Найкращий тренер Другої ліги 2023 року Сергій Сизихін: «Отримую задоволення від прогресу гравців Чайки»
385 
Колись давно Чайка (Петропавлівська Борщагівка) була середняком Другої ліги, проте в останні сезони змусила рахуватися з собою. В минулому сезоні команда-старожил дивізіону до останніх хвилин заключного туру претендувала на підвищення в класі, зараз пішла зимувати четвертою із всього одним очком відставання від п’єдесталу пошани.
Останні успіхи клубу з Київської області пов’язані з іменем Сергія Сизихіна. Відомий за багаторічною роботою в першоліговому Геліосі фахівець опускався навіть на аматорський рівень, але гучно повернувся в професіональний футбол. Навіть більше, в СК Чайка (Петропавлівська Борщагівка) відзначають, що цей тренер заслуговує того, щоб називатися найкращим за 47-річну історію клубу.
Всеукраїнське об’єднання тренерів з футболу визнало Сергія Сизихіна найкращим тренером Другої ліги 2023 року, віддавши належне його досягненням:
- Чайка зимує четвертою з мінімальним відставанням від зони плей-офф за підвищення в класі;
- в минулому сезоні команда з Київщини, попри значне оновлення, до заключних турів претендувала на вихід у Першу лігу;
- під керівництвом Сизихіна Чайка здобула бронзові медалі – це найвище її досягнення за весь час виступів у Другій лізі;
- Сизихін вдало повернувся в професіональні змагання, за календарний 2023 рік здобувши найбільше очок серед усіх тренерів Другої ліги (54 очка, 17=3–6);
- по ходу цього сезону Сергій Валерійович визнавався Об’єднанням найкращим у Другій лізі за підсумками 4 турів.
В ексклюзивному інтерв’ю сайту «Український футбол» Сергій Сизихін розповів про найуспішніший рік Чайки, про власну кар’єру та футбольну філософію.
«На практиці зрозумів, що схему бажано змінювати кожні 4-5 турів. От чому Чайка – тактично гнучка команда»
– Дозвольте привітати вас із здобуттям звання найкращого тренера Другої ліги. Від кого дізналися про це?
– Особисто дзвонив мене привітати президент Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу Микола Павлов. Було особливо приємно почути це від фахівця, якого я особисто поважаю, багато в чому вчуся на прикладі його роботи та вважаю великою честю можливість поспілкуватися з ним час від часу, обговорити особливості тактики та управління спортивним колективом.
Що ж до нагороди, то я вдячний за привітання всім колегам, але вважаю, що це заслуга всього нашого колективу – від президента, який довірив мені управління командою та повірив у наш спільний задум, до гравців, персоналу, моїх колег по штабу та всіх, хто причетний до СК Чайка.
– 2023-й – найкращий рік у немаленькій історій Чайки, в якої в історії були два Кубка України серед аматорів, шість сезонів у Другій лізі. Як оціните час, проведений на чолі команди з Київщини?
– Ви знаєте, звісно, нашому клубу є чим гордитися, проте навіть при очевидних досягненнях могло бути ще краще. Приміром, минулий сезон 2022/23 в Другій лізі вийшов дивовижно конкурентним. Я навіть і не знаю, чи були ще в історії такі чемпіонати, щоб аж до останніх секунд заключного туру відразу три команди зберігали рівність за очками й довелося підраховувати всі додаткові показники! Ось наша команда на виїзді зіграла внічию 2:2 зі Звягелем, а якби виграла – то саме Чайка, а не ФК Хуст, грала б у плей-офф і могла б вийти в Першу лігу.
Так само в осінній частині вже поточного чемпіонату: було відразу кілька матчів, у яких ми могли досягти більшого (ми вели в рахунку в Одесі з Реалом Фармою та в Києві з ЮКСА, в підсумку нічия та поразка відповідно). Так що в випадку успіху ми б могли зимувати на першому місці, на яке вже підіймалися по ходу сезону.
Проте я не скаржуся, це не має сенсу. Я просто констатую, що наша команда, послідовно реалізовуючи свої можливості, зробила багато, проте могла – ще більше.
Гравці Чайки. Фото: Чайка
– Пригадуючи відкритий Зимовий кубок ПФЛ, відзначаємо, що Чайка, хоч і не виграла турнір, уже там застосувала певні новинки в своїй грі. Саме тоді починали експериментувати з тактичними схемами?
– Ми не ставили якісь завдання на цей зимовий турнір, натомість переглянули весь тактичний потенціал Чайки. Не лише гравців основного складу, а й хлопців із резервного складу, переглядових. Загалом більше 10 гравців у віці до 21 року за нас зіграли на цьому турнірі.
Звісно, далося взнаки, що ми вперше працювали всі разом на зборах, що хлопці були під навантаженням, врешті-решт, що десь бракувало зіграності та взаємопорозуміння. Проте це була хороша нагода підготуватися через ігри з сильними суперниками. В цьому плані участь себе виправдала.
– Ваша команда – одна з найбільш оригінальних у тактичному плані в Другій лізі та ПФЛ в цілому: ви застосували, щонайменше, чотири схеми без урахування їх варіацій, пограли з трьома центрбеками та з трьома захисниками в принципі, а також спробували зіграти в два й три нападники. Звідки й навіщо така варіативність?
– Ми йшли від можливостей команди та наявного підбору гравців. Що стосується схеми 3-5-2/3-4-3, то я зацікавився грою в три захисники, ще працюючи в Геліосі. На той час поряд із Лобойком і Луценком у мене не було третього такого ж надійного оборонця, це пізніше на певний період додався такий класний гравець, як К.Сидоренко. Тож у Геліосі я лише спробував цю схему. В Універ-Динамо вже системніше з нею працював.
А в Чайці я побачив перспективи для її застосування, хоча й ризикував, якщо чесно (захисники в нас досить молоді, ще треба було глянути, як вони сприймуть цю схему й чи потягнуть її реалізацію). Проте, якщо ви звернули увагу, під час сезону ми грали й за іншими формаціями, підбираючи їх як під суперників, так і під наші кадрові втрати чи здобутки.
До того ж, я на практиці зауважив, що раз на 4-5 турів обов’язково треба щось міняти. Гравці не повинні звикати до однієї схеми, нудитися в її рамках. Тож ми десь у жовтні перейшли на 4-4-2, виграли в Вінниці, потім ще кілька схем застосували.
- Читайте також: Найкращий тренер Першої ліги 2023 року Олег Краснопьоров: «На футболках ФСК Маріуполь – вулиці, де ми ходили кожен день»
– Щоб команда впродовж сезону так легко переходила від однієї схеми до зовсім іншої, потрібен певний рівень футбольної освіти гравців. Я не помиляюся?
– Звісно. Кожен нюанс має значення: досвід гравців, їхня практика в тій чи іншій схемі. Здавалося б, три захисники – а якщо фланги в тебе не працюють належним чином, уже схема просяде. Якщо в опорній зоні проблеми, знову ж таки, навіть кількісне насичення захисту не врятує. Тут багато нюансів.
Але, як вчив Валерій Лобановський, ми маємо прагнути до універсалізації футболу. Тож навіть тих хлопців, яким це важче давалося, ми підтягували до певного рівня розуміння тактики.
«Із Ндукве були знайомі заочно, а от можливості Емере ще реалізовані не повністю»
– Лідер бомбардирських перегонів, Денис Ндукве із ПФК Звягель, у першій половині сезону грав за вас. А тепер екс-вінгер Чайки, судячи зі всього, може стати нападником Полісся. Ви, як харків’янин, не здивовані таким прогресом земляка?
– А ми з Денисом, більшою мірою, були знайомі заочно: це його брата МакДжорджа я тренував у Геліос-Академії. Звісно, я бачив, що в Дениса чудові задатки – швидкість, вміння відкритися, нестандартно завершити. Проте я чесно вам скажу, що мені не вистачило часу, щоб всерйоз взятися за Ндукве та розкрити так, як це вдалося Максимову та Шищенку. Коли я прибув, він бачив себе в іншій команді і в підсумку влітку туди перейшов.
– Зміни Дениса справді помітні: раніше він грав вінгера чи інсайда, зараз розкрився на позиції чистого нападника. Він може прогресувати в цій якості вище за Другу лігу?
– Однозначно зможе. Ндукве – це футболіст, який дуже залежить від довіри та розуміння тренерів. Він забиває дуже різні м’ячі, грає на класі. Те, що він за літо-осінь забив 15 м’ячів і віддав 5 гольових передач, доводить, що він освоївся в атаці. Далі ж усе залежатиме від, у першу чергу, психології – тому що Денис дуже потребує віри й підтримки. Чи вистачить цього в високо конкурентному середовищі УПЛ – інше питання.
– Так, звісно, Чайці допомога такого бомбардира дуже згодилася б. Але у вас були й власні відкриття: наприклад, універсал Дубілей, який, замість фулбека, у вас заграв у центрі захисту. Та ще й із високими підключеннями та дальніми ударами! Як знаходили йому застосування?
– Ми відразу з Олександром Петровичем Нігруцою виявилися однодумцями в тому, що Чайка має майбутнє та потенціал у розвитку молодих гравців. Махонін, Дубілей, Коломієць – може, комусь здавалося ризиком ключові позиції в захисті та воротах довіряти малодосвідченим гравцям, але ми хотіли, щоб вони реалізували свої задатки.
Щодо Дубілея, я вивчав його можливості. Бачив працездатність, уміння працювати обома ногами, дійсно, хороший удар. Він би краще проявив би себе ще в минулому сезоні, проте що поробиш – перелом плюсневої кістки… Радий, що Віталій уже в цьому сезоні себе показав. Звісно, він може ще більше. Ми стараємося підбирати перспективних молодих гравців, кожен із них може ось так прорватися в основний склад і змусити про себе говорити.
– Ви зважилися на кілька сміливих експериментів із позиціями – могли захисника поставити в півзахист, півзахисника підтягнути в напад. Отримавши гравця, не довіряєте його профайлу, а починаєте відкривати його наново?
– Інколи кадрова ситуація до цього примушує: хтось травмувався, хтось не заграв на рівні очікувань. Але й буває, коли ти бачиш футболіста і відчуваєш, що він може більше, ніж раніше отримував. Це теж важливо: побачити, наприклад, досвідченого вінгера Гуськова й зрозуміти, що, за певних тактичних побудов, він легко зіграє лівого захисника. Або того ж Дубілея перелаштувати з флангу в центр оборони. Це та робота, яку виконуємо, виходячи з набору ігрових якостей футболістів.
– При цьому у вас були дуже суттєві втрати: вимушено перезавантажили фланги захисту після відходу Пуди та Лещенка, втратили провідного нападника Литовченка та вже згаданого Ндукве. Загалом, 10 гравців у мінус. Не було думки, що в кадровому плані просядете?
– Ми старалися на місце кожної справжньої втрати напрацювати гідну заміну. Хтось скористався шансом, хтось – ні. Деяким хлопцям травми заважали. Але в цілому, звичайно, були хороші потрапляння. Ну, наприклад, досвідчений нападник Семенець – він роззабивався під час сезону. Чи той же Емере, можливості якого в центрі півзахисту ще не реалізовані на 100%.
Тому ми розуміли, що Друга ліга в цілому стане сильнішою, але при цьому постаралися повністю зберегти наші сильні сторони, напрацьовані за цей час.
Денис Ндукве. Фото: Полісся
«З одного боку, бували моменти по суддівству, які викликали питання. З іншого – найбільше пенальті пробили»
– Чайка новий сезон починала, як у контрастному душі: 0:5 на кубок у Звягелі, далі дві поспіль розгромні перемоги в чемпіонаті. Що не вдавалося, а що виходило?
– Ми оновилися більше очікуваного, тож у цьому матчі виставили лише молодь, щоб вони відчули, що таке професіональний дорослий футбол.
Не буду заперечувати, ПФК Звягель Максимова також дуже здивував різкою перебудовою порівняно з попереднім сезоном. Причому, посиленням із числа недавніх чемпіонів Першої ліги з Полісся. Звичайно, це не виправдання розгромної поразки, але пояснення тих причин, які призвели до такого старту.
Далі вже в хлопців було зачеплене спортивне самолюбство: вони хотіли довести, що такий початок сезону не повинен був статися. Звідси – кілька розгромних перемог.
– Поразка 1:3 від ЮКСА на умовно домашньому полі в Калинівці – також із розряду таких несподіванок?
– ЮКСА приємно здивувала тим, як у короткі терміни зібрала склад і якраз до нашого матчу дозаявила трьох добротних, граючих бразильців. Крім них, і легіонерів-то в Другій лізі більше не було практично восени… Ну от, так буває – хлопці вдало зіграли по супернику, проти нас. Плюс за рахунку 1:2, коли в нас ще був цілий другий тайм, щоб відігратися, мало місце неоднозначне рішення по вилученню Шакуна. 47 хвилина – дуже незручний час, коли команда щойно вийшла з настановами, і вже важко щось зробити. У меншості пропустили третій м’яч.
– На суддівство часто мали підстави скаржитися?
– В цьому нема сенсу. Були моменти, які викликали питання. Нема чого приховувати. Проте, з іншого боку, Чайка частіше за всіх била пенальті – сім раз, а реалізувала тільки три з них. Є над чим працювати.
– Ви взяли реванш у Звягеля в чемпіонаті, мінімально вигравши на їхньому полі, та ще й у матчі з великою драматургією…
– То був хороший відрізок для нас. Важливо було показати саме проти цього сильного суперника, що ми проаналізували кубковий урок. Для нас була принциповою та перемога. Хороший склад у суперника, перспективні футболісти та кілька ветеранів із великим досвідом. Радий, що після змазаного 11-метрового тут же на наступному ж стандарті забили. Ми, власне, провели дуже хорошу роботу, розібрали ПФК Звягель. Багато що в хлопців виходило в чорновій роботі, в обороні. Можна сказати, реабілітувалися.
«Матч із Карпатами-2 перенесли на наступний день через тривогу, а там пішов дощ, сніг, розмітка розчинилася в місиві грязюки»
– Осінь 2023-го особливо важко догравалася через затяжні повітряні тривоги, проблеми з електроенергією. От якраз Чайці значно дісталося, погодитеся?
– Чого вартий матч із Кременем-2 (5:0), який догравали фактично під фарами автомобілів. Або гра з Карпатами-2 (1:3), яку доводилося переносити через сирену, а далі вже така важка погода настала, газон розм’як, залився опадами – дощем, снігом… Там уже не так багато було футболу.
– Особливо прикро, що в цьому матчі за пару турів до канікул ви втратили лідерство.
– Ми розуміли, що буде важко з Карпатами-2. Це в принципі одна з найбільш цікавих молодих команд, а тут ще й хлопці пересиділи в бомбосховищі, у всіх думки – «як там у рідному місті, з рідними людьми?» Тут уже важко повернути ту концентрацію. А коли зрозуміли, який сюрприз піднесла осіння погода, стало ще важче. Розмітку змило, калюжі вперемішку з багнюко..
По такій грі – хто заб’є, в того всі козирі на руках. А Карпати-2, справедливості заради, добре адаптувалися до в’язкого газону, десь підняли м’яча, спростили гру. Те, що вони закріпили перевагу після перерви, багато в чому вирішило долю матчу.
– Втратити звання «зимового чемпіона» прикро, проте Чайка зимує четвертою з одним очком відставання від зони плей-офф. Це відповідає завданням на сезон?
– У нас завдання більше стратегічні: вводити молодь у склад, готувати наступне покоління. Звісно, бути серед лідерів, у п’ятірці, важливо. За нагоди ми однозначно поборемося за медалі. Проте не хочемо тиснути на хлопців завданнями та заводити суперників гучними заявами. Клуб має дорости до підвищення в класі сам. Це буде відчутно.
– Як оціните зимову підготовку?
– Заплановане все виконали. Розпочали підготовку 23 січня. Розглядали можливість участі хоча б резервним складом в Меморіалі Щанова, але вирішили молодь і потенційних новачків переглянути в контрольних матчах, яких було багато.
10 лютого зіграли з першоліговим Епіцентром (1:1), 18-го - з Діназом (3:3), 23-го - з аматорською київською Нікою (3:0), 1 березня - з друголіговою ФК Кудрівка (2:0), 9-го - з першоліговою ФК Кудрівка-Нива (0:0), 16-го - з аматорським іванківським Штурмом (1:0). Розглядалася можливість провести в лютому спаринги з Оболонню та Денгоффом, але вони з різних причин не відбулися, тож підібрали на ті дати інших суперників.
– Досить неоднозначні враження від селекції: з однієї сторони, забивний півзахисник Вечурко перейшов у ФК Кудрівка, пішло кілька більш досвідчених, або ж молодих-перспективних хлопців. З іншої – більшість новачків у вас із досвідом виступів у Першій лізі. Є гравці, які однозначно вже відбулися на своєму рівні. Як вам трансферне вікно?
– Звісно, були хлопці, з якими ми б не проти продовжити співпрацю. Як той же Вечурко, для відновлення рівня якого Чайка багато зробила і він віддячував результативною грою. Добре, що у нас загалом уже склався колектив, який розуміє вимоги, основні принципи гри. Тому, хоча кількісно зміни й значні, насправді в загальних рисах Чайка постарається зберегти своє ігрове обличчя.
«Радує, що є «соціальний ліфт» між лігами. Є відчуття, що тренери та гравці спільно недарма працюють»
– Трішки про ваше тренерське кредо. Кнут чи пряник?
– Хороша робота передбачає поєднання різних шляхів. Після вдалих ігор інколи треба «шокову терапію» в маленьких масштабах, щоб гравці не витали в хмарах. Після програних матчів, але де колектив старався й віддав усі сили, навпаки, підтримати варто.
Якщо ти щось кажеш, сучасні футболісти повинні розуміти, для чого це робиться. Головний шлях до прогресу команди – порозуміння між штабом і гравцями, щоб ми всі стали однодумцями й розуміли, що йдемо по правильному шляху. Кожен тренер старається здобути таке взаєморозуміння, коли це виходить – і результати приходять слідом.
– Що є найбільшою прикрістю в роботі?
– Сторонній фактор. Коли, скажімо, гравця награвали – а травма його забрала з рядів. У нас є здібний атакувальний півзахисник Кулакевич. Він пристойно додавав, і ось уже на 2-й хвилині гри в Звягелі травмувався, а через три хвилини довелося його замінити. Фактично, півріччя для нього було закреслене.
Або, коли збирається конкурентоздатний, цікавий колектив – а його розбирають по крупинках. Або коли відсутність стабільності заважає реалізувати задумки. Планова робота хороша тим, що дає результат обов’язково – просто треба, щоб такі от сторонні речі не заважали.
– Побачили в Другій лізі очевидних талантів?
– Так, і буквально в кожній команді. От зараз Ндукве із Звягеля запросили відразу в УПЛ – у Полісся, Вічного – з воріт вінницької Ниви в Чорноморець, а Корнійчука – із Металурга-2 в ФК Минай. Це радує, що є такий «соціальний ліфт» між лігами. Є відчуття, що тренери та гравці спільно недарма працюють.
– Давайте про ваше футбольне життя. Доля вам подарувала роботу з досить різними та досить сильними тренерами. Якщо коротко, що взяли від кожного з них?
– Мені взагалі в футбольному житті щастило знайти чудових людей, а тренерів – так особливо.
Ось Віктор Пищев – це мій футбольний батько. Він ризикнув мене в 17-18 років виставити в Машинобудівнику (Дружківка). Команда в нас була хороша – Гена Альтман, Зайчук, Климовський, Булгаков, Купцов... Багатьох можна згадати.
Семен Альтман і Олександр Севідов. Ці люди для мене дуже багато зробили, я в донецькому Металурзі пройшов дуже хорошу школу поруч із великими, не побоюся цього слова, футболістами – як Закарлюка, Цихмейструк, Зотов, Чечер, Матвєєв і багато інших.
Юрій Вернидуб. Фото: Кривбас
– Хто вам імпонує з колег на сьогодні?
– Вважаю, що в нашому чемпіонаті багато команд, які називають «тренерськими». Є свій стиль, почерк, впізнавана кадрова філософія. Саме за 2023 рік хочеться віддати належне Юрію Вернидубу (саме він і виграв звання Найкращого тренера України 2023 року як за результатами референдуму «УФ», так і за рейтингом Всеукраїнського об’єднання тренерів з футболу, – прим. А.В.). Його команда лідирує, хоча Вернидуб не вдавався до масової закупки досвідчених ветеранів, або ж статусних легіонерів. Усі гравці нинішнього Кривбасу ретельно підібрані саме під ігрову модель, а не просто – зібрали зірок, назбирали медальок.
- Читайте також: Найкращий тренер України 2023 року Вернидуб із Кривбасу: «В Динамо та Шахтаря є матчі в запасі, але їх ще треба виграти»
«Я працював в Універі-Динамо, у нас була прекрасна база в Харкові й хороші перспективи, але тут – велика війна»
– А як взагалі розпочалася ваша співпраця з Чайкою?
– Тут треба згадати, що після Геліоса я мав такий амбітний проект, як Універ-Динамо. У Харкові в нас є прекрасна база ХНУВС. Була можливість зібрати здібних молодих футболістів, деякі хлопці отримували освіту й ішли служити у МВС. Універ-Динамо непогано проявив себе в Кубку України серед аматорів, задумувався подальший розвиток – аж до професіоналів у потенціалі.
Але почалося повномасштабне вторгнення, університет перевели до Вінниці. Ми стартували в місцевих аматорських змаганнях, але якраз тут переговорили наш президент футбольного клубу Універ-Динамо Сергій Бортник і президент СК Чайка Олександр Нігруца, і мені надійшла пропозиція прийняти друголігову команду з Київщини.
– Вас здивувало побачене в Другій лізі? Існує думка, що сезон 2022/23 – найслабший за всю історію цього турніру (на рівні з сезоном 2014/15, а що стосується лідерів – навіть гіршим).
– Я дуже ретельно готувався до цієї роботи, тому що так склалося, що я в Другій лізі здобував медалі, як гравець, а як тренер, працював уже в Першій лізі з Геліосом і в аматорах із Універ-Динамо.
На захист Другої ліги скажу, що вона особливо постраждала від усіх останніх подій: спершу один сезон не дограла через ковідну пандемію, потім ще один – через велику війну. А при цьому змагання цікаві, щорічно звідси виходять хороші гравці. Я добре знав ці імена – як той же Бодя Семенець, який розкрився в ФК Тернопіль, а пізніше вибивав своїм голом Шахтар із Кубка України. І такі кожен рік звідси виходили.
Тому видно було, що є криза, проблеми. Багато клубів-старожилів не змогли зіграти, бо бойові дії йшли на Херсонщині, Харківщині, Донеччині. Нікополь постійно під обстрілами. Але ми десь відштовхнулися від цього дна, цього сезону рівень піднявся й відчутно.
– А Чайка якраз – один із старожилів дивізіону. Як вам тут працюється?
– Отримую задоволення від прогресу гравців. Молодь – наше майбутнє. 14 гравців у нас грало 2000 р.н. і молодших. Хлопці в 19-20 років у Чайці вже є цілком основні, старожили колективу. Вбачаю перспективу в такій саме роботі, з відкриття та перезавантаження молодих талантів. У нас в Україні відчувається нестача клубів, які б бралися за цю складну місію. А вона дуже потрібна, якщо вже навіть УПЛ напряму з Другої ліги таланти черпає.
«Туре був скромним, професіональним хлопцем. Такі й стають успішними в футболі»
– В юному віці ви опинилися в донецькому Металурзі, де були гучні імена, великі гроші та досвідчені тренери. Що вражало найбільше?
– Спершу – сам факт, що я там опинився. Я ж взагалі закінчив Донецьке училище олімпійського резерву, проте в нашому поколінні виділялися інші хлопці – Шищенко, Шевчук, Валяєв. Я ж у 17 років починав із Другої ліги, з Дружківки заслужив контракт і увагу першої команди Металурга, мав задоволення працювати з першою командою донеччан.
– Ваш одноклубник – Яя Туре. Щось видавало в ньому майбутню зірку Барси та МанСіті?
– Зізнаюся вам, для мене зірками були Матвєєв, Кривенцов, Вірт. Наші гравці, хто доріс до збірної, із Шахтарем грав у єврокубках. З Туре я мало працював, але видно було, що хлопець талановитий і з лідерською харизмою. Їх багато приїжджало – молодих африканців, але, як бачите, на найвищий рівень, до топ-гравця, виріс саме Яя. Він поєднував бачення поля з умінням завершити, загострити. Добре читав гру. Плюс був досить скромним, професіональним хлопцем.
Яя Туре. Яя Туре. Колаж: Украинский футбол
– Багато хто пройшов оренду з Металурга в Вірменії, але лише Кучер після того мав кар’єрний ривок. Чи я помиляюся?
– Я взагалі мав їхати в Кривбас із Санжаром. Не знаю, може, це й була б позитивна зміна в моїх футбольних виступах. Але власники Металурга також розвивали Бананц, їм потрібен був гравець у захист. Мене направили туди.
Треба сказати, що Бананц мав свої амбіції. Готувалися на зборах на Кіпрі, колишній гравець збірної СРСР, Зорі та Спартака Микола Кисельов зібрав добротний склад: Мелікян, Аракелян, досить багато українців… Ми тоді мали виходити в Кубку УЄФА на Герту, я так хотів зіграти з ними, але вилетіли від грузинів і сезон можна було вважати невдалим.
– Геліос – важливий клуб у вашому житті. Ви за нього грали, а потім виводили на найвищі в історії клубу місця в Першій лізі. Чи були реальні шанси я не кажу – вийти в УПЛ, а зайняти призові місця?
– Зараз хочеться згадувати тільки краще. Гельштейни, батько та син, все робили для команди, їхніми зусиллями Геліос виріс у справжню «третю силу» в Харкові, мав свого глядача, власні досягнення.
Звісно, для того, щоб претендувати на УПЛ, треба було мати й зовсім іншу інфраструктуру. Ми не ставили за мету – просто «вискочити», а там усі хай розбираються. Але Геліос прогресував, ми вже підбиралися до лідерів, до медалей (при тому, що в кожному сезоні були дуже й дуже сильні клуби, як Олександрія, Зірка, Десна, Оболонь, Іллічівець, Верес, Колос, той же Арсенал.
Ми діставалися до четвертого місця. Це був достатній, чудовий результат. Щопівроку змінюючи склад на 7-9 гравців, розкриваючи багато невідомих імен, ми кілька разів фінішували в групі лідерів, у п’ятірці. Під кінець роботи клубу вже стало складним фінансове становище, передали місце Кобрі. Це вже було без мене. Мені було боляче, тому що Геліос у мене в серці займає особливе місце. Сам тому, як я й говорив раніше, згадується тільки краще – перемоги, хороші сезони, ті хлопці, які після Геліоса пішли в УПЛ і дехто й зараз не на останніх ролях.
