Олексій Гай: «Радий, що Ракицького пробачили та прийняли. Але не хочу порівнювати свою ситуацію з його»

Переглядів 40828
Андрій Піскун Андрій Піскун
16 голосів
Олексій Гай: «Радий, що Ракицького пробачили та прийняли. Але не хочу порівнювати свою ситуацію з його»
Олексій Гай. Фото: ФК Шахтар
Колишній півзахисник Шахтаря та ексасистент головного тренера Чорноморця Олексій Гай дав ексклюзивне інтерв’ю «УФ», у якому висловив свою позицію щодо війни та втрачену роботу в донецькому клубі.

Колишній півзахисник Шахтаря та ексасистент головного тренера Чорноморця Олексій Гай дав ексклюзивне інтерв’ю «УФ», у якому висловив свою позицію щодо війни та втрачену роботу в донецькому клубі.  

Олексій Гай повинен був стати помічником Патріка ван Леувена у Шахтарі, але ультрас «гірників» розвернули потужну акцію протесту проти призначення 41-річного спеціаліста.

Вболівальники не змогли пробачити Гаю його виступи за Кубань після 2014 року та скандальне інтерв’ю, яке він дав у 2018. У той час Олексій не називав Росію агресором та відмовлявся одягати футболку Чорноморця з написом «Слава українській армії».

Редактор сайту «Український футбол» зв’язався із Гаєм, щоб дізнатися його теперішню позицію та почути пояснення неоднозначним вчинкам минулого. Наша розмова зачепила не тільки цю тему, а і кар’єру Олексія, але продовження буде чекати вас у другій частині інтерв’ю.

У першій частині ексклюзивного інтерв’ю «УФ» Олексій Гай розповів про:

  • війну,
  • хейт від ультрас,
  • зірваний перехід в Шахтар

«Я дуже радий за Ракицького, що вболівальники його пробачили та прийняли»

– Олексію, розкажіть, де ви зараз та чим займаєтесь?

– Я проживаю в Одесі разом із своєю сім’єю. Займаюсь своїм саморозвитком, вчусь на тренера ліцензії Pro. 

– Тобто офіційної роботи у вас зараз немає?

– Так, немає. 

– В останній раз ваше прізвище звучало в пресі, коли ви мали стати помічником ван Леувена в Шахтарі, але вболівальники влаштували акцію протесту і донецький клуб у підсумку вас не призначив. Як ви реагували на хейт?

– Ця ситуація для мене була неприємною, я дуже переживав і був схвильованим. Я розумію, що це випробування і я повинен його пройти достойно. 

– Чи не пробували ви зустрітися з ультрас Шахтаря, щоб поговорити та розставити всі крапки над «i»?

– Я думаю над цим. Мені здається, ми зможемо порозумітися з уболівальниками і зрозуміти один одного.

– Вам не прикро, що проти вас фанати розвернули таку жорстку кампанію, а наприклад, Ракицького, який також грав у Росії, прийняли в Шахтарі?

– У кожного різні ситуації в житті. Я дуже радий за Ракицького, що вболівальники його пробачили та прийняли. Але й не хочу порівнювати свою ситуацію з його.  

Ярослав Ракицький (другий праворуч). Фото: ФК Шахтар

– Як ви отримали пропозицію від Шахтаря? Вам зателефонував особисто ван Леувен чи Срна?

– Я не хочу конкретизувати прізвища. Це було колегіальне рішення.

– Чи немає у вас образи на Шахтар, що клуб пішов на поводу у вболівальників і не взяв вас на роботу?

– Образи немає. Я це сприймаю філософськи і зосереджуюсь на самоаналізі – що я мав зробити, щоб цього не сталося. Я вірю, що в майбутньому працюватиму в Шахтарі.

– Чи не вважаєте ви помилкою, що пішли з Чорноморця, сподіваючись отримати роботу у Шахтарі, а врешті-решт залишилися ні з чим?

– Повторюсь, це випробування для мене. Отже так мало статися.

«Я міг залишитись в Росії, але після закінчення контракту з Кубанню повернувся на батьківщину, тому що своє майбутнє пов’язую виключно з Україною»

– Вболівальники не можуть вам пробачити виступи у Росії після 2014 року та ваше скандальне інтерв’ю, де ви не називали росію агресором. Що ви можете відповісти зараз?

– Про мене кажуть дуже багато речей, які зі мною не пов’язані, наприклад, що я сепаратист тощо. Це не має нічого спільного з моїми думками та поглядами. Я залишився в Україні, живу тут зі своєю родиною і люблю нашу країну.

Я міг залишитись в Росії, але після закінчення контракту з Кубанню повернувся на батьківщину, тому що своє майбутнє пов’язую виключно з Україною. 

– Чи жалкуєте ви зараз про період в Кубані?

– Якби я знав, що все так трапиться, і Росія на нас нападе, то ні в якому разі не поїхав би туди. Але в той момент у мене не було інших варіантів продовження кар’єри, а я дуже хотів грати у футбол. Безумовно, краще було поїхати грати, наприклад, у Туреччину або Польщу, але, на жаль, пропозицій з цих країн не надходило.

– Після 24 лютого вам хоч хтось із колишніх партнерів по Кубані телефонував або писав?

– Ні, я ні з ким не спілкувався і не збираюся цього робити.

– Ви застали в Кубані тренера Євгена Калешина. Він підтримав війну і нещодавно їздив до окупованого Маріуполя в розташування терористичного угруповання «Еспаньола». 

– Серйозно? Я навіть цього не знав. Бог йому суддя, якщо він не розуміє, що творять його співвітчизники на нашій землі. 

– Яким він був у той період, коли ви грали в Кубані?

– До мене він ставився нормально, у нас були робочі стосунки. Ура-патріотом Калешин тоді не був і в футболках Путіна на тренування не приходив.

«Я допомагаю біженцям та військовим у спорядженні, але не хочу це афішувати. Добрі справи люблять тишу»

– Як сильно змінився ваш світогляд, якщо брати ваше інтерв’ю п’ятирічної давнини?

– Мій світогляд повністю змінився. Я дуже помилявся у той час і щиро прошу у всіх вибачення за мої слова. У 2018 році я не помічав очевидних речей.

– Яких саме?

– Що Україна ще з 2014 року веде війну проти агресора. Що саме Росія почала роздмухувати сепаратистські заворушення на Донбасі, з яких почалась війна. Також я допустив помилку, що після 24 лютого ні разу публічно не висловлювався.

– Чому ви мовчали?

– В цей період я був зосереджений на вчинках, а не на словах. Я ніколи не давав приводу сумніватись в моїх проукраїнських поглядах людям, які мене добре знають. А вболівальники, які не знають мою позицію, орієнтувались на тому, що не відповідає дійсності. Я допустив помилку, що не виступив публічно. Я завжди був патріотом своєї країни і пишаюся нею, тому сильно переживаю через несправедливі звинувачення в мій бік. 

Наприклад, у пам’ятному фіналі Кубка УЄФА з Вердером я першим взяв прапор України і був дуже гордим тим, що я українець. 

Олексій Гай. Колаж: Український футбол

– З прапором України дуже любив розмахувати Анатолій Тимощук, який зараз працює в Росії і ні разу публічно не засудив агресора. Яке у вас ставлення до нього?

– До нього є дуже багато питань. Його позиція викликає в мене подив. Він усвідомлено зробив свій вибір, але для мене він незрозумілий.

– До 2015 року у прес-службі Шахтаря працював Руслан Мармазов, який є відкритим представником «руського міра». Що про нього пам'ятаєте, він тоді проявляв якось свої погляди?

– У мене з ним не було близької дружби, але я не помічав за ним якихось проросійських настроїв. У Шахтарі він свої ідеї ніяк не просував.

– Ви казали, що після 24 лютого ви були зосереджені на вчинках. На яких саме?

– Я допомагаю біженцям та військовим у спорядженні, але не хочу це афішувати. Добрі справи люблять тишу. Також я брав участь у благодійних матчах на підтримку ЗСУ. 

«Випадок з футболкою застав мене зненацька і я вчинив безвідповідально»

– Під час виступів за Чорноморець ви запам’ятались скандальним моментом, коли відмовились одягати футболку з написом «Слава українській армії». Зараз вже одягаєте?

– Моє рішення не одягати цю футболку ні в якому разі не було пов’язане з неповагою до української армії та військових. Зараз я розумію, що це була помилка, особливо на фоні сьогоднішньої повномасштабної війни. Випадок з футболкою застав мене зненацька і я вчинив безвідповідально. Це вже в минулому і я не хочу про це згадувати. 

Сьогодні я не можу уявити, щоб хтось не одягнув футболку в підтримку ЗСУ. Я поважаю наші ЗСУ, як і весь свідомий народ України. 

– Коли для вас настав час прозріння, 24 лютого чи раніше?

– Можна сказати, що я почав прозрівати відразу після мого скандального інтерв’ю, але сталося те, що сталося, і я не можу відмотати час назад. Треба було висловити свою позицію раніше, щоб було менше питань, але я не дуже публічна людина. 

– Що для вас стало поштовхом для того, що ваша думка змінилася після 2018 року, як це все відбувалося?

– Мої погляди поступово змінювалися після 2018 року, ґрунтуючись на нових знаннях та досвіді. Я почав бачити ситуацію з іншого боку та переоцінювати свої переконання. Остаточно все змінилося після повномасштабного вторгнення. Це був останній бар’єр, після якого я повністю прозрів. 

– Раніше ви говорили, що Шухевич та Бандера вороги України, а з них роблять героїв. Чи змінилася ваша позиція сьогодні стосовно цих персонажів?

– Ви знаєте, я довго думав  над цим питанням, з того часу, як дав те злощасне інтерв’ю. І прийшов до того, що ми довгий час були під радянською пропагандою. Зараз багато що змінилось, і це дуже добре. Не так давно, я наткнувся на вислів нашого Президента, його слова мені відгукнулись.

 «У мене не може бути особистого ставлення до таких людей, до таких подій в такі часи, про які ми з вами читаємо, але ми там не жили. Не може бути просто особистого ставлення. Я так думаю, що всі люди, які захищали незалежність України, – є її синами, є її героями. У нас від героя до ворога – один крок». Ось це і є моя відповідь. 

– Не боїтеся, що після нашого інтерв'ю вболівальники вам не повірять і будуть говорити, що Гай «перевзувся» і публічно виступив лише після хейту?

– Звичайно, таке може статися, але зараз я говорю щиро і чесно. Є погані речі, які сталися, і я не можу їх змінити. Але я зробив висновки над помилками та рухаюся вперед. Сподіваюся, уболівальники мене вибачать, адже я їх дуже поважаю.

«Чи вистрілив би я в Путіна? Я віруюча людина, а вбивати – це гріх. Нехай він буде спочатку покараний міжнародним судом в Гаазі, а потім і Богом»

– Яким ви бачите кінець війни?

– Тільки нашою перемогою. Я вірю, що Україна процвітатиме, коли настане мир.

– Як оціните Зеленського на посаді президента?

– Президент є Президент. На ньому лежить велика відповідальність – виграти війну та зберегти державність. Вірю, що в нього все вийде.

– Як ви вважаєте, у війні винен народ Росії чи тільки Путін?

– Важке питання. Думаю, що не весь народ Росії підтримує війну, все залежить від настрою керівництва країни. Але зараз тяжко відділяти тих, хто підтримує політику країни-агресора від тих, хто проти. Зараз вони всі для мене представники країни, яка веде війну проти нас, тобто – вороги.

– Чому, на вашу думку, більшість росіян, їхніх спортсменів воліють мовчати про війну?

– Більшість росіян, спортсмени не виняток, мовчать через тиск громадської думки або побоювання негативних наслідків для себе та своїх близьких.

– Росіяни просувають ідею «спорт поза політикою». Як ви вважаєте, спорт дійсно може бути поза політикою?

– Спорт збирає десятки сотень мільйонів переглядів, велику аудиторію, а це саме те, що потрібно політикам. Тому спорт завжди був і буде частиною політики, а в Росії спорт використовують, як частину пропаганди.

Олексій Гай, фото: Getty Images

– Чи є у вашому розумінні хороші росіяни?

– Це ті, хто виступив проти війни, наприклад, Савін, Касаткіна, але вони виїхали з Росії через побоювання за свою безпеку. Може така позиція є в когось і всередині Росії, але ми цього не знаємо, тому що Росія ретельно пригнічує будь-яке інакодумство.

– Якщо ви опинитеся перед Путіним із зарядженим пістолетом, вистрелите в нього?

– Я віруюча людина, а вбивати – це гріх. Нехай він, як людина, яка винна в загибелі сотень тисяч людей, буде спочатку покараний міжнародним судом в Гаазі, а потім і Богом. Сподіваюся, у мене такої ситуації не станеться, і я не опинюся перед Путіним із пістолетом.

– А що б ви йому сказали?

– Щоб він залишив нашу країну у спокої.

– Путін хуйло?

– Слава Україні!

– Героям слава!