«Гради» обстріляли стадіон, вилетіли вікна, а далі прийшли відморозки»: Проданов – про Тростянець, Маріуполь і рік простою
6587 
- Автор: Вадим Книш
ФК Тростянець – єдиний представник Сумщини в Другій лізі (в Першій ще грає сумська Вікторія, в аматорському чемпіонаті України – охтирський Нафтовик). При цьому в команді останнім часом багато подій – зміна головного тренера, поразка від суперника, який не міг виграти з осені 2022 року, а також і плани на майбутнє, адже наразі у Тростянці готуються переформувати команду під наступний сезон.
Обговорити виступи команди, яка відновила участь у ПФЛ після 1,5-річної паузи, сайт «Український футбол» вирішив із вінгером Продановим – найкращим у своєму клубі за показниками «гол+пас». Але не тільки цим цікавий Євген. У свої 26 років він 6 разів змінював клуб, пройшов школу багатьох тренерів і мав чимало цікавих партнерів на полі.
Більшість своєї кар’єри Євген провів в рідному для себе Маріуполі, звідки після початку повномасштабної війни перебрався в ФК Тростянець. Після року часу перебування у цьому клубі, поки він призупинив виступи в чемпіонаті України, Проданов перейшов у ФК Вільхівці де пробув 4 місяці після чого знову повернувся в Тростянець де і виступає досі. Зараз статистика форварда налічує 8 голів у 38 матчах за ФК Тростянець. Хоча клуб переживає не найкращі часи, їхня безвиграшна серія триває вже 11 матчів, з приходом досвідченого фахівця Юрія Бакалова тут сподіваються краще реалізувати талант таких гравців, як наш співрозмовник.
«Зміна головного тренера для ФК Тростянець була як ковток свіжого повітря»
– У листопаді до вас приїзжав відомий блогер Дмитро Поворознюк, який виділив тебе як найбільшого таланта в ФК Тростянець. Звідки він це взяв і чи влучив у яблучко?
– Я думаю, це залежало від головного тренера, він вибирав, хто яку роль в команді виконує. Напевно, підказали «Трендецю», щоб на мене звернув увагу. Талантом я, може, був раніше. Зараз, думаю, вже не так.
– По ходу сезону в вашій команді змінився головний тренер. Як команда пережила відставку Шаповалова та призначення його помічника Прокопіненка в якості в.о.?
– Якщо чесно, це було якось несподівано, хоча ми стільки матчів програли і внічию зіграли. Але на команду це, напевно, вплинуло як ковток свіжого повітря. Почали випускати тих, хто не грав при Шаповалові.
– Минулий тур ви програли Кременю-2, який вже більше року не вигравав в чемпіонаті. Чому так сталось, як це вплинуло на настрій команди та на подальшу підготовку?
– Я думаю, що була недооцінка суперника зі сторони футболістів, які вийшли в стартовому складі (наш співрозмовник самокритичний, тому що сам також грав із перших до останніх хвилин, – прим. «УФ»). Вплинула ще дорога: ми їхали 5 годин в день гри, плюс ще тривоги збивали темп, але ми мали обігрувати суперника – це сто відсотків.
– ФК Тростянець – відносно молода команда, яка бере участь в Другій Лізі лише в другий раз (і то – після паузи). Як вважаєш, які перспективи в вашого клубу на найближчі роки?
– Тренерський штаб під керівництвом Шаповалова прийняв рішення рухатись в бік молоді і виховувати футболістів на перспективу. Проте у клубу інші прагнення. На наступний сезон буде завдання потрапити в Першу Лігу, скоріше за все, я думаю, пройде зміна молоді на більш досвідчених виконавців.
Молоді гравці – нестабільні, нам потрібні футболісти, які будуть вирішувати завдання. Зараз приїхав новий головний тренер – Юрій Бакалов, який буде нас готувати на наступний сезон. Очікується обговорення цілей для нового тренера і команди.
ФК Тростянець. Фото: ФК Тростянець
«Був приліт «граду» на стадіон, на базі повилітали вікна якраз де ми ночували»
– Чому вибрав саме ФК Тростянець для продовження кар’єри, не страшно було їхати в прикордонну зону?
– Я ж тут опинився ще до початку повномасштабної війни, тоді «прикордонна зона» ще не звучало так, як зараз. Цей клуб дав мені новий поштовх у кар’єрі, в мене були проблеми в попередніх командах і ФК Тростянець мені допоміг на той момент.
Після паузи, коли заново збирали колектив, я вирішив приїхати також допомогти клубу в такий тяжкий момент.
– Як обстановка в Тростянці, в якому стані клубна база? Чи постраждала вона під час повномасштабної війни, були якісь грабунки та руйнування?
– Чесно кажучи, під час повномасштабної біля нас був лише один приліт, хіба що тривоги дуже часто чути, а так – більш-менш спокійно, мені не страшно. Тим більше, якщо порівнювати з тим жахом, який діється в моєму рідному місті – Маріуполі.
– А де саме ти застав 24 лютого 2022 року?
– От якраз початок великої війни ми, команда, застали на клубній базі. ФК Тростянець брав участь в одному із зимових турнірів, ми готувалися до весняної частини сезону. Нам самим було дуже цікаво зіграти в другому колі – наша команда на той час посідала сьоме місце серед 16 учасників Групи «Б».
Ще ж тоді грали команди, які базувалися в Херсонській області – Таврія, Енергія, Кристал. Лідирував запорізький Металург. Його найближчі переслідувачі – Скорук, Перемога та Балкани – ще брали участь у чемпіонаті. Щоб багато не говорити, ми 6-7 місця за очками ділили з СК Полтава, яка зараз у Першій лізі пройшла в Чемпіонську групу, а сумська Вікторія була в таблиці на три рядки нижче за нас!
– Як переживали бойові дії? Весь час перебували на базі?
– Всі хлопці виїхали першим коридором на 9-10 березня, а ми побоялися. Залишилися вдвох на базі з Женею Меженським. Напевно, з цим рішенням помилилися: через пару днів відключили світло, воду, нічого не було. Мародерства почалися. Через 2-3 дні вдерлись якісь місцеві відморозки на базу, але ми їх випровадили.
На наступний день був приліт граду по нашій місцевості, прилетіло на стадіон, на базі повилітали вікна зі сторони, де ми якраз ночували. В один день, пам’ятаю, зранку ворожі колони їхали дві з половиною години і ввечері – ще три з половиною години. І так – декілька днів.
Я вважаю, що нам сильно пощастило: ми виїхали 15 березня 2022 року, і після того моменту почались жорсткі пограбування та мародерства зі сторони росіян.
«Засуджую людей які переходять до цих «свиней». Не розумію, що в них у голові»
– Чи залишилися в тебе знайомі футболісти в Маріуполі, вони десь грають? Чи, можливо, шукають можливість виїхати?
– Нікого зі знайомих в Маріуполі в мене не залишилось. Навіть ті, кого знав, то зв’язки зараз обірвались. Більшість знайомих виїхали з Маріуполя в перший час, поки ще можна було виїхати – хтось за кордон, хтось в інші частини України.
– В тебе в Маріуполі залишилась якась нерухомість або якесь майно?
– Нічого не лишилось, мій район зрівняли з землею. Єдине, що залишилось, – це тільки спогади.
– Як ти ставишся до ФСК Маріуполь, який виступає в Першій лізі? Чи вболіваєш за них, вважаєш його клубом з рідного міста, хоча він і грає в Борисполі та Києві?
– Я раніше грав за них, коли ще під назвою Яруд вони виступали в аматорах і Другій лізі. Зараз також слідкую за ними, це єдина команда з Маріуполя. Всі футболісти, які там грають, – знайомі. Там мої друзі, з ними спілкуюся, слідкую і вболіваю за них.
– Ти працював під керівництвом Олександра Бабича, Андрія Демченка, Валерія Шаповалова та Володимира Прокопіненка. Кого з них можеш виокремити, з ким було легше знайти порозуміння і приємно працювати?
– Навряд чи мені з кимось було легко. Навіть точніше скажу: не мені легко, а зі мною. Тому що мені завжди якось заважає мій характер, через який важче знайти з кимось спільну мову. З Шаповаловим були нормальні відносини, а так – найлегше, напевно, працювалося, коли я грав за дубль Маріуполя у тренерів Волкова та Грибанова.
– Ти один рік провів у Іллічівці-2 разом із Артуром Авагімяном і Дмитром Іванісенею. Артур себе зараз доволі непогано проявляє в УПЛ, а Дмитро продовжує футбольну кар’єру в росії. Що можеш сказати про них, чи підтримуєте ви спілкування?
– З Артуром ми були в Шахтарі, потім разом перейшли в Іллічівець-2. Ми з ним періодично підтримуємо зв'язок, я дуже радий за нього. Як друг і як людина, Авагімян дуже хороший. Я, як і всі його друзі, дуже радий, що в нього все виходить в Чорноморці в такого тренера, як Григорчук.
Іванісеню я не дуже знав особисто, тому що він був старшим і іногороднім. Зараз я, звичайно, засуджую такі ситуації, коли переходять до цих «свиней», по-іншому, як зрадниками, їх назвати не можу. Той самий Артем Шоларь, якого знаю, і тренери, які мене тренували в Шахтарі, також перейшли туди. Для мене це взагалі незрозуміло! Я не знаю, що в них в голові! Знаючи, що росіяни просто вбивають у нас жителів, дітей, жінок, що їм взагалі без різниці, куди стріляти, – і туди їхати жити? Я такого не розумію.
Дмитро Іванісеня. Фото: Зоря
– Також з вами з юних літ у Маріуполі та Шахтарі займався нинішній правий захисник Чорноморця Путря. Він тоді вже грав у захисті чи був не таким, як ми зараз знаємо?
– Спочатку ми були з ним в Азовсталі, потім разом перейшли Шахтар. Він все життя грав в центрі поля, потім в U-17 його перебудували – і ми діяли з ним разом на фланзі. Путря грав лівого захисника, а я – лівого вінгера. Ілля – універсал, міг зіграти як крайнього півзахисника, так і крайнього захисника, і навіть у центрі поля.
Як показує час, Путрі було легше правим захисником, і він знайшов свою позицію. Спочатку Путрю, Бикова і Топалова не ставили в склад, бо вони були невисокого росту, але хлопці це перебороли, фізично зміцніли. Їхні футбольні якості і футбольний мозок більше впливали на роль на полі.
– Ти справді маєш задатки дуже якісного гравця – техніка, дриблінг, удар. Це бачили й тренери клубів УПЛ і Першої ліги, як тебе запрошували. На твою думку, чому тобі не вдалося в попередніх клубах?
– Я вважаю, що був у мене переломний момент в кар’єрі, коли я не закріпився в першій команді Маріуполя і після зборів поїхав у Металіст 1925. Прибув до харків’ян за тиждень до початку чемпіонату, підписав з ними орендну згоду, головний тренер Демченко (нині успішно працює в Грузії, це він на чолі Діли вибив Ворсклу з єврокубків, – прим. «УФ») тоді був задоволений.
Ми перейшли до Металіста 1925 в оренду з Євгеном Білоконем, нами були задоволені, я зіграв три гри в складі. Не розумію, чому до мене раптово виникло якесь невдоволення. Сталося так. На четверту гру я вийшов на заміну на декілька хвилин, потім зіграв добре другий тайм проти Агробізнесу, але мене замінили на 80-й хвилині.
– То чому ж це сталося? Як вам це пояснювали?
– Головний тренер до мене не підходив і нічого не казав. На наступний день у нас пройшло заняття з розбору відео, мене всю теорію хвалять, але потім у нас гра в кубку проти Інгульця, Демченко випускає тих, хто мало грав. Звісно, ми з Білоконем теж сподівалися зіграти…
Але після матчу ми приїхали на базу і нас поставили перед фактом, що з нами розривають оренду, і залишається два дні до закриття трансферного вікна. Нас відсторонили від тренувань і в нас випало пів року без футболу. Потім ми розірвали контракт із Металістом 1925 і почався карантин, тож вийшло так, що я був рік без футболу. Той період був переломним: я міг заграти, але не вийшло з незрозумілих мені причин. Якщо чесно, після річного простою я як футболіст вже не дуже був комусь потрібен.
– Як це – пропустити рік у такому важливому віці?
– Можу сказати, що після харківського клубу та його ставлення починав усе заново – аматори, Яруд, ФК Тростянець… Спасибі тим людям, які в мене все ж повірили й перезавантажили мою кар’єру.
«Нинішнім лідерам до повномасштабної війни було б набагато важче вгорі таблиці Другої ліги»
– На жаль, сирени повітряної тривоги стали постійними супутниками нашого футболу. Як футболісти переживають ці паузи? Як потім назад налаштовуєтеся на гру?
– Важко, звичайно, виходити на гру – коли тільки пройде розминку, і відразу тривога, потім знову на розминку – вийшли, побігали, знову сирена. Нам дають мало часу і важко ввійти в гру, якщо чесно.
– Що робите під час сирен?
– Під час сирени сидимо в сховищі, слідкуємо, коли буде відбій. В одному з домашніх матчів була тривога перед грою, потім ми вийшли на розминку на 6 хвилин, хоча просиділи в очікуванні близько 40 хвилин. Це дуже травмонебезпечно і важко – так виходити на гру.
– У Другій лізі лідирують ПФК Звягель, ЮКСА, Дружба. Яке враження на тебе вони справляють?
– Чесно кажучи, Дружба з цієї трійки виглядає найбільш стабільною. В тому році команд було мало, а футболістів багато, а зараз, навпаки, команд багато, але футболістів мало.
– До повномасштабної війни це були б лідери дивізіону, чи на той час гранди були сильнішими?
– У сезоні 2021/22 у нас було дві групи, і в нашій групі, я точно можу сказати, було 6-7 більш-менш рівних команд, які в кожного могли забрати очки. На той момент теперішнім лідерам було б набагато важче вгорі таблиці. У Другій лізі футбол став набагато гіршим, в нас відрив до 3-4 місця колосальний – по 20 по 30 очок, а до війни в 10 місця до 1 відрив був 10 очок.
– Серед ваших суперників – бразильці, парагвайці, навіть норвежець із Сьєрра-Леоне зі школою лондонського Арсеналу. Ці хлопці «вау» чи більше для екзотики?
– Це більше про ЮКСА: в них флангові гравці сильні, мені сподобався Матеус, який грав на “десятці”, і правий вінгер Габріель дуже-дуже хороший зі сторони.
– Хто, на твою, думку топ-3 найсильніших футболістів у Другій лізі?
– Тяжко сказати, якщо чесно. Давайте спробуємо виділити. Я би точно виділив Загорулька (граючий президент вінницької Ниви та лідер бомбардирських перегонів із 16 голами на зараз, – прим. «УФ»), як форварда. При тому, що він особливо не бігає вже, але Артур забив майже стільки ж м’ячів, як наша команда. Другий гравець – як я вже казав, Матеус, в першій частині сезону він до травми дуже сильно виглядав, і третій – Габріель Гоуларт з ЮКСА.
