Український футбол
Богдан БУТКО: «Не опускаю руки, прагну потрапити в збірну україни»
22-річний гравець «Іллічівця» — про нашу національну команду та клубну кар’єру

Богдан Бутко вважався одним із тих, за ким майбутнє національної команди. Але останнім часом його перестали викликати. Не кращий період був у Богдана Бутка й у клубній кар’єрі. Керманич маріупольців Микола Павлов якось сказав, що у футболіста мав місце спад у грі через те, що він хотів одружитися, але потім розлучився: «Часто їздив у Донецьк залагоджувати свої стосунки із цією дівчиною. Звідти приїжджав занадто знервованим. Коли в мене терпець увірвався, сказав: «Богдане, обирай — робота або особисте життя». Він усе зрозумів, повернувся до свого нормального фізичного стану, відтак знову почав працювати з повною відповідальністю». Напевне, через ці обставини Бутко довго не давав інтерв’ю, але для «УФ» зробив виняток.

— Богдане, ви певний час були тісно пов’язані з національною збірною, за яку провели 15 матчів. Як сприйняли крупну поразку від французів? Думаєте, позначилася різниця в класі?

— Згоден, що клас французів вищий. До того ж, на виїзді завжди складніше грати. Господарі в рідних стінах мали шалену підтримку трибун, що додавало їм сил. Підопічні Дідьє Дешама з перших хвилин почали створювати напругу біля наших воріт і показали просто нереальне налаштування.

— Як гадаєте, чи змогли би зупинити Франка Рібері?

— Старався би з усіх сил — це точно. А як би вийшло — трудно сказати. Звісно, Рібері дуже сильний футболіст, але не він один забезпечив успіх збірної Франції.

— Олег Блохін постійно вас запрошував до збірної, довіряв місце на полі. За часів Михайла Фоменка ситуація змінилася.

— Михайло Іванович мене також викликав, проте я не зіграв жодної хвилини. Мабуть, це одна з причин, що останнім часом мене не кличуть у збірну. Сподіваюся, на мене ще звернуть увагу. Не опускаю руки, прагну потрапити в національну команду. Думаю, все можливе.

Не вважаєте, що з «Іллічівця» складніше пробитися в збірну, ніж, наприклад, із «Шахтаря»?

— Це непросте питання. Звичайно, коли виступаєш за провідні клуби, легше потрапити «на олівець» тренерам збірної. Проте, коли мене вперше викликали, якраз перебирався з Луцька в Маріуполь. Це зайвий раз показує, що в збірну можна потрапити й з команди середнього рівня.

— Чи можете сказати, що «Іллічівець» став для вас рідною командою?

— Я вже третій сезон виступаю за маріупольську команду, яка справді стала для мене рідною. Тут мене все влаштовує — маю багато друзів, дім поруч.

— Чи на своєму місці команда в турнірній таблиці?

— Завжди хочеться більшого. Але від нас відвертається щастя. А взагалі, є багато чинників, які спричиняють ті чи інші результати. Цього сезону в нас дещо змінився склад, залишила команду група основних футболістів, прийшли молоді хлопці. Потрібен був час, аби порозумітися на полі.

— Який матч нинішнього сезону вам найбільше до вподоби?

— Мабуть, домашній із донець­ким «Металургом». Це доволі міцний колектив, який ми змогли крупно здолати — 3:0.

— Перемога минулого туру над запорізьким «Металургом» далася без потуги?

— Навіть якось незвично, що перемогли запоріжців аж занадто легко. Не знаю, чому так сталося, адже раніше матчі із запорізьким «Металургом» завжди проходили в напруженій боротьбі. Мабуть, зміна тренера, серія невдалих результатів, деякі інші негаразди позначилися на цій команді. До того ж, велике значення мав швидкий гол, після якого супернику вже було тяжко оговтатися. У прем’єр-лізі більшість команд середнього рівня, коли пропускають, можуть уже й не зрівняти рахунок. До речі, «Ілліччівець» не виняток.

— У вашого наступного суперника — «Дніпра» — набагато більше збірників, аніж у вас. Це може зіграти якусь роль?

— Так, у них достатньо збірників, які повернуться в розташування команди з різним настроєм. Але недооцінки з їхнього боку точно не буде. Та ми налаштовуємося лише на позитивний результат. Нам відступати нікуди. Та ще й момент такий — два матчі зіграли невдало, відтак опустилися вниз таблиці, а у випадку успішних виступів можна не тільки збільшити очковий багаж, а й піти на перерву з високо піднятою головою.

— Вам, скоріше за все, доведеться зіграти проти Євгена Коноплянки. Що думаєте з приводу протистояння з одним із лідерів дніпропетровців?

— Коноплянка — небезпечний футболіст. Будемо намагатися не дати йому розвернутися. Звісно, допомагатиму в обороні, але зараз граю в півзахисті, тож більше, ніж раніше, думаю про атаку.

— Ви згадували про Луцьк. Недавно весь Інтернет облетів аудіозапис, на якому Віталій Кварцяний емоційно спілкувався з підопічними після зустрічі з «Динамо». Ви, коли виступали за «Волинь», із подібним стикалися?

— Чесно кажучи, ні. У нас був звичайний робочий процес. Треба тренера питати, чому він так себе повів. Напевне, вважав за потрібне саме в такій формі висловити свої думки з приводу крупної поразки своєї команди.

— Микола Павлов казав, що у вас були проблеми особистого характеру.

— Не заперечуватиму, проблеми мали місце. Але ніяких рубців на душі вони не залишили. Це все в минулому.

Сергій ТАЛИМОНЧИК.


стрічка новин