«Фернандіньо з Марлосом цікавляться новинами про Україну»: українець Воронов в Атлетіко Паранаенсе
12837 
17-річний Максим Воронов займався в академії Металіста, коли почалася повномасштабна війна в Україні.
Євген Красніков, який на той момент займав посаду віце-президента харківського клубу та уважно слідкував за роботою дитячої школи, запропонував юному голкіперу переїхати до бразильского Атлетіко Паранаенсе. Навесні 2023 року Воронов підписав контракт з клубом і виступає за його юнацьку та молодіжну команди.
В ексклюзивному інтерв'ю сайту «Український футбол» Максим розповів про такі теми:
- свої перші кроки у футболі;
- знайомство з Євгеном Красніковим та його пораду стосовно позиції на полі;
- період адаптації в Бразилії;
- бразильский футбол та вболівальників;
- легенду Шахтаря Фернандіньо, який в 38 років виступає за Атлетіко Паранаенсе;
- легенду Металіста та Шахтаря та екс-гравця збірної України Марлоса, який грав за Атлетіко в минулому році;
- свої цілі на професійну кар'єру.
«Красніков сказав: «Я бачу тебе воротарем»
– Максиме, як ви починали займатись футболом у дитинстві?
– Я з Луганська, у 2014 році переїхав до Сєвєродонецька, де почав займатися футболом у ДЮСШ-2. Там займався приблизно два роки. Був турнір у Куп'янську, мене запросили на перегляд до харківської команди Восток, з якої потім я і багато хлопців потрапили до Металісту. Із 11-ти років я займався в академії Металіста.
– У вашій сім'ї були професійні спортсмени?
– Мій дідусь Сергій Жеребов – професійний волейболіст, він грав за турецький Фенербахче, а батько – професійний боксер, призер чемпіонату Європи. Я спочатку пішов на бокс, але мені не дуже сподобалося, бо тато відвів мене на футбол. Щодо волейболу не думав, в Україні він не дуже популярний.
У дитинстві грав у футбол у дворі, дивився разом із татом по телевізору.
Максим Воронов. Фото: Instagram
– Ви одразу почали грати на позиції голкіпера?
– Ні, я почав грати у воротах лише з U-15. А до того я грав на позиції центрального захисника. Якось на тренуванні Євген Олексійович Красніков побачив, як я встав у ворота та впіймав м'яч. Він сказав: «Я бачу тебе воротарем». Красніков купив мені рукавички, і після цього я почав грати у воротах. Мені на той момент було 14 із половиною років.
– А якими були ваші успіхі в якості центрального захисника?
– Якщо врешті-решт став у ворота, напевно виходило не дуже.
– Як ви відреагували на пораду Краснікова перейти на позицію воротаря?
– Спочатку я відповідав: «Не хочу, не буду». Але потім Красніков зі мною поговорив, і я зрозумів, що до його думки треба прислухатися.
«Красніков сказав, що допоможе мені в будь-якій ситуації, навіть якщо я не стану футболістом»
– Пригадайте, як ви познайомились з Красніковим.
– У 2017 році, коли я був у шостому класі, я допоміг одній незнайомій бабусі, їй не вистачало грошей, щоб розрахуватися в аптеці. Євген Олексійович дізнався про це від свого сина Єгора, з яким ми дружимо. Після цього Красніков сказав, що навіть якщо я не стану професійним футболістом, він допоможе мені у будь-якій життєвій ситуації. Тоді й відбулося моє знайомство з Євгеном Олексійовичем.
Він уважно стежив за нами коли ми грали у команді Восток. Приїжджав на всі матчі та навіть на тренування. Його син Єгор теж грав із нами.
Красніков багато уваги приділяв нам, особисто спілкувався з кожним. Можна сказати, що він мій футбольний батько. Завдяки йому я зараз тут, у Бразилії.
– Як з'явився варіант з переїздом до Бразилії?
– Почалася повномасштабна війна, футбол в Україні став на паузу. Тоді Красніков мені зателефонував, сказав що є два місця, можна поїхати до академії Атлетіко Паранаенсе. Сказав, що там у основній команді грає Марлос. Євген Олексійович також поговорив із моїм батьком. У підсумку ми вирішили, що треба їхати. Красніков відправив до Бразилії мене та мого друга з Металіста – Олександра Цвіренка.
Максим Воронов і Фернандіньо. Фото: Instagram
– Ваша сім'я поїхала з вами?
– Я поїхав сам, без батьків, вони не могли поїхати. Тато був на війні, мама з моєю 11-річною сестрою зараз мешкають у Києві.
«Вже ідеально розмовляю португальською мовою»
– Чи складно було наважитись на переїзд в далеку незнайому країну, без знання мови?
– Я спочатку навіть не розумів, куди я їду. Просто знав, що є хороша команда, та й усе. А коли приїхав – спілкувався англійською з тренерами, я більш-менш добре знаю мову. Тренери тут усі знають англійську, деякі хлопці теж.
У Бразилії мені одразу найняли вчителя португальської мови. Я почав з ним займатися, і зараз, за півтора роки, вже практично ідеально розмовляю португальською.
– А як пройшла адаптація до життя в побутовому плані?
– Тут дуже гарні умови, тож жодних проблем із адаптацією не було. Мені тут дуже зручно. Тут є база, де мешкають молодіжні команди від U-14 до U-20. Є кімнати головної професійної команди, куди вона заїжджає перед грою.
– Порівняйте тренувальний процес в Бразилії та Україні.
– У Бразилії усі вправи з м'ячем, навіть під час розминки. В Україні розминку проводять без м'яча, багато бігових занять. А тут роблять акцент на технічну підготовку, а не на фізичну, на відміну від України.
– Що можете сказати про бразильських вболівальників?
– Коли я тільки-но приїхав, то здивувався. На кожен матч основної команди Атлетіко Паранаенсе приходить щонайменше 20 тисяч глядачів. А коли гра з якимось грандом – то весь стадіон повний.
Ми грали юнацькою командою на головному стадіоні клубу у півфіналі Кубка Бразилії – на матч прийшло 18 тисяч людей.
На вулиці вболівальники впізнають мене, підходять, просять сфотографуватися. Але коли команда програє – поводяться дещо агресивно, пишуть негативні коментарі. Тут усі чекають лише на перемоги.
– Ви переїхали до Бразилії навесні 2022 року, а контракт з Атлетіко підписали лише за рік після цього – у березні 2023-го. Чому так довго не підписували угоду?
– Було дуже складно з документами, бо це інший континент. Перший рік тут я тільки тренувався і не міг брати участь в офіційних матчах. У березні ми нарешті підписали контракт з клубом на три роки. Це сталося за день до матчу, півфіналу Кубка Бразилії, і мене одразу поставили до складу.
«Раз на тиждень запрошують потренуватись з основною командою Атлетіко»
– Розкажіть про результати вашої команди в юнацьких змаганнях.
– Я починав у команді U-17, але місяць тому мене перевели до U-20. Граємо у Кубку Сан-Паулу, це найпрестижніший турнір у Бразилії. З цього турніру мадридський Реал купив Ендріка у Палмейраса.
З командою U-17 ми вийшли до фіналу Кубка Бразилії, але там програли Палмейрасу. У чемпіонаті Бразилії дійшли до 1/4 фіналу. Чемпіонат північної Бразилії та чемпіонат штату ми виграли.
Тут багато турнірів, щотижня по два матчі, багато ігрової практики.
– Як вам рівень цих турнірів?
– Тут дуже сильні футболісти в індивідуальному плані, але щодо тактики команди трохи відстають від європейських. Але якщо треба прийняти м'яч, обіграти суперника – тут усе на дуже високому рівні.
– Вас вже запрошували до тренувань з головною командою Атлетіко Паранаенсе?
– Так, тут така особливість, що часто запрошують мене та інших хлопців із академії до тренувань із основною командою. Приблизно раз на тиждень. Це необхідно, щоб молоді гравці звикали до високого рівня, щоб не було страху помилитися. Вважаю, що це дуже добре.
«Фернандіньо – в повному порядку. Він з Марлосом цікавляться новинами про Україну»
– Розкажіть про екс-хавбека Шахтаря та Манчестер Сіті Фернандіньо, який грає за Атлетіко Паранаенсе. Він в хорошій формі перебуває?
– Він у повному порядку. Людина грала в Манчестер Сіті, це зірка світового рівня. Спілкувалися з ним, він питав мене про сім'ю, про Україну, Металіст. У Фернандіньо тут в академії грає його син, який народився у Донецьку. Він у команді U-13.
А ще тут грає нападник Вілліан, який виступав за Металіст.
– В інтернеті з'явилося ваше спільне фото з Марлосом, який грав за Металіст, Шахтар та збірну України. Спілкуєтесь з ним?
– Марлос запросив мене подивитися разом гру основної команди Атлетіко Паранаенсе. Він також цікавиться тим, як моя сім'я, які новини про Україну.
Він вже не грає за основну команду Атлетіко, але офіційно поки що не оголошував про завершення кар'єри.
Максим Воронов і Марлос. Фото: Instagram
– Слідкуєте за виступами Металіста?
– Звичайно, ми разом із Цвіренком дивимося матчі, вболіваємо за Металіст. Спілкуємось із хлопцями 2006 року народження, які зараз грають в основній команді Металіста – Геннадієм Сінчуком, Кирилом Дігтярем, Єгором Красніковим. Усі гравці цього Металіста дуже перспективні. Думаю, вони можуть згодом повернутися до української Прем'єр-ліги.
«Сподіваюся отримати виклик до юнацької збірной України найближчим часом»
– Не жалкуєте, що не залишились в Металісті та не поборолись за місце в стартовому складі з огляду на те, що зараз в команді грають 17-18 річні футболісти?
– На той момент не було зрозуміло, чи взагалі буде футбол в Україні. Тому коли надійшла пропозиція – поїхав до Бразилії.
– Ви встигли побачити зірковий Металіст епохи Мирона Маркевича?
– На жаль, особисто не застав, але багато про нього чув. Коли я потрапив до академії Металіста, команди вже фактично не було.
– З кого брали приклад з відомих воротарів?
– Мені від початку подобався Едерсон, як він грає ногами. А з українських воротарів – подобався Андрій П'ятов, він на той час ще активно грав за Шахтар та збірну України.
– Тренери юнацької збірной України стежать за вами? Спілкувались з ними?
– Поки що не зв'язувалися, але сподіваюся найближчим часом отримати виклик до юнацької збірної України. Збірна – це завжди дуже здорово та круто.
– Які цілі ставите перед собою в професійній кар'єрі?
– Усі хочуть забезпечити свою сім'ю. Хочу грати на найвищому рівні у європейському футболі, на великих стадіонах.
– Саме в європейському, а не в бразильскому?
– Так, у Бразилії хочу добре підготуватися, але потім хотів би грати саме у Європі. А коли закінчиться війна в Україні – можливо, і повернутися до Металіста.
