Ігор ФОКІН: «У Луганську були такі умови, що хороші гравці сюди не їхали»
213 
«Були відрізки, коли ми відбирали очки навіть у лідерів»
— Ігорю Петровичу, прекрасно розумію, що миттєво пригадати про чемпіонат 20-річної давнини дуже складно. Проте все-таки, що найбільше врізалось у пам’ять?
— Це тоді, коли ми боролися за виживання. Одразу пригадаю, що були відрізки, коли ми відбирали очки навіть у лідерів, яким, до прикладу, тоді було київське «Динамо» Йожефа Сабо. А так — що розповісти з того сезону, коли думки були лише про одне: як зберегти прописку в еліті? З іншого боку, другу частину сезону «Зоря-МАЛС» провела краще, відтак удалося залишитись серед найсильніших. Вочевидь, нам допомогло, що взимку до команди приєднався Смолянинов, який до цього захищав честь донецького «Шахтаря», а впродовж другого кола замість Шакуна прийшов Кобзарєв. Після цього значно додали в якості гри.
— Помітив, що напередодні тієї першості команду залишили ключові виконавці: Гусейнов, Фурсов і Севидов. Мабуть, саме їхня відсутність негативно позначилася на командних діях луганців?
— Так. Однак пригадайте, що перед цим також пішли від нас Олег Чухлеба — в «Дніпро», Жуненко — до «Ротора» з Волгограда, а вже потім і Тимерлан переїхав у Одесу. Зрозуміло, що коли колектив залишають провідні гравці, то молоді виконавці не можуть одразу ж нівелювати їхню відсутність.
— Зупинюся детальніше на трансфері Гусейнова. Перечитуючи тодішні звіти нашої газети, натрапив на цікавий момент: подейкували, що Тимерлан змінив прописку на одеську через трикімнатну квартиру. Потім місцеві вболівальники навіть кепкували, що він віддячив за неї в першому ж матчі проти колишньої команди, забивши три м’ячі — по кожному за кімнату. Вам щось відомо із цього приводу?
— Ні, те що він у матчі з нами відзначився хет-триком, я прекрасно пам’ятаю, та нюанси переходу Гусейнова — справа самого Гусейнова. До того ж, у «Чорноморці» тоді зібралася чудова команда. На якому вони місці тоді закінчили? «Бронзу» взяли, кажете? То й не дивно. Чесно кажу, я нічого не знаю про квартиру та загалом умови, на які погодився Тимерлан. Зрозуміло, що він переходив до лідера національного футболу на кращих умовах.
— У тому сезоні ви були капітаном команди. Відчували подвійну відповідальність, виступаючи пліч-о-пліч із молодими футболістами?
— Знаєте, в нас колектив формувався практично з одних лише луганців. Це не те що зараз, коли команди УПЛ набирають чимало легіонерів, а тоді грало багато місцевих футболістів. Коли боролися за виживання, буду відвертим, не хотілося потрапити в історію, що за час моїх виступів «Зоря-МАЛС» «вилетіла» до першої ліги. Відтак прикладав максимум зусиль, адже відповідальності мені й справді вистачало. Курс на омолодження надалі не змінився, тому за два роки, думаю, знаєте, чим це все завершилось…
«У нас зарплатня була майже мільйон карбованців»
— Якщо переважна більшість була вашими краянами, то, мабуть, відчували, що хлопці сповна викладаються за рідне місто та клуб?
— Не можу сказати, що люди з інших міст, які захищали чорно-білі кольори, просто відбували свій номер — це неправильно. З іншого боку, я завжди говорив лише за себе. У нас місто невелике, люди на вулицях упізнавали — було заради кого виступати. Хоча зізнаюсь, що в Луганську були такі умови, що хороші гравці сюди не їхали, а навіть якщо й приїжджали, то не надовго затримувались.
— До речі, через негативні результати впродовж першого кола не виникало чуток про звільнення Анатолія Шакуна?
— Та наче не виникало таких розмов. А якщо й виникали, то це все було на рівні керівництва. Тим паче, наскільки пам’ятаю, за якийсь час Анатолій Дмитрович сам пішов у відставку.
— Під час міжсезоння луганці тріумфально взяли участь у турнірі «Кримський пролісок». Та перемога допомогла команді в психологічному плані?
— Так, набралися багато позитивних емоцій, та взагалі на тому зборі ми дуже великий обсяг роботи виконали, що помітно позначилось на наступних іграх Змагання проходили в Алушті, нам удалося перемогти у фіналі запорізький «Металург» — теж представника вищої ліги. Призовий фонд у п’ять мільйонів карбованців? На це не зважали, в ті часи всі були мільйонерами — в нас зарплатня, здається, була майже мільйон. Це не ті суми, до яких ми звикли нині. Зрозуміло, що важливішим був сам факт перемоги: навіть звитяга в контрольному поєдинку позитивно впливає на настрої колективу.
— Початок весняних матчів усе одно був не надто успішним, через що з команди пішов головний тренер. Як відбулось прощання з Шакуном? Як прийняли нового наставника Володимира Кобзарєва?
— У нас із Анатолієм Дмитровичем були дуже хороші взаємини, адже разом пропрацювали багато років. Не пам’ятаю вже деталей, але, як згадував вище, він пішов сам. Його робота з командою не принесла бажаного результату, тому, як порядна людина, він вчинив так, як уважав за правильне. Здається, зразу ж прийшов Кобзарєв, який привів із собою Смолянинова. Пам’ятаю, зіграли тоді внічию в Дніпропетровську, і згодом команда відчула впевненість у своїх силах. Почали поступово набирати очки, відтак виконали завдання залишитись у вищій лізі.
— А чи пригадаєте, хто в ті часи вважався вашим найпринциповішим суперником?
— Грали тоді не на життя, а на смерть із запорізьким «Металургом». У гостях наша команда завдяки голу Коробченка вирвала нічию. Друга гра вже була для нас надпринциповою, адже в кінці сезону очки потрібні всім. Тим паче, що звитяга в двобої з ними гарантувала нам збереження прописки в елітному дивізіоні. «Зоря-МАЛС» тоді перемогла — 1:0.
«Навіть смішно подумати, як можна святкувати 14-е місце?»
— Перші сезони незалежної України мали характерну рису: на стадіонах розігрувалися непогані призи. Вичитав, що вашим партнерам діставались і 1000 доларів, і імпортна кавомолка. Це було важливо для гравців, які виходили на поле?
— Принаймні не для футболістів «Зорі-МАЛС». На матчах також і лотереї проводилися: люди могли прийти на футбол, а повернутися додому з непоганим виграшем. І було це не лише в Луганську — по всій країні відбувались аналогічні заходи. Щодо наших призів, то мені здається, що не було в нас такого.
— Не оминути тему Кубка України. У першому раунді ви пройшли «Поліграфтехніку», проте вже в наступному вас вибили з розіграшу «Карпати». Акцент робився, певне, на чемпіонат?
— Та ні, домашній матч пройшов на рівних — 2:2. Зустріч-відповідь проходила в кінці першої частини, до якої «Карпати» Маркевича встигли набрати обертів, відтак у Львові нас повністю переграли з рахунком 6:1. Отож, навіть судячи з першої гри, стає зрозуміло, що розподілу турнірів за важливістю не було. Просто «зелено-білі» в тому поєдинку були на голову вищі в побудові гри.
— Попри низьку результативність (менше забив лише аутсайдер «Металіст»), у команді був свій голеадор — Коробченко. Розкажете, як Олексію на позиції півзахисника це вдалось?
— Так, Олексій справді грав не на вістрі атаки. Хоча левову частку м’ячів він забив із стандартних положень (чотири результативних удари з «точки». — Є. Д.). Коробченко був дуже вправним виконавцем. Недарма ж його потім забрав Яковенко до себе в «Уралан» із Елісти. Коли я пішов із команди, саме Олексій та Нікітін стали її лідерами.
— Як засвідчують огляди матчів, початок заключної частини змагань розпочався не з найкращої погоди. Зможете пригадати?
— Таке не забувається. Перша гра 1994 року була в Луганську, ми приймали «Торпедо». Термометр зупинився на позначці –15 °C, але ми все одно намагалися показувати змістовний футбол. Однак, що ми могли зробити, бігаючи в кросівках по крижаному майданчику? Прикро, що тоді газони ще не були оснащені підігрівом — матчів за таких умов більше не зустрінеш.
— Зрештою, «чорно-білі» завершили сезон на 14-й сходинці. Чи пригадаєте тодішні емоції команди? Чи був задоволений новий наставник?
— Не знаю, що було в голові тренера, проте завдання — залишитись у вищій лізі — ми виконали ще до останнього туру. Відтак ейфорії по завершенні сезону ні в кого не було. Не думайте, що ми тоді несказанно тішилися чи відзначали цей «успіх». Навіть смішно подумати, як можна святкувати 14-е місце?
— Зважаючи на всі обставини, за яких «Зорі-МАЛС» доводилось виступати в першості, цей результат, мабуть, не можна назвати провальним?
— Звичайно! Молоді виконавці отримали неоціненний досвід, якого набували упродовж усього турнірного відрізку. Кожен сезон у елітному дивізіоні — це честь для ФК та міста, яке він представляє. А для футболістів — це шанс засвітитися та зробити хорошу кар’єру. Ось, до прикладу: за рік «Шахтар» запросив до себе Андрія Нікітіна, незабаром і Микитин, і Коробченко поповнили лави хороших клубів. Отож, не безслідно минув той сезон для гравців луганського колективу.
Євген ДЕМЯН.