Воротар Шевченко: «Не міг зрозуміти, чому Суркіс – Сурік, а Ахметов – Рінат Леонідович. Потрапив у Шахтар — зрозумів»

Вчора на «УФ» вийшла перша частина інтерв’ю з Олексієм Шевченком, у якій він видав просто-таки шаленої відвертості «просмаження» Чорноморця епохи Григорчука та Заглемб’я короткого періоду Хацкевича. Проте це далеко не все, що нам розповів екс-воротар Динамо та Шахтаря. 

Зараз ми поговоримо про всю кар’єру нового воротаря казахстанського клубу Окжетпес. 

33-річний Шевченко народився 24 лютого 1992 року у Дніпрі, проте за місцеві команди не зіграв жодного матчу. Доля відправила його в Запоріжжя і звідти розпочалась насичена футбольними і не тільки подіями кар’єра Олексія. Він грав за обидва українські гранди, побував в оренді в Олімпіку, Говерлі та Грузії.

Справжнім розквітом його кар’єри став перехід у Зорю Вернидуба, де він вперше повноцінно грав в стартовому складі. Витіснити його з основи змогла тільки майбутня молода зірка українського футболу Андрій Лунін. Далі в кар’єрі Шевченка був недовгий період у львівських Карпатах та вже вищезгаданий Шахтар. Провівши там без малого п’ять років, він пішов в одеський Чорноморець за ігровою практикою, а натомість зробив, як сам каже, найбільшу помилку в кар’єрі. Далі – гірше. В Польщі його та головного тренера Заглемб’я Олександра Хацкевича ледь не побили місцеві фанати. Залишившись без клубу, в Олексія було багато вільного часу, знайшовся він і на ексклюзивне інтерв’ю сайту «Український футбол».

У розмові з кореспондентом «УФ» Ігорем Лисенком один дніпровський хлопак розповів іншому всю правду та закулісні моменти своєї буремної футбольної кар’єри. Головними стали такі теми:

• Чому не зіграв за Дніпро та проігнорував запрошення Стеценка.
• Роль Юрія Вернидуба та Зорі у житті Шевченка.
• Як так сталося, що молодий Лунін витіснив досвідченого воротаря з основи.
• Період в Динамо та «пацанська» угода з Ігорем Суркісом, на яку ображається Шевченко.
• Заборгованості у Зорі. Гроші на депозит, гравці – місяцями сиділи без зарплати.
• Друзі Олексія в Шахтарі, зразковий менеджмент «гірняків» і за що повага до Ахметова.
• Нездійснений перехід Степаненка в Кристал Пелес, пояснення Сергія Палкіна.
• Найкращий воротар України станом на зараз на думку Олексія Шевченка. Спойлер – він грає в УПЛ!
• Не П’ятов і не Шовковський? Який воротар, з яким перетинався Олексій, неймовірно вразив Шевченка? Несподіваний вибір голкіпера.
• Зрадник Ордець, хлопчачий чат «гірників» у месенджері з нецензурною назвою та багато-багато іншого.

«Прийшов не заради грошей? Тоді йди в оренду!»

‒ Ви народилися у Дніпрі, але за місцеві команди не зіграли жодного матчу. Чому так?

‒ Мене в 14 років запросили в Запоріжжя. В Дніпрі я тренувався в школі Інтер. Дуже багато разів пропонували перейти до академії Дніпра. Телефонував Руслан Бабенко з цього приводу, але я не міг піти від свого першого тренера, так що потрапив у запорізький Металург. 

Вже коли я дебютував у Запоріжжі, гендиректор Дніпра Андрій Стеценко шукав мій номер, щоб запросити до Дніпра, але я обрав Динамо. 

‒ Чому? 

‒ Тоді з Динамо пішов Бойко та й взагалі кияни були в пріоритеті у мене. 

Олексій Шевченко, фото: Instagram

У Києві також були свої «махінації», що обов’язково потрібно укладати контракт з місцевим київським агентом. Потім сталося багато оренд. Я хотів довести, що прийшов не заради грошей. А мені натомість: «Не за гроші? Тоді йди в оренду!»

‒ За Динамо ви не зіграли жодного матчу?

‒ Жодного. Тренувався з першою командою, грав за дубль. Потім пішов в Говерлу, Олімпік, де не грав взагалі. Певний період провів у Грузії. 

У Динамо почали ставити в основу Рибку, хоча він два роки не грав у футбол взагалі. Він виявився потрібним Динамо, а я – ні. Реброву я також не підійшов: зріст у мене недостатній, якісь інші причини. Я пішов до Суркіса, попросився піти. Й от у Зорі почав грати в основі після того, як звідти пішов Микита Шевченко. Тоді футбольне життя нарешті пішло: збірна, єврокубки.

«Вернидуб для мене, як тато»

‒ Кого можете відзначити серед тренерів, з якими працювали?

‒ Вернидуб, для мене, як тато. Повірив у мене, хоча потім і перестав вірити (сміється, – прим. І.Л.). Тоді ж у команді з’явився Андрій Лунін. Головний тренер десь пожертвував мною, але ж Зоря заробила значні гроші на цьому трансфері. Український воротар грає в Реалі, це багато про що говорить. 

Мені неприємно, що я опинився на місці того, хто сів на лавку, але для українського футболу це виявилось добрим рішенням. В чомусь історична подія для нашого футболу. Ніякої образи на Вернидуба немає.

‒ Чим Вернидуб відрізнявся від Григорчука, якого ви розкритикували в першій частині нашої бесіди?

‒ Вернидуб ‒ також емоційний тренер, але це «щирий мат», якщо так можна казати. Це не просто спихнути відповідальність і принизити. Юрій Миколайович ‒ не підла, щира людина. Він може навіть занадто переживати за команду та футболістів. Від кандидата у збірну вимагає більшого. 

Вернидуб тонко відчуває, як психолог, на кого можна накричати в потрібний момент, а кого це може зламати. Наприклад, коли я міг розслабитися, він одразу: «Шева, давай серйозно» і я збираюсь. Враховував менталітет іноземців, бережно до них відносився. 

‒ Як надійшла пропозиція долучитися до Зорі?

‒ Вернидуб хотів мене запросити у Зорю ще з Запоріжжя. Потім з Динамо запрошував, я не хотів. А через декілька років я самостійно йому зателефонував і запитав, чи зацікавлені в мені на даний час. Він погодився мене забрати до себе. Я розірвав контракт з Динамо та пішов у Зорю. Там конкуренція також шалена – Микита Шевченко, який долучався до збірної України. У підсумку, Микита поїхав у Шахтар, а я отримав свій шанс.

«Переляканим Лунін ніколи не був, але начудити міг»

‒ Яким запам’ятали Луніна в Зорі?

‒ Він ніколи переляканим не був, але «начудити» міг. Андрій і зараз може видати феноменальну гру, як проти Манчестер Сіті. А може «привезти», як із румунами у збірній Україні. Лунін може грати стабільно, а може кудись не туди побігти, як було в одній грі з Маріуполем (мова про матч 23.07.2017 року, який завершився з рахунком 1:1, – прим. І.Л.).

Андрій Лунін, фото: ФК Зоря

Але тоді ці помилки були через недосвідченість, велику кількість енергії, бажання зробити щось неймовірне. Такі ж ситуації були у Максима Коваля у Динамо.

‒ Що скажете щодо потенціалу Луніна? Чи був він помітним ще тоді?

‒ Потенціал і дані у Луніна чудові. Той же Андрій П’ятов також помилявся, але, як кажуть, «піну» пускав рідше. Вернидуб до Луніна ставився з розумінням: казав, що поки свої сто голів не пустить, то все нормально. Я трохи ображався, бо коли я помилявся, то втрачав місце в основі. А в ситуації з Луніним Вернидуб вважав його малим та продовжував довіряти. 

У підсумку, у всіх все склалося добре. Лунін пішов у Реал, а я – спочатку у Карпати, а потім доєднався до Шахтаря.

«Такі хлопці, як Кривцов, можуть за помилку в якомусь слові тобі це тиждень згадувати»

‒ Не боялися конкуренції у Шахтарі, після того, як не зіграли жодного матчу за Динамо?

‒ Шахтар – це бренд. Якщо такі клуби запрошують, то це означає, що я не зовсім поганий воротар. Хотів поборотися [за місце в основі]. Там також багато друзів моїх грали. Ті ж Кривцов, Степаненко, Тотовицький, Бутко, Ордець, Петряк. Майже всіх українців у команді я знав. 

‒ Як до вас ставилися у клубі, що ви після Динамо пішли до Шахтаря?

‒ Спокійно, ніхто про це навіть не пам’ятав. Потравити могли за інше. Наприклад, такі хлопці, як Кривцов, можуть за помилку в якомусь слові тобі це тиждень згадувати. 

‒ Спочатку ви перейшли таким шляхом, потім вам на заміну – Артур Рудько…

‒ Після мого відходу Шахтарю був потрібний досвідчений воротар. Артур мені телефонував за пару тижнів і просив агента, щоб допомогти знайти йому клуб. А тут йому пропонують Шахтар! Рудько приємно здивувався й одразу погодився.

«Під Шовковським «вмерло» багато воротарів»

‒ Ви згадували, що особисто просили Суркіса відпустити вас. Часто з ним спілкувались?

‒ При підписанні попереднього контракту з Динамо вперше спілкувався, там і зустрів двох братів Суркісів на Олімпійському. Говорили мені: «Зараз Шовковський закінчує кар’єру, Бойко пішов, будете з Максом Ковалем конкурувати за основу». У підсумку, «СаШо» ще років 7 грав 🙂. 

Олександр Шовковський, фото: ФК Динамо Київ

Сергій Мохник (заступник генерального директора Динамо, – прим. І.Л.) казав, що під Шовковським «вмерло» багато воротарів. Йому Суркіс відповідав: «А як йому відмовити? Він просить постійно продовжити контракт ще на один рік. Це ж легенда!». Навіщо тоді молодих воротарів підписувати, якщо вони не будуть грати? Не розумію й досі.

‒ Наскільки Суркіс відкритий до футболістів? Чи можна було просто прийти зі своєю проблемою та поспілкуватися з ним?

‒ Поспілкуватися з ним можливо, але якщо у нього поганий настрій, то тобі тільки гірше буде. В один день можеш прийти й попросити умовно кажучи, контракт на 100 тисяч більше і він без питань це зробить. А якщо настрій поганий – міг сказати, що ти навіть гривні не заслуговуєш.

«Суркіс «пробачив мене» десь на 200 тисяч «не гривень»

‒ А на який настрій ви потрапляли зазвичай?

‒ В останнє наше спілкування оцінюю його настрій 50 на 50. Я багато ходив по орендах. Мені обіцяли, що Динамо буде покривати зарплату, поки я граю в оренді. У підсумку за рік нічого не дали. Приходжу про це говорити з Суркісом, мені дають 10 тисяч за рік, а у мене боргів 60. Каже: «Ні, у мене з собою немає більше, потім я тобі віддам». 

Досі не віддав, «пробачив мене» десь на 200 тисяч «не гривень» у підсумку. Я підписав папір, щоб мене відпустили швиденько в Зорю та встигли заявити. Він же сказав, що «віддасть потім», ми потиснули руки. Я йому повірив, бо у Дніпрі заведено виконувати, якщо обіцяєш. 

‒ Самостійно або через когось намагались зв’язатися з ним по цьому питанню?

‒ Потім наші спільні знайомі спілкувались з ним в Монако чи Монте-Карло на цю тему – мовляв, ти Олексію винний грошей. Він сказав, що пам’ятає і чекає листа, де я напишу суму, скільки йому винний. Мені телефонували десь о другій годині ночі та запитували, чи є у мене підтвердження. Я відповів, що ні – ми ж потиснули руки. Вони посміялись та сказали, що я не з тою людиною потиснув руки.

‒ Суркіс хотів від вас якесь підтвердження того, що клуб вам ще щось винен? 

‒ Ну так, але ми ж до цього спілкувалися, потисли руки й все. Мені сказали, що треба зараз підписувати контракт із Зорею, щоб вони встигли мене заявити, а решту грошей отримаю потім.

‒ Чи можна було якось довести, що заборгованість залишилася? Можливо, якісь додатки до контракту, інші документи? 

‒ Ні, у Динамо додатки до контрактів були лише в Ярмоленка та Ващука, в усіх інших ‒ угоди «на чесному слові».

‒ Правильно розумію, що у Динамо майже всі офіційно отримували мінімальну зарплату, а решта коштів платилася на «чесному слові»? 

‒ Зараз не знаю, напевно ні, але у 2014 році так і відбувалося. Я спілкувався з хлопцями, вони розповідали про якісь схеми з міжнародними банками або «ПриватБанком». Тоді давали основну частину грошей на руки. 

Ігор Суркіс, фото: ФК Динамо Київ

«Люди на заводі працюють за 5 тисяч гривень, а ви за такі великі гроші не можете якусь команду обіграти?»

‒ Чи траплялися з вами ще такі ситуації протягом кар’єри, коли клуб, крім Динамо, не виплачував заборгованість? 

‒ Так, траплялося. У Зорі, наприклад, мені так і не виплатили бонуси за третє місце і вихід до Ліги Європи. Рафаїлов обіцяв, що потім віддадуть, але так ніхто нічого і заплатив. Я тоді провів за луганську команду найбільшу кількість ігор, навіть більше, ніж Караваєв, тому повинен був і отримати немало. Мені здається, що пропустив лише останній матч, коли бронза вже була гарантована, замість мене проти Олімпіка тоді вийшов Олег Чуваєв. 

‒ Вам доводилося колись зустрічатися з президентом Зорі Євгеном Гєллєром? 

‒ Бачив його лише один раз у житті, на фіналі Кубка України. Я був травмований і не грав, тоді в воротах вийшов Микита Шевченко. Президент підійшов до команди поговорити, привітатися. Хлопці почали жартувати про премію, а він сказав, що ми не заслужили. На цьому і все, більше його не зустрічав. 

‒ Що можете сказати про колишнього генерального директора Зорі Сергія Рафаїлова? Його проросійська позиція всім відома, а який він був як людина? 

‒ Рафаїлов ‒ дуже специфічна людина. Часто виникали заборгованості по зарплаті. Він міг прийти після того, як ми провели не дуже хорошу гру, і почати розказувати щось на кшталт: «Люди на заводі працюють за 5 тисяч гривень, а ви за такі великі гроші не можете якусь команду обіграти?» 

Після цього міг ще відстрочити виплату на декілька місяців. Для себе і клубу він заробляв добре. Мені здається, що ці гроші, що виділялися на зарплати, просто вкладали в банк на депозит, через що і виникали затримки. Це доволі розповсюджена практика, так робили і в Запоріжжі, і в Дніпрі.

«В Карпатах я отримував сто тисяч гривень, а найбільшу зарплату мав у…»

‒ А як щодо заборгованостей в інших командах? 

‒ У Грузії зі мною не розрахувалися за три місяці. У Карпатах також було щось незрозуміле. Вони казали, що, якщо я йду в іншу команду, то зі мною не будуть розраховуватися. Це тривало декілька місяців, але після спілкування з юристами щось все ж таки повернули. Але там були невеликі суми, бо у Львові я мав низьку заробітну плату за мірками УПЛ. 

‒ Маленька ‒ це скільки, якщо не секрет? 

‒ На той момент у Львові я отримував сто тисяч гривень, але в Карпатах були й хлопці, яким у той самий час платили чотириста-шістсот тисяч гривень. 

‒ Де платили найбільшу зарплату за всю ігрову кар’єру? 

‒ Напевно, що в Шахтарі, бо це солідний клуб, до того ж, додавалися бонуси за чемпіонство. Також варто зазначити, що в Шахтарі не пам’ятаю жодних затримок. Просто о 12:00 приходило повідомлення на телефон, що гроші надійшли на рахунок ‒ і все, не треба було нікуди їхати, забирати, вимагати й так далі. 

Олексій Шевченко, фото: ФК Шахтар Донецьк

‒ Тобто в українському футболі ви бачили все: і бідність, і достаток? 

‒ Після 2014 року, коли у Дніпра почались проблеми, Зоря стала третьою силою в українському футболі. Можна сказати, що я пограв у трьох грандах. Не хочу нікого образити, але Шахтар – найкраща команда, вони забезпечують гравців найкращими умовами, де б ми не грали. 

Якби я не припустився такої помилки із Чорноморцем, то, напевно, і надалі залишався б там. Як казало старше покоління в Шахтарі: «Все робиться для тебе, головне, щоб ти грав». Ти взагалі не мусиш ні про що думати, крім футболу, тебе усім забезпечать. Там є адміністратори, у яких є свої помічники, у тих також є свої підлеглі, які організують будь-що. У Шахтарі просто космічний рівень!

«Не брав слухавку від Срни, хотів піти з Шахтаря»

‒ Чому вирішили піти з Шахтаря?

‒ Тоді Шахтар купив Різника, було незрозуміло, чи переходить кудись Трубін, та й Пʼятов збирався ще продовжувати грати. Я поговорив з хлопцями, зрозумів, що буду четвертим воротарем, і вирішив, що мене таке не влаштовує. Мені дзвонив Срна, я повідомив, що не планую залишатися, потім навіть слухавку від нього не брав. Ну що я буду на лавці до 40 років сидіти чи що? 

‒ У підсумку, конкурентів стало менше?

‒ Так, потім Трубіна відпустили, Пʼятов завершив кар’єру, прийшов новий тренер. Якщо клуб витратив такі гроші на придбання Різника, то логічно, якби він був першим номером. Але мені казали, що Патрік ван Леувен особливо не дивиться на вартість гравця, його більше цікавить, що ти можеш показати на полі. Виходить, що я міг поборотися за основу. Але що поробиш, уже нічого не повернеш.

«Якби не війна, то могли б не почути такі прізвища, як Мудрик і Судаков»

‒ Влітку 2024 року трапилася схожа ситуація, коли Кирило Фесюн перейшов з Колосу в Шахтар. Як гадаєте, навіщо гірники його придбали, якщо він не отримує ігрового часу? 

‒ Спілкувався з Пʼятовим з цього приводу, він сказав, що Шахтарю сподобалися виступи Фесюна за Колос, тому його й придбали. Зрозуміло, що Кирило звик грати на постійній основі в Ковалівці, йому цього зараз не вистачає і він через це засмучений. Не знаю, чи відпустить його Шахтар кудись в оренду, якщо постане таке питання, бо він достатньо досвідчений, грав певний час в УПЛ, на відміну від інших молодих. 

Хоча кажуть, що молоді воротарі Твардовський та Баглай перебувають в хорошій формі та постійно прогресують. У них великий потенціал, але досвіду у Фесюна, зрозуміло, більше. Але хто його знає? Можна зробити ставку на Твардовського і, наприклад, він почне грати як Доннарумма, який розпочав грати у 16 років і вже провів 400 матчів на найвищому рівні. Довіра тут відіграє ключову роль. 

Денис Твардовський, фото: ФК Шахтар Донецьк

Якби в Запоріжжі не повірили в Степаненка та Кривцова, то, може, сьогодні ніхто б і не знав таких футболістів, так само як і Гармаша і Ярмоленка в Динамо, на чиїх позиціях грали досвідчені бразильці, той же Рінкон. 

‒ Досвідчені та молоді у зв’язці – рецепт ідеальної команди?

‒ Так. На одній талановитій молоді далеко не поїдеш. Треба давати ігровий час і досвідченим футболістам, особливо у важливих матчах, бо вони вміють контролювати свої емоції, заспокоювати гру та надавати впевненості іншим. Такі гравці, як Степаненко та Сидорчук, мають надавати впевненості команді. 

Якщо молодих 1-2, то це нормально, а коли їх 5-6, а проти тебе на переповненому стадіону грає умовний Мессі, то не кожен справиться з хвилюванням. 

Проблеми в країні відкрили шлях до футболу багатьом молодим талантам. Для прикладу, той же ФК Дніпро у часи занепаду, яка була банда: Довбик, Луньов, Лунін, Кочергін…

‒ Якби не занепад Дніпра, то ми б ці прізвища могли б і не почути взагалі. 

‒ Так, цілком згоден. Я впевнений, що якби не війна, то ми могли б не почути такі футбольні прізвища, як Мудрик і Судаков, бо Шахтар до цього міг собі дозволити купляти бразильців по 20 мільйонів. Коли більшість легіонерів поїхали, то особливо і не було ким грати. Тоді й повернули Зубкова, Сікана і так далі. 

«Не міг зрозуміти, чому Суркіс – Сурік, а Ахметов – Рінат Леонідович»

‒ Якщо вже згадали бразильців, то хто, на вашу думку, в Шахтарі страждав від зіркової хвороби? 

‒ Мені здається, що найбільшою зіркою був Тайсон. Іноді він поводив себе як дитина. Часто ображався на якісь дурниці, міг навіть плакати через це. Поводив себе не солідно. 

‒ А найбільш товариським кого вважаєте?

‒ Марлос: постійно «тусив» з нами, спілкувався, здебільшого, з українцями. Жуніора Мораєса також можу виділити, Алана Патріка. Недарма декількох з них натуралізували та залучили у збірну, щось в них є українське, класні хлопці. Мені здається, що з тим же Коноплянкою, наприклад, вони досі спілкуються регулярно. 

‒ Чи доводилося вам колись спілкуватися з Ахметовим? 

‒ На превеликий жаль, ні, але дуже хотів би. До президента Суркіса у Динамо ставилися в якомусь сенсі трошки зневажливо, називали його «Сурік», «Ігор» і так далі. 

Що стосується Ахметова, то, перебуваючи у Запоріжжі, я доволі добре спілкувався з Олексієм Бєліком. Йому на кожен день народження телефонував привітати «Рінат Леонідович» або «президент», як він його називав. Мені такий офіціоз тоді здався трошки дивним. Бо зазвичай футболісті кажуть «Рінат», «Ахмет» або просто «Ахметов». 

Рінат Ахметов і Даріо Срна, фото: ФК Шахтар Донецьк

Потім я спілкувався з Кривцовим і Степаненком. Вони так само про нього відгукувалися виключно «президент» або «Рінат Леонідович», я ніяк не міг зрозуміти: чому до нього така повага? Чи то вони його бояться?

‒ Потім зрозуміли?

‒ Коли я вже потрапив у Шахтар, зрозумів, наскільки там усе солідно, як усе злагоджено працює. Тому я з того моменту також почав говорити з повагою. Рінат Леонідович робить усе для клубу, причому, не тільки для гравців, але для усього персоналу, через що усі й працюють належно, поважаючи один одного. 

Якщо Ахметов щось каже, то він робить, за що йому велика повага. Досі вважаю його найкращим президентом через його ставлення до клубу та людей. Дуже хотів би з ним поспілкуватися навіть не на футбольні теми. Донбас недалеко від Дніпра, думаю, що у нас ці «поняття» однакові – коли кажеш, то маєш зробити.

«Палкін не продав Степаненка в Крістал Пелес і виявився правим»

‒ З ким спілкувалися та кого можете відзначити у менеджменті Шахтаря?

‒ Я майже зі всіма спілкувався. Начальник команди Віталій [Хлівнюк] дуже відповідальний та старанний, його навіть Фонсека із собою забрав у Рому. На виїздах все організовував до найменших дрібниць. 

‒ Що можете сказати стосовно Палкіна? Це дійсно професіонал своєї справи чи правдива та критика про нього? 

‒ Про нього багато різного кажуть, тому не знаю навіть. Якщо брати в контексті професійності, то так. Пам’ятаю, коли тільки прийшов у Шахтар, Степаненко мав варіант продовжити свою кар’єру в АПЛ, у Крістал Пелес, якщо не помиляюсь, але не вийшло. 

‒ Палкін пояснив своє рішення?

‒ Я тоді запитав Палкіна, чому так, бо це ж така можливість. Він відповів, що якби це був топ-клуб, то відпустили б, бо Тарас заслуговує грати в Арсеналі, Челсі, МЮ і так далі. За нього тоді пропонували 15-20 мільйонів, і Сергій Анатолійович запевнив, що за такі гроші вони не зможуть знайти гідну заміну Степаненку. Отже, сенсу продавати немає. І виявився правим! 

Степаненко загалом відіграв 15 років на високому рівні не тільки в клубі, а й у збірній. Зараз ще в Туреччину поїхав куражитися, як-то кажуть. Тому Палкін усе правильно зробив. 

‒ А ви що думаєте з цього приводу? Степаненко ж так і не пограв у якомусь топчемпіонаті, присвятивши стільки років Шахтарю.

‒ З одного боку – саме бажання отримати новий виклик змушує прогресувати. У нього були пропозиції з Англії та Іспанії, було бажання перейти, спробувати щось нове. Але ж і Шахтар – далеко не найгірший рівень: солідні виплати, постійна участь в єврокубках, хороші умови. Так, він нікуди не перейшов, але хто знає, як би склалася доля Тараса, якби його тоді відпустили у той Крістал Пелес, що довгий час не міг закріпитися в еліті англійського футболу. 

Тарас Степаненко, фото: ФК Шахтар Донецьк

Напевно, Палкін мав рацію, що Степаненко заслуговує на більш серйозний клуб. Тут ще питання і престижу Шахтаря: спочатку продають Фреда в Манчестер Юнайтед, а потім Степаненка – в Крістал Пелес? Як? Це ж усі підряд будуть дзвонити, у тому числі й аутсайдери, та просити гравців Шахтаря. Буде не дуже солідно. 

«Думав, що я найкращий у Східній Європі в грі ногами у воротарів, поки не побачив його»

‒ Хто, на вашу думку, зараз найкращий воротар в Україні та чому?

‒ Стовідсотково – Різник. Ми якраз недавно це обговорювали з хлопцями-воротарями. Я вважаю, що у нього є усі потрібні якості, щоб грати у топовому чемпіонаті. Якщо не помиляюсь, то навіть Ван дер Сар відзначав його талант. 

‒ А якщо враховувати й легіонерів: Трубін, Лунін, Бущан?

‒ Можна виділити Трубіна: у нього багатий досвід, класні навички, дуже якісні виступи за національну збірну, але для мене Різник все одно номер один. Він зараз перебуває в фантастичній формі, у Лізі Чемпіонів віддавався на повну, навіть коли програвали. Якби я був головним тренером збірної, то обирав би з цих двох, але Різник грав би в основі.

‒ Вважаєте, що Різнику треба дати шанс вийти у складі збірної, бо він знаходиться в тіні воротарів-легіонерів? 

‒ Так, безперечно. Лунін, знаходячись в Реалі, майже не отримує ігрової практики, може провести один матч на місяць, але бували й проміжки, коли він не грав і по пів року. 

Трубін – хороша опція, бо він багато кого знає, має розуміння, кому і коли краще яку передачу віддати. 

Але, як на мене, то Різник знаходиться в трошки кращих кондиціях, дуже стабільно грає та часто рятує команду. Мені імпонує його стиль авантюриста, як він вибігає на виходи й грає ногами. 

‒ Якщо брати до уваги й історичних постатей українського футболу: Пʼятов чи Шовковський? 

‒ Звичайно, Пʼятов. Він спокійніший, припускався меншої кількості серйозних помилок, краще грає ногами. Олександр Шовковський почав грати раніше, у нього зовсім інша школа, радянська. Тому Андрій ‒ сучасніший голкіпер, який ще 2 роки тому грав у Лізі Чемпіонів і дуже добре себе проявляв. 

Андрій П'ятов, фото: ФК Шахтар Донецьк

Якщо брати до уваги взагалі усіх, з ким мені доводилося працювати, то я б ще хотів виокремити Олександра Надя, який колись грав у Говерлі. Він дуже добре грав як руками, так і ногами. А якби ще потрапив у топклуб, то, думаю, звідти пробився б і в збірну, і в Європу б потім перейшов. Дуже сильний воротар: рукою до штрафного майданчика суперника міг докинути. Не бачив більше нічого подібного. 

‒ Чому так сталося, що Олександр Надь не перейшов до більш статусного клубу, ніж Говерла?

‒ Його Олександр Шуфрич (тодішній віцепрезидент Говерли, – прим. І.Л.) не відпускав. Одного разу Надь вже поїздом їхав до Сімферополя у Таврію, коли там грали Калиниченко та Назаренко, така сильна банда була, але його не відпустили. Міг перейти в Металіст, коли чи то Горяїнов травмувався, чи то Дішленкович, але Олександра знову ж буквально зняли з поїзда. Якщо не помиляюсь, то колись Надем навіть Динамо цікавилося. 

‒ Які контраргументи були Шуфрича, щоб залишити гравця у себе?

‒ Пам’ятаю, що одного разу Шуфрич перебив пропозицію по зарплаті, а колись просто не відпустив. Але вже не згадаю, як саме було і якого клубу це стосується. 

Нещодавно у Празі спілкувався з одним з одноклубників Надя того часу, згадували його. 

Уявіть, я грав разом із П’ятовим та Шовковським, але відмічаю Надя! Він дуже сильний в усіх сенсах, хоча ніколи цілеспрямовано не займався фітнесом, наприклад, як Шовковський. Він і ногами добре грає, і на лінії. Кажу ж, пощастило б йому потрапити в якійсь кращий клуб, то про нього б усі знали. Я думав, що я найкращий у східній Європі по грі ногами у воротарів, поки не побачив його. 

«Зв’язок з Ордецем не підтримую після його незрозумілого рішення»

‒ З ким із футбольних людей ви зараз найбільше спілкуєтеся? 

‒ Багато з ким на зв’язку, спілкуюся. Андрій Пʼятов, Сергій Кривцов, Тарас Степаненко, Микола Матвієнко, Віталій Вернидуб, Олексій Бєлік, Сергій Сидорчук, останнім часом багато спілкуємось із Жекою Коноплянкою. 

‒ Раніше у цій розмові ви згадували Івана Ордеця. Чи підтримуєте спілкування з ним? Він пояснював якось своє рішення залишитися певний час грати у рф після початку повномасштабного вторгнення? 

‒ Я з ним зв’язок не підтримую після його незрозумілого рішення. Мені особисто нічого не треба пояснювати. Так, кажуть, що він дуже багато донатив на ЗСУ, але це все виправдання. Для мене його дії абсолютно незрозумілі. 

Іван Ордець, фото: ФК Бохум

«Маємо типовий чоловічий чат з нецензурною назвою»

‒ Чи знаєте ви, чому розлучився Андрій Пʼятов? 

‒ Я, напевно, розумію, чому так сталося, але не можу бути впевненим на всі 100%. Але я не можу озвучувати такі речі, це некоректно. Якщо він або його колишня дружина про це захочуть розповісти детальніше, то вони це зроблять. Так, ми з Андрієм постійно спілкуємося, але в цьому сенсі я для них ніхто, щоб говорити публічно про такі особисті речі. 

‒ Часто з ним перетинаєтесь? 

‒ Досить часто. Ми почали товаришувати з П’ятовим ще в збірній, а потім у Шахтарі продовжили. У нас в соцмережах є своя група з хлопцями, де ми постійно на зв’язку, надсилаємо якісь меми, вітаємо один одного з днем народження і так далі. Типовий чоловічий чат. З учасників там – Степаненко, П’ятов, Кривцов, Матвієнко та я.

‒ Як називається, якщо не секрет? 

‒ Не можу озвучити, запитайте в автора назви – Сергія Кривцова 🙂

Можу лише сказати, що колись грали у волейбол у відпустці й Сергій Кривцов тоді вигадав цю назву, але вона не дуже цензурна. 

‒ Чи допомагають навички воротаря в грі у волейбол? 

‒ Так. Кварцяний колись казав, що воротар має бути головним по жінках, по всіх інших видах спорту, по барах і так далі. Головним я був тільки по жінках, але пограти також хотілося (сміється, – прим. І.Л.).

‒ Закінчимо розмову з того, з чого і починали в першій частині бесіди. Який ваш улюблений фільм? 

‒ Мій улюблений – напевно, «Троя». Також подобаються «Знайомтеся – Джо Блек», «Невидима сторона» та «42». 

Читайте також

«Ігор Суркіс дивився нашу програму з першою ранковою цигаркою»: Микола Васильков – про Шеву, ТБ, Оболонь і Мрію