Український футбол
Володимир РОСТОРГУЄВ: «Обласні федерації футболу в низову ланку — село — ніколи не опускаються»
Президент Всеукраїнської асоціації сільського футболу України розповів «УФ» про сьогодення сільського футболу, залежність од фінансів і міжнародні досягнення ФК «Троєщина»

«… Усе лягло на плечі батьків: поїздки, відрядження, харчування, проживання»

— Володимире Васильовичу, для початку розкажіть про Всеукраїнську асоціацію сільського футболу України, яку ви очолюєте.

— Найперше, я би хотів розповісти, для чого взагалі ця організація була створена. 2010 року громадській організації «Колос» виповнилося 60 років. Як тільки ми відсвяткували цей ювілей, почалися певні колотнечі й з’явилися люди, які взагалі були далекі від спорту. Чому? «Колос» — це єдина організація, яка за всю історію свого існування зберегла своє майно — тобто спортивне спорудження, яке зараз має велике значення, з огляду на його місце розташування. Із 2010 року вже було три позачергових з’їзди… Як ви розумієте, за таких обставин увесь сільський спорт відійшов убік. Узяти, для прикладу, сьогодення — за 2014 рік не проведено жодної спартакіади, не організовано великих масових заходів. Уже четвертий рік не проводиться футбольний фестиваль, який визнаний у Європі — «Даруємо радість дітям». До слова, 2011 року на цьому турнірі «Колос» було визнано другим у Європі після Туреччини. Вийшло так, що ті змагання, ті напрацювання, які ми разом із футбольною громадськістю України проводили, нині не фінансуються. Усе це лягло на плечі батьків: поїздки, відрядження, харчування, проживання. Щодо обласних організацій товариства «Колос» — відсотків на 80 вони просто числяться. Так, є організації, де працюють молоді люди, наприклад, полтавська організація. Там проводять спартакіади, навіть влаштовують першість області серед сільських команд із хокею. Значить, це ж можливо? Отже, людина десь знаходить кошти, спілкується з керівниками області. А іншим, вочевидь, це не потрібно, вони звикли числитись. Єдина відмовка: нас не фінансують, немає грошей. Але якщо когось запитати: чому вони там тоді сидять, ні, ніхто не піде.

— І ви вирішили створити Всеукраїнську асоціацію сільського футболу України?

— Так, саме тому ми ухвалили рішення створити громадське об’єднання «Всеукраїнська асоціація сільського футболу України», де люди, відповідальні за футбол у краї та сільський футбол, очолили обласні організації. Зараз у нашій організації 22 осередки — 22 обласні організації. Юридично зареєстровані в Мін’юсті й отримали статус неприбутковості. Маємо власну печатку, зареєстровані в податковій — все як треба. До слова, нам нині кажуть: «Уже кінець року, незабаром конгрес Федерації футболу України — потрібно подавати заявку на членство». У свою чергу, я відповідаю: «Ні, не потрібно поспішати. Із чим ми прийдемо у Федерацію як колективні члени?». По-перше, потрібно провести самостійно якісь заходи, підготувати кадри, план розвитку. Це потрібно втілити в життя, щоб обласні федерації футболу нам повірили. Ви, напевне, знаєте, що обласні федерації футболу в низову ланку — у село — ніколи не опускаються. На рівні району — так, але село, навіть у «Колосі», ніколи не було задіяне. Але ми зараз проводимо змагання саме у цій низовій ланці, навіть не залучаючи районні центри. Приклад: у вигляді експерименту ми провели перші змагання у Чернігівській області — кубок області серед сільських команд. Лише село. У турнірі взяли участь 16 команд! Ми провели його в два кола, як справжній кубок — матчі вдома й на виїзді. І провели також чудовий фінал — не у Чернігові, не в обласному центрі, а провели в звичайному селі Березне. Вийшло чудове свято футболу, й, до слова, ми не їхали до губернатора, а він сам приїхав до нас у село й привітав нас.

«120 учасників змагання заспівали Гімн без музики — присутні в залі вболівальники були шоковані»

До речі, розкажіть про недавній турнір ветеранів на Тернопільщині.

— У містечку Чорткові, Тернопільської області, є унікальний зал для міні-футболу, тож ми вирішили провести турнір серед ветеранів (тренери, викладачі фізичної культури) трьох вікових категорій: 40-45, 45-50, 50 і старші. У цій першості взяли участь 12 колективів із 12 областей — лише сільські команди. Почесним гостем був президент Асоціації міні-футболу України Сергій Васильович Владика, який особисто переконався у високому рівні організації цього турніру. Прикметно, що під час церемонії нагородження, коли виконувався Державний Гімн України — всі 120 учасників змагання заспівали Славень без музичного супроводу — всі присутні в залі вболівальники були просто шоковані. Це були неймовірні емоції!

Повертаючись до теми «Колоса». Ми зареєструвались і прийшли до керівництва «Колоса» з пропозицією працювати обопільно, сказавши: «Ми розуміємо, наскільки тяжка ситуація в державі, тож не просимо у вас грошей. Давайте проводити змагання разом, адже маємо спільну мету — розвиток фізичної культури, зокрема футболу, на селі». Нам, нібито, ніхто й не сказав «ні», заявивши: «Будемо думати». Можете собі уявити наше здивування, коли за тиждень керівництво «Колоса» написало листи в обласні організації «Колоса», щоби бойкотувати ці змагання, мовляв, ми (наша організація) — нелегітимні. Але, даруйте, ми ж усі свої документи показали, ми зареєстровані за всіма вимогами закону, як цього вимагає держава. Одне слово — все офіційно.

— Чому ж тоді ця проблема виникла?

— Я думаю, це просто заздрість. Чому? Після того, як ми зареєструвались (у листопаді 2013 року), зуміли скласти календарний план подій і виконати його. Із 5 по 7 грудня в нас за планом був останній захід — міні-футбольний турнір серед юнаків, який пройшов також у Чорткові. Окрім цього, мені дзвонять команди колективів фізкультури сільських футбольних клубів із проханням провести дорослий турнір. Якщо відгукнуться колективи з усіх областей, ми цей турнір, звичайно, проведемо. До речі, на ці змагання ми завжди запрошуємо й представників Асоціації аматорського футболу України, з якими в нас чудові стосунки. Розумієте, в нас немає такого розподілення, що, наприк­лад, це ваше, а це — наше. Ми пос­тійно тісно співпрацюємо. Бачите, тут ми контактуємо добре, а з «Колосом» ніяк…

— Щодо аматорського футболу. Останнім часом спостерігається небувалий ажіотаж серед аматорських клубів на подачу заявок для участі в другій лізі чемпіонату України. Із чим це пов’язане?

— Скажу лише, що, порівняно з минулим п’ятирічним періодом, коли проводився чемпіонат серед аматорів, тоді, хто подавав заявки, їх і приймали для кількості. Зараз же йде природний відбір: щоби команда була фінансово забезпеченою, щоби гравці були відповідного рівня. Зрозуміло, якщо, приміром, клуб виграв чемпіонат області, то й тренер, і керівник, який утримує команду, бажають бачити свій колектив класом вище. І тому ажіотаж я пов’язую із зростанням популяризації аматорського футболу в областях. Зараз уже навіть проводяться першості районів. Ось простий приклад: Кубок України серед аматорів. Логічно, що для команд із периферії — це дороге задоволення, адже потрібно мати відповідні поля й таке інше. Вибачте, але деякі команди, які дуже хотіли, вони просто не пройшли, бо потрапили тільки ті, які відповідають усім вимогам. Якщо команда бажає брати участь, надається рекомендація, але як вона буде там поводитися? Наскільки затримається? Поки в господаря є гроші… Ви ж бачите, що в нас, на жаль, навіть команди прем’єр-ліги припиняють своє існування. «Кривбас». Чи відродиться він? Ми цього не знаємо. І таких клубів дуже багато. Усе залежить од однієї людини… Так було й раніше, за радянських часів. Щербицький любив футбол — було «Динамо» (Київ), Брежнєв полюб­ляв хокей — був московський «Спартак». Тобто, все залежить од тієї людини, яка фінансово утримує команду.

«Ми вже є фарм-клубом київського «Динамо»

— Гаразд, давайте про приємніше. Розкажіть, будь ласка, детальніше про футбольний клуб «Троєщина», який вам дуже близький.

— Я є президентом цього клубу, тісно співпрацюю з Олегом Віталійовичем Іващенком і Миколою Миколайовичем Сьоміним. Ми разом зростали з тієї громадської організації «Здравобор», яка об’єднала ліквідаторів, евакуйованих із зони відчуження чорнобильської катастрофи. Уже згодом при «Здравоборі» ми створили футбольний клуб «Троєщина», який формували роками. За п’ять-сім років, коли клуб виріс, він отримав свою незалежність. Нині він є самостійною громадською структурою. 10 вікових категорій, із якими працюють тренери. Ми беремо участь у першості Києва. Нам допомагає районна адміністрація, громадські організації.

Два роки поспіль ми виграємо всеукраїнський турнір, де головним призом була поїздка до Індії на міжнародний світовий турнір. До речі, торік ми посіли третє місце. Аби ви розуміли, цей турнір — 18 днів у Делі, п’ятизірковий готель, харчування, тренування — повністю за рахунок приймаючої сторони. За наш рахунок лише дорога. У дітей є чудова нагода подивитися світ, приміром, торік хлопчаки були в Барселоні. Наш футбольний клуб працює й міцно стоїть на ногах.

Більше того, навесні ми підписали угоду зі співробітництва із старшим тренером ДЮФШ «Динамо» (Київ) Олександром Іщенком. Ми вже є фарм-клубом київського «Динамо», а це — спільні тренування в Конча-Заспі. Окрім того, влітку нам «Динамо» надало там двотижневий відпочинок. Логічно, що паралельно із цим іде й виховання самих футболістів. Наші вихованці вже грають за «Динамо» в дитячо-юнацькій лізі.

— Це неоціненний досвід для хлопчаків…

— Звичайно. У турнірі в Делі, приміром, брали участь 80 команд зі всього світу. Окрім змагань, діти за ці 18 днів побачили ще й Тадж-Махал, величний Ганг. Вони відвідали святі місця, їздили на екскурсії, зустрічались із тібетськими цілителями. За рахунок причетності до футболу пізнали світ! Навіть граючи десь в Україні, ти пізнаєш саму Україну — західну, східну, північну, південну культури. Різні відтінки культури, але народ — один! До того ж, у нас стільки дивовижних місць в Україні! У тому ж Чорткові є монастир, яких усього два у світі — у нас і в польському Кракові. Більше подібних немає! Ми можемо так само приймати й проводити подібні комерційні турніри, як у Іспанії, Італії, Німеччині. Просто цим потрібно займатись…

— Виходить, що все можна робити правильно, головне, щоби люди були на своїх місцях…

— Абсолютно правильно! Наша молодь інколи думає: прийшовши на роботу, вони вже все знають. Але при цьому є багато талановитої молоді, яка чудово розбирається, приміром, у тому ж комп’ютері, відтак може зробити умовну презентацію за короткий термін. Однак у питаннях із організацією й проведенням заходів потрібно чітко розуміти, хто що виконує. Свого часу ми прислуховувалися до порад, коли щось робили не так. Зараз же в молоді виникають якісь образи. У свою чергу, хочеться юним пояснити, що те, що колись створило наше покоління, ми хочемо передати в надійні руки. Колись ми були такими ж амбіційними, але ми вчились у тих людей — метрів футболу, тож брали найкраще. Переконаний, що серед сучасної молоді будуть люди, які себе ще проявлять і прославлять український футбол!

Володимир БОБИР.


стрічка новин