«Лист із Баварії запізнився»: воротар Минаю Росул тренувався з Айнтрахтом та Ювентусом, але повернувся в Україну
1445 
ФК Минай, який є одним з головних претендентів на перемогу у Першій лізі у поточному сезоні продовжує лихоманити й команда Желько Любеновича ніяк не перерве свою безвиграшну серію, яка вже складає п’ять матчів з урахуванням усіх турнірів.
Однак на родючій футбольній землі Закарпаття, здається, починає зростати ще один гравець, який має всі передумови стати новою молодою зіркою України. Мова про 18-річного воротаря клубу з передмістя Ужгорода Максима Росула. Після відходу Бандури він вийшов в основі проти Епіцентру й відіграв на нуль, записавши до свого активу дебютну «суху» гру у складі головної команди Минаю.
Тож кореспондент сайту «Український футбол» Віктор Глухенький вирішив поспілкуватися з потенційним новим Шовковським, який тренувався з Юве та Айнтрахтом, мав оффер від Баварії та нині має шанс проявити себе в Минаї в Першій лізі.
«Любенович подякував за хорошу гру, але місця у стартовому складі мені не обіцяв»
– Максиме, насамперед вітаю з першим «сухарем» на рівні Першої. ліги. У поєдинку проти Епіцентру (0:0) саме завдяки тобі, на мою думку, Минаю вдалося втримати нічию.
– Дякую. Я б насамперед хотів подякувати тренеру, що дав мені шанс вийти зі старту, повірив у мене.
Щодо самої гри, то Епіцентр – одна з найкращих команд у нашій групі, здобути з ними нічию було дійсно непросто. Цей клуб, як і наш, теж прагне за підсумками сезону пробитися до УПЛ. Вважаю, що нічия була закономірним результатом. Хоча, звісно ж, ми прагнули до перемоги.
Щодо суто моєї гри, то, звісно ж, я задоволений, що відстояв на нуль. Це додає впевненості.
– Після гри з Епіцентром Желько Любенович не натякнув, мовляв, «хлопче, готуйся вже і на Металіст з перших хвилин виходити»?
– Любенович подякував за хорошу гру, але місця у стартовому складі мені не обіцяв. Я розумію, що потрібно заслужити на це, тому сумлінно працюю на кожному тренуванні. А хто вийде проти Металіста в основі (гра запланована на 21 вересня, – прим. В.Г.), вирішувати виключно Любеновичу.
– Будьмо відвертими, загалом новий сезон Минай розпочав поганенько. Одна перемога у п’яти поєдинках – зовсім не те, на що розраховували фахівці, вболівальники та керівництво клубу. У чому головна проблема?
– Як на мене, то до нас удача просто повернулась не тим боком. От правда. Бо загалом мікроклімат у команді хороший, ніяких проблем у клубі, котрі б відволікали від тренувального процесу, теж немає.
Повертаючись до матчу з Епіцентром, то впевнений, що «суха» нічия після прикрої поразки від тернопільської Ниви (0:2) додасть нам впевненості й, сподіваюсь, у матчі проти Металіста ми теж здобудемо позитивний результат.
Максим Росул. Фото: instagram
«Щура» у Минаї немає. Ніхто поєдинок проти тернопільської Ниви не здавав»
– Щодо матчу проти Ниви з Тернополя. Ви ж чудово знаєте про всі ці чутки, мовляв, поєдинок міг бути договірним. Хіба такі новини не впливають на мікроклімат у колективі негативно?
– Звісно ж, всі ці новини про «договірний» матч читають і знають, але ми на них не зважаємо, бо знаємо, що «щура», зрадника, у Минаї немає. Ніхто поєдинок проти тернопільської Ниви не здавав.
Нас днями всіх зібрав Любенович і сказав: «Хлопці, не зважайте на чутки і не переживайте. Наш клуб не замішаний ні в яких матчах на контору. Все це просто брехня». Навіть образливо читати таке про Минай якось. Хто і навіщо її розповсюдив, новину цю, поки не ясно, але, повторюсь, ми на це не зважаємо і сконцентровані на футболі.
– На тижні ваш клуб офіційно залишив Олександр Бандура, який був першим номером Минаю, хоч і з цифрою 13 на спині. В інтерв’ю моєму «УФ» з-поміж іншого він сказав, цитую: «З того клубу всі тікають». Виходить, все ж не все добре у Минаї…
– Чому Бандура так сказав, я не можу відповісти. Наскільки мені відомо, він мав зустріч з керівництвом Минаю і розсталися вони полюбовно, без сварок і образ.
Особисто я Олександра поважаю. Він був хорошим одноклубником і навіть у деякій мірі моїм наставником, скажімо так.
– Якщо вірити офіційному сайту Минаю, тепер у команді один воротар – Максим Росул. Та я знаю, що разом вами тренується ще й вихованець Шахтаря Денис Барченко.
– Мабуть, це все через те, що у нас у пресслужбі клубу влітку відбулися зміни. Не встигають інформацію на сайті обновляти:) Так, все правильно, нині з основною командою тренуємось я та Денис.
– Після відходу Бандури з Минаю, якщо чесно, дихати стало вільніше? Чи зменшилася конкуренція? Бо одна справа боротися за місце в основі майже з однолітком й інша – проти дядька, якому вже 38 років і який грав і на рівні УПЛ.
– Я про це не сильно думаю. Тренуюсь, так само як і коли у команді був Бандура. І, не варто забувати, що в мене є достойний конкурент, партнер по команді, в особі Дениса Барченка.
«Не можу сказати, що Любенович – суворий тренер, але якщо треба, то може і напхати»
– Перейдемо до іншої теми, а саме персони Любеновича. В чемпіонаті України нині не так багато тренерів-іноземців, хоча Желько вже й давно інтегрований в вітчизняний футбол. Яку б професійно-людську характеристику дали сербському фахівцю?
– Любенович не любить робити поспішні рішення. Він любить аналізувати. Про помилки в матчах зазвичай говорить лише на наступний день, а не після гри, наприклад. Желько – амбіційний і ця його риса надає впевненості всім нам.
Не можу сказати, що Любенович – суворий тренер, але якщо треба, то може і напхати. Таке стається дуже рідко, бо він намагається знайти до кожного гравця індивідуальний підхід. Желько дуже багато з нами спілкується. Він – тренер нової формації, а не старої, радянської ще, закалки.
– Закарпаття – мультинаціональний регіон, але все ж переважно україномовний. Любенович вже освоїв солов’їну чи на тренуваннях говорить з гравцями російською?
– Він чудово розуміє українську і поволі її освоює. Поки він спілкується на тренуванні переважно російською, але ми розуміємо його, а він нас. Взагалі ж, знаєте, в Україні 90 відсотків тренерів – російськомовні українці.
«Склав резюме і розіслав його у 40 різних клубів з Європи. Відповіли лише два, один з яких – Айнтрахт. Згодом писали з Баварії»
– Не так багато 18-річних гравців в України можуть похизуватися тим, що у такому віці мають закордонну практику. Ви перебували у структурі німецького Айнтрахту з Франкфурту. Як потрапили до Німеччини?
– В Айнтрахті я був досить тривалий час, а саме – чотири місяці після початку повномасштабної війни. Тренувався з командою U-17. Я сам приїхав до Франкфурту і жив там у свого найкращого друга з України. З житлом у Німеччині проблем не мав.
– Як опинилися у структурі клубу? Невже просто приїхали на базу й сказали: «Добрий день мене звати Максим, візьміть мене до команди»?
– З початком війни десь півроку взагалі не було можливості тренуватися в Україні. Тож потрібно було шукати варіанти, як не втратити фізичну форму і продовжити кар’єру.
Батько якось мені сказав: «Сину, стукай у двері і тобі відчинять». Тож, я склав резюме і розіслав його у 40 різних клубів з Європи. Відповіли лише два, один з яких Айнтрахт. Приїхав до них на перегляд, пройшов його і почав тренуватися.
– А що за інший клуб?
– Згодом писали з Баварії. Однак відповідь з мюнхенського клубу мені надійшла, вже коли я тренувався з Айнтрахтом. Вони мені запропонували тренуватися з молодшою командою U-15. Можна подумати, що я якийсь дивний, але я відмовив Баварії. По-перше, мене все на той час влаштовувало у Айнтрахті, а по-друге, я не хотів тренуватися з молодшими від себе гравцями. Досвіду б я з ними не набрався.
– Чому не залишилися в Айнтрахті? Все ж клуб з Бундесліги, з історією, нехай і не Баварія чи Борусія з Дортмунду, але і не умовний Ауе з третьої ліги.
– Все дуже просто. В Айнтрахті мені запропонували варіант продовжити тренуватися і грати за іншу команду. Не з Бундесліги, а значно нижчого дивізіону. Не можу сказати назву клубу, вибачайте, бо просили не розголошувати.
І в той же час мені подзвонили з Минаю й запропонували грати за юнацьку команду та тренуватися з головною. Я зважив всі за та проти й повернувся в Україну. І зовсім про це не жалкую. Більш професійно виступати за дорослу команду в Україні, ніж за молодіжну в нижчій лізі Німеччини.
Мені лише 18 років, контакти в Айнтрахті зокрема і Німеччині загалом у мене лишилися, я вільно спілкуюся англійською та розумію німецьку на базовому рівні, тому, в разі чого, ще зможу повернутися до Європи.
«Закріпитися у Ювентусі у мене ніякої змоги не було. Зате бачив особисто Буффона»
– Що за історія з перебуванням у туринському Ювентусі?
– Я просто проходив тренувальні збори з молодіжною командою цього клубу. Влітку. Два тижні. Такі собі курси підвищення кваліфікації для молодих гравців. Пліч-о-пліч тренувався з воротарями 2004 - 2007 років народження. От так все було, бо доводилось читати в інтернеті, мовляв, я там ледь не академію Ювентусу закінчив, ні. Закріпитися у Ювентусі у мене ніякої змоги не було, на жаль. Хоча, мені сказали, що будуть за мною слідкувати.
– Виходить, у Баварії відмовили ви, а у Ювентусі вам.
– Та мені й не відмовляли, бо це був просто тренувальний табір, а не перегляд. До речі, поряд з нами, юніорською командою Юве, тренувалася й головна команда туринського клубу, буквально через одне тренувальне поле. Бачив особисто Буффона.
– Даруйте, переб’ю, а селфі з Джанлуїджі де?
– Селфі зробити не вийшло. Нас не підпускали до головної команди Юве, інакше б було:) Шалена мотивація, насправді, коли от так поряд тренуєшся і, можливо, на тебе дивиться жива легенда.
Ще пам’ятаю з того табору, що нам кинув свою футболку Маріо Манджукич (зловив її не я), і ще потиснув руку особисто Массіміліано Аллегрі (тодішній тренер Юве) та Мойзе Кіну (нападник туринської команди).
– Щодо Буффона, а раптом не італієць був кумиром дитинства?
– Ні. Я завжди захоплювався Кріштіану Роналду. І не лише його рівнем гри, а його підходом до справи. Він – суперпрофесіонал, який продовжує тримати планку та грати в 39 років.
Саме Роналду довів, що можна досягти майже всіх висот у футболі не лише завдяки таланту, а дякуючи сумлінній, щоденній праці над собою. Кріштіану той – на кого слід рівнятися. До речі, нещодавно КріРо забив 900 гол у кар’єрі, хотів би його привітати, хоч він, найпевніше це і не прочитає:)
Кріштіану Роналду. Фото: УЄФА
«Трубін та Лунін – голкіпери світового рівня. Нойєр – найкращий за всю історію»
– Хто найкращий воротар УПЛ станом на зараз?
– Мені подобається, як грає мій колишній одноклубник Саша Кемкін, який нині захищає кольори львівських Карпат. Дмитро Різник із Шахтаря. І, звісно ж, Георгій Бущан з Динамо. Він дуже якісний голкіпер, як на мене. От така моя трійка найкращих стражів воріт в УПЛ, одного не стану виділяти.
– А якщо говорити про українських воротарів загалом?
– Це Трубін та Лунін. І, знову ж, я не можу сказати, хто з них кращий, бо Анатолій і Андрій – обидва, без перебільшення, класні голкіпери світового рівня. Якби я був на місці Сергія Реброва, це б був мій головний біль, кого з них випускати зі старту.
– Хто номер один у світі?
– Я сформую п’ятірку найкращих. Це Трубін, Лунін, Кобель (Борусія Дортмунд), Барт Вербрюгген (Брайтон) і Тібо Куртуа (Реал).
– Найкращий з найкращих стражів воріт за всю історію футболу?
– Мануель Нойєр – найкращий за всю історію.
– Завдання Минаю на сезон вже надцять разів озвучували Пересоляк та Любенович – повернення до УПЛ. Яке персональне завдання на кампанію 2024/25 років Максима Росула?
– Не пропустити жодного голу:) Звісно, це нереально, чудово розумію, але прагнутиму до того, щоб пропускати якомога менше й своєю грою допомогти Минаю повернутися до еліти українського футболу.
