Наш Моурінью, легенда Динамо, перемога збірної: 10 лютого — цей день в історії українського футболу

Переглядів 12272
Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
8 голосів
Наш Моурінью, легенда Динамо, перемога збірної: 10 лютого — цей день в історії українського футболу
Юрій Дмитрулін. Фото: Google
«УФ» — часопис, який кожен день представляє вам найкращих українських футболістів і тренерів, пригадує пам'ятні події та матчі. Отже, хто святкує сьогодні день народження, що цікавого сталося в цей день в минулому?

10 лютого 1940 року у селі Підвисоке (Станіславська, нині Івано-Франківська область) народився Петро Данильчук – легендарний захисник Карпат, володар Кубка СРСР та чемпіон УРСР та Першої ліги Союзу.

Протягом чотирьох років (1959-1963) Данильчук захищав кольори Спартака (Станіслав). Пізніше два роки виступав за львівський СКА, з яким став чемпіоном УРСР у 1965 році. 

Перейшовши у львівські Карпати у 1967 році, завоював Кубок СРСР та став чемпіоном Першої ліги союзу в 1970-му. У Вищій лізі СРСР за Карпати провів 34 поєдинки. Також в активів Данильчука один матч за олімпійську збірну Союзу.

Завершував кар’єру в Шахтарі (Червоноград) та Кінескопі (Львів). Помер 5 травня 2008 року в місті Львів у віці 68 років.

10 лютого 1961 року у місті Коростень (Житомирська область) народився Олег Федорчук – захисник і півзахисник луцької Волині та шепетівського Темпу, чемпіон та володар Кубка УРСР, головний тренер Таврії та низки українських команд з нижчих ліг.

Олег Федорчук. Фото: Google

За свою кар’єру гравця виступав за бородянський Машинобудівник, черкаський Дніпро, миколаївський Суднобудівник, луцьку Волинь, білоцерківське Динамо та шепетівський Темп. Єдиною закордонною командою Федорчука була польська Мєдзь (Легниця), за яку він виступав у сезоні 1991/92, під час служб у Групі радянських військ у Польщі. У складі Волині хавбек став чемпіоном УРСР у 1989 році, а разом з Темпом здобув Кубок Української РСР у 1991-му.

Розпочинав свою тренерську кар’єру в київських футбольних школах, працював у академії столичного Динамо та очолював місцеву Оболонь-ППО. З 2001 по 2004 рік тренував Нафком-Академію, який зумів вивести до Першої ліги. 

У 2004 році очолив сімферопольську Таврію. У кримському клубі Федорчук дуже добре стартував, зумів покращити турнірне становище команди, яка за нього демонструвала видовищний футбол. Сам фахівець посів друге місце в опитуванні «Тренер сезону в Україні», поступившись лише наставнику Шахтаря Мірчі Луческу. Також особисто Федорчук зумів переконати нападника Олександра Ковпака перейти до Таврії. У підсумку форвард увійде в історію як один з найкращих бомбардирів клубу.

Після сімферопольців очолював низку українських клубів: Кримтеплиця, Княжа (Щаслива), Нива (Вінниця), МФК Миколаїв, СК Полтава, Енергія (Нова Каховка). Вінницький клуб за керівництва Федорчука виходив у Першу лігу та вигравав Кубок ПФЛ. Саме під час своєї роботи в Ниві спеціаліст і отримав своє прізвисько Моурінью. Автором став відомий український тренер, а на той момент наставник Закарпаття, Ігор Гамула.

Вислів датований 11 жовтням 2010 року після перемоги Закарпаття над вінницькою Нивою (3:0):

– Федорчук зазначив, що Нива була краща від ваших підопічних по грі, а Ви якої думки?

– Ну, у цього фахівця прізвисько Моурінью. Він напередодні взагалі своїм гравцям розповідав, що Закарпаття – це не команда. Мабуть, потрібно було п’ять забити, щоб вони зрозуміли, з ким грають.  

Детальніше про кар’єру одного з найцікавіших українських тренерів Олега Федорчука читайте в ексклюзивному матеріалі сайту FanDay.net.

10 лютого 1975 року у місті Бар (Вінницька область) народився Юрій Дмитрулін – легендарний захисник київського Динамо, дев’ятиразовий чемпіон України, шестиразовий володар Кубка і володар Суперкубка країни, півфіналіст Ліги чемпіонів.

Юрій Дмитрулін. Фото: Google

Наприкінці 80-х Дмитрулін проявив себе на дитячому турнірі, після чого отримав запрошення до київського спортивного інтернету. Вже у 1994 році головний тренер київського Динамо перевів до першої команди Дмитруліна в компанії з Андрієм Шевченком. Як захисник він вирізнявся своєю непоступливістю: «Там, де одні бояться вставити ногу, Дмитрулін зіграє головою». 

Практично всю свою кар’єру провів в Динамо (1994-2005) та вже наприкінці кар’єру їздив в оренду сімферопольську Таврію. Загалом за біло-синіх провів 276 матчів, дев’ять разів ставав чемпіоном України, шість разів завойовував Кубок та одного разу здобував Суперкубок країни. У сезоні 1998/99, коли Динамо дійшло до 1/2 фіналу Ліги чемпіонів, Дмитрулін взяв участь у восьми іграх турніру (включно з матчами кваліфікації). 

Захисник міг ще краще розкритися в київському клубі, але протягом усієї кар’єри його переслідували травми, через які доволі часто йому доводилося лягати під ніж. Вже наприкінці кар’єри оборонець пограв у Росії за ярославський Шиннік, пізніше виступав за українські клуби на аматорському рівні.

У складі національної збірної України Дмитрулін провів 39 матчів та забив один гол. Після завершення футбольної кар’єри працює в ДЮФШ київського Динамо. Серед відомих вихованців ексзахисника – Павло Оріховський та Артем Бєсєдін. 

10 лютого 1975 року у місті Суми народився Артем Безродний – півзахисник московського Спартак та леверкузенського Баєра, чотириразовий чемпіон Росії.

Артем Безродний. Фото: Google

Розпочинав займатися футболом на Луганщині та Сумщині, однак у 16 років переїхав до академії московського Спартака та взяв російське громадянство. Був лідером та основним гравцем другої команди червоно-білих. Дебютував за першу команду в 1996-му, в тому ж році став чемпіоном Росії. 

Сезон 1997/98 вже розпочав у складі леверкузенського Баєра. За першу команду так і не дебютував, виступав за дубль. За рік повернувся до Спартака і не покидав його протягом п’яти років. Усього ж за червоно-білих Безродний провів 90 матчів, забив 17 голів, чотири рази ставав чемпіоном Росії та завойовував Кубок країни. Два роки поспіль (1999, 2000) потрапляв до списку 33-х найкращих футболістів Росії.

У 2005 році грав за азербайджанський МКТ Араз, після чого завершив кар’єри, оскільки виступати на професійному рівні йому заважали травми. У 1999 році провів одну єдину гру за збірну Росії в матчі кваліфікації на Євро-00 проти Андорри (2:1). Повернувшись до України грав за аматорські колективи з рідного міста.

Помер 13 вересня 2016 року в місті Суми у віці 37 років, повертаючись з ранкової пробіжки. Офіційно було оголошено, що причиною смерті стала зупинка серця, спричинена відірваним тромбом.

10 лютого 1979 року у місті Одеса народився Сергій Ткаченко – півзахисник донецьких Металурга і Шахтаря, срібний та бронзовий призер чемпіонату України.  

До переходу в донецький Металург у 2002 році Ткаченко пограв за СК Одеса, Чорноморець та київський ЦСКА. У складі «металургів» півзахисник затримався на чотири роки і за цей час завоював бронзові нагороди чемпіонату України в сезоні 2004/05.

У 2006 став гравцем донецького Шахтаря, у складі якого дебютував на рівні кваліфікації Ліги чемпіонів. Разом з командою завоював срібні медалі в сезоні 2006/07, а чемпіонський для «гірників» сезон 2007/08 провів переважно в донецькому Металурзі. Загалом за Шахтар Ткаченко зіграв у 11 матчах, відзначився одним забитим м’ячем.

З 2008 по 2011 Сергій знову виступав за «металургів». У сезоні 2009/10 взяв участь у двох матчах команди в Кубку України, в якому вона дійшла до фіналу турніру. Усього за Металург провів 163 поєдинки, забив 13 голів та оформив сім результативних передач.

Закінчив професійну кар’єру в 2011 році в ролі гравця СК Одеса через проблеми з гомілкостопом. Також в активі Ткаченка є чотири гри за національну збірну України, за яку він дебютував ще за часів Леоніда Буряка в 2003 році. Єдина результативна дія Сергія в синьо-жовтій футболці – асист у грі кваліфікації на ЧЄ-2008 проти Грузії (3:2). 

10 лютого 2009 року у місті Лімассол пройшов півфінал Міжнародного турніру на Кіпрі, в якому збірна України зустрічалася з командою Словаччини.

Марек Гамшик. Фото: Google

Дебютний гол прийшов після комбінації Артема Мілевського з Олександром Алієвим, яку завершив Сергій Валяєв. Наприкінці першого тайму Роберт Віттек не помітив опору з боку Тараса Михалика та своїм влучним красивим ударом зрівняв рахунок у грі. 

Другий гол для української збірної прийшов після асисту Мілевського на Євгена Селезньова, що переправив м’яч у порожні ворота. І тут знову словаки зрівняли рахунок – цього разу скориставшись плутаниною українців у штрафному майданчику після подачі з кутового. Гол на рахунку Марека Гамшика. 

Вирвав перемогу для збірної України той-таки Мілевський, який спочатку заробив, а потім і реалізував пенальті наприкінці гри. У фіналі товариського турніру синьо-жовтих чекала збірна Сербії, яка обіграла команду Кіпру (2:0).

Міжнародний турнір, 1/2 фіналу

Словаччина – Україна – 2:3 (1:1)

Голи: Віттек, 42, Гамшик, 69 – Валяєв, 9, Селезньов, 48, Мілевський, 83 (пенальті).

  • Словаччина: Сенецкі, Чех, Шкртел, Печалка (Куцка, 58), Пекарик (Стівар, 84), Дюріца, Штрба (Гамшик, 58), Обжера (Стох, 69), Козак (Петраш, 80), Віттек, Шестак.
  • Україна: Шовковський, Чигринський, Несмачний, Михалик, Мандзюк (Пашаєв, 46), Ротань, Алієв, Валяєв (Тимощук, 76), Кравченко (Калиниченко, 76), Мілевський, Селезньов (Гоменюк, 67).