«За Сокіл грали колишні гравці збірних України, Нігерії, Казахстану. Горді, що у нас 100 юних футболістів», – Дмитро Бірюк

Дружба (Мирівка), Авангард (Бзів), Чайка (Петропавлівська Борщагівка), ФК Буча, Ірпінь (Гореничі), Штурм (Іванків), ФК Путрівка, Колос (Ковалівка) – такий перелік уславлених аматорських клубів із Київщини, які ставали чемпіонами чи володарями Кубка України, а також медалістами змагань ААФУ. Завжди учасники зі столичного регіону вирізнялися сильним підбором гравців, гучними іменами та великими амбіціями. 

А от Сокіл із села Михайлівка-Рубежівка, що на Бучанщині, декларує гру в довгу: «Спершу – стадіон, академія, а навіть якщо до нас приїде гравець таланту Роналду, проте «з гнильцею», то краще ми гратимемо своїми. Довше пограємо, на відміну від тих, хто навигравав медальок і зник уже через один-два сезони». Сам цей клуб виступає уже 15-й рік, при цьому має немало трофеїв і тепер ось дебютує в чемпіонаті України серед аматорів. 

Тож почесний президент СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка) Дмитро Бірюк в інтерв’ю сайту «Український футбол» представив свою команду й розповів про:

• заснування команди та свій гол у ворота «збірної ветеранів України»
• зіркових особистостей в історії Сокола – колишні гравці збірних України, Нігерії та Казахстану
• як за Сокіл грали майбутні головний тренер Колоса та спортивний директор Оболоні
• гостинність і «гостинність» на всеукраїнському рівні
• 100 дітей в академії в селі з населенням менш як 3500 чоловік

«Я грав, судив і навіть забив Ірпеню (Гореничі). Але коли треба було вибирати, вибрав Сокіл»

– Дмитре Олександровичу, а як починалася історія СФК Сокіл?

– Ми заснували Сокіл у 2010 році. Скільки це вже часу минуло? 14 років? 15-й сезон буде? Важко віриться… Загалом, село Михайлівка-Рубежівка – досить футбольне, але до цього у нас команда була суто з місцевих. Грали дітками-хлопчиками. Це була симпатична команда, проте вона не могла зростати. Навіть вибратися на якісь виїзні турніри для нас була велика пригода. Пам’ятаю, як на матч у Боярку (це теж у Київській області) ми добиралися дві години: спершу йшли пішки у Ворзель, звідти до Святошина, потім на електричці на Київ-пасажирський і звідти вже в Боярку. Кілька пересадок, кілька видів транспорту… Уявіть собі ентузіазм, щоб так морочитися заради футболу! 

Так от, Сокіл починав із самих низів – Другої чи навіть Третьої ліги чемпіонату Києво-Святошинського району. Поступово ми рухалися крок за кроком – у своєму районі піднялися, Кубок Чанових здобули, в обласних змаганнях дебютували. 

– А ви в футболі чим займалися?

– І грав, і судив, і команду організовував. Пригадую, як ми на район грали проти Ірпеня (Гореничі). Пригадуєте таку команду?

– Ну як же не пам’ятати! Володарі Кубка України серед аматорів. Залучали до ігор таких зірок, як Сергій Ребров, Валентин Белькевич, Віталій Косовський, Сергій Коновалов, Сергій Нагорняк, Едуард Цихмейструк, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Микола Волосянко, Василь Кардаш... Та хіба всіх згадаєш!? Ну, і що з ними?

– Ну от приїхали вони до нас досить зірковим складом і за рахунку 0:1 я навіть їм сам особисто забив! Звісно, в підсумку Ірпінь виграв – ми поступилися 1:5 чи навіть 1:6, але спогад був на все життя. 

Дмитро Бірюк, фото: СФК Сокіл

Я футбол завжди дуже любив. Цінував його різні сторони. Наприклад, якийсь час навіть судив матчі. І коли постало питання, всерйоз іти далі в арбітражі чи займатися командою малої батьківщини, ветерани клубу мене попросили: «Діма, вибирай, визначайся, де ти будеш. Залишайся з нами й допоможи команді». Так я зосередився на Соколі. 

– Проте, забігаючи наперед, Ірпінь пограв не так довго – виграв усі трофеї, але потім поступився луцькій Волині на Кубок України. Останній офіційний матч у кар’єрі Реброва був програний лучанам – 1:4. 

– А ми от із 2010 року граємо й донині. У кожного клубу, звичайно, свої цілі та завдання. Кожен власник отримує задоволення у свій спосіб. Можливо, це добре для футболу, що є такі різні команди: хтось збирає зірковий склад і швидко все виграє (але так само швидко може згаснути), хтось займається своїми вихованцями, молоддю. Ми пережили різні періоди. Бувало, що й за нас грали зіркові футболісти. Проте загалом наше кредо таке: найголовніше – це колектив! І якщо футболіст навіть великого обдарування, ледве не Роналду, краще замість нього в команді мати хороших хлопців, які поважають колектив і будуть приймати чесні рішення.

У нас же бувало, що ми про перехід дізнавалися вже із новин і заявок. Траплялося, що наша команда багато зусиль вкладала в розвиток гравця, а він переходив потім у команду-конкурент. Неприємно, коли футболісти за карбованець можуть зрадити, кинути, залишити в важливий момент.

Тому ми в підсумку прийшли до розуміння, що перемоги за будь-яку ціну – не наш метод. Зараз є аматорські колективи, які платять по 20-30 тисяч гривень кожному гравцеві в місяць. Щоб що? Зібрати кубки-медальки? Ну, ми теж в нашій рідній області, а турніри Київщини завжди дуже сильні, дещо виграли. І при цьому зберегли командний дух і колективізм.

«За Сокіл грали колишні гравці збірних України, Нігерії, Казахстану – а також наш відомий земляк і уродженець села Михайлівка-Рубежівка»

– Хто найбільш знакові гравці в історії Сокола? Адже у вас були і збірники, і учасники єврокубків…

– Ми з нашим незмінним головним тренером Олегом Самченком за цей час дійсно пропустили через склад сотні гравців. Різні бували: і з повагою до колективу, і без того, що називається футбольною порядністю. Хочу згадати саме тих, кому вдячний СФК Сокіл. Це не лише футболісти, а в першу чергу – гідні люди. 

Ось, приміром, наш півзахисник Віталік Ємельянов – зараз він поєднує виступи з роботою начальника команди та адміністратора. Скільки всього ми разом пройшли! І він скрізь показав себе командним гравцем. Навіть коли вони з Владом Кобою переходили в Ниву (Бузова), амбітний клуб на той час із серйозними завданнями, то президенту тамтешньому сказали: «Будь ласка, спершу вирішіть питання з Соколом». Нас попередили. От таким людям повага. 

Віталій Ємельянов, фото: СФК Сокіл

Саша Пустовіт – наш незамінний центральний захисник. 44 роки виповнилося, грає і ще пограє за нас. Теж, як людина, дуже хороший. 

– Сокіл свого часу теж великі імена запрошував.

– Було, звичайно. Мені дуже приємно, що відгукувалися на наше запрошення значні футболісти, майстри. Ось зараз очолює Колос (Ковалівка) Ярослав Вишняк – він за нас встиг пограти. Є спортивним директором в іншому клубі УПЛ – Оболоні (Київ) – Олег Мазуренко. Також наш колишній футболіст.

За нас грав Слава Свидерський – чвертьфіналіст чемпіонату світу, колишній гравець Динамо та Шахтаря. Екс-динамівці Харрісон Омоко та Еммануель Окодува виступали за Сокіл. Емма взагалі нас вражав: у нього бували кращі пропозиції, аматорські клуби хотіли мати в себе колишнього форварда Динамо, Шахтаря та збірної Нігерії, а він відповідав: «Ні, я хочу залишитися в Соколі». 

Денис Толебаєв – колишній воротар збірної Казахстану – якби не ці події, які в нас трапилися, за нас би ще пограв. 

Нарешті, наш земляк Влад Войцеховський – він пройшов уславлену школу Дніпра, пограв за Нафтовик-Укрнафту (Охтирка), СК Дніпро-1, МФК Миколаїв, ЛНЗ, Лівий берег. Але при цьому він знаходив можливість пограти за команду рідного села. Повага! 

«Над нашим стадіоном весь час окупації майорів Прапор України»

– За час роботи клубу ви підтягнули місцевий стадіон. Кому завдячуєте за один із найкращих газонів аматорського футболу?

– Тут розкажу одну історію. Якось ми грали з Зіркою і приїхали в Кропивницький. Такий стадіон, УПЛ приймав, а стан газону ненайкращий. Ну, я по-дружньому представникам клубу й сказав – «Якщо що, можете проконсультуватися з нашим агрономом». Вони так послухали, покивали. Напевно, подумали: «Ну, що він нам може порадити?».

А потім Зірка приїхала до нас, зіграла на нашому полі, і відразу ж запитала про номер телефону агронома СФК Сокіл. Ми гордимося нашим стадіоном. Можу буквально про кожну цеглинку, про кожну травинку багато історій розказати.

– Говоріть, не стримуйте себе. 

– Наш стадіон – це як народна будова. Був навіть такий рік, коли, завдяки депутатському корпусу та Головам нашої сільської ради, були виділені певні кошти на облаштування стадіону. Шукали спонсорів, різні варіанти для того, щоб і газон був належного рівня, і трибуни, і адмінбудівля. 

Дмитро Бірюк з вихованцями Сокола, фото: СФК Сокіл

Ми почали з трав’яного газону, дренажу. Своїми силами робили трибуни. Мої робітники зварювали конструкції для сидінь, а ФК Колос (Ковалівка) надав сидіння, які в нього залишилися після заміни старих на нові на своєму стадіоні – тут велике спасибі президенту клубу, це Андрій Засуха, та виконавчому директору Київського об’єднання асоціацій футболу, це Євген Євсєєв. 

– Село Михайлівка-Рубежівка навесні 2022 року, як і велика частина Київщини, опинилося в зоні бойових дій. Стадіон не постраждав?

– Важко згадувати той період. Кількадесят будівель по селі зруйновано чи пошкоджено. Убиті люди – ось що найстрашніше, бо все відбудуємо, а людей не повернеш. А от стадіон Бог милував. Скажу більше, на якийсь час під окупацією стадіон наш став центром життя в селі.

– Чому?

– Чомусь так вийшло, що тільки на стадіоні більш-менш брав мобільний зв’язок. Люди зі всього села туди пробиралися, щоб передати звісточку рідним. А над нашим стадіоном весь цей час окупації майорів Прапор України. Ось так символічно. Тож, як би важко не було, ми прийняли рішення відновити виступи. Не можна було не дати односельчанам віддушини в вигляді футболу.

«В ААФУ хотіли не стільки тріумфів, як подивитися, який рівень гри, інфраструктури, організації в інших областях»

– Як прийняли рішення стартувати в змаганнях під егідою ААФУ?

– Ми вже вигравали Кубок і Суперкубок області. Так чи інакше, знали вже всі команди на Київщині. Нам хотілося, в першу чергу, навіть не стільки якихось тріумфів на всеукраїнському рівні, як подивитися, який рівень гри в клубів із інших областей, який там рівень інфраструктури, організації справи. Для цього випускали на матчі чемпіонату України, переважно, молодь – щоб вони набралися досвіду, прогресували.

Спершу ми, ще до повномасштабного вторгнення, епізодично заявлялися на Кубок України серед аматорів. Це був цікавий досвід: приміром, нинішнього лідера Другої ліги – ФК Звягель – ми вибивали з турніру, а ЛНЗ, який бере участь в УПЛ цього сезону, ми хоч і програли, але не без шансів. У цікавій боротьбі. Наступного сезону грали з такою незвичайною командою, як Легіонер (місто Дніпро). Побачили цікаву молодь із Металурга-2 (Запоріжжя). Нам було дуже цікаво.

Тож, коли Київщина трішки відновилася після тяжких бойових дій, ми вирішили спробувати сили в чемпіонаті України серед аматорів. Набачилися багато цікавого. 

– Наприклад?

– Ну, взяти ФК Куликів-Юність. Приїхали до нас у першому домашньому матчі сезону й дали урок – 0:4. Який автобус, скільки персоналу в клубу, які футболісти підібрані – це в усьому уже клуб для високих змагань серед професіоналів. Так вийшло, що вони тут, з нами, проте, звісно, Куликів-Юність усіх перевершує в усьому. Ми з ними зіграли так, що навіть після поразки залишилася гарна пам’ять.

– Це після 0:4 вдома чи 2:3 на виїзді?

– Та після обох матчів. Це не просто професіонали, а й хороші люди. У нас же як? Ми поважаємо наших суперників. Перед матчем у їхній роздягальні облаштовуємо певний комфорт – водичка, бананчики, серветки… Щоб нашим гостям було приємно. І, звісно, ФК Куликів-Юність ми так само приймали. То інші сприймають це як належне, а от клуб зі Львівщини…

Словом, ми до них їхали на виїзд у другому колі, то вони для нас підготували готель, вечерю. Я ще кажу: «Та що ви, може, ми самі влаштуємося, незручно…» А вони відповідають: «Ви до нас по-людськи поставилися, ми хочемо відповісти своєю гостинністю». Матч вийшов яскравим: господарі виграли 3:2, у нас знайшовся бомбардир – центральний захисник Толя Фурсенко, двічі забив. Це задоволення було – з таким суперником зустрітися в хорошій спортивній атмосфері взаємоповаги. 

Гравці Сокола, фото: СФК Сокіл

Жаль, що не всі такі.

– Бували прецеденти?

– Ну, от Фенікс ми приймали б так само, як і всіх інших. Але тепер… Приїжджаємо до них, ми ж звикли добре ставитися до команд-гостей. А тут навіть води не було. Запитуємо в них: а де ж хоча б водички для команди дістати? Відповідають: а ви тут по селі походіть, у господарів попросіть із криниці набрати… Ну як так? 

Але це поодинокий випадок, переважно все добре. Тому хотів би звернутися до колег: ви ж розумієте, в які часи ми зважилися підтримати футбол, взяти участь у всеукраїнських змаганнях. Ми дістаємося далеко з Київської області. Нам треба встигнути доїхати до комендантської години. Давайте йти назустріч один одному, підлаштовуватися по часу проведення матчу. Щоб усі нормально встигали з’їздити й повернутися. Так буде по-людськи.

«Починали сезон із 34 гравцями, під кінець півріччя їх залишилося вже десь 20»

– Сокіл всуху програв перші чотири матчі в чемпіонаті, перше очко набрав аж у середині вересня, а першу перемогу здобув у сьомому турі – відразу над старожилами турніру, на полі Агрону. Це ваша молодь адаптувалася чи додали пізніше основних гравців?

– І молоді трішки додали, але не заперечиш, що велику роль відіграло те, що ми змогли задіяти гравців у чемпіонаті України. Ми ж як починали? В обоймі – десь 30 чоловік. Грали на кілька турнірів, причому, на область максимальні завдання. Під кінець осінньої частини сезону залишалося вже 20 гравців, але це вже ті, на кого можна розраховувати. До того ж, з’являлися «вікна» – десь у чемпіонаті області ми тур пропускали або ж десь на ранніх етапах Кубка Київщини мали паузу. Тому в такі вихідні ми могли задіяти більш сильний склад.

– Ваша команда на передостанньому місці в Групі 1 із 8-очковим відставанням від найближчих конкурентів. За що СФК Сокіл буде боротися навесні на всеукраїнському та обласному рівнях?

– Ну, звісно, хочеться додати очок, трішки піднятися в турнірній таблиці. Група, загалом, конкурентна – крім ФК Куликів-Юність, всі інші – однакового рівня. Тому можна змагатися, старатися себе показати. Не знаю, на якому рівні фінансування та комплектації будуть навесні інші клуби. Якщо все таке саме, то за п’ятірку можна ще поборотися. 

У Кубку області наша команда дісталася півфіналу – це вже серйозно, звісно, хочемо спробувати виграти трофей. На трійку найкращих у Вищій лізі Київщини важче сподіватися – там відриви, та й суперники хорошого рівня. У нас, як ви знаєте, сильний турнір – фактично вся перша п’ятірка наших конкурентів не загубилася б і в ААФУ. 

Можна, звичайно, набрати гравців із УПЛ і відразу ж виграти все. А що далі? Ми краще вкладемося в інфраструктуру, в академію. У нас у селі менше 3,5 тисяч населення, а в нас займається футболом 100 дітей. У цей тяжкий час для дітей розрада, для їхніх батьків теж, відволіктись від важких новин.

– Наскільки зміниться Сокіл, порівняно з минулим роком?

– Пішов із нашої команди півзахисник Дмитро Мельничук (це той приклад, коли не дуже гарно пішов – у Денгофф). Інший півзахисник Артем Ільченко був у ФК Лісне – не володію інформацією, де він там продовжить виступи. Владислав Коба розглядає зараз хорошу пропозицію, проте тут ми не проти продовжити співпрацю. 

Щодо новачків, то у нас на перегляді низка гравців у віці 19-21 року. Не зможу навіть конкретно назвати їхні прізвища – бо сам ще їх не знаю. Але, сподіваюся, ці хлопці самі себе представлять на полі й про них дізнаються фахівці. 

– Де проводите зимовий антракт?

– Ми працюємо вдома. Беремо участь у Меморіалі Чанових. Зіграли кілька контрольних матчів: у Колоса U-19 виграли 3:2, а Шахтарю U-17 поступилися 1:3. Для нас це важливі результати – тому що ми граємо проти майбутніх професіоналів, які тренуються щоденно, тоді як у нас – по два тренування на тиждень. 

Скажу більше. Ми, можливо, взяли б участь у ще якихось зимових турнірах, або більше спарингів зіграли б. Але ми ж не платимо гравцям зарплату, вони зайняті на основних роботах. Я ж не можу сказати: «Кинь сьогодні роботу, ми на такому-то турнірі граємо». Виходимо з положення, шукаємо компромісні дати, стараємося грати в вихідні. Таким чином зберігаємо в футболістів любов до спорту без шкоди для їхніх сімейних бюджетів.

СФК Сокіл (Михайлівка-Рубежівка, Київська область)

• Рік заснування: 2010 рік.
• Кольори клубу: жовто-чорні
• Стадіон: «Шкільний», с. Михайлівка-Рубежівка  (вміщує до 300 глядачів)
• Керівництво та тренерський штаб             

Почесний президент: Бірюк Дмитро Олександрович

Директор: Самченко Олег Васильович

Головний тренер: Самченко Олег Васильович

Тренери: Фільчаков Тарас Тарасович

Начальник команди: Ємельянов Віталій Юрійович

Адміністратор: Ємельянов Віталій Юрійович

• Досягнення

Володар Кубка Київської області 2016, 2019,2020 років.

Володар Суперкубка Київської області 2016, 2019 років.

Чемпіон Бучанського району 2023 року.

Чемпіон Києво-Святошинського району 2014 року.

Володар Кубка Києво-Святошинського району 2011,2014 років.

Чемпіон Бучанського району 2023 року.

Володар Кубка Чанових 2013, 2020 років.

• Статистика виступів клубу в ААФУ:

Читайте також

ФАПФ (Івано-Франківськ): «З 2022 року втратили половину вихованців. Але йдемо в Другу лігу – і це тільки перший етап»