Микола Лиховидов: «Не замислювався про рекорд чемпіонату України - хотів грати в футбол якомога довше»
53339 
Історичні речі відбуваються – практично в кожному турі сучасної Другої ліги ось уже кілька років поспіль покращується рекорд чемпіонатів України. А все тому, що в складі одеського клубу Реал Фарма грає Микола Лиховидов – у Другій лізі він дебютував у 45-річному віці, історичний рекорд побив навесні 2016-го, а зараз із кожним виходом на поле покращує його й встановлює нову планку для своїх наступників.
Ми навіть почали стежити за світовими рекордами, а тут Миколі Івановичу є на кого орієнтуватися: його ровесник Хандсуренгійн Оюнбілег у 55-річному віці є навіть гравцем клубу Вищої монгольської ліги, а перевершивши рекорд японця Кадзу Міури, а єгиптянин Еззельдін Бахадер у тамтешній лізі, аналогічній нашій Другій, зіграв у 73-річному віці, обійшовши досягнення ізраїльтянина Ісаака Хаїка. Але наші симпатії, безперечно, на стороні Лиховидова: саме тому навіть гравці-суперники, почесні гості матчів і вболівальники аплодують граючому президенту одеського футбольного клубу, який повторив навіть досягнення ісландської династії Гудйонсенів – адже його одноклубником є син Андрій.
У ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» президент ФК Реал Фарма (Одеса) Микола Лиховидов розповів про перші кроки у футболі, віковий рекорд і своїх дітей професіональних спортсменів.
«Навіщо офіційно фіксувати рекорд – все є в статистиці»
– Передовсім – як рекордсмен, відчуваєте вже себе історичною персоною?
– Я за першою освітою – історик, закінчив історичний факультет Одеського університету та працював викладачем. Тож, якщо запитуєте, чи вважаю я себе історичною особистістю, то як історик – я вже історична особистість:) Я розумію, що означає це словосполучення – але не стану говорити, що я від самого початку прагнув досягнути якогось там рекорду. Сказати, що я не хотів його побити – я теж не можу. Я просто прагнув бути футболістом якомога довше, тому що, як кажуть, поки граєш – ти живеш. Як історик, можу вам сказати, що серед великих філософів і мудреців античної Греції більшість були атлетами – хтось навіть олімпійським чемпіоном, багато хто просто хорошим спортсменом.
Микола Лиховидов. Фото: ФК Реал Фарма
Розумна людина не може не прагнути бути фізично розвиненою, це дві сторони однієї медалі – якщо ти розвиваєш розум, то будеш розвивати й своє тіло. У мене теж у 30 років була зайва вага, проте людина змінюється, все залежить від її бажань і прагнень. Коли я в 45 років проводив свій перший сезон серед професіоналів як футболіст, я навіть не думав, що буду бити якісь рекорди. Але головне досягнення – що я зараз почуваюся краще, ніж 10 років тому, коли тільки починав виступати в футболі.
Часто журналісти в Харкові, Дніпрі та інших містах мені радять: «Це ж документи треба подавати, офіційно фіксувати рекорд!» А я відповідаю: «Навіщо? Це все є в статистиці змагань ПФЛ». Як-то кажуть, мені за державу прикро – це не моє досягнення, а української держави, футбольної спільноти, і я хочу, щоб мій приклад надихав і інших людей займатися спортом, приділити увагу своєму здоров’ю. Ніколи не пізно починати займатися футболом, людина, як правило, навіть не уявляє, які в неї можливості – вони великі, було б бажання.
– Ну от ви – викладач, підприємець, науковець. А де, здавалося б, тут футбол?
– Я з футболом ніколи не розставався. Сам грав, коли вже був викладачем – тренував нашу вузівську команду, та й із студентами виходив на поле. А витоки нашого клубу – ще в 90-х роках. Ми грали в першості Біляївського району, представляли спочатку агропідприємство – тричі виграли місцевий чемпіонат. Потім заявилися на першість Одеси – почали з останнього місця, але працювали над самовдосконаленням і в підсумку дійшли до титулу чемпіонів Одеси (хто займається аматорським футболом – той в курсі, що наша першість міста досить сильна).
Спочатку в 2006, потім ще тричі вигравали зимову першість (в 2008-2010 роках). Після цього вирішили, що можна пробувати сили і серед професіоналів. Від нашого підприємства Реал Фарма ми створили професійний клуб (часто за назвою думають, що це відсилання до мадридського Реалу – ні, це скоріше данина нашому фармацевтичному підприємству).
– Реал Фарма – унікальна команда в багатьох смислах: окрім того, що за неї грає такий футболіст-рекордсмен, як ви, вона ще й має унікальний ігровий цикл. Адже Реал Фарма не лише грає у Другій лізі, а й кількома складами задіяна в змаганнях Одеси, тож не випадає з ігрового ритму цілий рік…
– Справді, ми не припиняємо грати ні під час сезону, ні взимку. У зимовій першості, зазвичай, граємо двома складами. Охоче виходимо на старт одеських змагань, які досить хороші за своїм рівнем. Особливо взимку, коли професіональні футболісти виходять підтримати форму – бувало, що проти нас грали наші колишні гравці, колишні представники провідних клубів. Це завжди важкі ігри, цікаві та корисні для нашої команди.
Чому граємо багато матчів на рік і не виходимо з цього ритму? Як кажуть, найкраще тренування – гра. Це важко, але, маючи склад із трьох десятків гравців, ми розподіляємо сили й знаходимо можливість і інтерес грати в цьому турнірі. А завдяки участі в турнірах різного рівня, наші гравці зростають – тим більше, зараз ми взяли курс на омолодження. Нецікаво бути такими, як усі – треба бути самим собою, тоді в команди, колективу, буде власний стиль і почерк.
Ось цього сезону мені вдалося забити шість м’ячів у Вищій лізі чемпіонату Одещини, і ще три – у Першій лізі. І велика заслуга в цьому нашого тренера Андрія Пархоменка, який звернув партнерів на моє вміння вдало відкриватися у зону. Як результат, мої точні удари приносять результат. Але без партнерів я б точно не зміг говорити про це досягнення.
«У нас було дуже багато самобутніх гравців, ми в них вірили»
– Реал Фарма – це дійсно досить унікальна команда, в якій отримують новий шанс себе проявити як молоді вихованці великих клубів, так і гравці, які лише роблять перші кроки серед професіоналів, раніше маючи тільки аматорський досвід. Ким зі своїх «знахідок» гордитеся?
– Справді, бувало, коли ми знаходили гравців, яких не знали, і з любительського футболу переводили їх на вищий рівень. От до нас якось прийшов Міша Шестаков – всі на той час знали його брата Сергія, який доріс до Прем’єр-Ліги, потім успішно грав за кордоном, а зараз перейшов в ЛНЗ. А Міша, з моєї точки зору, також досить гідний гравець, багато в чому навіть кращий за брата, проте до нашого клубу йому якось не вдавалося «вистрелити».
Михайло Шестаков. Фото: НК Верес
Андрій Фаюк – він до нас прийшов разом із Мішею, приблизно в один час. На нього ветерани «шипіли», жалілися мені: «Іванович, Фаюк нас б’є на тренуваннях по ногах». Я відповідав: «Так такий нам і потрібен, ви що – як казав Маркевич, «м’які іграшки», що вас молодий б’є?» Андрій – фанат футболу, професіонал. Хто вмів використовувати цього специфічного гравця, як досвідчений тренер Федорчук, – він і забивав багато, і корисним завжди був.
Вася Продан – талант, якби не травми, то в Дністрі б себе проявив. Після нас перейшов у Оболонь, нормально пограв за киян. Або Денис Балан – він пройшов школу Динамо та Дніпра, сам наш одесит, боєць на полі. Але так вийшло, що в якийсь момент він через нашу команду перезавантажував кар’єру. Зараз усі бачать, він основний захисник Вереса й гідний учасник Прем’єр-Ліги. Це я просто кілька імен згадав, насправді ж у нас було дуже багато самобутніх гравців, ми в них вірили, вони з різних причин не могли себе проявити в різних командах, не могли прорватися в великий футбол. Хтось розкрився, хтось – ні, інші просто пограли кілька років. Але добре, що ми всі одне в одного були в житті, перетнулися, є що згадати.
– Колись Овідій відбував заслання в ваших краях, залишивши багато сумних епістол із бажанням повернутися в рідний заборонений Рим. Реал Фарма також пожив по області – в Южному, в Овідіополі, аж поки не повернувся в Одесу. Ви остаточно визначилися з місцем базування й із чим були пов’язані подорожі від міста до міста на початку виступів клубу в Другій лізі?
– Щодо Овідія – не вірте, то, як-то кажуть, злі язики говорять. Хто знає, що Овідій насправді думав про наш край? Наші землі завжди були родючі, красиві, благодатні. Може, десь в Італії чи Анталії клімат ще благословенніший, але на Одещині можна жити гарно та щасливо, тож, сподіваємося, й античний поет не тільки сумні дні проводив у своєму засланні. Що ж до нас, то ми три роки поспіль виграли зимову першість Одещини, а всі знають, що вона навіть сильніша, ніж літня, я зібрав хлопців і запитав: «Ну що нам робити? Потрібно далі рухатися». Зустрівся з мером Южного, якого на той час визнавали найкращим в Україні, він пообіцяв підтримку – от ми й заявилися в Другу лігу. Представляли це місто, але в якийсь момент підтримки не стало – і ми зустрілися з меценатом спорту з Овідіополя Хасаном Хасаєвим, на жаль, нині покійним, і переїхали грати в це місто. Що було ще краще – після штучного поля перейшли на натуральне. Пізніше, коли Хасан Гарунович не міг приділяти час футболу, ми перейшли в Одесу, почали базуватися на стадіоні «Іван». Потім і стадіон під себе взяли. Ми й були завжди з Одеси, а мандри – не від хорошого життя, то був пошук компаньйонів, союзників. Ми були завжди Реал Фарма – хай Южний, хай Овідіополь, хай Одеса.
Зберігаємо гарні спогади про кожен етап нашого розвитку – і про міста, які представляли. Врешті-решт, все це Одеська область. Як казав визначний вітчизняний тренер, легенда, зокрема, й Чорноморця, Віктор Прокопенко: «Життя дається нам один раз, і прожити його треба біля моря». Раді, що наші гості – команди з різних куточків України, завжди говорять, як їм приємно приїхати на виїзд у наше місто. Ми цілком солідарні з ними, коли вони говорять такі теплі слова про Одесу.
– Ваш клуб пережив різні етапи в своєму розвитку – бували й розгромні поразки 0:6, 1:7, 0:8. Завдяки чому вдалося вирівнятися настільки, що зараз навіть фаворити чемпіонату кажуть, що Реал Фарма – міцний горішок, здатний відбирати очки?
– Ми ніколи не орієнтувалися під якісь схеми – ми завжди використовуємо максимально вміння наших гравців. Приміром, завжди у нас були такі гравці, які далеко вкидали аути – немало голів ми так забили. А потім ФК Тернопіль з такою ж фішкою вийшов у Першу лігу, всі: «О-о-о!» А ще через кілька років ісландці на чемпіонаті Європи фурор здійснили з такими ж аутами. Я завжди говорю: аути – це нестандартні положення, які часто суперників ставлять в тупик, вони не знають, що з ними робити. Якщо напрацьований алгоритм боротьби, є високі футболісти – чому ж цим не користатися? Так само треба знати: в футболі нема аксіом, є ще один момент: я завжди граю не так багато ігрового часу, через 15-30 хвилин заміна, і виходить, зазвичай, хороший гравець. Тому нерідко він забиває.
Як ставитися до такого напрацювання? Якщо команда здатна перелаштуватися, змінити хід гри, то це хороша команда.
«У мене вся родина спортивна»
– У різні роки Реал Фарма давав відіграти пізні роки кар’єри таким майстрам, як Пошехонцев, Кошелюк, Ширяєв чи Костюк, у вас перезавантажили свої виступи майбутні помітні гравці Першої та Другої ліги Поспєлов, Швець, Корольков, Георгієв. Грали самобутні футболісти – Новицький, Бабенцов, Бондаренко. Завдяки чому знаходили і відроджували таланти?
– Ми ніколи не ставили якихось обмежень щодо пошуку гравців. Багатьох побачили на міських першостях. Інші просилися на перегляд. Якось подзвонив футболіст – кажу тренерам: «До нас Петряк на перегляд проситься». Тренери: «О-о-о, та ви що, оце футболіст!» Коли він уже мав приїжджати – вияснили, що у нього прізвище насправді чи то Пеляк, чи то Вітрук, чи то Петрук, словом, не той. І таке буває. Ми в паспорт гравцям не заглядали, і обмежувати нікого не збиралися. Хто хотів грати – розвивався, хто переростав рівень команди – так бувало, що ми самі гравцеві говорили, як тому ж П’ятову, який до переїзду у Чехію був у Кривбасі одним із найкращих: «Тобі треба йти далі, ти застоявся, у нас ти вже не прогресуватимеш».
– Кілька років тому ви провели зміну емблеми, зупинившись на червоно-білому гербі зі змією Ескулапа. Як розробляли та проводили цей ребрендинг?
– До цього у нас була емблема біло-червоно-синього кольору, а у нас же там певні території забрали, бойові дії були, щось треба було міняти. От ми й оголосили конкурс серед вболівальників, і в соцмережах вибирали різні варіанти, зупинилися на гербі, який враховує і наше Чорне море, і символ медицини та аптекарства, і м’яч – з нашого дитинства, класичний. Так і граємо.
– Ви граєте з сином Андрієм, який ще школярем дебютував на професіональному рівні. Як відчуття?
– Звичайно, це і цікаво, і відповідально. Андрій пройшов школу Чорноморця та першого тренера Вороніна – Кривенка, грати почав рано, весь час працював над собою, тож зараз грає значно більше, ніж я:) Він володіє непоганим пасом, ударом – сподіваюся, з часом це в грі також проявить.
Андрій Лиховидов. Фото: ФК Реал Фарма
– Як ви все встигаєте – адже у вашій родині двоє професіональних футболістів, як ставиться до цього родина?
– А у нас не тільки я з Андрієм граємо в футбол, моя дочка ще грає за волейбольну команду. Наскільки це важко чи не важко, це треба вже в моєї дружини запитувати:) Для нас же спорт – це важлива справа, і навіть коли ми їдемо кудись на відпочинок, я завжди запитую, чи буде на пляжі волейбольна сітка, ворота, та ще й гідні суперники, щоб зіграти родина на родину…
Стосовно роботи, то я сам собі начальник, можу планувати роботу, встигати й на виїзд поїхати, й у роботі все встигати.
– Більш як 10 років, як Реал Фарма дебютував у Другій лізі. Завдяки чому ви стабільно виступаєте на цьому рівні, продовжуєте виступи та як плануєте розвиватися надалі?
– Завдяки кому чи чому?:) Завдяки праці всіх тренерів, гравців, персоналу, хто за ці роки був причетним до нашого клубу, кожен з них зробив свій вклад. Ось так, потихеньку, й розвиваємося. Як там у Кобаясі Ісси:
Тихо, тихо повзи,
Равлик, по схилу Фудзі,
Вгору, до найвищих висот
Артур Валерко, Анатолій Янголь
