Український футбол
В’ячеслав ГРОЗНИЙ: «150 матчів в Україні — не так уже й багато»

Наставник «Говерли» розмірковує з приводу 150-го матчу на чолі українських команд та об’єднаного чемпіонату

Про ювілей

— Якщо чесно, не приділяв великої уваги своєму ювілею. Якщо би ви не привітали, навіть би не згадав про нього. Краще би поговорили про те, що в мене, починаючи з 1988-го, вже 25 років тренерського стажу. Оце хороша та, мабуть, цікавіша тема. А 150 матчів в Україні — не так уже й багато. Усе було би по-іншому, якби увесь час працював на Батьківщині. Ви ж знаєте, що значну частину тренерської діяльності я провів за кордоном. Десять років, якщо бути точним: рік у Казахстані, два — в «Тереку», шість — у московському «Спартаку» та ще один — у болгарському «Левскі». За цей час міг би добрати ще 200–300 поєдинків, а то й більше. Усе це — справа статистиків, я ж більше зважаю на свої досягнення, своїх вихованців. Дехто з них доріс до націо­нальної збірної, пограв у топових клубах, став особистістю.

Ні, для мене це число нічого не означає. Я не рахую свої зустрічі, натомість лічу, які гравці ростуть і як команда грає. Більшу вагу для мене має те, що 2006 року на чемпіонаті світу в Німеччині у складі збірної України грало зразу троє моїх вихованців: Максим Калиниченко, Олег Гусєв і Дмитро Чигринський. Я зі своїм штабом приклав немало зусиль, аби вищезгадані гравці доросли до такого рівня.

Оглядаючись у минуле, можу відзначити, що приємно згадувати всі команди, в яких працював. Водночас, «Дніпро» для мене стоїть осібно, адже мені в молодому віці довірили тренувати таку серйозну та амбітну команду. У перший же сезон мене тоді визнали найкращим тренером України. Наразі ж працюю в «Говерлі», й також маю чим пишатися: Буяльського постійно викликають у молодіжну збірну, за час перебування в Ужгороді румунські тренери повернулися до послуг Кочиша та Нікулає.

Ось згадали про ювілей, то «прикинув», що для цього потрібно п’ять сезонів тренувати одну команду. Проте таке рідко буває. В Україні лише Маркевич і Луческу стільки тренують свої команди. Далеко не кожному тренерові дають такий кредит довіри, особливо тоді, коли немає результату.

Про об’єднаний чемпіонат

— Я за те, щоби з’явився об’єднаний чемпіонат, у якому обов’язково дотримуватиметься інтерес української сторони — про це неодноразово заявляв. Ті 20 відсотків, які отримають українські клуби (а це майже 100 мільйонів), можна було би направити на реанімацію вітчизняного футболу. У нас зараз подекуди навіть немає ПФК у цілих областях: багато клубів зникло останніми роками. Коли аналізують економічну складову, то визнають, що нам вигідно співпрацювати з Росією, то чому не буде користі від ОЧ?

Особисто бачу, що ми отримає­мо змогу виростити чимало дитячих тренерів, які навчатимуться за кордоном. Відтак із часом з’явилося би хтозна-скільки хороших гравців, відповідно нівелювалася би потреба в постійних запрошеннях посередніх легіонерів. Хоча я нічого проти не маю, коли до нас приїжджають висококваліфіковані гравці з інших країн. Наші клуби не можуть собі дозволити хороших українських футболістів, адже на них захмарні ціни, тому й купують іноземців схожого рівня. Вихід із цього один — підіймати рівень середнього українського виконавця. Я ж нічого нового не сказав, проте цим ніхто не хоче займатися.

Щодо арбітражу: потрібно, щоби там судили винятково запрошені арбітри. А наші рефері вивчать мови та почнуть судити двобої в інших чемпіонатах. Хто від цього програє?

Хтось каже, навіщо я висловлюю підтримку спільному турніру з Росією, мотивуючи це тим, що «Говерла» не братиме в ньому участь. Так, але що, ми зараз граємо в рівних умовах у першості? Бюджети клубів дуже різні. Це те ж саме, аби «Запорожець» «ганявся» з болідами Формули-1. Нам просто нереально конкурувати з топовими клубами. Для того, щоби потрапити до цих змагань, необхідно відповідати низці критеріїв: хороша інфраструктура, гравці, стадіон, фінанси та багато іншого. Там ставитиметься високий рівень — на кшталт Ліги чемпіонів. Навіть закарпатська команда зможе туди потрапити, якщо виграє першість у нижчій лізі та добре підготується за вищевказаними параметрами. Зваживши на економічні аспекти об’єднаного чемпіонату, дійдете висновку, що там цікаво брати участь: можна великі гроші заробити. Можливо, тоді в Україні почнуть активніше вкладати кошти в футбол. Ярославський же теж колись не мав відношення до футболу, а потім, купивши «Металіст», зробив ще одного лідера прем’єр-ліги.

Одразу нічого не приходить, слід мати терпіння. Знаєте, до людини, яка має свою думку, не варто ставитися, як до ворога — необхідно вислухати її. Тим більше, коли мовиться про розвиток вітчизняного футболу. Важливо, щоби гроші, котрі надходитимуть нашим клубам, йшли в правильному напрямку, а не комусь у кишеню. Тільки тоді можна буде відновити гру мільйонів, до прикладу, на Рівненщині, Житомирщині, Прикарпатті. У цих регіонах немає таких заможних людей, які можуть дозволити собі утримувати ФК.

Євген ДЕМЯН.


стрічка новин