Олександр «Папа» Поворознюк: «Мою картину діаспора продала в Канаді за 47000 доларів. Гроші пішли на ЗСУ»
23514 
ФК Інгулець з 2014 року тільки підвищувався у класі. Аматори, Друга ліга, потім Перша, фінал кубка України, а з сезону 2020/2021 – УПЛ. І лише після стиків сезону 2022/2023 команда вперше пройшла шлях у зворотному напрямку. Зараз клуб грає у Першій лізі та за підсумками осені у своїй групі посів перше місце.
Олександр Григорович Поворознюк залишається одним із найвідвертіших президентів клубу в українському футболі. Засновник Інгульця за словом у кишеню не лізе, і має думку щодо кожного важливого футбольного питання. Насамперед ми хотіли дізнатися, коли зможемо команду з Петрово знову побачити в УПЛ. Але, звичайно ж, поговорили й про весь український футбол, УПЛ, збірну та економічний бік роботи наших клубів.
В ексклюзивному інтерв'ю для сайту «Український футбол» президент Інгульця Олександр Поворознюк розповів про те:
- Чого очікує від Шевченка в УАФ й де саме потрібно прибрати корупційну складову
- Чи є у Реброва в складі блатні футболісти
- На яких гравців робитиме ставку Інгулець
- Чому шлях Мудрика правильніший, ніж у Луніна
- Через яке випробування президент приймає до команди нового воротаря
- Чи добре працює зерновий коридор
- Чому він продовжує підтримувати президента Зеленського
- Чому Олександр Григорович заблокував на телефоні 10 824 абонентів
- Чи подобається футбол Інгульця за Владислава Лупашка
- Чи готовий знову прокоментувати фінал Ліги чемпіонів
- Чи потрібно мобілізувати футболістів
«В Першій лізі поки не бачу суддівської упередженості, може, краще стало з переляку, що Павелка посадили»
– Олександр Григорович, вам подобаються зміни у нашій футбольній владі? Постать Андрія Шевченка викликає у вас позитивні сподівання?
– Тільки час покаже. Ми ж, як українці ,завжди сподіваємось на краще.
– А ви на які саме зміни сподіваєтесь? Що потрібно змінити у нашому футболі?
– Найголовніше – це прибрати корупційну складову в арбітражі. Просто грати в чесний футбол, без усіх цих закулісних ігор. І тоді він буде набагато цікавіший.
Андрій Шевченко, фото: УАФ
– Інгулець зараз знову грає у Першій лізі. Там більший безлад щодо суддівства, ніж в УПЛ?
– Не помічав цього. Напевно, ні. Трошки воно налагодилось. Може, з переляку, що Павелка посадили. Нема такої упередженості, нема вбивчих рішень. Розумію, що кожна людина має властивість помилятися. У роботів також інколи програма збивається. Але зараз немає такої упередженості, коли тебе хочуть вбити, загнати. Так інколи було раніше. Маю надію, що воно все змінюється.
– Ви маєте на увазі кваліфікацію арбітрів, чи саме упередженість?
– Дивіться, коли у арбітра є упередженість, ну воно ж видно, ми всі футбольні люди. Ось як ми можемо визначити: це кваліфікація чи це йому купюри очі запиляють? Як ми це можемо визначити? Догадками якимось, ми ж не можемо бути на 100% впевнені.
Ви ж пам'ятаєте гру Полтави і Геліоса, коли гравець вибив м'яч рукою? Іванов дивиться в іншу сторону, нібито нічого не бачить. І ще червону картку дає за те, що до нього гравець підбігає та сперечається. І так Полтава пішла в УПЛ тоді. Вона насправді не захотіла там бути. Але, тим не менш, дуже багато збігів. То, я вважаю, не помилка, тут точно є то, на що заплющували очі.
Тим не менш, той арбітр й досі є поважний суддя та судить матчі УПЛ. Значить, є якась упередженість та неправильні рішення з боку того самого Лучано Лучі. Тут треба розбиратися в кожній ситуації. Я вважаю, що за такі помилки треба арбітрів довічно позбавляти кваліфікації. Воно ж видно, коли людина просто помилилася, а коли це упередженість. Треба цю складову, яка зветься упередженість, прибрати. Й грати у футбол.
– У стикових матчах Інгульця з ЛНЗ у червні 2023 року суддівство було об'єктивним?
– Все по ділу, жодних претензій. Точка – то точка, вона була у першій грі (1:1, пенальті на користь ЛНЗ було призначено за фол Сергія Копила, – прим. А.Т.). Я реаліст і називаю речі своїми іменами. Ця точка була на розсуд арбітра – 50 на 50, її дали. Отже, немає претензій.
«Ми граємо у футбол. М'яч круглий, поле – квадратне»
– Інгулець завершив осінь на першому місці у своїй групі. Команда за підсумками сезону збирається повертатися до УПЛ?
– Ми граємо в футбол. М'яч круглий, поле квадратне :-) Ми все зробимо для того, щоб повернутися. Це тільки той може сказати, що він уже в УПЛ, хто використовує нефутбольні методи. Але не ми. «Ми вже в УПЛ» – значить той, хто так говорить, на щось розраховує. На мішок із грошима, або ще на щось. Ну, як можна розраховувати, що ми вже в УПЛ? Те, що ми йдемо на першому чи другому місці, це нічого не означає. Ще півсезону грати. Ми робитимемо все, щоб повернутися до УПЛ, все.
Гравці Інгульця, фото: ФК Інгулець
– Ви вважаєте формат турніру у Першій лізі, у два етапи, правильним?
– Я б так не сказав. Думаю, ні. Мені більше подобалося, коли у дві групи. Перші місця виходять до УПЛ, другі місця грають у перехідні матчі. І є матч за чемпіонство у Першій лізі, ось це було б гарно. Щоб було виявлено переможця Першої ліги, це важливе звання.
Я поясню чому ця формула не має права на існування. Ось добре, що Нива (Бузова) залишилася. А якби вони чи інша команда втратили спонсора під час сезону і пішли. Що це означає? Хтось має зайти, Буковина, допустимо. А на яких підставах, адже є регламент? Тут багато питань. Це добре, що всі дограють. А якщо не всі дограють, то як очки потім рахувати? Тобто у нашій групі усі мають отримати плюс три? Там дуже багато питань, я вважаю, що не треба продовжувати за цією схемою.
– Витрати на команду у Першій лізі менші, ніж в УПЛ?
– Є трохи, але несуттєво.
– Ви готові до того, щоб повертатися до УПЛ та знову підвищити рівень витрат?
– Так.
«Всі бачать, що за Реброва будь-який футболіст може потрапити до збірної, немає ні крутих, ні блатних»
– Головний тренер збірної Сергій Ребров запропонував повернути чемпіонат між командами U-21. Це гарна ідея?
– Я думаю що ні. Одна має бути команда, і там мають грати гравці і до 19 років, і до 21. Якщо 19-річні гратимуть у команді з 21-річними, то вони швидше мужатимуть. І конкуренція буде вищою.
– Як вам виступи нашої збірної у 2023 за нового тренера? Чи досягнутий оптимальний результат?
– За Реброва збірна стала зовсім інша. Той же Піхальонок та ще деякі гравці зараз у складі, здається, що за колишніх тренерів вони нікому не були потрібні. У нас звикли, Коноплянка та Ярмоленко, і тільки вони мають бути. А для Реброва немає крутих, блатних, сірих чи білих. У нього тільки є людина, яка нормально грає у футбол. І це величезний плюс. Усі бачать, що при Реброві будь-який футболіст із чемпіонату України, будь-який українець може потрапити до збірної. Якщо добре грає. Це не може не радувати.
А те, що Ребров може розкривати футболістів – це також великий плюс. Те, що він має тренерський талант – безумовний плюс. Я вважаю, що це найкращий тренер України.
Сергій Ребров, фото: Getty Images
– У Петракова чи за інших тренерів футболісти потрапляли до складу не за спортивним принципом?
– На мою думку – таке було. Деякі футболісти грають добре і не потрапляють до складу. А Коноплянка без практики у своєму клубі, де він двічі на заміну вийшов, був викликаний до збірної. Я вважаю, що це несправедливо стосовно решти футболістів.
– В Інгульці були гравці, яких могли б викликати до збірної?
– Думаю, Артем Смоляков, ми його продали на Поліссі. Він уже грає у молодіжній збірній. Якщо він не втратить інтерес до футболу, і ставитиметься так, як він зараз ставиться, то в майбутньому – це гравець збірної.
Зараз є в команді кілька молодих футболістів, які мають велике майбутнє. Але я не хотів би називати зараз їхні прізвища, щоб вони носа не задерли.
Але я вважаю, що Рух – перший клуб, який пішов дуже правильним шляхом, яким зараз хочуть йти всі. Хоча всі сміялися. Молодь, молодь та молодь – і тоді ми матимемо велике майбутнє у збірній.
– Шлях Інгульця теж такий – вирощувати власну молодь?
– Тільки так. Подивіться, ким ми посилюємось. Ми беремо лише молодь, молодь та ще раз молодь. До нас, якщо приїдуть зараз африканці чи бразильці, то лише молодь.
– Чи має значення те, що молодого гравця потім можна продати?
– Ну звичайно. Тільки так.
«Я мрію, щоб Інгулець став самоокупним. Для цього потрібно йти шляхом Руху»
– Ви хотіли б, щоб Інгулець став самоокупним?
– Я тільки про це мрію. І зрозумів лише одне, що це все має йти з академії. З молодих пацанів, як це робить Рух. Ще раз скажу, це єдиний клуб, який зробив усе правильно із самого початку. Тільки так і треба йти, тільки такий клуб має шанси вийти в майбутньому на самоокупність. Молодь, молодь та молодь. Ви дивіться, скільки гравців Руху вже зацікавили інші клуби. Далі й казати нічого не потрібно. Щоб там про президента Руху Козловського не говорили, але це дуже правильна дорога, і йому честь і хвала.
Григорій Козловський, фото: з відкритих джерел
– Якщо Інгулець на наступний сезон вийде в УПЛ, ви поміняєте склад чи гратимете тими ж хлопцями?
– Саме вони і тільки вони гратимуть. Максимум, ще пару молодих пацанів візьмемо грати. Команда буде молодою.
– Вам подобається, як грає Інгулець за тренера Владислава Лупашка?
– Це, напевно, було моє єдине здивування після призначення його головним тренером. Я ж із футболістами розмовляю, ситуацію повністю контролюю у всьому. Навіть тренування по-іншому проходять, грають по-іншому. Тільки вперед і тільки вперед. Це те, що я хотів усе своє життя. Чомусь у нас не виходило – чи боялися, чи не знаю що.
Пам'ятаю, ми влітку останню контрольну гру з Лупашком поїхали грати з Чорноморцем, 15 липня (4:3). Я дивився гру по телефону, а в мене зір трохи поганий. Фігурки дрібні. Я дивлюся, одна команда тисне, тисне, не дає супернику перейти половину поля. Я не зрозумію, хто у якій формі грає. Думаю, ну у моїх точно синьої форми немає. У нас червоно-жовта. Невже ми могли так Чорноморець загнати за Можайськ? Я приїхав додому, переглянув цю гру. Ну, реально, не дали навіть супернику підняти голову.
– Але три м'ячі пропустили?
– Два м'ячі самі собі привезли. Один – воротар точку привіз. Ще один – воротар між рук пропустив. А ми забивали таке, що просто неможливо. Після гри з Лупашком переговорив. Він сказав: «Головне, щоб вони вірили й надалі, що ми можемо так». Нині зовсім інша гра. Мені дуже подобається його стиль роботи. Я не очікував. Думав, що буде те саме, як і з іншими. Але в нього інший підхід, і тренування інші.
«У команді має бути один «папа» – президент»
– Ви хотіли б, щоб ваша команда грала в атакуючий видовищний футбол?
– Ми зараз так і граємо. Я все життя цього хотів, а зараз дивлюся – ось воно. Ми можемо програти, але ми не поступимося нікому.
– Владислав Лупашко нещодавно написав у своєму блозі, що українським клубам не вистачає спортивних директорів. Це так?
– Абсолютно ні. Це хтось собі ціну набиває. Спортивний директор – це посередник між богом та людьми. Це той, хто хоче заробити на якомусь футболісті і не дає йому розвиватися. У команді має бути один тато – президент. Все, крапка. А коли надто багато людей...
Олександр Поворознюк, фото: з відкритих джерел
Я зараз зіткнувся, ми з Металурга брали пацана. Ох, скільки там командирів, директорів, нема кого нах*й послати :-) І всі хочуть бабла. А до президента я так і не дістався.
– Встигаєте стежити за УПЛ цього сезону? Вам цікаво спостерігати за цим чемпіонатом?
– Постійно стежу. Це найцікавіший сезон, де кожна гра не знати, як закінчитися. В цьому щось є.
– Хто стане чемпіоном навесні?
– Найбільші шанси є у Полісся, Кривбасу та Шахтаря. Можливо – Динамо. Дніпра-1 не вистачить на всю дистанцію, я гадаю. А з таким посиленням, як іде зараз у Поліссі, все може бути.
– Те, що зараз Шахтар знову витрачає значні суми на бразильців, за умов війни це правильно?
– Хазяїн-барін. Якщо є за що, то чого б і ні? За рахунок таких новачків Шахтар вистрілить. Все-таки, хоч як крути, українські футболісти виграють і виходять кудись перш за все за рахунок самовіддачі. А у бразильців – техніка зовсім інша, прийом м'яча зовсім інший. Хто розуміє, той бачить.
– Тим більше, що Шахтар і продає дорого своїх гравців того ж Мудрика. Якщо у команди позитивний трансферний баланс, то все правильно?
– Ну звичайно. Продають, купують, це ж є нормальна практика.
– Може Шахтареві варто було продати Мудрика в клуб, який би більше приділяв уваги його розвитку. Як гадаєте?
– Шлях Мудрика нормальний. Я не вітав і не вітаю шлях Луніна. Розпіарений чувак, Реал (Мадрид). Краще б він пішов до іншої команди, де б він грав. А те, що він пробув у Реала і двічі вийшов, коли був травмований основний воротар, це несерйозно. Він не чекає на свій шанс і не доводить, що найсильніший, а просто розслабляється. Чекає, коли Куртуа отримає травму.
– Луніну варто йти туди, де він гратиме постійно?
– Звичайно. Ось Мудрик пішов. Просто зчіплюй зуби та доводь. Тобі дають шанс, зчіпляй зуби та доводь. Все від футболіста залежить. Уперед. А на продажі Луніна заробили грошей, але всі чудово знали, що грати він не буде. Усі це знали.
Андрій Лунін, фото: Getty Images
– А робити, як Трубін, йти не до найсильнішого чемпіонату, це правильно?
– Ну звичайно. Трубін – це зовсім інше. Трубін у Бенфіці, це так воно й має бути.
– Вам подобається те, як Довбик б'є пенальті? Він дивиться на воротаря і б'є в протилежний кут. А ось колишній гравець Інгульця Євген Запорожець розповідав, що ви б'єте на точність, а не по воротарю. Це так?
– Потрібно буде уважно подивитися на те, як Довбик б'є, щоб порівнювати. Я завжди б'ю на точність і на техніку. І б'ю з двох ніг. Мені що правою, що лівою – однаково. При тому б'ю босою ногою.
«Згадую слова Шевчука: «Травма у футболіста, це коли зламана нога»
– Ви обома ногами володієте однаково?
– Так. Можу все робити і правою, і лівою. Колись я грав у футбол і потягнув передній м'яз. Це зараз футболісти одразу кричать: «ой, ай». Я згадую слова В'ячеслава Шевчука: «Травма футболіста, це коли поламана нога». Нині трохи інакше. Кажуть іноді: «Я, здається, відчуваю, що задня натягнулася». Щоб у мій час було таке?.. Так от, трохи біль відчував у правій нозі, тож почав більше працювати лівою. І зрозумів, що не гірше виходить, ніж правою. І поки хворіла права, я почав грати лівою, і виявилося, що вона не гірша, ніж права. Тому пенальті б'ю з лівої та з правої. І Богдану Шусту чотири з п'яти забивав.
– А ви зараз граєте?
– Ці два роки війни – ні... Мені точно не до того було. Займався своїм батальйоном. Все робив для того, щоби хлопцям допомогти. Щоби швидше прийшла перемога. А потім уже гратимемо у футбол і все інше. Я рідко навіть на тренування Інгульця їжджу. Майже не їжджу, хоч раніше я постійно приїжджав на тренування. І бив пенальті. Якщо приходив новий молодий воротар, доки я його не перевірю за пенальті, його не приймали до команди. Зараз час інший, треба виграти війну.
Олександр Поворознюк, фото: скріншот
– Чи можете розповісти про той батальйон, який ви фінансуєте?
– Ні, не потрібно. Тільки щось розкажеш про допомогу армії, як тобі дорікають, що ти піаришся. Я всім відповідаю: «Ви зробіть хоча б 10% того, що зробив Поворознюк, і піартесь далі». Прийде час, і всі про все дізнаються.
– Як зараз ваш аграрний бізнес? Зерновий коридор працює?
– Все нормально, все працює. Всупереч усьому, Зеленський – красавчик. Все зробив. Навіть русаки проти, а він усе зробив. Красава. І все працює, все крутиться, все вертиться. Все нормально.
– Все, як у тій пісні, яку заміксували на ваші слова?
– «Вова, *баш їх бл*дь»? Так. Вова – красавчик. Тільки тоді я говорив «Вова», а зараз – «Володимир Олександрович», з повагою.
«Мою картину діаспора у Канаді продала за 47 000 доларів, гроші пішли на ЗСУ»
– Ваше ставлення до президента Зеленського не змінилося за ці два роки?
– Тільки так. Все, що він робить, він робить правильно. Просто йому треба не заважати. Якщо не можеш йому допомогти, просто не заважай. Закрий хлебало і лежи, плюй у потолок. І сопи у дві дірки. Він знає, що робити.
– У вас вистачає часу дивитися топ-чемпіонати? Чи є у вас улюблений гравець з наших?
– Зараз дуже рідко. Є, звичайно. Але казати не хочу. Це ж українець. Назвеш прізвище, він ніс задере. Нехай грають у футбол.
– У вас є бажання ще раз прокоментувати фінал Ліги чемпіонів?
– Да без проблем. Я готовий у всьому брати участь, де можна допомогти нашим військовим. Мою картину, з моїм фото та написом «Вова, *баш їх бл*дь» українська діаспора в Канаді продали за 47 тисяч доларів. Я радий, що це все пішло на ЗСУ, на дрони.
Ми тоді з Романом Бебехом, коли коментували фінал Ліги чемпіонів, зібрали донатів два з половиною мільйони гривень. Я також радий. Я готовий всюди брати участь, де можна допомогти армії.
– Ваша популярність зростає завдяки Інгульцю та іншим факторам. Вам це подобається чи вже втомлює?
– Для мене це абсолютно природно. За мною ж немає депутатів чи міністрів. За мною совість, честь та люди. Я сам завжди працював та зробив себе сам. І знаю собі ціну. А хто її не знає, хай нах*й шукає. Його проблеми.
– Ваша суперечка з Дмитром Гордоном була досить гарячою. Ви вже все сказали одне одному?
– Та забудьте це капловухе нещастя. Просто нах*й забудьте. Він недостойний навіть, щоб про нього говорити. На мою думку це реальна фсб-шна х*йня. Просто фсб-шна х*йня. Подивіться, як перед війною він хотів зробити переворот у країні. Він думає, що йому пробачили? Та до нього ще руки не дійшли. Всьому свій час. Так я думаю. Гумовий нацюцюрник та реальна фсб-шна х*йня, я так про нього думаю.
Дмитро Гордон і Олександр Поворознюк, колаж: з відкритих джерел
«Дмитро Поворознюк – «негодяй», збрехав заради хайпу»
– Ви дивитеся українських футбольних блогерів? Дмитро Поворознюк вам симпатичний?
– Він «негодяй». Тому що він мене обдурив. Він просто взяв та хайпанув на одному моменті. Приїхав до мене брати інтерв'ю, і каже: «Мене тут при виїзді з Олександрії зупиняють «гаішники», я їм показую паспорт, де моє прізвище Поворознюк, говорю, що я їду до Олександра Григоровича, і мене з мигалками провели прямо до вас на стадіон». Тільки я мигалок тих не бачив.
Сказав і сказав, ми посміялися та розійшлися. А потім він видає це в інтерв'ю Трибуні. Через місяць інший журналіст із Трибуни пише: «Поки українським футболом керуватимуть такі президенти, як Поворознюк… Це справжній Дон Корлеоне, він роз'їжджає районом, а там його міліція, прокуратура його, поліція всюди проводить».
Дзвоню до Діми, кажу: «Діма, ти шо чудиш, ти збрехав, а на тому всьому твоєму хайпі всі розкидають цю інформацію. Вибачся публічно, поясни, що цього не було. Нах*й ти про мене ця х*йню пишеш?». Він кинув слухавку і більше трубку від мене не бере.
У Вересі стільки часу він був. Навіть президент Вереса Надєїн просив: «Можна приїхати, щоб ви дали інтерв'ю для мого ютьюба, поговоримо про футбол?». Я відповів: «За однієї умови, спочатку твій підопічний Поворознюк Діма вибачиться перед українським народом, що він нап*зд*в на Поворознюка, а потім говоритимемо». Так ніхто й не приїхав.
Дмитро Поворознюк, фото: Instagram
– Я теж читав про те, що у вас в області все схвачено. А як насправді, вас же всі знають?
– Звісно, знають. Почекай, знати це одне, а керувати поліцією та прокуратурою – це абсурд повний. Так, мене бабусі, дідусі, всі знають, заїдьте до району, вам пальцем покажуть де і що. Ну це ж маячня, я не впливаю на ситуацію ніяк там. Навіщо брехати, хайпувати на цьому? Не розумію.
Це теж саме, що це капловухе нещастя, цей Гордон. Облив мене брудом просто з нічого. Я всі суди виграв. Давай, с*ка, вибачайся. Але виходить, як в тому анекдоті: «У тебе дочка простітутка». «А в мене й дочки немає». «А ти спробуй усьому селу тепер це довести». Отак і Діма Поворознюк.
«У разі повітряної тривоги я не готовий брати на себе відповідальність за п'ять тисяч глядачів»
– А ви зараз зі зброєю завжди?
– Та я все життя зі зброєю. Все життя.
– А як ви ставитеся до того, щоб громадяни України вільно володіли зброєю?
– Замєчатєльно.
– Вільні люди вільної країни мають право носити зброю?
– Звичайно. Звичайно, без гранат і гранатометів. А пістолети, автомати, я вважаю – це нормально.
– Повернення глядачів на трибуни, це важливо для нашого футболу?
– Це дуже важливо. Але я, скажімо, не взяв би на себе відповідальність за це. Поки ми з цими п*дарами не закінчимо і не закриємо небо, ніхто не може гарантувати безпеку людей. А за це треба відповідати. Це було б чудово, зовсім інший футбол. Інші емоції. Але поки що є, як є.
Олександр Поворознюк, фото: скріншот
– А якщо зробити бомбосховище, чи воно нічого не гарантує?
– Все є в мене. У мене стадіон із опаленням, з бомбосховищем. Все буде. Ось збереться в Петровому стадіон повний – п'ять із половиною тисяч людей. Ну й що далі? Це ж нереально. Якщо сирена, і за 7-10 хвилин прильоти. Ну, уявіть, п'ять тисяч людей завести у бомбосховища. 30 людей зайде, максимум, ну 100. Несерйозно.
«Футболісти повинні отримувати броню від військкомату за спрощеною процедурою»
– До вас у клуб не приходили повістки футболістам? Що робити у такій ситуації?
– Це має робити УАФ. Якщо у нас дозволений чемпіонат з футболу, потрібно дуже спрощену систему зробити для бронювання. Тому що те, що вони зараз пропонують – це просто на вуха не натягнеш. У командах футболісти з усієї України. Це в кожен військкомат потрібно йти, це ми більше оформлятимемо, ніж броні дадуть. Тут потрібно спростити процедуру і це має походити від УАФ.
– У вас дев'ять років відіграв Євген Запорожець, пройшов від аматорів до УПЛ і пішов узимку. Вам було сумно з ним прощатися?
– Чого сумувати. Я з гордістю дивився на нього. Я незадоволений трохи тим, як він догравав. Але він заслужив на те, щоб до нього з повагою ставився я і всі вболівальники Інгульця. Це наш ідеал, я пишаюся ним, я його взяв із заправки, він мив машини, простий пацан, з аматорів. Він пішов-пішов і зараз грає в УПЛ. І грає дуже непогано [маються на увазі контрольні матчі Оболоні]. Тільки пишаюся Запорожцем.
Я ще побачуся з ним. В останній грі осінньої частини чемпіонату 25 листопада з Гірником-Спортом була і остання гра Запорожця за Інгулець. Невдала гра, 1:1, хоча два тайми в одну «калитку», і такий рикошет пропустили. Я трохи був неправий. Треба було підійти, подякувати. Я навіть і не знав, що Женя йде з Інгульця. Я йому все одно вдячний і ще не раз подякую. І він це знає, що я до нього відношусь з повагою.
Євген Запорожець, фото: ФК Інгулець
– Нападаючий Олександр Мішуренко, який за Інгулець виступав з 2015 по 2020, він також завдяки вам потрапив у професійний футбол?
– Так, хоча він й алкоголік. Він просто прушний (від слова – пре, щастить, – прим. «УФ»). Він голи забивав задом, головою, вухом. Нормальний хлопець. Є в нього одна слабкість – його не можна одного додому відпускати, треба чи тримати на базі, чи дружині до рук передати, яка тримає його в руках. Потрібно з нею домовлятися. Тоді він грає нормально.
– Його зарплату треба було дружині віддавати, щоби не пропала?
– Та не зарплату! Його особисто. Дружині в руки.
– Чи підтримується зв'язок з легіонерами, які були в Інгульці до початку повномасштабного вторгнення? Вони можуть повернутись?
– Ой, це до клубу. Мені не до того. Я 11 місяців, як почалася війна, реально жив лише війною. У мене в підпорядкуванні було майже 500 чоловік, і треба було думати про кожного. І за ситуацію загалом. Було тупо не до футболу. Я клуб фінансував та все робив, але на відстані. Я навіть не знаю, що там із ними, як вони.
– Ви стежите за іншими командами Кіровоградської області, за Зіркою?
– А що мені Зірка? У мене є Інгулець, нафіг мені Зірка.
– Чи можу ще питання поставити?
– Якщо чесно, я вже трохи за*бався.
– Тоді останнє питання. Ви майже єдиний президент, чий телефон є у відкритому доступі. Вам це допомагає чи заважає?
– Я кайфую від спілкування з людьми. Багатьом цього не зрозуміти. І номер у мене один. Багато хто дзвонить, щоб вирішити свої питання. Але дуже багато хто дзвонить: «Ги-ги, це що, точно Поворознюк?». У мене тільки заблокованих зараз 10 824 номери. Люди не вірять, що це можу бути просто я.
