«В Ірані п’ють і гуляють, але стараються ховатися вдома»: Володимир Прийомов ‒ про дрони, Бруней та Шахтар

За 36 років свого життя Володимир Прийомов встиг пограти за донецький Шахтар і низку інших українських клубів, а також у чемпіонатах Ірану, Сингапуру та росії. Взимку він перейшов з Балкан до сімферопольської Таврії, але через повномасштабну війну так і не зумів дебютувати в своїй новій команді, яка базувалася в тимчасово окупованій Херсонській області. Зараз Прийомов є гравцем естонської Нарви Транс (у 29 матчах – 7 голів і 2 асисти). 

Володимир дав ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол», розповівши про те, чи були в нього пропозиції з України після 24-го лютого, як йому живеться в Естонії, які жорсткі закони в Ірані, що робиться з футболом у Сінгапурі, а також, що Прийомов думає про росію. Все це та навіть більше у нашій розмові. 

“Естонія підтримує та допомагає Україні”

– Ви зараз перебуваєте в Естонії граєте за команду Нарва, як вам рівень футболу в Естонії?

– Рівень футболу нормальний. В естонському чемпіонаті є дві команди ‒ Флора та Левадія, які мають вищий рівень, ніж інші команди. Нарва – це середня команда. Чемпіонат Естонії насправді дуже бойовий. Але я не можу порівняти Прем’єр-лігу Естонії з нашою УПЛ. Тому що Динамо і Шахтар значно вищого рівня, ніж Флора та Левадія. 

– Як вам надійшла пропозиція з Естонії? 

– Мені зателефонував спортивний директор команди та запитав, чи я бажаю приєднатися до клубу. Я погодився та опинився тут.

– Гаразд, і як вам грається в Трансі та живеться в Нарві? 

– У нас немає клубної бази. Маємо лише стадіон, на якому тренуємося та проводимо матчі. У нас є натуральний газон і поле зі штучним покриттям. Наші тренування залежить від погодних умов і клімату. В Естонії дуже холодно, принаймні для мене, одесита. Різниця велика і вона відчувається. Зараз у нас середня температура вдень 6-7 градусів тепла. Однак у нас зовсім інший вітер, ніж в Україні. Вночі в нас 2-3 градуси вище нуля. 

– Хто спонсорує команду?

– У нас є власник клубу, наш президент, він і займається фінансуванням команди. Наш клуб називається Нарва Транс, це від ТрансАвто – фірма, яка займається перевезеннями вантажів. Це основний бізнес.  

– Місто Нарва, де ви зараз проживаєте, вважається найбільш ватним в Естонії. Чи підтримують Україну в вашому містечку?

– Підтримують, але я не думаю, що так, як у всій Естонії. Тому що в цьому регіоні значно більше мешканців з цієї країни, назву якої я навіть не хочу називати. Але є люди, які підтримують Україну. Зараз вся Естонія підтримує і допомагає українцям.

– Вам зустрічаються росіяни в місті? 

– Це не зовсім росіяни, це естонські росіяни. Але так, зустрічаються. Однак вони нічого поганого не кажуть, жодних провокацій від них немає.

“Якби була пропозиція з України, то я би приїхав і грав”

– Взимку цього року ви перейшли до Таврії, але через початок повномасштабної війни так і не зіграли за цю команду. Шкодуєте про це? 

– Шкодую, тому що я хотів грати в Україні. Я вже не хотів у своєму віці їхати та грати десь за кордон. Однак маємо те, що маємо.

– 24-го лютого Таврія перебувала на зборах у Туреччині. Ви звідти вже поїхали до Естонії?

– Так, мені зателефонували з клубу і я поїхав до Естонії та підписав контракт. На жаль, у мене не було пропозицій з України. Якби були, то я би приїхав грати в Україну

– Чому вирішили покинути Балкани взимку? 

– Таврія зробила мені дуже гарну пропозицію, як у фінансовому плані, так і в перспективному. Адже клуб хотів підвищитися до Першої ліги та повернутися в УПЛ. Я так планував для себе, що можу пограти кілька років, завершити кар’єру футболіста в Таврії та вже залишитися там працювати, але вже на іншій посаді.

– У Балканах ви провели майже рік, які там були умови? 

– Як і у більшості команд Другої ліги України. Умови були нормальними, як для їхнього класу. Балкани – дуже хороший клуб, тому, що там працював якісний тренерський штаб. Головним тренером був Денис Колчин, а йому допомагав сам Семен Альтман. Тому мені все подобалося в Балканах.

– Що скажете про Семена Альтмана, яка його роль була в Балканах?

– Він був консультантом головного тренера. Альтман міг порадити тренерському штабу, внести якісь свої корективи, допомогти за потреби. Я багато років знаю його, тому з впевненістю можу сказати, що це видатна людина в українському футболі. Він створював український футбол.

– Ви грали за команду Скорук, яка названа на честь президента клубу. А який він сам, Максим Скорук?

– Нормальна людина, як на мене. Я з ним спілкувався, у нас була хороша комунікація. Жодних проблем не виникало.

– Чи частували команду сільськими продуктами та хлібом, адже вони там все це виробляють?

– Не знаю, мене ніхто не пригощав (сміється – прим. «УФ»). Мабуть тому, що після гри я їхав додому в Одесу і не залишався там.

– Можливо, замість премій давали 10 літрів молока? 

– Ні, такого точно не було (сміється – прим. «УФ»).

– Якщо порівнювати Балкани та Скорук, де були кращі умови, а де гірші?

– В обох командах були нормальні умови для роботи. Не можу сказати, де було гірше, а де краще.

“Деякі аматорські клуби мають кращі фінансові умови, ніж клуби Другої ліги”

– У чому сенс у 35 років йти в аматори? Це тільки питання грошей чи щось у ритмі життя подобається в любительському футболі?

– Ні, питання точно не було в грошах. Я просто хотів ще пограти для себе. Згодом я набрав хорошу форму, почав віддавати асисти та забивати м’ячі. І вирішив ще пограти у футбол.

– Чи правильно розуміти, що аматори і професіонали зараз відрізняються тільки назвою, а насправді в аматорах так само тренуються, як у тій же Другій-Першій лізі?

– У більшості командах так і є. Якщо в аматорах є нормальні гроші, то чому би і ні? Вважаю, що кілька аматорських клубів в Україні мають кращі фінансові умови, ніж деякі клуби Другої ліги. В аматорському футболі дуже багато боротьби на футбольному полі. До речі відзначу, що поля є непогані. Наприклад, Скорук грав на хорошому полі. Для мене не було жодної проблеми грати на аматорах чи в Другій лізі України.

– Чи зіштовхувались ви у Другій лізі з суддями, які намагались вашу команду загнати? 

– Ні, такого не було. Просто судді можуть не мати тої кваліфікації, як арбітри у Вищій лізі. Не можу сказати, що це було навмисно. Були не дуже гарні матчі, але я нічого не запідозрював. Мабуть, вирішує різний клас арбітражу.

– Яка ліга сильніша: Прем’єр-ліга Естонії чи Перша ліга України? 

– Думаю, що Прем’єр-ліга Естонії все-таки сильніша. Але я зараз не зовсім слідкую за Першою лігою України, тому не можу сказати на всі сто відсотків, який у нас рівень сьогодні.

“У Білорусі люди бояться Лукашенка”

– Загалом, свою професійну кар’єру ви розпочинали в Німеччині. Як там опинилися? 

– Мій батько знав одного чоловіка з Німеччини і він попросив за мене, щоб я приїхав і себе показав на перегляді. Я поїхав до однієї команди та мені сказали: “Ну так собі”. Потім поїхав до іншої та вже там і залишився. У Німеччині я був десь півтора-два роки. Я грав за команду Енергі (Котбус). Основна команда грала тоді у Бундеслізі, а я виступав у чемпіонаті U-19. 

– Перед вашим періодом у Другій лізі України, ви грали за Вітебськ з Білорусі. Які спогади залишились з цього часу? 

– Я не зіграв жодного матчу за Вітебськ. Я приїхав, підписав контракт і на третьому чи п’ятому тренуванні отримав дуже серйозну травму. Було важке пошкодження, про яке я навіть згадувати не хочу. Лікар команди мені сказав, що я повинен завершити професійну кар’єру. Однак я поїхав до Хорватії, потім до Сербії, проходив довгий курс лікування та після цього повернувся додому. Я мав пропозиції з Узбекистану та Казахстану, але вже думав, що завершу з футболом. Проте згодом розпочав тренуватися та грати. 

– Чи відчувалась у Білорусі диктатура Лукашенка? 

– Мабуть, трошки відчувалася. Було відчутно, що люди бояться президента, був якийсь страх. Я говорю загалом про людей, в команді нічого такого не було.

“В Ірані дуже жорстокі закони, це вже дичина”

– Перед Білоруссю ви перейшли у брунейський клуб ДПММ. Розкажіть детальніше, як сталося так, що ви опинилися у не зовсім футбольній країні. 

– Отримав пропозицію від цього клубу. Ця команда з Брунею, але грає в чемпіонаті Сінгапуру. Для мене це було цікаво, я поїхав туди і провів дуже непоганий сезон. Це був новий виклик у моїй кар’єрі. 

– Як надійшла пропозиція? 

– Мені зателефонував один менеджер з Італії та зробив пропозицію. Вона мене зацікавила та я поїхав туди.

– Команда грала в чемпіонаті Сінгапуру, як там футбол?

– Все інакше. Це Азія і тут зовсім інший футбол. Я проживав у Брунеї, але перед матчами, які відбувалися в Сінгапурі, то ми приїжджали туди і проживали там.

– Чим вас вразили Бруней і Сінгапур? 

– Архітектура у Сінгапурі дуже красива. Це модернізована країна, там дуже багато нових будівель. Бруней – дуже маленька країна, де є одна багата сім’я. Також там є брунейські джунглі. На екскурсії навіть не треба ходити, у мене джунглі біля будинку були (сміється – прим. «УФ»). Ходили мавпи та повзали змії. Мавпи у Брунеї, як в Україні коти або собаки. Змій не дуже багато, але трошки було. Однак я їх не боюся, тому все нормально.  

– За 23 матчі ви забили 18 голів. Там так легко забивати?

– Я просто пішов грати нападником замість півзахисника (сміється – прим. «УФ»). Для мене голи ‒ це не є основне.

– Також у вашій кар’єрі була ще одна екзотична країна Іран. Як перейшли туди? 

– Я туди перейшов після Металіста. Іран – дуже сильна футбольна країна. Також там грають якісні гравці. Якщо брати інфраструктуру, то там таких баз сильних немає, але футболісти дуже високого рівня. Наприклад, збірна Ірану грає на чемпіонаті світу, це свідчить про те, що рівень футболу там хороший.

– Де футбол більш розвинений: в Ірані чи Білорусі? 

– Це зовсім різні держави. Білорусь – це Східна Європа, а Іран – це Азія. Тому оцінювати та порівнювати їх дуже важко.

– Чи довго звикали до Ірану? 

– Дуже довго, так і не звик. Там дуже багато заборон і суворих правил. Це мусульманська країна і там важко. Я не можу сказати, що мені там щось не подобалося, просто не вдалося звикнути до самої країни. 

– Там люди реально такі непитущі, чи всі п'ють і гуляють, просто ховаючись?

– В Ірані п’ють і гуляють, але стараються ховатися вдома. Якщо на вулиці побачать з пляшкою пива, то будуть дуже великі проблеми. Там дуже жорстока поліція. Якщо людина хоче кинути пити, то вона може поїхати в Іран (сміється – прим. «УФ»). 

– Іран продав дрони росії, щоб вона вбивала мирних українців. Очікували такого?

– Я такого не очікував, але вони дуже хороші друзі з тою країною, з якою у нас зараз війна. Це політика.

– Чи чекали ви, що іранці зіб'ють український літак?

– Ні, не чекав. Я пам’ятаю цю трагедію, це дуже погано.

– В Ірані дівчину вбили за одяг. Стикалися там з такими ситуаціями?

– Ні, я не стикався, але для мене це не новина. Там дуже жорстокі закони. Це вже дичина, ми маємо 2022-ий рік, а ви бачите, що відбувається у цій країні. Це якесь п’яте століття.

– Де у вас була більша зарплата: в Брунеї чи Ірані?

– В Ірані. Я грав за Персеполіс ‒ а це дуже іменита команда. Вони грали у фіналі Ліги чемпіонів Азії, тому там хороші умови. Але вчасно платити вони не вміють.

“Палкін керував Шахтарем, але Ахметов все знав”

– Найвідоміший клуб, де ви грали – це донецький Шахтар. Як ви там опинилися? 

– Після донецького Металурга. Я провів там хороший сезон і мені надійшла пропозиція від Шахтаря тож я її прийняв.

– Чому не вдалося закріпитися в основі? 

– У мене були великі амбіції, як у багатьох молодих футболістів. Я хотів грати у футбол. Прийшов з Металурга, який тоді був гарною і сильною командою. Однак це донецький Шахтар. На той час там грали легіонери і великі футболісти. Була шалена конкуренція. Був молодий, гарячий і не вдалося там заграти.

– Хто найбільше з футболістів Шахтаря вас вражав на тренуваннях? 

– Матузалем. Це дуже футбольний гравець. 

– Правда, що Матузалем міг п’яний прийти на тренування, але відпахати на полі, як тверезий?

– Мабуть. Не можу на сто відсотків про це сказати, бо я не пив з Матузалемом. Але він насправді дуже хороший футболіст. У нього були проблеми з дисципліною через спосіб життя. Можливо, він мав конфлікти у команді з кимось. Однак Мірча Луческу – великий тренер і знає, як працювати з такими футболістами.

– Мірча Луческу – феномен? 

– Для мене – так. Тому що він приходить у команду та починає вигравати трофеї.

– Чи важкими були тренування в Луческу? 

– Так, дуже великі навантаження були. Якщо ти хочеш вигравати кожну гру, то і тренуватися маєш відповідно. Віддавати всі сили на футбольному полі.

– Як ставитеся до того, що екс-тренер Шахтаря очолив Динамо?

– Це вибір Луческу. Думаю, що фанати Динамо чи Шахтаря до цього ставляться якось особливо. Для мене як гравця це зовсім інакше. Він вибрав такий шлях. Я нічого проти цього не маю. Але я був здивований так, як і вся країна.

– А вам ближче Динамо чи Шахтар?

– Шахтар, тому що я там все-таки грав.

– А зараз хто краще розвивається?

– Не знаю, думаю, що ми побачимо це вже протягом сезону. Я стежу за УПЛ, стараюся дивитися матчі, коли маю вільний час, але зараз не можу сказати на всі сто відсотків. Луческу зможе витягнути Динамо з цієї ситуації, у якій вони опинилися. Знаючи його, то це цілком реально. Наразі ще рано говорити, хто виграє чемпіонат, бо минуло лише кілька турів. Як на мене головними претендентами на чемпіонство є Шахтар, Дніпро-1 та Динамо. 

– Чи мали ви бесіду з Ринатом Ахметовим?

– Лише віталися з ним. Особистих розмов у кабінеті з ним не було. Я молодий футболіст, як я міг до нього прийти в кабінет?

– Палкін тоді керував процесами у клубі?

– Я думаю, що так, але Ахметов знав про все. 

– Легіонери билися з українцями на тренуваннях?

– У великому футболі це нормальна справа. Я не скажу, що билися, як Усик, якісь мініконфлікти, щось таке і нічого більшого. Звичайні сутички в тренувальному процесі.

– Бували в шахті?

– Так, був. Я не зовсім пам’ятаю, але здається, що це було на День шахтаря у Донецьку. Ми тоді їздили з командою до шахти. Можу сказати, що це дуже важка робота. Я спілкувався з хлопцями, які там працюють, і запевняю вас, що це дійсно важка праця. 

“Україна переможе у війні та поверне всі окуповані території”

– За вашу кар’єру ви двічі їздили в росію: у 2005-му році та 2011-му році. Що пам’ятаєте з того часу? 

– У 2005-му році я приїхав до Сатурну, тоді їхнім тренером був Олександр Тарханов. Більше часу я грав за другу команду, але тренувався з першою. Коли переходив у Крилья Совєтов у 2011-му році, то в мене вже був досвід і я грав за основну команду.

– У вас залишились знайомі в росії? 

– Залишилися, але я не хочу з ними спілкуватися і не буду цього робити взагалі.

– Як для вас розпочалося 24-те лютого? 

– Ми були на зборах із Таврією. Я відкрив двері з кімнати і всі хлопці ходили з телефонами, кричали – тож я зрозумів, що відбувається щось не те. Я таких емоцій ніколи не відчував. Моя сім’я вдома в Одесі, а я ‒ в Туреччині. Взагалі не розумів, що робити. Зараз моя сім’я продовжує жити в Одесі. Загалом ситуація у місті нормальна, але прилетіли ці іранські дрони, тому є небезпека. 

– Чому росія вирішила розпочати таку війну? 

– У мене немає відповіді на це питання. Вони хочуть показати, що вони дуже великі, чи що? Це не нормально.

– Як ви бачите завершення війни?

– Україна переможе, це сто відсотків. Ми маємо повернути всі окуповані території включно з тими, які були окуповані до 24-го лютого. Тому що це українська земля та наші території. 

“Коли розпочалась війна, я напився, бо це був стрес”

– Найбільші гроші, які ви заробили за один раз?

– Бували якісь премії. В Україні у нас були хороші премії, якщо ти вигравав у Динамо чи Шахтаря. Приблизно 10 тисяч доларів.

– Найбільша витрата за готівку?

– Квартира в Одесі.

– На що витратили першу зарплату?

– Перша зарплата була в Німеччині – 150 євро. Для Німеччини це нічого. Купив собі джинси, щось поїсти і все.

– Коли востаннє (й з якого приводу) напивалися?

– Коли розпочалась повномасштабна війна в Україні. Для мене це був великий стрес.

– Хто або що – найбільше зло українського футболу?

– Росія.

– Людина, якій би ви ніколи не подав руки?

– Є така людина з мого оточення, але я не буду називати прізвища.