Влучив у машину тренера та ледь не отримав кулю у США: Денис Костишин дав відверте інтерв’ю про Олександрію та Ель-Пасо
3772 
Новина ТаТоТаке про можливий відхід Дениса Костишина з Олександрії виглядала логічною у контексті того, що він грав небагато останні пів року. Водночас вона стала гарним приводом поспілкуватися з гравцем про успіх його команди, яка стала відкриттям першої частини сезону УПЛ, та згадати останні роки славетного ФК Дніпро.
Молодший представник відомої футбольної династії Денис Костишин пригадав багато цікавого. Тож, влаштовуйтесь зручніше і читайте ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол»:
- яким був Артем Довбик у юнацтві,
- хто у Дніпрі був швидшим за Олександра Назаренка,
- у чию машину влучив Денис Костишин на тренуванні
- та ще багато вогню про Дніпро, Колос, Олександрія та США, де нашого героя... ледь не застрелили.
«Налаштований конкурувати за місце у складі Олександрії»
– Денисе, чи правда, що ти збираєшся йти з Олександрії?
– В мене діючий контракт з ФК Олександрія, і зараз я прибув до розташування клубу (розмова відбулась у день виходу команди з відпустки – прим. В.Т.). Розпочинаємо тренування та готуємось вирушати на збори до Туреччини. Поки більше немає чого додати.
– Але ж навряд чи ти задоволений ігровим часом, який мав восени?
– Звичайно, будь-який футболіст хоче грати більше. Але відповідь тут одна: треба ще більше працювати, і тоді буде час на полі. Я налаштований конкурувати за місце у складі.
– Одним з можливих варіантів продовження твоєї кар’єри назвали Польщу. В тебе вже був досвід життя легіонера. Як оцінив би період у США?
– Вважаю, був гарний рік в Америці. І у плані результативності, і у плані ігрових хвилин. Можу з посмішкою пригадати той час. Там було абсолютно все нове для мене: люди, країна, команда.
– Пригадую, що твій від’їзд був доволі несподіваним…
– Тоді я грав в Олександрії, але за керівництва Юрія Гури небагато виходив на поле. І коли з’явився варіант з Америкою, погодився. Це був новий виклик. Щоправда, вийшло так, що коли вже підписав контракт з Локомотивом, стало відомо про призначення в Олександрію Руслана Петровича Ротаня. Я дуже хотів попрацювати з ним, і він теж хотів мене залишити. Але контракт вже було підписано – і довелося їхати.
Руслан Ротань. Фото: ФК Олександрія
«Через спеку в Ель-Пасо тренувалися о 7:30 ранку»
– Що вразило в Америці найбільше?
– Ціни😊, клімат, менталітет людей. У нас тренування розпочиналися о 7:30 ранку, тому що в Ель-Пасо вже о 9-10 годині температура повітря сягає 37-38 градусів. Тренуватися неможливо. Тому команда збиралася на сніданок десь на 6-6:30, за годину була активація і тренування.
– О котрій же доводилося прокидатись?
– Я прокидався о 5:30-5:45; пів години на машині – і був на базі.
– Гадаю, не помилюсь, якщо скажу, що такий режим дня для тебе занадто важкий?
– Спочатку для мене це взагалі каторга була – настільки рано прокидатись. Певний час взагалі не міг отямитись. А потім звик, і все було добре. Лягав не пізніше 9-ї години вечора.
– Що являє собою клуб Локомотив (Ель-Пасо)?
– Попри те, що це не МЛС, у клубі дуже велика медіа-команда. Багато уваги приділяється просуванню бренда, заробітку. Актитивно працюють зі школами, багато реклами йде. На стадіоні у дні матчів створюються всі умови, щоб вболівальники почувалися весело та комфортно. Клуб має гарну базу з декількома полями, дуже класні умови із сучасною апаратурою для відновлення.
– А який рівень футболу у другому за рангом дивізіоні США?
– Там грають непогані атакуючі футболісти, з індивідуальною майстерністю. А от у тактиці, у захисних навичках вони набагато слабші за УПЛ.
– У чемпіонаті за твоєї участі команда вийшла у плей-офф, де вилетіла у першому раунді. Такий результат вважався вдалим?
– Локомотив перед тим тривалий час не міг вийти у плей-офф, і перед сезоном поставили саме таке завдання. Від самого початку ми перемагали, йшли навіть на першому місці, але потім пішла серія невдач. У підсумку ми все ж зуміли потрапити у плей-офф, але було дуже прикро вилетіти звідти одразу. Так, задачу виконали, але у ході сезону відчули, що можемо досягти більшого.
Довідка «УФ»
Денис Костишин зіграв за Ель-Пасо в 2023 році 34 матчі, відзначившись сімома результативними діями (чотири голи та три асисти).
«Наздогнав кривдника на дорозі, а він з посмішкою каже: «Хочеш кулю?»
– Як жив, з ким спілкувався?
– Зі мною була моя дівчина. А з гравців більше спілкувався з австралійцем Лайамом Роузом, капітаном команди Еріком Кальвільйо, шведським нападником Петаром Петровичем.
Не сказав би, що в самому Ель-Пасо було щось цікаве – місто доволі сумне, поруч пустеля, спекотний клімат. А от якщо виділяти, дуже сподобалось місто Сан-Дієго: спокійне таке, родинне, затишне. Для розваг краще, звичайно, Лас-Вегас, Маямі – ми туди приїздили на ігри, і була змога ввечері трохи прогулятися.
Поруч з Ель-Пасо мексиканський кордон, і ситуації можуть траплятися небезпечні.
– Чи було щось з тобою?
– Єдине, що трапилось – якось мене підрізали на дорозі, і я наздогнав кривдника. Опускаю вікно, він теж і з такою усмішкою каже: Do you wanna bullet? (Ти хочеш кулю? – прим. В.Т.) Я, чесно кажучи, не зрозумів одразу, а просто теж посміхнувся та поїхав. А потім переклав – аж не по собі стало😊.
– Потім англійську мову підтягнув?
– До того теж спілкувався на пристойному рівні, просто цього вислову не знав😊.
– У команді цікавилися війною в Україні?
– Так, дуже часто запитували, багато чого робили на підтримку. Якось в мене брали інтерв’ю, і потім скрізь виходили новини з моїми словами та кадрами руйнувань українських міст. Намагався за будь-якої нагоди говорити про війну, привертати увагу, і можу сказати, що відгуків було дуже багато.
Денис Костишин. Фото: Х
«В Олександрії з’явився неймовірний тактичний малюнок»
– Ти повернувся до України за рік. Контракт сплив чи був розірваний достроково?
– Була річна угода. Пропонували залишитись, але я дуже хотів додому, сумував за родиною, друзями. Тим більше, що, як і раніше, було бажання працювати з Русланом Ротанем. Ми швидко знайшли контакт і з ним, і з генеральним директором ФК Олександрія Іваном Кузьменком.
– Наскільки і в чому змінилась команда за час твоєї відсутності?
– З’явився просто неймовірний тактичний малюнок, та й загалом багато що змінилося в інтенсивності тренувань, футбольного мислення. Все змінилося! Важко щось виокремити.
– Такий футбол важкий для сприйняття?
– Так, дуже. Це дійсно величезна праця і хлопців, які почали розуміти та виконувати вимоги, і тренерського штабу, щоб вірно все це донести. У теперішній системі гри важливими є всі 11 гравців на полі, багато залежить від кожного. І дуже класно спостерігати, як все працює, коли усвідомлюєш, скільки часу та зусиль Руслан Петрович разом зі своїм штабом витратили на це. Праця дає свої результати.
– Минулу весну ви розпочали непогано: 7 очок у трьох матчах. Але потім була тривала серія без перемог. Що тоді відбувалося з Олександрією?
– Коли немає результату, з іншими емоціями і на тренування виходиш. Якась недомовленість відчувається, напруга. Усі хочуть перемогти, але не виходить. Але останні пів року в емоційному плані перевершили все, що було тоді.
– Виправ мене, якщо помиляюсь. Результат до Олександрії прийшов не лише через, так би мовити математичний перехід кількості зусиль у якість. В цьому сезоні дещо змінилася гра команди…
– Так, більше стало гри за спину суперникам. Протягом міжсезоння та на початку сезону тренери акцентували увагу на відкриваннях за спини, вриванні у зони. При цьому я б не говорив про кардинальні зміни, адже залишився такий самий вихід з оборони. Хіба, можливо, трохи іншим став пресинг.
– Коли перемоги пішли одна за одною, в команді панувала ейфорія?
– Звичайно. Коли приходить таке натхнення у матчах, воно розповсюджується і на тренування. Це дійсно класне відчуття.
– Але при цьому ти став грати менше. Подвійні почуття були?
– Була і радість, і злість😊. Звичайно, навіть якщо не граєш, дуже радієш. Адже, як я говорив, бачиш, як праця приносить результат. І ти є частиною колективу. Але, звичайно, те, що не граєш, дає про себе знати: є бажання довести, що недарма претендуєш на більшу кількість часу на полі.
«На тренуваннях Ротань спокійніший, ніж в іграх»
– На твій погляд зсередини команди, Іван Калюжний в цьому сезоні дійсно зробив величезний крок вперед чи він і раніше так грав, але на тлі невдалих результатів команди на нього не звертали увагу?
– Іван відчутно додав, у чому, впевнений, заслуга як його особисто – він дуже багато працював та працює над собою – так і Руслана Петровича.
– Фахівці відзначають велику роль голкіпера у виході Олександрії з оборони. Георгій Єрмаков теж додав, і з його відходом у Маккабі, якому він належить, буде важче?
– Одразу зазначу, що Микита Шевченко теж дуже добре ногами грає. В нього був непоганий минулий сезон. Зараз дійсно Єрмаков додав, адже багато працював. І дійсно через нього багато в чому будується вихід з оборони.
– Вагомим фактором для Олександрії став прихід влітку досвідчених Філіппова, Кравченка, Шабанова, Мішньова. Може, якраз досвіду і не вистачало раніше команді, яка здебільшого складалася з молоді?
– Можливо, й так. Вони дійсно дуже якісні футболісти з великою майстерністю.
– А який Руслан Ротань у тренувальному процесі? Емоції вирують такі ж, як і під час матчів?
– На тренуваннях все спокійніше😊. Але якщо щось піде не так, може й запалитися. Тоді може бути прочухан для всіх.
– Свій єдиний гол у цьому сезоні ти забив Чорноморцю. Вийшов на заміну, коли все було в матчі зрозуміло, але твоя зарядженість на боротьбу була дуже помітною. Таким було бажання скористатися шансом?
– Звичайно. В мене не буває такого, що коли не граю, розслабляюся. Так, іноді, дуже рідко, трапляються негативні емоції, наприклад, перед тренуванням наступного дня після матчу, який провів на лаві запасних. Але все одно у ході заняття, так би мовити, оживаю. А під час матчів будь-яким шансом потрібно користатися.
– Гравці Чорноморця отримували червоні картки якраз перед лавою запасних, на якій ти сидів у першому таймі. Відчував їхні емоції?
– Так, їхня реакція була дуже емоційною😊. Тому, вважаю, картки були заслуженими.
«Тільки дивились фінал Ліги Європи – а незабаром клуб зник»
– Давай повернемося на початок твоєї кар’єри, до Дніпра. Згоден, що проблеми у клубі сприяли тому, що шанс проявити себе на високому рівні отримали молоді гравці, і ти у тому числі?
– Дійсно, дуже багато футболістів розкрилися. Ті ж Довбик, Назарина, Вакулко, Кочергін, Назаренко, Ільїн, Чеберко… Зараз можна ще чимало прізвищ називати. Багато кому було надано шанс, і хлопці почали прогресувати, досягли хорошого результату.
– Як ви тоді сприймали цю ситуацію: так, почали грати, але клуб, у якому виросли, йшов на дно?
– На той момент, напевно, ми всього не розуміли. Звісно, перепад був просто шоковий. Тільки що дивились з пацанами фінал Ліги Європи, а за дуже короткий проміжком часу клубу й немає. Не було розуміння, що відбувається.
– Ти встиг дебютувати за ФК Дніпро в УПЛ, вийшовши на останній хвилині виїзного матчу з Волинню. Пригадаєш відчуття?
– Тоді ми в самому кінці матчу забили пенальті, і одразу після цього я вийшов. Це були класні, неймовірні емоції! Дуже теплі відчуття. Це було те, про що мріяв!
– Тоді вже з Дніпра знімали очки, а після сезону ще й у класі понизили…
– Так, довелось грати у Другій лізі, тренував Дніпро Олександр Поклонський. Була класна команда. Йшли на перших місцях, демонстрували хороші результати молодою командою. Тоді вже багатьох забрали до СК Дніпро-1, а залишилась молодь та декілька гравців, які бажали піти: Вакулко, Довбик, Назарина. Дійсно грали у хороший футбол, на характері. І кожен раз, коли замислювались про якісь досягнення – бац, знімали очки. Не дуже приємно було.
– Тоді у Другій лізі дуже сильний склад учасників підібрався: ФК Дніпро, СК Дніпро-1, Металіст-1925, Таврія була сильна…
– Так, я пам’ятаю, і матчі були дуже цікаві з цими суперниками.
– У Поклонського пройшли гарну школу?
– З ним характер гартується дуже сильний😊. В нас тоді виходило і непогано грати, і результату досягати. Можливо, для молоді саме такий тренер і потрібен.
– Олександр Володимирович відрізнявся емоціями і різкими висловлюваннями, але потім футболісти все одно приїздили до нього, спілкувались із задоволенням…
– Він – дуже хороша людина, добра. Поза полем поводить себе як гарний друг, старший товариш, якого дуже корисно та цікаво послухати. Так, під час роботи він може бути жорстким тренером. Але Олександр Володимирович справедливий. Це точно.
Ніколи не забуду матч з Таврією.
– Це осінь 2017-го, коли вони на Херсонщині виграли в друголігового Дніпра 2:1…
– Так. Ми грали з 5-ї хвилини у меншості, пропустили два м’ячі, але потім один відіграли і могли взагалі зрівняти рахунок.
Програли, і Володимирович (Поклонський, – прим. В.Т.) був незадоволений грою. Одразу після гри дав нам пробігти 20 діагоналей. А наступного ранку, після 6-годинного автобусного переїзду, о 9 годині ми бігли тест Купера😊. При цьому тим, хто не вклався у норматив, він сказав бігти вдруге!
Завдяки генам батька, я все це добре витримував, а от ті, хто мав бігти вдруге, не знаю, як би витримали. Тоді ми (хто пробіг) сказали, що теж будемо бігти вдруге з усіма – і Володимирович пом’якшав, скасував другого Купера.
– Можливо, він віддав належне вашому командному духу? Дніпру взагалі була притаманна атмосфера єдності.
– Це правда. І підтримка фанатів теж була неймовірною. У Другій лізі скільки вболівальників приходило! Дуже часто згадую ту атмосферу – це було просто вау!
Денис Костишин. Фото: ФК Дніпро
«Талант Довбика було помітно одразу»
– Давай зупинимось детальніше на гравцях твого покоління з Дніпра. Було тоді помітно, що Довбик може вирости у гравця настільки високого рівня?
– Напевно, важко у юному віці передбачити, що людина буде кращим бомбардиром чемпіонату Іспанії. Але те, що в нього неймовірний талант та усі якості класного форварда: швидкість, потужність, удар, дуже добра техніка – було помітно одразу. Розуміли, що з нього вийде гарний футболіст. А те, що досяг таких успіхів – лише його колосальна праця.
– Назаренко – найшвидший футболіст, з яким ти грав?
– Ні. Сашко дуже класний у різкій зміні напрямку руху, дуже різкий. Але найшвидшим, напевно, був Олег Кожушко. Також можу виділити Влада Супрягу. З Кожунею навіть не знаю, хто може позмагатися.
– Чиї ще якості відзначиш?
– Вакулко – це неймовірний обсяг роботи, відбирання. Пам’ятаю, як у той перший сезон у Прем’єр-лізі за Михайленка він дуже добре виглядав в середині поля на позиції опорного хавбека. Він дуже працелюбний і має швидкість, добре стоїть на ногах, відбирає м’ячі. Був він і капітаном молодіжної команди.
Єгор Назарина – це голова та майстерність, думка. Влад Кочергін був тоді індивідуально сильнішим за всіх своїх конкурентів на позиції «десятки». Його відрізняла робота з м’ячем, удар та футбольне мислення. Максим Луньов за типажем, на мою думку, чимось схожий на Олександра Назаренка: теж швидкий, різкий, добре працює на замахах. Богдан Леднєв запам’ятався своїми гострими передачами та гарматою – м’яч летів дуже непередбачувано.
– Баланюк – найбільший талант, який не реалізувався?
– Думаю, так. Ден був талантище! Академія, U-19, дубль – скрізь забивав. Мав швидкість, дриблінг, йшов на декількох суперників.
– Ти дуже тісно спілкувався з Вакулком та Ільїним. Збереглися стосунки?
– Звичайно, це ж мої двоє найкращих друзів! З Олегом Ільїним буквально вчора бачились; влітку зустрічалися з Юрою Вакулком. Дійсно, з часів Дніпра наша дружба зберіглася і триває. Це класно!
«Треба нагадати Сергію Кравченку, як влучив у його авто»
– Пригадай, як відбувався відбір гравців, що мали перейти з Дніпра до Дніпра-1?
– Чесно кажучи, всього вже не пригадаю. Напевно, сильніших забирали до Дніпра-1, тих, хто був потрібен Дмитру Михайленку. Молодші, щоб отримувати ігровий час, залишились у Дніпрі. У цьому сенсі можна пригадати Валіка Рубчинського, який тоді зовсім юним був.
- Читайте також: «Дніпро-1? Цей фейковий клуб придумав Русол, а Бєня йому дав добро». Велике інтерв’ю з лідером ультрас Дніпра Юджином
– Тоді для багатьох, попри спільне коріння, протистояння двох клубів було дійсно принциповим. І в матчах, і навіть у стосунках на базі…
– Так-так, ми навіть нещодавно пригадували це із Сергієм Кравченком згадували ті зарубні матчі між нами. Він з посмішкою казав, що ми лише на них виходили, як на останній бій😊. В нас дійсно очі палали, заводились, була спортивна агресії, бажали довести, що ми краще.
І в нас виходили хороші ігри. У першому матчі зіграли внічию 0:0, у другому виграли 2:0, а третю програли 1:2 (тоді чемпіонат у Другій лізі проходив у три кола – прим. В.Т.). За календарем так виходило, що після Дніпра-1 ми грали з їхнім головним конкурентом Металістом-1925. І, напевно, через молодість емоцій не вистачало на два поспіль таких поєдинки – харків’янам поступалися після того, як відбирали очки у Дніпра-1. Ось і були до нас претензії.
– А ви з Кравченком, до речі, не згадували, як ти випадково влучив м’ячем у його машину на базі?
– Точно, було таке! Я й забув вже той випадок. А він тоді дуже розлютився. Навіть якесь пошкодження у машини було. Ми били по воротах, а машина стояла якраз позаду поля, і вийшло, що я паркан перебив. Треба буде йому нагадати😊.
«Подобається батько у ролі експерта»
– Період у Колосі згадуєш із задоволенням?
– Звичайно. Дуже теплі спогади. Вийшли до Прем’єр-ліги, два роки поспіль до єврокубків виходили, четверте місце посіли в чемпіонаті. Був справжній прорив, адже те, що команда із села пробилася до УПЛ – вже щось неймовірне було. А тут ще й першому сезоні до єврокубків потрапили! А потім 4-те місце і знову єврокубки!
– От тільки не вийшло в єврокубках кваліфікацію пройти? Спочатку Рієці поступилися, потім – Шахтарю з Караганди.
– Навіть не знаю, що більш прикро було. Напевно, коли від хорватів вилетіли. У матчі з Рієкою справжнє водне поло було. Могли забивати на 89-й хвилині, але потім у додатковий час після кутового пропустили. Та й з Карагандою теж прикра поразка. З ними дійсно важкі матчі були, а у серії пенальті не пощастило якось.
– Важко грати під керівництвом батька?
– Так, вже неодноразово про це говорив. І йому складно було в цій ситуації.
– Як тобі батько у ролі експерта на телебаченні?
– Мені подобається, в нього добре виходить. Вони з Олегом Шелаєвим разом працюють у Дністрі і разом приїздять на телебачення. А раніше ще й в Дніпрі разом грали.