нижче, ніж у вас були до цього?
‒ Звісно, що нижче, але не набагато. Платили нормально, для такого рівня вважаю, що нормально. Плюс до того давали квартиру для проживання, тому вирішив залишитись на деякий час.
«Думаю, що у Лівого Берега все буде добре»
‒ Потім варіантів на підвищення у Польщі не знайшлось?
‒ Я їздив на перегляд у Прушкув, зараз вони грають у Першій лізі. Домовились, що подивляться на мене, але по факту я так зрозумів, що ніхто у мені зацікавлений особливо не був.
‒ І як пройшов перегляд?
‒ Доволі швидко. Подякували, що я приїхав, та й на тому все. Зібрав речі і після цього одразу поїхав в Україну.
‒ Поїхали до Лівого Берегу чи існували ще інші варіанти?
‒ До Рівного, у Верес. Знаходився майже два тижні на перегляді. Не підійшов, нормально поговорили, мені пояснили, що я не сильніший за тих, хто зараз є у клубі і немає особливо сенсу мене підписувати. Я подякував і поїхав далі.
‒ До Києва?
‒ Я приїхав до Києва, залишився у свого друга переночувати і на наступний день з'явився такий варіант з Лівим Берегом. Мене набрав мій агент і сказав, що є дуже амбітна команда, запропонував поїхати на перегляд.
Олег Синиця, фото: ФК Лівий Берег
Також все тривало тиждень-два і дякувати Богу, що підписав контракт. Мене ще тоді вразило, яке відношення у президента до клубу: умови, стадіон, база, все на гарному рівні.
‒ Розкажіть, яким ви бачите майбутнє Лівого Берегу?
‒ Багато чого нового будується, амбіції у президента найвищі. Думаю, що у цього клубу все буде добре.
