«Ми навіть Шевченка хотіли взяти!»: неймовірна історія злету ЦСКА-Борисфена очима Ігоря Ковалевича
9357 
ЦСКА-Борисфен прогримів у сезоні 1995/96, зайнявши четверте місце у чемпіонаті України, по ходу розгромивши Шахтар (4:0) та відібравши очки в Динамо.
Через ЦСКА-Борисфен і клуби, які йому передували, пройшло багато відомих особистостей – Фоменко, Безсонов, Колотов, Чанов, Кузнєцов, Литовченко, тут засвітилися юні Шовковський, Ващук, Гусін і Цихмейструк. І це не повний перелік. Що й казати, якщо команду ще в Другій лізі міг очолити Валерій Лобановський!
Але історія клубу була недовгою. Вже у наступному році ЦСКА-Борисфен розпався, залишивши нам безліч божевільних історій про святі 90-ті.
Один із тодішніх керівників ЦСКА-Борисфену Ігор Ковалевич розповів в інтерв’ю сайту «Український футбол» про спробу створити в столиці другий суперклуб і його недовгу, проте пам’ятну історію.
«Першим я запросив у нову команду Терлецького із Динамо, а вже він порадив Ошемкова. Це два найближчих соратники Лобановського»
– Ігоре Капітоновичу, розповідайте, як ви, молодий арбітр, опинилися в ролі керуючого футбольним клубом?
– Наприкінці 1991 року ми з моїм другом дитинства Дмитром Злобенком створили комерційну структуру – науково-виробничу фірму «Геотон». Діма був тямущим хлопцем – із червоним дипломом закінчив Університет імені Шевченка, за фахом був геологом. Коли ми вже твердо стояли на ногах, якось за вечерею ми згадали свої дитячі захоплення – як ходили на футбол, грали у дворі. Зрештою ми вирішили створити свій футбольний клуб.
«Геотон» на той момент був єдиним засновником ФК Борисфен. Наприкінці лютого 1993 року ми вже зареєстрували документи на створення футбольного клубу. Ми тоді були зовсім молоді – по 32-33 роки, ясна річ, що нам все хотілося швидше. Навесні хотіли стартувати у чемпіонаті України або, як мінімум, грати у Кубку. Уже через місяць-півтора знайшли варіант, який дозволяв стартувати.
Божевільна історія ЦСКА-Борисфена сьогодні доступна на сайті «Український футбол» в текстовому серіалі. Ось вам неймовірні пригоди армійсько-бізнесового футбольного клубу в ексклюзивних інтерв’ю безпосередніх учасників подій:
– Як ви придумали назву клубу та логотип?
– Ми все робили самі. Спершу думали, як назвати команду. Хтось нам підказав назвати Борисфен, бо Бориспіль знаходиться поруч із Дніпром, а Борисфен – це стара назва Дніпра. Логотип придумав та намалював Діма Злобенко. Вже потім ми його всіляко допрацьовували.
Ігор Ковалевич. Фото: Google
‒ Всі зараз хочуть створювати свої клуби-стартапи в столиці. Ви ж спершу, навпаки, базувалися в Київській області. Чому?
‒ Тому що ми хотіли відразу ж заявитися в чемпіонат України. Перше коло чемпіонату вже закінчилося, і я за своїми старими зв'язками зустрівся з Володимиром Коломійцем, власником миронівської Ниви. Він також був футбольним ентузіастом, як і ми. Його команда грала тоді у Перехідній лізі – це був уже не колектив фізкультури, але ще не команда майстрів.
У Перехідній лізі Нива йшла на п'ятому місці і завдання виходу до Другої ліги перед ними не стояло. Я йому розповів про наш проект Борисфен і запропонував, що ми наймемо тренера, гравців і з другого кола гратимемо як одна команда. Ми пообіцяли, що купимо автобус для Ниви та беремо на себе всі фінансові зобов'язання.
Після виходу до Другої ліги ми хотіли йти далі на підвищення, тому, щоб усе було правильно юридично, я запропонував Коломійцю, що ми створимо ще одну команду ‒ Ниву (Карапиші), яка б почала грати в Перехідній лізі. Ось такий вийшов у нас старт.
Першим я запросив у нову команду Івана Івановича Терлецького із Динамо. А вже він порадив Михайла Олеговича Ошемкова, котрий на той час був без роботи. Щоб ви розуміли, Терлецький та Ошемков – це два найближчих соратники Лобановського.
– Ось це рівень для новоствореної команди!
– Ми з Дімою змалювали їм наш проект – що за два-три роки хочемо вже виступати у Вищій лізі та єврокубках, а там уже й на чемпіонство замахнутися. Амбіції були великі! В Ошемкова аж окуляри піднялися на лобі, коли він почув наші цілі.
Тренером Ошемков порадив взяти Віктора Михайловича Колотова. Ми одразу ж погодилися. Легендарна особистість! Він на той час працював із дублем Динамо.
– Як вдалося його з Динамо перетягнути до нікому невідомого клубу?
– Думаю, велику роль відіграла присутність у нашому клубі Ошемкова, який став віце-президентом. У них були хороші взаємини.
– Ви ж і на збори за кордон їздили.
– Перший тренувальний збір ми провели у німецькому Руйті під Штутгартом. Туди Лобановський постійно возив Динамо. З німцями Ошемков домовився, він їх добре знав. Ми з собою ще Мунтяна взяли, у настільний теніс із ним грали.
Крім Руйта, ми їздили до Іспанії, Португалії. Жодна команда України, включаючи Динамо, не могла дозволити собі такі навчально-тренувальні збори. Збори нам допомагали влаштовувати наші друзі-австрійці. Вони ж допомогли укласти нам контракт із Puma, яка давала нам преміальну форму (а до цього Борисфен грав у Adidas).
– Які ще у вас були спонсори?
– 1993 року на нас вийшла компанія «Stimorol», і ми уклали з ними контракт. Це був перший закордонний контракт українського футболу, якщо залишити за дужками клуби, що пограли в радянській Вищій лізі. Гроші невеликі, але престижно. Це показувало, що ми тоді були цікаві рекламодавцям.
Коли ми вже грали у Вищій лізі, через австрійських менеджерів ми уклали контракт з німецькою телевізійною компанією на показ наших матчів у єврокубках. Наприклад, якби ми вийшли до 1/16 фіналу Кубка УЄФА, то заробили б 30 тисяч марок за показ нашої гри. З кожною стадією сума збільшувалася б. Якби ми дійшли до фіналу, то кілька мільйонів отримали.
– Коли ви грали у Перехідній лізі, то взяли участь у Кубку України. Розкажіть, як це було.
– Коли ми об'єдналися з Нивою (Миронівка) у перехідній лізі, то заявилися на Кубок України, і нам в 1/16 фіналу випало Динамо. Ми хотіли провести гру у Борисполі. Стадіон там був жахливий: дерев'яна будівля, дерев'яні лавочки, трава на полі в людський зріст та кози гуляли. Ми все це розвалили та вирішили швиденько реконструювати стадіон. До матчу з Динамо залишався місяць.
З Німеччини, за рекомендацією Ошемкова, ми запросили спеціаліста з футбольних полів Мюнстера. Окрім цього, ми проплатили ремонт роздягалок і трибун. Мер Борисполя щоранку на стадіоні проводив наради з будівельниками. І ось за день до гри з Динамо на стадіон приїхав наш головний тренер Колотов із командою. Подивився – будівництво ще йде повним ходом, роблять лавки, скрізь бруд, сміття. Похитав головою скептично: «Я не уявляю, як ми гратимемо тут із Динамо».
Приїжджає на наступний день, а стадіон повністю готовий! Колотов у шоці: «Я не уявляю, як за ніч ви встигли довести до ладу стадіон!». Ми повністю відремонтували будівлю та збудували половину трибун, іншу частину – просто не встигли за місяць. Поле, завдяки Мюнстеру, було в ідеальному стані.
На матч прийшов повний стадіон – півтори тисячі вболівальників. Ми програли Динамо – 1:3, але у місті було свято. Єдиний гол у нас забив Романишин – гравець юнацької збірної України.
«Ми навіть Шевченка хотіли взяти! Ошемков нам казав, що в Динамо-3 бігає такий «губастенький хлопчина», з якого в майбутньому виросте класний футболіст»
– Функціонерів та тренерів ви знайшли, а як відбувалася комплектація команди?
– Допоміг цікавий випадок. Якось увечері я повертався додому і біля метро зустрів Володимира Мунтяна, і Федорович вилив мені душу. Він тоді тренував олімпійську збірну України й поскаржився на відсутність фінансів – що НОК не має грошей навіть форму купити, не те що на збори виїхати. Іспанська Федерація футболу надіслала їм запрошення на товариський турнір, а вони не мали грошей, щоб поїхати. У Мунтяна тоді хороша молодіжка підібралася: Ребров, Пушкуца, Косовський, Мороз.
Після розмови з Мунтяном я приїхав додому, зателефонував Злобенку та розповів про цю зустріч. Наступного дня ми запросили Мунтяна до нашого офісу. Домовилися, що стаємо спонсорами олімпійської збірної та створюємо Мунтяну фонд, через який відбуватиметься фінансування.
Володимир Мунтян. Фото: Google
– Я чув, що там вас обдурили грузини. Правда?
– Було таке. Мунтян показав нам факс, що грузинську збірну теж запросили на турнір до Іспанії, і вони вже зафрахтували літак за 50 тисяч доларів. Грузини запропонували нам такий варіант: ми платимо 25 тисяч, вони сідають у Києві й команди летять разом. Ми погодились. Коли літак уже летів з України, його не пустили на кордоні з Чехословаччиною і повернули до Києва. Виявилося, що ця авіакомпанія, яку зафрахтувала грузинська Федерація футболу, мала борги за попередні польоти.
Найцікавіше, що окрім команд, цим літаком летіли якісь музиканти, туристи. Коротше – цирк. Після повернення до Києва ми одразу до грузинів, вони у відповідь: «Денег нема».
Трошкін, який був у делегації, відразу розвернувся та пішов, а Мунтян залишився, треба віддати йому належне. Прямо з аеропорту він почав усіх обдзвонювати, дійшов аж до міністра закордонних справ Зленка. У результаті українські авіалінії виділили нам літак, але нам знову за нього довелося заплатити.
Однак зробили ми це не дарма. Наша команда зайняла на турнірі в Іспанії перше місце. Володимир Федорович, у свою чергу, почав рекомендувати у нашу команду гравців, які на той момент ще не були широко відомі, і їх можна було легко запросити в Борисфен.
– Кого першими ви запросили?
– Це були півзахисники Олег Соловйов із Металіста та Михайло Безручко з нікопольського Металурга. Третім ми запросили Степана Матвіїва, якого нам рекомендував Терлецький.
Пізніше ми запросили молодь Динамо 75-го року народження разом із тренером Крощенком, вони тоді стали чемпіонами СРСР. Це Шовковський, Ващук, Федоров, Баланчук та ще чотири хлопці. Декого через армію ми закликали, коли почали вже співпрацювати з Міністерством оборони. Ну, як закликали, хлопці самі дали згоду. Динамо на той час на них дивилося особливо.
Ми навіть Шевченка хотіли взяти! Ошемков нам казав, що в Динамо-3 бігає такий губастенький хлопчина, з якого в майбутньому виросте класний футболіст. Але до пропозиції справа не дійшла. Він почав швидко прогресувати і його перевели до першої команди Динамо. Шевченка важко було не помітити.
«Ми заплатили ФФУ величезні гроші на той час – п'ять мільйонів доларів»
– Як ви почали виступати у Другій лізі?
– У другому колі Перехідної ліги ми програли Нафтохіміку з Кременчука, який йшов на другому місці. Тоді я зрозумів, що розраховувати на підвищення буде складно. Від четвертої команди ми відставали п'ять очок. Якось я почав розмовляти з Анатолієм Коньковим, який був куратором змагань у ФФУ, щоб він допоміг нам підвищитись у класі. Він відповів: «Ти ж розумієш, що не можемо просто взяти і когось викинути. Це не за спортивним принципом».
У результаті ми посіли п'яте непрохідне місце, але пішли іншим шляхом.
– Яким?
– Ми стали спонсорами Федерації футболу України.
– Оце так поворот!
– На той момент ФФУ була гола та боса, грошей не було взагалі. Ми домовилися з віце-президентом Федерації Євгеном Котельниковим, що спонсоруватимемо організацію, а вони нам допоможуть увійти до Другої ліги. Ми заплатили ФФУ величезні гроші на той час – п'ять мільйонів доларів.
Завдяки цьому ФФУ зробила реорганізацію футбольного господарства. Вищу, Першу та Другу ліги збільшили на дві команди. Виходить, що з перехідної ліги у класі підвищувалося вже не чотири команди, а шість.
Пам'ятаю, на першу гру у Другій лізі ми полетіли до Керчі приватним літаком. Усі були приголомшені. Президент ФК Океан (Керч) нам тоді подякував за реформу українського футболу, адже вони підвищилися завдяки нам, посівши шосте місце у перехідній лізі. У дебютному матчі у Другій лізі у нас на воротах стояв Шовковський, а центральним захисником був Ващук. Ось так починалося наше сходження. Завдання виходу до Першої Ліги ми вирішили в перший же сезон.
«Суркіс у цей момент дзвонить Дрознику і дізнається, що Пушкуцу продали в Борисфен»
– Як тренером Борисфену став Михайло Фоменко?
– Коли ми грали у Першій лізі, мені зателефонував Коньков і каже: «Вам потрібен класний тренер для вирішення завдання виходу до Вищої ліги. Рекомендую тобі звернути увагу на Михайла Фоменка». Він тоді тренував збірну Гвінеї, Діма Злобенко йому зателефонував, вони переговорили, і Михайло Іванович прилетів до Києва. Думаю, він уже сам хотів повернутись додому.
– Не побоялися запрошувати Фоменка, адже він був із непростим характером? Леоненку в Динамо давав прочухана, Кутепова за чутками взагалі побив.
– У Фоменка характер мужика, він мало говорить, але багато робить. Михайло Іванович порядна людина, і проблем із ним в мене ніколи не було. У нас теж була з ним цікава ситуація із бійкою. Грали ми на стадіоні ЦСКА з Нафтовиком (Охтирка). У нас був грузинський нападник Джишкаріані, якого ми взяли у Динамо. У другому таймі Фоменко його замінив.
Він пішов у роздягальню і, проходячи повз Фоменка, вилаявся грузинською на його адресу. Свого часу Михайло Іванович у Грузії працював і все зрозумів. Раз ‒ він мовчки встає з лави і швидким кроком іде за Джишкаріані. Масажисти швидко побігли до роздягальні відтягувати Фоменка. Але, гадаю, Михайло Іванович один удар встиг зробити. За себе він міг постояти.
Михайло Фоменко. Фото: УАФ
– Для виходу до Вищої ліги вам потрібне було посилення. Як ви набирали команду?
– Із тієї ж олімпійської збірної ми взяли Віталія Пушкуцу. Я зателефонував тодішньому президентові Металіста Дрознику, кажу: «Так і так, нам потрібний Пушкуца». Він у відповідь: «Без проблем! Бери гроші та приїжджай».
Наступного дня я з обумовленою сумою був уже у Харкові, ми за сім хвилин вирішили питання з трансфером, я забрав Пушкуцу, ми поїхали до Києва.
– У скільки вам обійшовся Пушкуца?
– 40 тисяч доларів. Але це ще не все! Коли я оформлював його трансфер, тренер Металіста Леонід Ткаченко сидів у кабінеті у Григорія Суркіса та домовлявся про перехід Пушкуци до Динамо. Суркіс у цей момент дзвонить Дрознику і дізнається, що Пушкуцу продали в Борисфен. Ось так ми забрали гравця з-під носа у київського Динамо.
Були ще цікаві випадки.
– А ну, а ну.
– Пам'ятаю ми взяли зі збірної Мунтяна – Свистунова та Закотюка, обидва з Вереса. Зі Свистуновим взагалі весела історія сталася. Він поїхав до Ялти, звідки родом, і вже звідти ми його покликали до армії. У цей момент до нас приїхав головний спонсор Дніпра Ігор Бакай. Перед Дніпром стояли тоді високі завдання, вони запросили німця Бернда Штанге та Ошемков їм теж допомагав формувати команду. Бакай мені каже: «Ми плануємо з Вереса підписати Свистунова, його Штанге хоче бачити в нашій команді».
Тут відчиняються двері і до нас заглядає Свистунов. Я кажу: «Так ось Свистунов, він уже з нами летить на збір до Португалії». У Бакая аж очі на лоба вилізли: «Мені Коротков (президент Вереса, – прим. А.П.) сказав, що нам його продасть», – «Нічого не знаю, він уже наш гравець, ось повістка та квиток».
«Міністр оборони України запитав, чи можна створити футбольну команду, щоб зіграти з російським ЦСКА»
– У Вищій лізі ви грали під назвою ЦСКА-Борисфен. Розкажіть, як почалась співпраця з Міністерством оборони?
– Я був добре знайомий з міністром оборони Валерієм Шмаровим. Він взагалі любив спорт. Шмаров якось познайомився з міністром оборони Росії Грачовим, і побачив, що в РФ є сильна команда ЦСКА. Зателефонував мені: «Ми можемо футбольну команду створити, щоб із московським ЦСКА зіграти?» – «Звичайно, можемо».
ЦСКА тоді виступав у Другій лізі, а ми вийшли до Вищої та спільно з Міноборони створили ЦСКА-Борисфен. 20 відсотків клубу належало Міністерству оборони, 40 відсотків – групі «Київ-Донбас», яка спонсорувала ЦСКА, та 40 відсотків – Борисфену.
Президент ЦСКА Михайло Гриншпон не був великим любителем футболу, більше мав комерційні інтереси з Міністерством оборони. Ми домовилися, що він бере на себе фінансування ЦСКА із Другої ліги, а ми повністю беремо на себе обов'язки щодо ЦСКА-Борисфену. Підписали такий договір.
Шмаров щоранку їздив плавати в басейн, який був у жахливому стані. Якось він попросив у мене та Злобенка фінансову допомогу, щоби ми реконструювали басейн. Ми погодились. Ми з Дімою взагалі багато допомагали фінансово Міністерству оборони, а вони нам бартером – то літак давали, то ще щось. Перед матчами курсантів привозили на стадіон «ЦСКА» – вони там прибирали, білили.
– Ви на військових літаках літали?
– Так, на одному АНі команда літала на матчі, а другий ми використовували для делегацій. Ми лише за пальне платили. Міноборони пального не мало і літаки не літали, тому льотчики були задоволені, що ми їх використовували, їм же потрібні був години польотів.
«Ми хотіли зробити у Києві повну копію стадіону Андерлехта»
– Наскільки я знаю, ви хотіли збудувати сучасний стадіон у Києві для ЦСКА-Борисфена.
– Так, ми хотіли збудувати новий стадіон на місці старого ЦСКА. Ошемков повіз мене та Злобенка до Бельгії на стадіон Андерлехту. Ми зустрілися з президентом футбольного клубу та представником компанії, яка будувала їхню арену. Ідея у нас була така. Ми хотіли, щоб земля, поле та роздягальні належали клубу, а підтрибунні приміщення ‒ спонсорам, які б там відкрили банки, магазини, бізнес-центри, кінотеатри. Стадіон би став комерційною структурою, яка б приносила гроші. Ми хотіли зробити повну копію стадіону Андерлехту.
Окрім цього, ми хотіли побудувати футбольну базу в Бортичах. Для цього ми навіть залучили Всесвітню організацію гольфу, щоб вони зробили там гольф-клуб, і ми б там базувалися. Їм це місце сподобалося, вони вже були готові розпочати будівництво, і ми уклали контракт. Єдине, що залишалося, ‒ щоб нам передали цю землю. Там був якийсь табір, який забрала собі міліція. Шмаров сказав, що вирішить це питання.
– Чому зрештою не вийшло?
– Бо Шмарова зняли з посади міністра оборони. Було вже не до цього, і клуб у нас забрали. Але ми стадіон ЦСКА до ладу трішки довели, бо дивитись було страшно. Пам'ятаю, купили у Явора (Краснопілля) одного футболіста, але згодом він перестав потрапляти до складу, і ми його повернули назад, не взявши грошей. Президент Явора (заслужений працівник лісового господарства) натомість поміняв нам лавки на стадіоні. Дмитра Коренєва ми у Ворсклу продали, а за виручені гроші зробили ремонт роздягальні.
«Президент Шахтаря каже: «Я за Федькова не заплатив жодної копійки і тому грошей із вас теж не візьму. У мене є пропозиція у відповідь»
– У Вищій лізі ЦСКА-Борисфен стартував з двох нічиїх, а потім набрав чемпіонський хід, де серед інших перемог був розгром Шахтаря – 4:0. Хоч «гірники» тоді й не вважалися грандом, проте були статусною командою. Після того матчу головний тренер Шахтаря Володимир Сальков пішов у відставку.
– Саме так. У мене взагалі про Шахтар цікаві спогади. Коли Анатолій Коньков став тренером національної збірної України, у нього в числі кандидатів був форвард Андрій Федьков із Кременя. Коньков мені каже: «Візьми його до ЦСКА-Борисфена. Фоменко зробить із нього чудового футболіста».
Ми з Федьковим поговорили, йому наш проект сподобався, і він пообіцяв, що перейде в ЦСКА-Борисфен, у нього закінчувався контракт із Кременем. Ми заявляємо його на чемпіонат, а заявку не приймають!
– Чому?
– Ми випадково дізналися, що за півроку до нашої з ним розмови Федьков підписав попередній контракт із Шахтарем. Дивна вийшла ситуація. Ми вже домовились із Кременем про компенсацію, щоб він раніше до нас перейшов, а тут таке! Що робити – не знаю! Тут вранці лунає телефонний дзвінок: «Доброго дня. Це Олександр Сергійович Брагін – президент Шахтаря. Я хотів би з вами переговорити щодо Федькова». Я кажу: «Тут така справа, що Федьков хоче грати за ЦСКА-Борисфен і ми його вже викупили у Кремня». – «Розумію, але я хочу, щоб він грав за Шахтар».
Ми вирішили взяти паузу, я переговорив зі Злобенком і наступного дня зателефонував Брагіну: «Сталася неприємна ситуація, у футболіста є два контракти. Самі розумієте, футболісти не завжди розуміють, що вони роблять. Через це його можуть дискваліфікувати. Давайте не ламатимемо хлопцеві кар'єру. Назвіть суму компенсації, ми готові заплатити».
Брагін каже: «Я за Федькова не заплатив жодної копійки і тому грошей із вас теж не візьму. У мене є пропозиція у відповідь. Шахтар грає у єврокубках. Давайте ми заявимо Федькова на півроку, після чого він перейде до вас». Брагін запросив нас зі Злобенком до Донецька, ми приїхали і вдарили по руках [пізніше Федьков став гравцем збірної Росії, почесним жителем Грозного, нагороджений орденом від Кадирова].
– Якою людиною був Брагін?
– Після випадку з Федьковим Брагін справив гарне враження. Запам'яталося, що він дуже добре ставився до Конькова, з такою батьківською любов'ю. Пам'ятаю, запросив мене та Злобенка на матч із Брюгге. Ми вже сидимо на стадіоні, поряд з нами губернатор Донецька Щербань, і тут заходить Брагін в оточенні 15 осіб охорони. Коньков нас усіх представив. Брагін каже Щербаню: «Посунься», і садить нас поруч із собою та Коньковим.
Шахтар тоді зіграв унічию, і Брагін дуже засмутився. Після гри ми поїхали до ресторану, там він трохи заспокоївся. На ночівлю нас поселили до старого готелю, який був на місці «Донбас Палас». О пів на сьому ранку стук у двері. Я відкриваю, стоїть директор готелю: «Вибачте, що розбудив. Вас Олександр Сергійович просить до телефону».
Беру слухавку, Брагін каже: «Перепрошую, я не знав, що вас поселили в цей старий готель. Мені незручно. Коли ви відлітаєте? Я хочу вас провести». У результаті Брагін забрав нас у свій люкс, ми пообідали з ним.
Ще Брагін дуже любив голубів. Коли ми вийшли з будинку, Брагін, накульгуючи, зупинився біля своєї голуб’ятні та розповів історію, як голуби врятували йому життя. Одного разу він вийшов з дому на вулицю і голуби сіли йому на руку, він зупинився. В цей момент охорона побачила незрозуміле ворушіння в кущах, почалась стрільба і його поранили в ногу, тому він кульгав. А якби Брагін не зупинився тоді біля голубів, то його б убили.
Потім він нас відвіз до аеропорту та довів до трапа літака. Це була наша остання зустріч. За тиждень Брагіна підірвали прямо на стадіоні, біля тієї ложі, де ми були. Він запам'ятався мені людиною, яка шалено любила футбол. Наступного сезону ми повернули борг Шахтарю за Федькова, але не грошима.
Ахать Брагін. Фото: Google
– А як?
– У чемпіонаті України 1995/96 ЦСКА-Борисфен посів четверте місце. Наступного сезону, в якому нам уже не судилося зіграти, ми ставили завдання чемпіонства. Четверте місце давало нам право на участь у Кубку Інтертото. Фоменко мені каже: «Якщо ми маємо завдання зайняти перше місце у Вищій лізі, то в Інтертото немає сенсу грати».
Я погодився і запропонував ФФУ, що ми поступимося своїм місцем у Кубку Інтертото лише Шахтарю, а не Карпатам, які посіли п'яте місце. Шахтар той чемпіонат завершив восьмим. ФФУ пішла нам на поступки. Таким чином ми вшанували пам'ять Брагіна і віддали борг за Федькова. Донецький клуб запросив мене як почесного гостя до Швейцарії на перший матч Шахтар з Базелем. Зіграли 2:2, нормальний на той час результат.
«Микола Павлов мені тоді відверто сказав: «Таких фінансових умов, як у вас, немає в жодній команді Вищої ліги, включаючи Динамо»
– Ви не тільки «зняли скальп» з Шахтаря, а й зіпсували нерви чинному чемпіону Динамо, зігравши в першому колі в нульову нічию. Той матч запам'ятався сваркою Фоменко із Сабо. Згадаймо, як це було.
– Судив той матч Степан Сельменський із Ужгорода. Динамо нічого вдіяти не може, всі на нервах, у нас Фоменка вилучили. Арбітр додав до основного часу дві хвилини. Закінчилась 92-га хвилина – суддя не свистить, йде 95-та – граємо. Йде вже 10-та доданого часу… І тут не витримує тодішній президент ФФУ Банніков, підскакує до бровки та показує арбітру на годинник, щоб закінчував. Тільки тоді він свиснув.
Сабо з Фоменком у підтрибунному приміщенні завелися. Сабо звинувачував Фоменка, що ЦСКА-Борисфен грав у закритий, «кріпацький», футбол, на що наш тренер відповів: «Дайте нам ваших гравців, і побачимо, як ви гратимете».
– У вас Андрій Гусін грав на позиції форварда. І яким був на цій позиції майбутній великий опорник?
– Гусін був нормальним нападником – високий, стрибкий, такого силового типу. Він тоді не потрапляв до основного складу Динамо, ми взяли його в оренду, і він став найкращим бомбардиром ЦСКА-Борисфена того сезону. Це потім, років через два, Лобановський у Динамо-3 перекваліфікував його на форварда. Кажуть, йому помічники під час матчу Другої ліги говорили: «У нас біда з опорником», а Васильович вказав на поле й відповів: «Так ось у вас готовий опорник бігає».
– Який у ЦСКА-Борисфена був бюджет та зарплати футболістів?
– Наведу приклад. Ми купували з Дніпра Геннадія Мороза, граючи ще у Другій лізі. Головний тренер Дніпра Микола Павлов мені тоді відверто сказав: «Таких фінансових умов, як у вас, немає в жодній команді Вищої ліги, включаючи Динамо». У Динамо, коли прийшов Суркіс, максимальна зарплата була півтори тисячі доларів, але отримували її далеко не всі, а за Безверхого взагалі не платили по кілька місяців, затримки були.
Наприклад, Геннадій Литовченко у нас отримував п'ять тисяч доларів. У Борисфені це була найвища зарплатня. Ніде в Україні стільки не отримували, як у Борисфені у Другій лізі. Литовченко потім стільки ж отримував в Адмірі Ваккер в Австрії, куди ми його влаштували.
– Чи були такі гравці, яких ви дуже хотіли підписати до ЦСКА-Борисфену, але не вийшло?
– Ми хотіли купити Віталія Косовського, який тоді грав у Ниві (Вінниця). Я з ним розмовляв, але він уже домовився з Динамо і до нас не пішов. Запрошували захисника Володимира П'ятенка, коли він грав у Таврії в парі з Головком, який пізніше пішов у Динамо. П'ятенко був не проти перейти до нас, але злякався. Таврією тоді володіло відоме в Криму кримінальне угруповання «Башмаки». Він так і сказав: «Вони мене не відпустять, ви ж розумієте, хто в мене керівники. Зрозумійте, боюся за свою сім'ю». Я зрозумів, тож не наполягав.
«Ми розуміли, що в Україні пробитися до Ліги чемпіонів буде важко, тому хотіли купити австрійський клуб – Адміру Ваккер»
– Як вам вдалося запросити в ЦСКА-Борисфен легіонерів: перуанця Альфонсо Раміреса та заїрця Мафумбу?
– Злобенко їх знайшов у Австрії. Ми там проводили збори та потоваришували з одним агентом, який порекомендував цих футболістів. Мафумба – це взагалі був перший легіонер в Україні. Розкажу цікаву історію. Ми його заявили, і команда зранку полетіла на гру із Металургом у Запоріжжя. Терлецький одразу пішов переписувати протоколи, щоб додати Мафумбу замість Степана Матвіїва, а дикторові на стадіоні протокол не змінили.
За десять хвилин до кінця гри у нас заміна та диктор оголошує: «Замість Андрія Гусіна на поле виходить Степан Матвіїв». І на полі з'являється темношкірий Мафумба. Весь стадіон від сміху випав. Мама Матвіїва по телевізору дивилася гру і була в шоці, казала: «Стьопа, де ти засмаг так, що весь чорний?».
Мафумба зіграв пару ігор за нас і поїхав в четверту лігу Німеччини. Його підписання для ЦСКА-Борисфена було більше рекламою – що в нас грав перший легіонер в історії українського футболу.
З австрійцями у нас взагалі склалися хороші стосунки. Ми навіть хотіли купити Адміру Ваккер.
Саша Мафумба (присів по центру), Михайло Фоменко (ліворуч), Євген Котельников та Сергій Величко. Фото з архіву
– Та ви що!
– Так! Ми розуміли, що в Україні пробитися до Ліги чемпіонів буде важко, тоді там міг виступати лише чемпіон країни, а конкурувати з Динамо було важко. Тому ми вирішили піти іншим шляхом, домовившись із президентом Адміри Ваккер про купівлю клубу за п'ять мільйонів доларів. Планували Михайла Івановича Фоменка ставити головним тренером, будувати команду навколо Гени Литовченка, Гени Мороза та інших українських збірників.
Для Австрії це були великі гроші. Фоменко навіть приїжджав до Австрії, дивився їхні ігри. Але потім ми вирішили, що спільно з Бакаєм розвиватимемо ЦСКА-Борисфен. А далі ви знаєте, що сталося.
«У Динамо якраз знімають Сабо, якого у клубі ніхто не любив. І Безсонов із Дем'яненком, який тоді був помічником Сабо, добре відзначили цю подію»
– Ви працювали у несамовитих 90-х. Не може бути, щоб у вас про цей час не було цікавих історій про бабло, арбітрів і президентів-бандюків.
– Та, взагалі, більшість президентів футбольних клубів були адекватними. Здебільшого, такі ситуації були, коли я судив футбол. Щодо ЦСКА-Борисфена, ось вам історія з часів, коли ми ще пробивалися в Вищу лігу. В Поліссі був такий президент – Зая Авдиш. Так там не те, що судді після матчів, а й тренери втікали. Ми з ними вдома зіграли 0:0, при тому, що тиснули весь матч – до воріт не можна було добігти, все нам зривали.
Наприкінці першого тайму Пушкуца втік із центру поля віч-на-віч із воротарем. Боковий суддя прапорець підняти не може – ні офсайду, ні порушення немає, все видно. А головний арбітр Михайло Прозоровський свиснув. До нього одразу підбігли всі наші гравці, тренери, спитати, що сталося. А він каже: «Кінець першого тайму». А грати ще чотири хвилини!
Після гри я підійшов до арбітра: «Міша, ну як це розуміти?». Тут у роздягальню забігає охоронець Злобенка: «Де цей арбітр? Я його зараз уб'ю!». Я говорю: «Заспокойся». У цей момент через двері до нас заглядає Авдиш. Охоронець бере табурет і кидає прямо в нього, пощастило, що ухилився. Після матчу Злобенко був засмучений і одразу поїхав. Авдиш до мене підійшов і каже: «Чому Діма їде? Поїхали, десь посидимо». До нього підходить адміністратор Полісся: «Що робитимемо з суддями?». Авдиш люто: «Нах*р усіх звідси! Пішли вони до чортової матері».
Ще була цікава історія зі Сталлю, з якою у нас були гарні відносини.
– Цікаво.
– Якось приїхали ми з Коньковим на матч із алчевською Сталлю. Борисфен тоді боровся за вихід до Вищої ліги і нам потрібна була перемога. У Сталі тоді начальником команди був Володимир Полубатко – місцевий авторитет.
Я кажу Волобуєву: «Давайте, ви програєте нам. Нам потрібні очки, а Сталь все одно йде у середині таблиці». Коньков з Полубатьком також просять: «Толя, піди назустріч». Але Волобуєв відповів різко: «Ні, я не можу. П'ять тисяч уболівальників прийшли на гру, вони не зрозуміють. Про нічию я ще можу подумати, але програвати ми точно не будемо».
Очко великої ролі не відігравало, нам потрібна була перемога. Ми порадилися з Фоменком і вирішили грати чесно. Зрештою ми програли. Але стосунки зі Сталлю у нас склалися добрі.
Пам'ятаю, нам потрібні були два захисники. Одного ми вже взяли із Сталі. Тут приходить Терлецький і каже: «У Сталі є ще один гравець. Треба і його забрати». Ми знали, що він служить в армії. Я приходжу до першого заступника міністра оборони Сосункова. Він мені: «Що треба?». Я говорю: «Є в Алчевську один футболіст, служить в армії. Треба його забрати до ЦСКА-Борисфена». Він одразу бере телефон і дзвонить при мені воєнкому Алчевська: «Щоб завтра о 9-й ранку цей футболіст був у Києві!».
Увечері дзвонить мені Волобуєв: «Ігорьок, я тебе прошу, ти ж теж футбольна людина, керівник, мусиш мене зрозуміти. Ви й так одного у нас забрали, не розвалюйте мою команду. Наш воєнком – класний мужик, прийшов сьогодні, руки, ноги тремтять, так ви його налякали». Я кажу: «Толю, я все зрозумів». Я одразу пішов до заступника міністра оборони і дав відбій.
– У другому колі ЦСКА-Борисфен поступився Прикарпаттю (2:3), Динамо (1:2) і зіграв унічию з Волинню (1:1), після чого Фоменка прибрали, і до кінця сезону командою керував Віктор Чанов. Ходить легенда, що Злобенко побачив Фоменка п'яним на тренуванні, після чого ухвалив таке рішення. Розкажіть, як насправді відбувалося його звільнення.
– Скажу чесно, я не знаю, що там сталося. Злобенко ще раніше хотів звільнити Фоменка, але я наполіг, щоб він залишився, пригрозивши, що теж піду з команди. Потім він охолонув. Що сталося згодом, я не знаю. Думаю, Діма вже домовився з Бакаєм, що команду очолить Штанге. Після цього ми з ним посварилися і тему звільнення Фоменка більше не підіймали.
– А взагалі, в ЦСКА-Борисфені були свої «Алієві та Мілевські» – любителі випити, загуляти?
– Плеяда футболістів у нас була спокійна, загулів за ними не помічалося. Розкажу іншу історію з цієї теми. Ми ще грали у Другій лізі та жили на олімпійській базі, а через паркан була динамівська. Тоді головним тренером у нас був Володимир Безсонов.
У Динамо якраз знімають Сабо, якого у клубі ніхто не любив. І Безсонов із Дем'яненком, який тоді був помічником Сабо, добре відзначили цю подію. Але Толя здоровий хлопець, а Володя не настільки міцний. І ось, що сталося.
Борисфен грав із Оболонню у Кубку. Ми приїхали на стадіон, а тренера нема! Мені сказали, що Безсонову стало погано, чимось отруївся та його повезли додому. Тут на гру приїжджає дружина Безсонова з дітьми та запитує: «Де Володя?». Я здивований: «Як де? Стало погано і поїхав додому». Вона каже: «Я щойно з дому, його там немає».
Поїхали ми до нього додому, дивимося – стоїть його машина, а в ній спить Володя. Наступного дня мені дзвонить Безсонов: «Мені соромно за вчорашній вечір. Я пишу заяву та йду». Я намагався його відмовити, але він був непохитний. Цей випадок показав порядність Безсонова.
– За якого футболіста ЦСКА-Борисфен заплатив найбільше грошей?
– За 40 тисяч доларів ми купили Пушкуцу у Металіста. За річну оренду Гусіна ми заплатили Динамо 20 тисяч доларів. На той час то були великі гроші. Але ми намагалися брати молодих футболістів, які не коштували великих грошей, така у нас була філософія.
Ще запам'яталася історія із Цихмейструком, я його взагалі випадково побачив. Ми грали проти Медіти із Шахтарська у Перехідній лізі. Дивлюся, за них бігає такий спритний пацанчик, неймовірно технічний. Він мені Заварова нагадав. Нанизував на швидкості по троє-четверо гравців. Я тоді одразу зрозумів, що Едик заграє у нас. Я попросив нашого начальника команди, щоб після матчу він дав мою візитівку Цихмейструку.
Через день мені зателефонував Цихмейструк: «Я із задоволенням до вас перейду, але спершу вирішіть питання із президентом Медіти». Протягом місяця я зустрівся з президентом Медити, і ми вирішили питання, заплативши за Цихмейструка п'ять тисяч доларів. Для Перехідної ліги це була неймовірна сума.
Жаль, що Цихмейструк до кінця не розкрив свій талант. У Вищій лізі я вже не бачив у нього того юнацького азарту, яким він мене вразив у Медіті.
«Суркіс обернувся до Гриншпона: «Ви давали слово Ігорю Капітоновичу?»
– Перед стартом нового сезону ЦСКА-Борисфен запросив до команди Бернда Штанге та гравців Дніпра. Розкажіть як це було?
– Ми домовилися з Ігорем Бакаєм, що у новому сезоні будемо рівноцінними партерами у ЦСКА-Борисфені. Бакай мав більше комерційних інтересів, все-таки команда базується в столиці і має стосунок до Міноборони, на відміну від Дніпра. Бакай забрав у нашу команду з Дніпра головного тренера Штанге та цілу плеяду гравців: Євтушок, Скрипник, Ковалець, Мізін, Полунін, Нагорняк, Шаран та Паляниця. Влітку ЦСКА-Борисфен вирушив на збори до Австрії, а Динамо до Швеції.
Динамо тоді програло одній команді, другій... А ми в цей же час обігруємо Айнтрахт, граємо внічию з Боруссією (Дортмунд). Склад у нас був божевільний! Якби ми розпочали новий сезон, впевнений – стали б чемпіонами! Шахтар тоді ще не був таким потужним і в Україні могли бути два гранди – Динамо та ЦСКА-Борисфен.
– Але цьому не судилося статися. Як стався розпад ЦСКА-Борисфена?
– Це була політична ситуація. Після повернення зі зборів ЦСКА-Борисфена не стало. За день до зняття з посади міністра оборони Шмарова ми з ним розмовляли, і я сказав: «Як ти дивишся на те, що до клубу зайде «Інтергаз» Бакая, щоб не вийшла політика?» На той час «Інтергаз» спонсорував Дніпро, де почесним президентом був Кучма, губернатором Дніпропетровська – Павло Лазаренко, а мером міста – Пустовойтенко.
Шмаров каже: «Не хвилюйся, я це питання вирішу». Потім мені зателефонував В'ячеслав Грозний, який став тренером Дніпра: «Давай зустрінемось». Ми побачились у готелі і Грозний каже, що хоче чотирьох наших гравців у Дніпро: Топчієва, Анненкова, Бєлкіна та ще когось, уже не пам'ятаю. Ми домовилися, що продамо. Ми навіть папір підписали, що Дніпро жодних претензій до ЦСКА-Борисфена не має.
Тут Шмарова зняли і нам дзвонить в.о. міністра оборони Бижан, щоб ми зі Злобенком приїхали до нього. Там уже сидів заступник міністра Собков, начальник команди ЦСКА Додонов, президент корпорації «Київ-Донбас» Гриншпон та ще одна людина зі служби безпеки «Київ-Донбас», яку потім заарештували в Америці.
Починаються претензії до Злобенка – що він неправильно вчинив і у Дніпропетровську постраждали комерційні інтереси, начебто ми вкрали їхніх гравців. Гриншпон запропонував зняти Злобенка з посади президента ЦСКА-Борисфена. Я дістаю та показую папери, де написано, що Дніпро не має до нас претензій. На цьому все скінчилося.
– Як виявилось, не все.
– Ми зі Злобенком попрощалися і пішли. Наступного ранку я приїжджаю на збори ПФЛ, мене зустрів Додонов і показує протокол засідання акціонерів, де вони вирішили зняти Злобенка і на його місце призначити Гриншпона. При цьому не було жодних голосувань. Для мене досі незрозуміло, як все сталося!
Президент ПФЛ Григорій Суркіс розпочинає засідання та підіймає питання про зміну президента ЦСКА-Борисфен. Я встаю і кажу: «Яке має право ПФЛ голосувати за зміну президента футбольного клубу?». Суркіс обернувся до Гриншпона: «Ви давали слово Юрію Капітоновичу?». Гриншпон щось промимрив і, звичайно, слова мені не дали, просто винесли питання про зміну президента ЦСКА-Борисфен на голосування. Отак, на жаль, закінчилася наша історія.
«Я не уявляю, щоби Суркіси продали Динамо. У них сенс життя тоді пропаде»
– Які у вас були стосунки із Григорієм Суркісом?
– У нас були нормальні стосунки. Пригадую, якось ми обідали з Ошемковим у ресторані. Суркіс тоді ще не став президентом Динамо, там керував Віктор Безверхий. А якраз багато футболістів з Динамо переходили до ЦСКА-Борисфену, фінансові умови у нас були набагато кращими. Якось до нас навіть Лужний приходив, коли ми у Другій лізі грали, хотів у нас грати. Тренери з Динамо до нас теж переходили – Колотов, Безсонов, Дем'яненко. У Динамо тоді була катастрофічна ситуація, навіть годувати команду не було чим, зарплату затримували по три-чотири місяці.
І ось заходить до ресторану Григорій Суркіс, присів до нас і каже: «Ви молодці, але скоро і в Динамо настануть зміни». Думаю, ця ситуація, що багато футболістів Динамо переходили до нас, прискорила процес передачі клубу до рук Суркісів.
Григорій Суркіс (по центру) та Ігор Ковалевич (справа). Фото: Google
– Чим брати Суркіси займалися до футболу?
– Суркіс-старший працював у міськвиконкомі ‒ у структурі, яка займалася постачанням. Він був начальником відділу постачання. Постачавав унітази, умивальники, плінтуси та інше до новобудов. За радянських часів це була дуже крута посада. Коли Суркіс забрав собі Динамо, то із міськвиконкому запросив туди всіх, з ким працював. Я вважаю, по-людськи – це правильно. Григорій і Ігор Михайловичі – божевільні уболівальники футболу. Я не уявляю, щоби Суркіси продали Динамо. У них сенс життя тоді пропаде!
– Правда, що Григорій Суркіс називав Конькова – «Коньяков», через те, що той любив випити?
– Я такого не чув, але любові між ними точно не було. У мене з Коньковим склалися добрі стосунки. Пам'ятаю, ми поїхали якось на полювання на лося. Вже вистежили здобич, тут Коньков зі сльозами на очах опускає рушницю і каже: «Я не можу вистрілити в тварину». Ось така він людина.
Коньков дуже переживав за Віктора Колотова. Коли Суркіс зняв його з посади головного тренера молодіжної збірної України, Колотов не пережив цього. Серце. Він усе пропускав через себе. Коньков у цьому звинувачував Суркіса. Смерть Колотова стала великою трагедією для нього, він плакав.
«Я Лобановському сказав прямо: «Валерію Васильовичу, ми дамо вам таку саму суму, що пропонують у Кувейті, і виплатимо відразу на рік вперед»
– У ЦСКА-Борисфені працювали соратники Лобановського – Ошемков та Терлецький. А з самим Валерієм Васильовичем ви були знайомі?
– Навіть більше! Ми пропонували Валерію Васильовичу очолити Борисфен, коли ще грали у Другій лізі. Він саме повернувся з ОАЕ і Ошемков запросив його до нас. Лобановський приїжджає до нашого офісу в готелі «Русь». Пам'ятаю, у готелі було багато іноземців, і коли вони побачили Лобановського, то встали і почали аплодувати.
Я спочатку навіть не впізнав Лобановського, після Еміратів він дуже набрав вагу. Ми сиділи та розмовляли три години, розповіли все про наш проект. У той час Лобановський вже мав пропозицію від Кувейту, але контракт ще не був підписаний. Я сказав прямо: «Валерію Васильовичу, ми дамо вам таку саму суму, що пропонує Кувейт, і виплатимо відразу на рік вперед».
– Отакої. І що ж Валерій Васильович?
– Лобановський узяв паузу і наступного дня запросив нас зі Злобенком до себе додому. Ми три дні до нього їздили і розмовляли, його дружина тільки й встигала заварювати чай. А Валерій Васильович не говорив ні «так», ні «ні».
Потім я говорю Злобенку: «Дімо, Лобановському просто незручно нам відмовити, він не очолить Борисфен. Це глиба, він всього досяг у футболі. Він не піде до команди Другої ліги, яка лише вчора з'явилася на світ».
Але Лобановський запропонував Злобенку несподіваний варіант: «Давайте я піду до Леоніда Кравчука та запропоную вас у президенти Динамо замість Безверхого». Це була наша остання розмова. У результаті Валерій Васильович поїхав до Кувейту, а через якийсь час до Динамо прийшли брати Суркіси.
Валерій Лобановський. Фото: Динамо
– Коли ЦСКА-Борисфен грав у Вищій лізі, президентом ФФУ був Банніков. Розкажіть про нього.
– Це була людина, яка любила життя. Моя думка, що Баннікова використовували як вітрину, адже він мав ім'я як відомий у минулому футболіст. Банніков більше був присутній на офіційних зустрічах, обідах у ресторанах, а ФФУ більше керував Котельников, він завідував усіма справами та займався рутинною роботою. Усі питання вирішувалися через нього. Коли я приходив до будівлі ФФУ, то до кабінету Котельникова стояла черга з вулиці – тренери, судді, функціонери. До Баннікова – нікого. Котельников був сірим кардиналом Федерації футболу.
– На початку 90-х багато українських гравців було заграно за збірну Росії: Онопко, Канчельскіс, Юран, Цимбалар і інші. ФФУ отримувала за це хабарі з-за поребрика?
– Думаю, ні. Росія стала правонаступником СРСР, а Україна у перші роки після розпаду Союзу ще не могла брати участь в офіційних турнірах. Також у Росії було набагато більше фінансів, а ФФУ була гола та боса. Думаю, ці чинники відіграли роль у тому, що українські футболісти почали виступати за Росію.
Сьогодні в УАФ божевільний бюджет, тому мене не дивує, що за крісло президента там іде війна між колишнім та нинішнім керівником.
– Ви на чиєму боці: Павелка чи Суркіса-старшого?
– Ні на чийому, бо багато знаю. Тому я хочу, щоби прийшли зовсім інші люди, які зможуть поламати систему. Ось дивіться. УЄФА протягом десяти років платив гроші ФФУ на розвиток юнацького футболу, щоб ці гроші розподілялися між українськими командами Вищої ліги, окрім клубів, які виступали в Лізі чемпіонів – у них інше фінансування. І ось щороку заходять два мільйони, ФФУ збирає клуби та каже: «Давайте ми краще ці гроші залишимо для будівництва бази у Гореничах. Що ви можете зробити за 50 тисяч? А так кожна команда зможе приїхати на базу, тренуватися». Ця історія тривала протягом десяти років, а в Гореничах як стояв один паркан, так і стоїть. Куди поділися гроші, ніхто не знає. Така сама ситуація відбувається і сьогодні.
– Закінчу нашу розмову сумною темою. Чому ваш друг Дмитро Злобенко помер так рано?
– Ми з ним розмовляли, коли йому було 33 роки, і він сказав, що 50 років – найстрашніша дата для нього. У нього батько помер у 50 років від проблем із серцем. Діма казав, що для нього головне – пережити 50 років. Найцікавіше, що Діма помер у стільки ж років, скільки було його батькові. Теж серце.
– Що трапилося з його бізнесом?
– Ті часи були жорсткими. У Діми почалися проблеми з бізнесом, в останні три місяці команду фінансував я. Злобенка кинув його бізнес-партнер, якого він запросив до свого банку. Потім він намагався увійти до футбольного клубу Тюмені – Динамо-Газовик, але часи були вже інші, і досягнути успіху не вдалося. Коли я став президентом бориспільського Борисфену, Злобенко приходив пару разів на наші матчі. Дмитро був дуже розумним хлопцем і в 1993 році досяг великих успіхів у бізнесі. Його компанія міцно стояла на ногах, але часи змінюються і Діма, як і багато хто, не зумів перебудуватися.