«Моя основна діяльність сьогодні – сільське господарство»: Колишній гравець Дніпра-1, Оболоні та Зірки Загальський
97475 
Колишній футболіст Зірки, Дніпра-1, Інгульця, Оболоні та МФК Металург Ігор Загальський у свої 33 роки виступає за команду Агротех, яка в цьому сезоні дебютувала на рівні чемпіонату України серед аматорів, а також вперше виграла чемпіонат Кіровоградської області.
Талановитий хавбек-самородок, який лише у 22 роки заграв на професійному рівні, наразі очолює рейтинг футболістів за системою гол+пас в аматорській першості країни, а також отримав звання найкращого гравця вересня.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Загальський розповів про наступне:
- Хто є спонсором Агротеха, хто тренує та грає за цю команду, які амбіції клубу?
- Чому Загальський вирішив покинути МФК Металург та у 32 роки завершити професійну ігрову кар’єру?
- З яких причин йому у 18 років не вдалося закріпитися у зірковому Дніпрі Хуанде Рамоса?
- Яку компенсацію за нього вимагав гендиректор Дніпра Андрій Стеценко?
- Як для Загальського склався дебют в УПЛ у складі Зірки проти Шахтаря із Даріо Срною, Тайсоном та Едуардо?
- Чому він вважає підозрілим матч Десна – Зірка, який призвів до вильоту команди з Кропивницького у Першу лігу?
- Що Загальський думає про перспективи Владислава Супряги, із яким грав за Дніпро-1?
- Як він ставився до застарілих методів роботи Павла Яковенка в Оболоні?
«Президент Агротеха є дуже амбіційною людиною»
– Ігорю, сьогодні ви граєте за команду Агротех (Тишківка) з Кіровоградської області. Коли та як ви потрапили до цієї команди?
– Після початку повномасштабного вторгнення я повернувся до рідного Кропивницького. До команди мене запросив мій товариш Олексій Чичиков, який грає за Агротех, та головний тренер Олександр Вікторович Мизенко. Мизенко у свої часи дуже добре виступав за Зірку.
– Що вас зацікавило у цьому варіанті?
– Я накатався вже за минулі роки. У мене двоє дітей. Сину п’ять років, а донці вже потрібно було до першого класу йти. Нікуди вже не збирався їхати.
– Агротех нещодавно вперше став чемпіоном Кіровоградської області, команда також заявилася на чемпіонат України серед аматорів, де має хороші результати. Як взагалі амбіції клубу?
– Президент клубу Сергій Іванович Саусь є дуже амбіційною людиною. Раніше він менше розумівся у футболі, однак з приходом дуже досвідченого тренера та колишніх професійних гравців його знання зросли. Він спілкується та вчиться. Своєю енергією робить цей клуб. Нікого не ображає та не кидає у біді. Можу сказати, що це дуже порядний, чесний та добрий президент.
Це ми йому запропонували заявитися на аматорів. Він думав, що ми будемо нижче у таблиці йти, а зараз дуже задоволений.
– Є мета на професійний рівень вийти?
– Це із часом будемо дивитися. Зараз важко щось загадувати.
Ігор Загальський, фото: ФК Агротех (Тишківка)
– А яка взагалі сфера діяльності у президента клубу?
– Фермерське господарство у Тишківці.
Сергій Іванович багато зараз допомагає нашій армії. Для Тишківки команда Агротех також має велике соціальне значення. Люди не п’ють після роботи, а приходять на футбол, де отримують хоча б якісь позитивні емоції у цей важкий час.
Також багато кого з команди президент влаштовує на роботу. Будь-хто з гравців, якщо має бажання, може поїхати до Тишківки та офіційно працювати. Розпочати можна з простого робочого, а якщо буде виходити, є можливість зростати у посаді та зарплатні. Роботи вистачає у цій сфері.
– Які умови взагалі в клубі?
– Поступово розвиваємося. Поле у нас найкраще на аматорському рівні. Воно відповідає навіть рівню УПЛ. Є командний автобус, що завжди приїде, навіть якщо потрібно дві-три людини привезти на гру до Тишківки чи на тренування до Кропивницького. Інфраструктура в нас поки не на топовому рівні, однак збираються побудувати роздягальні, якусь базу. Знаючи президента, якщо він це пообіцяв, то обов’язково виконає.
– Як у вас проходить тренувальний процес?
– Збираємося два-три рази на тиждень.
– Багато в команді колишніх професійних гравців?
– Ні. На професійному рівні грали хлопців п’ять-шість.
«Мій основний вид діяльності сьогодні – сільське господарство»
– Я правильно розумію, що усі гравці Агротеха мають якийсь основний вид діяльності?
– Так. Футбол – це більше як хобі. Є в нас люди зі сфери сільського господарства, поліцейські, якісь менеджери, хто де…
– А чим особисто ви зараз живете окрім футболу?
– Також займаюся сільським господарством зі своєю родиною. Допомагаю батькам дружини. Маємо власну ділянку. Сіємо, оремо, збираємо врожай. У нас є свої трактори, техніка. Усе робимо своїми силами.
– У чому саме ваша робота полягає?
– Я завжди поряд. Можу запчастини якісь привезти, пальне, допомогти щось поміняти. На полі можна застрягти й до другої години ночі.
Ігор Загальський, фото: особистий архів І.З.
– Президент клубу щось підказує по вашому фермерському господарству?
– Звичайно. Сергій Іванович у цьому профі. Якщо я у футболі трохи більше розумію, то він набагато краще обізнаний у цій сфері. У нас і соняшник, і кукурудза, і пшениця є.
– Ви у свої 33 роки є найкращим гравцем першості України серед аматорів за системою гол+пас. Невже настільки слабкий супротив на цьому рівні?
– Усі команди намагаються грати. Легко не буває ніколи. Усі навчилися грати у футбол та в усіх країнах. Просто, як на мене, рівень усього українського футболу занадто впав. Молоді хлопці щось не можуть вийти та ті позиції, які були десть років тому.
– Вашим останнім професійним клубом став МФК Металург (Запоріжжя), який ви фактично покинули після завершення сезону 2021/22. Команда за підсумками сезону вийшла з Другої ліги до Першої, але ви в клубі не залишилися. Чому так склалося?
– Був у команді, почалася війна. 24 лютого ми повинні були летіти до Туреччини на збори. Я був у Запоріжжі ще два-три дні. Можу подякувати своєму товаришу Володимиру Польовому, який нас приютив. Тоді ніхто не знав, що робити, ми із дітьми. Я повернувся до Кропивницького.
Коли життя більш-менш нормалізувалося, треба було повертатися до Запоріжжя. Із сім’єю я поїхати не міг, а самому не хотілося. Вже й контракт завершився.
Я розпочав займатися іншою сферою діяльності. Клуби, які мені були цікаві, не кликали, а пропозиції, що поступали, не зовсім підходили під моє життя. Так я став грати та Тишківку та досі за неї виступаю.
«У мої часи в дублі Дніпра грали Бєлік, Калініченко та Бартулович»
– Зараз хотілося б поговорити про старт вашої ігрової кар’єри. З клубу Олімпік (Кропивницький) ви потрапили до Дніпра лише у 18 років. У вас не бачили потенціалу?
– Я займався в Олімпіку з шести років. Не знаю, чому на мене не так активно звертали увагу професійні клуби. Я завжди був невисокого росту, тренувався із трохи старшими хлопцями. Лише у підлітковому віці тренер почав мене возити на перегляди до різних команд. У підсумку мною зацікавився Дніпро.
– Хто вас придивився?
– Тренером дубля тоді був Володимир Іванович Горілий. Вони із тодішнім генеральним директором клубу Андрієм Вікторовичем Стеценком мене запросили.
Андрій Стеценко, фото: fc-dnipro.com.ua
– В дублі Дніпра ви провели півтора року, однак до першої команди вас так і не взяли. Чому так склалося?
– Я грав за дубль спочатку під керівництвом Горілого, а потім на його місце прийшов Дмитро Михайленко. Ми завоювали навіть бронзові медалі молодіжної першості. Все було добре. Проте у першій команді, мабуть, мене не бачили.
– Хто з молодих гравців дубля на той момент найбільше виділявся?
– У нас була сильна команда. Грали чемпіони Європи U-19 Артур Карноза, Віталій Каверін, Євген Шахов. Також в дублі тоді були Євген Неплях, Олександр Насонов, Ігор Варцаба.
– Каверін, кажуть, у ті часи подавав величезні надії.
– Так, обігрував суперників на швидкості просто неймовірно. Тоді взагалі рівень гравців молодіжних збірних був вищим. Хоча зараз наша команда також виграла чемпіонат світу U-20, «молодіжка» також добре виступила на Євро. Однак головна обойма – це гравців 50-100. Рівень знизився.
– У ваші часи було більше сильних молодих гравців?
– Про що можна казати, якщо тільки за 1989 рік в Дніпрі грали Євген Коноплянка, брати Максим та Павло Пашаєви, Дмитро Льопа… В основі команди виступали чвертьфіналісти ЧМ-2006 Максим Калініченко, Олексій Бєлік, Руслан Ротань, Олександр Назаренко. Кожний мав дуже високий рівень.
На мій погляд, дуже погано для хлопців, що прибрали чемпіонат дублерів. Коли Дніпро очолив Хуанде Рамос, почалися зміни у складі, і до нас в дубль спускали того ж Бєліка, Калініченка, Младена Бартуловича, Джабу Канкаву. Ось це був рівень.
«Думаю, у Європі до Коноплянки ставилися інакше, ніж Маркевич»
– Ви добре знаєте Коноплянку, адже фактично разом почали займатися футболом ще у Кропивницькому. Що, на ваш погляд, завадило йому краще розкритися?
– Так, ми грали в одній команді. Просто він на два роки старший за мене.
Коноплянка був найкращим гравцем чемпіонату та робив результат у Дніпрі. Чому не до кінця розкрився? Кожен по-різному використав свій потенціал. Десь в нього травми почалися, десь тренери у Європі ставилися до нього інакше, аніж той же Мирон Маркевич. Не мені про це судити.
Євген Коноплянка, фото: ФК Дніпро
– Які в дублі Дніпра тоді були зарплати та премії?
– Зарплати були від 200-300 доларів до тисячі доларів. Премії по 200 доларів за перемогу. У тих, хто вже активно залучався до першої команди та сидів хоча б на заміні, умови були в рази кращими.
– Вас Рамос також підтягував до тренувань з основою. Які спогади про це?
– Рівень команди був неймовірним. На усіх було любо-дорого дивитися. Тренування були досить інтенсивними.
– Хто запам’ятався лідерськими якостями?
– Ротань міг і підказати, і напхати. Він був дуже справедливим. Вони разом з Андрієм Русолом були двома капітанами. З такими людьми неможливо було не викладатися на 100-120 відсотків. На тренуваннях варто було демонструвати максимальну віддачу.
«Стеценко вимагав за мене 60 тисяч євро компенсації»
– Після дубля Дніпра ви на пів року повернулися додому до Олімпіка. Невже не мали інших варіантів продовження кар’єри?
– У мене завершився контракт, і Стеценко виставив за мене компенсацію. Поки мені не виповнилося 23 роки, мій наступний клуб повинен був сплатити Дніпру у 60 тисяч євро.
– У вас були якісь пропозиції?
– Дзвонили агенти, запитували. Однак за мене треба було платити серйозні гроші. Тим паче, я на той момент навіть жодного матчу в УПЛ не провів.
Я їздив на перегляд до команд, які були «своїми» для Дніпра. Ігор Валерійович Коломойський спонсорував Кривбас та Арсенал. Однак Стеценко нікуди мене не відпускав, навіть у Дніпро-2, який готувався до виступів у Другій лізі. Він завжди запитував: «Де гроші?». Завершилося все тим, що я повернувся додому.
– Як ви потім потрапили до Зірки?
– Був вдома, навчався, грав за свій університет. Зірка тоді виступала у Першій лізі. Усі знали, що за мене треба було платити компенсацію. Батько якось пішов до президента Зірки Максима Березкіна, вони поговорили, і мені дозволили тренуватися із командою. Потім я грав за Зірку-2 на область.
– Ваша ситуація із Дніпром якимось чином вирішилася раніше?
– Так. Тодішній головний тренер Зірки Близнюк Ілля Владиславович, який раніше виступав за Дніпро, зміг якось домовитися із менеджментом дніпрян. Одного разу я прийшов на тренування, і він сказав: «Все, я це питання вирішив. Ми із тобою підписуємо контракт».
Ігор Загальський у Зірці, фото: ukrainefootball.net
– Свою дебютну гру на професійному рівні пам’ятаєте?
– Так, грали в Охтирці проти Нафтовика (1:0). Вийшов на заміну на декілька хвилин, нічого не наварив. Раніше у Першій лізі грали більш вікові футболісти по 30 років. Тому треба було демонструвати бійцівські якості. Дуже важка гра була. Після матчу привітали із дебютом.
«Дебют в УПЛ проти Шахтаря? Вийшов, понюхав футболки із хорошими одеколонами та поїхав додому»
– У сезоні 2015/16 Зірка вже під керівництвом Сергія Лавриненка вийшла до УПЛ. Як у вас склалися відносини із цим фахівцем?
– Нормально. Лавриненко свого часу із Мизенком ще грав у Вищій лізі, потім дітей тренував. Ми із ним були знайомі ще до його призначення на посаду головного тренера Зірки. У нас зібрався хороший колектив з майстерних футболістів, і ми вийшли до УПЛ.
– Що вам запам’яталося із вашого дебюту в УПЛ проти Шахтаря (1:4)?
– Грали на «Арені Львів». Я вийшов на заміну хвилин на 20 вже за рахунку 1:4. Очі палають. У Шахтаря така команда: Даріо Срна, Тайсон, Едуардо… Раз не встиг, когось за футболку потягнув, мені жовту картку дали. Через три хвилини ще раз, але суддя вибачив. Не зіпсував я нічого, а то було б соромно.
– Як ви усім цим бразильцям протистояли?
– Та бігав і дивився за номерами. Вийшов, понюхав футболки з хорошими одеколонами, та поїхав додому.
– В Зірці ви пограли разом із майбутнім футболістом національної збірної України Тарасом Качарабою. Які спогади про нього?
– Дані в Качараби дуже хороші були. Він високий, пас вмів віддати, біг. Я не думав, що він доросте до рівня збірної Тут, вочевидь, зіграло належне ставлення до своєї справи. Значить, молодець і все вірно робив. У футболі ще неможливо без невеличкого везіння, яке також впливає на підсумковий результат.
Тарас Качараба, фото: УАФ
– На початку того сезону Зірки в УПЛ Лавриненка прибрали, а на його місце призначили зовсім молодого іспанського фахівця Даріо Друді. Що за історія була?
– Ще перед початком сезону ми поїхали на збори до Ужгорода, а іспанські тренери зайшли в дубль. Біля Березкіна з’явилися декілька навколофутбольних людей, які пообіцяли йому вивести команду на новий рівень. Однак ні з Лавриненком, ні з тими хлопцями, нічого не вдалося.
Після невдалого старту сезону Лавриненка прибрали й поставили Друді. Іспанець, як я розумію, не зовсім слухав цих людей, тому його також звільнили через деякий час.
– Що взагалі Друді собою являв як тренер?
– Раніше Друді в Іспанії працював аналітиком. До нашого менталітету він був неадаптованим. Йому було 27 років, а деяким хлопцям у команді по 30. Він до них ставився не зовсім так, як би це робили українські тренери. В нього не було досвіду для управління командою УПЛ. Друді міг добре на теорії показати якісь комп’ютерні системи, що він і робив раніше. Однак це не мало нічого спільного з управлінням першою командою.
– Кажуть, тоді до Зірки привезли масу «лівих» легіонерів.
– Деякі легіонери й зараз грають нормально, а деякі, справді, були далекі.
«У стикових матчах Зірки проти Десни, на мою думку, були темні ігри. Особливо на виїзді»
– У наступному сезоні команда вилетіла з УПЛ. Що стало причиною краху Зірки?
– Знаєте, навколо президента тоді було багато людей. Мені здається, що через них Зірка і по цей день не грає на професійному рівні.
– Все ж таки шанс втриматися у вас був. Зірка вилетіла, поступившись лише у стикових поєдинках Десні (0:0, 0:4). Тим паче перша гра, у якій ви взяли участь, завершилася внічию.
– Важко про це говорити. На мою думку, там також були темні ігри, особливо на виїзді.
– А чому ви не зіграли у другому матчі?
– Це питання до тренера, який тоді керував командою (очолював Зірку тоді Роман Монарьов, – прим. Д.В.). Я поїхав на той матч, однак не потрапив навіть у заявку. Подивіться на склад команди у тій грі, хто був в основі, а хто залишився на заміні.
– У Зірки тоді були скрутні часи у фінансовому плані. Клуб із вами розрахувався?
– Коли ми вилетіли до Першої ліги, я поспілкувався із Березкіним, і він спокійно відпустив мене попри ще рік контракту. Я підписав документ, що ніяких фінансових претензій до клубу не маю. Потім мені зателефонували й віддали зарплату за пів року.
«Швидшого гравця за Супрягу я не бачив»
– Наступним вашим клубом став Дніпро-1. Хто вас запросив до команди?
– Мене запрошували Русол та Михайленко. Я їм одразу сказав: «Давайте ще Чичикова та Артема Щедрого візьмемо, вони нам допоможуть». Рівень у хлопців був та є високим. Щедрий ось нещодавно чемпіоном Литви став у складі Паневежиса.
Артем Щедрий. Фото: ФК Паневежис
– Чичиков зі Щедрим потім вам пляшку за працевлаштування поставили?
– Та й без пляшки нормально збираємося (сміється, – прим. Д.В.).
– У Дніпрі-1 ви пограли разом із Владиславом Супрягою. Як можете описати цього футболіста?
– Швидшого гравця я не бачив. Дуже легкий. Трохи йому бракувало розуміння деяких тактичних елементів. Хоча, потім він їздив до Італії, де цей компонент мав підтягнути. Він ще хлопець молодий, в нього все попереду. Я у його роки тільки дебютував на високому рівні. У 25 років Супряга може бути в збірній та допомагати їй виходити на чемпіонат світу. Все у його голові. Потенціал в нього дуже великий, головне не здаватися.
– Із Дніпром-1 ви також підвищилися у класі у сезоні 2019/20, однак вже після першої частини сезону в УПЛ покинули клуб. Чому так сталося?
– Просто тренерський штаб перестав на мене розраховувати. На їхню думку, не тягнув. Михайленко вирішив, що інші гравці принесуть більше користі клубу.
– Після Дніпра-1 ви знову відправилися до Першої ліги в Інгулець. Старий знайомий Лавриненко вас підтягнув?
– Так. Я прийшов до команди взимку та підписав контракт лише на пів року. Ми вилетіли в 1/4 фіналу Кубка України від Минаю (1:1, по пен. 6:7), а тут і пандемія коронавірусу. У підсумку вийшов в УПЛ вже із третьою командою.
– Чому не залишилися вже на новий сезон?
– Так вийшло. Петрове не дуже близько до Кропивницького. Увесь час треба було бути у селі. Якось воно не пішло. Хоча, я виходив на поле та навіть забивав. Можна сказати, що допоміг Інгульцю вийти в УПЛ. Це тяжкий клуб у психологічному плані. Хоча, комусь підходить.
«За Яковенка в Оболоні по дорозі на гру могли три години стояти в автобусі та дивитися Wyscout»
– Депресивне село ви змінили на столицю, перейшовши до Оболоні. Хто вас туди покликав?
– Валерій Іващенко, хоча раніше ми не були знайомі. Результати не дуже пішли, і потім прийшов Павло Яковенко.
Павло Яковенко, фото: ФК Динамо
– Із Яковенком, як я розумію, ви не дуже спрацювалися.
– Я не підійшов під його систему. Там була стара динамівська школа. Грали у класичні 4-4-2, вимагали більше флангових атак, подач… Як Динамо грало раніше. Десь це і давало результат. У кожного свій погляд на футбол. Яковенко до того не тренував років десять, і зараз нікого не тренує. Не знаю, чому він нікуди не йде працювати. Аби не тримати зайве місце в команді, я вирішив покинути клуб.
– Тренерський підхід Яковенка вам показався застарілим?
– Багато заїздів було, що іноді здавалося нестерпним. На тренуваннях робили різні незвичні вправи, сенс яких я не розумів. Ну, Яковенко – заслужена людина, не те що я. Мабуть, знав що робить.
– Наскільки жорсткою була дисципліна за Яковенка у команді?
– Могли зіграти матч, один день потренуватися, два дні на заїзді, а потім їхати в автобусі на наступну гру та три години стояти над його ноутбуком дивитися Wyscout.
– Наостанок – про ваші плани.
– Ціль, мабуть, в усіх одна – це, щоб наші хлопці якнайшвидше наблизили перемогу. Ми в тилу допомагаємо усім, чим можемо. Також є бажання грати й далі за Агротех. Чекаю із нетерпінням кожної суботи.
