Довбик забив за Жирону вперше з січня. «Його футболку не продам і за мільйон», – перший тренер Артема, який знайшов його у дворі

Ви, безперечно, бачили вчорашню феєрію Довбика в матчі з Бетісом. Надихнув Артема візит у збірну України, переможний гол боснійцям і вихід на Євро-2024. До слова, в таборі національної команди Довбик із одноклубником Віктором Циганковим отримав приз за підсумками референдуму «УФ». Але зараз навіть не про це. 

74-річний Олексій Якович Блоха є втіленням того колишнього типу тренера, який шукає таланти у дворах та на шкільних уроках. Здавалося б, ці методи залишились у минулому, але Олексій Блоха таким чином знайшов двох майбутніх гравців збірної – Артема Довбика та Віталія Миколенка. Депутати Верховної ради вже третій рік домагаються, щоби тренеру дали звання заслуженого працівника фізкультури та спорту, але папери все ще лежать у профільному міністерстві.

Олексій Блоха. Фото: Google

Ми зв'язалися з Олексієм Яковичем, щоб поговорити про те, як можна у не самому футбольному регіоні, у Черкасах знайти двох майбутніх зірок українського футболу. Тренер розповів нам і про те, якими були перші тренування та ігри майбутніх майстрів. А крім того, генеральний директор академії Черкащина Юрій Миколайович Колесник розповів нам, як Довбик переходив із юнацького футболу до дорослого.

В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» Олексій Блоха та Юрій Колесник розповіли про те:

• Яким худеньким у дитинстві був Артем Довбик
• Чому Артем цілує м'яч після кожного забитого голу
• Що відчував перший тренер, коли Довбик забив вирішальний гол у 1/8 Євро 2020
• Чи готовий до нового клубу Довбик і в якій команді його хоче бачити батько
• Яка у Віталія Миколенка була головна якість у дитинстві
• Чому Миколенко постійно бурчав під час гри
• Кому в Черкасах та Україні допомагає Артем
• Скільки Черкаський Дніпро отримав за трансфер Довбика та скільки ще чекає

«Та ні, дядечку, я сам тренуюсь»: Артем по півдня набивав м'яч у дворі, я його взяв тренувати»

– Олексію Яковичу, як гадаєте, вам таки присудять це почесне звання заслуженого працівника фізкультури та спорту?

– Сподіваюся. На ювілей, 10 червня, мені буде 75 років. Думаю, я заслужив на це. Два гравці збірної України розпочинали у мене. Про Миколенка менше записів залишилось у мене в журналі. А Довбик мені – як син рідний.

– Чому саме Довбик?

– Він починав у мене у сім років, жодного тренування не пропускав. Він любив футбол, а лише потім любив себе. Знаєте, такий відданий. 

– Про Миколенка спогади інші?

– Коли побачив уперше на тренуванні Миколенка, йому 9 років було, написав у журналі – «супер». Він був дуже здібним, хотів розвиватися. Але менше у нас працював, раніше перебрався в Київ – щоб займатися в Динамо. З батьками переїхав, так в нього вони вірили. 

Хто знав, що мине 16 років – і ми говоритимемо про них, як про гравців збірної України!?

– А могли ваші інші юні таланти дорости до такого рівня?

– Чому ні? Ще один мій вихованець – Ігорьок Нагорний, я його у 10 років відвіз до Полтави, потім Ворскла, у 17 років забрали до Динамо, він там пограв за U-17, U-19, U-21. Був досить здібний фланговий гравець. 

Вихованці ще є. Зараз у мене тренується хлопчик 2013 року, точно копія Артема. Я йому дав прізвисько – Довбик. Зірочок дуже багато, просто треба шукати, вишукувати. І любити футбол, а лише потім – себе.

– Ви не чекаєте, поки хлопці прийдуть до вас, шукаєте в дворах, школах?

– По дворах, приходжу на уроки фізкультури. Посидів на уроках, глянув, потім запрошував, відбирав. Запрошував до групи людей по 70-80, залишалося 20-30. «Виживали» лише найсильніші, котрі любили футбол.

– А як Артема Довбика помітили?

– Я ще підробляв у 10-й школі міста Черкаси вчителем фізкультури. Іду через стадіон, дивлюся, хлопчик із м'ячем порається. Високий, худенький, симпатичний. Запитую: «Ти десь тренуєшся», відповідає: «Та ні, дядьку, я сам тренуюсь». По півдня набиває, грає із м'ячем.

Піднялися на третій поверх. А в нього батьки дуже прості, мешкали на третьому поверсі гуртожитку, одна кімнатка, 17 квадратів. У кімнаті – тато, мама, Артем і сестра його. Бідно жили. Кухня загальна, туалет загальний. Будинок – розвалюха була.

Я йому більш-менш почав приділяти увагу. Він у мене три роки тренувався з семи до десяти. І потім перейшов до СДЮШОР, школи олімпійського резерву. Там уже пограв на першість області, першість України, його помітили. Потім перейшов у 17 років до Черкаського Дніпра, дебютував у ПФЛ. Скрізь забивав, завжди любив забивати. А потім пішло далі – чемпіон Данії, Кубок Данії у складі Мідтьюлланна, Кубок Молдови в Зорі (Бєльци). Така доля.

Завжди йому казав: «Сонечко, ноги бережи, вовка ноги годують» :-) Дай Боже, щоб не було травм і щоб він забивав.

Артем Довбик (другий ліворуч). Фото: Google

– Зараз підтримуєте зв'язок із Артемом?

– Він мені подарував дві футболки, копійчину передавав пару разів. Залишився папір, що я його перший тренер, у нотаріуса оформили. Я з татом Артема спілкуюся. Вітаю, то да сьо: «Тьомочці привіт, дай Боже, так тримати». А з Тьомою не хочу наврочити. Просто скажу: талант його ще буде розкриватися й розкриватися, дуже толковий футболіст.

Я йому рік тому підписав газету: «Не зупиняйся, бережи себе, бережи ніжки», і так йому божественне спрямування дав. Я не хочу цю ауру змінювати його, нехай іде, як іде. Не зупиняйся, забивай більше Левандовського. Зупинився – значить програв. Іди до кінця.

Я сам грав у нападі, завадила піти вище важка травма тазостегнового суглоба. Чемпіонат області виграв. Але у 29 закінчив із футболом. Я знаю, що таке грати в нападі, і йому підказував – бережи себе.

«Крутий бізнесмен каже: «Продай футболку Довбика», а я відповідаю: «Це не продається»

– Артем багато тренувався?

– Із семи років, по чотири-п'ять разів на тиждень. Стадіон був за 100 метрів від його гуртожитку. Він дуже любив футбол, більше, ніж себе. З таких і з'являються великі футболісти.

І характер, звісно. Добрий по натурі, добряк. Кажу йому: «На полі, давай, жбурляй їх так, щоб вони від тебе відлітали, як груші від яблуні падали»:-) Але в ньому нема людської злості, тільки спортивна. Такий він, добродушний, порядний. Сім'я дуже порядна.

– Майже всі діти хочуть грати у нападі. І Довбик хотів?

– Так, завжди. Забивав по два-три м’ячі у кожному матчі. І завжди, вже коли йому було 9-10 років, якщо забивав, Артем цілував м'яч, бо любив голи. Це любов до м'яча. Запам'ятався мені цим.

– Артем вам футболки передавав?

– Так, Жирони та збірної України, з автографами. Я хлопцям показував. Кажуть: «Продай». «Ні, таке не продається», – говорю. – «Мільйони давайте, я не віддам». У мене два сини, три онуки, хлопчики, все нормально. А це – пам'ять. Як кажуть – музика не продається, музика – вічна. Те ж і футбол. Ви згодні зі мною?

– Абсолютно. А скільки вам пропонували за футболки?

– Пропонували 2 000 доларів за футболку. Я говорю: «Хоч давайте двадцять тисяч, я не продам». Один крутий бізнесмен казав – «Ну продай, у сина день народження». Ні, я не хочу залазити в футбольну ауру Тьоми.

– А коли Артем у червні 2021 року забив гол Швеції та вивів збірну до 1/4 фіналу Євро, ви що відчули?

– Я з місця підстрибнув! Я колись футболом займався, у мене був хороший стрибок з місця, без розбігу – 5,65 метрів. Сотку біг за 11,8 секунди, Олег Блохін – за 11,0. А коли Артем забив шведам, я, напевно, метрів на 20 стрибнув з місця :-) Потім разів десять переглядав цей гол. Я теж забивав головою – більше, ніж ногою, я, щоправда, правоногий. Але, звичайно, Тьомочка – розумник. Створений для футболу! Забивав і ногами, і головою. Дано від Бога, такі народжуються один із мільйонів.

Артем Довбик. Фото: УАФ

– Ви очікували, що в Артема вийде на Євро-2020?

– Я вірив у це. Шевченко трохи неправий. Артема треба було випускати трохи раніше (на Євро-2021 Довбик зіграв лише 15 хвилин – у додатковий час 1/8 зі Швецією він вийшов замість травмованого Бесєдіна, – прим. А.Т.). Ну, випусти його проти Австрії (0:1)! У мене така чуйка була, що Тьома повинен, зобов'язаний забити. Бо я молюся Господу Богові за кожну гру. Щоб тільки не зламався, щоби травми не було, і от Довбик забив гол. Він любить забивати, шукає моменти, відкривається.

– В Артема був складний період у Ла Лізі. Що допомогло обірвати невдачі?

– Успіх у збірній. Україна для Довбика – святе, він завжди в збірній не лише грає, а й душею туди прагне. У багатьох наших хлопців після збірної підйом. 

Взагалі, Жирона без Довбика вже важко уявляється – пригадайте, як на кубок програла Мальорці 2:3. Може, хотіли дати Артему відпочити. Проте ж Стуані – 37 років, це хороший футболіст, але дідусь, старий вже. Без Довбика там попереду погано.

– Розмови йдуть, що Довбик перейде до МанСіті чи Інтера. Ваша думка?

– Спершу пишуть одне, потім – інше, що не продадуть нікуди. Нам головне, щоби Довбик забивав, і збірна гарно виступила на Євро. А там до всіх наших хлопців буде увага.

«Миколенко міг бігати три дні поспіль, у нього міцне здоров'я, генетика»

– А як до вас прийшов Віталій Миколенко?

– Історія особлива. Я прийшов до сьомої школи. Подивився на уроці фізкультури на Віталіка, запросив його, Давиденка та Зайця. Поряд пожежна академія, ми там тренувалася. Подивився Миколенка тиждень чи два. Він маленький, спритний, швиденький. Я написав напроти його прізвища в журналі – «супер». Васька Давиденко був зам-капітана – без батька, без матері, дідусь виховував, бандикуватий такий. Став чемпіоном U-19, але не реалізував весь свій талант.

А Миколенко тренувався у мене три роки, з 8 до 11. Закінчилась його група, у нас більше не було залу в академії пожежників, дали інше поле. Віталіку було далеко їхати, і він пішов у СДЮШОР. Потренувався там рік чи два, помітили у Києві, і тато відвіз його до Динамо. Начебто з першого разу не пройшов, а з другого взяли. І з 13 років Миколенко грав за Динамо.

– У чому різниця між Миколенком і Довбиком?

– Віталік – хлопець із характером, самозакоханий. Довбик – добрий, а той такий злий, і по життю, і у футболі. І в Евертоні зараз у підкати жорстко йде. І бурчить, бурчить весь час. Буркун такий :-) Голову опустить і бурчить. «Кусючий», тричі по ногах, один раз по м'ячу. Така школа. Тато такий, жлобуватий. І на полі, кажуть, Віталій такий, і в житті непростий, і бійки були у київському Динамо. 

– Та ви що! І чим закінчилося?

– Крощенко зберіг його, Миколенка ж хотіли виганяти. Зупинили, він лишився. Тато поїхав, домовився, вирішив запитання. І він залишився у київському Динамо. Ще у 2009-2010 рр., коли він у мене навчався, було видно, що він із характером хлопець. Направляти потрібно у правильне русло.

Віталій Миколенко. Фото: УАФ

– Миколенко, як і всі, хотів у нападі грати, чи одразу виявив талант захисника?

– Він найменший у команді був. По натурі – захисник-півзахисник. Бігати міг три дні поспіль без зупинки, міцне здоров'я. Міг грати дві гри поспіль по півтора тайму. Я йому: «Віталька, відпочинь», а він: «Я не втомився, ще бігатиму». Генетика гарненька.

 У Довбика трохи слабше. Що таке гуртожиток? Сухаря взяв, у воді намочив, цукром посипав і побіг на футбол, таке життя. Раз на місяць помиєшся, доки черга буде. Потім прийшов до тями, більше може й батьки стали харчуванням займатися – вітаміни та інше.

Вітя (Віталій Миколенко) такий, що нікому не дзвонить. Потім усі тренери почали тягнути ковдру на себе, хто саме його тренував. Я привів, а тренування вели три тренери.

А я не звик брехати, чи погано роботу робить. І не хочу програвати. Як Блохін сказав: «Я – це я, мій Золотий м'яч – це мій, найкрасивіша жінка Ірина Дерюгіна – це моя дружина, і все, що я виграв – це моє». Ось так.

Коли я грав – на мене кричали «Блохін», а на Блохіна кричали – «Блоха» :-) Мені приємно. Говорив: «Я – Блохін, тільки він світленький, а я – чорненький».

«Ми вже й «обмили», але документи у міністерстві лежать третій рік»

– Депутат Верховної ради Олег Арсенюк подав документи на присвоєння вам звання заслуженого ще 2021 року. Як рухається справа?

– Документи у міністерстві молоді та спорту. Лежать і лежать. Олег Арсенюк обіцяв допомогти. Мені друзі кажуть: «Льоха, давай, проставляйся за звання, за Довбика». Я відповідаю: «Ви задовбали, я більше пропив, а хоча б значок отримав». Кажуть мені: «Ти ж не жлоб, близнюк по гороскопу, виставляйся вже». Кажу: «Зачекайте, отримаю, потім поляну накрию». Думаю, щоб не було, як із Львом Яшиним: йому дали Героя соцпраці, а за місяць він помер :-) Не знаю, дадуть чи ні. Як буде – так буде.

– Довбик і Миколенко у вас займалися, у черкаській СДЮШОР, це ж державна організація? Це було безкоштовно?

– Звичайно. У Довбика родина була зовсім небагата. Із села, але дуже добрі, порядні. Мама у школі літературу викладала. Батько на заводі – майстром чи слюсарем. Завод дав батькові кімнату у гуртожитку. Трудоголіки. Працювали та пахали, пахали, пахали.

Коли востаннє зустрічалися, тато мені футболки передавав і конверт. Живуть тепер у квартирі, Артем купив їм.

– Артем – потужний центрфорвард, іноді кажуть навіть, таранного типу. А в дитинстві, ви згадували, був худенький?

– Так, дуже худенький. Ніжки тонкі. Говорю: «Тьома, у тебе руки товщі ніж ноги:-)» Займалися спочатку три рази на тиждень і щотижня у нас були ігри. Вулиця на вулицю, район на район. Артем і біг добре, і думка була на полі. 

Буває, технічно обдарований хлопчик приходить, набиває 150 разів, а виходить на поле – втрачає все. А Тьомочка через ігри набирав впевненість і сміливість, боровся, «бойчуган» такий став. Як Лобановський казав: «Краще одна гра, ніж десять тренувань».

«Артем тренував праву ногу, бо одноногий футболіст коштує 50 копійок, а двоногий – гривню»

– Артем – шульга. А ви тренували з ним удари з правої?

– Звичайно. Я бачив, що лівша. Кажу: «Так, давай 20 ударів із правої, а потім 10 – з лівої. Потім навпаки». Одноногих футболістів наразі немає. Одноногий коштує 50 копійок, а двоногий – гривню:-) А головою Довбик завжди добре грав. У мене – метр сімдесят, було б як у Довбика – метр дев'яносто, забивав би у кожній грі по три голи

– Артем уже готовий перейти до більш статусного клубу, ніж Жирона?

– Думаю, так. Тато дуже хоче, щоб Артем перейшов у Манчестер Юнайтед. Мені не подобається їхній стиль гри, силовий, жорсткий. Може, краще у Манчестер Сіті. Хоча з Холландом буде складно конкурувати, щоб не сталося, як у Луніна у Реалі.

Артем Довбик. Фото: ФК Жирона

– Ви і зараз дитячі таланти у дворах знаходите?

– Так, у мене зараз діти 2013 року народження. Є талант, Артем Перерізник. А я дав йому прізвисько – Довбик. Дуже добрий, але характер... Кажу йому: «Який же ти складний, Тьомочко». Раджу: «Почитай хоч щось про футбол» – не хоче, важко. Кажу, настрибай на скакалці 2000 разів на тиждень. Відповідає: «Я 100 разів стрибнув. Втомився, і спати пішов». Кажу йому: «Ти в мене літр крові на рік випиваєш» :-)

Артем Довбик був інший, все вбирав, як губка. Працював із десяти балів – на дванадцять. Коли нам перенесли місце тренувань, міг кілометр пішки йти на тренування.

Я говорю своїм хлопцям 2013 року – «вас таких мільйон, а до збірної попадатимуть 20-30 чоловік, працюйте, а то потім лікті будете кусати».

Ми поговорили також із генеральним директором Черкаського Дніпра Юрієм Миколайовичем Колесником. Це був перший професійний клуб Артема Довбика. Нині він називається Черкащина, хоча вже й не виступає на професіональному рівні.

«Довбик забивав у кожному матчі, за ним одразу ж агенти стежили»

– Як до вас у клуб прийшов Артем?

– Я підписував з ним у 2013 році його перший контракт. Артем із черкаського СДЮШОР пішов у харківський Металіст, але потім знову повернувся до Черкас. Йому ще 16 років було, підписували контракт із батьками. Грали у Другій лізі, тренером був Ігор Столовицький. Той його одразу до складу почав ставити, з перших хвилин. А Довбик одразу почав забивати. Оболоні, пам'ятаю, три забив удома, на виїздах забивав.

Згодом Юрій Бакалов прийшов Черкаський Дніпро тренувати. Довбик у нього навіть у заявку не потрапляв, на виїзд взагалі не брали. За Бакалова у команди гра не пішла, повернули Столовицького, а той знову повернув Довбика до складу.

А потім у мене його агент украв. За рік треба було перепрописувати контракт. А Олексій Люндовський уже із батьками домовився. І Довбик ні в яку не перепідписував. Артем забивав у кожній грі, агенти стежили за ним. Люндовський сам із Черкас, він і підписав Довбика.

– Артем у 17 років грав у тому ж стилі, потужний центрфорвард?

– Так, манера та стиль той же були. Як йому Столовицький пояснив, як бігти, так він і досі грає. Нині, зрозуміло, міцнішим став. Тоді хлопчисько ще був, зараз підкачався, накачався. Був стрункішим, але біг здорово, як лось :-) Чуйка у нього на гол була у карному майданчику. Не соромився бити здалеку, міг забити з 20-25 метрів. Ось як Севільї в цьому сезоні, коли трійку забив, третій м'яч – ударом здалеку. Не жадібний, віддавав передачі, не лише сам забивав. Пацани побачили і на нього грали.

– Артем, після того, як набрав м'язову масу, втратив у швидкості?

– Ні. Зайвої ваги немає, тримає себе у формі. Одні м'язи. Плюс широкий крок, широкий біг. Коли хлопцем був, до нього доторкнулися – він упав. А зараз Довбик корпус поставив – його не звалиш. Навіть до м'яча не підберешся.

– Що ви відчули, коли Довбик забив вирішальний гол у 1/8 Євро проти Швеції?

– Зрозуміло, радів. Усі Черкаси за нього раділи. Артем приїжджає, футболки дарує дітям та тренерам. Матеріально допомагає тренерам. Тренеру своєму зі СДЮШОР Анатолію Дейнеці дав на операцію на коліні. І ЗСУ допомагає.

«За Довбика ми від Дніпра-1 отримали близько 60 000 гривень, чекаємо тепер від Жирони»

– Як думаєте, Артему вже треба йти з Жирони у більш статусну команду?

– Не факт. Це ризик. Ось Андрій Шевченко в Мілані був зіркою, команда на нього грала, а перейшов до Англії – і все. Михайло Мудрик зараз у Челсі, спочатку навіть було видно, що партнери на нього спеціально не дають передачі.

– Артема Довбика знайшов Олексій Якович Блоха. Справді у дворі, як кажуть, на вулиці?

– Так, він ще у школі вчителем фізкультури працював. Столовицький казав йому іноді: «Яковлевичу, треба в СДЮШОР чоловік чотири нових привести». Гра починається, через паркан лізуть чоловік з двадцять. Це Блоха привів :-) Він може назбирати. Володимира Танчика, який зараз півзахисник Дніпра-1, він також знайшов, тренував. Прямо у дворовому футболі знаходив.

– Як у Черкаського Дніпра зараз?

– З 2019 року клуб називається Черкащина. Перед війною знялися із змагань. Академія працює.

– ЛНЗ із вами співпрацює?

– Уся їхня академія тренується на нашій базі. І перша команда інколи у нас працює. Є спадкоємність. Саня Ковпак у нас починав колись, потім ЛНЗ тренував. Женя Тарасенко у нас теж грав, зараз спортивний директор ЛНЗ. Клуб підтягує гравців свого регіону. Центральний півзахисник Віталій Бойко – капітан ЛНЗ, був у мене в академії Черкащина. Атакуючий півзахисник ЛНЗ Ваня Тищенко грав за Черкащину.

– Клуб щось отримав, за те, що Довбик у вас грав?

– Від Дніпра-1 приходили зовсім невеликі гроші, близько 60 000 грн, коли він у 2020 році перейшов із Мідтьюлланда. За трансфер до Жирони ще гроші не приходили. Не знаю, що нам за регламентом за міжнародний трансфер належить. Навіть якщо 1% від семи мільйонів, це 70 000 доларів. Для академії це була б важлива сума.

Артем Довбик. Фото: УАФ

– Побажаємо відродити першу клубну команду. А коли Віталій Бойко грав у Черкащині, чекали, що він заграє на рівні УПЛ?

– Він одразу виділявся. Лівоногий, добре бив зі штрафних, не любить програвати.

– Вже третього гравця розбираю із Черкас. Довбик – шульга, Миколенко – шульга, ось про Бойка заговорили, він теж шульга. Це школа така черкаська, шульги розкриваються?

– Та просто збіг обставин:-)