Олександра Лобода: «Керівництво 2+2 не хотіло мене брати у «Профутбол»

Переглядів 19634
Павло Клименко
Павло Клименко
5 голосів
Олександра Лобода: «Керівництво 2+2 не хотіло мене брати у «Профутбол»
Ігор Циганик та Олександра Лобода. Фото: Google
В ексклюзивному інтерв’ю «Українському футболу» Олександра Лобода розповіла про «Профутбол», ФК Нюрнгберг і трансфер, який не міг відбутися.

Легендарна телеведуча проєкту «Профутбол» із початком війни переїхала до Німеччини та почала працювати у футбольному клубі Нюрнберг. Спеціально для сайту «Український футбол» Данило Вереітін поговорив із Олександрою про новий етап життя, теплі спогади про український футбол та конкуренцію серед дівчат у спортивній журналістиці.

«Не вірила, що у 21 столітті можлива така війна»

– Саша, ви живете та працюєте у Нюрнберзі. Що входить до ваших нинішніх обов'язків? Чи плануються якісь не лише соціальні, а й медіа-проекти Нюрнберга за вашої участі?

– Мої обов‘язки – соціальні проєкти, які пов‘язані з Україною та українцями. Так, наприклад великим проєктом було запросити 5 тисяч українців на матч Нюрнберга. Це було дуже круто: до матчу та в перерві всі співали Червону калину, піднімали українські прапори, знайомились та спілкувались. Атмосфера була неймовірна. 

Зараз я готую великий аукціон для вболівальників Нюрнберга з цікавими лотами, маю вже футболку Гюндогана, він є екс-гравцем Нюрнберга, його обожнюють тут. Цю футболку мені подарувала Влада Зінченко. Андрій Шевченко, Олександр Усик підписали мені лоти. А також збірна Німеччини передала футболку. 

Також під моєю опікою зараз екс-гравець академії Динамо воротар Богдан Микитенко. Йому 16 років. Він пройшов перегляд в команду. На нього покладають великі надії. Він зараз тренується з командою U-19 і має днями підписати контракт. Ви можете теж з ним поспілкуватись. 

– Чому саме Нюрнберг? Як опинилися в цьому місті та клубі? 

– По-перше, в Нюрнбергу живуть мої друзі, які перший час допомогли з адаптацією та житлом. Адже житло тут знайти - це екстремальна проблема. По-друге, я отримала запрошення попрацювати в німецькому клубі і вирішила спробувати. Це хороша можливість для мене отримати новий досвід і знання, які я сподіваюсь зможу перенести в український футбол. 

– Як ви евакуювалися? 

– Я не евакуювалася. Я 18 лютого поїхала у відпустку. Це дуже дивна історія, тому що я мала їхати у відпустку раніше, десь наприкінці січня. Проте захворіла на коронавірус і тур довелося переносити. На свій день народження - 16 лютого - я здала негативний тест, купила квитки і 18 лютого зранку вилетіла з валізою купальників і теплі краї. Я з тих людей, які не вірили, що в 21 столітті можлива війна.

– Німеччина як країна: які стереотипи справдилися, які ні?

– Стереотипи були, що тут все чітко. Але в день прильоту мій потяг запізнився на 30 хвилин і всі стереотипи розвінчались. Так, тут є свої порядки, правила. Німці дотримуються їх. 

Наприклад, сортування сміття. Це ціла наука. По місту всі їдуть зі швидкістю 50 км/год. Боже, як це незвично! А ще писання листів. Реальних листів, які ти кидаєш у поштову скриню. Я щодня згадую наш Монобанк чи Дію. А розповідаючи про них німцям - вони в шоці, що таке існує. 

Проте, звісно, є і те в Німеччині, чого б хотілось і нам. Наприклад, ідеальні футбольні поля на кожному кутку. Чи дороги без вибоїн і швидкісні автобани. Сподіваюсь, після нашої перемоги ми зможемо перейняти все хороше з європейських країн! 

«Українці впізнавали мене на матчах Нюрнберга»

– Ставлення німців і німецького уряду до українців – у чому різниця?

– Не бачу різниці. Уряд Німеччини підтримує українців, даючи хороші умови для перебування тут. Самі німці теж підтримують. Не зустрічала жодного, хто б не поспівчував нашій країні або відмовився б допомогти. 

Наприклад, мій знайомий німець переїхав в будинок до своєї мами аби свій власний будинок віддати українцям. Там зараз живуть декілька сімей. Ще одні мої знайомі німці, забрали українця з Мюнхену. Там він жив у спортзалі у жахливих умовах. Деякий час він жив з ними в квартирі, вони допомогли вивезти його сім‘ю з Херсона і знайшли їм хороше житло поблизу Нюрнберга. 

Дуже багато подібних історій. 

– Українські футболісти та тренери в Німеччині – чи зустрічали їх у тутешніх клубах? Чи впізнавали тут вас?

– Українці впізнавали на матчах Нюрнберга. Щодо тренерів чи футболістів – не бачилась ні з ким. 

– За Нюрнберг грав колись Андрій Полунін, легенда Дніпра, який забивав Італії за збірну України. Чи пригадують тут його? Чи, можливо, ви з ним колись спілкувалися?

– Я знаю про Андрія Полуніна. Він недовго тут грав. Але його пам‘ятають. Співробітники клубу так точно! 

– Чи назавжди Ви в Німеччині?

– Ні, таких планів немає. Я зараз наприклад, пишу це інтерв‘ю з Києва. Але багато також робочих планів, насамперед для допомоги Україні, тому буду повертатись до Німеччини. Скільки я там буду часу - не загадую наперед. Живу сьогодні. Так навчила війна.

«В мене немає планів повертатися на телебачення»

– А з чого для вас починався футбол? Перший матч, який відвідали, перші кумири – чи в житті вони виявилися такими ж, як і здавалося?

– Перший матч не пам‘ятаю, проте пам‘ятаю найяскравіший - це Дніпро проти Наполі. І вихід у фінал Ліги Європи. Це дуже емоційно було. Щодо кумирів, то з дитинства в голові два прізвища були - Ребров і Шевченко. Не думала ніколи, що вони знатимуть і моє прізвище. Вони досі кумири для мене! 

– Ваша поява в Профутболі: як відбувався кастинг, як освоювалися в новій професії?

– Кастинг на Профутбол був переломним моментом у моєму житті. Я була зовсім юна, але наполеглива. В мене повірив Степан Щербачов. Керівництво каналу не хотіло брати мене у Профутбол, сказали що я дуже молодо виглядаю. Степан Валентинович попросив стилістів «застаріти» мене. Це звучить смішно, розумію. Але мені зробили образ ніби шкільної вчительки і все «пройшло». Мене узгодили в проєкт.

– Найпам’ятніша історія, яка трапилася із Вами в ефірі?

– Ну, зрозуміло, найсмішніший момент під час ефірів, це коли Ігор Коломойський давав номер Ігоря Михайловича Суркіса. Це я внукам розповідатиму! 

– Як ставитеся до перезапуску ПроФутболу і чи було щось більше за розмови?

– Для мене Профутбол – це крута історія. Як кажуть, футболіст має завершувати кар‘єру красиво - у правильний момент. Той момент завершення Профутболу був, напевно правильним. Ми залишили хороші спогади, хороший імідж, люди нас досі пам‘ятають і сумують. 

Чи перезапуститься Профутбол і чи буде він «той» ‒ важко сказати. В мене особисто поки немає планів повертатися на телебачення.

«Не могла перейти на «Футбол 1/2/3» з точки зору моралі та іміджу»

– Ваша думка по телепулу? Чиї насправді медіа-права – УАФ, УПЛ чи клубів?

– З юридичною точки зору я вам не скажу кому належать права. Я – не юрист. Те що я читаю витяги з Закону, розумію, що кожна сторона все одно намагається інтерпретувати їх по-своєму. Я як пам‘ятаю себе в футболі – так постійно ідуть ці перипетії з пулом. От в Німеччині все чітко – клуб передає права організатору змагань. Іншого не передбачено. Тому в нас проблема – відсутність чітких правил і дотримання їх.

6 вересня в ВРУ вже визначили – права належать клубам. Тому, думаю, спір припинено. Пулу не буде, поки клуби не захочуть самі передати права УПЛ. У що віриться мало.

– Цього літа Рінат Ахметов закрив Медіа Групу Україна, відповідно, й телеканали Футбол. Як ставитеся до цього рішення?

– Закриття Медіа Групи Україна - це шок! Я ще до Профутболу пам‘ятаю Великий футбол з Олександром Денисовим. Стільки виросло там класних ведучих і журналістів, вони залишились всі зараз без роботи. Стільки програм будо, трансляцій матчів. Історія просто обірвалася.

– Чи був варіант працювати на каналах «Футбол»?

– Так, колись були розмови. Але це було неможливо з точки зору моралі та іміджу.

– Чи відчували Ви конкуренцію збоку інших футбольних журналісток? Зокрема, Алли Бублій, Влади Зінченко, зараз – Даші Савіної? 

– Ніколи не відчувала. Коли я почала працювати у футболі, паралельно були лише Алла та Елла. Потім з‘явилась Влада. Проте наша робота ніколи не перетиналась. Ми не були конкурентками ніколи. Я дуже поважаю дівчат. Думаю, ми б разом могли б зробити неймовірне футбольне шоу! Даша Савіна, здається, прийшла в футбол, коли вже не було Профутболу. Тому теж не доречно говорити про конкуренцію. 

– У якому ключі проходило Ваше спілкування з конкурентами?

– Я не можу назвати журналістів каналу «Футбол» конкурентами. Нас такими вважали. Але ми дуже добре всі спілкувались. Кожен робив свою роботу, у кожного була своя аудиторія і своя концепція. Я можу точно сказати за себе – я до всіх ставилась добре.

«Фоткатись оголеною зараз – це занадто»

– У футбольному світі чимало в хорошому сенсі дивних людей. Хто вас найбільше здивував за часи вашої роботи в українському футболі?

– Зараз мене найбільше вразили футболісти чи тренери, які пішли до лав тероборони чи ЗСУ! От їм великий уклін! 

– Віктор Леоненко був одним із найхаризматичніших експертів українського спортивного телебачення. Можете згадати кумедну історію за його участі?

– З Віктором Леоненком, як не історія, то все кумедна! Пам‘ятаю він дуже любив мені подзвонити, бажано вже під вечір, і запитати: «Саша, ти дала опитування в соцмережах: хто найкращий експерт на українському телебаченні? Які результати?». Він не міг скласти собі ціни. Але це було кумедно. Я знаю, що він добра людина і принаймні мені ніколи не відмовляв в допомозі.

– Вам постійно приписували якісь стосунки із різними футболістами. Скільки в цьому правди? Зокрема, розповідали про Хосе Ернесто Сосу та підкати від Мігеля Велозу.

– Та я ніби не страшненька і розуму трохи маю. Тому це нормально, що чоловіки звертають на мене увагу. Гірше було б, якби не було цього! Проте роману ні з ким з футболістів ніколи не мала. 

– Понад 10 років тому ви знімалися в еротичній фотосесії для одного з глянцевих видань. Зараз би повторили чи вже інакше дивитесь на це?

– Повторила би! Мені фотосесію пропонував і Playboy. Проте відмовилась і відмовилась би і зараз. Оголеною фоткатись – це вже занадто. 

– Що вам не вдалося реалізувати у професії?

– Завжди здається, що ти можеш зробити більше. І зараз мені так здається, бо я самокритична до себе. Але дякую долі за мій професійний шлях. Я точно не готова зупинятись і моя теперішня робота тому підтвердження. Бо вона точно про розвиток. 

– Уявімо, що я щойно закінчив інститут і обираю, в якій галузі журналістики мені працювати. Назвіть будь ласка одну або кілька причин, чому це має бути спортивна журналістика?

– От якби я дійсно переживала б за тебе, то не порадила б йти у футбольну журналістику! Тільки якщо ти справді любиш футбол. Це єдина причина, чому тут тобі може бути місце! Але його потрібно вигризати!