Євген ПОГОРЕЛОВ: «Між «Житлобудами» йде конкуренція не лише за продажами квартир, а й у спорті»

Про зародження та умови

— Євгене Вікторовичу, як з’явилася ідея створення «Житлобуду-2»? Хто виступив головним спонсором?

— Коли я працював у ДЮСШ Харківського району, тренував дів­чат. У мене було 15-20 людей. Згодом, випадково, по телевізору побачив, що «Житлобуд-2» здає спортивний майданчик. Я зателефонував керівнику Олександру Конюхову й запропонував співробітництво. Він сказав, що вони подумають, отож попрохав зателефонувати йому за два дні. Коли зв’язався з Олександром Віталійовичем, він оголосив, що вони вирішили взяти мене та мою команду до себе. Це було 2007-го року. Тоді мені зробили ставку в комітеті профспілок. Згодом, першого вересня 2008-го, відкрили відділення жіночого футболу на базі училища фізичної культури та спорту № 2. Там діти мешкають, харчуються й отримують стипендії, а наші дівчата отримують фінансування. Отож нас спонсорує «Житлобуд-2» й училище.

— У багатьох клубах є проб­леми з полями. Як у вас справи з інфраструктурою?

— У нашому училищі є майданчик із маленьким штучним полем (22х12 м). Його побудували за часів Суркіса, коли була програма розвитку футболу по країні. Є піщані поля — 42х24 м і 90х58 м. Ми також їздимо до Академії «Металіста», де орендуємо поле й проводимо контрольні поєдинки. Інколи тренуємося в училищі фізкультури № 1. Утім, переважно працюємо в другому училищі.

— Скільки у вас займається дівчат?

— 29 осіб, які вчаться в училищі: з восьмого класу по другий курс.

— До речі, чому вирішили взяти команду саме другого «Житлобуду», а не першого? Позаяк вона сприймається як фарм-клуб.

— Це — не фарм-клуб, оскільки це різні будівельні організації. Більше того: «Житлобуд-2» був заснований 1943-го року після звільнення Харкова від німецьких окупантів. Отож першого «Житлобуду» навіть не було, коли другий вже будував усі адміністративні будівлі в місті. Як і навіщо щось перейменовувати?

— На прикладі, як «Ятрань-ДЮСШ» перейменували на «Пантер», аби не плутали з їхніми сусідами, «Ятрань-Базисом», можна таким чином із «Житлобуда-2» зробити, приміром, «Харків’янку».

— Та навіщо цим займатися, якщо нас фінансує однойменна компанія? Якби нас спонсорували компанія, місто й область, тоді можна було замислитися над тим, аби реорганізувати ФК у «Харків’янку». А влада нам не дає ні копійки.

— Чи ваші підлеглі місцеві?

— Ми залучаємо різні регіони: Суми, Луганськ, Донецьк і Крим, допоки його не анексували. Є із Західної України люди: з Луцька, Івано-Франківська.

— Яке досягнення вважаєте найбільшим за час існування команди?

— Якщо брати до уваги наші виступи у вищій лізі, то друге місце стоїть осібно. 2013-го року ми виграли чемпіонат серед 17-річних. 2012-го взяли срібні медалі. Відтак здобутків вистачає. Серед 19-річних є 8–9 людей, яких запрошують до відповідної збірної.

— Із ким у вас принципові матчі? Вочевидь, із першим «Житлобудом».

— Скажу чесно: в нас усі зустрічі принципові. Немає таких поєдинків, аби ми налаштовувалися на них окремо. Як правило, коли дві команди з одного міста представляють його у вищій лізі, їхні двобої називають дербі. Відтак між «Житлобудами» йде конкуренція не лише за продажами квартир та їхньою якістю, а й у спорті.

— Чи працює у вас досі Наталія Зінченко, котра віднедавна очолює збірну України U-19?

— Так, вона працює в нашій структурі офіційно тренером на півставки. Це тому, що в неї постійно збори й роз’їзди.

Про Наталію Зінченко й комітет жіночого футболу

— Чи готові відпустити її, чи хочете, щоби Зінченко й далі поєднувала роботи? Адже на останньому засіданні жіночого комітету перший заступник голови Микола Єропунов заявив, що не може тренер збірної працювати за сумісництвом.

— Та хто такий Єропунов? Він працює в жіночому комітеті, а такі рішення повинні ухвалювати у ФФУ! Скажіть, що він вирішує? Та й взагалі: кому від цього буде користь? Наталія присутня на кожному тренуванні та матчі «Житлобуду-2», проглядаючи 19-річних спортсменок для збірної. Хіба це погано? Це, вочевидь, наслідки амбіцій інших тренерів. Зверніть увагу на «Пантер»: чому в них зібрані дівчата з усієї країни 1999-го року народження? На якій основі? Якщо вони можуть запрошувати їх, то чому ми — ні? Юрій Деренюк паралельно працює зі збірною U-17? Отож. То чому в нашому випадку з’являються такі запитання? Давайте тоді зробимо справедливо: нехай зі збірними працюють лише вільні фахівці. На Васю Мамчура з «Родини-Ліцея» подивіться: він збирає всіх дівчат із західних регіонів: Львова, Житомира, Вінниці та Тернополя. Хіба це негарно? Я так не вважаю. Головне — він працює та виховує дівчат для збірної. Тим паче, що у Вінниці та Житомирі прогресу в нашій сфері немає. Отож, навіщо ми це питання порушували?

Якщо Єропунов такий хороший керівник, то чому в його Миколаєві нічого немає? Тим паче, які там і скільки полів. Думаю, там усе є для того, щоби функціонував жіночий футбол гідного рівня.

— Попри щільний графік Зінченко, її роботою задоволені?

— Нарікань щодо її роботи в мене немає. Ми все колегіально вирішуємо: кого запросити, які тренування запровадити, які вказівки на матч робити. Я їй повністю довіряю.

— Отож поєднання робіт їй не заважає?

— Ні, це лише сприяє результатам: що в збірній, що на командному рівні. Давайте займатимемося тим, аби жіночий футбол розвивався. Коли був у Німеччині, в місті Франкфурт-на-Майні, запитав у місцевих тренерів: «Скільки витрачає ваша команда на виступи?». Мені назвали суму — мільйон двісті тисяч євро. Потім мені розповіли на прикладі чемпіонату U-17, як у них побудований чемпіонат. Німеччина розбита на південну й північну групи, в якій грає по десять команд за роз’їзною схемою. А далі п’ять найгірших і п’ять найкращих у групах борються між собою. Оце, я розумію, чемпіонат, де дівчата можуть чогось навчитися. Не те, що в нас. Тому в них і футбол такий сильний. Тут справа не в тренерах, а в системності. У Німеччині починають тренувати дівчат із семи-восьми років разом із хлопцями, а формують команди десь із 12-13 років. А в нас як із збірною? Та в нас до керма збірної признач будь-якого тренера з вищої ліги чи самого Михайла Фоменка — ніхто нічого не виправить. Причиною тому є відсутність ігрової практики. Раніше бувало: в квітні проведуть першість, а потім лише зберуться на збори перед відбором до Євро без жодних спарингів. Навіть нинішній чемпіонат неправильний: наче зібралося вдосталь команд, однак усе проходить у метушні. Потрібно спершу влаштовувати попередні матчі, а потім — фінальні. Окрім того, за територіальним принципом організувати групи по чотири команди в кожній. Найкращі дві — в одну групу, гірші дві — в іншу. У матчах, коли на табло 8:0, дівчата не отримують досвід. Треба, щоби рівні колективи грали між собою.

Про пошук дівчат, мету та стадіон

— Василь Мамчур говорив, що ви вели нечесну гру, коли за спиною керівництва «Родини-Ліцею» хотіли переманити до себе одну футболістку.

— Тут секрету немає. Коли побачив рівень виконання дівчинки на полі, запропонував їй учитися в нашому училищі фізкультури. І нічого більше! Що, я права не маю на це? А Василь як працює? Не за спинами інших тренерів? Візьміть його заявку й подивіться, звідки в нього дівчата. Пам’ятаю, коли Мотько переходила до нас, я Мамчуру гроші дав готівкою, хоча міг цього не робити. Юля сама вступила до нашого училища.

— Які завдання переслідуєте цього сезону?

— Найвищі. Принаймні не нижче другого місця.

— Санкції в разі невиконання завдання будуть?

— Ні. Ви просто подивіться на середній вік нашої команди та «Житлобуду-1», тоді все стане зрозуміло.

— Ваших підопічних запрошували в іноземні клуби?

— Давно кликали в Казахстан, років три тому. Проте зразу відповів, що нічого не вийде. Дівчатам іще 18 не було. Їх тоді запримітили в збірній. Сказав, що їм спочатку потрібно здобути освіту, а далі вже буде видно. Ми насильно не тримаємо в себе найкращих дівчат. Згадати лише, як віддали Яну Малахову в «Житлобуд-1».

— У першості серед 17-річних ваша команда здобула срібні медалі. На що тепер розраховуєте?

— Аби дівчата набували досвід. Ми поступово готуємо їх, аби із часом вони поповнили головну команду. Ми плануємо далі виступати в першій лізі. Це для того, щоби вони прогресували. Так, збільшуються витрати, але що вдієш? Тим паче, в Харківській області взагалі не проводиться жодних змагань. Ті гроші, що дає ФФУ на розвиток футболу (це 20 тисяч щорічно), місцева федерація витрачає на свої потреби. Не знаю, куди діваються ці кошти. За ці гроші можна було організувати обласні змагання, аби діти приїхали за свій рахунок, зате харчування й витрати покрити з цієї суми. Загалом, у нашій області жіночому футболу не дають розвиватися.

— Подейкують, що «Металіст» може переїхати на «Динамо». У вас є запасні варіанти зі стадіоном?

— Так. Або військове училище, або педуніверситет імені Сковороди. Головне, щоби Федерація не ставила палиці в колеса, визначивши певні розміри поля чи ще якісь додаткові умови. Також колись була історія: наші суперники відмовлялися їхати грати на нашому стадіоні, мовляв, він поганий. Виявилося, це хтось із «Житлобуду-1» їм нагло «відрекомендував» наш стадіон. Коли до нас таки приїхали, то зрозуміли, що арена — чудова. Вочевидь, наші сусіди лізуть туди, куди їх не просять.

Євген ДЕМЯН.