Олексій Михайличенко: «Суркіс сказав мені: «Я був у шоці, коли ти випустив Рибку замість Пятова на Євро-2006»
1238 
Найвище досягнення молодіжної збірної України на чемпіонатах Європи в категорії U-21 – вихід до фіналу турніру у 2006 році, де наша команда програла Нідерландам (0:3), яких перед тим зуміла переграти на груповому етапі (2:1). Срібні медалі тієї молодіжки (поки що) ніхто перекрити не зумів.
Та команда була яскравою – Артем Мілевський, Олександр Алієв, Андрій П’ятов, Дмитро Чигринський, Руслан Фомін, Тарас Михалик та інші. Керував цим колективом на Євро-2006, що проходив у Португалії, відомий український фахівець Олексій Михайличенко.
Вже сьогодні, 12 червня збірна України U-21 зіграє перший матч групового етапу Євро-2025. Команда Унаї Мельгоси зіграє проти Данії (12.06) та Нідерландів (18.06) – такі ж суперники були в команди Михайличенка на турнірі у 2006 році. А ось замість тодішньої Італії нинішнє покоління зіграє проти збірної Фінляндії (15.06).
Напередодні старту Євро-2025 оглядач сайту «Український футбол» Владислав Лютостанський зв’язався з Олексієм Михайличенком, пригадавши успіх його команди на чемпіонаті Європи у 2006 році і обговоривши наступні теми:
- Наскільки потужним є нинішнє покоління збірної України U-21;
- Як команду Михайличенка «поховали» після поразки в першому стиковому матчі відбору на Євро-2006 в Маріуполі;
- Завдяки чому у 2006 році Україні вдалося вийти з першого місця в групі з Нідерландами, Італією і Данією;
- Чому Михайличенко дозволив команді випити пива після виходу у півфінал Євро-2006;
- Яке кадрове рішення головного тренера молодіжки шокувало Григорія Суркіса;
- Чого не вистачило у фіналі чемпіонату Європи, аби вдруге перемогти команду Нідерландів;
- Коли Михайличенко насправді хотів відрахувати Алієва з молодіжної збірної України;
- Як себе поводив дует Мілевського та Алієва під час Євро-2006;
- Хто з гравців того покоління не до кінця реалізував себе у дорослому футболі;
- У чому полягала сила команди Михайличенка на Євро-2006.
«Тоді на Євро був інший формат – лише вісім найкращих команд Європи. Тому кожна гра, гол, очко були на вагу золота»
– Попереду у молодіжної збірної України стартова гра Євро-2025 проти збірної Данії. Що можете сказати про нинішнє покоління наших гравців у категорії U-21?
– Кваліфікація гравців нинішньої збірної України U-21 доволі висока. Не скажу, що у нас була слабша команда. Проте зараз ми бачимо, що багато гравців молодіжної збірної грають в основних складах своїх дуже хороших команд. А щодо нинішніх суперників у групі, то в мене дежавю:) Немає лише Італії – замість неї Фінляндія, а так суперники ті самі.
– А чи зможе ця команда повторити успіх своїх попередників на чолі з Русланом Ротанем та стати бронзовим призером, чи навіть повторити досягнення вашого колективу та вийти у фінал чемпіонату Європи?
– Я бажаю нинішній збірній, аби вона навіть перевершила наше досягнення. Взагалі у заявці команди на Євро-2025 дуже хороший набір гравців, якісних виконавців.
Можу сказати, що Данія – завжди непростий суперник, вони вміють нав’язувати боротьбу. А про голландців годі й говорити. Всі знають, що їхня школа одна з найкращих у Європі. Нідерланди завжди будуть одними з фаворитів турніру, так само як Англія та Іспанія – це постійні претенденти на перемогу в молодіжній першості.
– У 2006 році ви здобули нині найвище досягнення з молодіжною командою України U-21. Але мало хто пам’ятає, що на той турнір ви потрапили після дуже непростих стикових матчів з Бельгією (2:3, 3:1). Завдяки чому вдалося переломити хід того протистояння та пробитися на фінальний турнір в Португалію?
– Бельгійцям ще до початку чемпіонату Європи-2006, на який вони на той момент навіть не пробилися, вже пророчили одне з провідних місць на турнірі. У них була дуже потужна збірна. Пам’ятаю першу гру в Маріуполі, коли ми програли Бельгії (2:3). Після того я бачив, що мало хто вірив у наш прохід на Євро-2006.
Тоді я сказав хлопцям лише одне: «Нам нічого втрачати. Потрібно виходити на поле і грати у свою гру». Попри те, що і в Бельгії ми програли перший тайм (0:1), ми зуміли переломити хід протистояння за рахунок голів Фоміна, Чигринського і Мілевського, який забив дуже красивий м’яч на останніх хвилинах.
Олексій Михайличенко. Фото: ФК Динамо
– Які очікування ви мали перед початком Євро-2006?
– Я розумів, що нам буде дуже складно. Данія впевнено посіла перша місце у нашій відбірковій групі, двічі перемогли нас (3:2 і 1:0). Італійці теж вийшли з першої сходинки, з ними завжди важко грати. Нідерланди – це і так зрозуміло, що важкий суперник, вони також кваліфікувалися на турнір з першого місця у відборі.
Але в нас була дуже потужна команда. Я дякую своєму тренерському штабу – Литовченко, Іщенко, Саша Мороз, який працював з воротарями. Вони допомогли мені знайти деяких гравців, допомагали готувати команду. Я дуже вдячний їм.
– Перша гра групового етапу проти звично сильного покоління збірної Нідерландів – перемога 2:1. Пропустила Україна вже на останніх хвилинах поєдинку. Які спогади лишилися про той матч?
– Була дуже важка гра. Ви розумієте, той формат Євро – це лише вісім найкращих команд Європи… Тому кожна гра, кожен забитий м’яч, кожен заліковий пункт був на вагу золота. Там не було часу, якщо ти програєш чи помилишся, все поновити і щось суттєво виправити.
Тоді Фомін і Мілевський забили по м’ячу, завдяки чому ми зуміли обіграти голландців. По-футбольному ця грала була, скоріше, рівною, але нам вдалося реалізувати свої моменти.
– Далі була Італія – знову пропущений м’яч на останніх хвилинах, який забив Джорджо К’єлліні, ставши автором перемоги над Україною.
– Це копія першої гри з Нідерландами – один до одного. Лише тоді італійцям більше пощастило, і вони забили м’яч на останніх секундах матчу. Загалом та гра була абсолютно рівною, хоч ми і програли 0:1.
– Поєдинок з Данією, з якою ви двічі зустрічалися під час відбіркового турніру, був вирішальним для нашої команди. Знову голи Фоміна та Мілевського принесли Україні перемогу та вихід до півфіналу Євро-2006.
– Ми вже добре знали їхню команду, розуміли, що це дуже потужний суперник. Для нас цей матч був дуже важливим – вирішувалося, чи потрапимо ми до півфіналу турніру. Для нас гра з Данією – це вже був півфінал насправді. Ми дуже добре налаштувалися на той матч і завдяки цьому зуміли переграти данців.
«Григорій Суркіс сказав мені: «Я був у шоці, коли на серію пенальті ти випустив Рибку замість Пятова»
– Раніше Тарас Михалик в інтерв’ю «УФ» розповів, що після виходу у півфіналі Євро-2006 ви дозволили гравцям випити по 0,33 пива. Не боялися, що хтось з підопічних може не обмежитися лише 0,33?
– Ні. Я враховував той факт, що хлопці вже доволі дорослі, професіонали, які розуміють, на якому турнірі вони знаходяться і що вони роблять. Мені здавалося, що краще вони візьмуть по пляшці пива, посидять всі разом, поговорять про гру, обговорять якісь інші моменти. Таке спілкування об’єднує.
Я розумів, що якщо не ухвалив би таке рішення, то хтось міг би зробити це «втихаря». Мені здається, що психологічно все було правильно зроблено. Якась пляшка пива не заважає, вона навпаки може допомогти відновити сили.
– Перемогу над командою Сербії і Чорногорії вдалося здобути в серії післяматчевих пенальті, на яку замість Андрія Пятова ви випустили свіжого Олександра Рибку. Чим ви керувалися, коли ухвалювали таке рішення?
– Пятов провів чудовий матч, його визнали найкращим гравцем півфіналу. Після гри Григорій Михайлович Суркіс підійшов до мене і сказав: «Я був у шоці, коли ти випустив Рибку замість Пятова на пенальті».
Це був дещо психологічний трюк. Коли ти випускаєш нового воротаря на серію пенальті, то суперник одразу починає думати, що на поле вийшов голкіпер, який дуже добре грає при 11-метрових ударах. Також ми враховували потужні габарити, які мав Рибка, якщо його порівнювати з Пятовим. Не скажу, що Андрій погано грав на пенальті, але це був радше психологічний хід від нас – і він спрацював.
Загалом серби грали трошечки краще за нас. Моментів вони створили більше, але ми витримали цей потужний натиск і вийшли у фінал після перемоги в серії післяматчевих пенальті (0:0, по пен. 5:4).
– Що сталося у фіналі чемпіонату Європи-2006? Чому не вдалося вдруге перемогти Нідерланди?
– Рахунок 0:3 зовсім не відповідав ходу тієї гри. Ми під час матчу створювали моменти, попадали в поперечки. Один гол нам забили після дуже грубої нашої помилки в захисті. А вже третій м’яч ми пропустили на останніх хвилинах поєдинку.
Ми з Геною Литовченком говорили з футболістами після виходу у фінал: «Хлопці, ми вже маємо срібні нагороди чемпіонату Європи, треба щось інше». Але знову вийшло дежавю. На Євро-1988 ми з Литовченком у складі збірної СРСР також виграли Нідерланди (1:0) на груповому етапі, але поступилися їм (0:2) у фіналі турніру. І ось у 2006 році відбулася та сама історія.
– Перед Євро-2006 у вас запитували про те, яких гравців ви могли б виділити зі своєї команди на замітку для Олега Блохіна в національну збірну. Тоді ви сказали, що не хочете робити такі заяви перед турніром. А зараз можете розкрити карти? На кого покладалися найбільші надії зі складу тієї молодіжки?
– З тієї молодіжки до національної команди Блохіна на ЧС-2006 поїхало четверо гравців – Пятов, Мілевський, Чигринський і Яценко. Десь Саша Яценко не дограв у фіналі, Клас-Ян Хунтелар його переграв і забив нам два м’ячі. Дуже добре на тому турнірі проявив себе Тарас Михалик.
Я б зі своєї команди рекомендував би у національну збірну половину складу, аби вони поїхали на чемпіонат світу в Німеччину, але це ж не від мене залежало:)
«Я відраховував Алієва з молодіжної збірної України, але це сталося вже після Євро-2006»
– Яценко розповідав, що напередодні Євро-2006 команда святкувала народження доньки у Миколи Іщенка і ви тоді «піймали» Алієва та хотіли відрахувати його з колективу. Чи була насправді така історія?
– Ні, такого не було. У нас з Алієвим був прецедент, коли я його відрахував з молодіжної збірної, проте це сталося перед матчем з Хорватією вже у наступному циклі відбору на Євро-2007.
– А що саме сталося в той момент?
– Скажемо так, Алієв поїхав з розташування збірної і повернувся не в тому стані, в якому треба було.
– А взагалі дует Мілевський-Алієв не доставляв клопоту в плані дотримання режиму, дисципліни та порядку? Можливо, хтось з інших гравців встиг «відзначитися» в цьому аспекті протягом Євро-2006?
– Таких гучних прецедентів насправді не було. Не скажу, що все пройшло гладко, були свої нюанси. Ми довго підготовку вели, а це серйозна психологічне навантаження також.
Руслан Фомін, Олександр Алієв, Артем Мілевський, Сергій Пилипчук. Фото: з відкритих джерел
– Головною зіркою тієї команди був все-таки Мілевський?
– Артем чудовий турнір провів, як і Фомін, Михалик, Пятов, Чигринський, але я б нікого не хотів окремо виділяти. Чому? Команда давала те відчуття і можливості, аби гравці себе індивідуально могли реалізовувати на футбольному полі. Тому це саме командний успіх.
Ви розумієте, у футболі дуже важко виділити конкретного одного гравця. Гра окремого футболіста залежить від багатьох факторів, та ж впевненість необхідна. Якщо позаду все добре і надійно, то в атаці розкриваються крила і ти граєш зовсім по-іншому. А якщо ти граєш без м’яча, в захисті йдуть помилки, пропускаєте один-два-три м’ячі – то це не ті фактори, які допоможуть тобі розкрити свій потенціал і талант.
– Після гри на Євро-2006 Мілевський поїхав у національну збірну на ЧС-2006 і відзначився там холоднокровним голом з пенальті у ворота Швейцарії, пробивши паненкою. Як відреагували на таке рішення свого підопічного?
– Мені дуже сподобалося! Я дуже люблю таких самовпевнених і холоднокровних гравців. Я згадую свої часи, коли на Олімпіаді-1988 до 11-метрової позначки підходив Ігор Добровольський. Тоді я мав 200% впевненості, що він заб’є. Добровольський на тому турнірі забив чотири з чотирьох пенальті, зокрема у фіналі проти Бразилії (1:1, після д.ч. 2:1). Це дуже важливо, така впевненість передається команді.
«Є гравці, за яких дуже прикро, що вони не зуміли реалізували свій потенціал»
– А хто з гравців вашої команди на Євро-2006 міг реалізувати себе краще у дорослому футболі?
– Мабуть, Пуканич міг себе набагато краще реалізувати, він мав дуже хороші задатки. Також Яценко міг більше реалізувати свій потенціал. Та багато таких насправді. Є деякі гравці, за яких дуже прикро, але не хочу продовжувати їх перелічувати.
– Чи могли подумати, що той-таки Чигринський в певний момент може дорости до гравця рівня Барселони, яка в ті часи була клубом №1 в Європі?
– Я не думав про це. Пам’ятаю, що в Москві на Кубку Співдружності я приїхав подивитися на гру Шахтаря і мав коротку розмову з Рінатом Леонідовичем Ахметовим. Він мене запитав за Чигринського, а я відповів: «Якщо Дмитро постійно гратиме за Шахтар, то він виросте і буде дуже хорошим футболістом».
Я бачив у Чигринському великий потенціал. Він добре себе проявив у дорослому футболі, хоча, зрозуміло, що не до кінця реалізував себе. Взагалі я вважаю, що жоден футболіст на 100% себе не реалізує. Проте у Чигринського був період, коли він грав на високому, дуже високому рівні.
– Цікавить воротарське питання. Пятов через деякий час став основним у Шахтарі, згодом перетворився на легенду «гірників» та збірної України. Водночас Олександр Рибка, який свого часу навіть витіснив Пятова з основи Шахтаря і вважався №1 в Україні, не зміг себе повністю реалізувати. Зокрема на це вплинула та історія з дискваліфікацією через вживання допінгу. У чому Пятов переважав Рибку?
– Пятова мені порадив Іщенко, коли Андрій грав ще у Полтаві за Ворсклу. За його розвитком було дуже приємно слідкувати. Щодо Рибки, то там не стільки допінг був у звичному розумінні, скільки препарати, які допомагали йому утримувати певну вагову категорію:) Рибка мав проблеми із зайвою вагою, а вага для воротаря багато значить – це і швидкість, і стрибучість, і різкість. Саме тому він не зміг розкритися, хоча потенціал у нього був, на мій погляд, дуже великий.
А перевага Пятова – це психологія, дійсно. Взагалі психологія для воротаря – це одна з ключових характеристик. Мабуть, саме через це Андрій зумів розкритися і стати однієї із зірок українського футболу.
– Наостанок: можете розповісти якусь цікаву історію з часу виступів молодіжної збірної України на Євро-2006?
– Давайте я розповім історію, яка охарактеризує ту молодіжну збірну. Ми жили в готелі з басейном і десятиметровою вежою біля нього. Я вам чесно скажу, я б не стрибнув. Але гравці всі підійшли і один стрибнув, другий стрибнув – і стрибнула вся команда. Ця ситуація показала мені, що ми єдина сім’я, родина, і ми будемо боротися один за одного
Дотримуйтеся правил (принципів) відповідальної гри