«При всій повазі до Луческу, Гвардіола ‒ сильніший тренер»: Чигринський – про Шахтар, Барселону та Грецію

Переглядів 208765
Андрій Піскун Андрій Піскун
18 голосів
«При всій повазі до Луческу, Гвардіола ‒ сильніший тренер»: Чигринський – про Шахтар, Барселону та Грецію
Пеп Гвардіола, Дмитро Чигринський та Мірча Луческу, коллаж: «УФ»
Колишній захисник Шахтаря та збірної України Дмитро Чигринський дав ексклюзивне інтерв’ю «УФ», де розповів про подальші плани після розторгнення контракту з Іонікосом. Також ми згадали найяскравіші моменти у біографії Дмитра.

Сьогодні в гостях у сайту «Український футбол» побувала культова особистість. Чому культова, запитаєте ви? Погодьтеся, не кожен український футболіст вигравав Кубок УЄФА та грав у Барселоні з Мессі під керівництвом Гвардіоли.

Редактор «УФ» Андрій Піскун поговорив з Дмитром Чигринським про його період у Греції, Шахтарі та Барселоні. Наш співбесідник розповів багато цікавого. 

«Я відкритий до всього, навіть до екзотичних варіантів»

– Дмитре, наскільки я розумію, ви зараз вільний агент, хоча Іонікос не повідомляв про розірвання контракту.

– Так, я зараз вільний агент. У нас було прописано в контракті з Іонікосом: якщо команда понижається у класі, то угода автоматично припиняється. Це нормальна практика. В Іонікоса зараз нижчі можливості, а у футболістів інші амбіції. На жаль, ми не змогли зберегти прописку в елітному дивізіоні. 

– Як ви підтримуєте форму?

– Я самостійно тренуюсь. У Греції в мене є дуже багато знайомих тренерів, фізіотерапевтів, з якими я працював в АЕКу та Іонікосі. Дякувати Богу, в мене є можливість працювати індивідуально з тренерами в залі і на полі. В цьому плані все супер, форму я тримаю.

– Чи є вже якісь варіанти з продовженням кар’єри? 

Дмитро Чигринський, фото: ФК Іонікос

– Я розумію, що в моєму віці важко розраховувати на швидкий інтерес, щоб потрапити у першу хвилю трансферів. Буду чекати на другу хвилю, можливо, в липні-серпні отримаю пропозицію. Я відкритий до всього, навіть до екзотичних варіантів.

Пам’ятаю, коли успішно грав за АЕК, у мене були варіанти продовжити кар’єру в Китаї, Японії та ОАЕ. Але я відмовився. Тоді пріоритети були інші: я хотів виступати у Європі. АЕК грав у Лізі чемпіонів та Лізі Європи і я хотів якомога довше виступати на цьому рівні. 

Але в 36 років моя позиція змінилась і я готовий до нових викликів. Не відмовлюся отримати новий досвід в іншій країні. Загадувати далеко не буду, треба йти крок за кроком. Зараз я себе добре почуваю і перебуваю в хорошій формі. 

Яким би не був результат, але в Іонікосі я провів непогані два роки. Я грав практично у кожному матчі і травми обійшли мене стороною. Я добре себе почував у цьому клубі. Зараз я хочу продовжувати свою кар’єру, тому що люблю футбол – це моє життя. 

– Агент Олександр Панков казав, що у вас є варіанти з Індії та Індонезії. Це правда?

– Цими питаннями займається Саша. Він у мене спитав, як я дивлюсь на такі варіанти. Я відповів, що нормально. Якщо буде якась конкретика з Індії чи Індонезії, то я готовий рухатись у цьому напрямку. Це було декілька тижнів тому і більше вони на зв'язок не виходили. Можливо, взяли паузу, або я не підійшов через вік чи їм потрібен інший профайл футболіста. 

«Давайте будемо реалістами. Для чого Шахтарю збирати ветеранів?»

– З України пропозицій не було?

– Коли тільки закінчився чемпіонат Греції, Панков казав, що розмовляє з деякими командами, але до конкретики справа не дійшла. Скажу чесно, я грав в Україні довгий час і знаю наш футбол. Зараз мені було б набагато цікавіше спробувати щось нове або залишитись у Греції. 

– Ракицький повернувся закінчувати кар’єру в Шахтар, Ярмоленко – в Динамо. Не хотіли б і ви знову стати гравцем донецької команди, якщо, наприклад, Срна зателефонує і скаже: «Діма, нам потрібен твій досвід»?

– Давайте будемо реалістами. Для чого Шахтарю збирати ветеранів? У них вистачає досвідчених футболістів: Ракицький, Степаненко, П’ятов, який нещодавно закінчив ігрову кар’єру. Так що моє запрошення в Шахтар – це з області фантастики, а я реаліст. 

Повернення Ракицького та Ярмоленка – це супер. Клуби демонструють повагу до гравців, які залишили слід і їхній історії. Я вважаю, що зі своїм досвідом вони допоможуть командам і нашому чемпіонату, зважаючи на те, що багато легіонерів пішло. 

– Як довго ви плануєте грати?

– Може, рік чи два. Подивимось, як складеться ситуація.

«Якщо порівнювати з українським чемпіонатом, то Іонікос схожий на умовну Оболонь»

– Давайте поговоримо про вашу грецьку кар’єру. Чому Іонікосу не вдалося зберегти прописку у вищому дивізіоні?

– Нам не вистачило буквально дещиці, як кажуть в народі. Іонікосу треба було виграти останню гру проти Ламії, ми вели 2:0, але у другому таймі пропустили два м’ячі (Іонікос відстав від Ламії і рятівного місця на два пукти, – прим. А.П.). 

Але якщо брати в цілому, то впродовж сезону були глобальні проблеми, починаючи зі зборів і закінчуючи селекцією та міні-конфліктами в команді. Ці фактори дуже вплинули на результати, перше коло Іонікос провалив – після 18-ти турів у команди було дев’ять очок. 

Потім сталася зміна тренера, команда згуртувалася і нам лише трохи не вистачило до дива. Але «майже» – не рахується. Це не рівень Іонікоса – безславно вилітати. У команди був хороший потенціал. 

– Що собою являє Іонікос?

– Це команда з історією, президент дуже любить клуб. Також у Іонікоса класні вболівальники, які нас постійно підтримували, незважаючи на результати. І це при тому, що грецькі фани досить гарячі.  Виліт на всіх дуже сильно вплинув. Іонікосу буде непросто повернутись, тому що 90% гравців пішли. Потрібно будувати команду практично з нуля. 

– Ви ставали чемпіоном Греції із місцевим грандом АЕКом та пограли в аутсайдері Іонікосі. Чи велика різниця між клубами у плані інфраструктури та інших моментах?

– Звичайно, що велика. АЕК – це зовсім інший рівень, а Іонікос ‒ більш сімейний клуб. Але не можна сказати, що Іонікос сильно поступається АЕКу, якщо не брати до уваги цей сезон. Коли я тільки прийшов, ми закінчили чемпіонат на сьомому місці, а АЕК ‒ на п’ятому, а це буквально дві позиції. 

Дмитро Чигринський, фото: ФК АЕК

Якщо порівнювати з українським чемпіонатом, то Іонікос схожий на умовну Оболонь, у якої також є певна системність і інфраструктура.

– В АЕКу ви забивали голи всім грандам: Олімпіакосу, ПАОКу, Панатінаїкосу. Ви по-особливому на них налаштовувалися або ви просто фахівець з грандів?

– Я навіть з партнерами по команді жартував, що забивав всім грандам. Можливо, рівень концентрації і відчуття моменту в таких матчах вищі. Радує, коли ти не тільки надійно граєш в обороні, а ще й забиваєш. 

– За весь час у Греції ви не отримали жодної червоної картки, що напрочуд дивно як для гравця вашої позиції. З чим це пов'язано?

– У мене в Греції були хороші стосунки з арбітрами, я намагався з ними знаходити спільну мову. Судді – це звичайні люди, і якщо ти хочеш, щоб вони нормально до тебе відносились, треба показати свою повагу. Можливо, це спрацювало. Пам’ятаю в матчах, коли я був вже на жовтій, арбітри самі до мене підходили і казали: «Дмитре, грай обережно. В тебе вже є одна картка, не тримай суперників, контролюй себе». Це нормальна практика.

Але я ніколи не був грубіяном. У Дніпрі я отримав одну червону, не дуже гарно відреагував на дії гравця Чорноморця, а коли був у Шахтарі, мене спровокував динамівець Клебер. 

«Луценко мені порадив: «Обирай краще Шахтар, цей клуб розвивається і скоро буде дуже сильною командою. В Динамо у тебе будуть гірші умови для розвитку»

– Давайте поговоримо про початок вашої кар'єри. Як хлопець із львівського училища фізкультури потрапив до академії Шахтаря? 

– У Львові я потрапив до тренера Ярослава Івановича Дмитрусевича, який проводив набір в училище фізкультури. Нас взяли всього 12 хлопців. Через півроку найталановитішим почали пропонувати батьківські контракти з Карпатами, тому що ми були зовсім малими. Це була моя перша зарплата – 300-400 гривень на місяць. Було приємно, коли відчув, що можу сам заробляти. 

На другому році в училищі мене почали викликати до лав юнацької збірної України, яку тренував Валентин Трохимович Луценко. Я себе там непогано проявив і після одного з турнірів Луценко мені каже: «Дімо, дивись, яка ситуація. Якщо Карпати будуть пропонувати тобі продовжити контракт – не підписуй. До тебе є інтерес з боку Шахтаря і Динамо. Вони переглядали твої ігри і ти їм сподобався». 

– Чому у підсумку обрали Шахтар, а не Динамо?

– Луценко мені порадив: «Обирай краще Шахтар, цей клуб розвивається і скоро буде дуже сильною командою. В Динамо у тебе будуть гірші умови для розвитку». Про фінанси справа не йшла. Тому я дуже вдячний Валентину Трохимовичу, який допоміг мені зробити правильний вибір. 

Мені тоді було неповних 16 років і Карпати почали мене підключати до ігор третьої команди, яка виступала у Другій лізі. Коли в мене закінчився контракт з Карпатами, то Луценко відвіз мене до Шахтаря.  

– Яке враження на вас справив Шахтар?

– Я був у шоці! Я підписав контракт із Шахтарем-2. Цю команду тренував Микола Федоренко, який прийшов із Дніпра. Розумієте, який це рівень. Умови, інфраструктура, футбол у Шахтарі – це був космос для мене після Карпат. 

– Коли вперше потренувались із першою командою?

– Події розвивались дуже стрімко. Через три-чотири місяці гравці Шахтаря поїхали до збірних, і Яремченко підключив декількох молодих футболістів до тренувань із першою командою. Коли збірники повернулись, то Яремченко знову відправив молодь до другої команди, залишивши тільки мене та Пуканича. 

Дмитро Чигринський, фото: Getty Images

Я був шокований: ще декілька тижнів тренувався з першою командою, а Пуканич залишився на постійній основі. Це був розквіт його кар’єри. При Яремченку він одразу став основним гравцем Шахтаря та отримав виклик до збірної України. 

– Пам’ятаєте, як у команду прийшов Луческу?

– Наприкінці сезону він уже підписав попередній контракт з Шахтарем. Влітку я поїхав на збори з першою командою, а потім мене віддали в оренду в запорізький Металург, де я пройшов бойове хрещення.

«Луческу до мене підійшов і каже: «Ти повернувся до нас із Металурга іншим футболістом. В оренду я тебе більше не відпущу, я на тебе повністю розраховую»

– Чим вам запам’яталась робота з В’ячеславом Грозним у Металурзі?

– Це був дуже класний період, адже команда грала у Вищій лізі. Грозний відіграв дуже велику роль у моїй кар’єрі. Він мені довіряв місце в основі, хоч мені було 17 років. Спочатку Грозний думав, що я опорник і питає: «Слухай, а ти можеш зіграти центрального захисника?». Я кажу: «Та я і є центральний захисник». Він мене поставив на кубкову гру проти Миколаєва в парі з Невмивакою і ми виграли, 2:1.

А через декілька днів ми грали в чемпіонаті проти Таврії Олега Федорчука, якого ще називають «український Моурінью». На той час це була потужна команда, але ми знову перемогли. Я тоді відіграв у парі з Сергієм Поповим, і потрапив до збірної туру.

Грозний дав мені великий поштовх у розвитку. Більшість тренерів хочуть працювати із вже готовими гравцями, а Грозний довіряв молоді, вчив нас, розповідав безліч футбольних нюансів. Хоч мене і до цього викликали в юнацьку збірну, але саме після роботи з Грозним я став залізобетонним гравцем основи молодіжки. 

– Як ви повернулися в Шахтар?

– Через півроку вболівальники Металурга визнали мене найкращим гравцем і на зимові збори я вже поїхав із Шахтарем. Луческу до мене підійшов і каже: «Ти повернувся до нас іншим футболістом. В оренду я тебе більше не відпущу, я на тебе повністю розраховую». Можна сказати, що Грозний відкрив мені дорогу до першої команди Шахтаря. Я йому дуже вдячний за нашу співпрацю.

– Ви застали в Шахтарі Бернда Шустера?

– При Шустері я був у другій команді, але з ним не перетинався. Після поразки від Локомотиву у кваліфікації Ліги чемпіонів його звільнили і на його місце прийшов Віктор Прокопенко. 

– Яке враження на вас справив Прокопенко?

– Я, хоч і грав за другу команду, але Прокопенко підпускав мене до занять з першою та інколи відвідував матчі Шахтаря-2. Він був дуже класною людиною, постійно мотивував мене, казав: «Давай, пацан, працюй! Ми слідкуємо. За тобою майбутнє Шахтаря». 

«Коли хтось обігрував мене на тренуванні, то Попов міг три дні ходити за мною і капати на мозок: «Він що, тебе обіграв і досі ходить, хіхікає?»

– На кого ви рівнялись у той час серед гравців на вашій позиції?

– Для мене тоді всі гравці Шахтаря були прикладом. Я застав Окоронкво, Ндіайє, Попова, Глевецкаса, Старостяка. Я на них дивився, як на інопланетян – космічний рівень.

Але професійно серед гравців на мене дуже вплинув Попов, з яким ми знову перетнулись у Металурзі. Потім ще прийшов Нагорняк. Він вже закінчував кар’єру, але Грозний попросив його допомогти. Ще відзначу Валерія Кривенцова. З цією трійкою я проводив найбільше часу. Попов мене дуже загартував, тому що він був з іншої епохи.

Валерій Кривенцов, фото: ФК Металіст 1925

– Як саме він на вас вплинув?

– Коли хтось обігрував мене на тренуванні, то Попов міг три дні ходити за мною і капати на мозок: «Він що, тебе обіграв і досі ходить, хіхікає?». І поки я не викину людину на бровку разом з гомілкостопом, Попов не заспокоється. 

Пам’ятаю, ми ввечері дивимось Лігу чемпіонів по телевізору, а Попов не відстає: «Діма, ну як так, що він тобі поміж ніг прокинув, а ти не відповів?». Потім ми грали в квадрат, і я помстився тому хлопцеві, стрибнувши в жорсткому підкаті. Попов підійшов і каже: «Думаю, тепер він вже хіхікати не буде». 

Так само і Кривенцов. Коли гравці приїжджали на перегляд до Металургу, то через пару днів вже їхали додому з одним гомілкостопом.

У Нагорняка взагалі прізвисько було «лось». Він просто божевільний по-футбольному. Коли він був тренером в Дніпрі і підключався джокером  на тренування, то теж нікого не щадив. Ці люди взагалі не вміли програвати, навіть, на тренуваннях. 

Я знімав квартиру із Євгеном Бредуном, і в нашій компанії часто були Попов і Кривенцов. Вони для нас як хрещені батьки. Якби їх не було тоді поруч, невідомо, як скалася б моя кар’єра. Для мене це була класна школа, де я загартував свій характер.

– Ви пограли з багатьма гравцями у центрі захисту у Шахтарі: Толга Сейхан, Чижов, Єзерський, Ракицький, Кучер. З ким із них вам було найкомфортніше?

– Цей список можна продовжувати: Іщенко, Кривцов, Левандовський, Леонардо, Баркеуан та багато інших. Я про кожного можу сказати багато хорошого, але якщо треба вибрати одного, то назву Кучера. Ми зіграли з ним найбільше ігор у тріумфальному сезоні Кубку УЄФА. У нас був класний зв'язок. 

Коли я повернувся з Барселони, то багато грав у зв’язці з Ракицьким. Він суперталант, у нього прекрасний перший пас. 

«Ахметов сказав: «Я не хочу бачити розпач. Можливо, ми вилетіли із Ліги чемпіонів щоб виграти Кубок УЄФА»

– Давайте поговоримо про тріумфальний сезон Шахтаря у Європі. У тому році, коли Шахтар виграв Кубок УЄФА, було багато розмов про звільнення Луческу через виліт з Ліги чемпіонів. Як команда це сприймала?

– Я був тоді досить молодим і не звик реагувати на такі речі. Коли результати не дуже хороші, то в першу чергу стежиш за своєю грою. Якщо Луческу був у небезпеці, то я також ніс за це відповідальність. 

Луческу не показував ніякої тривоги і постійно нам вбивав у голову: «Хлопці, ми можемо виграти Кубок УЄФА». Після перемоги над Барселоною в останньому турі Містер вселив у нас впевненість: «Ми обіграли Барселону на «Камп Ноу», то чому ми не можемо виграти Кубок УЄФА?».

Після програшу Спортингу, коли ми зрозуміли, що не вийдемо в плей-офф Ліги чемпіонів, у роздягальню зайшов президент [Ринат Ахметов] і сказав: «Я не хочу бачити розпач. Можливо, ми вилетіли із Ліги чемпіонів щоб виграти Кубок УЄФА». Мені дуже запам’ятались ці слова, як виявилось, вони були пророчими.

– Після якого матчу особисто ви зрозуміли, що можете виграти Кубок УЄФА?

– Це такий процес, що йдеш від гри до гри і немає часу про щось думати. Першу частину того сезону Шахтар провів не дуже добре, але вже після перемоги над Тоттенгемом в 1/16 Кубка УЄФА ми з командою зібралися в готелі та відсвяткували. І так було після кожної гри – з ЦСКА, Марселем, Динамо.

Перед фінальною грою з Вердером Луческу сказав: «Такі ігри не граються, а виграються!». У мене був максимальний фокус та концентрація на грі. У той момент я ще не бачив себе з Кубком.

– Як команда святкувала перемогу?

– У перші дні я навіть не міг заснути. Зараз, коли я згадую той час, у голові калейдоскоп подій, а не щось цільне. Пам’ятаю, що дурдом був у готелі у Стамбулі після фіналу, всі підходили сфотографуватись. У сусідньому готелі жили сім’ї гравців і після гри вони ввалились святкувати до нас. 

В аеропорту Донецька нас зустрічали тисячі людей, було святкування на площі, потім – у «Донбас Паласі». Через декілька днів ми програли Кубок України, але на це вже ніхто не реагував. 

Після нашої перемоги у Кубку УЄФА в Україні був колективний психоз. По всіх телевізійних каналах говорили тільки про Шахтар. Ми зі Срною полетіли чартером в Київ на програму до Савіка Шустера. Дивлюсь, а там Юлія Тимошенко виходить у футболці Шахтаря. Потім ще був прийом у Президента України Віктора Ющенка. Все, як уві сні! Я не можу згадати всю хронологію тих подій. 

– Які тоді преміальні отримала команда?

– З кожним раундом преміальні збільшувалися. Ринат Леонідович дуже щедро всім віддячив за перемогу у фіналі, але називати суму буде некоректно з моєї сторони. Можу лише сказати, що це були найбільші преміальні в моїй кар’єрі.  

«Коли Луческу на тренуваннях не підказував і не звертав уваги на помилки, то я зрозумів, що зник з його радару»

– Якою людиною був Ринат Ахметов, він часто спілкувався з футболістами?

– Він дуже любив Шахтар. У той період Ринат Леонідович постійно відвідував наші тренування і ніколи не втрачав зв'язок з командою. Спілкувався також багато. Він часто бував у «Донбас Паласі» і запрошував туди футболістів на розмови. Бувало дзвонить мені: «Діма, ти де? Підходь сюди». Розпитував мене про мій стан, тренування, думки про партнерів та найближчі матчі.

Ринат Ахметов, фото: ФК Шахтар

У той період він був дуже щасливий та світився, тому що команда росла та радувала результатами. Всі його мрії збувалися. 

– А бувало таке, що після програшів Ахметов лютував?

– Ахметов казав, що після програшів він був найбільш нещасною людиною, але я, якщо чесно, його таким не пам’ятаю. Якщо після поразок він заходив до роздягальні, то тільки підтримував команду. Коли він був у люті, то до нас не заходив. 

– Що був за людиною Луческу, які у вас про нього спогади?

– Луческу – тренер номер один в моїй кар’єрі. При ньому я остаточно сформувався як гравець, виграв купу трофеїв. Він разом з командою вивів мене на рівень, який дозволив потрапити до найкращої команди світу – Барселони. У Луческу колосальний досвід, він супертактик. 

Містер жорсткий та вимогливий як тренер. З ним було непросто працювати. Якщо щось тоді мене і дратувало, то з часом я зрозумів, що він все робив правильно – це було для розвитку. 

– Федецький розповідав, що Луческу на українців зовсім не звертав уваги, а спілкувався тільки з бразильцями. 

– Я згоден, що він був лояльнішим до бразильців, але таким чином він хотів їм допомогти. До них потрібен був інший підхід. Більше претензій Містер пред’являв українцям та легіонерам не з Бразилії. Через декілька років я зрозумів, що Луческу критикує, тому що хоче тебе покращити. 

Найгірше – коли Луческу взагалі перестає звертати увагу на футболістів. Тоді ставало зрозуміло, що він не розраховує на тебе, як на гравця команди. 

– На кого він не звертав увагу?

– Таке траплялося з різними футболістами, навіть, зі мною, коли в мене була низка травм. Коли Луческу на тренуваннях не підказував і не звертав уваги на помилки, то я зрозумів, що зник з його радару. Але я не ображаюся. В мене тоді був поганий період, пошкодження. Луческу знав мій рівень, коли я був здоровий. 

Зрозуміло, що тренер не міг безкінечно чекати на відновлення футболіста, йому потрібно думати про команду. Я це прекрасно розумів і просив Луческу поговорити з Ахметовим, щоб достроково розірвати контракт і я мав змогу перезавантажити кар’єру в іншому місці. У мене немає абсолютно ніяких образ на Луческу.

«Найбільш недооцінений гравець Шахтаря – це Олексій Гай. Він був топовим та унікальним футболістом»

– Хто у Луческу був улюбленцем в Шахтарі?

– Він любив молодих бразильців, яких запрошував в Шахтар. Так було з Жадсоном, Вілліаном, Дугласом Костою, Тейшейрою. Молодим українцям Луческу також допомагав: мені, Ракицькому, Степаненку. Але його улюбленцем, з того, що я пам’ятаю, був Жадсон. Луческу до нього ставився як до сина. 

Жадсон, фото: ФК Шахтар

– В одному із інтерв’ю ви казали, що найтоповішим гравцем, з яким ви грали, крім Мессі, був Матузалем. Чим він вас вразив?

– Він був досконалий гравець. У Матузалема було все: контроль м’яча, бачення поля, пас, удар. Він завжди знаходив найкраще рішення, його неможливо було поставити в незручне становище. Матузалем читав гру на декілька ходів вперед. Він володів футбольною магією. 

– Хто ще вас вражав серед партнерів?

– Мхітарян, Фернандіньо. Також я б не недооцінював роль таких гравців, як Срна та Хюбшман. У тому Шахтарі кожен футболіст відігравав важливу роль. 

– Назвіть самого недооціненого гравця Шахтаря?

– Для мене це Олексій Гай. Він був топовим та унікальним футболістом. У нього був дуже високий футбольний інтелект, він міг грати в атаці справа, зліва, опорного, десятку, навіть грав центрального, лівого та правого захисника. Думаю, він не отримав тієї уваги, на яку заслуговував. У Шахтарі було дуже важко пробитись в основу, адже там грали топові бразильці.

– Чи були у тому Шахтарі переоцінені легіонери, на яких ви дивились і думали: що цей хлопець взагалі тут робить?

– Єдиний, хто приходить на думку – Марсело Морено. Він був придбаний за великі гроші, але в Шахтарі себе не показав. Хоча Марсело забивав всюди, де грав, у нашій команді він взагалі не виділявся, навіть, на тренуваннях. Морено не чіплявся за м’яч, йому було дуже важко.

Після Шахтаря він знову почав багато забивати, став капітаном збірної Болівії. Але в Шахтарі чомусь у нього не пішло. У Луческу не так просто заграти, всім футболістам потрібен був час. 

«На зборах в Швейцарії я був у номері із Селезньовим, і тут мені на мобільний подзвонив Гвардіола. Я був у шоці, Селезньов теж»

– Переходимо до іншого етапу вашої кар‘єри. Коли ви дізнались, що вами цікавиться Барселона?

– Чутки були ще після матчу з Барсою у Донецьку, коли ми зустрічались на груповому етапі Ліги чемпіонів. Після тієї гри гравці та тренери Барселони вечеряли у готелі і, як мені розповідали, моє прізвище прозвучало із вуст Гвардіоли. Він сказав, що йому сподобався Чигринський. 

Спочатку для мене це виглядало, як чиясь фантазія. Але після виграшу Кубка УЄФА, коли ми повезли трофей із Єзерським до Львова, з’явилась конкретика. Ми сиділи з батьком в готелі, мені хтось зателефонував і сказав, що Барселона реально мною цікавиться і хоче оформити трансфер. Звичайно, я був у шоці і відразу не міг це осягнути.  

Мірча Луческу та Хосеп Гвардіола, фото: AP

Потім після відпустки Ахметов мені сказав, що представники Барселони хочуть прилетіти і поспілкуватись зі мною. Я повністю довірився президенту і розпочав підготовку до сезону.

– Згадайте вашу першу розмову з Гвардіолою?

– На зборах у Швейцарії я був у номері із Селезньовим, і тут мені на мобільний подзвонив Гвардіола. Я був у шоці, Селезньов теж. Пеп каже: «Привіт, Діма, як справи? Я хочу, щоб ти знав, що ми слідкували за тобою цілий рік. Я хочу бачити тебе в Барселоні». Він запевнив, що все буде добре, навіть якщо у мене не відразу вийде заграти. 

Після цієї розмови він мені дзвонив ще декілька разів упродовж двох місяців. Коли Шахтар мене заграв у Лізі чемпіонів, Гвардіола мені сказав: «Не переживай, я все одно на тебе розраховую. Нічого страшного, що ти не зіграєш за нас у єврокубках цього сезону. Ти – мій профайл футболіста».

– Чи не було у вас образи на Луческу через те, що він вас випустив на заміну в матчі проти Тімішоари, і Барселона не змогла вас заявити на єврокубки? Як ви гадаєте, навіщо Луческу так зробив, якщо знав, що ви переходите до Барселони?

– Нічого подібного, Луческу нічого не знав. Рішення про мій перехід до Барселони було прийняте лише за три дні до Суперкубку УЄФА.

«Мессі був серйозною та досить закритою людиною, таким собі інтровертом. А Ібра ‒ навпаки, завжди веселий, на гуморі»

– Яке враження на вас справив Мессі? Як це ‒ тренуватись та грати в одній команді з небожителем?

– Я б не сказав, що він небожитель. У нього божевільний рівень футбольних і людських якостей. Але я був дуже вражений, що Мессі та інші зірки – дуже прості у спілкуванні хлопці. Мене класно прийняли у Барселоні. 

Звичайно, я дуже багато втратив, тому що прийшов в останній день трансферного вікна і не пройшов з командою передсезонну підготовку. Можна сказати, що почав з місця в кар’єр. У Гвардіоли дуже непросто грати, навіть, якщо у тебе є певний рівень. Я провів рік у Барселоні, але до кінця так і не розібрався у його підході. Щоб вникнути у філософію Гвардіоли потрібно більше часу. Я старався все якнайшвидше схоплювати, а потрібно було більше аналізувати.

– Порівняйте Мессі та Ібрагімовича.

– Мессі був серйозною та досить закритою людиною, таким собі інтровертом. А Ібра ‒ навпаки, завжди веселий, на гуморі. Ментально він був одним із найсильніших футболістів, яких я бачив. Златан постійно хотів вигравати і вірив, що він найкращий футболіст світу. Ми з ним дуже добре спілкувались, декілька разів він підвозив мене на тренування. 

Златан Ібрагімович та Дмитро Чигринський, фото: Getty Images

Мессі був мовчазним, але на тренуваннях поводив себе як звір – в його очах читалася жага до перемог. 

Конфлікт Ібри та Гвардіоли? Я такого у той час не бачив. На тренуваннях між ними все було добре. 

– Луческу та Гвардіола – найтитулованіші тренери світу. Хто з них крутіший?

– Для мене ближчий Луческу, тому що я грав під його керівництвом багато років. Це людина номер один у моїй кар’єрі. Але, при всій повазі до Луческу, Гвардіола ‒ сильніший тренер. Містер більшу частину своєї кар’єри пропрацював в Україні і Туреччині, а Гвардіола ‒ у Ла Лізі, Бундеслізі, АПЛ. Погодьтеся, трофеї цих чемпіонатів відрізняються за цінністю. 

Зрозуміло, що Пеп тренував найкращих гравців, але справа не в цьому. Він зробив революцію у світовому футболі. Це я кажу в теперішньому часі, коли побачив, скільки футболістів виросло під його керівництвом та скільки трофеїв він здобув. Його Манчестер Сіті грає, як злагоджений механізм. 

–  Підбиваючи підсумок вашої кар'єри, як ви вважаєте, що у вас вийшло, а що ні? Якби у вас була можливість відмотати час назад, ви щось би змінили?

– Я нічого не хотів би міняти, тому що це мій шлях і я задоволений, як його пройшов. Він був по-своєму цікавим. Я пережив багато підйомів і падінь, перемог і розчарувань. Я був би дуже нерозумною людиною, якби не робив висновків. 

Але я завжди робив висновки і завдяки цьому розвивався та зростав. Це був класний шлях і всі події в ньому були невипадковими. Мій шлях ще не закінчився, він продовжується – не тільки як футболіста, але як і людини.