«Я б хотів повернутися в Шахтар»: Гай – про свою кар’єру, Чорноморець, Луческу, збірну та УПЛ
23779 
У першій частині нашої розмови Олексій Гай висловив свою позицію щодо війни, згадав зірваний перехід в Шахтар, хейт від уболівальників та період в Кубані. Друга частина інтерв’ю стосується його кар’єри.
Сайт «Український футбол» поспілкувався з Гаєм про наступне:
- Як через Маркевича він потрапив у Шахтар.
- Як Скала возив команду в Італію та пригощав вином.
- Спогади про Прокопенка, Шустера та Луческу.
- Хто був найкращим гравцем Шахтаря, «залітним пасажиром» та у кого була найкрутіша машина.
- Яким запам’ятався у збірній Блохін та Шевченко.
- Про період в Маріуполі, Чорноморці та Габалі.
- Що за тренер Григорчук та на якого відомого спеціаліста схожий Шевчук.
- Як став тренером та в якій команді хочу працювати.
- Думки про нинішній рівень УПЛ, збірну, Мудрика, Судакова та багато іншого.
«Прокопенко любив називати футболістів: «Лицарі без страху і докору»
– Олексію, як ви із запорізького Металурга потрапили в Шахтар?
– У той час я виступав у Металурзі-2 і мене вже залучали до юнацьких збірних, де я себе непогано проявив. Віктор Васильович Носов першим звернув на мене увагу. Потім головний тренер Металурга Мирон Маркевич дізнався, що мною цікавиться Шахтар і порадив мені перейти в донецький клуб, тому що там було більше можливостей для розвитку.
– Ваші перші враження у Шахтарі після Металурга?
– Це було вражаюче. База в Кірші справила на мене незабутнє враження, там було все: поля, зали, відновлювальний комплекс із сауною та басейном. Потрапляючи туди, розумієш, що потрібно багато працювати.
– З ким ви здружилися в Шахтарі?
– Ми прийшли в Шахтар разом із В'ячеславом Шевчуком. З ним у мене і зав'язалися дружні стосунки. Ми були постійно разом.
– Пам'ятаєте свій перший матч в основі Шахтаря?
– Я тоді тренувався з першою командою і був постійно на виду у Віктора Прокопенка. Уперше він мене випустив у матчі зі Сталлю, ми перемогли тоді 5:2, але самі перипетії гри вже стерлися з пам'яті.
Віктор Прокопенко. Фото: ФК Шахтар
– Яку історію чи, можливо, розмову, можете згадати з Прокопенком?
– Ця людина заслуговувала на повагу. Про нього всі відгукувалися тільки позитивно. Почуття гумору у Віктора Євгеновича було відмінне, міг і гостро пожартувати, і м'яко. Мені запам'яталося, як він любив називати футболістів: «Лицарі без страху і докору».
«Після чемпіонства Шахтаря Скала запросив усю команду на своє ранчо в Італію, де вирощував тютюн. Ми пили вино, розмовляли і просто відпочивали»
– Прокопенка змінив Невіо Скала. Чим вам запам'ятався італієць?
– Скала – перший тренер-легіонер Шахтаря. Для України це було щось нове. У нього був абсолютно інший підхід до тренувального процесу і футболістів, інше розуміння життя і культури. Невіо багато нам дав в плані тактичного розуміння гри.
Саме за рахунок цього ми перервали гегемонію Динамо і вперше стали чемпіонами України. Я згадую Скалу тільки з теплотою, він був другим батьком для мене та інших гравців.
Невіо спілкувався з усіма футболістами на рівних, не звертаючи уваги на вік і регалії. Досвід зі Скалою допоміг мені в тренерській роботі. Я зрозумів, що якщо знаходити з футболістами спільну мову поза тренуваннями, то їм потім легше доносити свої вимоги на полі. Згадав цікаву історію.
– Розповідайте.
– Після чемпіонства Шахтаря Скала запросив усю команду на своє ранчо в Італію. Це вперше на моїй пам'яті, щоб тренер був такий відкритий. На ранчо Невіо вирощував тютюн, у нього були величезні плантації. Ми тоді реально зблизилися командою, пили вино, розмовляли і просто відпочивали.
– Наступником Скали в Шахтарі став Бернд Шустер. Німець уже не був таким відкритим?
– Контраст був сильний. Шустер був більш закритий у собі, він спілкувався з гравцями меншою мірою, ніж Скала. У цьому була їхня головна відмінність. Але багаторічний досвід і розуміння футболу Шустера також дали нам дуже багато. Німець продовжив прищеплювати Шахтарю ази європейського футболу.
«Коли я грав за Іллічівець, мною зацікавився Дніпро, але про це дізнався Шахтар і його представники прилетіли до мене прямо в Туреччину»
– Головна ікона Шахтаря – Мірча Луческу. Як застали його прихід у клуб, що при ньому змінилося?
– За Луческу почалася перебудова команди, прийшло багато нових футболістів під бачення футболу Містера. У той момент я відчув, що Луческу на мене не розраховує. Прокопенко тоді теж був у команді і допомагав Містеру. Я підійшов до Віктора Євгеновича і запитав: як мені вчинити в цій ситуації? Він сказав: «Підійди до Луческу, поговори з ним, і разом приймете рішення, яке всіх влаштує».
– Скористалися порадою?
– Так, я поговорив із Містером. Я сказав: «Я бачу, що ви на мене не розраховуєте. Можна, я піду пограю в іншу команду?». Він відповів, що без проблем. Луческу зробив правильно, що відпустив мене, тому що побачив у мені бажання грати.
– В Іллічівці (нинішня назва – ФК Маріуполь) ви відіграли два роки. Яким вам запам'ятався період із Миколою Павловим?
– Павлов мене загартував як футболіста. Микола Петрович давав серйозні навантаження, але я їх нормально сприймав. Я завжди був витривалим хлопцем. Без цього досягти успіху у футболі неможливо.
У Миколи Петровича в команді була залізна дисципліна, штрафи за зайву вагу і запізнення. Але я за всю свою кар'єру в жодній команді штрафів не платив. Штрафи існують для того, щоб людина розуміла, що вона має бути відповідальною.
Микола Павлов. Фото: Goоgle
– ФК Маріуполь вважався фарм-клубом Шахтаря. Як він тоді грав проти донецького клубу?
– Грали, як могли, жодних спеціальних настанов не було. Я тоді навіть гол забив Шахтарю.
– Як відбулося ваше повернення в донецький клуб?
– Коли я грав у ФК Маріуполь, мною зацікавився Дніпро, який тоді тренував Протасов. Ми вже практично домовилися про перехід, але про це дізнався Шахтар. Я був тоді у відпустці, і представники Шахтаря прилетіли прямо в готель у Туреччині, зробивши конкретну пропозицію. Я одразу погодився, з задоволенням підписав контракт і повернувся у свою сім'ю.
– Виходить, що Шахтар фінансово перебив пропозицію Дніпра?
– Із Дніпром у мене була тільки усна домовленість, до конкретики і цифр справа не дійшла. А Шахтар зробив конкретну пропозицію.
– Що вам сказав Луческу після повернення?
– Після Павлова я вже був іншим футболістом, більш підготовленим, хоча розумів, що зіткнуся із серйозною конкуренцією. Доводилося постійно доводити на тренуваннях і в іграх, що я гідний перебувати на футбольному полі. Моїми конкурентами в центрі поля тоді були Хюбшман, Фернандіньо, Левандовський, Дуляй. За рахунок конкуренції ми доповнювали один одного і прогресували.
Навряд чи Луческу мене пам'ятав після першого перебування в Шахтарі. Після повернення ми з ним нормально поговорили, він сказав, що бачить мене в команді. Звісно, впродовж кар'єри в мене траплялися непорозуміння з Містером, але на наші стосунки це не вплинуло.
– Які були непорозуміння?
– Під час матчу з Ромою в Лізі чемпіонів, коли ми програли 0:4, я вийшов на заміну, але Луческу через дев'ять хвилин мене поміняв. Я був шокований цим, не міг повірити, що на табличці висвітився мій номер.
Як я зрозумів, моя провина в тому, що я трохи не дочув Містера, де мені потрібно буде розташовуватися на полі, і в моменті з пропущеним голом перебував не там, де мав бути.
Після матчу я не конфліктував із Луческу, а переварив це всередині себе. Для мене було важливим, що в наступній грі Містер знову випустив мене на заміну, і цим показав свою довіру.
«З Кастільйо у Луческу були не зовсім хороші стосунки, вони багато лаялися»
– Федецький казав, що Луческу не дуже «віншував» українців порівняно з легіонерами. А ви що скажете?
– Я не можу сказати, що він прямо ненавидів українців, але з бразильцями у нього були набагато тепліші стосунки. Він просто розумів, що їм потрібна рука допомоги для швидшої адаптації до українського футболу і життя. Містер – грамотний фахівець і знав, що до кожного потрібен індивідуальний підхід.
– Хто в Луческу був улюбленцем?
– Він дуже тепло ставився до Жадсона і Матузалема. Ці футболісти вели гру Шахтаря і робили результат.
Матузалем. Фото: ФК Шахтар
– Хто з ваших партнерів по Шахтарю найбільше вас вражав на тренуваннях і в іграх?
– Безперечно це Матузалем.
– Кого не питаю, всі називають його. У чому секрет Матузалема?
– Він неординарна особистість і мегаталановитий футболіст. У Матузалема приголомшливий футбольний інтелект і фантастична техніка. Він ідеально бачив поле і міг віддати неочевидний пас із будь-якої позиції. На тренуваннях він теж викладався на повну і з нього можна було брати приклад.
– А чи були в Шахтарі «залітні пасажири», які не виправдовували високий рівень? Хто найслабший легіонер на вашій пам'яті?
– Першим на думку спадає Бруно Ренан. Він не зміг проявити себе в Шахтарі і зіграв лише дві гри. Більше відвертих пасажирів, як ви кажете, я не пригадаю.
– Вгадайте, кого Дмитро Чигринський в інтерв'ю нашому сайту назвав «найбільш недооціненим гравцем Шахтаря»?
– Мене. Я читав ваше інтерв'ю. Мені було приємно чути від Діми такі слова про себе, я йому написав і подякував.
– А кого ви таким вважаєте? Хто виділявся у ваш час у донецькому клубі, але до кінця так і не зміг розкрити свій потенціал?
– Назву Костю Кравченка. Він був реально талановитим футболістом, з гарним баченням поля і технікою. Йому б додати фізичних якостей, і він би міг розкритися краще.
– Бразильці любили нічне життя? Знаю, що в них були особисті столики в нічних клубах.
– Забронювати столик ні для кого не було проблемою. Але я за одним столом із бразильцями не сидів, тому не можу розповісти якусь історію. На тренування вони точно пом'ятими не приходили.
– У Луческу з кимось із гравців були жорсткі конфлікти?
– З Кастільйо у нього були не зовсім хороші стосунки, вони багато лаялися. Мексиканець – гарячий хлопець, часто не грав, міг валяти дурня на полі, а Луческу це, ясна річ, не подобалося. Бувало, що він навіть виганяв Кастільйо з тренувань. З усіма іншими у Містера були робочі моменти.
– А між гравцями були конфлікти?
– Таке є в кожній команді, коли накопичуються емоції, особливо наприкінці сезону. Найбільш пам'ятна сутичка в мене сталася зі Степаненком, ми щось не поділили на тренуванні й трохи поштовхалися. Після заняття ми потиснули один одному руки і заспокоїлися.
– У Шахтарі були групи за інтересами?
– Ясна річ, що з бразильцями ми менше спілкувалися, у них було своє коло, і бразильську мову з нас мало хто знав. Але хочу зазначити, що на футбольному полі в нас було бездоганне порозуміння і всі билися один за одного.
– У кого в Шахтарі була найкрутіша тачка?
– Вілліан собі купив тоді Lamborghini, а у Раца була Ferrari. У Донецьку були хороші дороги, але вони мали проблеми з лежачими поліцейськими, тому що машини-то низькі.
«Мені запам'яталися пророчі слова Ахметова: «Шахтар обов'язково привезе один із єврокубків в Україну». До цієї мети ми йшли років десять»
– З Ахметовим ви часто спілкувалися?
– Особисто не часто, але президент любив приїжджати на тренування і спілкуватися з командою. Його справи говорять самі за себе, тому багато про нього говорити не варто. Це людина, яка знає свою справу. Мені запам'яталися його пророчі слова: «Шахтар обов'язково привезе один із єврокубків в Україну». До цієї мети ми йшли років десять. Я зрозумів, що якщо людина загориться ідеєю, то вона обов'язково її втілить у життя.
– З яким настроєм виходили на фінальний матч Кубка УЄФА з Вердером?
– Пам'ять уже стерлася, залишилися одні емоції. Коли ми підняли над головою Кубок УЄФА, здавалося – це щось неможливе. Я відчував тоді колективну радість усієї України. Фантастика!
Фото: Getty Images
– Відчували себе суперзіркою після перемоги в Кубку УЄФА?
– Ні, я до цього спокійно ставився і зіркової хвороби в мене ніколи не було. Було приємно, що після перемоги Шахтаря в Кубку УЄФА Україну почали більше впізнавати в Європі.
– Що у вас була за ситуація з допінгом після матчу з Карпатами?
– Жодних стимулюючих препаратів для досягнення результату я не приймав. У мене був гайморит і сталося невелике непорозуміння з лікарем щодо дози ліків. Мені робили промивання і влили більше ліків, ніж було потрібно.
– Шахтар не звільнив після цього лікаря?
– Ні. Помилка не була цілеспрямованою, просто невелике упущення. Ніхто в цій ситуації не винен.
– Розкажіть якусь веселу історію часів Шахтаря
– Пам’ятаю, у «Донбас Паласі» Шахтар організовував якийсь святковий захід і всі футболісти прийшли із сім’ями. Ми йшли по холу, а спереду спиною до нас, сидів на дивані Мірча Луческу. Моя молодша донечка вирвалась вперед, побігла до нього, так акуратно вдарила Містера по голові, він обернувся, а вона як закричить: «Мірчааааааа!!!».
«Після моєї дебютної гри за збірну Блохін мені сказав: «Що, Льоша, поле маленьке для тебе?»
– У збірній України ви дебютували за Блохіна. Яке він на вас враження справив? Наскільки відомо, він любитель постійно ставити себе за приклад: «я, я, я, я».
– Не сперечаюся, така риса характеру в нього є, і з цим нічого не поробиш. Але поганого про нього я сказати нічого не можу, тому що саме при Блохіні я дебютував у збірній України, він мені довіряв.
У моєму дебютному матчі проти Північної Македонії я прокинув м'яч, але не наздогнав його, він вийшов за лицьову. Після гри Блохін мені сказав: «Що, Льоша, поле маленьке для тебе?». Це мені запам'яталося.
Олег Блохін. Фото: УАФ
– А яким був Шевченко у збірній?
– Шевченко – це особистість. Було видно, що до нас приїжджає футболіст з ім'ям та іншого рівня футболу. Він це показував на полі. У Шеви був інший підхід до життя і європейський менталітет. Але в роздягальні він поводився звичайно, з усіма добре спілкувався. Не було поділу: Шева – окремо, ми – окремо. Ми могли зайти до нього в кімнату поговорити, розпитати про Мілан тощо.
– А правда, що Шевченко не знав прізвища деяких гравців збірної, наприклад, Рикуна?
– Може й не знав когось, але це було не при мені. Коли я з ним грав, то такого не помічав. Я не бачив, що він себе ставить вище за інших.
– Як поводився Воронін?
– З ним теж не було жодних проблем. Він одесит, товариський, гуморний і робив атмосферу в команді.
– Не було вам прикро, що не отримали виклик на чемпіонат світу 2006 року?
– Я тоді дуже чекав виклику, але, на жаль, Блохін мене так і не запросив. Це його вибір, я ні на кого не ображаюся. На той момент я грав у ФК Маріуполь, провів непоганий сезон, але в збірній України вже сформувалася команда, був кістяк, і на мене особливо не розраховували.
– Як гравці непримиренних суперників Динамо і Шахтаря співіснували у збірній? Чи були якісь конфлікти?
– Хіба що дружні підколи. Але це завжди було, є і буде. У збірній усі грають за країну, і ніхто не з'ясовує стосунки, ставлячи на перший план особисті амбіції.
– Як поводилися у збірній Алієв і Мілевський? Вони в той час любили погуляти.
– У збірній вони були в хорошій формі, і я не бачив, щоб вони собі дозволяли більше, ніж їм належить.
«Шевчук – імпульсивний тренер, і цим він нагадував Луческу»
– Давайте повернемося до клубної кар'єри. Як у вас стався відхід із Шахтаря?
– У 2013 році я вже мало грав і розумів, що Шахтар не буде продовжувати зі мною контракт, тому треба шукати нові варіанти. Я підійшов до Луческу і сказав: «Я мало граю, тому буду шукати нову команду». Він погодився, усі з розумінням поставилися до мого рішення. На цьому моя історія з Шахтарем закінчилася.
– Як виник варіант із Чорноморцем?
– Буквально відразу. Я переговорив із Григорчуком, він мені сказав, що бачить мене гравцем основного складу. Я відразу уклав контракт. Інших варіантів, за великим рахунком, і не було. У Чорноморці мене все влаштувало.
– Який Григорчук тренер? Розкажіть про досвід роботи з ним.
– Це професіонал, який любить футбол і має свій підхід і бачення. Григорчук завжди знає, чого хоче і до чого прагне, і в нього це виходить. При ньому в команді завжди залізна дисципліна.
– Ви тоді з Чорноморцем непогано пошуміли в єврокубках, обігруючи ПСВ, Динамо Загреб та інші відомі команди.
– Це були одні з найкращих років моєї кар'єри і Чорноморця. Тоді були золоті роки чемпіонату України, футбол у нас розвивався і ріс семимильними кроками. І на цій хвилі у Чорноморця виходило бути в лідерах УПЛ і гідно виступати в Європі.
– З яким настроєм виходили на матч Суперкубка проти вашої колишньої команди – Шахтаря?
– Емоції зашкалювали, це була моя перша гра за одеський клуб. Я вже боровся за Чорноморець, а минуле в Шахтарі відійшло на другий план.
– Коли ви виступали проти Шахтаря у складі інших команд, проти кого з футболістів «гірників» було найважче грати?
– Даріо Срна доставляв багато проблем на правій бровці, і не тільки він. Також важко було грати проти Тайсона, Ісмаїлі, Кости, Вілліана, Марлоса, Фреда. Та там будь-кого можна назвати, всі зірки.
– Після Чорноморця ви пограли в Габалі. Вас туди Григорчук запросив?
– Так. 2014 року в Чорноморця почалися проблеми з фінансуванням. Роман Йосипович поїхав до Азербайджану і запросив мене в Габалу. Я непогано там відіграв, забив 14 голів.
Було дуже цікаво зануритися в іншу культуру. Нам вдалося домогтися цілей, поставлених керівництвом – Габала двічі ставала бронзовим призером чемпіонату Азербайджану.
Роман Григорчук. Фото: ФК Чорноморець
– Які в Габалі були умови?
– Габала – це невелике містечко, швидше село, 10 тисяч населення. Ми жили в п'ятизірковому готелі, умови були хороші. Ясна річ, що розважальних закладів у маленькому містечку було мало, але поруч знаходилось Баку, і там реально очі розбігалися від усього: інфраструктура, готелі, ресторани, набережна, все на найвищому рівні. Реально місто вітрів.
– Про Кубань ми згадували в першій частині нашого інтерв'ю, тому давайте перейдемо до вашого повернення в Україну.
– Десь півроку я пробув без команди, займався індивідуально і ще хотів грати. Посеред сезону мені зателефонував Слава Шевчук і зробив пропозицію спробувати себе в Олімпіку. Я із задоволенням погодився.
– Як працювалося з Шевчуком, враховуючи, що ви разом грали в Шахтарі, а тепер він тренер, а ви його підопічний?
– Було цікаво. У Слави своє бачення і він дуже активний тренер. Команда його сприймала правильно і часом ми показували хороший футбол. Але головний критерій тренера – це результат, а для перемог нам чогось не вистачало, хоч гру ми показували непогану.
– На кого Шевчук схожий із тренерів, з якими ви працювали?
– Слава – імпульсивний тренер, і цим він нагадував Луческу. Шевчук під час ігор постійно стояв на бровці, щось підказував, кричав.
«Я не очікував, що Луческу перейде в Динамо, але особливо цьому і не здивувався. Наприклад, я б так не зміг»
– Якщо озирнутися назад, як ви думаєте, на скільки відсотків ви реалізували свою кар'єру?
– Мені гріх скаржитися на мою кар'єру, і я радий, що все вийшло саме так, чого тільки вартий завойований Кубок УЄФА з Шахтарем. Думаю, на 75% я себе реалізував, а за певного підходу можна було реалізувати себе ще більше.
– Коли ви були на піку кар'єри, грали за Шахтар і збірну, у вас були пропозиції з-за кордону?
– Я такого не чув, конкретних пропозицій не було, клуб би мені про це сказав. Але я і сам у той момент не прагнув виїхати з України, тому що чемпіонат у нас був на підйомі і мені хотілося грати вдома.
– Назвіть ваш найкращий гол і матч у вашій кар’єрі?
– Фінал Кубка УЄФА стоїть осібно. Що стосується голу, то вибух емоцій у мене стався після забитого м'яча Динамо в Кубку України. Ігри проти Динамо завжди були битвами, пристрасті розпалювалися до межі.
– Луческу якось по-особливому налаштовував на матчі з Динамо?
– На такі матчі додатково налаштовувати не потрібно, додаткове накачування може зіграти на шкоду. Луческу підводив нас до матчів із Динамо в умовній тиші, і кожен футболіст розумів, що потрібно перемогти.
– Ви здивувалися, коли Луческу став головним тренером Динамо?
– Я не очікував, що він перейде в Динамо, але особливо цьому і не здивувався. Наприклад, я б так не зміг. Мене багато що пов'язує з Донецьком, там у мене з'явилася сім'я, Шахтар мені багато дав у житті, тому моє серце помаранчевого кольору. Я навіть не можу уявити себе у футболці Динамо.
– Луческу нещодавно відмовив Ліону і Бешикташу. Як думаєте, ми його ще побачимо на тренерському містку?
– Мені б хотілося, щоб він себе десь ще спробував. Без футболу йому буде важко. Футбол підживлює Луческу і дає йому енергію, це його життя. У 78 років Містер тверезо мислить саме завдяки футболу.
Мірча Луческу. Фото: Getty Images
– Який тренер для вас номер 1 у вашій кар'єрі, хто вам дав найбільше?
– Я назву Невіо Скалу. З ним я зрозумів, що футболіст повинен працювати і викладатися щодня, вірити в себе, і тоді обов'язково випаде шанс, яким потрібно скористатися.
Коли Скала тільки-но прийшов у Шахтар, перші сім ігор я взагалі не потрапляв до складу, розминав воротаря, робив якісь вправи тощо. Настрій у мене був не дуже, я багато чого не розумів. Скала до мене підійшов і сказав: «Не засмучуйся, все добре. Я бачу, як ти працюєш, і дам тобі шанс. Упевнений, ти ним скористаєшся». У підсумку так і вийшло. При Скалі у мене стався поворотний момент у моєму розумінні футболу.
– Як ви прийняли рішення про закінчення кар'єри, не думали ще десь пограти після Олімпіка?
– Ні. Після Олімпіка я ухвалив усвідомлене рішення, що вже вистачить грати у футбол і потрібно переключитися. Це рішення далося мені легко і безболісно.
«Рідна позиція Брагару – лівий вінгер, думаю, саме там його будуть використовувати в Динамо»
– Розкажіть про вашу тренерську діяльність. Як ви потрапили в структуру Чорноморця?
– Після завершення кар'єри гравця я відпочив кілька місяців і почав навчатись на тренера, тому що без діла важко сидіти. Чорноморець на той час тренував Ковалець, а його помічником був Антонов. Потім Олексій став головним тренером і набрав мене, запропонувавши піти до нього асистентом. Я погодився. На той момент у мене була категорія Б, зараз я вчуся на Pro.
– Як працювалося з Григорчуком на посаді тренера?
– Вимоги в нього залишилися ті самі, що й раніше. Від свого тренерського штабу він вимагав те саме, що від гравців. Має бути дисципліна, порядок і правильний підхід до всього.
– Кого з нинішніх гравців Чорноморця ви можете відзначити, хто в перспективі може стати топ-гравцем?
– Я відзначу Макса Брагару. Він може вирости в топ футболіста і виступати на хорошому рівні. У нього хороші фізичні дані, швидкість, дриблінг. Макс – відповідальний хлопець і постійно хоче вчитися, адекватно сприймає критику.
Максим Брагару. Фото: ФК Чорномрець
– Інсайдери запевняють: скоро він має стати гравцем Динамо.
– Я цьому не здивований. Він один із найперспективніших молодих гравців України. Думаю, в Динамо у нього вийде себе проявити.
– У Чорноморці він грав лівого захисника, у юнацькій збірній – правого вінгера. На якій позиції його використовуватимуть у Динамо?
– У лівого захисника Чорноморця багато функціональних обов'язків, він не тільки обороняється, а й підключається в атаку, як Зінченко в Арсеналі. Але рідна позиція Брагару – лівий вінгер, думаю, саме там його будуть використовувати в Динамо.
«Кауфман і Грановський ставили мету – потрапити в єврокубки. Усім хотілося повернутися на рівень 2013 року, коли вболівальники отримували кайф від гри Чорноморця»
– Після вашого відходу в Чорноморець і невдалого переходу в Шахтар, не пробували знову повернутися в одеський клуб?
– Знаєте, я б хотів повернутися в Шахтар. Це найкращий клуб в Україні, і для будь-якого гравця і тренера є честю і гордістю працювати в Шахтарі.
Я вдячний, що Чорноморець дав мені роботу, я відчував, що потрібен клубу. Це був хороший період для мене, ми розсталися в дружніх стосунках, але мені пора рухатися вперед.
– Ви деякий час провели у штабі ван Леувена в Шахтарі. Розкажіть, що він за тренер? Я чув, що він тримав себе відсторонено з гравцями і багато хто його не сприймав. Це правда?
– Я провів у його штабі всього тиждень, а це дуже маленький термін, щоб побачити його філософію і давати якусь оцінку. Але я не помітив такого, щоб гравці його не сприймали, був нормальний робочий процес.
– Ви перетиналися з власниками Чорноморця Кауфманом і Грановським? Вони близькі до футболу?
– Коли вони тільки зайшли в Чорноморець, то відразу відчулося, що люди хочуть допомогти Одесі. У команду вкладалися хороші гроші, приходили легіонери. Кауфман і Грановський спілкувалися з командою, пояснювали нам своє бачення. Вони ставили мету – потрапити в єврокубки. Нам усім хотілося повернутися на рівень 2013 року, коли вболівальники отримували кайф від гри Чорноморця.
– Проти Кауфмана і Грановського відкрито кримінальні справи. Чи не вплине це на стабільність Чорноморця?
– Я не думаю, що є загроза існуванню клубу.
– За кого ви зараз вболіваєте – за Чорноморець чи Шахтар?
– Двоякі почуття, тому що обидва клуби мені близькі. Відповім банально – я вболіваю за красивий футбол, а переможе нехай найсильніший.
«Останнім часом Мудрик стає все більше схожим на себе часів Шахтаря»
– Як вам рівень нинішнього чемпіонату України?
– Мені подобається, що в чемпіонаті божевільна інтрига, за чемпіонство борються п'ять команд. Так, рівень трохи впав, але висока конкуренція дозволяє УПЛ підігрівати вболівальницький інтерес. Думаю, це велика заслуга тренерів, які знаходять резерв у футболістів, впроваджують нові тактичні задумки і залишають наш футбол видовищним.
– Чорноморець зможе замахнутися на зону єврокубків?
– Чорноморець добре стартував, але потім була безвиграшна серія і команда відкотилася в середину таблиці. Навряд чи Чорноморець зможе поборотися за призові місця, але за єврокубки цілком під силу. Тим паче одеський клуб гратиме в півфіналі Кубка України, а в матчах, де все вирішується в одній грі, може статися все, що завгодно.
– Ваш прогноз: хто стане чемпіоном у цьому сезоні?
– За потенціалом Шахтар виглядає сильнішим, тому поставлю на нього. Шахтар порадував українських уболівальників у Лізі чемпіонів у цьому сезоні. Приємно, що команда показує своє обличчя в Європі і завжди бореться до кінця.
– Хто вам імпонує з нинішніх гравців Шахтаря?
– Судаков, Зубков, Сікан. Це ті хлопці, які ведуть Шахтар уперед.
Георгій Судаков. Фото: ФК Шахтар
– Багато розмов про інтерес до Судакова з боку Ювентуса і Наполі. Як думаєте, він уже готовий до грандів Серії А чи ще зарано?
– Якщо є конкретний інтерес і клуби домовляться, то Судакову потрібно обов'язково йти. Я б із задоволенням подивився, як він себе проявить у Серії А. Ще один футболіст у топ-чемпіонаті буде тільки плюсом для збірної України.
– Як вам Мудрик у Челсі?
– Останнім часом він стає все більше схожим на себе часів Шахтаря. Михайло потихеньку адаптувався до англійського чемпіонату, починає забивати голи. Минулого сезону було видно, що йому не вистачає впевненості.
«За потенціалом і футболістами, збірна України сьогодні одна з найкращих команд у Європі»
– Чого ви очікуєте від збірної України? Як думаєте, ми вийдемо на Євро-2024?
– Боснія і Герцеговина – сприятливий жереб, але я б сильно не радів, тому що ще багато часу до гри, і все може змінитися. Незрозуміло, хто в якій формі буде.
Але, звісно, за потенціалом і футболістами, збірна України сьогодні одна з найкращих команд у Європі. Якщо не трапиться нічого екстраординарного, ми повинні виходити на Євро.
Відчувається, що Ребров багато працює над тактикою і команда розуміє, як діяти в тій чи іншій фазі.
– Шевченко – безальтернативний кандидат на виборах голови УАФ. Як думаєте, він потягне цю роль?
– Ну а чому ні? Він людина з ім'ям і зв'язками, яка знає специфіку європейського футболу. Думаю, Шевченко принесе щось нове в український футбол, і він буде ще більше розвиватися.
– Ви грали в збірній із Шевченком і Ребровим. У кого ви бачили більший потенціал стати успішним тренером?
– На той момент я про це не думав. Але якщо аналізувати зараз, то мені, як тренер, більше імпонує Ребров.
– Яка у вас мрія?
– Я хочу, щоб скоріше припинився цей жах, війна, Україна перемогла і жила під мирним небом. Що стосується моєї кар'єри, то я хочу стати успішним тренером, щоб гра моєї команди приносила задоволення вболівальникам.
