Українці в Серії А – це не тільки Малиновський і Коваленко. Дивовижна історія «нового Роббена» з Верони – від його тата
2927 
Ви мали нагоду запам’ятати цього швидкісного гравця ще в 2022 році, коли молодіжна збірна України під керівництвом Руслана Ротаня пробивалася на в майбутньому тріумфальний чемпіонат Європи U-21. Тоді Словаччина виграла перший домашній матч плей-офф (3:2), а Томаш Суслов спершу програв дуель-пенальті Трубіну, проте на добиванні відкрив рахунок.
Саме в той час Томаш в інтерв’ю словацьким ЗМІ відзначив: «Я сам наполовину українець. Мій тато приїхав у Словаччину в 1991 році, а зараз, коли на його батьківщині війна, підтримав біженців, прийняв у нас вдома родичів із України». Отже, крім Малиновського та Коваленка, в італійському чемпіонаті зараз грає ще один українець за походженням.
Причому, досить перспективний у спортивному плані. Віктор Коваленко в 13 матчах за Емполі провів 499 хвилин (два голи, один асист). Руслан Малиновський за Дженоа в 24 матчах чемпіонату Італії з футболу зіграв 1438 хвилин, відзначившись трьома голами та одним асистом. А от герой нашої публікації награв 1600 хвилин у 22 матчах при одному голі та трьох асистах за Еллас (Верона). При цьому Томашу Суслову – 21 рік, отже, він продовжить прогресувати і аутсайдер Серії А при стабільній грі в основі точно не стане для нього межею можливостей.
Представити збірника Словаччини українського походження сайт «Український футбол» попросив його батька, уродженця Рівненщини та вихованця Вереса Сергія Суслова. Говорячи гарною українською мовою, хай навіть деякий час відшукуючи наші відповідники словацьких футбольних термінів, він розповідає про півзахисника Верони та історію свого роду.
«Можливо, я також грав би за рівненський клуб»
– Пане Сергію, відчуваю, що історія вашого роду досить цікава. Розкажіть, хто предки півзахисника збірної Словаччини Томаша Суслова з батьківської сторони.
– Після Другої світової війни багато українських родин перевозили із сусідніх країн до СРСР. Моя мама разом із родиною, з моїми дідусем і бабусею, переїхала в Рівненську область у 1947 році. Там, у селі Країв, вони жили, аж поки в 1980 році не прийняли рішення повернутися в Чехо-Словаччину.
Сергій Суслов (ліворуч) із сином, дочкою та онукою. Фото: фото з особистого архіву Сергія Суслова
– Після СРСР що найбільше вас здивувало у ЧССР?
– Я закінчив школу в Україні, займався тут футболом, а з мамою навідував рідних у Словаччині. Тож прекрасно знав, яке там життя і що на нас чекає, якщо ми туди переїдемо. У 1991 році ми возз’єдналися у Словаччині.
Перший рік був найбільш тяжким. Словаччина – а тим більше, тодішня – це не Голландія, тут мало іноземців, для жителів невеличкого міста ти відразу ж стаєш «білою вороною». Мене врятував футбол. Граючи за місцеву команду, здобув перших місцевих друзів, підтягнув знання словацької мови, адаптувався.
Більше 30 років тут живу, вже навіть деякі українські слова важко пригадувати. Але приємно поговорити рідною мовою!
– Ви кажете: «врятував футбол». А для вас як цей вид спорту почався?
– Я починав грати в рівненському Авангарді (нинішня назва – Верес). З мого покоління – наприклад, півзахисник Вереса Олег Кучер, який пізніше грав за Металіст і низку інших українських команд, а нині очолює Рівненську обласну асоціацію футболу.
Я вболівав за Авангард і навчався в футбольному спецкласі. Дещо на полі виходило, мав перспективи. Можливо, в один день вийшов би в складі рідної команди, як гравці, яких пам’ятаю з дитинства – воротарі Віктор Калиш або Валерій Марчук, півзахисник Богдан Самардак, нападники Григорій Шаламай, Володимир Чирков, Володимир Новак.
Вийшло так, що наша родина возз’єдналася за кордоном. Але я завжди симпатизував Вересу, радий був, коли вони вийшли в Вищу лігу, вдало грали проти Динамо, зараз ось виступають у Прем’єр-Лізі.
– Десь у ті роки в Чехо-Словаччині грав український нападник Віктор Побігаєв, герой останнього фіналу Кубка ЧССР, який забивав Спарті Недведа та Коуби. Він говорив: «У плані інфраструктури вже в ранніх 90-х Словаччина давала фору Україні та всьому колишньому СРСР: затишні стадіони, велика кількість команд з різних видів спорту, більше легіонерів у західній Європі…». Ваші враження такі ж?
– Так! Ми ще тільки заїхали в Словаччину автобусом, я в першому ж селі побачив таке футбольне поле, яке у нас на Рівненщині, можливо, претендувало б на звання найкращого. Мене вразило, що кожне містечко та село в Словаччині має власну команду, причому, з кількох видів спорту. Велика кількість людей дійсно залучена в виступи. Звичайні люди, хто після роботи ішов на тренування, у вихідні виходив пограти.
Зараз, звичайно, не те, що в 90-ті. Менталітет став інакшим. Діти в комп’ютерах. Майданчики часто порожні. Проте в цілому Словаччина, як для свого маленького 5-мільйонного населення, залишається досить спортивною державою.
Сергій та Томаш Суслові. Фото: фото з особистого архіву Сергія Суслова
– І як ви влаштувалися в Словаччині?
– Ми оселилися в східнословацькому місті Спішська Нова Весь. Грав тут же в футбол. Пізніше, завдяки футболу, я знайшов хорошу роботу. Багато років працював у великому логістичному центрі, у складі розставляв палети на спеціальній машині-навантажувачі. Тут я знайшов свою любов, тут народилися мої діти. Моя донька (вона старша за Томаша) проживає в Братиславі. Вибрала медицину. Вже асистує хірургам під час операцій як медсестра.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну, Томаш Суслов висловив нашій державі підтримку й зізнався, що ваша родина прийняла біженців…
– Це тяжкий для мене спогад. Приймав у себе родичів – дочка мого брата з хворим сином після обстрілів попросилася в нас пожити. Я поїхав на кордон її зустрічати. Так страшно було бачити цих людей – жінок з дітьми, бабусь, які в них очі були… Ми племінницю прийняли в себе, три місяці вона в нас прожила, потім знайшла роботу, зняла квартиру.
Це в ті страшні часи не тільки я, а багато словацьких родин приймали українців.
– Ця допомога дійсно безцінна, тим більше, і президентка Словаччини Зузана Чапутова приїздила в Україну. Але як же тоді сусідня держава проголосувала за Фіцо?
– Російська пропаганда, тут нічого не поробиш. У багатьох словаків, і в молоді теж, є ці телеканали та інтернет-сайти. Але що, хіба ми, українці, не були під таким тиском? За Союзу ж як було: якщо ти говориш українською, то ти лох і бик. Навіть у Рівному молодь говорила російською, бо то модерно, хоча чому? У нас же є своя мова, і вона гарна…
«Томаш має до Роббена величезну повагу та вдячність за всі його поради та підтримку»
– Дивлячись на маленького Томаша, впізнавали себе?
– Де в чому так, адже він також часто грав атакувального півзахисника. Проте Томаш дуже рано взявся за м’ячик, у нього багато що виходило. Хоча сам він правша, але нога ударна в нього ліва. Я був безмежно цьому радий, адже лівоногі футболісти дуже затребувані, з них, здебільшого, виходять чудові майстри.
Я приводив його на місцевий стадіон, щоб він побуцав м’яча. Він сам дуже тягнувся до м’ячика, хотів займатися, тягнув мене на тренування, таке велике бажання було. Потім він уже почав тут, у Спішській Нові Весі, із шести років займатися футболом серйозно, ходив на тренування. У нас безліч було різних турнірів, приїжджали команди зі всієї Європи, в тому числі – з України (Динамо, Шахтар, Карпати, Металіст). Ось у Прешові кубок Фрагарія – чудовий комерційний турнір для юнаків.
Так от, майже на всіх турнірах Томаш отримував нагороди – як командні, так і свої особисті. Все – найкращий гравець, найкращий бомбардир…
– Наші скаути в ХХІ столітті працювали вже досить сильно, такі клуби, як Шахтар або Металіст, знали більш-менш усіх талантів сусідніх країн. Невже за цей час родина Суслових не отримувала запрошення з батьківщини тата?
– Жодного разу! Чесно вам кажу! А от із інших клубів – бувало дуже багато.
– Наприклад?
– Уже коли в 2014 році Томаш перейшов у більший клуб – Татран (Пряшів), його почали викликати в юнацьку збірну Словаччини. Було дуже багато міжнародних турнірів як за клуби, так за збірні. Цікавилася ним Баварія. Також із Німеччини Фрайбург пропонував переїзд. Із Англії – Саутгемптон.
Але для нашої родини найголовнішим було те, що нідерландський Гронінген дав можливість мені з Томашем приїхати, щоб перші півроку в чужій країні він міг адаптуватися під моїм наглядом і за моєї допомоги. Це було дуже важливо, тому що в 16 років підлітки потребують особливої підтримки. Гронінген у цьому плані забезпечив турботу про Томаша. Коли я повернувся додому, клуб знайшов бездітну родину, яка прийняла Томаша на три роки, щоб він грав і тренувався, а вдома мав сімейну турботу.
Томаш Суслов. Фото: Гронінген
– Тут треба сказати, що Томаш пройшов усі юнацькі склади, аж поки в 2020 році дебютував Гронінгені. Як він долав цей шлях?
– В ігровому плані йому легко давалася атака. Без проблем грав на флангах, попереду, під нападником. Забивав багато (14 голів і три асисти в 52 матчах за юнацькі склади Гронінгена, – прим. «УФ»). Але в Голландії якісні тренери, вони багато працювали над тим, щоб Томаш умів гарно працювати і в обороні. Якось тренер йому сказав: «Якщо ти хочеш реалізувати свій талант, то знай – без гри в відбиранні ти не зробиш кар’єру». Буквально за півроку вже стала зовсім інша гра в Томаша, він суттєво додав і в цьому компоненті.
– Легендарний Ар'єн Роббен є вихованцем Гронінгена і заради рідного клубу після Баварії навіть відновив кар’єру та встиг пограти з Сусловим. Які враження Томаша?
– Тільки позитивні! Ар’єн – це великий спортсмен і людина. Він не жадібний, пояснював кожен фінт, вчив, як треба працювати на фланзі. Можливо, він бачив у Томаші себе часів, коли він тільки починав. Томаш має до Роббена величезну повагу та вдячність за всі його поради та підтримку.
«Після вильоту Гронінгена преса почала писати, що Томаш ходить по барах. А от Верона не побоялася його запросити»
– Гронінген мав багато талантів, і Суслов у їх числі, проте вилетів із Ередивізі вперше з кінця 90-х. Як так сталося?
– Ніхто не уявляв, що все так закінчиться. Справді, в команди було чимало цікавих гравців, особливо молодь, але при цьому склад мінявся надто часто. Томаш старався: у 96 матчах він за Гронінген забив п'ять м'ячів і віддав 12 гольових передач. Але останній сезон у Гронінгені видався важким для нього, навіть дещо зіпсувалися загалом прекрасні враження від Нідерландів.
– Чому?
– Річ у тім, що у Томаша залишався ще рік контракту, він не хотів опускатися в нижчі ліги, адже мав пропозиції від інших клубів. І тут почалися якісь нечесні справи. Раптово преса почала писати, що Суслов – барний відвідувач, порушує режим. Я не скажу, що мій син – святий, але він – професіонал! У Томаша ніколи не було проблем із поведінкою та режимом. Він прекрасно знав і знає, коли можна відпочити, а коли треба працювати. Команду ніколи не підводив.
Напевно, так хотіли збити інтерес до мого сина зі сторони інших клубів, щоб він залишився і витягнув команду назад в Ередивізі, проте знайшовся клуб, який не побоявся його запросити.
– І як діяв сам Гронінген, маючи пропозиції, проте своєчасно на них не погодившись?
– Якісь Гронінген категорично відкинув, десь пробував торгуватися. Проте в підсумку перетримав Томаша, тож уже після початку сезону 2023/24, тримаючи його в дублі, змушений був приймати рішення. Скажу, що доля Томаша визначилася в останні години перед закриттям трансферного вікна.
– Це була Верона?
– Так. Вони скористалися ситуацією, адже, зрозуміло, що під кінець трансферного вікна гравця, в якого закінчується контракт, легше забрати, та й торгуватися ні він, ні клуб, не будуть. Ми дійсно не ставили перед Вероною жодних вимог. Томаш просто хотів піти з Гронінгена. Верона мала можливість навіть взяти його спершу в оренді, проте він зміг себе проявити в Серії А та в підсумку вже цього року підписав 3-річний повноцінний контракт.
– Думали, що було б, якби Гронінген не вирішив залишити Суслова за всяку ціну, а погодився відпустити?
– Не знаю, можливо, Томаш перейшов би в АПЛ – такі пропозиції були.
«Дуда підтримує та заспокоює Томаша в Вероні»
– Верона – чемпіон Італії 1985 року, клуб, за який грали італійці Паоло Россі, Анджело Перуцці, Філіппо Індзагі, Мауро Каморанезі, данець Пребен Елк'яер, німець Ганс-Петер Брігель, румун Адріан Муту, мексиканець Рафа Маркес. Як вам цей клуб, місто, країна?
– Ми з дочкою до Томаша їздили в гості, зараз, до речі, теж збираємося відвідати один із матчів Еллас. Йому і нам дуже сподобалася сама Верона – прекрасне місто, видно, що має давню історію, багато пам’яток, красивих церков. Сама Верона – комфортна для проживання. Клімат приємний, багато кафе, містяни ведуть неквапливе й розмірене життя. Мені особисто дуже приємно, що Томаша фани прийняли – впізнають, просять фото та автограф.
Томаш Суслов у Вероні. Фото: Верона
– Але все ж команда бореться за виживання, як і Гронінген боровся в чемпіонаті Нідерландів…
– Але все ж рівень Серії А набагато вищий, для Томаша це було випробування – і я радий, що він його витримав. Головний тренер Верони Бароні з ним часто спілкується, пояснює, що хоче бачити на полі. Томаш мав можливість спробувати себе на різних позиціях.
Він у матчі з Удінезе віддав гольову передачу на друга по Гронінгену та Вероні Сіріля Нгонге, з Лаціо відпасував Тома Анрі під рятівний гол. У матчі з Фрозіноне з пенальті Томаш забив свій перший м’яч в Італії. Недавно віддав гольову на Копполу в матчі проти Наполі, який очолює зараз головний тренер збірної Словаччини.
– Нгонге взимку перейшов у Наполі, а от поруч із Сусловим грає Ондрей Дуда, інший гравець збірної Словаччини. Допомагає земляку адаптуватися?
– Дуже! Андрію – 29 років, він більш досвідчений, багато пограв у Європі, в Герті та Кельні провів сильний відрізок. Я, як батько, можу тільки бути радий, що в Томаша поряд серйозний товариш, земляк. Сам по собі, мій син дуже емоційний, запальний. Дуда може його зупинити й заспокоїти на полі та поза ним.
– Звернув увагу, що Томаш Суслов – універсал: грав правого та лівого вінгера, під нападником, а інколи й на вістрі атаки. А де йому найзручніше?
– Залежить від стилю та тактики команди. Якщо володіти ініціативою та багато атакувати, з флангу добре. Якщо ж швидко переходити від оборони – то в центрі може пригодитися хороший проникаючий пас Томаша. Він багато спілкується з тренерами та одноклубниками, вчиться. Томаш дуже хоче себе добре показати й допомогти Вероні, а там футбол покаже, що буде.
«Томаш не встиг познайомитися з українцями в Серії А, але був би щасливий»
– В Італії грають українці Малиновський і Коваленко. Томаш з ними не встиг познайомитися?
– На жаль, ні. Знаю, що Коваленко за Емполі тоді не грав проти Верони, ну а Малиновський вийшов на заміну, коли Томаша вже замінили в матчі з Дженоа. Легенда Мілану Андрій Шевченко також буває на матчах Мілану, може, з ним вдасться познайомитися. Якось не вдалося перетнутися, проте, думаю, сину було б приємно. І мені також.
– Що відчували, коли жереб звів у плей-офф за вихід на молодіжний чемпіонат Європи Україну та Словаччину, і ваш син забив у ворота ваших земляків?
– Що вам і казати. Я дуже не хотів, щоб наші збірні зустрілися раніше, ніж у фіналі Євро-2023:) Радий був за Томаша. Він перед матчем сказав: «Рід мого тата з України, я люблю цю країну й бажаю їй миру, але я в футболці збірної Словаччини й буду за неї битися». Вони ж виграли 3:2 в першому матчі, Томаш відкрив рахунок. Але в матчі-відповіді Україна виграла – 3:0. Звичайно, далі чемпіонат Європи показав, яка це хороша збірна, вийшла на Олімпіаду. Словаки були дуже засмучені. Томаш теж мріяв про цей турнір.
– Зате на Євро-2024 серед дорослих збірних Словаччина пробилася на пряму, а це Україна змушена буде доводити право зіграти в Франції в плей-офф із боснійцями та ізраїльтянами, якщо все буде добре в першому матчі…
– Я вірю, вболіваю і не сумніваюся, що збірна України пройде на Євро-2024. Це дуже хороша команда, багато якісних футболістів по всій Європі. Наша збірна, Словаччина, провела гарний відбірний турнір, але давайте подивимося, як вийде в цьому році.
У Словаччини зараз головний тренер – Франческо Кальцона. Це прекрасний фахівець, він працював із Саррі, Ді Франческо, Спаллетті, а зараз очолив Наполі. Ми поки не розуміємо, як це все буде – чи зможе він поєднувати посади, чи повезе збірну Словаччини на чемпіонат Європи.
Томаш Суслов у збірній Словаччини. Фото: Google
– А як сам Томаш? Уже зарезервував собі дати чемпіонату Європи в календарі подій?
– Наперед жоден футболіст ні в чому не може бути певен. Всі хочуть потрапити в заявку, треба весь час бути в основі, мати практику, бути здоровим. Я говорити нічого не стану, хоча додам, що Кальцона схвалив перехід Томаша в чемпіонат Італії, а в матчі проти Наполі свого тренера син оформив асист.
– Знову перетнутися з Україною, якщо ми потрапимо на Євро-2024, буде для вашої родини занадто? Чи, можливо, цікавіше було б зіграти поруч із Циганковим, Мудриком і Довбиком?:)
– Що я маю вам говорити… Радий за сина, що він здійснив мрію і став професіоналом у футболі. Що ви ось так жартуєте про його міжнародні перспективи. Це приємно. Із Україною якомога далі б зіграти – в півфіналі, в фіналі… Я матиму турботу, бо буду за обидві сторони переживати, але це вже хороша турбота.
