«Я вибирав: Сен-Етьєн чи російські гранди. Призетко запитав: «Ти хворий?» Левицький – про Спартак і скандал у Франції

Переглядів 102531
Олександр Карпенко Олександр Карпенко
7 голосів
«Я вибирав: Сен-Етьєн чи російські гранди. Призетко запитав: «Ти хворий?» Левицький – про Спартак і скандал у Франції
Максим Левицький. Фото: Google
Екс-голкіпер збірної України, Таврії, Сен-Етьєна Максим Левицький у другій частині великого інтерв’ю «УФ» говорив про закордонні виступи, кримінал із паспортом і Спартак епохи допінгу та скандалів.

Герой нашого сьогоднішнього інтерв’ю – нечастий гість на сторінках футбольних медіа. Він круто стартував у Лізі 1 із Сен-Етьєном, але в французькому чемпіонаті часів Роналдіньо не заграв через кримінальні розбірки, опинившись у в’язниці. Зате потім перейшов у Спартак, де, замість численних медалей, ближче познайомився з допінгом, підлістю та підступністю. Наш співрозмовник Максим Левицький – у першій частині бесіди ми говорили про Таврію, бандитів і перше чемпіонство.

Сайт «Український футбол» записав інтерв’ю з Максимом Левицьким, в другій частині якого піде мова про:

  • Скандал з підробним паспортом в Сен-Етьєні
  • Допінг у Спартаку та одіозний Червиченко
  • Як Левицький позбувся робочого місця, бо не підписав донос-відречення на гравця, якого Динамо запросило з Москви

«Коли я вибирав між Сен-Етьєном і всіма російськими грандами, Призетко мені сказав: «Ти що, хворий?»

– Ви – старожил Таврії. Як і чому зважилися покинути зону комфорту?

– Як я вже розповідав, Таврію очолив росіянин Коробочка. Він мене в складі не бачив. Зате вони з тренером Чорноморця разом вчилися на тренерських курсах, а в Новоросійську була проблема з воротарями. Один молодий, двоє вилетіли через травми. Звісно, я хотів піти з Таврії, але за мене просили 100 тисяч доларів. Хто ж за воротаря в 1999 році стільки дасть?

З Таврією я підписував два контракти. Перший був на чотири роки, а другий – на три. Той нібито закінчився, але ж підписував його не я. Мені кажуть: «А яка різниця? Федерація зареєструвала, значить, твій підпис». Обіцяли підняти зарплату, зробити капітаном. А піти нема куди. Запрошень нема, агентів нема. Я не знаю, чого від них можна чекати. Лише коли почав працювати з Сарсанією, то всі ці питання вирішувалися дуже швидко.

Максим Левицький. Фото: Google

– Як почалася ваша співпраця?

– З Сен-Етьєна. Вони відмовилися від Березовського, в якого старший брат теж був агентом і щось по грошах не домовились. Костя показав відеонарізку з моїх матчів президенту Сен-Етьєна. Той каже: «Нам підходить. А скільки по грошах?» Сарсанія відповів: «Стільки, скільки привозили Березовському, він буде згодний». Костя приїхав в Новогорськ, що під Москвою, на базу й розповів, що мною цікавиться Сен-Етьєн. А з усіма російськими грандами спілкувався тренер Чорноморця Байдачний.

Я вийшов, стою задуманий. Саня Призетко підходить запитує: «Чого ти такий?» Я кажу: «Там ЦСКА, Спартак, Зеніт і Сен-Етьєн». Хто тільки не телефонував. А Призетко у відповідь: «Ти що, хворий? Сюди ти завжди повернешся. Їдь до Франції!» Так і сталося.

Костя переконував тим, що там вже є Панов (той самий форвард збірної росії, який забивав французам на Сен-Дені в відборі до Євро-2000, – прим. «УФ») й адаптуватись буде простіше, але це не було для мене основним фактором. Я прагнув нового виклику в кар'єрі, пограти в Європі. Колись мріяв у дитинстві пограти на великому рівні, а тут тебе запрошує команда, з якої вийшов Платіні.

– Що вас найбільше шокувало у Франції?

– Харчування. Багато стежив за хлопцями і ставлення в них до нього було іншим, ніж в нас. Нам ніхто ніколи не казав, як харчуватися. Де б я не був – одне і те саме.

В збірній України трішки відрізнялося. Рибоксин, амінокислоти, риба. Коли я приїхав на матч з норвегами, сказав, що не відчував себе достатньо сильним і посилив тренування. Ви ж розумієте, які навантаження були у Лобановського.

По поверненні до Франції в аеропорту Осло в мене помітили великий бокс з пігулками. Почали розпитувати. Ламаною англійською пояснював, шо це не ліки, а біологічні добавки. Я боявся, що не встигну до Ліона на літак. Знайшли російськомовного співробітника і він з’ясував, що це амінокислоти, і мене пропустили.

– Ви їхали до Франції без іноземної мови за плечима?

– Коли я потрапив на три доби до лікарні, то використовував російсько-французький розмовник, що купив ще у Новоросійську. Якщо ти сам і потрібно щось сказати, то куди подітися? Потім зловив себе на думці: «А можна тут подовше побути? Я б набагато краще став спілкуватися». У команді зі мною постійно був перекладач. З іншого боку, коли журналісти почали дзвонити по темі faux passeport [фальшивого паспорта], я відповідав: «Je ne parle pas français, m'excuser» [Я не говорю французькою, вибачте]. Це давало більше можливості подумати над тим, що кажеш. Тиск чинився шалений. Хотіли розкопати, що за історія.

– Ще дійдемо до цього. А що з побутом?

– В Сен-Етьєні клуб зняв для мене з родиною квартиру. А коли були виїзні ігри, наприклад в Марселі, то вилітали ввечері, автівки залишали в аеропорту, ночували в місті, грали, поверталися. Перед домашніми іграми збирають в готелі, везуть на обід, відпочинок – кава чи чай, пташине молоко, щоб отримати дозу глюкози перед грою. Ніхто за тобою не стежить, це і є професіоналізм – ти сам себе готуєш до гри.

У 2010 році я навчався на категорію Б УЄФА в Барселоні ми спілкувалися з клубними менеджерами Еспаньола. В них все було відпрацьовано. Вони мали розгалужену скаутську мережу і якщо когось знаходять, то готові везти в Іспанію. Клуб починає збирати інформацію про особисте життя хлопця, як веде себе в побуті, спілкується з рідними. У нас хто небуть займався такими речами? 

– Невже жодного контролю?

– Журналісти іноді за цим слідкували. Не думаю, що вони нишпорили, як папарацці. Одного разу хлопець, який був тоді в був капітаном молодіжної збірної, попався на вечірці. Був вихідний, а його після 2-ї ночі помітили в нічному клубі, сфотографували. Було заведено в команді таке: староста команди збирав по 100 франків в касу, та усі штрафи за різні порушення. Клуб не мав до цих грошей жодного відношення.

У Таврії всі кошти були в менеджера, який міг не дати тобі зарплату по контракту. А там всередині команди хлопці вирішували між собою. Це ще з 70-х років, з часів Платіні, так було прийнято і всі цього притримувалися. Я був єдиний, хто не заплатив штраф жодного разу, все виконував без порушень. Через це хлопці зробили спеціальне зібрання, що я жодного разу не платив в касу. Я навіть не порушував швидкість на дорогах Франції. А там за 1.5 кілометра стоять знаки, що встановлена камера, при тому, що швидкість обмежена до 130 км/год. Мені вистачало, але багато хто їздив швидше. Хлопці питають: «А де ті знаки ти бачив?» Відповів: «Дивіться уважніше, самі помітите». Але дістав 1000 франків і заплатив у командну касу. А штрафи за порушення ПДР приходили на клуб, бо користувалися спонсорськими машинами.

Пригадую, як ми програли Парижу 1:5. Заходить президент в роздягальню і каже: «Щось ви давно не збиралися разом». Саме з каси гравців оплатили три ресторани в сусідніх будинках. Окремо були дружини з дітьми, окремо керівництво з дружинами і окремо футболісти. Нам нарахували більше 20 тисяч франків за цю вечірку.

На наступний день президент прийшов до роздягальні та 2000 франків поклав на стіл, сказавши: «Ви нічого не порушили, а я дозволив вам розслабитися з вживанням алкоголю, сісти за один стіл, поспілкуватися і порозумітися між собою. Тому штраф плачу я».

 Якщо б я провів 5 років у чемпіонаті Франції, я міг би розраховувати на виплату від профспілки футболістів. Але цього не сталось з відомих причин.

– За півроку у Франції перетиналися із Сергієм Скаченком, який тоді виступав за Мец?

– Так. Сен-Етьєн обіграв Мец (2:0) і після гри кількома словами перекинутися встигли. Телефонували один одному. На росії, коли він за Торпедо грав, зустрічалися. Коли я залишав Францію після скандалу, побажав йому затриматися довше, ніж я.

«Арсеналу я був цікавий лише з європейським паспортом»

– Ви пробули у Франції всього півроку. Пішли на поводу у клубу, який хотів обійти регламент, і стали фігурантом славнозвісного паспортного скандалу з вашою участю. Як це сталося?

– Грецький паспорт робився для Березовського. Потім, коли ми з ним пізніше перетнулися в Динамо (Москва), він так і казав, що не гроші, а вимога отримати європейський паспорт його насторожила, а я на це особливо не зважав. Показали мені лист, що Французька поліція перевірила його і вони не заперечували. Бразильцям Алоізіо та Алексу робили португальські паспорти.

Ця історія зачепила не лише Францію. Після мене всіх через Європол перетрусили. Знайшли 78 паспортів. Пригадуєте бразильського воротаря Діда з Мілану? Так у нього був фальшивий італійський паспорт. Його на рік забанили, а потім повернувся і спокійно грав. Мамедова в Австрії викрили з таким. Мондрагон, якщо пригадуєте такого воротаря, теж «попався». Мій друг, який працював зі мною у Франції перекладачем, надсилав газети і я там прочитав, що Левицький виявився найбільш чесним, тому що жодного разу не скористався цим паспортом. А решта по Європі літала собі спокійно і продовжували грати в Європі.

Максим Левицький. Фото: Google

– Коли ви зрозуміли, що вскочили в халепу?

– Сен-Етьєн мав виплатити мені підйомні, які були розбиті на 4 роки контракту. Прилетів Костя на зустріч з віце-президентом клубу. Я теж приїхав. Поснідали, п'ємо каву і той віце-президент дає мені паспорт і лист з поліції, що все нормально. Потрібно було лише підписатися. Дістає чекову книжку і вписує суму підйомних. Проходить кілька днів, Костя мені телефонує і каже: «Рахунок порожній. На ньому нема грошей». Я запитую: «Зовсім нема?» Він каже: «Той рахунок півроку не використовувався».

– Про яку суму йшла мова?

– Близько 300-400 тисяч доларів. Пізніше я ці гроші через федерацію отримав.

– Як проходив судовий розгляд?

– Я прилетів до Парижа на розгляд справи у Французькій Федерації Футболу. Розповів всю історію, як воно є насправді. Що на такому документі такий підпис ставив. Комісія каже: «Буде санкція». Я відповів: «Прийму будь-яке рішення». В підсумку мені дали двомісячний бан на виступи на клубному рівні, який я відбув як гравець Спартака. 

– Звідки ж тоді кадри, де вас ведуть поліціянти?

– Після цього засідання мене затримала поліція, бо клуб подав скаргу на скоєння злочину (так керівники намагались довести, що вони нічого не робили самі, а якісь невстановлені особи). Після складання досьє з моїх відповідей мене повезли до суду в Ліоні. Вже кримінальний суддя прочитав досьє, поставив кілька запитань і відпустив: «Ти не заперечуєш провину, співпрацюєш. Підпиши зобов'язання, що ти прилетиш на засідання, коли тебе викличуть». А це мені й було потрібно, щоб я міг показати в клубі і не було питань. Тому після цього жодного разу не виникало проблем з отриманням Шенгенських віз.

– Скільки у вас паспортів зараз?

– Я мав український паспорт. Коли перебрався до рф, став на консульський облік у Москві, щоб не було питань. Тоді у Москві і зробив посвідку на постійне проживання, як громадянин України. У Динамо (Москва) навезли бразильців і португальців, а мене запросили зробити громадянство рф. Я написав заяву про відмову від українського громадянства. В 2007 році Ющенко своїм указом вивів мене з громадянства. 

Дружина моя з 1991 року є громадянкою України, народилась у Сімферополі. Тому після закінчення кар’єри, перебравшись до Криму, я отримав посвідку на проживання в Україні, зібравши абсолютно всі документи. У ДМСУ дивувались робітники, тому що я був єдиним, хто мав довідку з указом Президента про припинення громадянства. Французи навчили мене максимально ретельно ставитися до бюрократичних моментів тим паспортним скандалом.

«СБУ відмовило мені у відновленні українського громадянства»

– Ви хотіли б повернутися в українське громадянство?

– Так. Після того, що почалося в 2022 році, я зібрав документи, написав заяву, виконав всі норми, але отримав лист від СБУ, що мені відмовлено в зв'язку з воєнним станом і вони не можуть перевірити всі дані, які я надав. Сказали чекати кінця війни.

– Виходить, що колишньому голкіперу збірної України відмовляють, а російському журналісту Невзорову, який і дня тут не пробув – це ок?

– В мене нема жодного запитання до СБУ. Я цього й очікував. Якби я, умовно, мешкав у Литві, то сам би прийшов до місцевих органів і поїхав з країни, щоб своєю присутністю не було бажання в бункерного захищати «російськомовних».

Нехай СБУ займається своїми справами. Дирчики якісь літають в Усть-Лузі, Тамбові та інших містах. Я з власного боку краще грошима допоможу. Знаю, куди донатити на це діло.

– Після історії з Сен-Етьєном вами цікавився лондонський Арсенал. Якщо я правильно розумію, без славнозвісного грецького паспорта ви були їм не цікаві?

– На той час Арсенал та Сен-Етьєн співпрацювали і все решта. Хтось з менеджерів каже, що мною цікавились. Інформація надходила з різних джерел, але Костя пояснив, що я їм був цікавий з грецьким паспортом. Без нього можливо було потрапити в Англію, зігравши певний відсоток матчів за свою збірну, чого мені бракувало на той час.

– У вас були матчі, за які соромно?

– Гра відповідь з німцями за збірну Україну (1:4), гра за Сен-Етьєн з Ліллем. Виграємо 1:0, тягну один удар. Проходить 3-4 хвилини. Матч винесли на НТВ+ у вечірньому слоті. Костя Сарсанія матч коментує, нахвалює мене і тут почалося… Ми вкидаємо аут, кричу захиснику, щоб дав м'яч, обробляю, на мене починає бігти суперник, а другий нападник пішов на свою половину поля. Я бачу, що віддавати нікуди намагаюсь вибити вперед, в мене зрізається м'яч. Хлопець, який пішов, повертається… В нього влучає м'яч і від нього, рикошетом у ворота. Матч завершився 1:1.

Вся Європа бачила мій зашквар в прайм-тайм, після чого мене посадили [на лавку] на декілька матчів. А це якраз після того, як я підновився від травми. Президент почав тиснути, що за мене заплатили великі гроші, йди грай, а я ще фізично не зовсім відновився. Перша гра було з Ліоном (2:2). Це дербі. 30 км між містам.

Минулого року клуб відсвяткував 90 років з дня заснування. Мені було дуже приємно отримати особисте запрошення на святкування цієї події від Клубу Уболівальників A.S.S.E  через мого перекладача Олів’є, з яким я досі спілкуюсь, але я сказав: «Вибачте, через війну не можу залишити Україну». Вони з розумінням поставилися.

Коли вперше виходив на поле «Жоффрей Гішар», грали з Марселем. Про мене TF1 цілий фільм зняли. Одразу побачив на фанатській трибуні український прапор. В Сен-Етьєні завжди вивішували прапори країн, звідки приїхали легіонери.

«Вони хочуть знести старий «Вемблі». Ми свій навіть не намагалися ще й будувати»

– На початку 2000-х ви регулярно отримували запрошення до табору збірної України. Вам напевно є, що пригадати хорошого, якщо не брати матч з німцями в Дортмунді.

– До збірної мене почали кликати ще з часів у Новоросійську. Тоді викликали мене, Сергія Снитка, Олександра Призетка. Більший вплив на мою кар'єру мало те, що я не перейшов одразу в Спартак, а поїхав у Францію. Коли я приїхав в Сен-Етьєн, то отримав невеличке пошкодження перед третьою грою. Було запалення на лівому суглобі, який довелося оперувати. Вилетів майже на місяць. Я прилетів на перший матч з поляками. Лікар клубу каже: «А куди ти летиш? Ти ж ніякий». На слово не повірили. Я прилетів і док збірної підтвердив, що шансів зіграти в мене нема: «Вертайся назад».

Максим Левицький, Юрій Вірт та Олександр Шовковський. Фото: Google

– Дебют ваш за збірну можна назвати пам'ятним, коли ви зіграли декілька хвилин у товариському матчі Англія – Україна, який проходив ще на старому «Вемблі» (Empire Stadium). Це ж був один з останніх матчів перед реконструкцією?

– Це було після того, як в мене стався струс мозку в матчі Чорноморець проти Ростова. Втрата свідомості, місяць відновлення, хоча потрібно було більше. На щастя, наслідків великих не було, але не зважав на це, бо дуже хочеться грати.

Проти Англії мене випустили на 8 хвилин. Лише один раз торкнувся м'яч, і це все, що я зіграв. Пригадую на під'їзді до стадіону автобус заїхав на поверх нижче. Ти не торкаєшся землі і можеш одразу потрапити до роздягальні.

По дорозі на матч їдемо в автобусі – пішла тема. Всі казали, що англійські фанати божевільні, а тут нам машуть, посміхаються, випивають. Хтось з хлопців, хто тоді грав у Англії, каже: «Ти почекай, коли вони пиво доп'ють» :)

Вийшли з підтрибунки. Виходить хтось із керівництва ФФУ в розпачі сам собі каже: «Вони вирішили Вемблі знести! Ми такий навіть не намагалися ще й будувати:)» Не пам'ятаю, хто це був, але всі посміялися. Ти сидиш на лаві запасних, а вище вболівальники, пісні, атмосфера, перформанси. Було чудово.

Щось подібне на собі відчув, коли зі Спартаком приїздив на матч з Ліверпулем, на «Енфілді». Та коли вони грали фінал ЛЧ в Києві, я одразу пригадав ті пісні та кричалки англійців. Приємно згадувати.

– Ви потрапили в збірну України, яку називають золотим поколінням. Сьогоднішній склад може з ними зрівнятися?

– Відповім словами ВВЛ: «Головним в футболі є результат». В мене сподівання на це покоління плюс талант Сергія Реброва. Маю надію, що це покоління досягне більшого.

– А є історія з табору збірної, яка буде цікава нашим читачам?

– Збірна грає у Ризі, де в них поле нестандартне було. Тоді ще з ЦСКА приїздив Сергій Перхун. Ми зіграли по тайму. М'яч виходить за лицьову. Я починаю виконувати удар від воріт, розігрувати по-спартаківськи: покотив Парфьонову, правому захиснику. Він отримує м’яч, піднімає голову, очі стають в нього великі, тому що ніхто під нього не відкривається. Якимсь чином він вибиває той м'яч і з нашої лавки лунає: «Ви не у Спартаку! Грайте простіше».

А за декілька місяців ми з Парфьоновим перед плей-офф з німцями граємо з Зенітом у чемпіонаті рф. Там ситуація наступна. Перемога Спартака гарантувала чемпіонство за два тури, а якщо Зеніт перемагав, то вони скоріш за все ставали чемпіонами. Спартак міг опуститися на третю сходинку, бо його міг Локомотив обійти.

За тиждень до гри раптом почались розмови про перевірку на допінг гравців обох команд. Романцев таке підтримав, а Морозов – ні. На початку гри Спартак почав програвати. Такий самий момент. Я ввожу м'яч, а тоді у воротарському ще не можна було розігрувати. Ми рахували: 9 дотиків до м’яча і 2 у Васі Баранова, коли ми зрівняли. Потім він забив другий. Парфьонов – третій, і так ми стали чемпіонами. Там такий розіграш проходив, а в збірній грали в трошки інший футбол.

– У збірній України ви конкурували за місце у складі не лише з Шовковським, але й із Віртом, Кернозенком, покійним Перхуном. Всі розуміли, що СаШо – безальтернативний №1?

– Конкуренції в збірній України я не відчував. Я приїжджав і розумів, що Саша Шовковський – це номер 1. Ми могли розраховувати на свій шанс, коли з ним щось станеться. Ніхто не виказував ніякої конкуренції. Коли ми працювали разом з Михайловим, всі один одного підтримували.

Якщо порівнювати зі Спартаком – тоді була конкуренція, тому що крім мене в команді були Філімонов та Смєтанін. Хлопці вікові, з досвідом, але я намагався завжди першим протягувати руку. Виступаючи за порєбріком я зіштовхувався з нечистими проявами конкуренції. В таких випадках я завжди казав головному тренеру: «Якщо ви маєте щось проти мене – скажіть і я піду».

– Яку б характеристику ви могли дати сьогоднішнім воротарям збірної – Трубіну та Луніну?

– Мені подобається, що є з кого обирати. У кожного є свої плюси та мінуси. Сергій Станіславович Ребров з появою в команді зробив ставку на Трубіна, який провів увесь відбір майже на Євро. Зараз ситуація дещо змінилася, коли Лунін став більше отримувати часу на полі.

Судячи по минулому року Україна повинна проходити плей-офф та кваліфікуватися на Євро. Просто сидіти і говорити з дивану я не люблю, адже не бачу їх у внутрішньому процесі. Всі свої негаразди вони знають і над ними працюють. Більша частина кар'єри попереду. В Реала та Бенфіки тренери воротарів дуже високого рівня.

Не на користь Луніну йде ситуація з його майбутнім. Потрібно зараз вирішити, що ти робитимеш, адже від цього вибору залежить твоє подальше майбутнє – залишитися в Реалі, де в тебе є все чи стрибати у невідомість, яка лякає. На такій хвилі можна отримати запрошення в МЮ і стати легендою «Олд Траффорд» або після повернення Куртуа шкодувати про те, що не скористався вікном можливостей. Я можу побажати лише прийняти йому вірне рішення.

У Сен-Етьєні тренером воротарів був Цисареллі, екс-голкіпер збірної Франції. Він був під Батсом у збірній. Якось він сказав: «Мені подобається у воротарів зі Сходу, що ви самоїди, але коли дуже копаєте в собі, це не йде на користь». Це наслідок радянської системи, коли люди боялися слова зайвого сказати.

В Криму залишилася мама дружини. Їй 84 роки і по телефону вона каже завжди: все нормально, все нормально, бо боїться сказати правду. Я боявся після травми ловити м'яч, піти в стик щоб не отримати нової травм. Всі думки, які ти притягуєш, мають властивість реалізовуватись.

– Ви могли б адаптуватися до вимог, які пред’являють сучасним воротарям?

– Всіх дратувала моя манера грати високо. До Франції, на матч проти Анже приїжджав дивитись на мене француз, можливо саме мої дії поза межами штрафної, аж в центральному колі, переконали дати позитивну оцінку для керівництва A.S.S.E.

Максим Левицький. Фото: Google

– Ману Ноєр ходив до штрафної суперників, а ви вже таке практикували?

– Байдачний у Новоросійську це не сприймав:) Коли я проводив останній матч за Чорноморець перед від’їздом до Франції, єдиний раз прийшов на кутовий на останніх хвилинах. Рахунок тоді був 1:1. М’яч вилітає ліворуч і я бачу, що можу встигнути раніше добігти за польових гравців. Граю в м’яч прямо на бровці, вибиваю в аут. Весь стадіон був в екстазі, а зараз всі воротарі грають ногами. Не стільки відбивають, як беруть участь в білд-апі.

Та сама ситуація була в Динамо (Москва). Грали з Шинником. Граю головою в центральному колі і преса почала писати: «Левицький у своєму репертуарі». А навіщо, щоб не було помилок? В підсумку ми виграли 1:0. Так починав грати ще Яшин у 60-х роках. Саме завдяки цьому він і став володарем Золотого м’яча. 

Михайлов мені підказав з власного досвіду, що не потрібно нервувати при невдачах. Після чотирьох місяців ти відчуєш себе своїм. Мені перестали забивати у Лізі 1. Цей момент був дуже важливим, коли ти стаєш своїм.

– Гра кого з сучасних воротарів вам імпонує найбільше?

– Скоріше Облак. Видно, що фізіологія вже бере своє, тестостерон знижується і вже не такий різкий. У всі часи воротаря цінять за надійність. Не потрібно тягати м'ячі з дев'яток, ти своє відбивай. Буває так, що тобі довіряють в одній команді і тобі поперло, а переходиш в іншу і не так впевнено себе почуваєш.

– Чому після Сен-Етьєна ви обрали Спартак?

– Це була миттєва пропозиція. Костя запропонував мене трьом європейським клубам, а це припало на свята новорічні. Він зв'язався з гендиректором Спартака Шикуновим. Той сказав через дві години, що вони готові розпочати перемовини.

Ще не було варіанту зі Спартаком перед канікулами президент Сен-Етьєна говорив, що хотіли віддати в оренду мене у Швейцарію. Я сказав йому, що хотів би повернутися до росії. Він відповів, якщо буде пропозиція – відпустить без проблем.

– В 2001 році ви виграли своє єдине чемпіонство в кар'єрі, після чого Спартак 16 років не міг це зробити. Тоді до тренерського штабу Романцева входив добре знайомий В'ячеслав Грозний. Ми всі звикли, що публічно він на першому плані, а як було у Спартаку?

– Я не помітив, що він був на других ролях. Олег Іванович проводив тренування особисто, але більше спостерігав зі сторони. Брав участь у квадратах 5х5 в один дотик. Зараз це називається тікі-така:) Романцев йшов тим шляхом, що і Бесков.

Вікторович у цьому допомагав, але всі заняття починалися з одного: виходили, розтягувалися, а потім ставали в квадрат по паспорту – 9-10 стоїть за квадратом, а всередині 1-2. Граємо в один дотик без передачі назад. Якщо дали засунути поміж ніг м'яч або не відбирали м'яч після 10-ти передач – залишалися в квадраті.

Грали у квадрат не тільки футбольним м'ячем, а й тенісним. Я, коли повернувся зі Спартака в Новоросійськ, теж там 4 в 1,5 в 2 ставили і в мене на автоматі виходило поміж ніг прокидувати. Бачив, що Грозний намагався перенести це в своїх командах.

– В останній рік домінування Спартака на болотах в команді зібралася ціла група українців включно з вами (Максим Калиниченко, Едуард Цихмейструк, Олександр Грановський, Дмитро Парфьонов, Євген Лисицин). Як ви ладнали з росіянами?

– Коли ставали чемпіонами, команда була більш вікова. 13-14 бійців, а наступного року змінився президент, який взяв курс на вирощування талантів і продаж. Залишилося 6-7 чоловік з чемпіонського складу.

– А як поза полем ладнали між собою?

–  Бувало таке, що телефонує Тітов серед ночі телефонує і каже: «Ти де? Давай до нас». Я кажу: «Сплю».. Я не любив засиджуватися, завжди знав, що я та алкоголь є несумісними. Потім мені буде потрібно пару тижнів на відновлення. Зараз я розумію, яким чином можна боротися. Організм потребує солодкого чи алкоголю. Організм потребує вітаміни групи В та інші нутрієнти. Я взагалі перестав вживати солодке. Хіба що шоколад 100%. Або сухарі з льону, морської капусти.

– Складні стосунки з екс-президентом Спартака Червиченком змусили вам залишити клуб?

– Було важкувато. Там ще внутрішні пертурбації почалися. Коли я підписував контракт зі Спартаком, до керівництва дорвалися люди, які заробили гроші десь на стороні і вирішили, що здатні бути супер-менеджерами, якщо вирішують питання на мільярд доларів. Я маю на увазі екс-президента клубу Червиченка. Навіть Романцева відлучили від керівництва та прийняття рішень. Дійшли до того, що президент приводив в команду «пасажирів».

Підписують «лівого» бразильця. Нам грати з Валенсією в ЛЧ. Йому без перекладача Володя Бєсчастних іспанською плюс-мінус все пояснив. Показали відео. Виходимо на поле, там, де він мав бути, звідти ми отримуємо гол на перших хвилинах.

Була група футболістів з Нігерії – 3-4. Сідаємо обідати на круглими столами. Посередині стоїть тарілка, куди скидали кістки. Заходять вони. Дівчата почитають розносити. Чуйсе пояснює їм, що і до чого. Приносять їм курку і кістки, шо залишилися, хлопці почали кидати під стіл. Я не жартую! Чуйсе одразу: «Ви з глузду з'їхали?» А вони кажуть, що звідки вони приїхали, в них так було заведено.

Я з таким зіштовхнувся і в Новоросійську, коли почали запрошувати легіонерів. З 10 гравців один був більш-менш в порядку. А решта просто кудись втекла. Шукали з міліцією. Божевільна легенда: в 93-му Чорноморцю пропонували Роберто Карлоса і вони його не взяли. Не купили, пішов далі, потрапив в Реал і став суперзіркою.

– Допінговий скандал в Спартаку ви ще застали?

– Це вже було після мене, але добре пам'ятаю, як все починалося. Тоді прибрали зі Спартака багаторічного лікаря Васількова і замість нього Червиченко привів з ЦСКА лікаря, якого турнули після історії з Перхуном. Покійного Сергія привезли до лікарні у Махачкалі, в якій для лікування майже нічого не було. «Доктор» домовився транспортувати його літаком в лікарню до Москви. А Перхун був нетранспортабельний. Прилетів цей літак МНС. Дорога була жахлива. «Тряска» за «тряскою». У швидкій Перхун почав втрачати свідомість, що призвело до летального випадку. Це той лікар мені особисто розповідав, з перших вуст, хоча перевірити інфу вже нереально.

Повертаючись до допінгу. Ситуація була така. Граємо в ЛЧ проти Ліверпуля. Нас забрали на базу, тому що за кілька днів виїзд в Самару. Я довго не міг заснути. Лікар команди ставить крапельницю: «Це вітаміни, заснеш за пару хвилин». Прокидаюся зранку і бачу, що мене прокрапали. Вся команда зранку бігає в пошуках лікаря, щоб набити йому морду. А він поїхав з бази. Тренування було на вечір, лазня. Док з’явився на третій день з поясненнями: «Я вам такий препарат чудовий прокапав». «Чудовий препарат» був таким сильним, що його можна використовувати лише кілька разів протягом життя, з його ж слів. Коли він пропонував якісь пігулки, я відмовлявся навідріз.

У збірній з цим проблем не було, тому що мені давали Рибоксин, інші амінокислоти та вітаміни. Це перевірене і допінгом не є. У Сен-Етьєні я 4 рази потрапляв на допінг-тест і все, що я приймав – жодного разу в моїх пробах не знаходили допінг. Лікар чотири листи приносив на федерацію, що я вживав місяць назад. Я спартаківському лікарю казав, що він дограється. Пройшло півроку, коли я пішов зі Спартака, і він попався. А Червиченко ще й штрафував на 500 доларів тих, хто відмовлявся приймати пігулки.

– Сагу з переходом Дмітрія Сичова в Динамо (Київ) ви пам'ятаєте?

– Це вже було після мене, але я був свідком його конфлікту з керівництвом Спартака. Він прийшов молодим, але був лідером серед бомбардирів у чемпіонаті. Я не любив втручатися у фінансові питання інших. Мені це було байдуже. Проте старші хлопці говорили, що Діма отримує меншу зарплатню, ніж гравці дубля Спартака – найкращий бомбардир команди.

Сичов пішов на розмову з президентом і той його прогнав. У Діми був батько зі зв’язками в футболі. Після тієї розмови Сичов поїхав з бази. Зник кудись. І тут раз – почали обривати мені журналісти телефон. А я нічого не знаю. За чутками, в Діми з'явилися агенти, пов'язані з криміналом.

Проходить кілька днів, і всіх спартаківців просять підписати петицію проти Сичова. Я навідріз відмовився. Як я можу бути проти футболіста, коли я сам футболіст? На його місці можу бути я. Журналістам я відповів, що нічого не підписував.

Після цього, як я відмовився підписувати цю петицію Костя Сарсанія телефонує і запитує: «Що там сталося? Червиченко сказав: «Шукайте собі нову команду».

Максим Левицький. Фото: Google

 – На росії ви провели більшу частину своєї кар’єри. Напружені стосунки між двома країнами залишалися. Ви зіштовхувалися з дискримінацією?

– На YouTube раджу переглянути цикл відео журналістки Людмили Немирі та одесита Христензена про бойову пропаганду. Для розуміння того, що відбувається раджу прочитати книгу Вікентія Вересаєва «На японській війні». Він служив бойовим медиком у 1904-1905, де він переповідає все з самого початку. Коли вони думали зробити «Токіо за 3 дні». Іноді здається, що хтось намагається робити висновки, але вирішили зробити історичне коло.

– Окрім Москви і Новоросійська вас занесло в Чечню. Що можете згадати про ваш етап кар'єри у Тереку?

Я заходив в той проект з думкою, щоб допомогти людям відійти від війни. З того складу команду лише один футболіст і двоє людей з керівництвом, яким я першим подам руку. Коли ти молодий і займаєшся футболом ти не сильно вникаєш, що відбувається всередині. Стільки дзвіночків було. Я собі це пояснював хворобою росту суспільства, часто з моєю родиною побутові моменти виникали…

– Знаю, що після футболу ви серйозно вивчаєте все, що пов'язано з фізіологією та біохімією. Коли ви до цього прийшли?

– В моєму юному віці моя мати захворіла на астму, яку за радянських часів складно було лікувати. Лікарі говорили, що їй залишилось жити не більше двох тижнів. Вона задихалася. Батько возив її на Ангарський перевал, де вона дихала значно легше. Якимось чином батько знайшов лікаря Костянтина Павловича Бутейка (розробник методу лікування бронхіальної астми, названий на його честь,прим. О.К.). Його метод допоміг мамі померти не через два тижні у 80-му році, а 2009-му. Вона затримувала дихання до 7-8 хвилин, колола дрова для навантаження.

Всіх вражає працездатність Кріштіану Роналду. Десь читав, що він співпрацює з дієтологом, якому платить чималу суму євро за складання особистої дієти, яка дозволила йому продовжувати грати і уникнути серйозних травм. Впевнений, що вона збалансована по кількості усіх необхідних організму речовин. Про щось подібне казав і Руслан Малиновський при підписанні контракту з Марселем. Там теж багато уваги приділяють саме харчуванню гравців.

Цитуючи лікаря Амосова : «Людський організм здатний повернутися в нормальний стан з будь-якої точки, куди ви його кинули». Тому сучасні наукові дослідження та знання дозволяють досягати більшого у той час коли ти професійний спортсмен, та продовжувати активне життя після кар’єри. Ось цим зараз і займаюсь.