«Ви ж підписали контракт – як це, не платити зарплату?»: Алібеков – про Зорю ван Леувена та зірваний перехід у Шахтар
1880 
Епіцентр проводить у Першій лізі лише другий сезон, однак уже влітку команда з Кам’янця-Подільського має шанси піднятись у класі та дебютувати в УПЛ. Наразі підопічні Сергія Нагорняка впевнено йдуть на 4 позиції у турнірній таблиці, тож плей-оф за вихід в еліту стає все ближчим.
Одним із тих, навколо кого будується гра команди, є 25-річний Ахмед Алібеков, який свого часу пройшов школу Динамо й виступав за ліберецький Слован, Зорю та ФК Львів. У інтерв’ю сайту «Український футбол» футболіст розповів:
- про дивне рішення арбітра Максима Фірсова в матчі з Інгульцем;
- чому пробув на перегляді в Чорноморці лише два дні;
- що здивувало у поточному клубі;
- як не залишився у Словані через календар чемпіонату Чехії;
- чому Циганков найкращий в академії Динамо;
- найбільшу помилку у кар’єрі;
- про «кидалово» в ФК Львів;
- чому опинився у Динамо, а не в Шахтарі.
«У світі є ВАР, але часом наші арбітри приймають такі рішення, які важко пояснити»
– Ахмеде, Епіцентр, зазнав лише однієї поразки в останніх 16 офіційних іграх – мінімальний програш в Петровому від Інгульця. У чому секрет успіху?
– Напевно, у правильному виконанні тренерських настанов. Також ми намагаємось грати у футбол, а не страждати. Вважаю, що це два фактори, які допомагають. Проте хотілось би, щоби ця серія була переможною, а в Епіцентру, на жаль, є багато нічийних результатів. У нас трішки шкутильгає реалізація. Якби вона була кращою, то й результат мали б іншим.
Також, звичайно, шкода, що безпрограшна серія перервалась у матч проти Інгульця. Але вважаю, що там велику роль зіграла червона картка, якої насправді не було.
– Вилучили саме вас. Чому там не було червоної?
– У сучасному футболі є ВАР, і якби він був на цій грі – гравець Інгульця міг би отримати пряму червону. Він далеко відпустив від себе м’яч прямою ногою влучив мені в район щитка. Такі моменти усі судді зазвичай трактують так, що який гравець стрибає у підкаті, той і фолить. А тут – навпаки, і до того ж – я ще тиждень потім ходив з гематомою на нозі.
Я ж теж собі не ворог, розумію, що уже маю картку. Я не ліз прямою, не стрибав, але суддя біг з наміром дати мені другу жовту. На мою думку, це груба помилка рефері Максима Фірсова. Не знаю, часом наші арбітри приймають такі рішення, які важко пояснити.
Ахмед Алібеков (ліворуч). Фото: Епіцентр
– Тобто, після цього моменту вам ще й відновлюватись довелось?
– Так, звісно. На пів ноги синець. І хоч я й пропускав наступну гру проти Лівого берега – певний час відчував дискомфорт в тренуваннях.
– Чого ФК Епіцентру очікує від залишку сезону?
– У кожній грі максимальне завдання – перемога. Очевидно, у нашій ситуації треба бути реалістами й обігнати суперників з перших трьох рядків таблиці, напевно, уже не реально. Але завдання перед командою – потрапити в УПЛ. Тому ми зобов’язані посісти четверте місце та боротись за підвищення у класі шляхом перехідних ігор.
– Епіцентр вже вивчає майбутніх потенційних суперників у плей-оф?
– Та ні, ми йдемо від гри до гри. Попереду ще кілька поєдинків проти якісних суперників і дивитись їм за спину – невдячна справа.
«Приїхав у Чорноморець на перегляд до Григорчука, побув 1-2 дні й поїхав»
– Ви з’явились у Кам’янці-Подільському вже по ходу першого кола. За кілька тижнів до цього у ЗМІ була інформація, що Ахмед Алібеков може стати футболістом Чорноморця. Це правда?
– Так, це правда. Але уже ні для кого не секрет, що влітку тренер одеситів Роман Григорчук був згідний, аби новачки приходили у команду лише через перегляд. Мене теж запросили, але я пробув там 1-2 дні й поїхав.
– У чому причина?
– Я й сам не дуже зрозумів. Приїхав, провів одне тренування з людьми, які пропустили попередній матч, а наступного дня мені сказали: «Можеш їхати додому». Пробув я в Одесі лише два дні.
Для мене це незрозуміла ситуація, оскільки, коли їхав з рідного Запоріжжя в Одесу – думав, що матиму хоч тиждень перегляду. А я провів одне заняття, де нас тренувалось 7 людей. Не знаю, що тут ще можна додати.
– Ви грали у багатьох хороших командах. Зараз виступаєте в доволі молодій команді. Як умови в Кам’янці-Подільському співвідносяться з тими, що раніше були у вашій кар’єрі?
– Думаю, що в Епіцентрі дуже хороші умови для роботи. Домашній стадіон (Центральний міський стадіон ім.Григорія Тонкочеєва – прим. О.Щ.) так взагалі дуже сподобався. Я не очікував, що там буде настільки хороший газон. Те саме на базі, де поле теж хорошої якості.
Звісно, мені є з чим порівняти й у Динамо найкращі умови, але в Епіцентрі вони не гірші, а то й кращі, ніж в інших клубах, де я виступав.
«Якби у Динамо одразу сказали, що не розраховують на мене – залишився б у Чехії»
– У 2016-2023 роках ви виступали за молодіжні команди Динамо. Хто був найталановитішим з тієї плеяди юних динамівців?
– Гравцем найбільш високого класу був Вітя Циганков. Він завжди вирізнявся. Коли я ще грав у Металурзі, про нього вже були чутки, що цей футболіст знаходиться під першою командою Динамо. Коли приїхав – переконався у якостях цього гравця.
З-поміж інших, можу сказати, що ті хлопці, які зараз виступають на хорошому рівні, демонстрували чудові здібності й тоді. І це нормально, адже в Динамо просто так не беруть. Можу виділити Миколу Шапаренка й Віталія Миколенка. Це, до речі, хлопці, з якими я й зараз найчастіше спілкуюсь. Але пристойний рівень також давали Олександр Тимчик, Володимир Шепелєв, Бодя Михайличенко. Це дуже хороші гравці і я радий, що вони закріпились на високому рівні.
– Що тоді, у 18-19-річному віці, визначало майбутній рівень молодого гравця?
– Швидкість ухвалення рішень, мислення на футбольному полі, якість роботи з м’ячем. Також кількість браку, якого у діях Циганкова було мінімум. Вітя тоді явно вирізнявся й не дарма його першим забрали у першу команду.
– Ви були основним гравцем молодіжки, дебютували за основну команду ще в сезоні 2018/19, але потім пішли в оренду до чеського Слована. Що про ваші перспективи у першій команді «біло-синіх» казав тодішній головний тренер Олександр Хацкевич?
– Перед тим, як поїхати у Чехію, я був із Динамо на зборах. Прямо там до мене підійшов головний тренер, який сказав, що для мого розвитку зараз ліпше поїхати у оренду. Аби я не сидів у запасі киян, а отримав ігрову практику в клубі Прем’єр-ліги. Тоді був варіант з Олександрією, однак там щось не склалось, і я вирішив прийняти пропозицію від Слована. А коли оренда там закінчилась, в Динамо уже був інший тренер.
Ахмед Алібеков. Фото: Динамо
– В одному зі своїх інтерв’ю ви розповідали, що в Чехії «ти стоїш, а над тобою літають м’ячі». Точно те саме Ротань говорив за підсумками нетривалих виступів за Славію. Там футбол насправді відрізняється від українського?
– Так-так, було таке:) Насправді це було сказано жартома, але там дійсно більш силовий футбол. Бували ігри, коли команди грали в більш вертикальний футбол, ніж у Києві, і саме після Динамо до цього було важко звикнути.
Коли приїхав у Ліберець – адаптовувався до стилю гри, тому, напевно, у перші місяці в Словані грав не дуже часто. Окрім цього, тоді збірна України U21 проходила кваліфікацію на ЧЄ.
Головний тренер клубу Петер Гофтих пояснював, що у збірній менші навантаження і після матчів за Україну я у гіршому тонусі, ніж партнери по команді. Дійсно, коли взимку пройшов збори зі Слованом почав частіше потрапляти до складу.
– У вас були варіанти продовження кар’єри в європейських чемпіонатах?
– Перед тим, як я мав повертатись до Києва, зі мною розмовляв Петер Гофтих. Він хотів, аби я залишився ще на сезон. Загалом, я був не проти. Якби у Динамо мені одразу сказали, що не розраховують на мене – я б залишився у Чехії. А так склалась ситуація, що у Чехії сезон завершився на два тижні раніше, ніж в Україні. Тоді вже ходили чутки, що в Динамо буде новий головний тренер. Тому у Ліберці я пояснив, що мені потрібно послухати, що мені скажуть у Києві.
Коли у нас завершувався сезон, у Чехії вже розпочинали підготовку до наступного. У Словані не могли довго чекати відповіді від мене, а у Києві тобі ні про що не скажуть до кінця сезону. Згодом на тренерський місток Динамо прийшов Мірча Луческу, який захотів зібрати та подивитись усіх орендованих гравців.
– А футболіст самотужки не може провести таку комунікацію з клубом? Можна ж було спитати через агента чи й особисто…
– У той момент мені був 21 рік. І дійсно, можливо мені й потрібно було ініціювати таку розмову. Але, з іншого боку, я провів рік в оренді, отримав ігрову практику й коли Луческу сказав, що планує побачити орендованих гравців – хотів проявити себе та залишитись у Динамо.
– Які у вас були відносини з «містером»? Він розраховував на Ахмеда Алібекова?
– Там теж цікава історія. На зборах про себе нагадала травма, яку я отримав в кінці чеського сезону і погано залікував. Тому одразу була мова, аби віддати мене у ще одну оренду. Потім я з’явився у кількох контрольних матчах, тренеру сподобалось і мене навіть заявили на чемпіонат України.
Мав пропустити стартовий матч сезону, а потім – перерва на збірні, після якої я готувався на матч другого туру проти Десни. Але виявилось, що я маю дискваліфікацію, оскільки перед поїздкою в оренду отримав червону картку в матчі з Олександрією. Потім випав із обойми команди і далі потрапляв в заявку, але так і не вийшов.
– Ви спілкувались з керівництвом клубу про власні перспективи?
– Ні, в той час жодних розмов не було. А потім я зробив головну помилку у своїй футбольній кар’єрі. Поїхав у Росію, пробув там два місяці, та ще й отримав травму коліна. Після повернення в Київ грав за дубль, а згодом поїхав в оренду до Зорі й більше в Динамо я навіть не тренувався.
– Ви згадали історію з переходом до Уфи. Тоді в інтерв’ю клубному каналу ви розповідали про важку дорогу до Башкирії. А чи була можливість туди взагалі не їхати?
– Так, трансфер це моя велика помилка. Але от цей шматочок інтерв’ю… Скажімо так, його зробили за мене. У клубі це розписали якось по-своєму, а інші ресурси порізали на свій розсуд. Пам’ятаю, що тоді було багато хейту, та визнаю власну помилку.
Ахмед Алібеков підписує контракт з ФК Уфа. Фото: ФК Уфа
«Керівництво ФК Львів тягнуло до останнього – хто хотів переходити в інші команди, змушені були «пробачати» їм усі заборгованості»
– За 2,5 роки після закінчення оренди в Уфі ви змінили три клуби (Динамо, Зоря, Львів). Чому ніде період вашого перебування не вийшов тривалим?
– Однозначно відповісти важко, адже всюди причини були різними. Як я вже сказав, коли приїхав у Динамо – був відданий в оренду. У складі луганців спочатку непогано проявляв себе на зборах, мав хороший контакт з Віктором Скрипником. Але в кінці зборів партнер необережно зіграв у підкаті і я вилетів на два місяці з надривами зв’язок гомілкостопу.
Коли відновився – почав потрохи грати. Навіть забив у матчі з Металістом. Однак взимку почалась повномасштабна війна. До літа ми були без команди, а потім Зору очолив Патрік ван Леувен, який на мене не розраховував.
– Ось так відразу сказав і «зачохлив» вас?
– Точніше, він спочатку сказав, що я йому потрібен. Але потім я сидів у запасі. Єдині 10 хвилин, які я провів за Зорю в сезоні 2022/23, були проти Шахтаря. І там я грав опорного півзахисника, хоч награвався у клубі як центральний захисник. Через це я вирішив, що ще пів року сидіти на лаві запасних – не варіант, тому поїхав у ФК Львів.
– У нідерландського спеціаліста вийшло із Зорею, але у Шахтарі – ні. Для вас Патрік ван Леувен хороший, чи поганий тренер?
– Оцінювати його я не можу, оскільки під його керівництвом виступав лише пів року: від зими до літа. Чому ван Леувену вдалось у одній команді, а в іншій – ні? Ймовірно, той футбол, який він ставив у луганському клубі, підходив виконавцям. У Шахтарі ж футболісти дещо іншого штибу, тому, ймовірно, їм не підійшов цей футбол.
– Торік взимку ви приїхали до Львова, де зіграли 13 матчів у другій половині сезону. Однак ваша оренда відбулась за кілька місяців до припинення існування львівської команди. Чи було зрозуміло, що історія Львова підходить до завершення?
– Ні, це стало ясно не зразу. Керівництво ухвалило рішення про закриття клубу лише в кінці сезону, а спочатку перед нами стояло завдання зберегти прописку в еліті. Пройшли зимові збори, усе було добре. На старті весняної частини сезону обіграли Минай (1:0), зіграли внічию з Кривбасом (0:0) і програли Зорі (1:3). Якісь очки набрали, але згодом зняли головного тренера Олега Дулуба – й усе пішло на перекіс.
Хоча я й не можу сказати, що це вина Анатолія Безсмертного, який прийшов на його місце. Він хороший тренер – і ми ніби й грали непогано. Анатолій Петрович робив усе від себе залежне, аби в команді зберігалась хороша атмосфера, а це було важко. Тоді вже ходили розмови, платити нам зарплатню, чи ні. Коли ж я лише прийшов у команду (у січні 2023 року – прим. О.Щ.) – все було добре, а з квітня – виплати припинились.
– Керівництво ставило якісь умови щодо потрібного результату, аби фінансування знову почало з’явилось?
– «Виграєте – отримаєте». І все. Ситуація дика. Як можна не платити заробітну платню за результати? Ви ж підписуєте контракти з людьми.
– Скільки вам заборгували?
– Три зарплатні: квітень травень, червень.
– Ви пробачили цю заборгованість чи подали до суду?
– Судитись я не збирався. Команда розпалась і, можливо, якби усі хлопці збирались подавати до суду – це мало б сенс. А так – ні. Там вийшла цікава ситуація. Аби заявитись у новий клуб потрібно, щоб на попередньому місці роботи до тебе не мали претензій. Я думав, що усі документи з львівської сторони підписані. Однак, ні.
Коли перейшов Епіцентр дізнався, що керівники Львова не підписали таку «бумагу», тому в Кам’янці мене просто не могли заявити на вересневий матч проти Буковини. Керівництво Львова тягнуло майже до останнього – і футболісти, які хотіли переходити в інші команди, змушені були підписувати документи за якими «пробачали» їм усі заборгованості. Ось такі хитрощі.
«Я пообіцяв батьку, що все одно потраплю в Динамо. Тому не пішов у Шахтар»
– Повертаючись в часи дитинства. Як ви потрапили у футбол?
– Я родом із Запоріжжя. Свого часу у мого батька було велике бажання грати у футбол, але в нього не було можливості. Тому він хотів, щоб грав син. Так мене у 6 років і віддали у секцію.
– А як сталось, що ваш батько не мав змоги грати у футбол?
– Моя сім’я родом з Республіки Дагестан. Батько до 16 років мешкав у дагестанському селі й не мав можливості займатись футболом. Потім переїхав до Запоріжжя, де в той час жила моя тітка. Але почати в цьому віці і вийти на професійний рівень – шанс десь 1 до 1000000.
Ахмед Алібеков (праворуч). Фото: Епіцентр
– У Запоріжжі зараз доволі непроста ситуація, як себе почувають ваші рідні?
– Вони в рідному місті. Я пропонував батькам переїхати. І коли був із Зорею у Києві, і до Львова. Але батько нікуди не хоче їхати. У нього дім, робота – і я його теж розумію. Маму ми разом з молодшою сестрою на певний час відправляли за кордон до старшої сестри, однак вона там трохи побула і сказала: «Я не можу. Хочу додому».
– Ви розпочинали у Металурзі, звідки й потрапили в Динамо. А як з’явилась можливість потрапити до академії киян?
– Це було після випускного року в Металурзі. З U17 ми виграли ДЮФЛ і ось тоді у мене були розмови з Динамо та Шахтарем. Одразу не склалось, бо в мене уже був контракт з Металургом. Тому спочатку почав грати в U19 рідної команди, але через пів року клуб спіткало банкрутство і я переїхав до Києва.
– Чому вибрали «біло-синіх», а не гірників?
– Бо пообіцяв батьку, що буду грати в Динамо. Ще коли грав у U13, мав неприємну ситуацію зі столичним клубом. Мене запросили на перегляд, приїхав, місяць тренувався після чого нам сказали: «Будемо заявляти. Потрібно пройти медогляд і зробити фотографії для заявки».
Але вже після цього тренери повідомили, що я повільно бігаю тести. Тому мене не візьмуть жити на базі академії. І якщо у батьків вийде переїхати до столиці – будуть раді, щоб я грав. У той час у батьків не було такої можливості. Згодом уже й у Металург повертати не хотіли.
Ми тренувались вдвох з батьком, і я пообіцяв: «Все одно потраплю в Динамо». Тому, коли став вибір, іти туди чи в Шахтар – вибрав Динамо.
«Реалізував потенціал на 30-40%»
– Бліц. Найбільші гроші, які вдалось заробити за один раз?
– Якісь преміальні, коли грав за Динамо Хацкевича. Вийшов на заміну й отримав кілька тисяч доларів.
– Найбільша витрата за готівку?
– Напевно, мобільний телефон. Зараз же всі фінансові операції проводяться з карти:)
– На що витратили першу зарплату?
– Як у молодіжці Металурга, так і в Динамо – частину взяв собі, а інше віддав батькам.
– Найсильніший гравець проти якого довелось зіграти?
– Джастін Клюйверт й Маттейс де Лігт, коли Динамо та Аякс грали в Юнацькій лізі УЄФА.
– На скільки відсотків Ахмед Алібеков реалізував власний потенціал?
– На 30-40%.
– За кого вболіваєте у європейському футболі?
– Ще з часів академії Металурга, моїм улюбленим клубом був Манчестер Юнайтед. Але з часом почав підтримувати команди, які просто показують хороший футбол. Як, наприклад, зараз це роблять Баєр та Жирона.
– Що б змінили у власній футбольній кар’єрі, окрім переходу в Уфу?
– Або залишився у Чехії після оренди в Слован, або одразу після повернення до Києва залишився б на повний сезон в Динамо.
– Яка ваша мета у футбольній кар’єрі?
– Спочатку – повернутись в УПЛ. А потім подивимось.
_________________________________________
- Сьогодні, 10 травня, Епіцент зустрінеться з Вікторією в рамках восьмого туру Першої ліги у Групі підвищення.
- Після 25-ти зіграних поєдинків команда з Кам'янець-Подільського посідає четверте місце у своїй групі з 43-ма очками в активі.
