Український футбол
Іван ПАСІЧНИК: «Я зібрав усіх хлопців із села, аби вони залишили лікеро-горілчаний спорт і пішли займатись футболом»
Меценат команди ФК «Луга» розповів «УФ» про сьогоденні проблеми аматорського футболу та яку найважливішу мету несе найпопулярніша гра світу

Чому ФК «Луга»?

— Пане Іване, наскільки мені відомо, ви є одним із меценатів ФК «Луга». Якщо не секрет, чому ви, власне, допомагаєте цій команді? У чому, як то кажуть, уся любов?

— Думаю, головною причиною є любов до футболу. Розпочну з того, що я ніколи не був професійним футболістом. Наше село називається Лугове, в якому тече річка Луга. Свого часу, коли мені вдалось заробити трохи грошей і стати на ноги, мені дуже хотілося створити футбольну команду (у нас якраз формувався чемпіонат району). У своєму селі ми зробили міні-футбольне поле, де на початку проводили різноманітні товариські зустрічі. Згодом ця команда отримала назву ФК «Луга» (Лугове). Я зібрав усіх хлопців із села, аби вони залишили лікеро-горілчаний спорт і пішли займатись футболом. Ось, власне, на такій любові до футболу ми й заснували наш клуб. Хлопці мали й мають і надалі бажання грати у футбол, брати участь у різноманітних змаганнях. Звичайно, що є й свої нюанси — дехто не міг купити собі взуття, навіть зараз у нас немає власного футбольного поля… Нині ми його просто орендуємо у райцент­рі. Вже нині ми перейменувались у ФК «Луга» (Іваничі) — відповідно від назви райцентру Іваничі. Тут якісніший рівень футболу, районний. Відтак набагато більша конкуренція між командами. Відповідно, змінилися трохи і фінансові аспекти, а тому я попросив свого товариша Миколу Волинця також допомогти нам. Можу сказати, що наша команда найперша в районі та одна з перших у нашій області розробила логотип клубу, скандування для вболівальників, створили сторінку команди у соцмережах… Окрім того, заради підвищення популяризації футболу, на день Незалежності ми запросили до себе головного наставника луцької «Волині» Віталія Володимировича Кварцяного. Він приїздив до нас на нагородження.

Чому я, власне, запрошував до нас таких відомих людей? Звісно, це не заради якихось там грошей, ні, все заради того, аби популяризувати у нас футбол. Хочеться привчити тих же дітей змалечку до чогось хорошого, аби вони цим цікавились і займалися спортом. Простіше кажучи, хочеться, щоби їм завжди було куди піти і зай­нятись спортом. Прикметно, що цього сезону на змагання ми заявляємо ще шість дитячих команд! У нашій команді футбол — це стиль життя, який об’єднує нас усіх. Ми разом зі своїми родинами, приміром, доволі часто виїжджаємо на природу, проводимо багато часу разом. Тобто, футбол виступає вже як об’єднуючий фактор. Розумієте, якихось фінансових мотивів, аби виступати за нашу команду, немає. Немає інвестування певних кош­тів у клуб, і отримання від цього дивідендів. Є лише любов до футболу.

— Яка ситуація з дитячим футболом у вашому регіоні?

— Дитячий футбол є доволі розвиненим і продовжує розвиватись. Є потужна дитяча школа у Володимирі-Волинському, львівський інтернат… Розумієте, ми більше робимо акцент саме на дитячий футбол, а от щодо безпосередньо ФК «Луга» — це вже більше є, скажімо, бренд нашого регіону. У нас такого немає, що люди просто прийшли заробити грошей. Звичайно, іноді, за можливістю, ми можемо дати якісь символічні преміальні нашим футболістам за хорошу гру — по 50 чи 100 гривень, аби хлопці, які повтікали з днів народжень чи інших свят, могли купити своїм жінкам квіти, щоби вони не дуже сварились (усміхається).

— Ви згадали про преміальні у вашій команді. Які були найбільші винагороди у ФК «Луга»?

— Мені пригадується момент, коли ми підготували перше відео про нашу команду, так деякі хлопці навіть не могли стримати сліз. Інший приклад — нагородження найкращих гравців різноманітними призами — статуетками, грамотами. Ще один спогад: загальносімейний збір на Шацьких озерах, коли ми родинами виїжджали на природу. Ось це, мабуть, і були найвагоміші нагороди для наших футболістів.

Віталій Кварцяний слів на вітер ніколи не кидає

Вам, як меценату, мабуть, найкраще відомо, з якими нині проблемами стикається футбольний клуб? Одна з головних проблем, напевне, питання полів…

— Так, однозначно. Нині для нас головною проблемою є питання якісного футбольного поля. Скажу більше: якісні поля зараз повністю відсутні. Спільними зусиллями ми намагаємося популяризувати у нас в районі футбол (було шість команд, а стало вже десять і, можливо, буде ще більше), а тому шукаємо шляхи, як це питання можна було би вирішити. Буду з вами відвертим — грати немає де. Це майже стовідсоткова відсутність полів. Можете собі уявити, якщо навіть у райцентрі немає футбольного поля зі штучним покриттям, і немає також спортзалу, в якому ми можемо тренуватися взимку! Є зал ДЮСШ, але в ньому потрібно грати у футбол лише 4х4. Можете собі уявити, як це незручно… Якщо взяти безпосередньо наше поле, на якому ми граємо, то лише це поле приймає шість домашніх команд у різноманітних турнірах! Одне поле — можете собі це уявити? Власне, самого поля там уже немає, там лише самі купини… Однак і резервного поля при цьому немає. На днях плануємо їхати до Віталія Володимировича Кварцяного і просити його, аби він посприяв і прислав свого спеціаліста, який відповідає у Луцьку за стан газонів. Простіше кажучи, агронома, який міг би оцінити, в якому стані нині поле, і прописати алгоритм: із чого починати, яка потрібна земля тощо. Віталій Володимирович нам пообіцяв допомогти на рахунок штучного поля. Знаючи його, можна бути впевненим у допомозі, адже Віталій Володимирович слів на вітер ніколи не кидає. Він сказав, що однозначно посприяє у цьому питанні, і, як мінімум, організує нам покриття. Коли пан Кварцяний до нас приїздив, він на власні очі побачив, яка у нас є проб­лема… А щодо великого поля, то ми також будемо шукати у когось допомоги, адже хочеться зробити усе правильно, аби кожна копійка пішла на загальну справу — розвиток футболу.

Пожежники, лікарі й будівельники

— Зрозуміло, що для гравців ФК «Луга» футбол — це хобі. Цікаво, а самі футболісти хто за своїми професіями?

— Знаєте, напевне, всі професії, які є у нашому районі, а це — будівельники, підприємці, лікарі, пожежники, а також школярі, представлені в нашій команді. Цікавий приклад: молоді хлопці, які до нас прийшли свого часу взагалі дітьми, зараз вже розуміють, що, займаю­чись футболом, ви можете відкрити перед собою багато інших дверей, умовно кажучи. У нас був хлопець у команді, який завжди себе показував лише з найкращого боку, але, на жаль, згодом у нього трапилась прикра травма, і він мусив завершити із футболом. Тобто, хлопець не міг певний час навіть працювати. Один із наших підприємців, почувши про такі негаразди, вирішив взяти його до себе на роботу, тож тепер він займається будівництвом. І подіб­них прикладів дуже багато.

— Ви, як очільник клубу, із оптимізмом дивитесь у майбутнє?

— Звичайно, тільки так! А як може бути інакше? Куди без оптимізму? Рік тому, коли в нашій державі лише починались ці всі події, і на даний момент, коли з нашим бізнесом не все добре, дедалі гостріше постає питання: куди акумулювати гроші — чи тим хлопцям, що воюють, чи у футбол? Ми сіли й подумали, що ще два роки тому ми давали футболістам щоматчу якусь суму, а з минулого року, коли почались ось ці всі події, наші хлопці самі сказали, що їм не потрібно ніяких коштів, ми гратимемо за ідею і за команду. З іншого боку, ми також радилися з тими хлопцями, що вже воювали, і вони в один голос сказали, що футбол потрібно і надалі розвивати. Це такий вид спорту, який неймовірно об’єднує людей. А в єднанні — сила. Зі свого боку, ми віримо, що завдяки футболу ми виховаємо дітей, які в майбутньому нам подякують.

Володимир БОБИР.


стрічка новин