«Дзюба ще в Ростові підтримував Путіна»: Ігор Худоб‘як –про гру в Росії, Кіпр і батька-добровольця ЗСУ

Переглядів 3802
Павло Клименко
Павло Клименко
6 голосів
«Дзюба ще в Ростові підтримував Путіна»: Ігор Худоб‘як –про гру в Росії, Кіпр і батька-добровольця ЗСУ
Ігор Худоб‘як. Фото: Google
В ексклюзивному інтерв’ю «УФ» Ігор Худоб’як поділився враженнями від матчів Шотландії проти України, детально розповів про життя на Кіпрі, пригадав свій період гри в росії та ще багато іншого.

В гостях на нашому сайті ‒ легенда Карпат та експівзахисник збірної України Ігор Худоб’як. Зараз йому 37 років і він захищає кольори кіпрського Ахнаса, а колись запалював у Карпатах, грав у Росії та Казахстані. Віцечемпіон України, володар Кубка Росії та фіналіст Кубка Кіпру. 

Ігор Худоб’як дав ексклюзивне інтерв’ю для сайту «Український футбол»: розповів, як треба було зіграти Україні проти Шотландії, чи комфортно йому живеться на Кіпрі, як до Львова на стадіон «Україна» приїжджав ПСЖ, Борусія та Севілья, а також зізнався чому свого часу опинився у Росії та оцінив гру українських команд у єврокубках проти кіпрських. 

Про це все та навіть більше – у нашому інтерв’ю. 

«У Динамо спад, але пауза збірних піде їм на користь»

– Як вам гра збірної України проти Шотландії? 

– Гра для мене - не дуже. Сподівався, що збірна України зіграє набагато краще. Останнім часом наші добре себе показували, але щось не вдалося. 

– Чому не вдалося показати свою гру? 

– Можливо, через відсутність Зінченка в обох матчах і Миколенка в першому з них. Також мені здається, що дуже багато дали простору шотландцям і низько сиділи біля своїх воріт. Потрібно було грати вище та агресивніше, пробувати пресингувати.

– Щось цього сезону у нас забагато матчів із кіпріотами, і вони не настільки радісні для вітчизняних клубів, як спершу думалося. Ви граєте на Кіпрі. Як вам виступи українських команд у єврокубках? 

– Я був у Ларнаці на матчі АЕК – Дніпро-1. Після цього мені здалося, що дніпрянам буде важко. Навіть у Лізі конференцій, куди вони вилетіли. Однак Дніпро-1 мене приємно здивував, адже вони виграли на виїзді в Аполлона, у команди, яка, на мою думку, є сильнішою за АЕК. 

Також дивився матчі Шахтаря, вони теж здивували своїми результатами в поєдинках проти Лейпцига та Селтіка. Ну і трішки розчарувало Динамо.

– Що робиться з Динамо?

– Думаю, що в них зараз пішов спад. У плей-оф до Ліги чемпіонів вони ще трималися. Можливо, форсували підготовку та в них зараз інші фізичні кондиції, впали до низу. Вважаю, що пауза збірних їм має піти на користь. Будь-яка пауза в клубі, коли в тебе невдачі дає шанс виправити помилки і набрати кращу форму.

– Як вам гра українських команд проти кіпрських?

– Динамо проти АЕКа я не дивився. А ось Дніпро-1 бачив і вони виглядали однією командою, збалансованою, одним цілим, але десь не вистачило впевненості та агресивності в атаці. Матч проти Аполлона мене здивував, вони додали в цих факторах і здобули впевнену перемогу.

– Чи зіграли суперники українців так, як грають у своєму чемпіонаті, чи гра відрізнялась?

– Мені здається, що вони зіграли так само, як у чемпіонаті. Вони нічим не відрізнялися.

– Чому Дніпро-1 програв АЕКу? 

– На мою думку, це через те, що була велика пауза в офіційних матчах та втратились кондиції.

– Якби зараз Дніпро-1 зіграв проти АЕКу, обіграв би їх?

– Вважаю, що так, тому що Аполлон, як на мене, сильніший, ніж АЕК на даний момент. Аполлон – минулорічний чемпіон і по грі виглядає краще, ніж АЕК.

– У кого найбільші шанси на вихід з групи? 

– Ще рано щось говорити, бо минуло лише два тури. У всіх команд ще є досить хороші шанси.

«Кіпр – футбольна країна»

– Ваша команда Ахнас провела заключний матч перед паузою на збірні. Як прокоментуєте гру проти Закакіу, яку ви виграли в гостях 2:1? 

– Був важкий матч, тому що ми грали на виїзді та здобули мінімальну перемогу. Суперник зрівняв рахунок по ходу зустрічі, проте в нас була перевага по грі, ми мали моменти і могли швидше закривати цю гру. Мали шанс робити рахунок 2:0 або 3:1. Було непросто, але основне, що ми виграли і здобули три очки.

– Як вам початок нового сезону на Кіпрі? 

– Ми важко входимо в сезон, однак у нас за два матчі – шість очок. Це для нас найголовніше. Думаю, що ми будемо додавати після кожної гри.

– Яке завдання стоїть перед вашою командою? 

– Повернутися в перший дивізіон.

– Ще не так давно ви грали у фіналі кубку Кіпра, але поступились Омонії, чого не вистачило для перемоги?

– На мою думку, не вистачило голу в основний час. Ми отримали перевагу ще на п’ятій хвилині поєдинку. Адже один із гравців суперника отримав червону картку та Омонія залишалася в десятьох. Після того ми не змогли створити хороших моментів, щоб забити гол. Дотягнули до пенальті, а там вже… Як кажуть – лотерея. 

– Ви не забили пенальті у ворота Омонії в серії післяматчевих пенальті. Сильно засмутилися після цього?

– Звичайно, що так. Тому що якби забив, то у нашої команди був би шанс виграти. Мене підтримали хлопці після матчу, все добре. Це футбол і в ньому буває всяке. Зараз є більш важливіші речі, ніж незабитий пенальті.

– Ходили чутки, що ви покинете Кіпр, як ми бачимо, це виявилось неправдою та ви продовжили контракт до кінця сезону. Чому вирішили продовжити контракт?

– Я вирішив залишитись, бо в принципі мене все влаштовує, я хочу грати у футбол, поки в мене є така можливість. Команда на мене розраховує і я можу допомогти цьому клубу. Мені все подобається на Кіпрі, моя сім’я тут задоволена, тому ми продовжили контракт ще на рік.

– Ви вже три сезони граєте на Кіпрі, який там рівень футболу?

– У грудні вже буде чотири роки, як я знаходжуся на Кіпрі. Рівень футболу тут піднімається. З кожним роком команди грають ще краще. Особливо це стосується першого дивізіону. Там дуже якісні клуби і хороші легіонери приїжджають грати у чемпіонат Кіпру. Також прогресують і місцеві футболісти. Завдяки їхньому прогресу та залученню легіонерів рівень підвищується.

– Розкажіть детальніше про інфраструктуру клубу та місто, де ви проживаєте.

– Клуб з передмістя Ларнаки, селище називається Дасакі Ахна. У команди є свій домашній стадіон, також у підтрибунному приміщенні стадіону знаходиться тренувальна база. Є фітнес-зал, тренувальне поле поруч зі стадіоном, є все для відновлення гравців. Крім того, в п’яти хвилинах пішки від стадіону є футбольна академія клубу, де є два тренувальні поля, на яких ми деколи займаємося. Для прогресу та спокійного тренувального процесу облаштовані усі умови.

– Що вам найбільше подобається на Кіпрі? 

– Тут досить доброзичливі та приємні у спілкуванні люди. У них тут розвинена туристична діяльність і вони навчені спілкуванню, стараються бути добрими та уважними до інших людей. Також відзначу хороший клімат.

– До чого довго звикали у новій для себе країні?

– Не можу сказати, що довго, але тривалий час підлаштовувався до погодних умов. Я прилетів на Кіпр наприкінці грудня, а звик до погоди вже в травні. Взимку ще досить комфортно, якщо немає сезону дощів. Може затягнути небо хмарами на три дні, вітер, дощ, навіть деколи холодно буває. Влітку на сонці дуже спекотно, вдень особливо, може бути до 50 градусів тепла. Така спека починається з травня.

– Дощі ‒ часте явище на Кіпрі? 

– Минулого року з середини квітня до кінця жовтня тут, в Ларнаці, жодного разу не було дощу. Цього року падав, але дуже рідко, два чи три рази. 

– Взимку сніг падає? 

– Так, тут є гори і там є сніг, навіть є гірськолижний курорт. Два місяці може стояти сніг, з середини січня до середини березня.

– Дмитро Михайленко говорив, що якби раніше на Кіпр потрапив – довше грав би, бо там якісні поля та гарний клімат. Погоджуєтеся?

– Так, клуби прогресують і майже у всіх команд є свої стадіони. Чоловіки на Кіпрі дуже сильно люблять футбол. У клубах намагаються робити все якісно для футболістів і людей, які тут проживають і ходять на футбол. Тому я погоджуюся з цими словами. Кіпр – футбольна країна. Тут це спорт номер один. 

– Чи хотіли би залишитися жити на Кіпрі? 

– В принципі, так. Були такі плани, але зараз не знаю, як буде. 24-го лютого Росія напала на Україну та веде повномасштабну війну. Дуже хочеться і тягне повернутися додому.

«У Карпатах були більші премії та зарплати, ніж у Казахстані»

– Перед Кіпром ви грали за казахський Акжайик, як вам чемпіонат Казахстану? 

– Я думаю, що на Кіпрі вищий рівень, ніж у Казахстані. Хоча ситуація схожа. У Казахстан теж приїжджали якісні легіонери, а місцеві гравці додавали, коли я там грав. Тому є схожість у ситуації з Кіпром. Однак рівень трішки нижчий. 

– Чи довго звикали до іншого часового поясу? 

– Ми були ближче до України, на заході Казахстану, і різниця була лише в двох годинах. Тому суттєвої різниці не було та інший часовий пояс майже не відчувався. 

– А як їздили на виїзний матч в інший кінець Казахстану, відчували різницю? 

– Так, це було дуже важко. Тому що перельоти деколи займали півтори доби. Наприклад, якщо гра не в Астані або Алмати, де були прямі рейси лише туди з Акжайику. То випадало ночувати в Алмати або Астані та наступного дня знову летіти. Це було непросто. Треба було летіти 1500-2000 кілометрів на матч. Тому це впливало на наш стан та підготовку.

– Який виїзд у Казахстані вам запам’ятався найбільше? 

– Запам’ятався виїзд у Алмати, де ми грали проти Кайрата. Тому що потім була пауза збірних і моя сім’я була ще зі мною. Ми залишилися в місті та трохи погуляли. Сподобалося це місто, адже там поруч дуже високі гори, куди ми піднімалися на підйомнику. Також тоді вдалось виграти у Кайрата, тому це мені запам’яталося найбільше.

– Окрім вас, там були ще інші українці. Зокрема, ваш експартнер по Карпатах Андрій Ткачук. Було легше звикнути до нової країни у оточенні українців? 

– Так, звичайно. Я би, напевно, і не перейшов туди, якби там не був тренер з України - Володимир Мазяр, а також чимало українських гравців: Боровик, Басов, Есеола і Ткачук. Потім до нас приєднався ще Чачуа.

– Кажуть, що в Казахстані дуже великі зарплати та преміальні, навіть, якщо порівнювати з Україною. Це правда? 

– Ні, це неправда. У нашій команді не було великих зарплат і премій. Скажу, що в Карпатах були більші премії та зарплати, коли я там грав.

– Зараз стежите за Акжайиком? 

– Цього року вже ні, не стежив. Минулі роки дивився їхні результати, самі матчі не дивився.

«До мене телефонував Андрій Тлумак та пропонував перейти в Карпати»

– Безумовно, вас можна називати легендою львівських Карпат, адже ви там провели 12 років. Що найбільше пригадується з періоду в Карпатах? 

– Звичайно, що найкращі часи – період, коли ми були в Лізі Європи. Запам’яталось, як ми проходили Галатасарай, грали проти Борусії (Дортмунд), ПСЖ і Севільї. Ці часи були найкращими.

– Андрій Ткачук нещодавно в інтерв’ю пригадував, що коли Федецький забив переможний гол Галатасараю, то всі хлопці побігли до нього та лише Андрій побіг до вас. Пам’ятаєте цей епізод? 

– Так-так (сміється – прим. УФ). Ми просто не могли наздогнати Федецького, бо він дуже швидко побіг. Тому ми вирішили заскочити на сітку до вболівальників і пораділи голу з ними.

– Який з матчів Ліги Європи вам запам’ятався найбільше? 

– Домашній матч проти дортмундської Борусії. Мені здається, що поразка від Дортмунда нас зламала психологічно і ми вже грали не так яскраво, як з ними. Було розчарування та стався надлам.

– Проти кого було грати найважче у ЛЄ? 

– Проти іспанської Севільї, причому в обох матчах: і вдома, і на виїзді. Нам нічого взагалі не вдалося створити. Жодної загрози не було від нас і вони легко обіграли нас двічі. 

– Хто з футболістів Севільї тоді найбільше запам’ятався? 

– Пам’ятаю їхнього нападника Фредеріка Кануте і ще одного форварда Луїса Фабіано. 

– Львівські Карпати зараз виступають у Першій лізі України. Стежите за виступами львів’ян? 

– Так, дивився їхній недавній матч, проти вишгородського Діназу. В принципі, гра була бойовою, Карпатам було дуже складно, однак коли вийшов Владислав Приймак, то відразу малюнок гри змінився. Вони з Денисом Кожановим створили перший гол, провівши гарну комбінацію і змінили хід гри. 

– За Карпати грають Андрій Ткачук і Денис Кожанов, з якими ви колись були партнерами по команді. Очолює зелено-білих Андрій Тлумак. Ще один ваш партнер по команді. Чи не було у вас пропозиції повернутися до Карпат і допомогти з виходом в УПЛ? 

– Так, у мене була така пропозиція. До мене телефонував Андрій Тлумак, це було ще перед Другою лігою, минулого року. Ми з ним поспілкувалися і на той момент я ще хотів залишитися на Кіпрі, в мене ще був контракт із командою, тому я залишився на Кіпрі. Після цього пропозицій не було. Але я підтримую зв’язок з Чачуа, Кожановим, Ткачуком.

– Які шанси у Карпат вийти в УПЛ? 

– Вважаю, що шанси досить хороші. Тим паче, що клуб прогресує, будується база, робиться все для того, щоб вийти в УПЛ. 

«Я ні з ким не дружив у Ростові»

– У сезоні 13/14 ви перейшли у російський Ростов. Як вам надійшла пропозиція з Ростова? 

– Це було, коли в Карпатах проходив невдалий сезон і на трансфер виставили майже весь склад. Після того я вирішив, що хочу змінити клуб, щоб далі грати. Пропозиція надійшла через мого агента Костянтина Нестеренка. Я вирішив поїхати в оренду на рік.

– Ви провели там один сезон і повернулися. Однією з причин вашого повернення до Львова став початок війни на Донбасі та окупація Криму? 

– Звичайно, що так. Після цих подій я взагалі не хотів мати нічого спільного з Росією. 

– Як до вас ставилася у Росії? 

– Тоді не було жодних проблем у 2013 році. Навіть згодом, вже взимку, коли всі події розпочиналися, до мене ніхто погано не ставився.

– Чи залишились у вас люди з Росії, з якими ви спілкуєтеся? 

– Ні, не залишилося. Я відразу, як повернувся до Львова, то вже ні з ким не спілкувався з Ростова.

– У лютому цього року Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Які у вас були перші враження від цього? 

– Це був шок спочатку і до останнього не вірилося, що таке може трапитися. Пізніше, коли я ще раз перечитав історію України, то виглядало так, що без цього не можна було обійтися. Росія завжди нас окуповувала, знущалася з українців, все йшло до цього. Шкода, що ми не готувалися до війни з самого початку нашої Незалежності, з 1991 року до оборони нашої країни.

– У Ростові ви грали разом з Артемом Дзюбою, який підтримує президента Росії та різко висловлювався в інстаграмі щодо позиції топових українських футболістів. Що можете сказати про Дзюбу? 

– У нас з ним були лише робочі стосунки. Він і тоді підтримував президента Росії. Я ні з ким не дружив у Ростові.

– Що кажуть про ФК Красава (Кіпр) на Кіпрі?

– Якщо чесно, то я не слідкую за цим клубом. Я знаю, що туди перейшов Микола Морозюк і ще кілька українців. 

– Як на Кіпрі ставляться до росіян?

– Зараз ставлення до росіян на Кіпрі погіршилося. Їх тут досить багато. Зі всіх іноземців саме росіян найбільше на Кіпрі.

«Моєму батькові 61 рік, але він записався добровольцем в ЗСУ»

– На Кіпрі багато українських біженців? 

– Так, дуже багато. Навесні та влітку було дуже багато українців. Навіть біля нашої домівки жила подруга моєї дружини з двома дітьми. Ми їм допомагали, знайшли їм апартаменти, але вони вже повернулись в Луцьк. Зараз біля нас живе наша знайома з сином із Одеси. Дуже багато людей зустрічали, коли ходили на акції в підтримку України. Зараз наших людей вже стало менше, бо вже повертаються додому в Україну.

– Ви ходили на акції в підтримку України? 

– Так, з самого початку, з 24 лютого. Тут активна група українців і вони завжди організовують заходи. Щотижня відбуваються акції на підтримку України з різною метою - за Азовсталь, чи за інших військових, чи просто за Україну. В багатьох містах відбуваються акції.

– Нещодавно повернули багатьох захисників і захисниць Азовсталі, які були в полоні. Бачили цю новину?

– Так, якраз після футболу зайшов почитати новини і побачив. Дуже приємно, що повернули наших людей. Хочеться більше таких новин для українців.

– Зараз ЗСУ веде активний контрнаступ, стежите за новинами? 

– Звичайно. Моніторю новини щодня та слідкую за всім.

– Чи залишилися у вас рідні в Україні? 

– Так, багато рідних перебувають в Україні. У мене в Івано-Франківську живе батько з мамою.

– Ще у перший день повномасштабної війни був приліт у Франківськ. Що казали батьки про це? 

– Було страшно. Я переживав за їхню безпеку. Моєму татові було не так страшно. Він відразу пішов і записався добровольцем. Оскільки йому 61 рік, то його не взяли до Збройних Сил України. Але він проходив підготовку п’ять місяців на одній військовій базі та йому сказали, що, можливо, йому зателефонують і треба буде його допомога.

– Чи не пропонували ви батькам виїхати з України? 

– Була така розмова, але батьки не захотіли нікуди їхати з України.

– На що витратили першу зарплату? 

– Я приніс її додому та віддав батькам. Перша зарплата була – 150 гривень. Це було в Івано-Франківську, в команді Чорногора, а мені тоді було 17 років.

– Чи маєте на меті повернутися до України? 

– Звичайно, я вже дуже хочу полетіти додому. Готовий прямо завтра це зробити. У мене була розмова з дружиною на самому початку, мені здається, що я більше користі принесу тут, на Кіпрі. Тут я можу волонтерити, допомагати друзям на фронті, чи різним благодійним організаціям, допомагати нашим Збройним Силам України.

– Ігор Худоб’як у майбутньому – головний тренер чи спортивний директор? 

– Важко сказати, але думаю, що більше тренер. Я буду вчитися на тренера, щоб отримати ліцензію та життя вже покаже, як буде. У мене зараз є ліцензія С, але на цьому я не планую зупинятись.

– Найбільша витрата за готівку? 

– Квартира у Львові.