Сокіл (Михайлівка-Рубежівка): критий манеж для дітей, збірники України, Нігерії та Казахстану, тренер пограв із Шевою й у В’єтнамі

Сокіл – один із представників Київщини на всеукраїнському рівні – поступово прогресує в змаганнях під егідою ААФУ. Якщо минулого сезону, дебютуючи в чемпіонаті України серед аматорів, пристоличний клуб фінішував ближче до аутсайдерів, то зараз веде боротьбу за потрапляння в фінальний плей-офф і має на це всі шанси (посідає п’яте місце з двохочковим відставанням від зони стикових матчів).

При цьому сам СФК Сокіл прогресує – нещодавно клубна академія отримала сучасний критий манеж зі всіма зручностями, що здавалося б нереальним для регіону, який ще кілька років тому серйозно постраждав від бойових дій. 

Про СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка) сайту «Український футбол» розповів головний тренер команди Олег Самченко:

• Про гравця, якого відпустили в Другу лігу, та вісьмох новачків натомість.
• Про роботу з легіонерами Динамо та чвертьфіналістом чемпіонату світу.
• Про те, як знайшов майбутнього збірника для Бузової.
• Про вимагання грошей з легіонера в Польщі та втрату свідомості в В’єтнамі.

«Забрали сімох гравців Мрії та новачка з клубу Другої ліги»

– Олеже Васильовичу, для початку розкажіть, як Сокіл проводить зимову перерву?

– У нас все заплановано та розписано. 4 лютого почали підготовку: у нас дворазові тренування, вівторок і четвер, а в суботу-неділю – контрольні матчі.

Встигли зіграти такі спаринги: 

8 лютого – проти Шахтаря U-17 та U-16 (4:0).

Далі – Меморіал Чанових. 

9 лютого – проти Прогресу із Крюківщини (4:0, за нас забивали тричі Боровський та ще один м’яч – Мартиченко).

16 лютого – проти СК Вишневе (3:0, голи – Горбунов, Боровський і Пресняк).

23 лютого – проти ФК Кімерка (технічна перемога за неявку гостей).

Зате в ці вихідні ми зіграли з учасником змагань ААФУ столичним Rebel’ом – 1:1 (гол у Пластуна). Це був досить корисний спаринг. Наступного тижня у суботу граємо з Шахтарем, а в суботу-неділю – ще й на Меморіал Чанова.

– Розкажіть, будь ласка, як у вас із змінами? Чи є тих, хто офіційно прийшов або пішов?

– Так, від нас пішов півзахисник Овчарук (він перейшов в Чайку з Петропавлівської Борщагівки). Захисник Ткаченко, який у нас грав, на війні зараз. Ну, в принципі, всі інші – на місці.

А тепер – до другої частини питання. У нас є сім гравців, які грали раніше за Мрію і будуть виступати за нас. Це, зокрема, Яковчук, Помазан, Жавко, Миколайчук, Змієвець, Литвинов, Муляр. Також прибув колишній півзахисник друголігового Локомотива Мельниченко.

Гравці Сокола, фото: СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка)

– Давайте про 2025 рік говорити. Які завдання Сокіл буде виконувати в обласному футболі? Адже наразі ваш клуб розділяє в вищій лізі Київщини 6-7 місця з Мрією при невеличкому відставанні від Олімпа Дмитрівки.

– Перш за все, у нас є Кубок області, у півфіналі наш суперник – Полісся (Ставки). Отже, треба потрапити в фінал і далі перемагати. Виграти кубок, як завжди. Як кажуть, Сокіл – кубкова команда. От і треба це звання закріпити в цьому році. Побачимо, дай Бог, щоб все вийшло. 

У чемпіонаті я завжди ставлю перед хлопцями завдання, щоб вони все вигравали. Звісно, це така важлива частина мотивації – все не можна виграти, бо суперник теж все хоче виграти. Проте наше завдання – щоб хлопці виходили й виконували завдання, навіть коли вони вже «піднаїлися» футболу під і їм вже хотілося відпочивати. Так, є моменти, які не виходять, але в чемпіонаті області будемо на кожну гру завдання ставити вигравати.

– Порівняно з минулим сезоном, Сокіл у чемпіонаті України серед аматорів покращив своє положення відразу на п’ять позицій у таблиці. Тут уже готові не просто набиратися досвіду, а й боротися за вихід у плей-офф?

– Будемо ставити завдання – потрапити в четвірку найкращих, а це й означає пробитися в стикові матчі.

– Сокіл вчетверте вийшов на старт Кубка України серед аматорів, але цього разу вперше вилетів у першому ж раунді…

– Цього року хороший Кубок ААФУ. Так вийшло, що відразу ж зіграли з учасником чемпіонату України серед аматорів, а Атлет у своїй групі – один із лідерів. Але дали їм бій, все вирішив один гол різниці. Станемо сильнішими з цим досвідом. 

«У нас грає учасник Євро-96»

– Хотів запитати про найкращий матч Сокола в цьому сезоні в ААФУ, й бачу, що у вас хороший вибір. Фенікс обіграли в гостях 5:2, перемогли володаря Кубка України серед аматорів ФК Миколаїв, двічі в сезоні обіграли VIVAD із досвідченими ветеранами. І знаєте, що тут спільне? Дуже непогана гра на виїздах. За рахунок чого?

– Ми аналізуємо поєдинки суперників, переглядаємо все на відео. У мене є помічник-аналітик Тарас Фільчаков, який все переглядає, і ми хлопцям доносимо інформацію по супернику. Завдяки бажанню, праці на футбольному полі перемагаємо висококласних суперників. 

У нас немає висококваліфікованих футболістів, але всі хлопці – бійці. Ми їх налаштовуємо в кожному матчі на перемогу. І завдяки цьому, мабуть, вони виходять один за одного і дають результат на футбольному полі.

– При цьому програли ви важливий виїзд із Колосом, який є вашим безпосереднім конкурентом і наразі посідає четверте місце.

– Такий неприємний суперник в нас є – Полонне. Завжди такі результати з ними, дуже важкі протистояння. Загалом, у цьому плані цікаві змагання в ААФУ. У кожної команди є тренер, і кожен тренер від себе налаштовує команду на якісь перемоги. Тому є суперники з яскраво вираженим стилем, які дають бій.

– А який він, стиль Сокола?

– Ми грали від оборони на контратаках. І ми свого плану трималися. Це багато в чому допомогло проти команд, які в своїх областях і в ААФУ мають серйозні досягнення. Десь важче гралося проти схожих на нас суперників, але навіть кілька таких матчів ми дотиснули.

– Щодо особистостей. У Сокіл повернувся після багаторічної перерви півзахисник Бойко й забив шість м’ячів у чемпіонаті України при одній гольовій передачі. Це ви самородка якогось у 27 років розкрили? Чи є шанси, що він стабільно так само сильно гратиме?

– Все в його руках. Бойко у нас такий специфічний гравець. Грав він у нас, а потім… Це ж аматорський футбол, вони ж бігають, іще грають в пляжний футбол, у бізнес-лігах, іще десь. І ми з ним попрощалися, бо мене такі футболісти не влаштовують у команді. І хлопці мене попросили, кажуть: «Васильович, поверніть його».

Я говорю: «У мене немає ніяких питань по майстерності, він у порядку. Проте є питання щодо самовіддачі в кожному матчі Хай вертається». І коли він уже прийшов, я йому говорю: «Коль, якщо ти будеш там займатися різними справами, мені ти не потрібен. Якщо ти будеш віддаватися, нема питань». Він сказав: «Я гратиму, готовий». 

– У вас у складі грає відразу декілька ветеранів поважного віку, як Пустовіт, Ємельянов, та й Пластун із Панченком – вікові футболісти. За рахунок чого продовжуєте їхнє спортивне довголіття?

– Завжди потрібні бути ветерани в команді, бо на кого ще рівнятися, якщо не буде ветеранів? Є той же Пустовіт, він пограв і в аматорський, і професіональний футбол – учасник чемпіонату Європи 1996 року серед гравців віком до 16 років разом із Матюхіним, Луценком, те покоління 1980 р.н. Є Ємельянов, який ще в юності займався в професіональних клубах і багато років віддав Соколу – він виступав за Арсенал (Київ), Княжу (Щасливе), ФК Бершадь, Нафком (Бровари), Динамо (Хмельницький). 

Це лідери команди, вони повинні себе показувати. А молоді хлопці, які приходять до нас, повинні рівнятися на них. Ветерани мають їм підказувати і розказувати, які у нас плани, що ми хочемо.

«Із Соколом і його президентом співпрацюємо фактично з першого дня, вже 13-14 років»

– А які, до речі, далекоглядні плани Сокола, куди хоче дорости клуб, які ставить цілі на майбутнє?

– Ми плануємо, дай Бог, щоб, коли у нас настане мир, опинитися колись у Другій, Перший лігах. Ми побудували критий манеж, ще один – більший – у нас є ще у планах, дай Бог тільки, щоб війна закінчилася. Ми побудуємо ще штучне поле для тренування.

– Новий манеж уже приймає юних вихованців Сокола. Для вас, дорослої команди, він трохи перепадає, чи все-таки це тільки для дітей?

– Він, в принципі, для дітей. У нас у цьому манежі є своя роздягальня, тож це і наш манеж. Перша команда є першою командою. Діти повинні грати і прагнути потрапити в першу команду. Для будь-якої команди, навіть в Динамо (Київ), це так. У нас є діти, які займаються зараз і вже видно їхню перспективу. З часом ми на них розраховуємо й будемо бачити в основі власних вихованців.

– А як Сокіл у вашому житті з'явився? Як давно тут працюєте?

– Ми з президентом СФК Сокіл Дмитром Бірюком якось зустрілися і він запропонував зробити команду. От так фактично з першого дня співпрацюємо, 13-14 років разом. Ще відтоді, як Сокіл почав виходити ще на обласну арену. Це, як кажуть, наше дітище. 

Президент СФК Сокіл Дмитро Бірюк з вихованцями академії, фото: СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка)

Ми починали ще тоді, коли ще в нас не було цього поля, там були, як кажуть, «кочки і горбилі». Зараз, коли бачиш новий манеж, добротне ігрове поле, то дуже приємно – це ніби як підкреслює, скільки разом років проведено й чого вдалося досягнути. 

– Так, тут дійсно треба сказати, що в Сокола унікальна колекція трофеїв, адже ваша команда пройшла від самих низів нижчих ліг чемпіонату району до теперішнього всеукраїнського рівня. Три кубки Київської області, два суперкубки, перемога в Бучанському та Києво-Святошинському районах, Меморіал Чанова той же вигравали. Якщо згадувати, які ваші улюблені команди за цей час?

– Ви знаєте, кожне покоління Сокола згадую з приємністю, ностальгією. Бували часи, коли у нас більше досвідчених гравців виступало. Зараз от більше молодих, із ветеранів – буквально кілька хлопців на чолі з 44-річним Пустовітом і 41-річним Ємельяновим. У кожного року Сокола – свої спогади.

А ось торішнє інтерв’ю «УФ» президента СФК Сокіл Дмитра Бірюка

«Із Окодувою бажаємо успіху Шабанову та Уеслі»

– Вам же пощастило попрацювати в Соколі з багатьма досвідченими гравцями. Як воно, коли серед аматорів опиняються колишні футболісти Динамо, Шахтаря, збірної України?

– Та просто чудово! Отримував задоволення від роботи з хлопцями, про яких ви говорите. Це, я поясню читачам, у нас грали захисник Харрісон Омоко, нападник Еммануель Окодува, а ще ж і В'ячеслав Свідерський – чвертьфіналіст чемпіонату світу 2006 року під керівництвом Олега Блохіна. І, ви знаєте, дарма, що це зірки, які в УПЛ і єврокубках виступали, вони в нас гарно грали, з хлопцями всіма дружили, показували приклад тим, хто до них тягнувся й хотів краще в футболі себе проявити.

– Були хлопці, які прислухалися й зробили крок вгору з Сокола?

– Звичайно. Півзахисник Артем Бафталовський після нас потрапив у Гірник-Спорт, потім пограв за Енергію (Нова Каховка), Кремінь, Діназ. Переїхав грати в Литву. Вадим Гриппа, сам динамівський вихованець, викликався в юнацьку збірну, після нас ще пограв за Таврію, запорізький Металург і ФК Суми. Захисник Олександр Кальчук після нас пограв за Кремінь, Гірник-Спорт, а останнім часом у складі Чайки виступав.

От, приміром, недавно тернопільську Ниву очолював, а зараз прийняв ФК Минай Женя Калиниченко – він же також через Сокіл пройшов, зараз молодий і перспективний тренер.

Це ми просто перелічили тих, хто, як зараз Овчарук, із Сокола переходив у професіонали. А загалом дуже багато відомих гравців пройшов через наш клуб. Хлопці говорили: чудовий колектив у нас, який запам’ятається надовго. 

– Чи тримаєте контакт із колишніми легіонерами УПЛ Омоко та Окодувою?

– З Окодувою ми до цих пор спілкуємося. Еммануель – дуже порядна людина, він душею й серцем любить Сокіл і Україну. Хоча після повномасштабного вторгнення Окодува виїхав у Німеччину, він раз в тиждень чи два мені телефонує, запитує: «Олег, як команда, як президент, як хлопці?» Окодува хоче повернутися, ми всі сподіваємося, що в кращі часи він буде з нами. 

Самченко, Бірюк, Окодува і Толебаєв, фото: СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка)

З Омоко ми трішки втратили контакт, він десь в Африку повернувся. Але іноді переписуємося, вітаємо один одного. У нас же, до речі, досить багато було африканських легіонерів із Нігерії, Франції, Камеруну. Це все були досить майстерні хлопці, які, крім Сокола, по вищих лігах пограли в Молдові, Польщі, Казахстані. Я за них усіх переживав, мені приємно, що вони розкрилися й себе показали.

– У топових клубах іноді скаржаться, що, коли діаспора земляків збирається, буває важко в побутовому плані, з дисципліною…

– Я ніколи не мав таких проблем. Можливо, це тому, що я ж сам колись трохи за кордоном пограв. Був, так би мовити, в їхній ролі – легіонером у В’єтнамі, Польщі. І там у мене було з чудове спілкування з африканцями та бразильцями, ніколи не було ніяких моментів щодо расизму. Ми всі дружили. 

– Тут же треба сказати, що сина Окодуви викликали в юнацьку збірну Англії, він грає за Вулверхемптон. Так що побажаємо після завершення війни Соколу товариський матч зіграти з Вулверхемптоном😊

– Нам буде дуже приємно і ми Уеслі бажаємо успіху, щоб він багато років грав в АПЛ і за збірну! До речі, Еммануель мене вітав, коли мій пасинок просувався в Динамо, збірній України. Ну, ви ж знаєте, це Артем Шабанов, він грає нині в Олександрії.

Окодува завжди мені телефонує, каже: «Я дивлюся, як Артем грає». Я відповідаю: «А я стежу за твоїм малим, бажаю тобі, щоб він попав в національну збірну». Він дякує😊

– Гаразд, а екс-воротаря збірної Казахстану де ви знайшли?

– Деня Толебаєв приїхав сюди, в Україну, бо одружився на нашій дівчині з України. Десь в Туреччині познайомився. А я якраз шукав собі воротаря, і тут прийшов подивитися команду мого багаторічного одноклубника Олександра Омельянова. Дивлюся – дивак зростом вище двох метрів, розмах рук, як у братів Кличків!

Запитую: «Хто такий?» Саня пояснив: колись викликався в збірну Казахстану, пограв за Кайрат, Локомотив (нинішня ФК Астана), Іртиш, Акжайик і інші хороші клуби. А в Омельянова команда не мала таких високих завдань, як Сокіл. Я й кажу: «Сань, навіщо він тобі? Ми тут розвиваємось, максимальні завдання, хочемо йти далі – на всеукраїнський рівень. Відпусти Дениса до нас».

Так і домовилися. Приїхав я й забрав його до себе. Пізніше Нива (Бузова) хотіла забрати Толебаєва, божевільні гроші пропонували. А я не повірив, кажу: «Та не може бути, брехня! Це ж район, а ми граємо на область. Такі кошти платять тільки в Вищій лізі». А виявилося, що Октай Ефендієв справді готовий був такий трансфер оформити. Тим не менш, Толебаєв з нами залишився й грав за нас аж до повномасштабного вторгнення, разом із Окодувою це таких двоє топових членів тренерського штабу у мене було😊

Зараз Денис живе в Іспанії, працює. Мабуть, там і залишиться. Хоча дзвонив: «Васильович, теж дуже хочу повернутися! Скучаю за футболом». Ну, ясно, що в кращі часи двері Сокола для таких людей відкриті.

«Приїхав на перегляд у В’єтнам – забив двічі, наступного дня мені футболку з прізвищем Samchenko принесли»

– Давайте про вас. Ви – ровесник Шевченка, Костюка та Кернозенка. А як ви потрапили в футбол?

– Я з дитинства займаюся. Грав за дитячу команду Хімволокно (Київ), де нашим першим тренером був Юрій Павлович Петричук. Перетнувся там, зокрема, з Сашею Собковичем, який зараз тренує Денгофф (Денихівка). І він каже: «А ми тренуємося на Лепсе, може, й ти спробуй». Тож і я перейшов у Металіст (Київ), де мене тренував Віктор Григорович Гороза. 

У випускному класі ми перейшли в Динамо – я, Собкович, Слава Андрієвський, нині покійний Володя Смовж. У нас справді був прекрасний рік народження – ви згадали вже головних зірок на чолі з Шевченком, а я додам Анікєєва, Клименка, Голоколосова. Багато було талановитих хлопців у Сан Санича Шпакова. А мою команду очолював відомий спеціаліст Сан Санич Лисенко. Ми провели з ними пів року й мали шанс залишитися в Динамо. Проте так вийшло, що надалі я вже грав за інші клуби. 

– Як далі складалося ваше футбольне життя?

– Спершу мене запросила така шанована школа, як Зміна – це з неї почався ФК Оболонь. Грав я у збірній міста Києва, складеній із динамівців і змінівців, от там він мене й помітили. З’явилася нова команда – Трансімпекс (Вишневе). Її очолював Вадим Миколайович Лазоренко, нинішній головний тренер київського Локомотива. Хороший склад там підібрався, грали ми в Третій лізі. 

Вадим Лазоренко, колаж: «Український футбол»

Але стабільності тоді нашому футболу бракувало – Трансімпекс пограв недовго, далі щось там місце відійшло до Славутича. А я перейшов у Систему-Борекс (Бородянка), де працював багато років заслужений тренер України Віктор Жилін. Побував у ЦСКА в Віктора Іщенка, який багато в житті мені допомагав. Я також грав за Оболонь, ВПС (Краматорськ), поїздив у закордонні клуби – В’єтнам, Словаччина, ближнє зарубіжжя, Азербайджан…

– Ще у вас було чимало цікавих аматорських команд – чого вартий Оріон (Київ), який збирав дуже перспективний склад, але чомусь так і не доріс до Вищої ліги…

– Я вдячний долі, що в Оріоні перетнувся з легендарним Мунтяном. Там же працював Юхим Григорович Школьников. Велика школа для мене. Плюс клуб мав значні амбіції та божевільні умови. Уявіть, ми тренувалися на Республіканському стадіоні. Проживали на Житомирській у профілакторії. Мали харчування божевільне. Всі були умови. Я навіть з ними контракт підписав на двокімнатну квартиру, правда, її лише на папері отримав, а не в житті😊

Проте зараз згадую тільки хороше. З Мунтяном було дуже цікаво. Колись Федорович мене навіть пропонував у Таврію, жаль тільки, що він сам там пропрацював лише кілька місяців. Не встиг я в Вищій лізі пограти😊 Що ж, довелося в зарубіжних найвищих дивізіонах спробувати сили.

– І як воно – бути футбольним легіонером у 90-х?

– Та всяке бувало. Пригадую, з Оболоні поїхав у Польщу в МЖКС Коженіце (Друга чи Третя польська ліга). Так із мене, з моїх батьків, дружини один агент вимагав гроші за те, що туди типу влаштував. Таке життя було цікаве. В Азербайджан я поїхав трішки пізніше – створилася команда Карван, мала амбіції грати в Вищій лізі. Приїхав я, але про кошти не домовилися – сів і поїхав назад😊 Хоча, здавалося, про все було обговорено, проте при приїзді пішла якась карусель. 

А от від В’єтнаму маю хороші спогади. Там була одна божевільна історія, як я туди потрапив.

– Розкажіть негайно. 

– Приїхали ми – треба грати спаринг. Пропустили, а я ж захисник – хочу довести свій рівень. Іду на стандарти, підключаюся вперед, із глибини даю передачі, пробиваю. Словом, я раз забив, вдруге забив. Далі наша команда пенальті заробила – так одноклубники кричали: «Хай Олег б’є!» Виграла наша команда 3:2 з моїми двома голами. 

Мене привітали, а мені на наступний день принесли форму з моїм прізвищем. На ліжко мені її поклали: мовляв, «Все, ти в команді!». Так я й став гравцем команди Томхасек Кантао. Провів там дуже хороший рік.

– Там же ж у ті роки багато українців грало? Немодрук, Маркін і Сидоренко – за Дельту Донгтап, Подуст і Римарчук – за Тханьхоа, Балацький – за Ан Зянг, і це ж неповний перелік…

– Та що там говорити! Якось дивлюся на поле – знайома зачіска, статура… А це динамівець Яшкін грає за Донгтап! Після гри поспілкувалися, випили чаю-кави. То як ви думаєте, хороший рівень чемпіонату, якщо колишній футболіст збірної України сюди перейшов? Мені доводилося різне у В’єтнамі бачити. 

Пам’ятаю, наш воротар Клименко з кількома земляками грав за Канг Сайгон. А в В’єтнамі завжди найбільше було легіонерів – бразильців і африканців. І от вийшов голкіпер-бразилець і як вальнув штрафного – так Клименку й забив😊

А як ми переживали, коли одесит Немодрук прямо на поле опустився, від спеки стало йому погано, лежить – не ворушиться. Потім ми вже зідзвонилися. Говорю: «Що сталося?» Каже: «У мене світло виключилося на якийсь момент». Женю там на МРТ повезли, перевіряли. Ну, на щастя все гаразд виявилося – просто європейцям азійський клімат важко переживати, особливо якщо матчі в спеку в обідній час.

– Ви нормально витримували навантаження під спеку та високу вологість?

– Скоріше, до позафутбольного важко було звикати – кухня, дорожній рух, та навіть от після тренувань побутові дрібниці. У них же нема такого поняття, як роздягальні. Футболісти переодягалися на трибуні. Душу немає. Вони лід виносять і ним натираються. Мені від цього поєднання холодного та спекотного стало погано. Голова почала крутитися. Кажу: дайте мені нашатир! Вони не розуміють, що таке. Я собі льодяну брилу на голову засунув. Ледве відійшов.

Олег Самченко, фото: СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка)

У В’єтнамі справді спека та вологість, а ще – смог. Заснути ми не могли, на тренування виходили сонними. Все хиталося перед очима.

«Коли дивився, як Безсмертний або Дмитрулін неслися в підкатах в аматорах, думав: ніхто на полі не має права дурня валяти!»

– Після всіх подорожей ви багато років грали й тренували в Київській області. Як так вийшло, що залишилися тут?

– Після зарубіжних чемпіонатів зі здоров'ям мене прибило. Віктор Леонідович Іщенко, якому я вдячний (він мені в житті направив, де мені потрібно було бути), запросив мене в Антарес. Там же я й почав тренувати. Далі були Нива (Бузова), Ірпінь (Гореничі), який очолював Вадим Шельменко, а я був його помічником.

Це все унікальні були команди – ми й обласні змагання вигравали, й районні. Ірпінь у підсумку виграв Кубок України серед аматорів. Для мене – величезна школа, тому що в Гореничах збиралися неймовірні футболісти: Ковтун, Волосянко, Ващук, Безсмертний, Дмитрулін, Анненков, Цихмейструк, Нагорняк, Косовський, Коновалов, Луценко, Яшкін, Уляницький, Грицина, Кардаш… Приїжджали навіть Ребров із Белькевичем!

Колись ми поїхали в Очаків, грали, коли вони грали за Гореничі. Там був фінал аматорського чемпіонату. І от уявіть, я дивлюся, як Ірпінь з якою-небудь аматорською командою грає – а такі зірки, динамівці, збірники, як Толік Безсмертний, Юра Дмитрулін, Едік Цихмейструк – в 30+ років летять у підкатах. І думаю: якщо такі люди стільки працюють при їхньому таланті, отже, ніхто не має права на полі дурня валяти. Так і навчаю зараз пацанів у Соколі: щоб виграти, треба всі сили на полі залишити. Дещо виходить😊 У Сокола багато трофеїв, і ми ростемо потихеньку до нових. 

– Тут же треба сказати, що ви, як тренер, розкрили кількох в майбутньому досить відомих футболістів. Зокрема того ж Пилявського, який за збірну України пограв. Володар Кубка Ізраїлю, виступав в Єврокубках. Як його знайшли?

– Я очолював Ниву (Бузова), і якось хлопці мені кажуть: «Є такий Пиля, цікавий футболіст». Запитую, де він був. Кажуть: «дубль Арсеналу, Шахтар-3». Ну, кажу, якщо справді хоче грати – хай приходить. Шанс дамо.

Приїжджає Пиля. Дивлюся, за своїми даними – це просто професор! І от він почав працювати, ми почали йому довіряти й так якось вийшло, що Федорчук його помітив. Андрій мені каже: «Васильович, мені там пропонують в Ниву (Вінницю). Що робити? Відпустите?» Відповідаю: «Та звичайно, давай, їдь туди, в Вінницю! Що ти у нас будеш? У нас перспективи великої немає. Та й повернутися завжди встигнеш». Вже потім, коли Пиля пограв за Маккабі, Зорю, Ворсклу, в єврокубках, він таки повернувся в Ниву (Бузова)😊 Правда, це вже інша команда була й без мене.

А щодо самого Андрія, то ось вам, хто він є. Вже він там в Ізраїлі добре себе проявив, пішли чутки, що його назад в Україну в УПЛ хороші клуби хочуть підписати. А Пиля дзвонить мені: «Васильович, я тут сиджу в Пасажі, приїжджайте!» Не забув мене, хоча наче й недовго разом працювали. Я був дуже приємно вражений. Завжди за Пилявського вболівав і хотів би, щоб він ще більше пограв.

– Зараз бачите таких талантів, як Пилявський, Окодува, Свидерський?

– Я вірю в футбол і те, що можна таких гравців знайти і виховати. Може, зараз у нас в академії Сокола хтось такий підростає…

СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка, Київська область)

• Рік заснування: 2010 рік
• Кольори клубу: жовто-чорні
• Стадіон: «Шкільний», с. Михайлівка-Рубежівка (вміщує до 300 глядачів), трав’яне покриття
• Керівництво та тренерський штаб 

Почесний президент: Бірюк Дмитро Олександрович

Головний тренер: Самченко Олег Васильович

Тренер: Фільчаков Тарас Тарасович

Начальник команди: Ємельянов Віталій Юрійович

• Досягнення

Володар Кубка Київської області 2016, 2019 та 2020 років, фіналіст – 2024 року.

Володар Суперкубка Київської області 2016 та 2019 років.

Чемпіон Бучанського району 2023 року.

Чемпіон Києво-Святошинського району 2014 року.

Володар Кубка Києво-Святошинського району 2011 та 2014 років.

Переможець Меморіалу воротарів Чанових 2013 та 2020 років.

• Статистика виступів клубу в ААФУ:

* – турнір продовжується

Читайте також

Стандарт (Нові Санжари): нова прописка, чемпіони двох областей, колишні зірки Зорі, Олександрії, Дніпра та Ворскли