Віктор СКРИПНИК: «На мою думку, Ярмоленко підійшов би «Баварії»

«Як говорять німці: «футбол — це те, що ти не можеш замовляти»

— Вікторе Анатолійовичу, розкажіть, будь ласка, як складаються ваші справи в бременському клубі?

— Власне, я вже рік треную другу команду «Вердера». Зараз наш колектив перебуває на другому місці, але завдання на підвищення перед нами не стоїть, попри те, що відстаємо лише на чотири пункти від лідера, ще й маємо одну гру в запасі (дані на момент інтерв’ю, яке відбулося 24 березня. — В.Б.). Попереду в нас ще десять ігор, тому все може трапитись, але повторюю, конкретного завдання щодо підвищення немає. Хороша команда. До того ж, це вже інший досвід, дорослий футбол, адже до цього я тренував сімнадцятирічних. Ці футболісти — справжні професіонали, яким через різні причини не вистачає ігрової практики в першій команді «Вердера». Якщо говорити в загальному плані, то в мене все добре, як- не-як, я вже сімнадцять років тут мешкаю. Час летить дуже швидко…

— Як людина, яка знає про всі внутрішні справи «Вердера», що скажете про причину таких нестабільних результатів команди цього сезону?

— Знаєте, футбол — це така справа, як кажуть німці: «Це те, що ти не можеш замовляти». Якщо ми, для прикладу, згадаємо той же Дортмунд, то ще чотири чи п’ять років тому вони оголошували себе взагалі банкрутом, але після цього ставали чемпіонами Німеччини два роки поспіль і грали у фіналі Ліги чемпіонів минулого сезону. Це така собі спіраль. Я прийшов сюди 1996 року, а в 1995 і 1996 роках Дортмунд двічі ставав чемпіоном. За якихось п’ять років вони ледь не вилетіли з бундесліги, їм давали гроші. А зараз вони знову на коні. Це все футбол, у якому тільки великі гранди, такі як «Баварія», «Барселона», «Реал», завжди на виду та на перших ролях. Не потрібно навіть порівнювати й бюджети цих клубів із іншими командами. Ні для кого не секрет, що «Вердер» не має приватного інвестора, як зараз дуже розповсюджено майже в усьому світі. «Вердер» — це клуб, який виховує своїх футболістів, а потім їх продає. Так само іноді й ми купуємо гравців, доводимо їх до певних кондицій, і так само продаємо. Можна згадати з цього приводу Дієго, Клозе, Озіла — всі вони зараз грають у топ-клубах Європи. Це ті люди, які прийшли у «Вердер» за копійки. Але так само, продаючи їх, бременський клуб, якщо так можна сказати, не зовсім вдало закупився. Виходить, що результату тоді з легендарним тренером, який був тут ще минулого сезону, не досягли. Зараз настав час становлення нової команди, акцент робиться на молодь. Для прикладу, в мене в команді ті гравці, які починали аматорами, зараз уже підписали професійні контракти. У принципі, це й є моє завдання — робота з молоддю, яка виходить із нашої школи. Вони приходять до мене, відтак наступне завдання — зробити крок до професіоналів. Ось такий нині «Вердер», коли є новий тренер, нове бачення, нові гравці, тому ось такі в нас і результати останнім часом. Та, попри все, «Вердер» це завжди — «Вердер». Це велике ім’я, яке існуватиме завж­ди, а в майбутньому, переконаний, все буде тільки ще краще.

«Віктор Скрипник — це той кандидат, який знає усе про «Вердер», а «Вердер» знає усе про Віктора Скрипника»

— Стосовно головного тренера. Коли «Вердер» залишав Томас Шааф, казали, що він рекомендував саме вас на пост головного наставника бременців. Це справді так?

— Так, це правда. Це було тоді, коли вирішувалося, що команду має очолити хтось саме з бременського середовища, а не зі сторони. Але керівництво все-таки вирішило, поки що, запросити тренера з іншого міста, з іншою філософією заради того, щоб, як кажуть німці, «пустити свіже повітря у «Вердер». Натомість Віктор Скрипник — це той кандидат, який знає все про «Вердер», а «Вердер» знає все про Віктора Скрипника. Як ви знаєте, зараз запросили Робіна Дутта. Видно, що команда вже робить якісь кроки. Але повторюся, так, розмова про мене була. Коли я ще давав інтерв’ю з приводу мого призначення тренером другої команди, я сказав, що це призначення не означає, що автоматично я буду наступним голов­ним наставником першої команди Бремена. Як і будь-який солдат бажає стати генералом, так і я, футболіст, вважаю, що колись тренуватиму професійну команду. Хоча це може бути й не «Вердер», а якийсь інший клуб. Є пропозиції з інших команд, але в мене тут чинний контракт. Тому поки що мені нікуди не хочеться їхати.

— Чи слідкуєте за чемпіонатом України?

— Так, звичайно. Це моя рідна країна, тому я за нею завжди стежу. Так само, як і за головними матчами решти європейських чемпіонатів. Щодо нашого чемпіонату, то як банально це звучить: мені дуже подобається, що «Дніпро» зумів приєднатися до нинішніх чемпіонських перегонів. Але, з іншого боку, «Динамо» та «Шахтар» за рахунок свого досвіду можуть наприкінці чемпіонату стрибнути вище голови, тоді як «Дніпро» може й не вистрілити. За своєю грою, мені київське «Динамо» нині подобається більше, ніж «Шахтар». За «Дніпро» ж, скажу щиро, я вболіваю, тому хочу, щоби дніпряни не просто посіли призове місце, а змогли потрапити до Ліги чемпіонів наступного сезону. Власне, наступні очні поєдинки «Дніпра», «Шахтаря», «Динамо» будуть вирішальними у цьому питанні. Стосовно «Металіста», думаю, що харків’яни не претендуватимуть на призові місця, але поставити комусь підніжку зможуть. Підсумовуючи, хочу сказати, що все вирішить досвід наприкінці чемпіонату.

«У Анатолія Тимощука у Німеччині була дуже хороша преса»

— На ваш погляд, хто би міг із українських футболістів відповідати рівню бундесліги?

— Якщо говорити про Коноплянку чи Ярмоленка, не думаю, що такі кваліфіковані гравці тут би не прижилися. Вони вже переросли свої клуби, проте ні для кого не є секретом великі суми відступних, які за них просять. Це — перше. Друге — неможливо так просто сказати: цей би тут заграв, а цей — ні. Людину потрібно знати повністю: як вона почувається в колективі, як спілкується з іншими, і це вже не говорячи про знання мов. Європейські команди дуже багато уваги приділяють саме мікроклімату усередині колективу, людським якостям футболістів. До речі, це те, що київське «Динамо» вже кілька років намагається поліпшити. Пам’ятаю, як колись ще читав інтерв’ю Олександра Шовковського (який, до речі, міг бути одним із найкращих голкіперів бундесліги) та Влада Ващука, які говорили, що іноземці не розуміють, що таке гра проти «Шахтаря» чи «Дніпра». У Європі є спеціальні тренери, які постійно за цим слідкують у командах — важливо не тільки те, як людина грає у футбол. Показовий приклад — Куарежма. Талановитий португалець, який уже встиг пограти, де тільки можна, але всі говорять, що в нього такий характер, що він ніде не приживається. Ось він і грає знову у себе на батьківщині за «Порту». Хоча має чудову техніку… Футбол — це не тільки те, що ти біжиш швидше за всіх чи граєш краще. Це — спілкування, твоя культура, поведінка в побуті. Люди за цим усім прискіпливо стежать. І щоби до цього звикнути, потрібно чимало часу. Скажу одверто, я свого часу натерпівся через це в перший рік. Але згодом усе стало добре, адже я за своїм характером досить консервативна людина, тому не міг просто так кудись поїхати — мені тут подобалось. У мене в житті було лише три команди — «Металург» (Запоріжжя), «Дніпро» та «Вердер».

До речі, свого часу в Анатолія Ти­мощука в Німеччині була дуже хороша преса — він спокійний, не втручався нікуди, й у нього не було якихось великих інтерв’ю, через які потрібно себе «піарити» чи ще щось. Він, як сімейна людина, завжди виступав із солідними, хорошими висловами. Грати в 34 роки в «Баварії», це, я вам скажу, не просто так — це данина поваги. Це знак твоєї цінності для клубу. Наприклад, Піссаро (35 років), який продовжує виступати за мюнхенців. Йому ще пропонують на рік продов­жити угоду. Здавалося, навіщо? Хіба вони не можуть собі дозволити купити гравця такого ж рівня, але молодого чи на перспективу? Це все питання ставлення та поваги.

Розумієте, не можна просто так взяти й переробити гравця. Якщо це все ж таки роблять, то при цьому втрачається дуже багато часу. Наприклад: дивимося гравця за кордоном, який грає у своєму мікрокліматі, навіть є найкращим гравцем на полі. Купляємо й привозимо до України, заганяємо на тренування за системою Лобановського, а він уже за місяць проситься додому! Можливо, я трохи своєрідно це пояснив, але людину шукають під систему. Тому комусь щось радити — це не зовсім моя справа. Просто скажу, що вони могли би тут грати. На мою думку, той же Ярмоленко підійшов би «Баварії», наприклад, а Коноплянка, можливо, Леверкузену. Але це не ті команди, які ними цікавляться, тож не моя справа їм радити. Якщо хочуть у «Тоттенхем» чи ще кудись, будь ласка, це їхня справа. Але чим вище планка, тим вищі стосунки, тим більше запитань до тебе. І чи зможуть усі з такою напругою працювати? Теж запитання. Тому тут є багато про що говорити, саме з точки зору характеру окремих гравців. Наприклад, Хачериді: в нього трохи запальний характер, але він мені подобається як гравець. Але ж геніальність у цьому й проявляється, що всі талановиті люди трохи не від світу цього.

Володимир БОБИР.